ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА БЕЗПЕКОЮ РУХУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ Диссертация

brief description:
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СОБАКАРЬ АНДРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 342.95:656.021

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА БЕЗПЕКОЮ РУХУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Спеціальність 12.00.07 − адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант −
Комзюк Анатолій Трохимович
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА БЕЗПЕКОЮ РУХУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ
21
1.1. Безпека руху транспортних засобів як об’єкт державного контролю 21
1.2. Сутність, система та зміст загальнообов’язкових правил руху транспорту 40
1.3. Поняття та принципи державного контролю за безпекою руху транспортних засобів 59
1.4. Організаційно-правовий механізм здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів 77

Висновки до Розділу 1 94
РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА БЕЗПЕКОЮ ДОРОЖНЬОГО РУХУ
99
2.1. Сутність і значення державного контролю у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху 99
2.2. Суб’єкти державного контролю за безпекою дорожнього руху в Україні, їх функції та повноваження 120
2.3. Форми та методи здійснення державного контролю за безпекою дорожнього руху 139
Висновки до Розділу 2 159
РОЗДІЛ 3. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА БЕЗПЕКОЮ ПОЛЬОТІВ 163
3.1. Сутність та значення безпеки польотів для авіаційного транспорту 163

3.2. Механізм організаційно-правового забезпечення безпеки польотів на авіаційному транспорті та місце в ньому державного контролю 180

3.3. Суб’єкти контролю за безпекою польотів та їх адміністративно-правовий статус 209
3.4. Процедури контролю за безпекою польотів 229
Висновки до Розділу 3 244
РОЗДІЛ 4. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА БЕЗПЕКОЮ РУХУ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ 248
4.1. Забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті як об’єкт державного контролю 248
4.2. Суб’єкти контрольно-наглядової діяльності за безпекою руху на залізничному транспорті та їх повноваження 271
4.3. Особливості здійснення контрольно-наглядової діяльності за безпекою руху на залізничному транспорті 288
Висновки до Розділу 4 308
РОЗДІЛ 5. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА БЕЗПЕКОЮ СУДНОПЛАВСТВА 312
5.1. Безпека судноплавства як об’єкт державного контролю 312
5.2. Система та повноваження суб’єктів державного контролю за безпекою судноплавства 342
5.3. Організація контрольної діяльності в сфері забезпечення безпеки судноплавства 363
Висновки до Розділу 5 381
ВИСНОВКИ 386
ДОДАТКИ 396
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 482

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АР Крим – Автономна Республіка Крим
ВВП – валовий внутрішній продукт
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
ВНЗ – вищий навчальний заклад
ДАІ – Державна автомобільна інспекція МВС України
Укртрансінспекція − Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті
Укрзалізниця – Державна адміністрація залізничного транспорту України
Державіаслужба – Державна авіаційна служба України
Укрморрічінспекція – Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті
АТС – авіаційно-транспортна система
ДПС – дорожньо-патрульна служба
ДТП – дорожньо-транспортна пригода
АМП – аварійна морська подія
СНД − Співдружність Незалежних Держав
ЗС – Збройні Сили України
КК – Кримінальний Кодекс України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
СБУ − Служба безпеки України
МНС − Міністерство надзвичайних ситуацій України
Держмитслужба − Державна митна служба України
МВС – Міністерство внутрішніх справ України
Мінінфраструктури – Міністерство інфраструктури України
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я України
МЗС − Міністерство закордонних справ України
Міноборони − Міністерство оборони України
Монмолодьспорту – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
ВІБДР − військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України
ІГДРФ − Інспекція Головного державного реєстратора флоту України
ІДПН − Інспекція державного портового нагляду морського торговельного порту України
ІКДП – інспектор контролю державою порту
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ПДР – Правила дорожнього руху
РНБО – Рада національної безпеки і оборони України
США − Сполучені Штати Америки
ІКАО − Міжнародна організація цивільної авіації
ІАТА − Міжнародна асоціація повітряного транспорту
пристрій СЦБ – пристрій сигналізації, централізації та блокування

