Чаусовський Олександр Михайлович. Економічні інститути: зміст і реформування у транзитивній економіці

brief description

Чаусовський Олександр Михайлович. Економічні інститути: зміст і реформування у транзитивній економіці: дисертація д-ра екон. наук: 08.01.01 / Донецький національний ун- т. - Донецьк, 2003

Чаусовський О.М. Економічні інститути: зміст і реформування у транзитивній економіці. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.01 Економічна теорія. Донецький національний університет Міністерства освіти науки України, Донецьк, 2003.
Дисертаційну роботу присвячено аналізу економіки з позицій неоінституціоналізму. Обґрунтовується висновок, що неоінституціоналізм дозволяє досліджувати процес становлення ринкових відносин у постсоціалістичних державах з урахуванням неформальних регуляторів господарської діяльності, національних традицій і культури. Досліджується сутність, зміст і структурна організація економічних інститутів, виявлено та класифіковано основні протиріччя в системі економічних інститутів транзитивної економіки.
Також робиться висновок, що характерною рисою перехідних економічних систем є їх деінституціональний стан і зрушення від формальних інститутів до неформальних практик. Отримані результати дисертаційного дослідження дозволили автору розробити певні теоретичні та практичні рекомендації щодо створення ринкового інституціонального середовища в економіці України.

