Берая Дженеті Юріївна. Клініко-патогенетичне лікування урогенітальних мікоплазмозів у жінок репродуктивного віку

brief description

Берая Дженеті Юріївна. Клініко-патогенетичне лікування урогенітальних мікоплазмозів у жінок репродуктивного віку : дис... канд. мед. наук: 14.01.01 / Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика. — К., 2006. — 142арк. — Бібліогр.: арк. 115-142.

Берая Д.Ю. Клініко-патогенетичне лікування урогенітальних мікоплазмозів у жінок репродуктивного віку. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.01 акушерство та гінекологія. Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, Київ, 2007.
Наукову роботу присвячено зниженню частоти патології репродуктивної системи у жінок з урогенітальним мікоплазмозом на підставі вивчення клініко-імунологічних і мікробіологічних особливостей, а також удосконалення лікувально-профілактичних заходів. Вивчено порівняльні аспекти клінічного перебігу УГМ та УГУ у жінок репродуктивного віку залежно від мікробіологічної характеристики збудника. Дана оцінка стану системного і місцевого імунітету у пацієнток з УГМ та УГУ з урахуванням варіанту антибактеріальної і імуномодулюючої терапії. Уточнено деякі аспекти патогенезу мікоплазменної інфекції у жінок, що обумовлюють механізми резистентності, персистенції збудника, прогресування захворювання, тканинних пошкоджень, приєднання нозокоміальних інфекцій. Вдосконалено методику лікувально-профілактичних заходів при урогенітального мікоплазмозу,у яких не було терапевтичного ефекту після традіційного лікування, із застосуванням антибактеріальних і імуномодулюючих препаратів. Запропоновано методи контролю за ефективністю етіотропної терапії з використанням основних параметром місцевого імунітету.

У дисертації наведено дані і нове вирішення наукового завдання сучасної гінекології зниження частоти патології репродуктивної системи у жінок з запальними захворюваннями геніталій, спричиненими молікутами на підставі вивчення в них клініко-мікробіологічних і імунологічних особливостей, а також удосконалення комплексу лікувально-діагностичних заходів.
1. Маніфестуючий клінічний перебіг запальних захворювань геніталій, спричинених мікоплазмами та уреаплазмами було виявлено у 65,0%жінок 2 групи та 51,9%3 групи: сальпингоофоріти у 23,3%2 групи та 31,7%3 групи; фонові захворювання шийки матки в 2 групі 48,3 та 59,6 в 3 групі; уретрити та кольпіти 56,7%в 2 групі та 40,4%в 3 групі. Серед клінічних ознак переважали скарги на посилення виділень із статевих шляхів з слизово-гнійними домішками, дискомфорт при сечовипусканні, диспареунію,помірний біль в нижніх відділах живота і альгоменорею. При об'єктивному обстеженні виявлялися зміни слизових, характерні для кольпіту, ендоцервіциту та ерозії шийки матки, у частини хворих запалення внутрішніх статевих органів, лейкоцитоз у віділеннях з уретри та цервікального каналу.
2. Після проведення мікробіологічного дослідження виявлена питома вага кожного типу молікутів серед жінок 2 та 3 групи. Так, U.urealytikum виявлено у 33 (20,1%) хворих 2 групи у 12 (20,0%) та 21 (20,2%) пацієнтки 3 групи. M.hominis знайдено у 26 (15,9%) обстежених (16,7%в 2 групі та 15,4%в 3 групі); M.genitalium у 27 (16,5%) хворих (15,0%в 2 групі і 17,3%в 3 групі). Різні поєднання вищеперерахованих видів мікоплазм спостерігалися у 78 (47,6%) пацієнток (48,4%в 2 групі і 47,1%в 3 групі).
3. УГМ та УГУ у жінок супроводжується дисфункціональними змінами з боку системного імунітету, що не виходять за межі фізіологічних параметрів, але достовірними порівняно з контрольною групою, що характеризувались зниженням кількості СD4+; співвідношенням СD4+/СD8+, бактерицидною активністю нейтрофільних лейкоцитів і незначним збільшенням концентрації IgA і IFNг в сироватці крові.
4. При УГМ та УГУ у жінок спостерігаються виражені дисфункціональні зміни з боку локального імунітету слизових оболонок сечостатевої зони, які характеризуються зниженням СD4+, співвідношення СD4+/СD8+, СD25+ при одночасному збільшенні СD19+; СD16+; СD56+А і СD69+, незначною активацією макрофагів, тестованою по цитохімічній активності ферментів, що виявляється, особливо б-нафтилбутірат естерази, а також значним підвищенням концентрації IL-1в; IL-6 і TNF-б цервіко-вагінального слизу.
5. При проведенні традіційної терапії запальних захворювань геніталій, спричинених молікутами в (10-18%) спостерігались рецидиви захворювання, що супроводжуються дисфункцією локального імунного захисту.
6. Основним механізмом резистентності до мікоплазм є місцева активація Th-1, стимуляція синтезу регуляторних і ефекторних цитокінів з подальшим лімфокінзалежним збільшенням функціональної активності клітин мононуклеарно-фагоцитарної системи, лімфокінактивованих кілерів та NK-клітин, що призводить до підвищення проникності тканин для антибіотиків, ефективної елімінації збудника шляхом фагоцитозу, а також лізису клітин, несучих на своїй поверхні антигени мікоплазм і клітин з секвеструючими мікоплазмами. Розповсюдження процесу з пошкодженням тканин ймовірно зумовлено постійною гіперпродукцією TNF-б, що призводить до патологічного апоптозу епітеліальних клітин слизових серозних оболонок, нейтрофільних лейкоцитів і макрофагів, місцевим порушенням кровообігу з підвищенням проникності судинної стінки, некробіотичним змінам м'язових клітин і дисгормональним порушенням.
Практичні рекомендації
1. Всі жінки, які звертаються до акушера-гінеколога з приводу ерозій шийки матки, кандидозів, бактеріальних вагінозів, болей в нижніх відділах живота, запальних захворювань урогенітальної зони і неплідності повинні бути обстежені культуральним методом та методом ПЛР на предмет інфікування мікоплазмами та уреаплазмами
2. Для лікування гострого мікоплазмозу та уреаплазмозу (2 група) необхідно використовувати:
офлоксацин по 400 мг 2 рази на день впродовж 10 днів;
імунофан № 10 в/м через 2 дні.
При хронічному мікоплазмозі та уреаплазмозі:
імунофан № 10 в/м через 2 дні;
фромілід по 500 мг 2 рази на день впродовж 7 днів;
офлоксацин по 400 мг 2 рази на день протягом 7 днів, антибіотики використовували по черзі.
При тривалому перебігу мікоплазмозу та уреаплазмозу, коли досягнення терапевтичного ефекту при проведенні традиційної терапії пов’язано зі значними труднощами, ми запропонували системну терапію:
імунофан № 10 в/м через 2 дні;
поліоксидоній місцево в свічках ректально або вагінально 3 курси 1 місяць використовування і 1 місяць перерив;
фромілід по 500 мг 2 рази на день впродовж 14 днів;
доксибене по 100 мг 2 рази на день протягом 7 днів, антибіотики використовувати по черзі.

Слід зазначити на доцільності проведення хворим на УГУ та УГМ з базовою терапією патогенетичного лікування (протизапальна терапія у поєднанні гепатопротекторами, профілактика спайкового процесу, терапія дисбіозу піхви і кишечника, вітамінотерапія).