ВСТУП

Актуальність теми. Подолавши ще один щабель цивілізаційного розвитку, людство вступило в еру науково-технічного прогресу, що ознаменувалася бурхливими зрушеннями в усіх царинах суспільного життя й діяльності. За таких умов питання безпеки набувають особливої ваги. Не стала винятком і сфера транспортного обслуговування населення, котре на теренах сучасної України відіграє дедалі важливішу роль. Позаяк транспортний сектор посідає все міцніші позиції в економіці нашої держави. Проте сьогодні стає очевидним, що конкурентоздатність українського транспорту без забезпечення належного рівня безпеки є неможливою, оскільки катастрофи й серйозні аварії на ньому призводять до людських жертв, спричиняють екологічні проблеми, завдають величезних матеріальних збитків і психологічної шкоди.
Відтак цілком очевидною стає та, до певної міри втрачена в післярадянську добу, роль, що її має відігравати держава в забезпеченні безпеки транспортних сполучень. Ефективність впливу держави на рівень безпеки є прямо пропорційною дієвості важелів впливу. При цьому зрозуміло, що нескінченне збільшення обсягу такого «інструментарію» є неможливим. Єдино правильним на сьогодні шляхом у напрямку забезпечення безпеки руху транспортних засобів є підвищення ефективності державного контролю. Водночас усталена його система в Україні не охоплює повністю питань забезпечення безпеки перевезень, які передусім визначають зобов’язання й відповідальність кожного учасника транспортного процесу, якість дорожньо-транспортної мережі й технічні вимоги до транспортних засобів, підготовку фахівців, надання медичної допомоги та юридичну відповідальність за порушення норм чинного на транспорті законодавства.
Питання державного контролю віддавна привертали увагу вчених-адміністративістів. Вагомі напрацювання були зроблені ще за радянських часів. І хоча на сьогодні вони втратили актуальність в частині нормативного та емпіричного матеріалу, але як теоретичні засади зберегли свою високу наукову цінність.
До аналізу проблем державного контролю як засобу підтримання законності й дисципліни тією чи іншою мірою у своїх дослідженнях зверталися провідні вітчизняні вчені-адміністративісти: В.Б. Авер’янов, І.В. Арістова, А. І. Берлач, Ю. П. Битяк, В. Т. Білоус, А. С. Васильєв, I. П. Голосніченко, Є. В. Додін, В. О. Заросило, Р. А. Калюжний, С. В. Ківалов, В. В. Ковальська, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, С. Ф. Константінов, О. В. Кузьменко, В. І. Курило, Д. М. Лук’янець, О. М. Музичук, В. І. Олефір, О. I. Остапенко, В. П. Пєтков, С. В. Пєтков, Т. О. Проценко, О. П. Рябченко, Л. А. Савченко, С. Г. Стеценко, В. К. Шкарупа та ін.
У числі новітніх фундаментальних досліджень державного контролю в Україні варто відзначити праці О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурки, В. М. Гаращука, Н. Р. Нижник, О. П. Полінця, В. С. Шестака.
Водночас сфера транспорту та його безпеки з позицій державного контролю донині залишається однією з малодосліджених. Більшу увагу вчені зазвичай приділяють проблематиці державного регулювання транспортної системи, дослідженню правовідносин на транспорті, правил руху, охорони праці, екологічним питанням тощо. Усі ці проблеми порушено, зокрема, у працях І. В. Булгакової, В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського, Е. М. Деркач, А. П. Калініченко, .М. В. Коваліва, А. В. Мілашевича, В. Й. Развадовського, О. Б. Чорномаз, М. Л. Шелухіна, О. О. Юхна та ін. Утім, безпеку руху як інтегральний чинник ефективного функціонування транспорту дотепер не піддано детальному науковому аналізу. Різні аспекти безпеки дорожнього руху розглядалися в роботах В. М. Бесчастного, Г. В. Галімшиної, А. В. Гаркуші, С. В. Гизимчука, Г. К. Голубєвої, Т. О. Гуржія, С. М. Гусарова, М. М. Долгополової, О. В. Домашенка, В. В. Доненка, В. В. Єгупенка, М. А. Микитюка, В. А. Мисливого, О. Л. Міленіна, В. Ф. Муцка, В. В. Новикова, А. М. Подоляки, О.Ю. Салманової, М. М. Стоцької, Я. І. Хом’яка, В. М. Шудрікова, Х. П. Ярмакі, О. Н. Ярмиша. Проте всі ці дослідження або стосувалися інших видів транспорту, або заторкували лише окремі аспекти проблеми безпеки дорожнього руху й, звичайно, не піддавали її комплексному аналізу. Отже, спеціальних монографічних праць, присвячених дослідженню адміністративно-правових засад державного контролю за безпекою руху транспортних засобів, в українській правовій науці допоки немає. Як наслідок, практика здійснення контролю в розглядуваній сфері залишається неефективною. Іншими словами, відсутня єдина концепція державного контролю за безпекою руху транспортних засобів.
За таких умов склалася законодавча невизначеність щодо основних параметрів транспортної безпеки, процедур здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів. Також наявні суперечності та прогалини у правозастосовній практиці в зазначеній сфері ускладнюють внутрішні трансформаційні перетворення та інтеграцію України у світові цивілізаційні процеси. У свою чергу, це зумовлює нагальну необхідність проведення глибокого науково-теоретичного аналізу проблеми державного контролю за безпекою руху транспортних засобів в Україні, який має бути здійснений передовсім задля вдосконалення практичної діяльності щодо підвищення рівня транспортної безпеки та організації державного контролю за безпекою руху транспортних засобів на сучасному етапі розвитку України.
Зрештою, відсутність на сьогодні досконалого законодавства, яким було б регламентовано механізм забезпечення безпеки руху, перманентна загроза виникнення кризових ситуацій у цій сфері свідчать про брак науково обґрунтованих підходів і цілеспрямованості в формуванні системи державного контролю за безпекою руху на транспорті, що також обумовлює актуальність дослідження адміністративно-правових засад державного контролю за безпекою руху транспортних засобів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Транспортної стратегії України на період до 2020 року, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.10.2010 № 2174-р, Концепції Державної цільової програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху на 2009–2012 рр., схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 1384-р, Стратегії підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2015 року, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 480-р, Концепції Державної програми профілактики правопорушень до 2015 року, затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 1911-р., пп. 1, 2, 5, 6, 7, 11 Додатку 11 до Наказу МВС України від 29.07.2010 № 347 «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр.», пп. 10.1, 11.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011–2014 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2010 року, і спрямоване на реалізацію Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 24.02.2010 «Підвищення безпеки дорожнього руху у всьому світі на 2011–2020 роки».
Тема дослідження затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 23 червня 2008 року (протокол № 6) і уточнена 23 лютого 2012 року (протокол № 2).
Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити адміністративно-правові засади державного контролю за безпекою руху транспортних засобів і розробити науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо їх вдосконалення.
Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
– з’ясувати сутність і значущість транспортної безпеки (безпеки на транспорті) для суспільства й визначити першочергові заходи щодо визнання її одним із пріоритетів національної безпеки;
– визначити сутність категорії «безпека руху транспортних засобів» як комплексного об’єкта державного контролю;
– охарактеризувати систему та зміст загальнообов’язкових правил руху транспорту;
– сформулювати поняття, мету, завдання та принципи державного контролю за безпекою руху транспортних засобів;
– з’ясувати напрями оптимізації інституту державного контролю за безпекою руху транспортних засобів;
– уточнити складові організаційно-правового механізму державного контролю за безпекою руху транспортних засобів і запропонувати шляхи їх удосконалення;
– охарактеризувати сферу безпеки дорожнього руху як об’єкта державного контролю;
– уточнити місце державного контролю в механізмі організаційно-правового забезпечення безпеки польотів на авіаційному транспорті;
– окреслити процедури державного контролю за безпекою польотів;
– визначити інституційні засади державного контролю за безпекою руху на залізничному транспорті та особливості його здійснення;
– з’ясувати сутність безпеки судноплавства як об’єкта державного контролю;
– визначити систему суб’єктів контрольної діяльності у сфері безпеки судноплавства та шляхи її удосконалення;
– окреслити пріоритетні заходи щодо вдосконалення адміністративно-правових засад організації та здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів в Україні.
Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини у сфері здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів.
Предметом дослідження є адміністративно-правові засади державного контролю за безпекою руху транспортних засобів.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Застосування діалектичного методу дозволило якомога повніше розглянути проблеми, що постають у процесі становлення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів, у їх розвитку та динаміці, що сприяло більш ґрунтовному та вичерпному формулюванню висновків дисертаційного дослідження. Завдячуючи аксіоматичному методу, були визначені вихідні параметри дослідження; індуктивний та дедуктивний методи застосовувалися при узагальненні та аналізі емпіричної інформації за тематикою дослідження (підрозділи 2.1, 2.3, 4.1, 4.2, 4.3, 5.1, 5.3). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено й конкретизовано понятійний апарат, визначено сутність, особливості та значення державного контролю в забезпеченні безпеки транспортних сполучень (підрозділи 1.1, 2.2, 3.2, 4.2, 5.2). Порівняльно-правовий метод використано при компаративному аналізі вітчизняних та зарубіжних загальнообов’язкових правил руху транспорту (підрозділ 1.2). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми як вітчизняного, так і зарубіжного законодавства, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них термінів, обґрунтовувалися висновки та пропозиції щодо їх зміни та доповнення (розділи 2, 3, 4, 5). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу повноважень суб’єктів контролю у сфері безпеки дорожнього руху, безпеки польотів, безпеки судноплавства та безпеки руху поїздів, виявленню недоліків в їх діяльності (підрозділи 2.3, 3.3, 4.3, 5.3). За допомогою соціологічного методу було з’ясовано позиції та думки практиків щодо сучасного рівня забезпечення безпеки руху на різних видах транспорту, ефективності контрольних заходів, що їх вживають органи державної влади, а статистичний метод дозволив їх узагальнити, як і результати вивчення матеріалів проведення заходів контролю. Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій розвитку системи державного контролю за безпекою руху транспортних засобів в Україні, проводився з використанням методів прогнозування, а саме методу експертних оцінок, екстраполяції, методу аналогії.
Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять наукові праці фахівців у галузі загальної теорії права та держави, теорії управління, адміністративного права та інших галузевих правових наук. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародно-правових, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів у сфері забезпечення безпеки руху транспортних засобів. Інформаційну й емпіричну основу дослідження становлять матеріали правозастосовної, зокрема юрисдикційної, практики органів внутрішніх справ, Державної авіаційної служби України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Державної адміністрації залізничного транспорту України; статистичні матеріали МВС України, Міністерства інфраструктури України, Державної служби статистики України; зведені дані опитувань 385 посадових осіб ДАІ МВС України, Міністерства інфраструктури України, а також 473 водіїв транспортних засобів усіх категорій.
У дисертаційній роботі використано досвід здобувача з вивчення іноземної практики діяльності контролюючих суб’єктів на транспорті, здобутий під час службових відряджень до Німеччини, Чехії, Австрії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших монографічних досліджень, у якому комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правничої науки визначено адміністративно-правові засади державного контролю за безпекою руху транспортних засобів в Україні, а також шляхи їх удосконалення. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових концептуальних наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
− визначено поняття безпеки руху транспортних засобів як стану максимальної захищеності людського життя і здоров’я, майна й довкілля в процесі експлуатації повітряних суден, колісних транспортних засобів, суден морського і річкового транспорту та залізничного рухомого складу, за якого забезпечується своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних та потенційних загроз безпеці перевезень, у разі ж їх наявності або виникнення виключається можливість заподіяння шкоди від них;
− розроблено концепцію державного контролю за безпекою руху транспортних засобів, яка: по-перше, визначає особливу роль контролю в реалізації національної транспортної політики; по-друге, передбачає формування цілісного організаційно-правового механізму зазначеного контролю; по-третє, допускає пряму залежність результативності державного контролю за безпекою руху транспортних засобів від ефективності його здійснення на кожному окремому виді транспорту в цілому;
− визначено й охарактеризовано поняття, мету, завдання та принципи здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів;
