Чинник кризовості у трансформуванні суспільно-політичних систем перехідного періоду

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

Черній Алла Леонідівна

УДК 327.5; 321.01+328.161

Чинник кризовості у трансформуванні суспільно-політичних систем перехідного періоду

Спеціальність 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
доктор політичних наук
Канцелярук Борис Іванович

Київ – 2004

Зміст
Вступ.................................................................................... 3
Розділ 1. Методологічні засади дослідження кризових суспільно-політичних явищ...........................................
19
1.1. Традиційні теоретичні детермінанти кризовості суспільних систем...............................................................
20
1.2. Сучасні концептуальні підходи до проблем криз........... 51
Висновки до першого розділу........................................... 76
Розділ 2. Рольова функція кризовості у трансформуванні транзитивних суспільств.................................................
77
2.1. Складова процесу цивілізаційного поступу..................... 78
2.2. Глобалізаційні виміри кризових явищ.............................. 106
Висновки до другого розділу............................................ 130
Розділ 3. Політичні імперативи української кризогенності..... 132
3.1. Легітимаційний синдром суспільно-політичної кризи... 136
3.2. Кризові колізії національного державотворення............ 154
Висновки до третього розділу........................................... 177
Висновки............................................................................ 179
Список використаних джерел........................................ 182
Додаток................................................................................ 197

В С Т У П

Різні за походженням, характером, формами прояву, глибиною, інтенсивністю, тривалістю та резонансним збудженням суспільні кризові явища назагал супроводжують перебіг світових політичних і соціальних процесів. Руйнівні візуально за своєю дією, безперечно негативні за ступенем впливу, вони сприймалися та оцінювалися відповідним чином, тобто в цілком негативістському сенсі: як чинники руйнації, переривання і гальмування процесів поступу, зрештою, як детермінанти занепаду, регресу, стагнацій і навіть соціально-політичних катаклізмів. Типологічно їх умовно поділяють на локальні, регіональні та глобальні, за іманентними властивостями і ступенем впливу на оточуюче середовище – відповідно на малі (обмежені), середні та великі.
Не бракує й численних спроб теоретичного обгрунтування означених явищ, причому нерідко з діаметрально протилежних позицій, внаслідок чого в цій царині спостерігається чимало не лише не вивченого, досконало не обгрунтованого, а й неоднозначного і суперечливого. Назагал вирізняються дві основні тенденції у сприйнятті цього феномену. Одна грунтується на визнанні (констатації) закономірності, синергійності, отже, об’єктивації цього явища; інша – на схоластичності (випадковості процесу, характер змін котрого передбачити в часі та формі неможливо), тобто як явище, аномальне за генезою і власне перебігом. Зазначені підходи мають свої резони, однак так само й вразливі місця, позаяк самоочевидно, що вони фундуються переважно на апріорних стереотипах, котрі обумовлюють, у свою чергу, лінійність, тобто одновимірність сприйняття, категоричність суджень та відповідно спричинених цим узагальнень і висновків.
За своєю функціональною сутністю кризові явища справді досить суперечливі: вони мають як деструктивний, так і конструктивний виміри, однак так склалося, що саме перше обумовило загалом негативістський підхід до їхньої оцінки. Об’єктивно ж кризи можуть як позитивно впливати на функціонування, скажімо, певної політичної або соціальної системи, і навпаки – спричиняти негативні наслідки, навіть призводити до її руйнації, хоч останнє нерідко фактично може свідчити про якісні трансформування – тобто вдосконалення системи, перехід її до якісно іншого стану. З огляду на це, позірний деструктивізм дії кризового стану (чи ситуації), отже, набуває зовсім іншого, протилежного тлумачення. Якраз на цьому авторка дисертації має намір зосередити свої зусилля – дослідити власне природу чинника кризовості через призму загалом його конструктивістської дії на процес суспільного поступу, тобто довести, що деструктивні за спрямуванням, ідеологічною заангажованістю, запрограмованістю дії політичних режимів, партій або окремих лідерів можуть і позитивно позначатися на загальному процесі поступу.
З розпадом біполярного світу, що супроводжується небувалою інтенсивністю зринення кризових ситуацій, закономірно постала потреба оперативного і водночас об’єктивного вивчення та оцінки суті численних збройних конфліктів, непримиренних зіткнень на етнічному або релігійному грунті, глибоких соціально-політичних і економічних трансформувань, безкомпромісного протистояння демократії і реакції, появи і становлення на імперських уламках низки молодих країн тощо. Справді, кінець минулого тисячоліття несподівано ознаменувався процесами, що їх не можна не охарактеризувати як аномальні з погляду звично уявлюваного перебігу подій, грунтованого на традиційному сприйнятті, яке, безперечно, є спрощеним, одновимірним. Складність проблеми, специфіка суспільно-політичних процесів зумовлюють потребу альтернативного підходу до осмислення та аналізу нинішніх кризових явищ, тобто нетрадиційного їх сприйняття. Крім того, це дало б змогу абстрагуватися від багатьох положень різних теорій “хаосу” або “катастроф”, за допомогою котрих робляться спроби пояснити власне природу кризових явищ. Однак такий підхід є нічим іншим, як спробою модернізувати усталені стереотипи сприйняття дійсності в її цілісності та органічній обумовленості. Саме це логічно зумовлює потребу послуговуватися принципами теорії синергетики, що грунтуються на нелінійності сприйняття та вивчення природи функціонування складноорганізованих систем (соціальної, економічної, природної, політичної) і, зокрема, такого посутнього чинника процесу їхнього розвитку, як кризовості.
Насамперед, тут слід виходити з основоположного поняття нелінійної теорії – флуктуаційності, тобто постійних змін (відхилень, коливань) у складних системах, що характеризуються переходом від одного стану до іншого (від нижчого до вищого, від простого до складнішого і т.д.). Констатуючи це, російський дослідник В. Алтухов звертає увагу на те, що на зміну уявленню суспільствознавців про існування лише однієї форми розвитку (катастрофічної, за його визначенням) приходить розуміння наявності складніших форм суспільного поступу – еволюційно-хвильових [1,с.6].
Важливо зазначити, що з погляду флуктуаційності як сутнісної характеристики процесу розвитку кризовість є його іманентним явищем, котре має розглядатися у просторово-часовому вимірі з відповідним визначенням форм прояву, ступеня поширення, динаміки перебігу, тривалості, ймовірного впливу на середовище та довкілля, гіпотетичності пролонгування, вірогідності наслідків у загальному (і, зрозуміло, конкретному) плині поступу і т.ін. Йдеться, тобто, про комплексний аналіз сутнісних характеристик кризовості як органічного чинника процесу функціонування складноорганізованих систем та з’ясування його безпосереднього впливу на можливості перехідних суспільств адаптуватися до системи цінностей цивілізованої спільноти. При цьому варто підкреслити, що концептуальний підхід до проблеми кризовості суспільств, котрі опинилися в перехідній фазі свого становлення, авторка грунтує на основоположній тезі політолога Б. Канцелярука, який вважає, що “кризові явища сприймаються не у звичайному негативному сенсі критичного стану системи, а в першу чергу як закономірне (перехідне) явище її послідовного еволюціонування до якісно нового стану функціонування, тобто, як один із знакових інгредієнтів її вдосконалення” [2,с.9]. Основне завдання дисертації полягає, в тім, щоб дослідити конструктивістську рольову функцію чинника кризовості у трансформуванні суспільно-політичних систем перехідного періоду.
Відтак в роботі зроблено спробу проаналізувати такі аспекти теми:
а) теоретичні проблеми вивчення кризових явищ;
б) природу і суть кризовості в процесах еволюціонування систем;
в) роль кризових явищ у функціонуванні неосистем у перехідний період;
г) знакові прикмети кризовості у становленні української державності;
д) кризові явища і проблеми адаптування України до цивілізаційних надбань світової спільноти.
