Бобко Володимир Григорович. СУДОЧИНСТВО У СПРАВАХ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ

brief description

Бобко Володимир Григорович. СУДОЧИНСТВО У СПРАВАХ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ : Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук : 12.00.03 цивільне право і цивільний процес; Сімейне право; міжнародне приватне право. - Київ, 2006.

На правах рукопису
Бобко Володимир Григорович
УДК 347.91
СУДОЧИНСТВО У СПРАВАХ
ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ
ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ
Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;
Сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук
Науковий керівник
Луць Володимир Васильович
доктор юридичних наук, професор
Київ - 2006
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВИХ ІНСТИТУТІВ ВИЗНАННЯ
ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ
ПОМЕРЛОЮ
1.1. Генезис правових інститутів визнання фізичної особи безвісно відсутньою та
оголошення її померлою 11
1.2. Юридична природа інститутів визнання фізичної особи безвісно відсутньою та
оголошення її померлою 23
1.3. Підстави визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її
померлою і їх законодавче закріплення 41
Висновки до розділу 1 65
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ
2.1. Відкриття провадження і підготовка до судового розгляду справ про визнання
фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою 68
2.2. Особи які беруть участь у справах про визнання фізичної особи безвісно
відсутньою та оголошення її померлою 83
2.3. Судовий розгляд справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та
оголошення її померлою 98
Висновки до розділу 2 110
РОЗДІЛ 3
СУДОВІ РІШЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО
ВІДСУТНЬОЮ ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ
3.1. Вимоги, що ставляться до судових рішень про визнання фізичної особи
безвісно відсутньою та оголошення її померлою 115
3.2. Правові наслідки набрання законної сили рішенням суду про визнання
фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою 122
3.3. Правові наслідки появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою
або оголошено померлою 140
Висновки до розділу 3 149
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

Бобко В. Г. Судочинство у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, Київ, 2006.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню процесуальних особливостей розгляду і вирішення цивільних справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

На основі аналізу чинного законодавства та результатів попередніх досліджень визначено юридичну природу справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, сформульовано поняття безвісної відсутності, встановлено предмет судового захисту. Проаналізовано питання предмета доказування, судового розгляду, визначено співвідношення між особливостями судового розгляду у справах досліджуваної категорії та загальними принципами цивільного судочинства. В аспекті загальних вимог, що пред’являються до судового рішення як акта правосуддя, досліджуються сутність судового рішення та його властивості у справах цієї категорії.