− сформульовано пропозиції щодо вдосконалення організаційно-правового механізму здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів в Україні, зокрема, обґрунтовано необхідність: а) розробки та прийняття Закону «Про державний контроль на транспорті», в якому особливу увагу присвятити адміністративно-правовим засадам здійснення контролю за безпекою руху транспортних засобів; б) створення незалежного від Міністерства інфраструктури України органу, безпосередньо підпорядкованого Кабінету Міністрів України, відповідального за здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів, – Державної транспортної інспекції України; в) створення Єдиної інформаційно-аналітичної системи державного контролю на транспорті, яка дозволила б не тільки забезпечити збір та аналіз показників роботи контролюючих органів, але і здійснювати достовірний аналіз і прогноз стану справ із забезпечення безпеки руху на всіх видах транспорту з можливістю підготовки пропозицій щодо покращання його діяльності; г) удосконалення контрольних процедур забезпечення безпеки транспортних сполучень; ґ) розширення діапазону наукових досліджень проблем адміністративно-правового забезпечення транспортної безпеки, окреслення пріоритетних напрямів проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт в розглядуваній сфері;
− обґрунтовано доцільність розробки та прийняття низки нормативних актів, у яких би визначалися адміністративно-правові засади державного контролю за безпекою руху на різних видах транспорту, зокрема: а) у сфері безпеки польотів – Стратегії модернізації авіапарку в Україні; Закону України «Про льотну придатність повітряних суден авіаційно-транспортної системи України», Концепції забезпечення безпеки авіації загального призначення, Положення про взаємодію центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо здійснення контролю за безпекою польотів повітряних суден авіації загального призначення; б) у сфері безпеки судноплавства – Положення про державний контроль за маломірними (малими) суднами на водних об’єктах України, Типового положення про спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих річкових або маломірних (малих) суден, Порядку тимчасового затримання та зберігання річкових або маломірних (малих) суден на спеціальних майданчиках; в) у сфері безпеки руху поїздів – Типового положення щодо проведення цільових оперативно-профілактичних операцій на залізничному транспорті («Вантаж», «Вугілля»); г) у сфері безпеки дорожнього руху – Типового положення з організації проведення оперативно-профілактичної операції «Автобус»;
удосконалено:
– визначення безпеки руху транспортних засобів як інтегрального компоненту транспортної безпеки та однієї з головних цілей і невід’ємних умов ефективного функціонування транспортної системи країни, серед складових якої виділено безпеку дорожнього руху, безпеку польотів, безпеку руху поїздів та безпеку судноплавства;
– класифікацію загальнообов’язкових правил руху транспорту, які згруповано за: правовою системою, до якої належить нормативний акт; дією в часі та в просторі; колом осіб, на яких поширюється дія приписів зазначених правил; предметом правового регулювання; юридичною силою;
– розуміння видів контролю за безпекою судноплавства в Україні, у зв’язку з чим виокремлено такі комплексні його складові як: контроль за безпекою мореплавства та контроль за безпекою судноплавства на внутрішніх водних шляхах;
– характеристику процедур державного контролю за безпекою польотів; обґрунтовано необхідність розроблення та впровадження на основі використання зарубіжного досвіду процедури інспектування цивільних некомерційних повітряних суден загального призначення, спортивних та саморобних літальних апаратів, процедури інспектування сектору нерегулярних авіаційних перевезень тощо;
набули подальшого розвитку:
– розуміння структури організаційно-правового механізму здійснення контролю за безпекою руху транспортних засобів, у зв’язку з чим підкреслено, що зазначений контроль ґрунтується на цілісності нормативного, інституційного (організаційного), процедурного, інформаційного, методичного та наукового забезпечення такої діяльності;
– теоретичні підходи до визначення місця та ролі державного контролю в механізмі організаційно-правового забезпечення безпеки польотів на авіаційному транспорті;
– характеристика безпеки дорожнього руху як об’єкта державного контролю, системи та повноважень суб’єктів контролю у цій сфері, форм та методів їх діяльності, на основі чого запропоновано шляхи вдосконалення правового статусу ДАІ, зокрема шляхом зміни її назви на «Державна служба безпеки дорожнього руху», посилення впливу на забезпечення дорожньої безпеки, надання їй статусу головного контролюючого суб’єкта на автомобільному транспорті, поступового її реформування з метою покращання адміністративної діяльності, кадрового, матеріально-технічного та фінансового забезпечення;
– обґрунтування доцільності вироблення нової Державної цільової програми підвищення безпеки дорожнього руху в Україні, у якій основний акцент, на відміну від попередніх програм, зробити на організації як контролю за безпекою дорожнього руху, так і контролю за виконанням програмних заходів;
– визначення загроз безпечному функціонуванню залізничного транспорту, які поділено на внутрішні (пов’язані з недостатньою виконавською дисципліною працівників залізничного транспорту) та зовнішні (пов’язані із несанкціонованими втручаннями в роботу залізниць сторонніх осіб);
– диференціація суб’єктів контролю у сфері безпеки руху поїздів за напрямами діяльності на органи загальної, спеціалізованої та змішаної компетенції; регламентація їх повноважень у цій сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
 у науково-дослідній сфері – результати дисертаційного дослідження можуть бути взяті за основу для подальшої розробки проблем державного контролю за безпекою руху транспортних засобів, визначення шляхів підвищення його ефективності;
 у сфері правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для вдосконалення чинного національного законодавства та розробки нових нормативно-правових актів, які мають регулювати державний контроль за безпекою руху транспортних засобів. Їх уже враховано при підготовці проектів низки нормативно-правових актів: Закону України від 24.10.2008 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху»; Рішення РНБО України від 17.11.2010 «Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році» (акт впровадження РНБО України від 27.04.2011); Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення безпеки дорожнього руху» (Лист Комітету ВР України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 4.03.2011 № 04-19/14-398); Закону про внесення змін до Закону «Про основи національної безпеки України»; Закону «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо вдосконалення правового механізму застосування адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки польотів на авіаційному транспорті)»; Закону «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади» (Лист Міністерства юстиції України від 11.03.2010 № 18-52/581);
– у правозастосовній сфері використання одержаних результатів дозволить покращити практичне здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів, їх уже було використано для підвищення ефективності діяльності підрозділів ДАІ МВС України (акти впровадження в практичну діяльність: управління ДАІ МВС України від 23.02.2012, управління ДАІ ГУМВС України в Харківській області від 16.03.2012, відділу ДАІ з обслуговування адміністративної території м. Тернополя відділу ДАІ УМВС України в Тернопільській області від 20.08.2011);
– у навчальному процесі матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників, інших навчально-методичних матеріалів та викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність ДАІ», «Адміністративна діяльність ОВС», «Адміністративний примус в діяльності ОВС», «Організація роботи ДПС», «Транспортне право». На цей час вони вже використовуються на заняттях із зазначених дисциплін у Донецькому юридичному інституті МВС України (акт впровадження від 15.02.2012), Харківському національному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 23.03.2012).
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки управління та адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано: підручники «Реєстраційно-екзаменаційна діяльність Державної автомобільної інспекції МВС України» / В.М. Лозовий, В.І. Олефір, І.В. Мельник, А.О. Собакарь та ін. – К., 2010 (дисертантом розроблено розділи 1, 5 (обсяг – 3,2 д.а.)), «Організація роботи дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції» / В.М. Лозовий, О.В. Сірий, М.М. Уздемир, А.О. Собакарь та ін. – Донецьк, 2011 (дисертантом розроблено розділ 10 (обсяг – 2,3 д.а.)); навчальні посібники «Відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух (нормативна база, коментарі, зразки документів)» / С.М. Тараненко, А.О. Собакарь. – Донецьк, 2005 (дисертантом розроблено вступ та § 1–4 (обсяг – 3,1 д.а.)), «Організація розшуку автомототранспортних засобів підрозділами Державтоінспекції» / За ред. С.М. Тараненка, А.О. Собакаря. – Донецьк, 2005 (дисертантом розроблено розділи 1, 4 (обсяг – 5,1 д.а.)), «Основи безпеки дорожнього руху» / За ред. В.М. Бесчастного. – К., 2007 (дисертантом розроблено вступ та розділи 1, 8 (обсяг – 5,3 д.а.)), «Адміністративна та кримінальна відповідальність за правопорушення (злочини) у сфері безпеки дорожнього руху» / А.І. Перепелиця, А.О. Собакарь, М.В. Палій та інші. – Донецьк, 2011 (дисертантом розроблено розділ 1 (обсяг – 2,7 д.а.)), «Нагляд Державтоінспекції за перевезенням небезпечних вантажів» / М.М. Уздемир, А.О. Собакарь, Ю.І. Марценишин, О.П. Карфідов. – Донецьк, 2011 (дисертантом розроблено розділ 1 (обсяг – 0,3 д.а.)); науково-практичні посібники «Основи діловодства в підрозділах Державтоінспекції» / За ред. В.М. Бесчастного. – Донецьк, 2005 (здобувач розробив розділ 1 (обсяг – 0,9 д.а.)), «Заходи особистої безпеки працівників Державтоінспекції під час несення служби» / А.О. Собакарь, В.П. Ворушило. – Донецьк, 2008 (дисертантом розроблено розділи 1, 2, 3 (обсяг – 3,1 д.а.)); науково-практичні коментарі до Закону України «Про дорожній рух» / За ред. С. М. Тараненка, А. О. Собакаря. – Донецьк, 2004 (дисертантом розроблено розділ 10, ст.ст. 19-20, 24, 28 (обсяг – 0,9 д.а.)), «Адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» / За заг. ред. В. К. Колпакова. – Донецьк, 2010 (дисертантом розроблено розділ IV (обсяг – 1,1 д.а.)); науково-практичні рекомендації «Удосконалення нагляду ДАІ за перевезенням небезпечних вантажів» / А. О. Собакарь, В. Ф. Коробкін, О. П. Карфідов, В. В. Щиголєв. − Донецьк, 2009 (дисертантом розроблено вступ та розділ 1 (обсяг – 0,7 д.а.)), «Методика моніторингу, ліквідації та превенції місць концентрації ДТП в умовах зростання рівня автомобілізації» / М. М. Уздемир, Я. Д. Холмянський, А. О. Собакарь. − Донецьк, 2009 (дисертантом розроблено розділ 3 (обсяг – 1,0 д.а.)), «Забезпечення безпеки пасажирських перевезень підрозділами ДАІ МВС України» / А. О. Собакарь, О. М. Цалюк, Г. В. Галімшина. − Донецьк, 2009 (дисертантом розроблено передмову та § 1–3 (обсяг – 0,8 д.а.)). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на понад двадцяти міжнародних, всеукраїнських, регіональних та інших науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема: «Регіональні проблеми забезпечення безпеки дорожнього руху» (Донецьк, 2004), «Проблеми підготовки та вдосконалення професійної діяльності працівників міліції громадської безпеки» (Івано-Франківськ, 2006), «Забезпечення безпеки дорожнього руху: науково-методичні аспекти, організаційно-практичні проблеми, перспективи та шляхи їх вирішення» (Донецьк, 2006), «Проблемы обеспечения безопасности дорожного движения в Российской Федерации в свете реализации Федеральной целевой программы «Повышение безопасности дорожного движения в 2006–2012 гг.» (Орел, 2006), «Роль Державтоінспекції (дорожньої поліції) в забезпеченні безпеки дорожнього руху, розкритті злочинів, попередженні та протидії терористичним актам» (Донецьк, 2007), «Екологія. Економіка. Право» (Луганськ, 2007, 2009), «Запровадження у Міністерстві внутрішніх справ України системи управління якістю: проблеми і перспективи» (Київ, 2008), «Развитие государственности и права в Украине: реалии перспективы» (Сімферополь, 2009), «Дотримання прав людини в діяльності МВС» (Київ, 2009), «Безпека дорожнього руху: сучасність та майбутнє» (Донецьк, 2008–2010 рр.), «Теорія та практика забезпечення якісного управління у сфері діяльності Міністерства внутрішніх справ» (Київ, 2009), «Государственное управление деятельностью по обеспечению безопасности дорожного движения (состояние и проблемы совершенствования)» (Орел, 2009), «Від громадянського суспільства – до правової держави» (Харків, 2009), «Загальні проблеми правотворення в Україні» (Львів, 2010), «Економічна безпека і право: проблеми та шляхи вирішення» (Львів, 2011), «Теорія та практика сучасного права: вектори розвитку» (Київ, 2011), «Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів» (Одеса, 2011), «Молода наука України – третє тисячоліття» (Запоріжжя, 2011), «Актуальні проблеми нормативно-правового забезпечення діяльності та професійної підготовки працівників правоохоронних органів» (Івано-Франківськ, 2011), «Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність» (Київ, 2011), «Безпека дорожнього руху: правові та організаційні аспекти» (Донецьк, 2011), «Охорона громадського порядку під час проведення чемпіонату з футболу «Євро–2012» (Львів, 2011), «Verkehrssicherheit in einem vereinten Europa : herausforderungen und möglichkeiten» (Deutschland, Ainring, 2–4 April 2012).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено в 65 публікаціях: 2 одноосібних монографіях, 2 підручниках, 2 науково-практичних коментарях, 3 науково-практичних рекомендаціях, 7 навчальних і науково-практичних посібниках, 33 статтях у наукових фахових виданнях, тезах доповідей на 16 науково-практичних конференціях.

