БУЛГАКОВА АЛЬОНА ВАЛЕНТИНІВНА. ЖІНОЦТВО УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА ЧАСІВ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 рр.: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ДУХОВНИЙ АСПЕКТИ

brief description

БУЛГАКОВА АЛЬОНА ВАЛЕНТИНІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ЖІНОЦТВО УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА ЧАСІВ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 рр.: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ДУХОВНИЙ АСПЕКТИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
БУЛГАКОВА АЛЬОНА ВАЛЕНТИНІВНА
УДК 94(477) "1932/1933": 316.343.37-055.2
ЖІНОЦТВО УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА
ЧАСІВ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РР.:
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ДУХОВНИЙ АСПЕКТИ
Спеціальність 07. 00. 01 – історія України
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник
Орлова Тетяна Володимирівна,
доктор історичних наук, професор
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. Стан наукової розробки теми, джерельна база та
методологія дослідження………………………………...…………………. 9
РОЗДІЛ 2. Економічна політика радянської влади та становище
сільської жінки України 1932–1933 рр..…………………………………… 33
РОЗДІЛ 3. Соціально-демографічні зміни на селі
як наслідки голодомору: гендерні аспекти …………………………….... 92
РОЗДІЛ 4. Голодомор 1932–1933 рр. і духовний світ
української селянки ………………………………………………….…... 137
ВИСНОВКИ……………………….…………………………….……… 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 183
3
ВСТУП
Актуальність дослідження. Жіноцтво як окрема суспільна група зі
своєрідним світоглядом та морально-психологічними принципами, являє
собою специфічний об'єкт дослідження. Вивчення "жіночого питання"
відбувається у нерозривному зв'язку із загальною історією людства та
суспільства вцілому. На сьогоднішній день досить широке коло питань
української історії залишається дослідженим у контексті більш широких
проблем, побіжно, не у повній мірі. До таких питань належать і особливості
становища жінок у різних сферах суспільного життя в умовах голодомору
1932–1933 рр.
Якщо в загально-історичному процесі розглянути поняття "історія", то
на перший план виступає "історія як обґрунтування ідеології". З середини
ХІХ ст. з "історії" починають виокремлюватися такі напрямки дослідження
як політична, економічна, регіональна та соціальна історія. У вітчизняній
історіографії знайшов своє відображення великий масив наукових
досліджень з проблематики історії жіноцтва України, аналізуючи які можна
прослідкувати розвиток становища жіноцтва України в різних сферах
життєдіяльності та територіально-часових площинах. Загальній історії
жіноцтва приділяється досить значна увага.
За влучним формулюванням професора Т. Орлової, одним з
визначальних факторів активізації жіночих студій в українській історичній
науці є зусилля з встановлення гендерної рівноправності як напрямку
державної політики1
.
Водночас, якщо проаналізувати ступінь дослідженості тематики
жіноцтва періоду голодомору 1932–1933 рр., можна стверджувати, що вчені

1 Орлова Т. В. Історія жіноцтва – перспективний напрямок досліджень на
сучасному етапі розвитку української історіографії / Т. В. Орлова //
Соціальна історія. – 2007. – Вип. 3. – С. 127–132.
4
на сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки не приділили їй
відповідної уваги, хоча, нагальним завданням українських істориків є
глибоке та всебічне вивчення проблематики голодомору 1932–1933 рр. як у
контексті державної політики української держави в напрямі вшанування
пам'яті жертв голодомору та визначення 2007–2008 рр. як його роковин, так і
зважаючи на те, що голодомор 1932–1933 рр. є однією з найсуперечливіших
проблем історії України, яка й досі містить значну кількість білих плям.
Донедавна соціальну історію голодомору розглядали лише в контексті
політичного, економічного та духовного становища населення в цілому. На
сьогодні постає питання вивчення гендерної історії як дослідження
становища різних категорій представників певної статі зі своїми моральнопсихологічними та суспільно-правовими особливостями для відтворення
більш повної картини голодомору. Значну частину населення Радянської
України становили сільські жінки, тому вивчення їх становища є доречним та
актуальним.
