Державно-правова думка в Західній Україні (1919 – 1939 рр.)

brief description

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 340.12 (477.8)

Ходак Тетяна Миколаївна

Державно-правова думка в Західній Україні
(1919 – 1939 рр.)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних та правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник – доктор юридичних наук,
професор, член-кореспондент НАН України
КОПИЛЕНКО О. Л.

Київ – 2012
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень……………………………………………………. 4
Вступ……………………………………………………………................. 5
Розділ 1. Теоретико-методологічні, джерельні та історіографічні
аспекти проблеми……………………………………………………………….. 11
1.1. Теоретико-методологічні засади ..…………………..……..……… 11
1.2. Джерельна база дослідження………………………………….……. 16
1.3. Історіографія проблеми………………………………………….….. 21
Висновки до розділу 1……………………...……………………………….…… 29
Розділ 2. Консервативно-клерикальні моделі державотворення
українських християнських суспільників…………………………………... 31
Висновки до розділу 2 ..……………….…………………………………………. 49
Розділ 3. Державно-правові концепції українських націоналістів………… 50
Висновки до розділу 3………………………….………………………………..... 76
Розділ 4. Розвиток державно-правової думки українських націонал-
демократів……………………………………………………………………….. 78
4.1. Проблема державно-правового статусу Західної України
у політичних концепціях трудовиків………………………………………….. 78
4.2. Боротьба навколо автономістських моделей державотворення
ундовців та їх захист громадянських, соціально-економічних і
національно-культурних прав українського народу ………………………. 112
Висновки до розділу 4…………….………………….…………………………... 131
Розділ 5. Народницько-соціалістичні засади національного державотворення українських радикалів та соціал-демократів…..………. 133
5.1. Боротьба УРП – УСРП за реалізацію своєї державно-
політичної програми…………………………...………………………………. 133
5.2. Соціал-демократична візія державно-правової організації
українського суспільства……………………………………………………….. 144
Висновки до розділу 5..…...…………………...…………………………………. 159
Розділ 6. Ліворадикальні концепції боротьби за створення єдиної
Української Радянської Соціалістичної Республіки…………………….…. 161
Висновки до розділу 6…………………...…………………………………….... 173
Висновки…………………………………………………...………………......... 175
Список використаних джерел …….………..….……………………..……….. 184

Перелік умовних скорочень
ВНК – Всеукраїнський національний конгрес
ГВЗ – Галицько-Волинська земля
ЗГ УНТП – Закордонна група Української народно-трудової партії
ЗО УНР – Західна область Української Народної Республіки
ЗУНР – Західно-Українська Народна Республіка
КПЗУ – Комуністична партія Західної України
КПСГ – Комуністична партія Східної Галичини
ОУН – Організація українських націоналістів
ТНК – Тісніший народний комітет
УКНП – Українська католицька народна партія
УКС – Український католицький союз
УНДО – Українське національно-демократичне об’єднання
УНРада – Українська Національна Рада
УНО – Українська народна обнова
УНП – Український національний провід
УНТП – Українська народно-трудова партія
УПНР – Українська партія національної роботи
УПР – Українська парламентарна репрезентація
УРП – Українська радикальна партія
УСДП – Українська соціал-демократична партія
УСРП – Українська соціалістична радикальна партія
УХО – Українська християнська організація
УХСП – Українська християнсько-суспільна партія
ФНЄ – Фронт національної єдності