bibliography:
ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми − удосконалення адміністративно-правових засад організації та здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
1. Значущість транспортної безпеки (безпеки на транспорті) для суспільства та соціально-економічного розвитку країни спонукає розглядати її як важливий компонент національної безпеки, завдання котрого полягають у забезпеченні національних інтересів у сфері транспортної діяльності, стійкості транспортної системи, мінімізації як шкоди здоров’ю та життю людей і довкіллю, так і матеріальних збитків, завданих економіці держави й пов’язаних із функціонуванням транспорту. У зв’язку з цим, запропоновано визнати одним із пріоритетних національних інтересів України забезпечення транспортної безпеки (безпеки на транспорті), а серед реальних та потенційних загроз національній безпеці виділити неефективність державної транспортної політики й ослаблення системи державного регулювання та контролю у сфері безпеки транспортного процесу.
На основі визначення деструктивних чинників, пов’язаних із функціонуванням транспортного комплексу, обґрунтовано необхідність: а) прийняття Закону України «Про транспортну безпеку», який визначатиме правові, організаційні, економічні та інші засади забезпечення захисту транспортної інфраструктури від актів незаконного втручання, техногенних і природних кризових ситуацій, а також національних інтересів у транспортній галузі; б) розроблення методичного інструментарію оцінки ефективності забезпечення безпеки об’єктів транспортної інфраструктури; в) приведення чинного законодавства у сфері забезпечення безпеки в транспортному комплексі у відповідність до міжнародних вимог; г) покращання ресурсного (фінансового, кадрового, матеріального і науково-технічного) забезпечення транспортної безпеки.
2. Інтегральним компонентом транспортної безпеки, однією з головних цілей і невід’ємною умовою ефективного функціонування транспортної системи країни визнано безпеку руху транспортних засобів, котру визначено як стан максимальної захищеності людського життя і здоров’я, майна й довкілля в процесі експлуатації повітряних суден, колісних транспортних засобів, суден морського і річкового транспорту та залізничного рухомого складу, за якого забезпечується своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз безпеці перевезень, у разі ж їх наявності або виникнення виключається можливість заподіяння шкоди від них. Серед складових безпеки руху транспортних засобів виділено безпеку дорожнього руху, безпеку польотів, безпеку руху поїздів та безпеку судноплавства.
3. Визначено особливості загальнообов’язкових правил руху транспорту, серед яких названо: по-перше, забезпечення їх виконання застосуванням широкого спектра заходів державного примусу; по-друге, наявність в їх масиві багатьох норм техніко-юридичного характеру; по-третє, те, що правові акти, якими їх встановлено, мають переважно підзаконний характер та конкретизуюче призначення.
Дослідження загальнообов’язкових правил руху транспорту дозволило згрупувати їх за: правовою системою, до якої належить нормативний акт; дією в часі та в просторі; колом осіб, на яких поширюється дія приписів зазначених правил; предметом правового регулювання; юридичною силою.
4. Державний контроль за безпекою руху транспортних засобів визначено як діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), здійснювану на постійній основі із використанням специфічних форм та методів і спрямовану на оперативне втручання в діяльність підприємств транспорту з метою отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан безпеки руху, дотримання законності та дисципліни на підконтрольних об’єктах, попередження, виявлення та припинення порушень норм, правил та стандартів учасниками транспортного процесу, а також застосування до них заходів відповідальності в разі порушення чинного на транспорті законодавства.
Базовими засадами державного контролю за безпекою руху транспортних засобів визнаються принципи: верховенства права, законності, гласності, плановості, цілеспрямованості, об’єктивності та реальності, оперативності, ефективності, всебічності (універсальності), неупередженості, повноти, системності, регулярності, професіоналізму (компетентності), науковості, дієвості, взаємодії контролюючих органів та їх відповідальності перед державою і підконтрольною структурою за об’єктивність контролю.
Встановлено, що метою державного контролю за безпекою руху транспортних засобів є забезпечення неухильного дотримання законності й дисципліни під час функціонування транспорту шляхом своєчасного виявлення відхилень від вимог безпеки перевезень для оперативного вжиття ефективних заходів із їх усунення та притягнення винних до юридичної відповідальності.
На основі аналізу законодавства та практики його застосування до завдань державного контролю за безпекою руху транспортних засобів віднесено: забезпечення дотримання вимог законодавства про транспорт усіма учасниками транспортного процесу; виявлення фактів правопорушень у сфері забезпечення безпеки руху транспортних засобів; перевірка дотримання правил передзмінного (передпольотного) медичного огляду, відпочинку або нормативів робочого часу; забезпечення дотримання вимог щодо професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу транспорту; перевірки виконання ліцензійних умов провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів певним видом транспорту; створення рівних умов для роботи всіх суб’єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері транспорту, обмеження монополізму та розвиток конкуренції; превентивні завдання, що полягають у попередженні й припиненні можливих порушень норм та правил безпеки руху, а також у дотриманні відповідної дисципліни на транспорті; застосування заходів відповідальності до винних суб’єктів правовідносин за порушення правил безпеки руху тощо.
5. Зроблено висновок про те, що необхідність оптимізації інституту державного контролю у транспортній сфері в сучасних умовах зумовлена: зростанням кількості транспортних засобів; невідповідністю транспортного законодавства умовам перевезень; високою латентністю правопорушень на транспорті; неорганізованістю системи контролю професійної підготовленості водіїв (судноводіїв, пілотів); незадовільним технічним станом транспортних засобів та низькою якістю дорожньо-транспортної мережі; відсутністю реальних важелів впливу на порушників чинних на транспорті правил руху; неефективністю здійснення профілактичних заходів в зазначеній сфері
6. У структурі організаційно-правового механізму державного контролю за безпекою руху транспортних засобів виокремлено нормативну, інституційну (організаційну), процедурну, інформаційну, методичну та наукову складові.
Серед першочергових кроків у посиленні системного ефекту організаційно-правового механізму державного контролю за безпекою руху транспортних засобів названо: а) розробку та прийняття Закону «Про державний контроль на транспорті», у якому особливу увагу слід присвятити адміністративно-правовим засадам здійснення контролю за безпекою руху транспортних засобів; б) створення незалежного від Міністерства інфраструктури України органу, безпосередньо підпорядкованого Кабінету Міністрів України, відповідального за здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів, – Державної транспортної інспекції України; в) створення Єдиної інформаційно-аналітичної системи державного контролю на транспорті, яка дозволила б не тільки забезпечити збір та аналіз показників роботи контролюючих органів, але і здійснити достовірний аналіз і прогноз стану справ із забезпечення безпеки руху на всіх видах транспорту з можливістю підготовки пропозицій щодо покращання роботи транспортної галузі; г) удосконалення контрольних процедур забезпечення безпеки транспортних сполучень; ґ) розширення діапазону наукових досліджень проблем адміністративно-правового забезпечення транспортної безпеки, окреслення пріоритетних напрямів проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт в розглядуваній сфері.
7. Доведено, що найбільш дієвим способом забезпечення дисципліни та законності на автомобільному транспорті є контроль. Водночас аналіз показників дорожньо-транспортної аварійності й травматизму в Україні дозволяє зробити висновок про недосконалість організації його роботи, особливо в частині безпеки дорожнього руху. З метою розв’язання цієї проблеми запропоновано: створити систему контролю швидкісного режиму руху колісних транспортних засобів та режиму роботи водіїв; вдосконалити систему контролю, фіксації та документування з використанням сучасних технічних засобів (алкотестерів) фактів керування транспортними засобами водіями в стані сп’яніння; довести ресурсне забезпечення контролюючих суб’єктів на автомобільному транспорті до відповідних вимог; створити належні нормативні засади використання технічних приладів під час нагляду за дорожнім рухом; привести заходи адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення ПДР у відповідність до суспільної небезпечності цих порушень; розробити механізм ефективного впливу ДАІ на діяльність підприємств транспортно-дорожнього комплексу, що не забезпечують дотримання вимог у сфері безпеки дорожнього руху.
8. У механізмі організаційно-правового забезпечення безпеки польотів виділено: 1) правові норми, якими закріплено вимоги до безпеки польотів; 2) суб’єкти забезпечення безпеки польотів, які поділено на державні та недержавні; 3) форми (правотворча, правозастосовна та контрольно-наглядова) та методи забезпечення безпеки польотів.
У механізмі організаційно-правового забезпечення безпеки польотів контролю відведено особливе місце. Як важливий спосіб забезпечення законності та дисципліни на авіаційному транспорті контроль стосується діяльності багатьох об’єктів авіаційно-транспортної системи (в тому числі й тих, що обслуговують повітряні судна, надають авіаційні послуги із перевезення пасажирів та вантажів, здійснюють дозвільно-реєстраційну діяльність тощо).
