ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ЗЛОЧИННІСТЮ (кримінологічний аспект)

brief description

ЗМІСТ

Вступ….........................................................................................................…5

Розділ 1. Головні напрями контролю держави за злочинністю………16
1.1. Характеристика державного контролю за злочинністю………………16
1.2. Держава і злочинність (концептуальні положення)…………………..20
1.3. Проблема контролю за злочинністю (питання теорії)………………...25
1.4. Криміногенний вплив держави…………………………………………40
1.5. Кримінологічні аспекти попередження переродження держави
правової в неправову………………………………………………………..45

Розділ 2. Злочинність, як об’єкт державного контролю……………….54
2.1. Методологічні засади державного впливу на злочинність…................54
2.2. Кримінологічна характеристика злочинності в Україні
(1986-2000 р.р.)……………………………………………………………….57
2.2.1. Кількісні параметри.…………………………………………………...60
2.2.2. Структура злочинності………………………………………………...64
2.2.3. Географія злочинності…………………………………………………85
2.2.4. Латентна злочинність………………………………………………….86
2.2.5. Динаміка злочинності………………………………………………….91

Розділ 3. Кримінальне законодавство як виховний і запобіжний
чинник......…………………………………………………………….104
3.1. Загальні положення.…………………..........……………......................104
3.2. Кримінологічні особливості диспозицій статей Особливої
частини Кримінального кодексу України.............................................….116
3.3. Кримінологічні особливості санкцій норм Особливої
частини Кримінального кодексу України.................................................124
3.4.Превентивна дія норм Загальної частини Кримінального
кодексу України....................................................................................…..138
3.5. Інформаційні канали впливу кримінального законодавства
на злочинність…………………………………………………….........…...156

Розділ 4. Дія і застосування кримінально-правових норм як форма
державного контролю за злочинністю.............................…...161
4.1. Загальна характеристика проблеми.............................................….…161
4.2. Справедливість-сутність і передумова ефективності правозастосувальної діяльності...........................................................……168
4.3. Віктимологічний аспект застосування кримінально-правових норм……………………………………………………………………….….177
4.4.Невідворотність відповідальності і покарання .............................…....182
4.5.Органи кримінальної юстиції........................................................….…203
4.6. Кадри та юридична світа.............................................................….…225

Розділ 5. Спеціально-кримінологічне попередження злочинності...………………………………………………................…….233
5.1. Загальнотеоретичні основи…….....................................................….233
5.2. Кримінологічна політика сучасної України...............................…….250
5.3. Попередження агресивної злочинності.........................................……263
5.3.1. Поняття та види кримінальної агресії……………………………….263
5.3.2. Профілактичні заходи………………………………………………...273
5.3.3. Корекція людської агресивності……………………………………..280
5.4. Попередження економічної злочинності.....................................…..289
5.4.1. Тіньова економіка і економічна злочинність……………………….289
5.4.2. Запобіжні заходи проти розкрадання……………………………….302
5.4.3. Корупція та її попередження………………………………………...310
5.5. Протидія організованій злочинності...................................….…….329

Висновки ..........................................................................................……357
Додатки…………………………….……………………………………....371
Список використаних джерел….……………………………………….378

ВСТУП

Актуальність теми. Історичним призначенням держави згідно з Конституцією України є всебічне забезпечення прав і свобод людини, захист її життя і здоров’я, честі, гідності й недоторканності як найвищих соціальних цінностей (ст. 3). Звідси випливає одна з найважливіших функцій держави у сфері боротьби зі злочинністю - правоохоронна функція. Вона багатогранна і досліджується суспільними та юридичними науками, зокрема кримінологією. Серед важливих і недостатньо досліджених напрямків у кримінології є державний контроль за злочинністю як складова частина соціального контролю в загальній теорії боротьби зі злочинністю. Цю проблему порушували різні дослідники –фахівці різних галузей знань. Однак її різнопланове освітлення в кожній конкретній галузі науки не дало можливості створити загальну теорію протистояння злочинності. Держава у своїй діяльності в боротьбі зі злочинністю не тільки здійснює заходи по боротьбі з нею, а й у деяких випадках може створювати негативні криміногенні чинники і тим чи іншим шляхом сприяти виникненню окремих (нових) видів злочинів. Тому для раціонального й ефективного контролю за злочинністю потрібна загальна теорія (теоретична модель) впливу державної влади на злочинність.
За радянських часів такою теорією вважали кримінальну політику, яку в різні історичні періоди визначала правляча комуністична партія. Існує велика кількість літератури на тему радянської кримінальної, кримінально-процесуальної, виправно-трудової, нарешті, кримінологічної політики. У 20-30-ті роки в СРСР працювали науково-дослідні інститути кримінальної політики. Але об'єктивний науковий пошук замінювали виправдовуванням вкрай ідеологізованої теорії і практики репресивної політики авторитарного режиму. Власне, наукової теорії боротьби зі злочинністю в СРСР, по суті, не було, бо відверте проголошення партійності як основного принципу юриспруденції та політики виключало їхню науковість.
У наш час вивчення досліджень періоду радянської кримінальної політики мають головним чином історичну цінність. Однак варто назвати деякі спеціальні дослідження в Україні, у яких були спроби вийти за межі тієї політики. Це монографії А.Е.Жалінського, В.С.Зеленецького, В.І. Шакуна.
Серед російських авторів досліджень теми слід назвати роботи В.М. Когана, С.В.Бородіна, В.В. Лунєєва, А.І.Харитонова, які широко використовувалися дисертантом і неодноразово згадуються в тексті, хоча вони й мають дещо іншу наукову спрямованість і не спираються на сучасну криміногенну ситуацію в незалежній Україні.

Мета і завдання дослідження полягають у визначенні ролі державної влади в протистоянні кримінальному злу, формуванні стратегічних напрямів і засобів державного контролю за злочинністю в період проведення економічних, соціальних та правових реформ у незалежній Україні.