Голодомор 1932–1933 рр. є однією з найтрагічніших подій в історії
України, яка мала суттєвий вплив на її подальший перебіг. Чимало
дослідників приділили значну увагу висвітленню даної проблематики.
Результати їх роботи знайшли своє висвітлення у майже 7 тис. друкованих
праць – різних за змістовим навантаженням і обсягом. Але, переважна
більшість авторів торкається жіночого питання побіжно або лише в контексті
досліджуваної проблематики.
Під становищем жіноцтва українського села часів голодомору 1932–
1933 рр. розуміється комплекс об'єктивних та суб'єктивних факторів
соціально-демографічного, економічного та духовного характеру, що склався
1932–1933 рр. на території УСРР та вираз його впливу у повсякденному
житті жінок, що на цій території проживали. Зважаючи на таке визначення,
слід констатувати, що на сьогоднішній день не існує жодної наукової праці, у
якій би глибоко та всебічно аналізувався такий комплекс проблем, як
українська жіноча історія голодомору. Наукова розробка становища жіноцтва
5
України за часів голодомору 1932–1933 рр. фактично не має свого логічного
завершення.
З огляду на наведені вище аргументи стає очевидним, що дослідження
соціально-економічних та духовних аспектів становища жіноцтва
українського села часів голодомору 1932–1933 рр., систематизація наукових
знань та підсумування напрацьованого досвіду у цій царині є однією з
актуальних проблем української історичної науки.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане у рамках науково-дослідної теми
"Історія української державності нової та новітньої доби" (державний
реєстраційний номер 06 БФ046-01), яка включена до тематичного плану
історичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
Об'єктом дисертаційного дослідження є жінки України без обмежень
за віком, суспільною та професійною приналежністю, які у період 1932–
1933 рр. проживали у сільській місцевості у контексті економічних,
соціально-демографічних та духовних трансформацій в УСРР.
Предметом дослідження є як загальні риси, так і характерні
особливості змін в економічному становищі та духовному світосприйнятті
сільських жінок Радянської України внаслідок культурних та соціальнодемографічних експериментів радянської влади 1920-х – 1930-х рр.
Хронологічні межі дисертації охоплюють період голодомору 1932–
1933 рр. У зв'язку із тим, що було використано матеріали всесоюзних
переписів населення, у яких зафіксовано офіційну статистику соціальнодемографічних змін, в роботі зустрічаються дати від 1926 р. до 1939 р.
Географічні межі дисертації охоплюють територію УСРР періоду
1932–1933 рр., окрім регіонів, що не зазнали голодомору.
Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі
всебічного аналізу наявних джерел, з урахуванням попередніх наукових
6
досягнень дослідити особливості становища сільського жіноцтва України в
період голодомору 1932–1933 рр.
Метою обумовлені наступні дослідницькі завдання:
- з'ясувати стан наукової розробки обраної теми;
- виявити та проаналізувати історичні джерела, які проливають світло
на суспільно-політичне, соціально-економічне та духовне становище
жіноцтва в УСРР у 1932–1933 рр.;
- визначити місце та роль сільського жіноцтва у структурі населення
УСРР;
- проаналізувати вплив державної політики СРСР на економічне
становище українських селянок України;
- висвітлити результати культурно-освітньої політики радянської
влади серед селянок УСРР;
- визначити основні види прояву невдоволення селянок політикою
щодо них;
- з’ясувати причини і форми участі селянок України у заходах
радянської влади;
- дослідити становище жінок – представниць сільської інтелігенції в
УСРР у 1932–1933 рр.;
- розкрити гендерний аспект соціально-демографічних наслідків
голодомору.
Методологічну основу дисертації становлять наукові принципи
історизму, антропологізму, системності, об'єктивності, всебічності,
наступності, науковості. Для досягнення поставленої мети і розв’язання
означених завдань здійснювався синтез різноманітних дослідницьких
методів, а саме: аналізу, синтезу, системно-структурного підходу, логічний,
проблемно-хронологічний, історико-ситуаційний, ретроспективний,
типологізації, класифікації, періодизації, статистичні методи. Вибір їх
зумовлений темою дисертації, її структурою, специфікою сучасних підходів
історичного пізнання.