Актуальність дослідження обумовлюється назрілою у вітчизняному суспільствознавстві потребою на дисертаційному рівні дослідити конструктивістську функцію кризовості у процесах розвитку перехідних суспільств, а також осмислення процесу нинішніх суспільно-політичних трансформувань суспільств перехідного періоду (передусім, України та Росії на шляху формування своєї державності), визначення ступеня впливу кризових явищ на загальні процеси становлення суспільств, що перебувають у транзитивній фазі розвитку.
Об’єктом дослідження став процес функціонування кризових явищ в суспільствах перехідного періоду як іманентної складової їхнього становлення в умовах сучасного цивілізаційного поступу.
Зазначене відповідно обумовило й предмет дослідження – кризовість як закономірне явище процесу розвитку систем, конструктивістська роль кризовості у трансформуванні суспільств транзитивного періоду (на прикладі України та Росії).
З огляду на стан розробки даної проблеми в зарубіжній і вітчизняній політології, науково-теоретичну і прикладну актуальність дослідження, ми застосовуємо концептуальний підхід, базований на теоретичних засадах синергетичної теорії багатовимірності соціоприродних явищ буття. Означена методологія дає можливість творчо застосувати комплексний, кількарівневий науковий аналіз основних аспектів явищ кризовості, визначити їхні сутнісні характеристики, параметри діяння, а також встановити конструктивістську рольову функцію кризовості в умовах сучасних глобалізаційних трансформувань.
Синергетична методика, крім того, передбачає подолання традиційної суперечливості між творчим задумом, наявними засобами дослідження і способами його практичного реалізування. Вивчення функціональних спроможностей та взаємозв’язків кризових явищ з рештою складових процесу еволюціонування систем дає змогу визначити ймовірну поведінку самої системи, причому в екстремальних кризових ситуаціях (такі фазові стани ще іноді кваліфікуються як конфліктні або навіть стагнаційні, хоч це, зрозуміло, дещо інші поняття). Тобто, йдеться власне про парадигмальне переосмислення сприйняття кризових явищ як сутнісних чинників еволюціонування систем, а не просто як певних екстрем.
У дослідженні творчо використовується аналітична методика доктора юридичних наук А.Венгерова, побудована на зіставленні (аналізі) складових динамічного процесу розвитку системи (причини, форми, властивості, чинники, результати, способи пізнання і перевірки результатів) за багатьма параметральними характеристиками систем у порівняльному діалектичному та синергетичному вимірах, що дає загалом об’єктивну картину функціонального стану кризовості і перспектив її взаємодії з іншими чинниками процесу розвитку. Це дало можливість вийти на певний рівень наукових узагальнень, висновків, прогнозувань і передбачень щодо ймовірної поведінки систем в осяжному прийдешньому.
Перший рівень аналізу проблеми уможливлює дослідження векторів власне вираження кризовості у специфічних умовах становлення демократії в Росії, а, з іншого боку, в процесі розбудови української державності. Другий рівень аналізу ґрунтується на вивченні власне процесу взаємодії кризовості з іншими посутніми складовими (векторами) даної конкретної системи, тобто, ступеня сукупного впливу низки чинників на функціонування самої системи. Третій рівень застосовуваного аналізу дає можливість визначити ймовірність впливу кризових явищ на процес міжсистемних зв’язків.
На наше переконання, така структура аналізу дає змогу реалізувати зазначене основне завдання, зокрема, розкрити генезу, функціональний стан та міру впливу кризових явищ на перебіг перехідних процесів у неосистемах постбіполярного світу. Зокрема, дослідити:
по-перше, проблему кризовості цілісно як специфічний феномен закономірного перебігу процесу розвитку складноорганізованих систем;
по-друге, місце і роль конструктивної функції кризових явищ у становленні суспільств перехідного періоду, в першу чергу – української державності;
по-третє, можливості кризовості позитивно впливати на вирішення проблем адаптування України до кола європейської і світової спільноти;
по-четверте, ефективність застосування синергетичної методології і використання зазначених рівнів аналізу для розкриття проблеми кризовості в контексті динамічного процесу трансформувань постбіполярного періоду.
Реалізація означеного, таким чином, дає змогу визначити і теоретично обгрунтувати ступінь кризової детермінованості процесу політичних трансформувань на східноєвропейських теренах в постбіполярний період.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що
- вперше в українській політичній науці автономно досліджується проблема визначення основних сутнісних характеристик явища кризовості у процесах сучасних глобалізаційних трансформувань та розвитку окремих країн;
- застосовано методологію і використано сучасну методику вивчення малодослідженої теми впливу кризових явищ на процеси еволюціонування систем;
- здійснено порівняльний аналіз проблеми кризовості в перехідних суспільствах на основі параметральних зіставлень суспільно-політичних систем України та Росії;
- запропоновано нове тлумачення таких понять, як “криза”, кризовість”, “кризогенність”, визначено їхнє місце в системі еволюціонування транзитивних суспільств;
- вперше на дисертаційному рівні досліджено конструктивістську рольову функцію кризовості в процесах трансформацій суспільних систем;
- запропоновано нове парадигмальне осмислення феномену кризових явищ як своєрідних каталізаторів суспільного розвитку;
- розроблено авторську концепцію оцінки впливу кризового чинника на трансформування суспільно-політичних систем перехідного періоду;
- обгрунтовано доцільність виокремлення нового напряму (піднапрямку) наукових досліджень – кризології;
- визначено особливості кризовості українського суспільства, зокрема в базовому суспільному форматі “влада-народ”;
- критично проаналізовано вітчизняну і зарубіжну історіографію проблеми кризових явищ.
Відтак на прилюдний захист авторка виносить такі ідеї, гіпотези і висновки дисертації:
1. Феномен кризовості є одним з посутніх чинників сучасного цивілізаційного поступу.
2. Рольова участь кризовості може бути не лише дестабілізуючою: вона містить й конструктивістський елемент, який за певних умов може служити своєрідним каталізатором процесу суспільно-політичного розвитку.
3. Явище кризовості іманентне стабільним і нестабільним системам. Однак конструктивістська рольова функція кризових явищ найбільшою мірою проявляється саме в системах перехідного періоду.
4. Існуючі концептуальні підходи до оцінки впливу кризових явищ на перебіг суспільно-політичних процесів не відповідають реаліям глобалізуючого світу, тобто викликам сучасності.
5. В нинішній кризово напруженій ситуації в Україні, що вкрай негативно позначається на процесі державостановлення, водночас міститься вагомий архетип поступального розвитку.
6. Кризовість в Україні пов’язана з так званим “легітимаційним” історичним синдромом, до того ж ускладненим ендогенним та екзогенним викликами сучасності.
7. Євразійська модель розвитку криє для України перспективу потрапляння в орбіту історично традиційної кризогенності.
8. З огляду на традиційне ототожнення таких семантично різнозначних понять, як “криза” і “конфлікт”, внаслідок чого кризові явища “розчинилися” в модерній теорії конфліктології, доцільно виокремити автономний напрямок (піднапрямок) наукового дослідження – кризологію.
Теоретичне значення дисертаційної роботи визначається обґрунтованою потребою дослідження конструктивістської рольової функції кризовості у процесах соціально-політичних систем, а також формування нового автономного напрямку (піднапрямку) суспільствознавчої науки – кризології.
