Білик Павло Петрович. Організаційно-правове забезпечення управління соціально-економічним розвитком регіону

brief description

Білик Павло Петрович. Організаційно-правове забезпечення управління соціально-економічним розвитком регіону: дисертація канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія. - О., 2003

Білик П.П.Організаційно-правове забезпечення управління соціально-економічним розвитком регіону.— Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07.— теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. — Одеська національна юридична академія, Одеса, 2003.
Дисертаційне дослідження присвячене аналізові проблем сучасного територіального устрою України. На основі аналізу правової природи категорії "регіон" зроблена спроба дати універсальне тлумачення сутності регіону з огляду на його правові та соціально-економічні характеристики.
В роботі досліджується правова та соціально-економічна природа регіону, проблеми організації управління соціально-економічним регіональним розвитком, оптимізації регіональної політики та підходи до визначення регіону як специфічного об'єкта управління.
В дисертації аналізується механізм організаційно-правового забезпечення управління соціально-економічним розвитком регіону, шляхи його оптимізації через вдосконалення системи владних органів, які беруть участь в такому управлінні, а також через вдосконалення правових засобів, які регулюють суспільні відносини, що виникають в соціально-економічній життєдіяльності регіону.
Сформульовані висновки та рекомендації щодо вдосконалення механізму організаційно-правового забезпечення управління розвитком регіонів в Україні.

Сформульовані узагальнені результати проведеної роботи. Основними висновками є такі:
1) регіон слід розглядати як комплексну правову та соціально-економічну категорію, сформовану в межах певної природно-географічної території з притаманною їй специфікою структури виробництва та господарства, міжрегіональними, зовнішніми зв'язками з питань економіки, політики, культури, а також із власними політико-адміністративними органами управління — місцевими органами державної влади і органами місцевого самоврядування;
2) в основу характеристики правової сутності регіону мають покладатися розуміння категорії "інтерес", значення цієї категорії для виділення специфічного об'єкту управління — регіону, а також характеристика носія місцевих інтересів - місцевого колективу (територіальної громади);
3) регіон є не штучно створеною територіальною одиницею, а природно сталою категорією, яка вимагає визнання її як особливого об'єкту управління. В управлінні такими природно сталими утвореннями, на відміну від штучно створених адміністративно-територіальних одиниць, в управлінні якими мають домінувати інтереси держави, пріоритетом повинні стати інтереси місцевого колеіп-иву. Відповідно до цього слід пристосовувати систему органів державної влади та місцевого самоврядування, які спрямовуватимуть свою діяльність на реалізацію інтересів різних носіїв;
4) виділення та конституювання регіонального рівня управління приводить до мінімізації вертикальних зв'язків в системі управління і до встановлення самостійної підсистеми публічної влади органів місцевого самоврядування, які вирішують усі питання місцевого значення, що відносяться до місцевих потреб та інтересів населення відповідного регіону, до наближення процесу вирішення управлінських проблем до того рівня, на якому вони виникають; допомагає узгодити та забезпечити співіснування місцевого демократизму зі стабільною політикою держави на місцях;
5) формування нових управлінських структур, які б відповідали рівневі розвитку економічних стосунків, держави і суспільства, повинно відбуватися природним шляхом, поступово, з оглядом на трансформацію управління у напрямку функціонально-територіальних засад. Схема теперішнього управління не повинна передбачати докорінної моментальної перебудови всієї існуючої його системи. Більшість існуючих органів управління будуть необхідні і при переході до більш ефективної, порівняно із галузевою, функціонально-територіальної системи управління. Їх доцільно зберегти, скоригувавши набір управлінських функцій, які ними здійснюються, та методів їх реалізації;
6) на перешкоді становленню погодженої роботи різних рівнів влади, які здійснюють регіональне управління, стоїть принцип галузевої компетенції, який покладено в основу законодавства про місцеву владу. За таких обставин вся компетенція поділяється на виключну компетенцію кожного органу і на їхню суміжну компетенцію, існування якої вважається неприпустимим. Перед тим, як вдосконалювати законодавство щодо компетенції та функцій місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, слід на законодавчому рівні розподілити сфери інтересів, які реалізуються місцевими державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування. Останнім етапом вдосконалення законодавства щодо зазначених органів має бути взаємне узгодження положень всіх нормативних актів, які регулюють діяльність місцевих рад і місцевих адміністрацій. В законодавстві слід приділити більше уваги правам місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо вирішення компетенційних конфліктів власноруч через укладання адміністративної угоди, оскільки в умовах правових прогалин саме адміністративна угода набуває значення ефективного та гнучкого засобу правового регулювання;
7) в умовах переходу до ринкових економічних відносин та реформування системи державного управління підвищується роль, яку відіграють локальні правові норми в системі соціальних норм. За допомогою локального правового регулювання вбачається за можливе впорядкувати ті суспільні стосунки, які не змодельовані в нормах права і не заборонені ними. Тому позитивним моментом є передача права територіальній громаді, як самоврядному місцевому колективу, регулювання власного соціально-економічного розвитку за допомогою нормативних актів, які приймаються нею власноруч або через її представницькі органи. Ці акти є локальними нормативно-правовими актами, основою локального правового регулювання.