Цвірова Тамара Дмитрівна. Розвиток позашкільних закладів різних типів в Україні (1920-1941 рр.)

brief description

Цвірова Тамара Дмитрівна. Розвиток позашкільних закладів різних типів в Україні (1920-1941 рр.): дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2004

Цвірова Т.Д. Розвиток позашкільних закладів різних типів в Україні (1920-1941рр.). -Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки. Інститут проблем виховання АПН України. Київ, 2004 р.
Дисертаційне дослідження присвячено цілісному історико-педагогічному аналізу розвитку позашкільних закладів різних типів в Україні (1920-1941) у контексті історичних та освітніх реформ зазначених років. Дослідження проводилося на основі широкого використання архівних матеріалів і документів. У роботі проаналізовано передумови становлення і розвитку позашкільних закладів в Україні в досліджуваний період, визначено й обґрунтовано етапи їх розвитку, охарактеризовано основні тенденції та особливості розвитку мережі позашкільних закладів в державі у 1920-1941 рр., систематизовано й узагальнено основні принципи, головні напрями, зміст, методи і форми організації виховної роботи в них, роль у формуванні особистості; узагальнено досвід організації діяльності позашкільних закладів в Україні у період, що досліджується, з метою з’ясування перспектив для сучасної теорії та практики позашкільної роботи.
Основні результати дослідження, фактичний матеріал і теоретичне узагальнення можуть бути використані науковцями і педагогами у подальшій науковій розробці проблем позашкільної освіти з метою вдосконалення сучасної теорії та практики виховної роботи.

