Чигирин Олександр Григорович. Культурно-просвітня діяльність як засіб адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю

brief description

Чигирин Олександр Григорович. Культурно-просвітня діяльність як засіб адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю : дис... канд. пед. наук: 13.00.06 / Київський національний ун-т культури і мистецтв. — К., 2007. — 229арк. — Бібліогр.: арк. 156-176

Чигирин О.Г. Культурно-просвітня діяльність як засіб адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.06 теорія, методика і організація культурно-просвітньої діяльності. Київський національний університет культури і мистецтв. Київ, 2007.
Дисертація присвячена проблемі адаптації дітей до нових умов життєдіяльності в інтернатних закладах спортивного профілю.
Проведено аналіз філософської, педагогічної, психологічної , спортивної та культурологічної літератури, визначено рівень розробки даної теми в науці, стан проблеми в теорії та практиці сучасної школи, визначено та проаналізовано базові поняття дослідження, особливості організації навчально-тренувального і виховного процесу та специфічні ознаки учнів, які навчаються в умовах інтернатних закладів спортивного профілю.
Автором розроблено й теоретично обґрунтовано програму системного дослідження процесу адаптації учнів до нових умов життєдіяльності, експериментально доведено ефективність її використання з метою діагностики особливостей перебігу процесу адаптації.
На основі результатів дослідження автором запропоновано психолого-педагогічну модель та доведено позитивний вплив педагогічної програми на перебіг процесу адаптації юних спортсменів в умовах інтернатних закладів спортивного профілю.

Результати дисертаційного дослідження дозволили дійти таких висновків.

Аналіз наукової літератури переконав, що проблема адаптації дітей до нових умов навчання є достатньо розробленою і в психологічному, і в педагогічному аспектах. Разом з тим особливості адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю засобами культурно-просвітньої діяльності потребує спеціального вивчення, що зумовлено специфікою навчально-виховного, тренувального процесів, побутових умов, дозвіллєвої діяльності, а також віковими особливостями новачків (13-15 років).
Феномен адаптації передбачає міждисциплінарний підхід до його дослідження. Незважаючи на певні розбіжності в наукових підходах, адаптація в цілому розглядається як динамічний процес набуття особистістю нових форм поведінки й діяльності внаслідок зміни життєвих обставин. Результатом адаптації як процесу входження особистості в нове для неї предметне та соціальне середовище є не тільки пристосування до нових умов життєдіяльності, а й розвиток в соціальному та культурному відношеннях. Це дозволяє осмислити процес адаптації в контексті оптимізації взаємовідносин людини з соціальним і культурним середовищем. У зв’язку з цим культурно-просвітня діяльність, спрямована на поширення культурних цінностей, на створення сприятливого соціально-культурного середовища, може також функціонально розглядатися і як засіб адаптації учнів до умов життя в інтернатному спортивному закладі.
В межах досліджуваної проблеми процес адаптації проаналізовано за двовекторною схемою, в якій специфіка адаптаційного процесу визначається співвідношенням, з одного боку, зовнішніх факторів (змін в оточуючому середовищі), а з іншого, внутрішніх факторів (фізичних, психічних, культурних, соціальних якостей особистості), що характеризують індивідуальні адаптаційні можливості. Така схема дозволяє, по-перше, визначити загальні особливості адаптаційного процесу в інтернатних спортивних закладах, а по-друге простежити міжіндивідуальні відмінності в цьому процесі. Обгрунтовано п’ять рівнів адаптації: легка, помірна, ускладнена, складна, негативна.
Дослідження специфіки адаптаційного процесу в інтернатних закладах спортивного профілю за визначеною схемою дозволив виявити такі основні зовнішні і внутрішні його фактори. Зовнішні: значно вищий рівень фізичного навантаження в тісному поєднанні з вимогами якісного освоєння навчальної програми; необхідність безумовного виконання правил внутрішнього розпорядку інтернатного закладу; зміна соціально-побутових умов (проживання окремо від батьків, харчування, тощо); зміна викладачів і вимог як із загальноосвітніх дисциплін, так і навчально-тренувального процесу; поява нових комунікативних ситуацій. Внутрішні чинники: індивідуально-психологічні особливості (характерологічні, емоційно-вольові якості), що впливають на характер реагування на стресові ситуації; наявність/відсутність позитивної мотивації до навчання в цьому закладі; індивідуальні (сформовані) культурні потреби і цінності, інтереси, стиль спілкування; рівень самооцінки юними спортсменами власної спортивної підготовленості.
Отримані в ході костатувального дослідження результати свідчать, що організаційно-педагогічна робота, яка традиційно проводиться з юними спортсменами нового прийому, є недостатньою для усунення труднощів адаптаційного періоду. Значна кількість дітей потребує адресної допомоги відповідно до їх індивідуальних можливостей і потреб, специфіки навчального закладу і виду спорту, загальних тенденцій перебігу процесу адаптації тощо. Культурно-просвітня діяльність, маючи значні можливості для соціалізації та культуралізації особистості, її рекреації та розвитку, може комплексно охопити навчальну й дозвіллєву діяльність учнів, сприяючи процесу їх адаптації до умов навчального закладу. Ефективність культурно-просвітньої діяльності в цьому аспекті може бути досягнута за обґрунтованих дисертантом педагогічних умов.
Методика організації культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації може бути структурно представлена кількома взаємопов’язаними блоками: функціональним, змістовним, організаційним, діагностичним та процесуально-технологічним. Така методика дозволяє розробляти і впроваджувати багатоцільові варіативні культурно-просвітницькі програми.
Результати впровадження запропонованої методики підтвердили загальну її ефективність. Разом з тим виявлено різну динамику змін за різними критеріями й показниками адаптованості в експериментальних групах, що дає підстави для продовження дослідження порушеної в дисертації проблеми. Так, подальшого дослідження потребують структурні зв’язки між окремими компонентами та їх зміни у процесі навчання; реалізація адаптаційних можливостей спортсменів на різних етапах неперервного спортивного вдосконалення; педагогічне керівництво процесами адаптації дітей в системі підготовки спортсменів високого класу, при переході від одного освітнього та спортивного рівня на інший; координація зусиль всього педагогічного колективу навчального закладу для підвищення адаптаційних можливостей дітей та підлітків, особливо в стресові” періоди