Практичне значення дисертації визначається, передусім, можливістю використання запропонованого концептуального підходу до вивчення і конструктивістської рольової функції кризових явищ у процесах еволюціонування суспільних систем, що дасть змогу абстрагуватися від традиційного одновимірного тлумачення кризовості, а тим більше у форматі теорії конфліктології, в якій семантично ототожнюється різнозначні поняття “конфлікт” і “криза”. Парадигмальне переосмислення феномену кризових явищ у процесі еволюції може прислужитися виробленню нового підходу до оцінки нинішніх динамічних глобалізаційних трансформувань. Матеріали дисертації можуть використовуватися для розробки наукових тем “Кризовість як каталізатор процесу розвитку”; “Кризовість як іманентний чинник трансформувань суспільно-політичних систем”; “Глобалізаційні виміри чинника кризовості”, “Конструктивістська рольова функція кризових явищ в еволюції транзитивних суспільств”; в модернізуванні теорії конфліктології; при виробленні стратегій антикризового управління; читанні спецкурсів “Кризові процеси у міжнародних відносинах”, “Кризові процеси у країнах, які розвиваються”.
Стан наукової розробки проблеми кризовості досить неоднозначний. З одного боку, кризовим явищам приділена серйозна увага численних вітчизняних і зарубіжних авторів (див. “Список використаних джерел та літератури” цієї дисертації), однак їхні наукові розвідки позначені здебільшого а) вузькістю висвітлюваного питання; б) одновимірним тлумаченням; в) політичною або ідеологічною заангажованістю. Означене, звичайно, не дає цілісного уявлення про перебіг кризових процесів у суспільстві перехідного періоду, отже, обумовлює потребу вироблення адекватного концептуального підходу до вивчення сутності явища кризовості загалом і, зокрема, її політичної детермінанти. Щодо останнього, то слід зазначити, що окремо цей аспект у вітчизняному суспільствознавстві не розроблявся, як власне й сама проблема кризовості. Є перші спроби філософів В.Крисаченка, М.Хилька та Л.Сидоренко, однак вони торкаються теми кризових явищ в контексті філософських та екологічних наукових розвідок.
Спорадично явище криз в процесах глобалізованого цивілізаційного розвитку розглядають відомі вчені: Ю.Пахомов, С.Кримський, С.Шергін, Ю.Павленко, С.Удовик, М.Пірен, О.Білорус, О.Плотніков, В.Єременко та інші. Водночас слід зазначити, що автономних праць, присвячених проблемі кризовості або кризогенності суспільно-політичних систем, нам знайти не вдалося. Численні “конфліктологічні” наукові доробки не лише не заповнюють цю прогалину в суспільствознавстві, а й, на наше переконання, нівелюють її засадничо. Разом з тим, такий лінійний підхід нерідко призводить до інших крайнощів: поняттями “криза” зазвичай послуговуються в ситуаціях, які загалом не відповідають основним категорійним параметрам цього явища (напр., коли фактично йдеться лише про конфліктну, суперечливу або передкризову ситуації і т. інше).
Грунтовніше проблематику криз досліджують зарубіжні автори (про це докладно йдеться в першому розділі дисертації), але так само відповідно до певного предмету аналізу. В нашій постановці проблема, наскільки вдалося з’ясувати, досі не вивчалася.
Слід сказати, що зазначене питання в такій постановці - чинник процесу політичних трасформувань перехідних суспільств у системі глобального розвитку (принаймі, у відомій нам літературі) взагалі не досліджувалося. І це, природно, створило додаткові труднощі для дослідниці. Наявні численні наукові розробки проблеми конфліктності мають неоднозначний вимір. З одного боку, завдяки їм вироблено загальні методологічні засади дослідження конфліктних ситуацій в різних суспільствах і в різні періоди. З іншого боку, здебільшого лінійний підхід до оцінки таких явищ нерідко спричиняв концентрацію уваги лише на дисфункціональній їхній ознаці. Крім того, невиправданими, на наш погляд, є спроби ідентифікування таких за суттю різних понять, як “криза” і “конфлікт”, що є також посутнім моментом, оскільки подібне сприйняття об’єкту дослідження обумовлює абераційність власне аналітичної роботи дослідника, отже, спричинює заздалегідь хибні узагальнення та висновки.
З огляду на це та інші викладені міркування, авторка вважає за потрібне докладніше викласти своє бачення основних категорійних понять дисертації, тобто привести їх у певну відповідність з метою, завданнями і застосовуваною методологією дослідження, що грунтується на системному аналізі стану і механізмів дії головних акторів процесу політичних криз в суспільствах, що перебувають у складних перехідних фазах свого становлення. Передусім, поняття “криза” ми тлумачимо не як традиційно однозначне негативістське суспільне явище, а як суттєвий чинник поступу з його деструктивною і водночас конструктивною функціями, що дає загалом підстави кваліфікувати його як одного з рушіїв розвитку.
Це не просто спроба певного витлумачення поняття, це власне авторське концептуальне бачення проблеми кризовості, що становить безпосередньо предмет цього дослідження. Принагідно слід визначити, що відсутність аналогічного підходу до тлумачення кризових явищ як супутніх чинників процесів розвитку суспільств перехідного періоду, створила додаткові труднощі в дослідженні цієї проблеми. По-перше, йдеться про брак можливості здійснювати компаративний аналіз, тобто поглиблювати наукові доробки попередників. По-друге, такий стан розробки теми обумовлює потребу творчого адаптування положень синергетичної теорії до предмету дослідження, пошуку відповідного науково-теоретичного інструментарію, зрештою, семантичного переосмислення традиційних понять і значень.
Так, встановлення генези поняття “криза” та специфіки функціонування його в різних суспільствах дає можливість об’єктивніше прогнозувати ймовірні перспективи їхнього розвитку та взаємодії як політичних акторів. Термін “конфлікт” авторка розглядає лише як фазу протистояння (боротьби), що передує настанню кризової ситуації і, з другого боку, котра у свою чергу є наслідком визрівання попередньої фази – протиріччя (йдеться про запропонований нами послідовний категорійний ряд “Суперечність – протиріччя – конфлікт – криза – катастрофа – біфуркація”).
Означення досить суттєве, оскільки зазвичай в науковому обігові термін “конфлікт” ототожнюється з таким специфічним поняттям, як “криза”, тобто, синонімізується з ним. Так само потребує чіткої дефініції і саме це поняття, бо воно нерідко хибно використовується для позначення лише певних передконфліктних ситуацій, а не власне визрілого явища, котрому властиві відповідні параметральні виміри.
Словосполучення “антикризове управління” потребує уточнення в сенсі сприйняття його не як власне вчинення протидії суто негативним кризовим проявам, а як намагання зменшити їхній негативний вплив і, головне, ефективніше використати позитивістську функцію цього феномену як своєрідну запоруку успіху. То ж, очевидно, потрібно вести мову про “кризове регулювання” ситуації за допомогою, в першу чергу, політичних (дипломатичних) засобів. Кризову ситуацію в нашому контексті тлумачимо як фазу, що настала після передкризової ситуації, тобто, як таку, за якої вже склалися (сформувалися) фактичні передумови для виникнення ситуації, коли розв’язати протиріччя наявними засобами вже неможливо (вичерпано компромісні варіанти або не задіяно їх). Неможливість подолання кризової ситуації призводить до її загострення, відповідно як каталізатора низки похідних ситуацій, які спільно призводять до формування вже “кризового стану” – визначального показника нестабільності системи. “Легітимаційний синдром” вітчизняного феномену кризовості пояснюється ступенем реального впливу на її формування цілої низки всіляких історичних, культурних, ментальних та інших стереотипів. Сполучення “детермінуюча роль кризовості” вказує не лише на її вірогідну визначальну функцію в процесі суспільних трансформувань, а на природну іманентність кожної складноорганізованої системи розвиватися у складному форматі детермінант, в тому числі й кризових. Відтак авторка робить спробу дефініювати такі близькоспоріднені, на наш погляд, поняття, як “кризовість” та “кризогенність”, які так само нерідко не розрізняються.
Крім того, в роботі докладно розглядаються й інші поняття зазначеного категорійного ряду, що має принципове значення для об’єктивного з’ясування природи, зокрема, в транзитивних суспільствах епохи глобалізованого поступу.