Головними завданнями дослідження є:

- розглянути і сформулювати теоретичну концепцію криміногенного і антикриміногенного впливу держави на злочинність;

- сформулювати поняття та головні напрямки ( форми) державного контролю за злочинністю;

- провести кримінологічний аналіз злочинності в Україні протягом 15 років (1986-2000), з яких – шість років – до проголошення незалежності України, та дев’ять – після проголошення;

- вивчити шляхи і методи підвищення ефективності попереджувального та морально-виховного впливу кримінального законодавства;

- визначити шляхи вдосконалення теорії та практики правозастосувальної діяльності органів кримінальної юстиції;

- узагальнити практику спеціально-кримінологічного попередження злочинності в Україні і розглянути заходи підвищення її ефективності.

Об’єктом дослідження є система знань і політико-правових явищ у сфері боротьби зі злочинністю, зокрема, заходи державного контролю за злочинністю.

Предметом дослідження є головні напрями діяльності держави в сфері контролю за злочинністю: політичні, правові, організаційні, статистичні та ін.

У процесі дисертаційного дослідження застосовувалися наступні наукові методи:
- діалектичний як загальний науковий метод пізнанання соціально-правових явищ у сфері боротьби зі злочинністю в їх розвитку, зміні та протиріччях;
- системно-структурний і функціональний при дослідженні злочинності та державних заходів контролю за нею, що дозволило виявити закономірності розвитку злочинності, а також заходів протидії їй, сформулювати пропозиції щодо нових напрямків діяльності держави в боротьбі зі злочинністю;
- конкретно-соціологічні: історично-правовий, статистичний, порівняльно-правовий при вивченні стану злочинності в Україні протягом 1986-2000 рр. та державних заходів контролю і протидії злочинності.

Емпіричною базою дисертації є статистична звітність Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури України, значний масив архівних кримінальних справ та інша службова документація правоохоронних, державних органів за 1992-2000 р., зокрема, узагальнення практики досудового слідства, прокурорського нагляду тощо.
Важливими джерелами у дисертаційному дослідженні державного контролю за злочинністю стали конституційні норми, закони, постанови Верховної Ради, рішення Конституційного Суду, укази Президента, постанови Пленуму Верховного Суду України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне, адміністративне законодавство станом на 1 січня 2001 р., а також проекти нового Кримінального кодексу України та матеріали Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні висновки і практичні рекомендації ґрунтуються на працях українських і російських учених-юристів дореволюційного, радянського й сучасного періодів та видатних мислителів XVIII-XIX століть.

Джерельною базою дисертаційного дослідження є роботи з філософії природного права Г.Гроція, Т.Гоббса, Ж.-Ж.Руссо, М.О.Бердяєва, праці з кримінальної політики українського правника М.П.Чубинського, російських учених Л.Є.Владимирова, А.І.Долгової, М.М.Коркунова, В.М.Кудрявцева, Н.Ф.Кузнєцової, В.В.Лунєєва, Л.І.Петражицького, С.Л.Франка, Г.Ф.Шершеневича, наукових доробок сучасних українських науковців з питань теорії та історії держави і права, кримінального права і кримінології Л.В.Багрія-Шахматова, М.І.Бажанова, В.І.Борисова, Ф.Г.Бурчака, Ю.В.Бауліна, В.О.Глушкова, В.В.Голіни, Ю.М.Грошового, В.К.Грищука, Л.М.Давиденка, І.М.Даньшина, О.М.Джужи, А.П.Закалюка, В.С.Зеленецького, А.Ф.Зелінського, В.О.Коновалової, М.Й.Коржанського, О.М.Костенка, М.В. Костицького, І.П.Лановенка, М.І.Мельника, П.П.Михайленка, А.А.Музики, В.О.Навроцького, П.Е.Недбайла, М.Ф.Орзіха, М.І.Панова, А.О.Пінаєва, О.Ф.Скакун, В.В.Сташиса, Є.Л.Стрєльцова, В.Я.Тація, В.М.Трубнікова, А.П.Тузова, І.К.Туркевич, В.П.Тихого, М.В.Цвіка, В.Л.Чубарєва, В.І.Шакуна, О.Н.Ярмиша та багатьох інших. Слід відзначити наукові дослідження вчених-адміністративістів О.М.Бандурки, Ю.П. Битяка, С.В. Ківалова, Е.В.Додіна, А.О. Селіванова та інших, аналіз праць яких доповнив і поглибив вивчення проблеми. Багатопрофільний характер роботи обумовив використання багатьох інших літературних джерел з права, соціології, психології, економіки, філософії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним науковим дослідженням основних напрямів державного контролю і впливу на злочинність. У дисертації вперше сформульовано наукові положення, які в теоретичному плані можна розглядати як новий підхід до соціально-правових і кримінологічних досліджень, що дасть на практиці можливість державі підвищити ефективність контролю за злочинністю. Показані три основні напрями здійснення державного контролю за злочинністю: створення і вдосконалення кримінального законодавства, застосування кримінально-правових норм, спеціально-кримінологічне попередження. На відміну від інших дослідників державного контролю за злочинністю, дисертант не обмежується теоретичними викладками, а, спираючись на достатній фактичний матеріал та особистий практичний досвід, по-новому обґрунтовує низку пропозицій науково-реформаторського характеру. Такими пропозиціями є:
- реорганізація системи кримінальної статистики;
- шляхи підвищення ефективності кримінального законодавства, а також критичні зауваження щодо нового Кримінального кодексу України;
- шляхи підвищення ефективності дії і застосування кримінально-правових норм, зокрема, введення системи компромісів при застосуванні кримінально-правових норм, яка могла б набагато підвищити ефективність роботи оперативно-розшукових служб, досудового слідства та судів і набагато знизити рівень латентної злочинності;
- обґрунтування нагальної потреби у створенні в Україні єдиного слідчого апарату;
- скасування занадто громіздких спеціалізованих структур по боротьбі з організованою злочинністю;
- перетворення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України на Державний координаційний комітет по контролю за злочинністю і протидії їй при Президенті України або Кабінеті Міністрів України;
- реформування системи юридичної освіти, її спеціалізації залежно від професійної орієнтації;
- забезпечення реального захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, а також свідків та інших учасників процесу;
- реформування колоній по виконанню покарання у видгляді позбавлення волі на зразок західноєвропейських країн.

