Бондаренко Таміла Вікторівна. Оптимізація лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки з урахуванням токсигенності Helicobacter pylori

brief description

Бондаренко Таміла Вікторівна. Оптимізація лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки з урахуванням токсигенності Helicobacter pylori : дис... канд. мед. наук: 14.01.36 / Дніпропетровська держ. медична академія. - Д., 2005

Бондаренко Т.В. Оптимізація лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки з урахуванням токсигенності Helicobacter pylori.Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.36 гастроентерологія. Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, Інститут гастроентерології АМН України, Дніпропетровськ, 2005.
Дисертацію присвячено розробці оптимальних методів лікування хворих на виразкову хворобу, асоційовану з різними штамами Нр, шляхом вивчення особливостей клінічного перебігу, морфологічного і функціонального стану слизової оболонки шлунка та імунологічного статусу організму.
Проведено комплексне обстеження 137 пацієнтів на ВХ ДПК у фазі загострення захворювання з наявністю активної виразки та у віддалений термін після консервативного та хірургічного лікування. Представлена порівняльна характеристика клінічних, функціональних, ендоскопічних, морфологічних та імунологічних особливостей у хворих в залежності від наявності та токсигенності пілоричних ґелікобактерій. Показано, що токсигенні штами Нр спричиняють більш виражену ушкоджуючу дію на слизову оболонку гастродуоденальної зони і їх наявність призводить до найгірших клінічних результатів у віддаленому періоді. Обгрунтовано необхідність урахування ступеня Нр-заселення для визначення термінів проведення антиґелікобактерної терапії та розроблено новий спосіб лікування ВХ ДПК.

Результати роботи розширюють та поглиблюють знання про патогенез ВХ ДПК, зокрема, питань, що стосуються наслідків персистування різних штамів пілоричних ґелікобактерій, їх впливу на структурно-функціональну організацію ЕГДЗ та характеру імунної відповіді організму.

ВХ ДПК у 86 % пацієнтів перебігає в асоціації з Нр-інфекцією, з них 54 % з токсигенними штамами. В більшості випадків відзначається тотальне бактеріальне заселення Ш, лише в поодиноких спостереженнях Нр розміщується у тілі або пілоричному відділі Ш. Токсигенні штами Нр обсіменяють Ш інтенсивніше, ніж нетоксигенні (р<0,01).
При ВХ ДПК, асоційованій з токсигенними штамами Нр, відзначається більш виражений негативний вплив на стан органів ЕГДЗ, що проявляється частішим виявленням шлунково-стравохідного та дуодено-гастрального рефлюксів, достовірно більшою кількістю виразок ДПК у хворих (р<0,05), вищою інтенсивністю запальніх змін СО пілоричного відділу Ш та цибулини ДПК (р<0,01), більш вираженою деформацією бульбарного відділу, яка часто супроводжується його звуженням.
Наявність CagA та VacA штамів Нр супроводжується вираженими дистрофічними змінами покривного та ямкового епітеліїв з послабленням функціональних можливостей мукоцитів, провокує активність запального процесу (р<0,05) та розвиток місцевої алергічної реакції (р<0,05).
Реакція організму при ВХ ДПК у випадках наявності Нр-інфекції, характеризувалася глибокою функціональною Т-клітинною лімфопенією, переважно за рахунок депресії Т-хелперів, та дисбалансом між клітинною та гуморальною ланками імунітету, які більш виражені у хворих, інфікованих токсигенними штамами Нр (р<0,05).
Лікування з використанням АҐТ призводить до епітелізації виразок у хворих з наявністю токсигенних штамів і без них з однаковою частотою, персистенція Нр не перешкоджає загоєнню виразкових дефектів при умові проведення відповідної противиразкової терапії, натомість успішно проведена АҐТ не гарантує рубцювання виразок.
Токсигенний штам Нр CagA є найбільш резистентним до АҐТ у порівняні з іншими штамами (відсоток ерадикації складає 35,0). Найбільш ефективною є АҐТ із застосуванням фуразолідону замість метронідазолу і з урахуванням ступеня заселенності Нр ( 84,0 %).
Успішна ерадикація не захищає макроорганізм у віддаленому періоді після лікування ні від рецидиву захворювання, ні від повторного інфікування Нр. Майже половина (45,0 %) хворих виявиляється у віддалений період Нр-позитивними, незважаючи на те, що ефективність первинного ерадикаційного лікування склала 89,2 %. У 40,0 % хворих виникає загострення ВХ, причому у хворих з токсигенними штамами Нр у 72,5 % випадків, з нетоксигенними у 42,9 % (р<0,05); значно рідше виявляються виразки у хворих з відсутністю Нр у 22,7 % випадків. 27,5 % пацієнтів пов’язують виникнення загострення захворювання з перенесеними стресовими ситуаціями.
У віддалені терміни після органозберігаючих операцій з ваготомією при ускладненій ВХ ДПК в 100 % випадків спостерігається інфікування Ш Нр, з них 63 % спостережень токсигенними штамами. Активна виразка ДПК частіше виявляється у хворих з токсигенними штамами Нр (27 % проти 11 % з нетоксигенними). Активність хронічного запалення у цих пацієнтів переважає у пілоричному відділі Ш і не залежить від штаму Нр.