Обраний нами предмет дослідження логічно обумовив його основні аспекти: відповідно визначення теоретичних і методологічних засад; з’ясування чинника кризовості у формуванні та розвиткові суспільно-політичних систем; вплив політичного феномену кризогенності на процес українського державотворення. Це дало можливість дослідити проблему в цілісному науково-теоретичному форматі
Формування джерельної бази дисертації обумовлене предметом дослідження і станом розробки проблеми кризових явищ загалом. Передусім, була приділена увага працям авторів, які грунтовно вивчали феномен впливу криз на функціонування суспільно-політичних та міжнародних систем, а також методологію проблеми. Йдеться, зокрема, про наукові доробки таких дослідників, як S. Amin, Y.Arrighi, A. Frank, Y. Wallerstain (Dynamik der globalen Кrise. Opladen: Westdeutsher Verlag, 1986); T. Parsons (An Outline of Social System, 1962); D. Wilhelm (Global Communikation and Political Power. – Transaktion Pub., 2000); Schmitter Ph. C., Terry Lynn K. (The Conceptual Travels of Transitologіsts and Consolidologists: How Fаr to the East Should They Attempt to Go? // Slavic Review Spring, 1994); I. Diamond. Three Paradoxes Democracy // The Global Resurgense of Democracy (I. Diamond and M. F. Plamtes (eds.). – 2-nd ed., 1996); Gieseppe Boffa. Dall’Urs alla Russia. Storia di una crisi non fifnita Laterza, 1995); G. Soros (The Crisis of Global Capitalism. Open Society Endangered, 1998); A. King and B. Shneider (The First Global Revolution: A. Report by the Counsil of the Club of Rome, 1991); Фон Бойме (Теория трансформации – новая междисциплинарная отрасль знания?, 1994); Зб. Бжезинский (Великия шахматная доска, 1999); Р. Дарендорф (Элементы теории социального конфликта, 1994); Р.Рубин, Д. Пруйт, Сунг Хе Ким (Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение, 2001); Р.Датт (Кризис Британии и Британской империи, 1959); Р. Брейдни (Кризис Британии, 1963); Э. Ласло (Век бифуркации. Постижение изменяющегося мира, 1995); А. Глухова (Политические конфликты: основания, типология, динамика (теоретико-методологический анализ), 2000)); М.Лебедева (Политическое урегулирование конфликтов. Учебное пособие, 1999); С.Смирнитский (Кризис Римской империи ІІІ-его века, 2000); В.Очинников (Политические конфликты и кризисные ситуации, 1990); А. Анцупов, А.Шипилов (Конфликтология, 1999); Е. Степанов (Основные аспекты и тенденции развертывания политических конфликтов переходного периода. (Конфликты в современной России. Проблемы анализа и регулирования, 2000); Ю.Замошкин (Вызов цивилизации и опыт США, 1991); А. Здравомыслов (Социология конфликта. Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений, 1996); В. Бобков (Политические конфликты (у кн.:Политология. Учебник для высших учебных заведений, 2003).
Вагомим підґрунтям став творчий доробок вітчизняних дослідників, котрі, до речі, започаткували дослідження проблеми кризовості як складової поступальних процесів розвитку суспільно-політичних систем. Маємо на увазі праці О.Валевського і А.Ішмуратова (Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу, 1992); В. Гури (Африка: протиріччя процесів політичної модернізації, 2000); І.Дудко (Політика США щодо кризових ситуацій в країнах СНД, 2000); В. Єременка (Світовий досвід політики антикризового регулювання в умовах глобалізації, 2000); О.Зернецької (Проблеми глобальної комунікації, 2000); Б.Канцелярука (Кризовість як інгредієнт поступу, 2000); О. Клименко (Антикризове управління чи антикризове реагування, 2000); О. Сушка (Загроза глобальної кризи й нові аспекти міжамериканського співробітництва, 1998); О. Білоруса (Глобалізація і національна стратегія, 2001); М.Пірен (Деонтологія конфліктів та управління. Навчально-практичний посібник, 2001); В.Котигоренка (Сучасні концепції конфлікту як суспільного явища, 2002); В.Крисаченка, М.Хилька (Екологія. Культура. Політика: концептуальні засади сучасного розвитку, 2001); Ю.Пахомова, С.Кримського, Ю.Павленка (Пути и перепутья современной цивилизации, 1998); В.Кременя, В.Ткаченка (Україна: шлях до себе (проблеми суспільної трансформації), 1998); Л.Сидоренко (Сучасна екологія: наукові, етичні та філософські ракурси. Навчальний посібник, 2002) та інші.
Дослідження виконувалось за тематикою науково-дослідних робіт Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України “Проблеми інтеграції, кризового управління і безпеки на євроатлантичному просторі” (І кв. 1999 – ІV кв. 2000рр., державний реєстраційний номер 0199U000993, шифр 11.93/02.99).
Хронологічні межі дисертації умовно визначаються періодом останнього десятиліття минулого століття – першими роками поточного, хоч фактично вони не обмежені з огляду на поставлену мету – цілісно дослідити детермінуючу роль (отже, природу) кризовості у процесі трансформування суспільно-політичних систем перехідного періоду.
Апробація результатів дослідження. Апробація результатів дослідження здійснювалась на засіданні кафедри соціології та політології Рівненського державного гуманітарного університету, відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України; на науково-практичних конференціях: наукових конференціях викладачів Рівненського державного гуманітарного університету (Рівне, 22-24 квітня, 2003; Рівне, 20-22 квітня, 2004); науковій конференції “Україна і слов’янський світ: історія та сучасність” (Рівне, 23-24 травня, 2001); регіональній науково-практичній конференції «Майбутнє України: проблеми та перспективи» (Рівне, Україна, 8 грудня 2001 року); міжнародних наукових конференціях “Історія релігій в Україні” (Львів, Україна, 20-24 травня 2002 року, 19-22 травня 2003 року); Всеукраїнській конференції політологів та міжнародників “Стиль мислення у політиці: український вимір і світовий досвід” (Рівне, 19-21 жовтня, 2003); міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 20-27 жовтня, 2003); міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 10-25 лютого, 2004).
Основні наукові положення та висновки дисертації обговорювалися на наукових семінарах, «круглих столах» та на засіданні кафедри політології та соціології РДГУ, були використані при підготовці навчальної та робочої навчальної програми курсу «Історія молодіжного руху України».
Матеріали дисертації також використані в науковому звіті відділу європейських і американських досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України про виконання планової наукової теми “Проблеми інтеграції, кризового управління і безпеки на євроатлантичному просторі” (І кв. 1999 – IV кв. 2000 рр., державний реєстраційний номер 0199U000993, шифр 11.93 (02.99); обговорювалися на засіданні відділу трансатлантичних досліджень ІСЕМВ НАН України, на засідання кафедри соціології та політології Рівненського державного гуманітарного університету.
Структура дисертації. Відповідно до мети і поставлених завдань, робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатку. Загальний обсяг дисертації – 197 сторінок, в т.ч. основна частина – 179 сторінок, список використаних джерел (192 найменувань українською, російською та німецькою мовами) – 15 сторінок, додаток.

bibliography

ВИСНОВКИ
1. Дослідження проблеми кризовості суспільно-політичних систем перехідного періоду перебуває в маргінальній зоні конфліктології. Стереотипне ототожнення таких різнорідних понять, як “криза” і “конфлікт”, “кризовість” і „конфліктність” відповідно позначається на об’єктивності визначення їхніх справжніх рольових функцій у процесах розвитку транзитивних суспільств.
2. Концептуальні підходи зарубіжних дослідників до проблем кризових явищ, і, зокрема, політичних криз орієнтовані на досвід стабільних систем, отже, неадекватні станові і потребам нинішніх перехідних суспільств.