Елементи новизни роботи проявляються також в наступних положеннях:
1.Вплив держави на стан злочинності завжди реалізується двома полярно-протилежними напрямами: а) протидія злочинності (контроль за злочинністю) та б) криміногенний вплив. Історія свідчить про небезпеку переродження державної влади і перетворення її на злочинну організацію. Однак це історична аномалія, яка розпочинається тоді, коли державна влада обмежує демократичні права громадян і стає авторитарною.
2.Зростання рівня злочинності в Україні за роки її незалежності (1992-2000) не перевищувало темпів, що мали місце протягом останніх шести років перебування України у складі СРСР. Отже численні заяви про “обвальне” зростання злочинності в Україні після здобуття нею державної незалежності є безпідставними.
3.Державну кримінальну статистику повинні вести державні установи, які не відповідають за стан злочинності і не заінтересована у фальсифікації статистичних звітів.
4.Цілеспрямований соціальний контроль за злочинністю держава здійснює в трьох формах: а) дією кримінального законодавства; б) застосуванням норм Кримінального кодексу і; в) засобами спеціально-кримінологічного попередження. Усі форми між собою взаємопов'язані.
5.Кримінальне законодавство є відносно самостійним попереджувальним і виховним чинником. Стримуючий вплив закону – основна форма його реалізації. Однак ефективність його значною мірою залежить від справедливості та наукової обґрунтованості кримінально-правових санкцій. На жаль, і в попередньому, і в новому Кримінальному кодексі України санкції традиційно визначаються без будь-яких соціологічних і психологічних досліджень.
6.Застосування кримінально-правових норм має завжди бути законним, справедливим, динамічним. Пропонуються заходи щодо реформування системи кримінальної юстиції: відмова від повернення кримінальних справ на додаткове досудове слідство, запровадження в законних межах судових компромісів, створення єдиного незалежного від виконавчої влади слідчого апарату під назвою “Національне бюро розслідувань” або будь-якою іншою.
7. Попередження злочинності повинно стати не лише декларативним, а й реальним засобом державного впливу на злочинність. Пріоритетними повинні стати: а) попередження агресивної (деструктивної) злочинності; б) скорочення економічної злочинності; в) протидія організованій злочинності. Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України пропонується реорганізувати в Державний координаційний центр контролю за злочинністю.
8.Підготовка фахівців для органів кримінальної юстиції, інших державних установ та адвокатури повинна здійснюватися на двох рівнях – загальному та спеціальному. Останню будуть здійснювати у відповідних відомчих вищих навчальних закладах.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані як у практичній діяльності правоохоронних органів, так і в процесі подальшого дослідження проблеми державної протидії злочинності в Україні на сучасному етапі. Крім того, їх доцільно застосовувати в навчальному процесі при викладанні курсу кримінології та спецкурсів із профілактики злочинності в юридичних навчальних закладах та вузах системи МВС, СБ, податкової адміністрації, митної служби України. Одержані результати дослідження розраховані також на працівників правоохоронних органів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені в доповідях дисертанта на Міжнародній науково-практичній конференції “Серийные убийства и их предупреждение: юридические и психологические аспекты” (Росія, Ростовський юридичний інститут, вересень 1998 р.), Всеукраїнській конференції “Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві” (Київ, Міжнародний інститут лінгвістики і права, квітень 1999 р.), Науково-практичній конференції “Політико-правові аспекти захисту прав людини в контексті діяльності правоохоронних органів” (Харків, Національний університет внутрішніх справ, травень 2000 р.), Науково-практичній конференції “Боротьба з тероризмом у міжнародному й українському національному праві: соціальні та правові проблеми” (Одеса, Одеська Національна юридична академія, травень 2000 р.), VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів” (Харків, Національний університет внутрішніх справ, червень 2000 р.), Науково-практичній конференції “Концепція розвитку законодавства України” (Запоріжжя, Запорізький державний університет, лютий 2001 р.), Науковій конференції професорсько-викладацького складу Київського університету внутрішніх справ “Україна незалежна: актуальні проблеми розвитку” (Київ, квітень 2001 р.).
Дисертант використав матеріали та висновки дисертаційного дослідження при підготовці до розгляду Верховною Радою таких законопроектів: “Про правовий режим воєнного стану”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про Національне бюро розслідувань”, Кримінального кодексу України.

Публікації. Зміст дисертації викладено у 2-х монографіях загальним обсягом 25 обліково-видавничих аркушів, 21 статті у фахових виданнях України, 7-ми статтях у наукових журналах, збірнику, юридичній енциклопедії, виданнях законодавчої і виконавчої гілок влади за темою дисертації.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, п'яти розділів, які включають 34 підрозділи, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 370 сторінок рукописного тексту, список джерел та літератури – 37 сторінок, 404 найменування, додатки – на 7-ми сторінках ( 7 таблиць).