7
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається як
самою постановкою проблеми, комплексним підходом до її вирішення, так і
оригінальністю отриманих результатів.
Уперше комплексно проаналізовано законодавчі акти, діловодну
документацію, статистичні джерела, періодичну пресу. Проаналізовано
процес поповнення знань з окремих аспектів обраної теми у вітчизняній та
зарубіжній історіографії. Досліджено документи особового походження, такі
як свідчення очевидців, персональні заяви та скарги, документи каральнорепресивного характеру, на основі яких дисертант намагалася
реконструювати та показати загальну картину сільського жіноцтва
Радянської України через долі окремих його представниць. Зафіксовано
фактичний розкол серед сільського жіноцтва УСРР на прихильниць та
противниць радянської державної політики, який породив діаметрально
протилежні соціальні прошарки в сільській жіночій спільноті.
Практичне значення дисертації визначається тим, що вона може бути
використаною для подальших досліджень з історії жіноцтва, гендерної
історії, зокрема, голодомору 1932–1933 рр., для вдосконалення і доповнення
у вивченні проблем історії України, українського селянства, українського
жіноцтва 1920-х – 1930-х рр. Результати дослідження можуть бути
використані для підготовки навчальних посібників, лекційних курсів та
спецкурсів з історії України, соціальної та гендерної історії у вищих
навчальних закладах.
Наукова апробація результатів дисертації. Наукові висновки та
результати дослідження апробовано на засіданні кафедри історії для
гуманітарних факультетів Київського національного університету імені
Тараса Шевченка. Основні положення, висновки та результати
дисертаційного дослідження апробовані у виступах автора на 11
конференціях та джерелознавчих читаннях міжнародного, всеукраїнського
рівнів, у тому числі: ІІ Волинська Міжнародна історико-краєзнавча
конференція, присвячена 90-річчю Житомирського державного університету
8
імені Івана Франка (Житомир, 2009 р.); Міжнародна науково-практична
конференція молодих учених "Шевченківські дні", присвячена 195-річчю з
дня народження Тараса Шевченка (Київ, 2009 р.); Друга Міжнародна
науково-практична конференція молодих учених "Дні науки історичного
факультету", присвячена 175-річчю Київського національного університету
імені Тараса Шевченка (Київ, 2009р.); Всеукраїнська наукова конференція
"Актуальні питання вітчизняної та світової історії" (Суми, 2010 р.);
Всеукраїнська наукова конференція "Історія повсякденності: теорія та
практика" (Переяслав-Хмельницький, 2010 р.); "Дев'яті джерелознавчі
читання" (Київ, 2008 р.); "Десяті джерелознавчі читання (до 65-річчя з дня
заснування кафедри архівознавства Київського національного університету
імені Тараса Шевченка)" (Київ, 2009 р.); Шоста всеукраїнська науковопрактична інтернет-конференція "Актуальні проблеми сучасної науки"
(http://www.intkonf.org 2010 р.); "П'ятнадцяті джерелознавчі читання"
(присвячені 70-річчю створення кафедри архівознавства та спеціальних
галузей історичної науки КНУ) (Київ, 2014 р.) та ін.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи
відображено в 13 опублікованих працях, зокрема в 1 статті в іноземному
науковому виданні, 5 статтях у провідних наукових фахових виданнях, та 7
тезах доповідей у збірниках матеріалів наукових конференцій.

bibliography

ВИСНОВКИ
В результаті проведеного дослідження законодавчих актів, діловодної
документації, статистичних джерел, періодичної преси, а також документів
особового походження, зокрема, свідчень очевидців про становище
сільського жіноцтва України в період голодомору 1932–1933 рр., з
урахуванням наукових досягнень попередників, можна дійти наступних
висновків:
- Доведено, що на сьогоднішній день в історіографії знайшли
висвітлення окремі сегменти даної теми дослідження у контексті загальних
процесів часів голодомору, їх передумов та наслідків. М. Троян,
С. Кульчицький, Є. Шаталіна, Д. Соловей, В. Сергійчук, В. Марочко,
Г. Хілліг, В. Нікольський, Р. Конквест, Дж. Мейс, Ш. Мерль, А. Граціозі
переважно досліджували загальні питання голодомору, В. Прилуцький,
О. Новікова, Н. Бем – соціальний аспект, С. Максудов, М. Горох, В. Іванців –
соціально-демографічну ситуацію, Я. Мандрик, Е. Слободянюк – культурнорелігійну сферу, О. Тарапон, І. Шульга, Є. Яценко, А. Бахтін – регіональний
аспект.