Державний контроль за безпекою польотів визначено як діяльність уповноважених суб’єктів, що полягає у спостереженні, аналізі, оцінці, перевірці дотримання об’єктом контролю чинних на авіаційному транспорті правил безпеки польотів та в разі їх порушення застосування до нього заходів відповідальності .
9. Виділено й охарактеризовано процедури контрольної діяльності за безпекою польотів на авіаційному транспорті, зокрема: контроль за безпекою пасажирів, членів екіпажів, ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти та бортових припасів у аеропортах; спеціальний огляд повітряних суден цивільної авіації України; контроль доступу в авіаційних суб’єктах цивільної авіації; сертифікацію авіаційних суб’єктів та контроль за дотриманням сертифікаційних вимог; контроль за дотриманням ліцензійних умов господарської діяльності в галузі авіаційних перевезень; контроль за діяльністю експлуатантів щодо виконання ними авіаційних правил, сертифікаційних та нормативних вимог із метою забезпечення безпеки польотів; сертифікацію авіаційних навчальних закладів цивільної авіації з підготовки льотного складу в Україні та навчально-тренувальних центрів підготовки персоналу з авіаційної безпеки й контроль за їх роботою; контроль за льотною придатністю цивільних повітряних суден України; медичний контроль авіаційного персоналу; контроль наземних засобів радіотехнічного забезпечення польотів, авіаційного електрозв’язку та світлосигнального обладнання аеродромів цивільної авіації України.
10. Системно-функціональна характеристика суб’єктів контрольно-наглядової діяльності у сфері безпеки руху на залізничному транспорті дозволила поділити їх на суб’єктів загальної (Верховна Рада України, Президент України, РНБО України, Кабінет Міністрів України, судові органи, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування), спеціалізованої (Укрзалізниця) та змішаної (Мінінфраструктури, Укртрансінспекція, органи МВС, Дермитслужби, СБУ, Адміністрація Державної прикордонної служби України) компетенції. Зроблено висновок про те, що наразі реальними контрольно-наглядовими повноваженнями у сфері безпеки руху поїздів наділено Укрзалізницю, яка керує цією галуззю, водночас здійснюючи господарську діяльність і контролюючи сама себе, що, звичайно ж, є абсолютно неприпустимим. При цьому утворення Укртрансінспекції ще більше ускладнило ситуацію в залізничній галузі, адже сфери предметної компетенції обох органів є майже ідентичними. З метою вирішення окреслених проблем пропонується розмежувати законодавчим шляхом компетенції Укрзалізниці та Укртрансінспекції, налагодити між ними ефективну взаємодію й удосконалити механізми контролю за їх діяльністю.
11. Зроблено висновок про те, що значні розміри морських суден, зростання швидкостей руху, збільшення інтенсивності руху на водних шляхах, плавання суден за складних метеорологічних умов, перехід багатьох суден у приватну власність, нехтування судноводіями законодавчо встановленими правилами судноплавства та інші чинники надають проблемі безпеки судноплавства надзвичайно актуального й гострого звучання. Аналіз аварійності засвідчив, що основними причинами пригод на морському і річковому транспорті є порушення вимог нормативних документів із безпеки судноплавства, помилкові дії судноводіїв, недоліки організації та функціонування підприємств, установ та організацій, що забезпечують безпеку судноплавства. За такої ситуації ключовим інструментом політики держави в забезпеченні безпеки судноплавства виступає саме контроль, мета якого полягає у спостереженні за виконанням управлінських рішень та своєчасному виявленні відхилень від вимог безпеки судноплавства для оперативного вжиття ефективних заходів із їх усунення.
Врахування особливостей контрольної діяльності в сфері безпеки судноплавства дозволило виокремити такі комплексні види контролю: контроль за безпекою судноплавства на внутрішніх водних шляхах та контроль за безпекою мореплавства. Найбільш поширеними формами контролю за безпекою судноплавства визначено перевірки, огляди, патрулювання, обстеження, реєстрацію суден.
12. Оскільки система суб’єктів державного контролю за безпекою судноплавства є складною і розгалуженою, позаяк такий контроль здійснюють державні органи, які належать до різних гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової), та їх посадові особи, пропонується цих суб’єктів поділяти на загальні та спеціалізовані. Запропоновано три варіанти розв’язання проблеми побудови оптимальної системи спеціалізованих контролюючих суб’єктів: по-перше, підвищити статус Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, увівши до її складу Інспекцію Головного державного реєстратора флоту України, Регістр судноплавства України та Державне підприємство «Агентство морської безпеки»; по-друге, створити на зразок поліції ФРН підрозділи водної міліції, які наділити широким колом повноважень щодо забезпечення громадського порядку та громадської безпеки на водних об’єктах, забезпечення безпеки судноплавства, контролю за використанням маломірних (малих) суден, притягнення винних до адміністративної відповідальності за порушення чинних на морському й річковому транспорті правил тощо; по-третє, створити Державну транспортну інспекцію України, а в її складі, відповідно, Головне управління безпеки судноплавства.
13. Пріоритетними заходами вдосконалення адміністративно-правових засад організації та здійснення державного контролю за безпекою руху транспортних засобів в Україні визначено такі:
1) у сфері безпеки дорожнього руху: створення системи державних стандартів забезпечення безпеки дорожнього руху з урахуванням міжнародних вимог і угод; підвищення ефективності нагляду за дотриманням нормативів безпеки дорожнього руху під час проектування, будівництва, реконструкції та експлуатації вулиць і доріг, а також дорожніх споруд; стимулювання процесу укрупнення підприємств автомобільної галузі шляхом створення базових автотранспортних підприємств та прийняття на цій основі Положення про базові автотранспортні підприємства з безпеки перевезень; підвищення значущості оперативно-профілактичних операцій на пасажирському транспорті шляхом щоквартального їх проведення та ухвалення Типового положення з організації проведення оперативно-профілактичної операції «Автобус»; створення належного правового забезпечення державного контролю за технічним станом колісних транспортних засобів;
2) у сфері безпеки польотів: створення комплексного правового забезпечення льотної придатності повітряних суден та їх модернізації в Україні, що передбачатиме розроблення Стратегії модернізації авіапарку в Україні, Державної програми забезпечення льотної придатності повітряних суден на період до 2025 року та Закону України «Про льотну придатність повітряних суден авіаційно-транспортної системи України»; оптимальне планування підготовки льотного та інженерно-технічного складу, вдосконалення системи професійного відбору авіаційних фахівців, підвищення рівня спеціальної підготовки, перепідготовки та підвищення їх кваліфікації; розроблення Положення про взаємодію центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо здійснення контролю за безпекою польотів повітряних суден авіації загального призначення; прийняття Концепції забезпечення безпеки авіації загального призначення; розроблення та впровадження на основі використання широкого зарубіжного досвіду процедури інспектування цивільних некомерційних повітряних суден загального призначення, спортивних та саморобних літальних апаратів, процедури інспектування сектору нерегулярних авіаційних перевезень тощо;
3) у сфері безпеки руху поїздів: визначення юрисдикційних повноважень Укртрансінспекції щодо складання протоколів, розгляду справ і накладення адміністративних стягнень за порушення правил безпеки руху на залізничному транспорті шляхом внесення змін до КУпАП; удосконалення нормативного закріплення статусу транспортної міліції шляхом запровадження типової структури нормативно-правових актів, якими має бути регламентовано організаційну побудову та її повноваження; визначення порядку координації та взаємодії між територіальними управліннями Укртрансінспекції, органами Укразалізниці на місцях, підрозділами транспортної міліції щодо забезпечення громадського порядку та безпеки руху на залізничному транспорті та прийняття відповідної інструкції; забезпечення щоденного оперативного взаємообміну інформацією про випадки крадіжок вантажів, розладнання вагонів, засобів СЦБ і зв’язку між ЛВ МВС на залізницях та підрозділами воєнізованої охорони; широке залучення громадськості до заходів забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті, відповідне організаційно-правове оформлення участі громадських формувань у цьому процесі;
4) у сфері безпеки судноплавства: прийняття Кодексу внутрішнього водного транспорту України; розроблення і прийняття Закону України «Про безпеку об’єктів морського і річкового транспорту та гідротехнічних споруд»; прийняття Типового положення про спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих річкових або маломірних (малих) суден, а також Порядку тимчасового затримання та зберігання річкових або маломірних (малих) суден на спеціальних майданчиках. Внесення, у зв’язку з цим, змін до Положення про Державну інспекцію України з безпеки на морському та річковому транспорті в частині надання повноважень посадовим особам Укрморрічінспекції тимчасово затримувати річкове або маломірне (мале) судно та доставляти його для зберігання на спеціальний майданчик у разі виникнення підстав вважати, що судноводієм річкового або маломірного (малого) судна вчинено порушення, передбачені ч. 1, 4 ст. 116, ч. 1 ст. 117, ч. 5, 6 ст. 130 КУпАП; забезпечення обов’язкового оснащення суден всіх класів, включаючи маломірний флот, сучасними засобами навігації, що дозволяють забезпечити безпечний рух суден в умовах обмеженої видимості, з одночасним зниженням залежності від стану візуальних засобів навігаційного обладнання.