3. Власне поняття “кризовість” визначається самим функціональним станом суспільства, який сукупністю своїх параметральних характеристик обумовлює виникнення і визрівання кризових явищ. Відтак функція кризи розглядається у послідовному категорійному ряді: “Суперечність – протиріччя – конфлікт – криза – катастрофа – біфуркація”.
4. Авторський концептуальний підхід до розробки теми ґрунтується на творчому використанні положень теорії синергетики – наукового тлумачення явищ дійсності в їхньому комплексному соціоприродному вимірі. Це уможливило спробу комплексно дослідити як дисфункціональну, так і функціональну роль кризовості як чинника процесу трансформації суспільно-політичних систем перехідного періоду.
5. Парадигмальне переосмислення рольової функції чинника кризовості – обґрунтування також його конструктивістської ролі в процесах становлення перехідних суспільств – водночас дало змогу виявити тенденцію до збільшення ступеня впливовості означеної функції на перебіг процесів нинішніх глобалізаційних трансформувань.
6. Запропонована цільова парадигма тлумачення кризових явищ в реальному дихотомному вимірі передбачає відхід від традиційного уявлення лише про їхню деструктивну роль у процесах розвитку транзитивних суспільств. Нетрадиційний концептуальний підхід до розробки проблеми кризовості уможливив об’єктивніше тлумачення самого поняття “криза”, зокрема, виокремлення таких його складових: передумови (причини) виникнення кризових явищ – передкризовий період (визрівання) – кризова ситуація – кризовий стан – загострення кризового стану (пороговий ступінь)
7. Адаптована схема аналізу рушійних сил кризи в політичній, економічній, соціальній та духовній сферах суспільства дала можливість розкрити основні причини формування кризовості, з’ясувати її фактичний вплив на процеси суспільного розвитку.
8. У науковому пізнанні намічається певний відхід від стереотипного сприйняття кризових явищ як суто деструктивних чинників поступу. Домінантним напрямком вивчення залишається проблема економічних криз. Тим часом, не враховується сукупний вплив на формування кризового економічного стану цілої низки різноманітних за типологією і характером криз.
9. Нинішній кризовий стан українського суспільства багато в чому пояснюється тяжінням так званого “легітимаційного синдрому” – специфічним історичним досвідом національного становлення, до того ж, ускладненого низкою новітніх викликів: зокрема, політична криза, криза управління, криза національної ідентичності, криза консолідуючої державницької ідеї, ідеологічна гетерогенність правлячої еліти, її дистанціювання від інтересів “пересічного” громадянина, що спричинює кризу відносин у базовому суспільному форматі “влада – народ”.
10. Сприйняття кризи як феномену, який відіграє не лише деструктивну функцію у процесі функціонування систем, дає підстави констатувати, що тенденція перманентного загострювання політичної кризи в Україні (особливо під час чергових виборів) разом з тим каталізує процес реформування держави на засадах демократії та ринкових економічних відносин. Це, у свою чергу, позначається на перспективі реалізації стратегічної мети – входження України до кола цивілізованої спільноти.
11. Тринадцятирічний досвід української незалежності, набутий в жорстких умовах системної кризовості (передусім, безкомпромісної боротьби ідеологічних опонентів), водночас засвідчив тенденцію до зменшення ортодоксальної непоступливості сторін на основі розуміння необхідності консолідації зусиль для подолання кризових явищ соціального характеру.
12. Специфіка євразійського шляху розвитку, традиційно обумовленого історичною кризогенністю, свідчить про небезпеку потрапляння в його орбіту, тобто доводить доцільність орієнтування на демократичну модель розвитку як таку, що характеризується меншим ступенем кризогенності.
13. За видовими ознаками кризові явища доцільно поділяти на традиціоналістські та техногенно-інформаційні. Типологічно визначальними для перехідних суспільств є кризи політичні та економічні.
14. Взаємозалежність сучасних цивілізаційних процесів обумовлює глобальний характер кризових явищ. Отже, сутність поступу в поточному столітті багато в чому визначатиметься також конструктивною функцією кризовості як однією з передумов прискорення процесу розвитку суспільно-політичних систем перехідного періоду зокрема і розв’язання міжнародних проблем загалом.
15. Вплив чинника кризовості на трансформування суспільно-політичних систем, який досі перебуває у форматі теорії конфліктології, що нівелює реальну рольову функцію кризовості у процесах розвитку, обумовлює доцільність виокремлення автономного напрямку (піднапрямку) наукових досліджень – кризології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алтухов В.Л. О смене порядков и мировом общественном развитии //Мировая экономика и международные отношения. -1995.-№ 4.-С.5-21.
2. Канцелярук Б. І. Кризовість як інгредієнт поступу // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – К., 2000. – Вип.9. - С.9.-14.
3. Бобков В.А. Политические конфликты и кризисы // Політологія: Учебник для высших учебных заведений/ Под ред. В.А.Бобкова и И.Н.Браима. – Минск: Интерпрессервис, 2003.- 352с.
4. Makropolitishe Konfliktforshung. – Opladen: Westdeutsher Verlag,1978.– Heft 4.- 600s.
5. Глухова О.В. Политические конфликты: основания, типология, динамика: (Теоретико-методологический анализ). - М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 280с.
6. Dynamik der globalen Krise. Opladen: Westdeutshe. / S.Amin, Y.Arrighi, A.Frank, Y.Wallerstаin - Verlag, 1986. –176 s.
7. Назаретян А.П. Историческая эволюция морали: прогресс или регресс? //Вопросы философии. – 1992. - № 3. – С. 82-94.
8. Lipset S.M. Political Man. The Social Bases of Politics. L. et al., 1960. –33 р.
9. Кудрявцев В.Н. Социальные деформации (причины, механизмы, пути преодоления). - М.: Институт государства и права, 1992. – 133с.
10. Сорокин П.А. Социология революции //Человек. Цивилизация. Общество. – 1992. - С.266-294.
11. Soros G. Open Society. Reforming Global Capitalism. – N.-Y. Publishing Affair, 2000. –372 р.
12. Makropolitishe Konfliktforshung. – Opladen: Westdeutsher Verlag, 1978. - Heft 4. - 600s.
13. Айзенштадт Ш.Н. Конструктивные элементы великих революций: культура, социальная структура, история и человеческая деятельность. //THESIS. Весна, 1993. - Т.1. - Вып. 2. – С.190-212.
14. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002. – 480с.
15. Яковенко Н.Л. Велика Британія в сучасній системі міжнародних відносин: заявка на європейське лідерство: Монографія. – К.: Науковий світ, 2003. –227 с.
16. Wilhelm, D. Global Communication and Political Power. – Transaction Pub, final draft. - 1996. - 254 p.
17. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта //Социологические исследования. – 1994. - № 5. – С.142-147.
18. Социологический словарь. – Минск: Изд-во Белорусского государственного университета, 1991. – 528с.
19. Wright Q. Problems of Stability and Progress in International Relations. – Berkeley and Los Angeles, 1954. – 378 р.
20. Запрудский Ю.Г. Социальный конфликт: Политологический анализ. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского университета, 1992. – 120 с.
21. Политологический словарь. – М.: Луч, 1994. – Ч.2. – 207 с.
22. Денкен Ж.- М. Политологическая наука. – М.: МНЭПУ, 1993. – 162 с.
23. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов. Учеб. пособие. – М.: Аспект Пресс, 1997. – 272 с.
24. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 317 с.
25. Яжборовская И.С. Политологические подходы к проблематике трансформации общественного устройства в странах Центральной и Юго-Восточной Европы: взгляд через десятилетие. // - http: www. history. machaon. ru/ all/number_07/anonsvak/revolution/yazhbor/
26. Банс В. Элементы неопределенности в переходный период //Политические исследования.-1993.-№1.- С.44-51.