Дисертація містить постановку та теоретичне вирішення нової наукової проблеми реформування планової економічної системи в рамках неоінституціональної парадигми. В межах цієї проблеми основними висновками, що мають концептуальний характер і науково-практичне значення, є:
1. Успішна трансформація економіки України неможлива без усебічного критичного освоєння сучасної економічної теорії. Неоінституціональна економічна теорія це якісно новий етап у розвитку неокласичної традиції, який долає багато обмежень, властивих попереднім неокласичним моделям, і дозволяє досліджувати економіку з урахуванням неформальних практик, національних традицій, звичаїв і культури.
2. Інститути в цілому характеризуються вельми багатою і складною внутрішньою організацією. Опис структури інститутів залежить від обраних критеріїв. У залежності від способу затвердження розрізняють формальні і неформальні інститути. Формальні інститути, представлені юридичними нормами і законами, фіксують існуючі виробничі відносини. Вони мають публічні механізми захисту і припускають примус до виконання. За ступенем охоплення формальні інститути поділяються на загальні й особливі. До загальних формальних обмежень відносяться закони, а до особливих формальних обмежень письмові ділові контракти, які визначають права й обов'язки сторін, що їх підписали.
3. Формальні норми і правила, які утворюють правову та регулюючу інфраструктуру, формують певну ієрархію, структуруючу інституціональне середовище. Найбільш загальні норми в цій ієрархії представлено конституційними правилами. Перехідний період в усіх постсоціалістичних країнах ознаменувався прийняттям нових конституцій, що фіксують норми демократичного суспільства. Однак в умовах відсутності демократичних традицій і цивільного суспільства норми в Конституції України слід прописувати більш чітко і детально.
4. Нові формальні інститути є важливими як фактор, що впливає на еволюцію неформальних практик. Вони повинні не тільки забезпечити «гру за правилами», але й змінити характер неформальних взаємодій, які повинні стати максимально публічними і відкритими, затверджувати сучасні демократичні форми господарювання і ведення бізнесу.
5. Неформальні інститути це неписані правила, домовленості і норми поведінки. Їх максимально персоніфіковано, позбавлено стійкого автоматизму, вони формулюються в загальних термінах і не забезпечені надійними санкціями проти можливих порушень. Але саме аналіз неформальної складової «правил гри» в економіці дозволяє дати вичерпну оцінку інституціонального середовища, розкрити систему стимулів, забезпечити високу ефективність державної економічної політики. Структурно неформальні інститути включають, по-перше, сукупність соціальних норм, джерелом яких є культура (соціопсихологічні та соціокультурні неформальні інститути), і, по-друге, неформальні економічні норми, що безпосередньо генеруються системою формальних норм і направляють економічну поведінку людей і організацій (неформальні інститути ділової поведінки). Тому у своїй єдності формальні інститути і неформальні інститути ділової поведінки є формою існування економічних відносин.
6. Центральним моментом перехідної економіки України є сумісність соціопсихологічних і соціокультурних неформальних інститутів та формальних правил. Конвергенція формальних інститутів із соціопсихологічними і соціокультурними нормами і правилами є можливою в тому випадку, коли тенденція розвитку неформальних норм сумісна з логікою розвитку формальних інститутів. Отже розгляд і урахування етнічної структури українського народу, його менталітету, характеру і національної психології є однією з умов успішного становлення ринкової економіки. Тільки розвиток на основі власної ідентичності здатен швидко й ефективно вивести Україну на траєкторію соціально-економічного прогресу.
7. Вирішальний фактор у виборі інститутів прагнення скоротити трансакційні витрати. Через недостатню ринкову культуру в умовах перехідної економіки України велику питому вагу в структурі трансакційних витрат займають витрати опортуністичної поведінки, які можна знизити за допомогою ефективної моделі державної соціальної політики. Аналіз моделей соціальної політики в економічних системах змішаного типу дозволяє зробити висновок, що для України, з урахуванням сформованих традицій, найбільш прийнятною була б ордоліберальна модель.
8. Реалізація наведеної моделі вимагає проведення ефективної соціальної політики, до інструментів якої ми відносимо: державне регулювання доходів населення, соціальне партнерство, регулювання ринку праці з відповідною інституціональною структурою й інфраструктурою. Відсутність цих інститутів та заходів державного регулювання в соціальній сфері і викликає зростання витрат опортуністичної поведінки, що сприяє криміналізації економіки, формуванню тіньового сектора, розростанню масштабів опортунізму у поведінці суб'єктів ринку.
9. Створення та зміна правил, за якими діють економічні агенти, реалізовується на політичному ринку в рамках представницької демократії. Представницька демократія має ряд безсумнівних переваг. Однак вибір оптимальних інститутів натрапляє на деякі труднощі і часто відбувається формування неефективних інститутів, оскільки механізми парламентської демократії не бездоганні. Недосконалість політичного ринку проявляється в маніпулюванні голосами внаслідок недосконалості регламенту, бюрократизмі, логроллінгу, пошуку політичної ренти, лобізмі. Тому стратегічною задачею інституціональних перетворень у пострадянській Україні є зміна конституційних норм, які б забезпечили реальний поділ і стійкий баланс усіх трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої і судової. Домінування виконавчої гілки загрожує невиконанням законів, безконтрольністю, сваволею, зловживаннями і корупцією.
10. Існують два варіанти розвитку інститутів: еволюційний та революційний. Еволюційний варіант зміни формальних інститутів передбачає трансформацію існуючих неформальних інститутів у формальні. Розвиток формальних інститутів відтворює вже сформовані на рівні неформальних рамок тенденції чи просто нові правила взаємодії агентів. Еволюцію інститутів справедливо розглядати з погляду короткострокової і довгострокової перспективи. У довгостроковому плані виживають, зберігаються і поширюються ті інститути, що мають найбільшу ефективність для суспільства. Однак у більш короткостроковій перспективі стійкими можуть виявитися не тільки соціально доцільні інститути, але й інститути з неоптимальними випадковими ознаками (тому держава повинна активно впливати на інституціональне середовище в економіці). До виживання інститутів з неоптимальними ознаками приводить хреодний ефект і ефект гіперселекції. Революційний варіант інституціонального розвитку припускає зміну формальних норм на основі уже відомих зразків: інститути, прямо перенесені з теоретичної моделі на практику; відтворення інститутів, приклади яких існували в історії даної країни в минулому; імпорт інститутів, що існують в інших країнах. Ринкові реформи в Україні й інших країнах СНД багато в чому ґрунтуються на стратегії імпорту інститутів. Владні структури, виходячи з прийнятої ними концепції економічного розвитку, створюють умови для становлення або законодавчим порядком формують інститути, які раніше у країні були відсутні.
11. Особливістю перехідних економік є деформалізація інституціональ-ного простору. Головна причина деформалізації формальних інститутів полягає у відсутності законів та працездатних механізмів контролю за їх дотриманням. Існує кілька підходів до вирішення цієї проблеми: юридичний, силовий, утилітаристський і ідеологічний. Одним з найбільш важливих кроків у напрямку захисту прав власності, контрактів, а також посилення регулюючої ролі держави повинне стати формування незалежної, ефективної судової системи.
12. Трансформаційні процеси переходу від централізовано-планової до соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування і розвитку національної економіки об'єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих дій з боку держави, яка виконує в умовах переходу, крім функцій загального порядку, характерних для стабільної державно-політичної системи і змішаної економіки, цілий ряд специфічних системотворчих функцій, покликаних забезпечити якомога менш болісний перехід до ринкової економіки: по-перше, перебудова відносин власності, їх специфікація і захист; по-друге, створення і зміна правил та норм, за якими діють економічні агенти; по-третє, формування конкурентного середовища; по-четверте, сприяння у формуванні інфраструктури ринкового господарства. Від успішного виконання цих задач, як уявляється, багато в чому залежать перспективи української державності.
13. Найважливішим інструментом системних перетворень виступає монетарна політика держави. Подальший розвиток грошово-кредитної і банківської системи України повинен припускати: підвищення ролі Національного банку в регулюванні грошових потоків і грошового ринку; підвищення ефективності дисконтної політики; стимулювання населення у фінансуванні інвестиційних проектів і зростанні довіри до банківських депозитів; установлення механізмів стимулювання українських банків-інвесторів; створення за прикладом багатьох розвинених країн системи пільгового державного кредиту малому і середньому бізнесу; законодавче визнання того, що кредит є власністю банку, неповернення кредиту це порушення права власності, за що винні зобов’язані нести кримінальну відповідальність; форсований розвиток чекового і вексельного обігу як ефективного засобу розширення грошового обігу і відповідно вітчизняного ринку; програма діяльності уряду в аспекті прогнозованих макромонетарних параметрів повинна припускати зростання рівня монетизації економіки.