Вступ
Актуальність теми. Відродження української держави й докорінна перебудова державно-правових засад суспільного життя актуалізували вивчення проблем теоретичного підґрунтя державотворення, національного правового досвіду. Дослідження вітчизняної державно-правової думки набуває важливого значення в наш час у плані оптимального використання ідейно-теоретичних напрацювань і практичного досвіду минулого.
Наукова реконструкція розвитку українських державно-правових ідей на сьогодні є далеко не завершеною і нерівномірною в часі. Якщо державотворчий досвід 1917–1920 рр. знайшов, загалом, висвітлення в працях вітчизняних дослідників, то розвиток української державно-правової думки 20 – 30-х років ХХ ст. в Західній Україні досі не став предметом комплексного вивчення. Інтерес до цієї проблематики посилюється тією обставиною, що саме тут, в реальній політичній обстановці того часу продовжили свій розвиток ті ідейно-політичні течії і їх державотворчі концепції, які зароджувались або були домінуючими в першій чверті ХХ ст., в тому числі і в 1917 – 1920 рр. Крім того, у міжвоєнний період на Західній Україні викристалізувались національні різновиди таких загальноєвропейських ідейно-політичних течій як консерватизм, націоналізм, націонал-демократія, народницький соціалізм, соціал-демократія і комунізм, кожна з яких розвивала свої державотворчі візії. Досі лише окремі аспекти цілого етапу в історії вітчизняної державно-правової думки знайшли своє висвітлення.
У зв’язку з цим вибір теми зумовлюється необхідністю комплексного аналізу сукупності міжнародно-правових і внутрішніх партійно-політичних відносин і протиборства, за цих обставин, альтернативних державно-правових концепцій відбудови української держави. В умовах бездержавності, саме в середовищі політичних партій і їх ідеологів відбувалися переоцінка досвіду державного будівництва 1917–1920 рр., розвиток державно-правових моделей, адаптованих до нових історичних обставин.
Дане дослідження є спробою заповнити велику прогалину у вивченні державно-правової думки. До того ж ціла низка державотворчих ідей того часу не втратила своєї актуальності і в наш час.
У ході дослідження введено в науковий обіг цілий масив нових державно-правових документів, внутрішнього і міжнародного характеру, які досі не були предметом аналізу з точки зору історії держави і права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження підготовлене відповідно до теми комплексної проблеми “Конституціоналізм у сучасному українському державо- і правотворенні: стан, проблеми та перспективи” Інституту законодавства Верховної Ради України, номер державної реєстрації 0111U002227.
Мета та основні завдання дослідження. Метою дисертаційного пошуку є комплексне вивчення передумов формування державно-правових концепцій західноукраїнських партій міжвоєнного періоду, їх особливості розвитку, основний зміст.
Враховуючи складність і багатогранність досліджуваної теми, спираючись на все цінне, що нагромадила наука, в дисертації поставлено такі завдання:
- висвітлити державно-правовий статус Західної України, суть міжнародно-правових актів, які його регулювали;
- розкрити державно-правові та політичні умови перебування українців у польській державі в 20–30-х рр. ХХ ст.;
- проаналізувати спектр ідейних течій і таборів, у середовищі яких формувалися концепції українського державотворення;
- виявити і дослідити особливості державно-правових моделей українських консерваторів, націоналістів, націонал-демократів, соціалістів-радикалів, соціал-демократів і комуністів у їх тісному взаємозв’язку і взаємовпливах;
- визначити роль і місце кожної державотворчої концепції у загальному контексті розвитку української державно-правової думки;
- вивчити комплекс внутрішньополітичних і міжнародно-правових факторів міжвоєнного періоду, що впливали на формування і характер державно-правових моделей побудови української державності;
- простежити форми і методи боротьби екзильного уряду ЗУНР, Міжпартійної Ради, політичних партій, українських послів і сенаторів за відновлення суверенної держави, демократичні, соціально-економічні та національно-культурні права українського народу в Польщі й СРСР.
Об’єктом дослідження є державотворча думка, випрацювана в середовищі українських політичних партій, громадських діячів 20–30-х рр. ХХ ст. в Західній Україні.
Предметом дисертаційного дослідження виступають альтернативні державно-правові моделі відновлення української держави, передумови їх формування, їх еволюція, сутність та основні засади.
Хронологічні й географічні межі. Дослідження охоплює цілісний період в історії боротьби українського народу за відновлення української державності після поразки визвольних змагань 1917–1920 рр. і до початку Другої світової війни. Географічно тема дисертації охоплює Східну Галичину, західну частину Волині й Полісся, Холмщину, Підляшшя, тобто ті українські землі, що ввійшли до складу Польщі в результаті Ризького договору від 18 березня 1921 р. і ухвали Ради послів Антанти від 15 березня 1923 р., за якими у міжвоєнний період закріпилась назва – ”Західна Україна“.