ДОДАТКИ

Додаток А
Акти про впровадження результатів дисертаційного дослідження

Додаток Б

Основні показники транспортної галузі за 1980-2010 роки

Відправлення (перевезення) вантажів за видами транспорту, тис.тонн
залізничний: відправлення залізничний: перевезення морський річковий автомобільний1 авіаційний трубопровідний
1980 981079,0 47061,0 51340,6 4391508,0 268,0 207359,4
1981 982698,0 47494,4 52865,0 4474519,0 270,2
1982 982783,0 48422,8 54083,9 4825999,0 272,0
1983 1009364,0 53626,7 54819,9 4792335,0 281,9
1984 1027576,0 55773,0 55666,3 4740675,0 285,2
1985 1023820,0 56485,9 56687,9 4727019,0 273,1 253319,0
1986 1042552,0 59868,2 58550,4 4856440,0 267,1
1987 1029409,0 59319,7 60780,8 4832313,3 252,8
1988 1037648,0 60475,6 62560,3 4856872,0 232,8
1989 1017347,0 57784,0 67353,7 4831944,9 214,2
1990 974253,0 53253,3 65728,1 4896319,1 167,3 295887,4
1991 850666,0 44002,2 60165,1 4803842,8 134,1 270181,8
1992 749217,0 33944,1 40758,2 3703539,0 55,0 264304,0
1993 534868,1 28822,0 25439,5 2810917,0 15,0 250522,3
1994 407683,0 25635,4 19881,0 1868918,7 15,9 244102,7
1995 360225,3 20797,8 12844,6 1816401,0 19,0 245527,4
1996 296050,7 342558,1 14214,2 7740,3 1254540,2 17,2 245665,2
1997 293523,5 341417,0 10407,4 8567,0 1249866,6 13,5 236698,7
1998 286321,5 335052,5 8775,7 9045,3 1081326,2 15,5 240954,9
1999 284244,3 334635,9 6478,1 8105,2 955329,1 11,3 235062,0
2000 295921,0 357381,6 6316,3 8349,8 938916,1 19,5 220057,5
2001 313089,0 370199,1 8231,6 6969,8 977268,8 26,9 218447,7
2002 330188,3 392592,0 8785,7 7608,3 947263,8 90,3 201274,6
2003 363364,7 445534,7 8851,4 9974,9 973283,0 148,4 216699,9
2004 388295,0 462367,6 8793,6 11858,5 1027396,3 101,0 220927,0
2005 378911,7 450277,3 8575,2 12868,6 1120715,3 126,3 212556,8
2006 398148,3 478711,4 8664,9 14297,1 1167199,7 98,9 203693,7
2007 415910,7 514192,9 9123,9 15120,6 1255225,3 104,0 195990,7
2008 399679,7 498536,8 8228,2 11293,5 1266598,1 102,1 186797,0
2009 322221,8 391523,4 4652,0 5145,5 1068857,9 85,1 154594,6
2010 357969,1 432897,0 4067,8 6989,5 1168218,8 87,9 153436,6
1 З урахуванням обсягів перевезень вантажів для обслуговування потреб власного виробництва, з 2002р. – з урахуванням перевезень вантажів, виконаних фізичними особами-підприємцями.

Шляхи сполучення, км
Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування у тому числі електрофікованих Експлуатаційна довжина річкових судноплавних шляхів загального користування Довжина автомобільних доріг загального користування у тому числі із твердим покриттям Експлуатаційна довжина тролейбусних ліній загального користування (в однопутному обчисленні) Експлуатаційна довжина трамвайних колій загального користування (в одноколійному обчисленні) Експлуатаційна довжина метрополітенних колій загального користування (у двоколійному обчисленні)
1980 22553,0 7058,0 4910,0 163243,0 133673,0 3148,5 1990,9 43,5
1981 22647,0 7109,0 4855,0 162775,0 136090,0 3238,9 1996,3 45,6
1982 22648,0 7204,0 4793,0 163284,0 138608,0 3332,4 2009,4 47,9
1983 22635,0 7375,0 4809,0 163560,0 141560,0 3450,4 2024,5 47,9
1984 22703,0 7554,0 4859,0 162466,0 143125,0 3582,6 2031,7 56,7
1985 22698,0 7628,0 4911,0 162335,0 145236,0 3669,5 2041,3 56,7
1986 22716,0 7791,0 4922,0 162709,0 147335,0 3747,3 2074,4 60,4
1987 22737,0 7806,0 4803,0 163208,0 149463,0 3834,9 2098,0 60,7
1988 22757,0 7911,0 4815,0 165275,0 151689,0 3926,0 2116,0 60,5
1989 22758,6 8112,0 4368,5 166767,0 154724,0 3994,6 2138,8 62,4
1990 22798,5 8113,1 4005,0 167804,0 157199,0 4015,0 2139,3 62,4
1991 22794,6 8319,2 3915,5 168979,0 159118,0 4046,5 2137,5 66,8
1992 22938,1 8364,9 3748,0 169964,0 160807,0 4126,6 2151,2 70,9
1993 22754,5 8344,2 3647,0 170518,0 161784,0 4141,6 2150,1 70,9
1994 22728,8 8508,1 3662,0 172315,0 162725,0 4188,5 2150,4 73,5
1995 22756,4 8521,2 3662,0 172257,0 163255,0 4242,4 2159,2 85,9
1996 22757,2 8594,8 3181,5 172565,0 163904,0 4260,5 2174,5 89,0
1997 22701,5 8711,3 3046,0 172378,0 164097,0 4279,7 2174,4 89,0
1998 22600,1 8905,8 2993,0 168545,7 162645,9 4298,6 2186,4 89,0
1999 22471,7 9078,1 2436,2 168674,2 162957,2 4299,4 2185,1 89,0
2000 22300,7 9144,0 2413,5 169490,9 163827,0 4331,4 2144,5 91,7
2001 22217,7 9243,5 2280,5 169629,9 164089,0 4376,9 2143,6 91,7
2002 22078,0 9285,2 2282,0 169678,5 164245,4 4341,1 2119,8 91,7
2003 22051,0 9301,7 2241,0 169738,9 164633,4 4378,7 2109,5 95,0
2004 21990,2 9370,4 2253,2 169447,1 164772,2 4431,4 2071,9 99,1
2005 21980,4 9383,8 2191,2 169322,8 164956,7 4418,3 2069,2 101,5
2006 21870,4 9556,8 2151,7 169104,2 165155,0 4431,5 2047,8 101,5
2007 21852,2 9647,5 2175,7 169421,6 165611,2 4459,8 2000,0 101,5
2008 21654,7 9727,9 2165,8 169501,6 165799,9 4447,2 1983,1 102,6
2009 21657,5 9732,7 2150,2 169494,9 165820,0 4465,8 1982,3 102,6
2010 21684,2 9853,7 2184,7 169496,2 165843,6 4437,1 1980,5 108,4