bibliography

ВИСНОВКИ

Багатопланове дисертаційне дослідження складних і часом суперечливих співвідношень між державною владою та злочинністю зобов’язує автора торкатися багатьох кримінологічних і правових проблем. В останній частині дисертації акумулюються лише найбільш суттєві висновки.
1.Контроль держави за злочинністю є багатовекторним. Виконуючи своє історичне призначення - протистояти хаосу і самознищенню людської спільноти - держава поряд з цим часом об’єктивно сприяє зростанню злочинності, створюючи криміногенні чинники та криміналізуючи вчинки, які не вважалися до цього злочинами, або, навпаки, легалізуючи масові репресії та утримання здорових людей в психіатричних лікарнях. Історія знає непоодинокі випадки кримінального переродження держави в злочинну організацію, коли терор, геноцид, міжнародна торгівля наркотиками, піратство свідомо піднімалися до рівня внутрішньої чи зовнішньої політики. Така трансформація держави трапляється внаслідок її тотальної ідеологізації, створення на цій основі жорсткого тоталітарного режиму, або внаслідок захоплення влади психічно хворим маніяком, якого підтримують злочинці та маргінали. Злочинна держава - це історична аномалія, найчастіше - нетривала. Разом з тим вона здатна загрожувати всій людській цивілізації, враховуючи технічні та екологічні можливості нашого часу.
Стратегія державної протидії зростаючій злочинності повинна будуватися таким чином, щоб звести до мінімуму криміногенну діяльність державної влади і підвищити рівень ефективності її правоохоронної і виховної місії.
2. Державний контроль за злочинністю складає лише частину соціального контролю. Недержавний соціальний контроль здійснюють насамперед недержавні інституції - церква, родина, громада та інші, спираючись на моральні, історичні, релігійні звичаї і традиції. Саме тому найнижчі коефіцієнти злочинності в Туреччині, Ірані, Іраку, Японії, і відносно невисокі - у країнах, де тоталітарні режими забезпечують ефективний державний контроль, наприклад, у Китаї, Північній Кореї, раніше - в СРСР та інших країнах Східної Європи., який базується на примусовій могутності держави. Прагнення приборкати злочинність вимагає заходів щодо зміцнення державного контролю. А це створює небезпеку перетворення демократичної правової держави на тоталітарну. Зрозуміло, що така держава ніколи не втримається в рамках законності і створить так звану “легалізовану злочинність”, яка компенсує зменшення кількості зареєстрованих загальнокримінальних проявів в країні. Згадаємо масові репресії, ГУЛАГ, “психушки” в СРСР. Таким чином суспільство з недостатньо розвинутим недержавним соціальним контролем за злочинністю опиняється в своєрідному “кримінальному капкані”. Вихід з цього можливий лише шляхом вдосконалення та демократизації державного контролю одночасно з відродженням традиційних засобів громадянського контролю.
3.Аналіз стану злочинності в Україні, її динаміки та географії не дає підстав для панічних заяв про “обвальне зростання” злочинності та реальну небезпеку перетворення нашого суспільства в ненормативне. Разом з тим, викликають занепокоєння якісні зміни в структурі злочинності: агресивна злочинність стає жортокішою, а економічна – організованою та транснаціональною.
Адекватній оцінці стану злочинності суттєво заважає її латентність (прихованість), значна частина якої має штучний характер, коли інформація про злочини не подається до правоохоронних органів або належним чином свідомо не реєструється. В дисертації пропонуються заходи удосконалення кримінальної статистики: вона повинна здійснюватись установами, які не відповідають за розкриття злочинів та розслідування справ.
4. Державний контроль за злочинністю здійснюється трьома магістральними напрямами: 1) засобами кримінального законодавства, 2) застосування кримінально-правових норм, та 3) спеціально-кримінологічного попередження злочинності та окремих злочинів. Названі напрями тісно пов’язані між собою і обумовлюють один одного. Приоритетною, однак, має бути стратегія попередження.
5. В дисертації стверджується теза про те, що реалізація кримінально-правових норм здійснюється не лише в процесі їхнього застосування, але й безпосередньо впливаючи на свідомість громадян. Одних утримує від суспільно небезпечного діяння загроза покарання, що міститься в санкціях статей КК, для інших – законодавство про необхідну оборону, затримання злочинця або про добровільну відмову від скоєння злочину та діяльне каяття стають орієнтирами правослухняної поведінки. Кримінальне законодавство є важливим виховним та попереджувальним чинником, коли воно справедливе та зрозуміле для населення.
Справедливість санкцій неможливо визначити за допомогою одних лише суб’єктивних уявлень складачів кримінальних законів. Потрібні репрезентативні “польові” соціально-психологічні дослідження. На жаль новий Кримінальний кодекс України створений без серйозних об’єктивних наукових досліджень. В дисертації піддано критиці низку положень чинного КК України. Обґрунтовуються рекомендації щодо раціонального вдосконалення диспозицій статей Особливої частини Кримінального кодексу. Вони не повинні бути занадто широкими і
обмежуватись ознаками одного вчинку. Створення поряд з загальною нормою спеціальної, що передбачає різновид вчинку, є виправданим, якщо виникла потреба посилити попереджувальний ефект певної кримінально-правової норми. В такому випадку санкція спеціальної норми має бути більш суворою, ніж загальної, інакше виникає невиправдана конкуренція норм. В дисертації піддані критиці численні порушення логіки конкуренції норм у новому Кримінальному кодексі, а також стаття про хуліганство, редакція диспозиції якої настільки широка, що конкурує з багатьма статтями Особливої частини КК. Крім того спокушує до застосування закону за аналогією, а це, як відомо суперечить принципу nullum сrimen sine lege (немає злочину без вказівки про те в законі) і заборонено ч.4 ст.3 КК.
В аспекті виховного та попереджувального впливу розглядаються також статті КК про організовану злочинну групу і злочинну організацію. Вони, на думку дисертанта, створюють умови для “якісної криміналізації” співучасті, коли будь-яке сумісне вчинення злочину двома особами може бути визнане як діяльність злочинної групи. Вносяться пропозиції щодо удосконалення норм про необхідну оборону, затримання злочинця, добровільну відмову від злочину і діяльне каяття.
6. Ефективність кримінального законодавства значною мірою залежить від практики його застосування, яке пов’язане з використанням державного примусу в межах законних санкцій. Найперше, воно повинно бути справедливим: “рівним за рівне, нерівним за нерівне”. Принцип справедливості знайшов своє відображення в Конституції України, зокрема в проголошенні рівності всіх людей перед законом і судом. Однак до реального втілення в життя цього принципу ще далеко. На практиці при застосуванні кримінально-правових норм існує своєрідна селекція обвинувачених та підсудних. Цьому сприяють численні норми про досудове звільнення від кримінальної відповідальності з обставин, що не визнаються реабілітуючими ( в зв’язку зі змінами обставин, в зв’язку з передачею винної особи на поруки тощо). На думку дисертанта, така практика порушує встановлене Конституцією виключне право чинити правосуддя лише судами.
7. Справедливість відносно осіб, які порушили закони повинна поєднуватися зі справедливістю до потерпілих від злочинів. Існують міжнародні правові акти, які передбачають низку заходів допомоги потерпілим, захист їхньої безпеки та інших законних інтересів, у тому числі компенсацію матеріальних збитків з державних фондів. Більшість країн Європи, Америки, Азії мають відповідне внутрішнє законодавство. Деякі кроки в цьому напрямі здійснюються і в Україні. Але реально виконуються більш-менш послідовно лише закони про відшкодування збитків, які заподіяні зловживанням владою, а також жертвам політичних репресій минулих років. Всі інші жертви злочинів, зокрема нерозкритих або таких, що вчинені особами, які не мають чим відшкодовувати збитки, залишаються зі своїми проблемами наодинці.
Дисертант приходить до висновку, що держава і суспільство повинні рішуче змінити відношення до віктимологічних проблем правосуддя:
1) створити спеціальний фонд допомоги жертвам злочинів за рахунок відрахувань з заробітної плати засуджених, зі штрафів, за рахунок конфіскованого майна, добровільних внесків, а також з бюджетних відрахувань;
2) надати додаткових процесуальних прав потерпілим при вирішенні питань щодо вибору запобіжного заходу до обвинуваченого, арешту його майна, відносно майбутнього судового вироку, дострокового звільнення, заміни позбавлення волі іншим покаранням;
3) потерпілий повинен знати, де саме відбуває покарання його кривдник, коли і на якій підставі його звільняють з-під варти, а також про втечу засудженого чи обвинуваченого;
4) особа, що потерпіла від злочину має право розраховувати на матеріальну, медичну та психологічну допомогу від держави та громадськості, на захист від погроз з боку обвинуваченого, його родичів та прибічників.
У багатьох країнах, в тому числі в Російській Федерації, існують асоціації допомоги жертвам злочинів. Варто було б мати таке громадське об’єднання в Україні. Тимчасово функції такої організації могла б виконувати Кримінологічна Асоціація України.
8. Слід офіційно визнати, що соціальна дезорганізація сучасного суспільства набула такого рівня, що загальновідоме гасло про невідворотність відповідальності за вчинене зло стало нереальним побажанням, мова може йти про невідворотність відповідальності особи, вина якої у вчиненні злочину доведена. Відомо, що латентна злочинність в багато разів перевищує враховану, а у випадку економічних злочинів ці показники відрізняються в тисячі разів. В той же час інквізиційний процес судочинства, що традиційно зберігається в Україні, зобов’язує суди повертати на додаткове розслідування будь-яку кримінальну справу, якщо виявиться неповнота досудового слідства. Десятки тисяч справ суди повертають на дослідування, більшість з них закривається, витрачаються величезні ресурси матеріальні і людські. Одночасно десятки тисяч заяв та інших матеріалів про вчинені злочини не розглядаються за браком часу. Вихід з тупикової ситуації - у реформуванні судочинства та подальшій його раціоналізації, зокрема пропонується перейти від інквізиційного процесу до змагального, відмовитися від практики повернення кримінальних справ, що надійшли до суду з обвинувальними висновками, вирішувати їх по суті відповідними вироками. Без подолання ригоризму в кримінальному процесі неможливо виправити кризовий стан правоохоронної системи. Заслуговує на увагу практика деяких зарубіжних країн щодо запровадження судових компромісів. Вони значно скорочують час розгляду справ у судах, що рятує судову систему від неминучого колапсу. Подальше розширення протокольної форми досудового розслідування та розгляду більшості справ суддею одноособово – ще один шлях до раціоналізації застосування кримінально-правових норм.
9.Надання суддям недоторканості та незміняємості автор дисертації вважає дещо передчасним. Невисокий професійний рівень, застарілі радянські традиції узгодження судових рішень, неналежне матеріальне забезпечення суддів зробили їхню незалежність досить-таки умовною. Судова реформа має відокремити суди від міністерства юстиції організаційно і матеріально, розробити ефективний механізм контролю за діяльністю суддів, зберігаючи конституційні гарантії незалежності судової влади від інших владних інстанцій.
10. Реформування кримінально-виконавчої системи таким чином, щоб основною установою для виконання покарання у вигляді позбавлення волі стала сучасна цивілізована тюрма, яка змогла б не тільки ізолювати засуджених від суспільства, але й, що не менш важливо, захистити індивіда від насильства з боку інших засуджених. Дати можливість вільно спілкуватися засудженим з представниками релігійних конфесій, з метою повернення засуджених до законослухняного життя. Надати додаткові повноваження адміністрації установ, що виконують покарання, у реалізації прогресивної системи відбування покарання та дострокового звільнення від покарання.
11. Правова реформа, яка здійснюється в Україні надто повільно має вирішити питання про місце слідчого апарату в системі кримінальної юстиції. В дисертації висловлюється думка про те, що скасування Національного Бюро розслідувань було помилковим.
12. Рекомендується переглянути традиційну оцінку оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства відсотками розкриття злочинів оскільки вона неадекватно відображає обсяг, якість роботи, провокує укриття злочинів від реєстрації.
13. Ефективність кримінальної юстиції значною мірою визначають її кадри. Аналіз свідчить, що фаховий рівень значної частина юристів не відповідає сучасним вимогам. Вища юридична освіта в Україні традиційно вважається базовою і, найчастіше, - достатньою. Державні юридичні вищі навчальні заклади міністерства освіти орієнтуються на юриста “широкого профілю” – бакалавра, спеціаліста, магістра – і направляють випускників на практичну роботу в установи органів внутрішніх справ, юстиції, прокуратури, суду, СБУ тощо. За такою ж схемою працюють численні ВУЗи приватного сектору.
Автор приходить до висновку, що “юрист широкого профілю” – це така ж фікція як, скажімо, медик широкого профілю, тобто людина, яка поверхово ознайомилася з основами багатьох наук і нічого не вміє робити. І це в кращому випадку, бо традиційна корупція в юридичних ВУЗах створює широкі можливості для одержання диплому малограмотними людьми.
В дисертації пропонується побудувати юридичну освіту на двох рівнях – загальному і спеціальному. Перший, загальний рівень даватиме право на подальшу спеціальну підготовку у відомчих учбових закладах або спеціальних відділеннях юридичних факультетів та академій для роботи в установах МВС, прокуратури, СБУ, Державної податкової