Теоретико-методологічні засади дослідження. Дисертаційна робота має міжгалузевий комплексний характер. Виходячи із загальноприйнятої класифікації наукових методів, у ході дослідження використана як філософсько-світоглядна, так і загальнонаукова методологія, яку використовують в усіх науках. До них належать як філософсько-логічні (аналіз і синтез, індукція і дедукція), так і методи, запозичені з різних наук – історичний, логічний, системно-структурний, моделювання, інформативний тощо.
Концептуальні засади конкретно-наукових методів юридичних наук грунтуються, зокрема, на методології таких її галузевих різновидів, як теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень, конституційного, цивільного, міжнародного право тощо. При аналізі державно-правових концепцій застосовувались принципи: історизму, який зобов’язує дослідника дотримуватись часових і просторових меж при поясненні явищ минулого, принцип холізму, що передбачає визнання пріоритету цілого до його складових частин, а також принцип есенціоналізму, з допомогою якого визначаються, передусім, суттєві зв’язки, які є провідними у функціонуванні всієї державно-правової системи. В роботі використовувались також різні спеціальні методи, зокрема, ретроспективно-компаративний (порівняльний), хронологічно-проблемний, історико-юридичний, типологічний тощо.
Зокрема, компаративний метод дав змогу зосередитись на вивченні конкретних державотворчих концепцій шляхом зіставлення їх окремих рис і якостей з ознаками інших однотипних державницьких моделей, вітчизняних і зарубіжних, на різночасових і одночасних етапах розвитку. Порівняння політико-правових явищ дозволило зробити узагальнення, насамперед, про їх спільні риси і властивості.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням державно-правової думки в Західній Україні 20–30-х рр. ХХ століття. Наукова новизна роботи й особистий внесок автора висвітлені в таких положеннях і висновках:
вперше:
- на основі великого масиву різноманітних джерел встановлено, що в 20-х рр. ХХ ст. в Західній Україні відбулось перегрупування сил, характерною особливістю якого стала поляризація суспільних настроїв і активізація крайніх політичних течій, форм і методів боротьби, акумульованих в нових державотворчих візіях;
- здійснено порівняльний аналіз державно-правових концепцій українських консерваторів, націоналістів, націонал-демократів, соціалістів-радикалів, соціал-демократів і комуністів у їх тісному взаємозв’язку і взаємовпливах;
- з’ясовано внутрішні й зовнішні фактори (правові акти міжнародних чинників – Ризький мирний договір, ухвали Ради послів Антанти, Ліги Націй, Конгресу національних меншин, державна політика Польщі й СРСР), що впливали на формування державно-правової думки, виявлено особливості підходів щодо форм державно-правового устрою майбутньої держави, запропоновані різними політичними силами;
- визначено роль і місце кожної державотворчої концепції у загальному контексті розвитку української державно-правової думки;
набули подальшого розвитку положення:
- стосовно концепції самостійної Галицької Республіки, конкретизованої в проекті “Основ державного устрою Галицької Республіки”, запропонований Лізі Націй;
- про особливості державно-правового статусу Західної України на початку 20-х рр. ХХ століття;
- щодо автономістських моделей державотворення українських політичних партій 1930-х рр.
Теоретичне і практичне значення дисертації. Наукові здобутки дисертаційної роботи можуть бути використані як загальнотеоретичне і практичне підґрунтя досліджень теорії та історії держави і права, історії політико-правових вчень, а також при опрацюванні стратегії розбудови правової, демократичної, соціальної української держави з дотриманням прав людини, конституціоналізму, децентралізації влади і посиленням ролі місцевого самоврядування.
У своїй основі дисертаційне дослідження є готовим підрозділом до підручника, навчального посібника чи курсу лекцій з історії української держави і права, історії політичної і правової думки.
Апробація результатів дослідження. Результати роботи пройшли апробацію на засіданні відділу комплексних проблем державотворення Інституту законодавства Верховної Ради України, кафедри теорії та історії держави і права, щорічних звітних наукових конференціях ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” 2005–2011 рр., а також оприлюднені на Першій Міжнародній науковій конференції “Духовна вісь України: Галичина–Наддніпрянщина–Донеччина” (Київ–Івано-Франківськ 2004), ХІХ Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених “Наука і вища освіта” (м.Запоріжжя, 2011).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлені у семи статтях. Три з них опубліковано у фахових виданнях з юридичних наук.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списка використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 209 сторінок, з яких 183 – основного тексту.