Відправлення (перевезення) пасажирів за видами транспорту загального користування, тис.пас.
Залізнич-ний Морсь-кий Річко-вий Автомобіль-ний (автобуси)1 Авіаційний Трамвайний Тролейбу-сний Метрополітенний
1980 648869,0 28478,4 24789,0 7801058,0 12492,4 1773873,3 2367980,1 430040,0
1981 653177,0 30705,6 27531,6 7794859,0 12720,0 1742472,5 2351099,5 473437,0
1982 656485,0 29362,2 26629,4 7874069,0 12728,7 1676453,0 2349514,1 515382,0
1983 668287,0 29690,2 26810,8 7876161,0 12711,6 1691285,2 2405406,2 520700,0
1984 687645,0 29228,8 24979,6 7998739,0 12777,8 1696649,2 2477029,9 551851,0
1985 695129,0 28660,6 23817,4 8076846,0 12616,0 1669578,0 2477168,4 602671,0
1986 734204,0 28681,0 21008,5 8230409,0 12797,5 1691824,1 2585799,6 598022,0
1987 717461,0 27567,3 18750,2 8383820,0 12670,4 1915931,7 2947914,5 590513,0
1988 711123,0 27961,5 20345,5 8552803,0 13065,3 2001917,5 3159246,2 634616,0
1989 704078,0 26524,3 20199,7 8382872,0 14299,6 2006254,8 3229737,4 648816,0
1990 668979,0 26256,7 19090,3 8330512,0 14833,0 2007451,5 3231905,7 678197,1
1991 537407,0 20786,5 18285,8 7450322,0 13959,6 1812196,0 2906567,0 595312,6
1992 555356,0 13139,5 11158,0 6464891,0 5669,3 1623081,4 2605838,6 610667,7
1993 501495,0 10497,0 8064,4 4795664,0 1947,4 1344024,4 2272362,3 644416,5
1994 630959,0 10358,2 6967,9 4039917,0 1673,3 1323990,8 2148634,3 684479,9
1995 577431,5 7817,0 3594,1 3483173,0 1914,9 821652,3 1358736,9 561012,4
1996 538568,7 5044,6 2735,9 3304600,0 1724,0 788026,2 1590439,3 536304,1
1997 500838,8 4311,3 2443,1 2512147,2 1484,5 1265349,2 2388087,6 507897,0
1998 501428,7 3838,3 2356,5 2403424,6 1163,9 1450735,2 2717998,1 668456,4
1999 486810,4 3084,3 2269,4 2501707,5 1087,0 1456755,4 2735241,0 724425,5
2000 498683,0 3760,5 2163,3 2557514,6 1164,0 1380921,2 2581880,0 753540,1
2001 467825,3 5270,8 2034,3 2722001,6 1289,9 1333782,0 2332086,3 793197,0
2002 464810,4 5417,9 2211,9 3069136,3 1767,5 1196402,6 2140314,9 831040,4
2003 476742,4 6929,4 2194,1 3297504,5 2370,2 1132181,9 1920746,2 872812,5
2004 452225,6 9678,4 2140,2 3720326,4 3228,5 1112394,2 1848843,3 848176,1
2005 445553,1 11341,2 2247,6 3836514,5 3813,1 1110957,5 1902760,9 886597,7
2006 448421,7 10901,3 2021,9 3987982,2 4350,9 1082818,0 1788227,2 917699,8
2007 447093,7 7690,8 1851,6 4173033,7 4928,6 1026812,0 1620966,9 931511,9
2008 445465,7 7361,4 1551,8 4369125,5 6181,0 962702,5 1580384,2 958693,9
2009 425974,8 6222,5 1511,6 4014035,2 5131,2 787013,6 1283382,3 751988,3
2010 427240,6 6645,6 985,2 3726288,6 6106,5 713809,7 1203551,2 760551,2
1 З 2000р. – з урахуванням перевезень пасажирів підприємцями малого бізнесу – юридичними і фізичними особами.

Додаток В

Основні показники дорожньо-транспортної аварійності й травматизму
в Україні за 1980-2010 роки
Дорожньо-транспортні пригоди на дорогах і вулицях, одиниць 1 у тому числі зі смертельним наслідком Потерпілі у дорожньо-транспортних пригодах, осіб з них
загинуло поранено
1980 39928 6685 46058 7291 38767
1981
1982
1983 40779 6569 47395 7141 40254
1984 40707 6261 47527 6905 40622
1985 38323 5686 46265 6266 39999
1986 37853 5566 45925 6179 39746
1987 37736 … 45888 6177 39711
1988 40222 6315 49548 7087 42461
1989 47966 7993 59406 8854 50552
1990 50908 8663 63067 9616 53451
1991 48081 8133 58822 8975 49847
1992 46615 7751 57585 8596 48989
1993 40759 6775 50915 7462 43453
1994 42252 6777 53441 7560 45881
1995 43152 6759 54473 7530 46943
1996 40088 5961 50732 6631 44101
1997 37944 5404 47952 5988 41964
1998 36299 4955 45696 5522 40174
1999 34554 4734 43546 5269 38277
2000 33339 4717 41821 5185 36636
2001 34541 5350 44180 5984 38196
2002 34488 5426 43898 5982 37916
2003 42409 6402 54607 7149 47458
2004 45592 6198 60602 6966 53636
2005 46485 6372 63228 7229 55999
2006 49491 6599 67610 7592 60018
2007 63554 8404 88102 9574 78528
2008 51279 6764 70972 7718 63254
2009 37049 4702 51023 5348 45675
2010 31754 4072 43626 4709 38917
1 Кількість дорожньо-транспортних пригод, в яких були постраждалі.

Додаток Г

СТАН ТА ОСНОВНІ ПРИЧИНИ
АВАРІЙНОСТІ НА АВТОШЛЯХАХ УКРАЇНИ
ЗА 2011 РІК
ДИНАМІКА ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД ТА ЇХ НАСЛІДКІВ
Порівнюючи 2011 рiк з попереднiм 2010 роком слiд зазначити, що кількість дорожньо-транспортних пригод зменшилася на 8,8%, що складає 18022 випадки (з 204242 до 186220). Разом з тим, на 987 менше скоєно автопригод із постраждалими (що означає зниження на 3,1%).
Кількість учасникiв дорожньо-транспортних пригод зменшилася на 7,5%, що складає 30101 особу (з 401026 до 370925), з них кiлькiсть загиблих зменшилася на 0,9%, що складає 44 особи (з 4875 до 4831), кiлькiсть травмованих учасників дорожнього руху зменшилася на 2,8%, що складає 1100 ociб (з 38975 до 37875).

ДИНАМІКА ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД ТА ЇХ НАСЛІДКІВ
Рік ДТП ДТП з
потер-
пілими Загинуло Число
загиблих
на 100
ДТП Поранено Всього
потер-
пілих Питома вага
загиблих у
загальній
кількості
потерпілих
2009 229882 37080 5355 2,3 45716 51071 10,5
2010 204242 31914 4875 2,4 38975 43850 11,1
2011 186220 30927 4831 2,6 37875 42706 11,3

У 2011 році на автошляхах держави майже кожних 17 хвилин траплялося ДТП з потерпілими, практично через кожні 107 хвилин в автопригодах гинула людина. В середньому за добу в автопригодах гинули 13 ociб та діставали тілесних ушкоджень близько 105 учасників дорожнього руху.
Тяжкість наслідків дорожньо-транспортних пригод становить в середньому 16 загиблих на 100 автопригод з потерпілими, при цьому у Житомирськiй областi вищевказаний показник сягнув 27, Тернопільськiй областi - 25 , Рівненськiй областi - 24,6 , Івано-Франківськiй областi - 23,9 , Кіровоградськiй областi - 22,5 .

Назва регіону Тяжкість наслідків ДТП Тенденцiя
2009 2010 2011
АР Крим 17,7 17,3 16,8 зниження 4%
Вінницька обл. 26,1 20,2 21,3 зниження 8%
Волинська обл. 14,6 18,8 21,9 рiст 31%
Дніпропетровська обл. 13,6 16,6 13,4 зниження 12%
Донецька обл. 9,5 10,3 11,5 рiст 16%
Житомирська обл. 23 23,9 27 рiст 15%
Закарпатська обл. 17,2 16,4 17,5 рiст 4%
Запорізька обл. 14,8 16,4 16,3 рiст 4%
Івано-Франківська обл. 19,3 23,7 23,9 рiст 11%
Київська обл. 20,6 19,3 20,7 рiст 4%
м.Київ 8,2 7,9 8,3 рiст 3%
Кіровоградська обл. 19,8 21,7 22,5 рiст 8%
Луганська обл. 11,7 12,9 12,1 зниження 2%
Львівська обл. 12,6 14,1 14,7 рiст 10%
Миколаївська обл. 19,9 20,2 18,9 зниження 6%
Одеська обл. 11,1 12,9 12,9 рiст 7%
Полтавська обл. 16,6 18,4 19,4 рiст 10%
Рівненська обл. 24,1 26,3 24,6 зниження 3%
Сумська обл. 14 12,5 15,6 рiст 18%
Тернопільська обл. 14,1 19,4 25 рiст 49%
Харківська обл. 12,6 12,8 11,4 зниження 11%
Херсонська обл. 22,1 20,4 20,7 зниження 3%
Хмельницька обл. 19,3 20,3 21,3 рiст 7%
Черкаська обл. 16,8 21,1 21,7 рiст 14%
Чернігівська обл. 16,2 18,8 19 рiст 8%
Чернівецька обл. 18,1 20,4 20,9 рiст 8%
м.Севастополь 6,7 7,3 9,2 рiст 31%
По Україні 14,4 15,3 15,6 рiст 5,1%

Зростання аварійності на вулично-шляховій мережі допущене в Закарпатськiй (1,7%) та Миколаївськiй областях (0,8%). В цiлому ж, у середньому по державi, зафіксоване зменшення аварiйностi на -8,8%.

Зростання кількості загиблих в ДТП порiвняно з 2010 роком найбільш суттєве: в Сумськiй областi (28,9%), м. Севастополь (22,7%), Полтавськiй областi (19,1%) та Закарпатськiй областi (10,4%). В цiлому ж, у середньому по державi, спостерiгається зменшення числа загиблих в ДТП на -0,9%.

Зростання кількості травмованих в ДТП порiвняно з 2010 роком найбільш суттєве: в Дніпропетровськiй областi (14,5%), Полтавськiй (13%), Закарпатськiй (12,4%) та Миколаївськiй областях (11,4%). В цiлому ж, у середньому по державi, спостерiгається зменшення числа травмованих в ДТП на -2,8%.

РОЗПОДІЛ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД ЗА ДНЯМИ ТИЖНЯ ТА ГОДИНАМИ ДОБИ
Упродовж 2011 року найбільше автопригод зареєстровано в груднi (питома вага становить 9,9% від усіх ДТП в 2011 році).

Найбiльша кiлькiсть загиблих у дорожньо-транспортних пригодах була у жовтнi (питома вага становить 12,5% від усіх загиблих в 2011 році).