bibliography

ВИСНОВКИ
Дослідження основних теоретичних і практичних питань визнання особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою дозволили прийти до деяких теоретичних висновків і зробити пропозиції, спрямовані на подальше удосконалювання законодавства і практики його застосування.
1. Встановлено, що правовий інститут безвісної відсутності, історично сформувався на початку XIV століття, з метою упорядкування майнових і сімейних відносин та захисту права власності безвісно відсутніх осіб. До цього право охороняло лише майнові інтереси держави не застосовуючи судову форму захисту.
2. Предметом судового захисту у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою є правові інтереси заявника, заінтересованих осіб, а також і самої безвісно відсутньої особи. Захист інтересів здійснюється шляхом встановлення фактів і обставин, зазначених у статтях 43, 46 ЦК України, які дозволяють суду дійти до висновку про необхідність визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, чи навпаки відмовити в цьому.
3. На основі дослідження обставин, за наявності яких суд вправі визнати фізичну особу безвісно відсутньою, сформульоване таке визначення: Безвісна відсутність - встановлений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання, якщо не вдалося встановити місце її перебування, що є об’єктивною перешкодою для реалізації іншими учасниками правовідносин своїх суб’єктивних прав чи виконання ними юридичних обов’язків.
4. Враховуючи значення даної категорії справ щодо захисту прав безвісно відсутньої особи, а також інших осіб, які перебувають з нею у правових відносинах, обгрунтовується висновок про можливість в судовому порядку визнати особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою, яка умисно зникла з місця постійного проживання і це призвело до неможливості виконання нею цивільних обов’язків або своєчасного притягнення її до кримінальної відповідальності. Таке рішення суду породжуватиме лише цивільно -правові наслідки і не повинно впливати на діяльність правоохоронних органів стосовно розшуку безвісно зниклих осіб. Тому, вважаємо необхідним доповнити ст. 9-1 Закону України «Про оперативно розшукову діяльність» положенням про те, що рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою не повинно впливати на діяльність правоохоронних органів стосовно розшуку безвісно зниклих осіб.
5. Обгрунтовано висновок про те, що рішення суду про оголошення фізичної особи померлою засноване на презумпції смерті, тому є необхідним встановлювати обставини, які дають суду підстави припускати настання смерті особи протягом строку безвісної відсутності. У зв’язку з цим зроблена пропозиція про доповнення ст. 46 ЦК України правилом про те, що у разі оголошення особи померлою суду необхідно мати дані, які підтверджують можливість смерті цієї особи у встановлений строк безвісної відсутності.
6. З метою усунення помилок у встановленні початку перебігу строку безвісної відсутності особи, при оголошенні її померлою, зроблено пропозицію про доцільність доповнення ст. 46 ЦК вказівкою на те, що цей строк обчислюється в такий же спосіб, як при вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою за правилами ст. 43 ЦК України.
В законі (п. 2 ст. 43 ЦК) передбачено початок перебігу строку безвісної відсутності і не вирішене питання про момент закінчення цього строку. Тому дисертантом зроблено висновок про те, що закінченням строку безвісної відсутності особи необхідно вважати день звернення заявника до суду.
7. При прийнятті заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, суддя керується загальними нормами (статтями 3, 122 ЦПК) і спеціальними (ст. 247 ЦПК) і вимагає від заявника вказати мету його звернення до суду. Оскільки така мета повинна мати юридичне значення для заявника, то пропонується доповнити ст. 247 ЦПК правилом про те, що заявник зобов’язаний вказати в заяві не тільки мету звернення до суду, але й зазначити обставини, які підтверджують юридичне значення цієї мети.
8. З метою забезпечення обґрунтованості судових рішень і сприяння виявленню місця перебування відсутньої особи пропонується доповнити ст. 248 ЦПК положенням такого змісту: «суд до початку розгляду справи постановляє ухвалу про проведення розшуку органами внутрішніх справ фізичної особи, місце перебування якої невідоме, а також повідомлення у пресі (державного або місцевого значення) щодо розгляду справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою». Підготовку справи до судового розгляду необхідно проводити у формі попереднього судового засідання.
9. Обгрунтовано, що право на звернення до суду із заявою про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою не погашається, якщо судом раніше було відмовлено у задоволенні аналогічної вимоги у зв’язку з тим, що строк для визнання особи безвісно відсутньою не закінчився, або у разі виявлення останньої, якщо надалі знову виникли обставини, зазначені у статтях 43, 46 ЦК України. Проведене вибіркове вивчення судової практики показало, що це питання викликає певні труднощі і вирішується по-різному. Тому в дисертації зроблена пропозиція про необхідність закріплення в законі положення про те, що в зазначених випадках не діє правило, встановлене ч. 2 п. 2 ст. 122 ЦПК щодо відмови в прийнятті заяви при наявності рішення, яке набрало законної сили і постановлене по тотожній справі, оскільки підстави вимоги в зазначених випадках будуть новими.