адміністрації, міністерства юстиції, Державної митної служби, адвокатури, в економіці тощо. Особи, які не побажають або не зможуть продовжувати свою освіту матимуть можливість почати свою кар’єру на допоміжних посадах.
14.Прогресивні державні діячі і видатні вчені у всі часи стверджують, що злочини краще попередити, ніж карати за них. Але на практиці цілеспрямоване кримінологічне попередження в системі заходів протидії злочинності вважається додатком до застосування примусу. В дисертації розглядаються деякі теоретичні проблеми кримінологічного попередження і організаційні шляхи активізації цього напряму контролю за злочинністю.
Найважливішими ділянками попередження автор вважає запобігання агресивним (деструктивним) посяганням, а також попередження економічної і організованої злочинності. Серед рекомендацій щодо попередження агресивних злочинів згадуються медичні – своєчасна діагностика та ефективне лікування, в тому числі примусове лікування осіб з відхиленнями психіки (хронічних алкоголіків, наркоманів, токсикоманів).
Дисертант пропонує визначення економічної злочинності як сукупності умисних корисливих злочинів, які вчиняються посадовими особами та іншими працівниками фірм, підприємств та установ, незалежно від форм власності, шляхом використання службового стану і місця роботи, а також так званих ”злочинних промислів”, що здійснюються без використання службового становища та місця роботи.
Економічна злочинність складається з розкрадань, корупції та злочинних промислів (контрабанди, фальшивомонетництва, наркобізнесу та ін.)