Пiк травматизму спостерiгався у серпнi (питома вага становить 11,6% від усіх травмованих в 2011 році).

Упродовж 2011 року найбільше автопригод зареєстровано в п`ятницю (питома вага становить 16,6% від усіх ДТП).

Упродовж 2011 року найбільше автопригод з постраждалими зареєстровано в суботу (питома вага становить 16,2% від усіх ДТП з постраждалими), що вiдрiзняється вiд 2010 року, коли пiк припадав на п`ятницю.

Аналiзуючи кiлькiсть ДТП за часом скоєння, слiд вiдмiтити пiк аварiйностi, що припадає на 17 годину (в цей час було скоєно 7,1% від усіх ДТП), що вiдрiзняється вiд 2010 року, коли пiк припадав на 12 годину.

Найбiльша кiлькiсть потерпілих учасникiв дорожньо-транспортних пригод припадає на 18 годину (в цей час було травмовано та померло 6,8% від усіх потерпілих у ДТП), що вiдрiзняється вiд 2010 року, коли пiк припадав на 17 годину.

РОЗПОДІЛ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД ЗА ВИДАМИ ТА ПРИЧИНАМИ

Поширеними видами автопригод залишаються: зіткнення (59,9%), наїзд на транспортний засiб, що стоїть (16,6%), наїзд на перешкоду (11,4%), що загалом складають майже 88% вiд усiх дорожньо-транспортних пригод. Найбiльше люди гинуть при наступних видах автопригод: наїзд на пішохода (38,1%), зіткнення (27,4%), наїзд на перешкоду (15,7%), якi загалом складають понад 81% вiд усiх загиблих на дорогах. Вiдносно травматизму найбiльш значущими є: зіткнення (43,0%), наїзд на пішохода (27,3%), наїзд на перешкоду (12,4%), якi в сумi складають майже 83% вiд усiх травматичних випадкiв.
Вид автопригоди ДТП Загинуло Поранено Число
загиблих
на 100
ДТП
Кіль-
кість % Питома
вага Кіль-
кість % Питома
вага Кіль-
кість % Питома
вага
Зіткнення 111583 -8,4 59,9% 1322 -10,3 27,4% 16297 -7,4 43,0% 1,2
Перекидання 4767 -10,4 2,6% 461 +9,8 9,5% 3311 -4,0 8,7% 9,7
Наїзд на транспортний засiб 30861 -7,8 16,6% 106 +6 2,2% 989 -4,1 2,6% 0,3
Наїзд на перешкоду 21289 -18,2 11,4% 758 +4,0 15,7% 4683 +12,6 12,4% 3,6
Наїзд на пішохода 12080 +0,9 6,5% 1839 -0,3 38,1% 10339 -2,5 27,3% 15,2
Наїзд на велосипедиста 2204 +18,7 1,2% 303 +10,2 6,3% 1594 +9,9 4,2% 13,7
Наїзд на гужовий тр. 234 +5,9 0,1% 23 +27,8 0,5% 155 +8,4 0,4% 9,8
Наїзд на тварину 1614 -8,2 0,9% 3 +0 0,1% 29 -14,7 0,1% 0,2
Падіння пасажира 505 -0,8 0,3% 15 +36,4 0,3% 463 -4,7 1,2% 3,0
Падіння вантажу 1083 -16,0 0,6% 1 +0 0,0% 15 +15,4 0,0% 0,1
УСЬОГО 186220 -8,8 100% 4831 -0,9 100% 37875 -2,8 100% 2,6

Поширеними видами автопригод з постраждалими залишаються: наїзд на пішохода (36,3%), зіткнення (34,0%), наїзд на перешкоду (11,4%), що загалом складають майже 82% вiд усiх дорожньо-транспортних пригод з постраждалими.
Висока тяжкість наслідків (кiлькiсть загиблих на кожних 100 ДТП з потерпілими) спостерігається в автопригодах, у яких відбуваються: наїзд на пішохода (38,1%), зіткнення (27,4%), наїзд на перешкоду (15,7%), що загалом складає понад 81% вiд усiх загиблих в дорожньо-транспортних пригодах з постраждалими. Вiдносно травматизму у ДТП з постраждалими найбiльш значущими є: зіткнення (43,0%), наїзд на пішохода (27,3%), наїзд на перешкоду (12,4%), якi в сумi складають майже 83% вiд усiх травматичних випадкiв у пригодах з постраждалими.

Вид автопригоди ДТП Загинуло Поранено Число
загиблих
на 100
ДТП
Кіль-
кість % Питома
вага Кіль-
кість % Питома
вага Кіль-
кість % Питома
вага
Зіткнення 10523 -8,9 34,0% 1322 -10,3 27,4% 16297 -7,4 43,0% 12,6
Перекидання 2517 -5,9 8% 461 +9,8 10% 3311 -4,0 9% 18,3
Наїзд на транспортний засiб 733 -5,2 2% 106 +6 2% 989 -4,1 3% 14,5
Наїзд на перешкоду 3541 +8,1 11,4% 758 +4,0 15,7% 4683 +12,6 12,4% 21,4
Наїзд на пішохода 11216 -1,7 36,3% 1839 -0,3 38,1% 10339 -2,5 27,3% 16,4
Наїзд на велосипедиста 1782 +11,4 6% 303 +10,2 6% 1594 +9,9 4% 17,0
Наїзд на гужовий тр. 124 +19,2 0% 23 +27,8 0% 155 +8,4 0% 18,5
Наїзд на тварину 29 -9,4 0% 3 +0 0% 29 -14,7 0% 10,3
Падіння пасажира 450 -4,7 1% 15 +36,4 0% 463 -4,7 1% 3,3
Падіння вантажу 12 -7,7 0% 1 +0 0% 15 +15,4 0% 8,3
УСЬОГО 30927 -3,1 100% 4831 -0,9 100% 37875 -2,8 100% 15,6

Основними причинами автопригод, які були скоєні протягом 2011 року, є порушення правил маневрування - 66754 автопригод або майже 39,0% від усіх ДТП, а також недодержання дистанції (34902 або 20,4%), перевищення безпечної швидкості руху (27048 або 15,8%), порушення правил проїзду перехресть (12288 або 7,2%), керування транспортним засобом у нетверезому стані (6335 або 3,7%).

Причинами автопригод з постраждалими, які були скоєні протягом 2011 року, є перевищення безпечної швидкості руху - 7588 автопригод або майже 23,6% від усіх ДТП із постраждалими, а також порушення правил маневрування (6309 або 19,6%), порушення правил проїзду перехресть (2565 або 8,0%), перехід через проїзну частину в невстановленому місці (2251 або 7,0%), недодержання дистанції (2142 або 6,7%).

Унаслідок керування транспортними засобами в стані сп’яніння скоєно 6305 автопригод (збільшення відносно 2010 року на 38,7%), в тому числі 1930 - із постраждалими (збільшення на 44,7%).

РОЗПОДІЛ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД ЗА ВІКОМ
ТА СТАЖЕМ ВОДІЇВ, ЯКІ СКОЇЛИ ДТП
У поточному році водіями зі стажем керування транспортними засобами до 5 років вчинено 63577 дорожньо-транспортних пригод, з них 12338 – із постраждалими. Питома вага таких ДТП становить 38,4% від їх загальної кількості з потерпілими. Водіями, стаж керування яких до 2 років, скоєно 33338 дорожньо-транспортних пригод, в тому числі 8056 – із потерпілими (питома вага 25,1% від усіх дорожньо-транспортних пригод із потерпілими).

Категорією водіїв зi стажем до 2 рокiв найбільше автопригод вчинено в Закарпатськiй областi (72,1%), Кіровоградськiй областi (66,8%), АР Крим (57%), та Миколаївськiй областi (у порівнянні з 2010 роком на 55,9%). В цiлому ж, у середньому по державі, спостерiгається зростання аварiйностi категорією водіїв зi стажем керування до 2 рокiв на 7,0%.

З вини водіїв віком від 16 до 40 років скоєно 103,9 тис. дорожньо-транспортних пригод, що становить 64,7% від їх загальної кількості, з них 17446 – із постраждалими (питома вага 68,0%).

ДТП НА МІЖНАРОДНИХ, НАЦІОНАЛЬНИХ, РЕГІОНАЛЬНИХ ТА
ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ДОРОГАХ
Кількість дорожньо-транспортних пригод з потерпілими на міжнародних дорогах збільшилася на 4,6% (з 3149 до 3297), їх питома вага складає близько 10,6% від усіх автопригод з потерпілими (3297 до 30927 ДТП).

Найбільш ураженими аварійністю є наступні автодороги:
№
а/д Категорія автодороги ДТП Загинуло Травмовано Число
загиблих на
100 ДТП
к-сть % к-сть % к-сть %
1 2 3 4 5 6 7
Міжнародні
M-06 Київ - Чоп (на Будапешт через Львів, Мукачеве, Ужгород) 1897 1,1 198 20,7 669 6 10,4
M-03 Київ - Харків - Довжанський (на Ростов-на-Дону) 1737 -3,2 141 16,5 727 12,5 8,1
M-18 Харків - Сімферополь - Алушта - Ялта 1247 1,6 84 -23 602 15,1 6,7
M-05 Київ - Одеса 1001 -16,6 102 -2 360 -1,4 10,1
M-0