27. Васович В. Переход к демократии в посткоммунистических странах (парадоксы перехода – демократизации) //Вестник Московского университета. Сер. 18. Социология и политология. - 1998. - № 2. – С. 40-42.
28. Gati Cl. The Mirage of Democracy // Transition. Vol 22.-№6. - 1996. – Р. 6-12.
29. Фон Бойме К. Теория трансформации – новая междисциплинарная отрасль знания? // Государство и право. – 1994. - № 7. – С.151-160.
30. Beyme K. von. Die politischen Theorien der Gegenwart. Eine Einfuhrung. – Opladen: Westdeutscher Verlag, 1992. -260s.
31. Beyme K. von. Der Vergleich in der Politikwissenschaft. – Munchen: Piper,1988.- 398s.
32. O’Donnell G. Transitions, Contituities and Paradoxes // Issues in Democratic Consolidation: The New South American Democracies in Comparative Perspective Notre Dame, 1992. – Р.145-153.
33. Slim Chull Don. Democratization Backwards; The Problem of Third Wave Democracis // Britnish Gornal of Political Science, 91. – 2001.-P.331-354.
34. Linz J.J. Problems of Democratic Transition and Consolidation. Southern Europe, South America and Post-Communist Europe. – Baltimore, 1996. – 147р.
35. Schmitter Ph.C., Terry Lynn K. The Conceptual Travels of Transitologists and Consolidologists: How Far to the East Should They Attempt to Go? //Slavic Review. – Spring 1994.– Vol. 53. - Р. 173-185.
36. Новопашин Ю.С. Восточноевропейские революции 1989 г.: проблемы изучения // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: взгляд через десятилетие: Сб. научн. ст.// http:// www. history. machaon. ru/ аll/number_07/anonsvak/.
37. Новопашин Ю.С. Восточноевропейские революции 1989 г.: проблемы изучения // Славяноведение.-1999.- №4.-С.16-24.
38. Фельдман Д.М. Россия и Восточная Европа: от «холодной войны» к новому мировому порядку // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: взгляд через десятилетие: Сб. научн. ст.// http:// www.history.machaon.ru/ аll/number_07/anonsvak/.
39. Коровицына Н.В. «Бархатные» революции как феномен массового сознания восточноевропейцев // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: взгляд через десятилетие: Сб. научн. ст.// http:// www.history.machaon.ru/ аll/number_07/anonsvak/.
40. Субботин А.О. Строительство единой Европы как импульс к падению «коммунистических» режимов // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: взгляд через десятилетие: Сб. наук. ст.// http:// www.history.machaon.ru/ аll/number_07/anonsvak/ .
41. Субботин А.О. Некоторые аспекты мирового развития // Актуальные проблемы Европы.-2003.-№1.-С.60-81.
42. Бурдье П. Социология политики.– М.: Socio-Logos, 1993. – 333 с.
43. Обновление и стабильность в современном обществе: (Сравнительный анализ) //Под ред. А.А.Галкина. –М.: Весь мир, 2000. – 364с.
44. Шмачкова Т.В. Из основ политологии Запада // Политические исследования. – 1991. - №2. – С. 133-145.
45. Арон Р. Демократия и тоталитаризм.- М.: Текст, 1993. – 303с.
46. Вятр Е. Социология политических отношений. – М.: Прогресс, 1979.- 664с.
47. Доган М. Легитимность режимов и кризис доверия //Социологические исследования. – 1994. - № 6. – С. 147-156.
48. Шморгун О. Про обмеження влад та необмежену владу // Розбудова держави, 1999. № 1-6. – С. 38-57.
49. Канцелярук Б.І. Східноєвропейська дилема Америки: Монографія. - К.: БПБ ”Фотовідео-сервіс”, 1995.-200с.
50. Камінський Є., Політика США щодо України/ Є.Камінський, А. Дашкевич. – К.: Політична думка, 1998.-547с.
51. Несук М.Д. Драма вибору: відносини України з центральними державами у 1917-1918 рр.: Монографія.-К.: Політична думка,1999. - 274 с.
52. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини.: Монографія. - К.: Освіта, 1999.-351 с.
53. Скаленко О.К. Глобальні резерви поступу: Монографія. – К.: Основи, 2000.-394с.
54. Новицький В.Є. Динаміка зовнішніх боргових зобов’язань України / В.Є. Новицький, О.В. Плотніков - К.: Політична думка, 2000.-332 с.
55. Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. Вип. 3/ Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Редкол.: Є.Є.Камінський (відп. ред.) та ін. – К.: 1998 – 72 с.
56. Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. Вип. 11/ Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Редкол.: Л.О.Лещенко (гол. ред.) та ін. – К.: 2000 – 129 с.
57. Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. Вип. 25/ Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Редкол.: Відп. ред.- В.Є. Новицький. – К.: 2000 – 98 с.
58. Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. Вип. 14/ Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Редкол.: Л.О. Лещенко (гол. ред.) та ін. – К.: 2001 – 107с.
59. Дослідження світової політики: Зб. наук. пр.Вип. 16/ Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Редкол.: Л.О. Лещенко (гол. ред.) та ін. – К.: 2001 – 159 с.
60. Єременко В.Г. Світовий досвід політики антикризового регулювання в умовах глобалізації // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. – К., 2000. – №10. – С.3-10.
61. Гура В. Африка: протиріччя процесів політичної модернізації // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – К., 2000. – №13. – С.39-47.
62. Bratton M. Deciphering Africa & divergent transition // Political science quarterly.-1997. - Vol 112.-№1.-Р. 71-76.
63. Дудко І. Політика США щодо кризових ситуацій в країнах СНД// Дослідження світової політики: Зб. наук. пр.- К., 2000.-№ 13. - С. 52-68.
64. A National Security Strategy for New Century. – The White Hause. – October 1998.Р.17-21.
65. Rappoроrt A. Strategy and Concience. – N.Y.: Pegasus, 1964.- 176 р.
66. Sparks C. Communism, Capitalism and the Mass Media./ C.Sparks, A.Reading.- L., 1998.- 214 р.
67. Tunander O. Post-Cold War Europe: A. Synthesis of a Bipolar Friend – Fae Structure and a Hierarchic Cosmoc – Chaos Structure? // Geopolitics in Post – War Europe. Security, Territory and Identity. – London, Thousand Oaks, New Delhi: SAGE Publication, 1997. – P. 34-39.
68. Шаповал. Ю. Запитання дня /Ю.Шаповал, Ю.Пахомов // День. – 2001. - 2 бер. – С.7-8.
69. В.Межжерін. Звідки беруться катастрофи? // День.- 2001.-2 бер. – С.7-8.
70. С. Кримський. У суперечці ніколи не народжується істина //День. – 2001 – 30бер. – С. 6-7.
71. Канцелярук Б. Концептуальна альтернативність сучасної політології //Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – К., 1998. - Вип. 3. - С.1-11.
72. Венгеров А. Синергетика и политика //Общественные науки и современность. – 1993. - №4. – С.55-67.
73. Гамаюнов С. От истории синергетики к синергетике истории //Общественные науки и современность. – 1994. - №2. – С.99-113.
74. Алтухов В.Л. О смене порядков и мировом общественном развитии //Мировая экономика и международные отношения. – 1995. № 4. -С.5-21.
75. Моисеев Н. Естественнонаучное знание и гуманитарное мышление //Общественные науки и современность. – 1993. - №2. – С. 27-38.
76. Ласло Є. Век бифуркации: постижение изменяющегося мира// Путь.– 1995.-№1.-С.3-129.
77. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура (фрагменты). – К.: Абрис, 1996. – 108с.
78. Канцелярук Б. Сучасні виміри політики США до України в умовах постбіполярного світу: Автореф. дис...доктора політ. наук. – К., 1998.-37с.
79. Основи демократії: Посібник / За заг. ред. А. Колодій. – К.: АйБі, 2002.- 603с.