Розробка та реалізація профілактичних заходів в галузі чи на окремому об’єкті можливі лише на грунті глибокого знання економіки та місцевої специфіки. Тому необхідна творча співпраця кримінологів з фахівцями відповідного профілю. З іншого боку бажана участь експертів-кримінологів у розробці проектів правових актів та окремих господарських рішень.
Корупція – складова частина економічної злочинності. Це головним чином хабарництво, та інші зловживання владою, які не підпадають під ознаки розкрадань. В сучасних умовах економічної кризи та переходу до ринкової економіки корупція чиновництва набуває загрозливого поширення та системного характеру. Для протистояння цьому злу приоритетними стають заходи попередження:
а) запровадження морального кодексу державного службовця;
б) вдосконалення системи оплати праці;
в) проведення адміністративної реформи;
г) оприлюднення високими посадовими особами даних про прибутки та подарунки;
д) раціоналізація державних програм та стратегій;
е) вдосконалення процедури здійснення закупок для державних потреб;
є) організація спостереження за посадовими особами на предмет корупційної діяльності, створення антикорупційних установ;
ж) підзвітність судової системи;
з) залучення до боротьби з корупцією засобів масової інформації;
і) міжнародна співпраця у боротьбі з корупцією та легалізацією злочинно надбаних грошей.
Зменшенню корумпованості службовців сприятимуть такі заходи:
- спрощення прийняття рішень та їхнього документального оформлення;
- посилення контролю за роботою підлеглих;
- створення каналів, якими підлеглі та відвідувачі могли б передати заяви та скарги стосовно корумпованості керівників;
- винагорода працьовитих, сумлінних та чесних службовців;
- максимальне зменшення монопольної влади окремого бюрократа; передбачення законних варіантів вирішення проблем, наприклад, можливість отримати дозвіл на підприємницьку діяльність або свідоцтво на право управління транспортним засобом в іншому місці або у іншого службовця.
Пропонується також скасувати кримінальну відповідальність за провокацію отримання хабара, з метою викриття хабарника.
15.Актуальною у всіх країнах світу стає проблема організованої злочинності. Вона особливо загострюється в країнах з перехідною економікою. Не буде перебільшенням твердження про те, що первісне накопичення капіталу в Україні має переважно кримінальне забарвлення. Разом з тим, не дивлячись на це ( а може навпаки, завдяки цьому) теоретично і на практиці проблема контролю за організованою злочинністю досить заплутана. Не існує навіть загальновизнаного науково обгрунтованого визначення організованої злочинної групи, а звідси – розбіжність у визначенні організованої злочинності та в розмежуванні компетенції оперативно - розшукових та слідчих підрозділів, зобов’язаних протистояти “мафії”.
Спираючись на соціально-психологічне тлумачення малої неформальної соціальної групи, на історію кримінального законодавства та досвід зарубіжних країн, автор визначає злочинну організовану групу – найпростішу клітину організованої злочинності – як стійке структуризоване об’єднання трьох і більше осіб, створене для сумісної злочинної діяльності. Злочинна організація – це об’єднання злочинних груп, створене для тривалої злочинної діяльності регіонального та міжнародного масштабу.
Далеко не завжди діяльність злочинних груп здійснюється за участю (за допомогою) корумпованих посадових осіб та інших службовців. Треба відрізняти економічну організовану злочинність від загальнокримінальної. Перша, особлива так звана “білокоморцева” організована злочинність, практично не обходиться без заступництва високих посадових осіб. Але ж численні зграї злодіїв, шахраїв, розбійників та бандитів рідко коли користуються послугами міліції чи прокуратури. Не та публіка…Але сталося так, що коли в СРСР “відкрили! організовану злочинність (а вона фактично існувала завжди), то падкі на сенсації журналісти зображали її на зразок сіцілійсько-італійської мафії, з обов’язковим представництвом в урядових колах. Журналістська модель перекинулася на сторінки наукових видань, де й до цього часу панує ототожнення організованої злочинності з корупцією. Більше того, її часто називають “п’ятою владою” не лише метафорично, але в буквальному розумінні. Можливо саме тому найвищий державний центр по координації контролю над злочинністю одержав назву – Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України. Не лише назва, але й фактична спрямованість діяльності Комітету мені здаються невдалими. По-перше, як вище відзначалося, корупція і організована злочинність не завжди між собою пов’язані. По-друге, і це найважливіше, поза увагою Комітету та його регіональних органів залишається інша злочинність, “вулична”, та, від якої безпосередньо страждає населення – квартирні крадіжки, грабежі, вбивства тощо. Навряд чи це нормально.
В дисертації піддається критиці існування паралельних силових структур, які протидіють організованій злочинності. В складі МВС України є Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю, СБУ також має Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Одночасно, в межах своєї компетенції, організованою злочинністю займаються карний розшук, податкова міліція, служба по боротьбі з економічними злочинами. Зрозуміло, що й повз корупції ці могутні підрозділи не пройдуть. Як свідчить статистика, більше половини всіх кримінальних справ, пов’язаних з організованою злочинністю і корупцією розслідують не елітарні підрозділи, а звичайні оперативники і слідчі кримінальної міліції МВС. Тому слідчі антимафіозних підрозділів, щоб виправдати своє існування порушують численні кримінальні справи за ознаками організованої злочинної діяльності, хоча в більшості випадків мала місце звичайна співучасть. Змагаючись між собою правоохоронці щороку збільшують кількість знешкоджених злочинних угруповань, яка вже сягає за тисячу. Але за оцінками міжнародних експертів, приблизна кількість діючих в Україні злочинних груп не перевищує двохсот.
Попередження організованої злочинності здійснюється головним чином завдяки якомога раннього припинення їхньої злочинної діяльності. Тактика і техніка такої роботи залежить від характеру і розмаху групової злочинної діяльності. Цілком очевидно, що попередження групових розкрадань сільськогосподарських продуктів здійснюється інакше ніж зловживання в сфері приватизації державного майна. Ще більше відрізняються профілактика бандитизму на автошляхах від попередження організованих транснаціональних крадіжок автомобілів.
Серед профілактичних заходів особливе місце займає збір та накопичення даних про злочинні угруповання та їхні зв’язки.
Важливе місце серед профілактичних заходів належить співпраці з правоохоронними органами сусідніх держав, обмін оперативною інформацією та приведення вітчизняного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.96 р.// Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30.-ст.141.
2. Кримінальний кодекс України від 28.12.60 р.: Науково-практичний коментар// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-К.:Юринком.-1994.-799 с.
3. Кримінальний кодекс від 5.04.2001 р.// Відомості Верховної Ради України.-2001.-№25-26.-ст.131.
4. Кримінально-процесуальний кодекс від 28.12.60р.-К.:Право,1998.- 178с.
5. Кодекс про адміністративні правопорушення від 07.12.84р.-К.:Юринком,1997.-156 с.