На відміну від позовного провадження, де тотожність справ визначається за предметом, підставою вимоги і участю тих же сторін спірних правовідносин, у справах досліджуваної категорії тотожність справ визначається лише за предметом і підставою. Тому ч. 2 п. 2 ст. 122 ЦПК застосовується з відповідними особливостями, які полягають у тому, що суддя відмовляє в прийнятті заяви, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, хоча б воно було розглянуто за заявою інших осіб.
10. Правове становище осіб, які беруть участь у справах досліджуваної категорії, має істотні особливості, які не врегульовані законом. У зв’язку з цим пропонується закріпити в ЦПК поняття неналежного заявника і неналежних заінтересованих осіб. В дисертації зроблений висновок про те, що неналежним заявником є особа, у якої відсутня правова мета визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Неналежною заінтересованою особою є особа, на суб’єктивні права та інтереси якої судове рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою не вплине.
В дисертації запропоновано поширити порядок заміни неналежного заявника і неналежних заінтересованих осіб у справах досліджуваної категорії.
У справах досліджуваної категорії можлива також процесуальна співучасть. Процесуальні співучасники відрізняються від заінтересованих осіб тим, що вони мають єдину мету звернення до суду, тоді як у заінтересованих осіб вона не збігається ні з інтересами заявника, ні з інтересами інших осіб, які беруть участь у справі.
11. Аналіз правового складу безвісної відсутності і оголошення особи померлою, дозволили визначити предмет і підставу вимог у цих справах та можливість їх зміни відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК. Предмет заяви у справах, розглянутих відповідно до ст. 43 ЦК, це вимога про визнання особи безвісно відсутньою, підстава - безвісна відсутність понад рік. Предмет заяви у справах, розглянутих відповідно до ст. 46 ЦК, це вимога про оголошення особи померлою. Обгрунтовано також висновок про те, що у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою предмет та підстава вимоги не можуть бути змінені. У справах про оголошення особи померлою можна змінити підставу та предмет вимоги у межах ст. 46 ЦК України.
12. На основі аналізу діючого законодавства (статті 43, 46 ЦК) встановлено юридичні факти, які входять у предмет доказування при розгляді досліджуваних справ. Такими фактами у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою є: постійне місце проживання відсутньої особи, сплив строку безвісної відсутності. У справах про оголошення особи померлою доказовими фактами будуть: відсутність відомостей про особу в місці її постійного проживання протягом строку, зазначеного в законі; наявність обставини або нещасного випадку, які загрожували особі загибеллю; перебування особи або військовослужбовця в зоні воєнних дій і відсутність відомостей про них протягом двох років від дня закінчення воєнних дій.
Конкретизація предмета доказування по цих справах і чітке закріплення його в нормах права буде сприяти поліпшенню судової практики щодо правильного вирішення цих справ, а також відмежування їх від справ про встановлення факту смерті і від справ про встановлення факту реєстрації смерті.
13. Виділено теоретичні особливості дії принципів змагальності і диспозитивності при розгляді справ досліджуваної категорії. Принцип змагальності за відсутності спору про право має прояв в активній діяльності заявника, заінтересованих у справі осіб та судді в процесі доказування. Дія принципу диспозитивності обмежена лише можливістю розпорядження, процесуальними правами, тому що матеріально-правові вимоги по цих справах не пред’являються.
14. Вивчення судової практики і спеціальної літератури дозволило приєднатися до думки про те, що судові рішення у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, що набрали законної сили, набувають ті ж властивості, що і рішення в інших цивільних справах: загальнообов’язковості, неспростовності, виключності, преюдиціальності, здійсненності.
15. Встановлено, що об’єктивні і суб’єктивні межі законної сили рішень у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою істотно відрізняються від рішень в інших справах. Так, особливість об’єктивних меж розглянутих рішень полягає в тому, що вони можуть бути підставою для реалізації не лише тієї мети, яка була вказана в заяві (наприклад, для розірвання шлюбу), але і для реалізації іншої мети (наприклад, отримання пенсії з нагоди втрати годувальника). Особливість суб’єктивних меж законної сили подібних рішень полягає в тому, що вони можуть бути використані не лише заявником та заінтересованими особами, які беруть участь у справі, але й іншими особами, чиї права та інтереси пов’язані з визнанням фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Теоретичні висновки про об’єктивні і суб’єктивні межі законної сили судових рішень у справах про визнання осіб безвісно відсутніми або оголошення їх померлими мають практичне значення для захисту прав та інтересів осіб, які не брали участь у справі, тому що обґрунтовують їх право і можливість використати рішення, винесене за заявою іншої особи. Це звільняє їх від необхідності звертатися до суду.
16. Рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, які набрали законної сили, поряд з процесуально - правовими наслідками, викликають матеріально-правові наслідки як майнового, так і особистого характеру.