80. Diamond J. Three Paradoxes Democracy // The Global Resurgense of Democracy / J. Diamond and M.F. Plamtes (eds.). – 2 – nd ed. – Baltimore, 1996. – P. 112-116.
81. Генон Р. Криза сучасного світу // Перехід – IV.-1999. – число 1-2. –С.1-12.
82. Юрьева Л.Н. Кризисное состояние //[Режим доступу: hftp: // lucky – angels. narod. ru / articles / suic / krsost / chopter / html].
83. Смирнитский С.О. Кризис Римской империи ІІІ-его века.//[Режим доступу: http: journal:lib. ru /s/ smirnitskij – sa. / history 5. shtml].
84. Русская система и / или призрак общества /Под общ. ред. М.В. Ильина. – М.: Московский общественный научный фонд, 2001. –317с.
85. Василенко И.А . Политическая глобалистика: Учебное пособие для вузов. – М.: Логос, 2001. – 360 с.
86. Экономический кризис в России //Режим доступу : [http: // www. o. vsya. com. ua / Articles / krisis. html].
87. Дымшиц И.А Экономический кризис в России в 2008-2010 гг.: причины, участники и “повестка дня”: (Стенограмма выступления на ІV международной конференции “Новые избирательные технологии”. - М., 4-5 июля 2002 г.).
88. Обновление и стабильность в современном обществе: (Сравнительный анализ)/ Под ред. А.А. Галкина. – М.: Логос, 2000.- 264с.
89. Held D. Democracy and the Global Order. – Cambridge: Great Britian, 1995.- В. XI. - р.17-22.
90. Хельд К. Подлинная экзистенция и политический мир // Вопросы философии. 1997.- №4.- С.38-49.
91. Турен А. Способны ли мы жить вместе? Равные и различные //Антология. Новая постиндустриальная волна на Западе. – М.:Академия, 1999.– С.465-491.
92. Boffa G. Dall’ Urss alla Russia. Storia di una crisi non finita. – Bari/poma.:Laterza, 1995.- 434 р.
93. Коэн С. Провал крестового похода США и трагедия посткоммунистической России. – М.: –АИРО – ХХ, 2001. – 304 с.
94. Smith A. The Geopolities of Іnformation: How Western Culture Dominates Тhe World. – Oхford: Oхford Univ. Pr., 1980. – 231р.
95. Калаїч Драгош. Кретини всіх країн… // Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – 1999. число 15. – С.20-32.
96. Tayler Philip M. Global Communications, international Affairs and the Media Since 1945. – London and New York: Rotledge, 1997. – 202 р.
97. Graber D. A. Mass Media and American Politics. – CQ Press, 1993. – 401р.
98. Fortner R. Public diplomacy an international politics: the sumbolic construts of Summits and international radio news. – USA: Praeger, 1994. – 211р.
99. Ronfeldt, D. Cyberrocracy is Coming// [Режим доступу: http: // gopher. Well. st. ca us] (15.07.2001.).
100. Мау В. Великие революции. От Кромвеля до Путина. / В.Мау, И.Стародубровская – М.: Вагриус, 2001.- 440с.
101. Фроянов И.Я. Погружение в бездну: (Россия на исходе ХХ века). – С.Пб.: Издательство С. Петербургского университета, 1999. – 800 с.
102. Собчак А. А. Жила – была коммунистическая партия. – С.Пб.: Лениздат,1995.-236с.
103. Зюганов Г.А. Россия и современный мир. – М.: Информ.-изд.агенство Обозреватель, 1995. – 95с.
104. Земцов И. Андропов: политические дилемы и борьба за власть. – М.:Иерусалим, 1983.- 116с.
105. Рыжков М.И. Перестройка. История предательств. –М.: Новости,1992.– 375с.
106. Гайдар Е.Т. Дни поражений и побед. – М.:Вагриус, 1997. – 365с.
107. Преториус Р. Теория конфликта // Политические исследования. – 1991. - № 5. – С. 139-142.
108. Котигоренко В. Сучасні концепції конфлікту як суспільного явища //Людина і політика. – 2002. - № 3 (21). – С. 75-77.
109. Сперанский В.И. Конфликт: сущность и особенности его проявления //Социально-политический журнал. – 1993. - № 5. – С.150-156.
110. Данакин Н.С. Конфликты и технология их предупреждения /Н.С.Данакин, Л.Я.Дяченко, В.И.Сперанский. – Белгород: Белгородский центр социальных технологий, 1995.-316с.
111. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию. – М.: Владос, 1999. – 110с.
112. Овчинников В.С. Политические конфликты и кризисные ситуации //Социально-политические науки. – 1990. - № 10. – С.52-59.
113. Желтухин А.М. Социологическая концепция конфликта //Социологические исследования. – 1994. – № 4. – С.140-144.
114. Толстов С. Конфліктність в сучасній системі міжнародних відносин //Нова політика.-1999.-№5.-С.32-36.
115. Анцупов А.Я. Конфликтология / А.Я. Анцупов, А.И. Шипилов – М.: ЮНИТИ, 1999. – 551с.
116. Политология: Энциклопедический словарь / Ред. Ю.И. Аверьянов и др. – М.: Паблишер, 1993. – 465с.
117. Крисаченко В.С. Екологія. Культура. Політика: концептуальні засади сучасного розвитку/ В.С. Крисаченко, М.І. Хилько. – К.: Знання, 2001. – 598с.
118. Рубин Д. Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение. / Д.Рубин, Д.Пруйт, Сунг Хе Ким. – С.Пб.: Прайм – ЕВРОЗНАК, 2001. – 352 с.
119. Soros G. The Crisis of Global Capitalism // Open Society Endangered. – 1998. – № 4. – Р. 6-15.
120. Сорос. Дж. Утвердження демократії./ Пер. з англ. О.Коваленка. – К.: Основи,1994.-224с.
121. Білорус О.Г. Глобалізація і національна стратегія. – К.: Батьківщина, 2001. – 300 с.
122. Ковлер А.И. Антропология права. Учебник для вузов. – М.: НОРМА, 2002. – 480 с.
123. Ковлер А.И. Кризис демократии? /Отв. ред. Б.Н. Топорин – М.: Институт государства и права РАН, 1997. – 101 с.
124. Валевський О.Л. Ішмуратов А.Т. Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу. – К.: Рада національної безпеки і оборони України; Національний інститут стратегічних досліджень, 1992. – 110 с.
125. Рудяков П.М. “Балканська криза “ (1991-2001 рр.): характер, особливості, наслідки // Політична думка. – 2001. – № 1-2. – С. 77-78.
126. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія: наукові, етичні та філософські ракурси: Навчальний посібник. - К.: ПАРАПАН, 2002. – 205с.
127. Пределы роста. Доклад по проекту Римского клуба «Сложное положение человечества»/ Д.Х.Медоуз, Д.Л.Медоуз, Й.Рендерс, В.В.Беренс. – М.:Вагриус, 1991. – 180с.
128. Пахомов Ю.М. Ми переживаємо хаос ідентифікації //Вісник Національної Академії наук України. - 2002. – №4.– С.9-10.
129. Бульбенюк С. Десятиріччя здійснення системної модернізації в Україні та системної модернізації в Україні та Росії: досягнення та втрати //Людина і політика. – 2002. – № 1. - С. 33–40.
130. Пірен М.І. Деонтологія конфліктів та управління: Навчально-практичний посібник. – К.: УАДУ, 2001. – 242с.
131. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: Кол. монографія /За ред. М.О.Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України, 1999. – 684с.
132. Степин В.С. Устойчивое развитие и проблема ценностей// Техника, общество и окружающая среда: Материалы международной научной конференции (18-19 июня 1998г. Москва). - М.,1998.-С.11-21.