З іншого боку, в історичній науці актуалізована гендерна
проблематика. Студії про роль та місце жіноцтва в суспільному житті та
економічному розвитку України розгорнули В. Борисенко, Т. Орлова,
О. Сапицька, М. Богачевська-Хом'як. Актуальним завданням є поглиблення
персоналізації дослідження, вивчення жінки українського села часів
голодомору 1932–1933 рр. з одного боку, як активного учасника подій,
творця історії, а з іншого – як простої людини, яка опинилась у відповідних
умовах та намагалась в них вижити і зберегти життя рідних та близьких;
- Встановлено, що в результаті подій в УСРР 1920-х – 1930-х рр.
утворилась широка джерельна база для дослідження становища жіноцтва
українського села періоду голодомору. Це документи з архівних фондів
Всеукраїнського центрального виконавчого комітету, Раднаркому УСРР та
177
місцевих виконавчих комітетів, Верховного суду УСРР, Народного
комісаріату земельних справ УСРР, Центрального комітету Комуністичної
партії України та обласних комітетів патрії, тогочасні статті у газетах
"Селянка України", "Колгоспниця України", "Безвірник", збірники
статистичних матеріалів, а також багаточисельні спогади очевидців подій.
Значний документальний масив документів було опубліковано в збірниках
документів і матеріалів.
Державну політику репрезентують законодавчі, директивні документи
органів радянської влади та комуністичної партії, статистичні джерела.
Реакцію населення на її втілення зафіксовано у документах звітного та
карально-репресивного характеру, періодичній пресі, спогадах очевидців;
- Доведено, що у 1932–1933 рр. жіноцтво українського села
займало специфічне місце у структурі населення Радянської України, яке
суперечило планам партійно-радянського керівництва та визначило основні
напрямки державної політики щодо цієї соціальної групи. На кінець
1920-х рр. ця група за своєю чисельністю становила 12 млн осіб, тобто
половину від загального населення УСРР. Переважна більшість з них були
селянками-одноосібницями, які займалися домашнім господарством, 250 тис.
були колгоспницями. Мізерний відсоток становили кваліфіковані робітниці
та представниці сільської інтелігенції. 3/4 сільських жінок не вміли читати і
писати. Тож заходи, направлені на здійснення суцільної колективізації,
ліквідації неписемності та підвищення фахового рівня в першу чергу
торкнулись саме жіночої частини сільського населення. Селянки виступали
носіями та провідниками релігійних традицій – 71,5% дотримувалися
релігійних свят та обрядів у віковій категорії до 24 років і близько 95%
старших за 24 роки, були порівняно релігійнішими за чоловіків. Тому
антирелігійна політика радянської влади була направлена у великій мірі саме
проти них. Відповідно, українські селянки ставали ядром антирадянського
спротиву та непокори в УСРР;
178
- Висвітлено, що здійснення економічних заходів радянської
влади, направлених на проведення насильницької колективізації та
розкуркулення, стало важким випробуванням для жінок українського села.
Ведення домашнього господарства значно ускладнилось. До обов’язків
сільської жінки входило рільництво, допоміжні роботи в полі, квітникарство,
тваринництво і птахівництво, переробка сільськогосподарської сировини,
щоденне приготування їжі для сім'ї, ткацтво, збирання ягід, грибів, плодів і
рослин, дрібна торгівля, а також прибирання оселі і подвір'я, прання, миття
посуду, білення та мазання хати, виховання дітей, лікування та ін.