Закони України:

6. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.93 р.// Відомості Верховної Ради України.-1993.-№35.-ст.358.
7. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”: Закон України від 24.02.94 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994.-№24.-ст.184.
8. Про внесення змін до Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”: Закон України від 02.03.99 р.// Відомості Верховної Ради України.-1999.-№16.-ст.98.
9. Про внесення змін до Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”: Закон України від 23.03.2000 р.// Відомості Верховної Ради України.-2000.-№24.-ст.184.
10. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.91 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№53.-ст.894.
11. Про внесення змін до Закону України “Про Прокуратуру” та Кримінально-процесуального кодексу України: Закон України від 22.04.93 р.// Відомості Верховної Ради України.-1993.-№22.-ст.229.
12. Про внесення з мін і доповнень до Закону України “Про прокуратуру”:: Закон України від 26.11.93 р.// Відомості Верховної Ради України.-1993.- №50.- ст.474.
13. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про прокуратуру”:: Закон України від 21.03.95 р.// Відомості Верховної Ради України.-1995.-№11.-ст.71.
14. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.95 р.// Відомості Верховної Ради України.-1995.-№34.-ст.267.
15. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про боротьбу з корупцією”:: Закон України від 05.10.95 р.// Відомості Верховної Ради України.-1995.-№34.-ст.268.
16. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про боротьбу з корупцією”: Закон України від 03.04.97 р.// Відомості Верховної Ради України.-1997.-№19.-ст.136.
17. Про внесення змін до Закону України “Про боротьбу з корупцією”:: Закон України від 02.03.99 р.// Відомості Верховної Ради України.-1999.-№16.-ст.97.
18. Про внесення змін до Закону України “Про боротьбу з корупцією”:: Закон України від 23.03.2000 р.// Відомості Верховної Ради України.-2000.-№24.-ст.185.
19. Про статус суддів: Закон України від 15.12.92 р.// Відомості Верховної Ради України.-1993.-№8.-ст.56.
20. Про органи суддівського самоврядування: Закон України від 02.02.94 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994.-№22.-ст.138.
21. Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 02.02.94 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994.-№22.-ст.140.
22. Про внесення змін до Закону України “Про статус суддів”: Закон України від 02.02.94 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994.-№22.-ст.142.
23. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус суддів”: Закон України від 24.02.94 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994.-№26.-ст.203.
24. Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України і кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за посягання на життя, здоров’я і майно суддів, працівників правоохоронних органів, осіб, які беруть участь в охороні громадського порядку, та громадян: Закон України від 02.10.96 р.// Відомості Верховної Ради України.-1996.-№46.-ст.249.
25. Про внесення зміни до статті 13 Закону України “Про статус суддів”: Закон України від 08.10.99 р.// Відомості Верховної Ради України.-1999.-№50.-ст.434.
26. Про внесення зміни до статті 38 Закону України “Про статус суддів”: Закон України від 06.07.2000 р.// Відомості Верховної Ради України.-2000.-№38.-ст.322.
27. Про міліцію: Закон України від 20.12.90 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№4.-ст.20.
28. Про внесення доповнень і змін до Закону Української РСР “Про міліцію”: Закон України від 19.06.92 р.// Відомості Верховної Ради України.-1992.-№36.-ст.526.
29. Про внесення змін і доповнень до статті 7 Закону України “Про міліцію”: Закон України від 28.06.94 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994.-№26.-ст.216.
30. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про міліцію”: Закон України від 14.03.95 р.// Відомості Верховної Ради України.-1995.-№15.-ст.102.
31. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.92 р.// Відомості Верховної Ради України.-1992.-№22.-ст.303.
32. Про внесення змін до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”: Закон України від 07.07.92 р.// Відомості Верховної Ради України.-1992.-№39.-ст.572.
33. Про внесення змін до статті 5 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”: Закон України від 23.12.93 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994.-№11.-ст.52.
34. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30.06.93 р.// Відомості Верховної Ради України.-1993.-№35.-ст.360.
35. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 04.12.90 р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№6.-ст.38.
36. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”: Закон України від 07.07.92 р.// Відомості Верховної Ради України.-1992.-№39.-ст.575.
37. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”: Закон України від 24.12.93 р.// Відомості Верховної Ради України.-1994.-№15.-ст.84.
38. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”: Закон України від 16.05.96 р.// Відомості Верховної Ради України.-1996.-№31.-ст.148.
39. Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”: Закон України від 05.02.98 р.// Відомості Верховної Ради України.-1998.-№29.-ст.190.
40. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань. : Закон України від 11.12.98 р.// Відомості Верховної Ради України.-1999.-№4.-ст.35.
41. Про банки і банківську діяльність.: Закон України від 07.12.2000 р.// Відомості Верховної Ради України.-2001.-№5-6.-ст.30.