Матеріально-правові наслідки таких рішень настають і для особи, яка визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою. Аналіз діючого законодавства виявив прогалини в регулюванні цих правовідносин. Тому в дисертаційному дослідженні обгрунтовується висновок про те, що після визнання особи безвісно відсутньою правовідносини, пов’язані з цим, не припиняються, а можуть бути змінені, припинені залежно від характеру цих правовідносин, намірів заінтересованих осіб і положення закону про це. Аналогічне положення має місце і при вирішенні питання про матеріально-правові наслідки рішення суду, яке набрало законної сили про оголошення фізичної особи померлою.
У дисертації зроблений висновок про те, що визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою викликає значну кількість правових наслідків, які передбачені нормами інших інститутів цивільного права. Оскільки ці правові наслідки належать до категорії безвісної відсутності, вбачається доцільним вказати їх безпосередньо в статтях, що присвячені регулюванню названих відносин.
Тому, ст. 44 ЦК яка регулює відносини щодо охорони майна відсутньої особи, доцільно було б присвятити її усьому комплексу цивільно -правових наслідків безвісної відсутності та назвати: «Правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою».
Крім питань охорони майна відсутньої особи і порядку встановлення опіки над ним, в статті необхідно вказати про такі наслідки, як припинення договору доручення, довіреності, авторських договорів та усіх інших договірних відносин такої особи, що безпосередньо пов’язані з нею.
17. У випадку з’явлення або виявлення місця перебування особи, яка визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, відповідне рішення скасовується судом. Це положення закріплене у статтях 45, 48 ЦК, а також у ст. 250 ЦПК. Вивчення судової практики дозволило зробити висновок про те, що підстави скасування рішень у таких справах у випадку появи фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеної померлою, в законі достатньо не врегульовані. Тому в дисертації висловлена пропозиція про доповнення статтей 45, 48 ЦК положенням про те, що рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою може бути скасоване також у випадку винесення іншим судом рішення про встановлення факту смерті цієї особи або у випадку реєстрації органами РАЦСу смерті цієї особи і видачі свідоцтва про це.
18. Автор дійшов висновку про те, що перегляд рішень у справах досліджуваної категорії, у разі виявлення чи з’явлення особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеної померлою, є самостійною категорією справ окремого провадження а не поновленням попереднього провадження. В дисертації підтримується і додатково аргументується пропозиція про те, що в зазначених випадках такі справи необхідно розглядати за правилами перегляду у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, які набрали законної сили (розділ V гл. 4 ЦПК). На підставі цього вноситься пропозиція про доповнення окремим пунктом ст. 361 ЦПК положенням про те, що з’явлення, виявлення місця перебування, встановлення судом факту смерті або реєстрація органами РАЦСу смерті особи, яка визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, є підставою для перегляду рішення, яке набрало законної сили за нововиявленими обставинами. Одночасно пропонується виключити зі ст. 250 ЦПК норму про те, що у випадку з’явлення чи виявлення фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, суд новим рішенням скасовує своє раніше винесене рішення.
19. Проведене дослідження дозволило виявити прогалини в регулюванні правових наслідків скасування судових рішень про визнання фізичної особи
безвісно відсутньою або оголошення її померлою на підставі статтей 45, 48 ЦК. Це негативно впливає на особисті і майнові права учасників правовідносин. У зв’язку з цим пропонується вирішувати питання про поновлення у правах фізичної особи, раніше визнаної безвісно відсутньою або оголошеної померлою, залежно від причини її безвісної відсутності. При встановленні судом обставин, які свідчать про навмисне приховання особою відомостей про своє місцеперебування, у поновленні майнових прав необхідно відмовити. Якщо буде встановлено, що заявник, маючи відомості про особу, умисно намагався отримати рішення суду про визнання її безвісно відсутньою або оголошення її померлою з метою отримання незаконних пільг або з іншою корисливою метою, суд повинен зобов’язати заявника відшкодувати все незаконно отримане.
З метою захисту майнових прав особи, яка оголошена померлою, пропонується доповнити ст. 47 ЦК про необхідність встановити заборону на відчуження спадкоемцями протягом п’яти років не лише нерухомого, а також і всього рухомого майна, яке належить власнику, що оголошений померлим.
В свою чергу потребують захисту інтереси добросовісного спадкоємця. Тому, у ст. 48 ЦК необхідно закріпити право спадкоємців вимагати від власника, що з’явився, відшкодування зроблених ними необхідних витрат на майно протягом вказаного строку.
20. На думку дисертанта, потрібна розробка норм матеріального права, яке пов’язане з урегулюванням правових наслідків скасування рішень у зв’язку із з’явленням або виявленням безвісно відсутніх осіб щодо їх особистих прав, наприклад, прав автора, винахідника та інших. Не врегульовані окремі питання, які стосуються шлюбно-сімейних відносин. Необхідно закріпити положення про можливість поновлення особи, яка з’явилася у правах батька, чия дитина була усиновлена у зв’язку з визнанням цього батька безвісно відсутнім або оголошення його померлим. Пропонується вирішувати це питання залежно від причини безвісної відсутності, а також з урахуванням інтересів усиновлених.
Такі основні висновки і пропозиції, що викладені у дисертаційному дослідженні.