Проведене дисертаційне дослідження й узагальнення його результатів підтверджують, що поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, отримані результати характеризуються науковою новизною, практичним значенням.
Об’єктивний аналіз теоретичних і методичних досліджень, узагальнення шляхів розвитку виховної роботи в позашкільних закладах різних типів з метою практичного впровадження отриманих результатів дають підстави до таких висновків:
1. Розвиток теорії та практики виховної роботи у позашкільних закладах в Україні у міжвоєнний період (1920-1941) зумовлювався об’єктивними суспільно-політичним і соціально-економічним станом держави. На етапі (1917-1920), що передував досліджуваному періоду, в Україні формувалася нова освітня політика, закладалися основи нової, національної школи, проводилася українізація системи освіти. Політика уряду УСРР у галузі народної освіти в 1920 р. розвивалася на підвалинах, закладених попередніми урядами. Національна ідея наповнювалася новим змістом.
2. Аналіз архівних матеріалів і документів дає підстави виділити три етапи розвитку мережі позашкільних закладів. На першому етапі (1920-1925) в державі створювалися заклади (установи) соціального виховання (денні дитячі будинки, відкриті дитячі будинки, захистки, майданчики, літні колонії, школи-клуби), головними функціями яких були боротьба з безпритульністю, бездоглядністю, врятування та соціальний захист дітей і підлітків. Другий етап (1925-1933) був перехідним до планового створення й розвитку мережі позашкільних закладів, переважно вузького профілю (станції юних натуралістів, юних техніків, екскурсійні станції, дитячі театри, кінотеатри, бібліотеки, музичні, художні, спортивні школи, стадіони й майданчики), що зумовлювалося завданнями державного будівництва. На них покладалися завдання навчати, надавати знання із різних галузей науки і техніки, допомагати школі у вихованні молодого покоління, організовувати цікаве й змістовне дозвілля. На третьому етапі (1934-1941) в усій країні розпочалося масове відкриття позашкільних закладів різних типів, насамперед палаців та будинків піонерів і жовтенят перших комплексних позашкільних закладів, що дозволило охопити позашкільною виховною роботою велику кількість учнів.
3. До Великої Вітчизняної війни в Україні була створена й функціонувала широка мережа позашкільних закладів, діяльність яких спрямовувалася на виховання всебічно гармонійно розвиненої особистості. Основними тенденціями її розвитку були: соціальний захист дітей і підлітків, їх оздоровлення, культурно-освітній розвиток, організація змістовного та цікавого дозвілля, боротьба з безпритульністю, бездоглядністю, ліквідація неписьменності (1920-1925); пристосування змісту позашкільного виховання до виконання завдань трудової політехнічної школи, запровадження комплексу ГПО, організація вільного часу та оздоровлення підростаючого покоління (1925-1933); всебічний гармонійний розвиток дітей і молоді (1934-1941). На третьому етапі позашкільні заклади стали центрами виховної роботи з молодим поколінням, оскільки на школи покладалися в основному навчальні функції.
Народний комісаріат освіти й наукові підрозділи на всіх етапах проводили роботу щодо створення нормативних документів, які визначали шляхи розвитку, завдання, методи й форми організації діяльності позашкільних закладів.
Встановлено, що характерною особливістю досліджуваного періоду була активна участь громадськості, профспілок, ВЛКСМ, піонерської організацій, заводів, фабрик у будівництві й устаткуванні позашкільних закладів. Передові працівники, діячі науки, культури, мистецтва сприяли організації виховної роботи з дітьми і підлітками, виявленню та підтримці талановитої молоді.
4. Вивчення архівних матеріалів і документів, наукових і публіцистичних праць свідчить, що в 1920-1941 рр. у позашкільних закладах різних типів нагромадився певний досвід виховної роботи, який збагатив теорію і практику позашкільного виховання. Його мета була спрямована на формування людини нового типу, органічно пов’язаної із соціалістичним суспільством, задоволення культурних інтересів і запитів молодого покоління, розвиток самодіяльності, організацію дозвілля, допомогу школі в ідейному вихованні громадян своєї держави.
Перед позашкільними закладами ставилися завдання охопити виховною роботою широкі маси дитячого населення, створити умови для їхнього всебічного гармонійного розвитку. Головними принципами організації роботи були ідейність, патріотизм, зв’язок із життям, виховання в колективі й через колектив, гуманістична й національна спрямованість, системність, послідовність, масовість, цілеспрямованість, безперервність, урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей і підлітків. Провідним вважався принцип зв’язку виховання з політикою партії, що випливав із панівної марксистсько-ленінської філософії та теорії комуністичного виховання.
У досліджуваний період було розроблено основні напрями роботи позашкільних закладів: політико-виховний, організаційно-дозвіллєвий, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, екскурсійно-туристський, технічно-виробничий, науково-дослідницький, художньо-естетичний. Мета, завдання, принципи позашкільної виховної роботи спрямовувалися на виховання всебічно гармонійно розвиненої особистості, мали ідеологічну зорієнтованість, що зумовлювалося державною політикою України.
5. На основі науково-теоретичного і порівняльного аналізу наукових і публіцистичних праць встановлено, що в позашкільних закладах використовувалися різноманітні методи виховної роботи: метод інформування, формування пізнання особистості (лекції, бесіди, диспути, розповіді, пошук); метод наочних ілюстрацій та демонстрацій (демонстрування кінофільмів, картин, схем); методи організації практичної діяльності та формування досвіду поведінки (виховання на позитивному прикладі, громадські доручення, вправи, виконання трудових завдань); методи стимулювання творчої діяльності (заохочування, покарання, змагання, створення ситуації успіху); а також форми організації та проведення виховної роботи: масові (культурно-масові, суспільно-політичні, фізкультурно-оздоровчі), групові (тренування, диспути, бесіди) та індивідуальні (підготовка виступів, повідомлень, заняття з різних видів діяльності). Найпоширенішими з них були різнопланові свята, вечори, карнавали, фестивалі, огляди художньої самодіяльності, гуляння, зустрічі, виставки, змагання, екскурсії, олімпіади, спартакіади, спортивно-масові ігри, походи, зльоти, вогнища. Усі вони були спрямовані на допомогу школі реалізувати завдання комуністичного виховання підростаючого покоління, політехнізації, розвивати фізичну культуру, організовувати змістовне й цікаве дозвілля. Розроблені педагогами та вченими провідні принципи та вироблені форми організації виховної роботи є актуальними для сучасних позашкільних закладів і можуть широко використовуватися в наш час.
Аналіз показав, що на всіх етапах становлення і розвитку позашкільної роботи з дітьми і підлітками важливу роль відігравали наукові дослідження вітчизняних педагогів, учених, у працях яких були закладені теоретичні основи позашкільного виховання молодого покоління. Особливістю розвитку української педагогічної думки періоду, що досліджувався, була національна спрямованість як основа виховання людей нової генерації. Українськими вченими й педагогами у 1920-1941 рр. була розроблена концепція національного виховання, створена вітчизняна освітньо-виховна система, визначені основні принципи національного виховання, однак спостерігалися певні розходження в практичному втіленні теоретичних набутків учених і педагогів у зв’язку з політичними та соціально-економічними умовами.
Основні результати дослідження, фактичний матеріал і теоретичні узагальнення можуть бути використані науковцями й педагогами у подальшій науковій розробці питань діяльності позашкільних закладів, проблем позашкільної освіти з метою вдосконалення сучасної теорії та практики позашкільної роботи з дітьми.
Проведене дослідження не претендує на вичерпне вирішення проблеми, оскільки цілий ряд її аспектів (питання управління, підготовки кадрів, неперервності виховання, зв’язок із громадськими дитячими організаціями тощо) вимагають глибшого і детальнішого вивчення. Актуальним вбачається дослідження історії теорії та практики позашкільного виховання як цілісної системи.