Постанови Верховної Ради України:

42. Постанова Верховної Ради України про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. - №3/97-ВР (16.01.97).
43. Постанова Верховної Ради України про проект Закону України про внесення змін до статті 9 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та статті 7 Закону України “Про міліцію”. - №206/97-ВР (15.04.97).
44. Постанова Верховної Ради України про стан боротьби із злочинністю та забезпечення законності в державі. - №640/97-ВР (18.11.97).
45. Постанова Верховної Ради України про проекти Кримінального кодексу України. - №96-XIV (10.09.98).
46. Постанова Верховної Ради України про проект Закону України про внесення змін до Закону України “Про боротьбу з корупцією”. - №322-XIV (17.12.98).
47. Постанова Верховної Ради України про проект Закону України про внесення змін до Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”. - №323-XIV (17.12.98).
48. Постанова Верховної Ради України про проект Закону України про внесення змін до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. - №326-XIV (18.12.98).
49. Постанова Верховної Ради України про засади судово-правової реформи в Україні. - №698-XIV (21.05.99).
50. Постанова Верховної Ради України про проект Закону України про правовий режим надзвичайного стану. - №1074-XIV (21.09.99).
51. Постанова Верховної Ради України про проекти законів України про професійну охоронну діяльність, про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, про недержавну охоронну діяльність. - №1253-XIV (01.12.99).
52. Постанова Верховної Ради України про проект Закону України про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з нелегальною міграцією. - №1260-XIV (01.12.99).
53. Постанова Верховної Ради України про проект Закону України про скасування статті 80 Кримінального кодексу України. - №1590-ІІІ (23.03.2000).
54. Постанова Верховної Ради України про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини. - №1592-ІІІ (23.03.2000).
55. Постанова Верховної Ради України про проект Загальної частини Кримінального кодексу України. - №1808-ІІІ (08.06.2000).
56. Постанова Верховної Ради України про проект Особливої частини Кримінального кодексу України. - №1948-ІІІ (14.09.2000).

Рішення Конституційного Суду України:

57. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару). - №11-рп/99 (29.12.99).
58. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі). - №6-рп/2000 (19.04.2000).

Укази Президента України:

59. Про невідкладні заходи щодо додержання вимог законодавства у сфері торгівлі та посилення боротьби зі спекуляцією (п.7). Указ Президента України № 318/94 від 16.06.94.
60. Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю. Указ Президента України № 396/94 від 21.07.94.
61. Про вдосконалення валютного регулювання. Указ Президента України № 457/94 від 22.08.94.
62. Питання посилення боротьби з корупцією та іншими злочинами в сфері економіки. Указ Президента України № 484/94 від 27.08.94.
63. Про заходи щодо забезпечення валютного та експортного контролю. Указ Президента України № 504/94 від 07.09.94.
64. Про внесення змін до Указу Президента України від 16 листопада 1994 року № 561 (про Координаційний комітет…). Указ Президента України № 654/94 від 01.11.94.
65. Про посилення контролю за надходженням податків та інших обов’язкових платежів до Державного бюджету України і внесків до державних цільових фондів. Указ Президента України № 677/94 від 17.11.94.
66. Про Міжвідомчій науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю. Указ Президента України № 714/94 від 01.12.94.
67. Про заходи щодо вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. Указ Президента України № 829/94 від 30.12.94.
68. Про Положення про Державний митний комітет України. Указ Президента України № 73/95 від 20.01.95.
69. Про неналежне виконання вимог щодо повернення валютних цінностей, які незаконно знаходяться за кордоном. Указ Президента України № 205/95 від 10.03.95.
70. Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 30 грудня 1994 року № 829 (…вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією…Тимчасове положення…). Указ Президента України № 102/96 від 31.01.96.
71. Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні. Указ Президента України № 628/96 від 05.08.96.
72. Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій. Указ Президента № 760/96 від 22.08.96.
73. Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки. Указ Президента України № 837/96 від 17.09.96.
74. Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки. Указ Президента України № 1376/2000 від 25.12.2000.
75. Про результати перевірки додержання законодавства вході приватизації відкритого акціонерного товариства “Коломийський деревообробний завод”. Указ Президента України № 935/96 від 11.10.96.
76. Про Державну митну службу України /Деркач Леонід Васильович – Голова служби/. Указ Президента України № 1145/96 від 29.11.96.
Постанови Кабінету Міністрів України з питань посилення боротьби зі злочинністю та наведення належного порядку у сфері економіки, фінансово-банківській системі та зовнішньо-економічній діяльності, прийняті у 1995-2000 роках:
77. Про стан виконання Комплексної програми розбудови державного кордону України. Постанова №38 від 19.01.95 р.
78. Про розширення мережі науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції. Постанова №52 від 25.01.95 р.
79. Про Програму правової освіти населення України. Постанова №366 від 29.05.95 р.
80. Про заходи щодо розв’язання політико-правових, соціально-економічних, етнічних проблем в Автономній Республіці Крим. Постанова №636 від 11.08.95р.
81. Про фінансування заходів щодо забезпечення законності і правопорядку в Автономній Республіці Крим. Постанова №7 від 05.01.96.
82. Про фінансування витрат по створенню міжвідомчого банку наркоданих. Постанова №8 від 05.01.96.
83. Про заходи щодо посилення охорони державного кордону. Постанова №77 від 15.01.96.
84. Про затвердження програми боротьби з нелегальною міграцією на 1996-1997 роки. Постанова №83 від 15.01.96.
85. Про хід виконання програми заходів щодо запобігання злочинності у сфері економіки, затвердженої розпорядженням Президента України від 10.02.95 року №35. Постанова № 109 від 22.01.96.
86. Про стан виконання Указу Президента України від 26 червня 1995 року “Про невідкладні заходи щодо усунення правопорушень законності та правопорядку в Автономній Республіці Крим” та постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року з цього питання. Постанова №330 від 18.03.96.
87. Про заходи щодо боротьби з легалізацією в Україні коштів від викрадених за кордоном транспортних засобів, додержання вимог законодавства у сфері їх обігу. Постанова №421 від 11.04.96.
88. Про концепцію р