Щоденне харчування родини, за умов практично повної конфіскації
продовольства, мізерної оплати за трудодні, неможливості придбання їжі на
ринках тощо, ставало часом проблемою, яку було важко вирішити. Внаслідок
залучення селянок у суспільне виробництво на них поширювався жорсткий
розпорядок для колгоспників, непосильні норми виробітку, а також
оподаткування. За невиконання цих вимог вони піддавались різним засобам
покарань: від знущань "буксирних бригад" та членів управлінь сільських рад,
скасування продажу товарів першої необхідності, до депортації та
ув’язнення. Оплата праці, натомість, відбувалась хаотично, часто зводилася
до елементарного харчування. Щоб прогодувати сім’ю, жінки прагнули
виконувати найтяжчі, а відповідно і найбільш високооплачувані види робіт,
зокрема, на тракторі;
- Показано, що культурно-освітня політика, яка була направлена на
підвищення освітнього рівня та атеїзацію українського сільського жіноцтва,
мала суперечливі наслідки. Не дивлячись на загальні успіхи у проведенні
освітніх програм лікнепу та організації різноманітних курсів у деяких
місцевостях така політика виявилась непродуманою та малоефективною. Як
наслідок, не всі селянки отримали якісний рівень освіченості. Загалом на
початку 1930-х рр. близько 100 тис. жінок підвищили свій кваліфікаційний
рівень, отримали професії трактористок, бригадирок, рільничих та інші.
179
З ідеологічною метою, окрім освітньої роботи, велася культурномасова, зокрема відбувалось розширення мережі хат-читалень, сільських
бібліотек, клубів, будинків колективіста, залучення жінок до ведення
діяльності сількорів. Ідеологічне підґрунтя мала й антирелігійна політика,
внаслідок якої лише половина сільських жінок віком старше 45 років
спромоглися залишитись вірними релігійним традиціям, а в інших вікових
категоріях – в рази менше. Українська народна традиція, завдяки цим
селянкам, знаходила свій прояв у народній творчості, свідченням чого є
значна кількість віршів, анекдотів, пісень, приказок політичного характеру;
- Визначено, що у відповідь на жахливе економічне становище,
українські селянки вдавалися до різноманітних проявів непокори:
приховували зерно, виступали з протестними закликами на зборах та зривали
їх, готували офіційні листи-скарги до радянського та партійного керівництва
різних рівнів, аж до Г. Петровського та Й. Сталіна, масово виходили з
колгоспів. Але коли усі ці заходи у своїй переважній більшості виявлялись
безрезультатними, жінки організовували та здіймали відкриті масові, часто
озброєні сільськогосподарським реманентом, повстання – "бабські бунти",
"волинки", "нальоти голодуючих". Активний спротив серед селянок
викликали пов’язані зі здійсненням антирелігійної політики переслідування
священиків, закриття церков, зняття дзвонів та перетворення релігійних
приміщень на сільськогосподарські сховища. За участь у таких заходах
масової непокори селянки підлягали побиттю, арешту, висланню,
засудженню на різні строки перебування в тюрмах та таборах;
- Простежено, що частина селянок адаптувалися до нових умов,
ставали активістами, членами комнезамів (з 1930 р. до 1933 р. частка жінок
збільшилася з 22% до 26,5%, тобто до майже 400 тис. від загальної кількості
у 1,5 млн членів), меншою мірою комсомолу, комуністичної партії. На
залучення сільських жінок до цих організацій була спрямована діяльність
жіночих відділів при партійних органах, жіночих ударних бригад, які своїм
прикладом максимальних досягнень в колгоспному житті заохочували та
180
стимулювали їх до праці, просували їх на посади районних та місцевих
управлінських кадрів, в депутати сільських рад, а деяких – навіть до ЦВК
УСРР (в 1935 р. депутатами ЦВК УСРР було обрано 47 колгоспниць). Однак,
розгортання жорстких хлібозаготівельних кампаній певною мірою
позначилось на благополуччі цих селянок;
- Розкрито, що становище сільської інтелігенції, зокрема,
вчительок в 1932–1933 рр. так само не було однозначним. Найбільш активні
освітяни, вірні радянській владі, підтримували боротьбу з "антирадянським
елементом", брали участь у розкуркуленні односельчан. Однак за таку
позицію вони часто потерпали від знущань та покарань з боку тих же
розкуркулених сусідів. Значна частина вчителів залишалася осторонь
"колгоспного руху". Матеріальне забезпечення освітян мало значні перебої,
особливо в 1933 р. з погіршенням сезонних та економічних умов. Через брак
теплого одягу та взуття, педагоги не могли відвідувати робочі місця. А
знесилення організму від голоду лише підсилювало це.