133. Alastair Smith and Allanc. Stamp Bargaining and Nature of War //Journal of Conflict Resolution. – 2004. – vol. 48. – Р. 814 –858.
134. Ершов В.М. Валютно-финансовые механизмы в современном мире: кризисный опыт конца 90-х годов. Перспективы мировой валютной системы и роль доллара в условиях кризиса // [Режим доступу: [http: / e 2000/ riyv/ orgю.].
135. Сухоруков А.І., Григоренко О.Я. Системна криза в Росії та її вплив на економіку України.// [Режим доступу: [http: / www/ niurr. dor. un / ru/ ekonom / inprog / actualnosr horukor / veresen – 98. htm.].
136. Датт Р.П. Кризис Британии и Британской империи.: Пер. с англ. – М.: Издательство иностранной литературы, 1959. – 256 с.
137. Головко С. Європейський досвід виходу з економічної кризи: (на прикладі Великої Британії) // Проблеми економіки. – 1998. - №11/12. – С.69-77.
138. Глухова А.В. Конфликты в системе государственного управления // Конфликты в современной России. Проблемы анализа и регулирования. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – С.142-148.
139. Глухова А.В. Демократический консенсус в переходом обществе: опыт и проблемы// Социально-политический журнал. – 1993. – №1-2.- С.14-23.
140. Степанов Е.И. Основные аспекты и тенденции развертывания политических конфликтов переходного периода// Конфликты в современной России: Проблемы анализа и регулирования. – М.: Владос, 2000. – С.162–168.
141. Степанов Е.И. Методологические ориентиры экспертизы и регулирования социальных конфликтов // Социальные конфликты: экспертиза, прогнозирование, технологии разрешения. – М.: Наука, – 1994. – № 6. – С.5-21.
142. Степанов Е.И. Конфликтология переходного периода: методологические, теоретические, технологические проблемы: (По результатам исследовательских проектов.). – М.: РАН, Центр конфликтологии, Институт социологии, 1996. – 228с.
143. Гугель А. Європейський вибір: гасла чи шлях до громадянського суспільства? // День. – 2003. – 10 січня.
144. Пахомов Ю. Н. Пути и перепутья современной цивилизации. / Ю.Н. Пахомов, С.Б.Кримский, Ю.В.Павленко. – К.: Международный деловой центр, 1998. – 432 с.
145. Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии. – 1990. – №3. – С.134–147.
146. Шпенглер О. Закат Eвропы: Очерки морфологии мировой истории. – М.: Мысль, 1993. – 667 с.
147. Генис А. ХХІ век: возвращение в девятнадцатый // Литературная газета. – 1992.– 14 авг.
148. Замошкин Ю.А. Вызов цивилизации и опыт США. – М.:Прогресс, 1991.- 275с.
149. Бердяев Н. Смысл истории. – М.: Наука, 1990. – 224с.
150. Гаджиев К. С. Политическая наука. – М.: Международные отношения,1995.- 400с.
151. Скаленко О. К. Глобальні резерви поступу: (Інформація  інтелект  інновації). – К.: Основи, 2000. – 394с.
152. Булгаков С.Н. Философия хозяйства. – М.:Мысль, 1990. – 211с.
153. Ортега- и -Гассет. Что такое философия? – М.:Наука, 1991. – 405с.
154. Білорус О.Г. Глобалізація і національна стратегія України. – К.: Батьківщина, 2001. – 300с.
155. Білорус О.Г. Глобалізація і безпека розвитку. – К.: Батьківщина, 2001. – 733 с.
156. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.
157. Макаренко Є.А. Інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО. – К.: Наша культура і наука, 2000. – 383 с.
158. King A. and Shneider B. The First Global Revolution: A Report by the Council of the Club of Rome. – N. - Y., 1991. – P. ХХІІІ.
159. Жарких Д. Конституційне майбутнє Європи //День.- 2002.- 8 лист.
160. Гроф С. Духовный кризис: когда преобразование личности становится кризисом./ С. Гроф, К. Гроф //[Режим доступу: http. / www. transpersonal. ru.].
161. Гроф С. Жажда целосности: наркомания и духовный кризис. //[Режим доступу: : http. / www. transpersonal. ru.].
162. Гроф С. Что такое трансперсональная психология. / С.Гроф, К. Гроф //[Режим доступу: : http. / www. transpersonal. ru.].
163. Коэн С. Провал крестового похода: США и трагедия посткоммунистической России. – М.: АИРР – ХХ, 2001. – 304 с.
164. Валевський О.Л., Ішмуратов А.Т. Політичний конфлікт (методологія та принципи аналізу) // http: www / geocities. Com /Athens /Academy /8474 /co001. zip.
165. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 286c.
166. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. Т.4. – М.: Мысль,1984. – 828с.
167. Здравомыслов А.Г. Фундаментальные проблемы социологии конфликта. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 317с.
168. Parsons T. An Outline of Social System // Theories of Society. –1962. – V.1. – P.30-79.
169. Smelser N. Theory of Collective Behaviour. –N-Y: Free Press, 1963. –163 р.
170. Dahrendorf R. Soziale Klassen und Klassenkonflskte in der industriellen Gesellscyaft. – Stuttgart: Enke, 1957. – 280 s.
171. Дарендорф Р. От социального государства к цивилизованному сообществу // Политические исследования. – 1993. – №5. – С.69-75.
172. Дарендорф Р. Размышления о революции в Европе // Путь. Международный философский журнал. – 1994. – №6. – С.37 – 127.
173. Дмитриев А.В.Конфликтология. – М.: Гардарики, 2001. – 274с.
174. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – С. Пб.: Питер, 2000. – 236с.
175. Філософія ноосфери. (Філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфери). – М.О.Булатов, К.С.Малєєв, В.П.Загороднюк, Л.А. Солонько К.: Наукова думка, 1995. – 150 с.
176. Горелов А.А. Екология – наука – моделирование ( философский очерк) .-М.: Наука, 1985.- 243с.
177. С.Кримський. Принципи духовності ХХІ століття // День. – 2002. – 15 лист. – С.18–19.
178. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. – К.: Україна, 1997. – 170 с.
179. «Вовки» та «вівці»: Експерти «Дня» про політичні підсумки року //День.- 2002.- 27 груд.- С.4-5.
180. Рибаченко В. Комплекс влади //День.- 2003. – 17 січ. – С.4.
181. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – С.Пб.: Питер, 2000. – 400 с.
182. Малинкович В. Політична криза в Україні: її причини і можливі наслідки // День. – 2003. – 3 січ. – С.4 – 5.
183. Глазовий А. Коріння міжнародного тероризму: до історії питання// День. – 2002.- 20 груд. – С.4.
184. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – Нью-Йорк: Булава. – 1954. – ХLVIII. – 450c.
185. Кремень В. Україна: шлях до себе (проблеми суспільної трансформації) /В.Кремень, В. Ткаченко. – К.: Друк, 1998. – 620с.
186. Булгаков В.А. Роль геополітичної науки у ствердженні незалежності України // Політологічний вісник. – К., 2000. – №16 – С.144–151.
187. Москаленко О.М. Конфліктно-консенсусна парадигма регулювання суспільно-політичних відносин: Автореф. дис.кандидата політичних наук23.00.02. – К., 2000. – 19с.
188. Немчинов І. Україна на геополітичному перехресті // Підтекст. – 1997. – № 46 (68). – С. 21.
189. Розумний М. Політичний вибір України. – К.: Смолоскип, 1999. – 118 с.
190. За даними соціологічного дослідження служби СОЦІС Геллап Інтернешнл // [http://www.socis.kiev.ua].
191. Бжезинський Зб. Велика шахівниця. – Львів – Івано–Франківськ: Лілея,2000.– 236с.
192. Кремень В. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду)/В. Кремень, Д.Табачник , В.Ткаченко – К.: НКС.– Ukraine, 1996. – 795 с.