Складним було становище сільського медичного персоналу. В умовах
розгортання голодомору на селі майже не було спеціалізованих медичних
закладів, які б вчасно надавали потрібну допомогу. Лише по деяких
сільських місцевостях знаходилась одна жінка фельдшер-акушер. А ті лікарі,
яких направляли з великих міст до сільської місцевості, вперше стикалися з
новими хворобами, лікування яких проходило не завжди вдало.
Єдиним забезпеченим прошарком сільського населення залишався
керівний склад сільських рад та управлінський апарат колгоспів. Середій
оклад голови сільської ради складала від 100 до 250 крб, секретаря сільської
ради – від 80 до 160 крб. Для порівняння – за виконання найтяжчої
кваліфікованої роботи тракторист отримував 3,5 кг зерна та 3,5 крб на день,
тобто за 20 робочих днів у місяць – 70 кг зерна та 70 крб. Зловживання
службовим становищем призводило до аморальних дій з боку чиновників, від
чого потерпали саме селянки, над якими знущалися і ґвалтували. А деякі
жінки-чиновниці вимушені чинити безчинства проти своїх односельчан, аби
181
прогодувати свою сім’ю в голодні 1932–1933 рр. Проте ця соціальна група
мала певні привілеї на сільськогосподарські товари та продукти харчування;
- Досліджено, що аналіз наслідків голодомору 1932–1933 рр.
дозволив встановити, що явище голодомору стало соціально-демографічною
катастрофою для населення українського радянського села, зокрема, у
ґендерній площині. Найбільше постраждало звичайне колгоспне селянство,
меншою мірою – сільська інтелігенція, найменше – сільські активісти та
управлінці. У віковому вимірі найменш захищеними виявились малолітні
діти та люди похилого віку. Більш емоційно витривалішими та фізично
стійкішими до зовнішніх факторів впливу під час голодомору виявились
жінки; чоловіки та діти першими входили до категорії "померлих від голоду".
Окрім того, багато чоловіків, щоб уникнути репресій, залишали свої сім'ї
напризволяще – перекладаючи власні обов'язки на плечі тендітних жінок.
Таким чином, можна стверджувати, що внаслідок політики радянської
влади загалом та голодомору 1932–1933 рр. зокрема у лавах жіноцтва
українського села відбувся розкол на дві протилежні групи. До першої
належали жінки-мучениці, що втратила батьків, чоловіка, дітей, релігію
предків, а, по-суті, цілий всесвіт, у якому та заради якого вони жили. Не
зважаючи на пережите, вони продовжували піклуватися про дітей, що
залишилися живими, про власне виживання та життя в новому суспільстві.
Замість компенсації вони отримали додаткові обов'язки, радянські свята,
радянську освіту та ні з чим не зрівнянні спогади. Після здобуття Україною
незалежності ці спогади були зібрані професійними істориками та
опубліковані, стали важливим свідченням про жіночу долю часів
голодомору, невід'ємним компонентом національної пам'яті українського
народу. Морально-психологічні наслідки голодомору також стали одним з
напрямків, який потребує подальшого окремого, всебічного та
кваліфікованого дослідження.
Другу групу, перспективну верству радянського суспільства, склали
"жінки-ударниці", "жінки-активістки", "жінки-депутати", "жінки-керівники",
182
які стали обличчям соціалістичного суспільства Радянської України. Історія
звершень цих жінок стала предметом досліджень радянських авторів, а з
розпадом СРСР самі ті публікації стали цікавити сучасних історіографів.
Проте особливої актуальності "жіноча тема" в історії України набула у
зв’язку із подіями 2014 р., коли у Революції гідності зійшлися прагнення
свободи і радянська ментальність. І те, й інше здебільшого виховане
жінками, народженими в СРСР.