bibliography

Висновки
Комплексний підхід до вивчення проблеми розвитку державно-правової думки в Західній Україні у 20–30-х рр. ХХ ст. свідчить про тісний взаємозв’язок цієї сфери з усією сукупністю суспільно-політичних і міжнародних відносин того часу. На формування українських державно-правових моделей значний вплив мали загальна політична обстановка в краї, розстановка сил, правові акти міжнародних чинників (Ризький мирний договір, ухвали Ради послів країн Антанти, Ліги Націй, Конгресу національних меншин та інші), а також державна політика Польщі й СРСР на українських землях. Сукупність цих факторів з усією силою позначились на формуванні партійно-політичної структури західноукраїнського суспільства, випрацюванні державотворчих концепцій. В умовах втрати реального державного суверенітету єдиними представниками українського народу виявилися спочатку екзильний уряд ЗУНР, а згодом – політичні партії і обрані від них посли і сенатори Української парламентарної репрезентації. “Нація, яка не має своєї держави, – писав О. Назарук, – не може створити іншого політичного проводу як партійний” [14, 1].
Визначальний вплив політичних організацій на формування державотворчих концепцій обумовлювався ще й тією обставиною, що політичний провід у краї в умовах польської окупації опинився не в руках УНРади як найвищого законодавчого органу ЗУНР, а в Міжпартійній раді, яка стала основою діяльності екзильного уряду.
Все це позначилось на специфіці дослідження теми, її тісному зв’язку з історією політичних відносин в краї, становищі в Польщі й СРСР, а також на міжнародній арені.
1. Екзильний уряд ЗУНР у своїй діяльності спирався на крайову УНРаду, Міжпартійну раду і політичні партії краю. Розстановка політичних сил характеризувалась наявністю двох політичних таборів: національно-державницького та ліворадикального. Національно-державницький напрям репрезентували чотири політичні партії. Найважливішою серед них була УНТП, яка в умовах Західної України виступила центристською, національно-консолідуючою силою. Вона відображала інтереси широких верств суспільства і була осередком гуртування всіх державницьких сил навколо ідеї боротьби за відновлення незалежної соборної української держави. Вагому роль у західноукраїнському політичному спектрі традиційно відігравала лівоцентристська УРП– -УСРП. Менш впливовою, але політично-активною була УСДП, яка все більше піддавалась впливу ліворадикальної ідеології. Клерикально-консервативна УХСП залишалась організаційно слабкою, малопомітною політичною структурою.
Ліворадикальний табір був представлений однією політичною силою КПСГ – КПЗУ, яка виступала за соціалістичну революцію в Польщі, відірвання від неї Західної України і возз’єднання з УСРР.
Державний провід зберігався в руках екзильного уряду ЗУНР, де провідну роль відігравала УНТП, а її державотворча програма стала основою консолідації всіх національно-державницьких сил. Крайові політичні сили продовжували діяти на платформі українського державного права, за яким польська окупація сприймалась як така, що має тимчасовий характер, а єдиним повноправним представником українського народу є УНРада і сформований нею уряд. Невизнання державного суверенітету Польщі на західноукраїнських землях обумовлювалось також специфікою державно-правового статусу Галичини, який підтверджувався міжнародно-правовими актами, зокрема 91 статтею Сен-Жерменського договору від 11 вересня 1919 р., за якою всі суверенні права на Галичину переходять від Австро-Угорщини до країн Антанти. Галичина відділялась від Польщі лінією Керзона.
Найважливішим було те, що український народ не змирився з польською окупацією. У народних масах утверджувалось переконання, що край залишається окремою українською територією, яка тимчасово перебуває під окупацією Польщі. На всі спроби останньої виконувати в Галичині державну владу населення відповідало активним опором. Українці демонстративно виявляли негацію до польської влади, не визнавали державних повноважень окупаційного режиму, дотримувались думки про творення держави в державі.
Динамічність розвитку подій обумовлювала часті зміни державотворчих програм. До весни 1920 р. український державний провід стояв на платформі самостійної соборної української держави. Однак Варшавський договір Петлюри – Пілсудського спричинився до її перегляду, утвердження ідеї боротьби за відродження самостійної західноукраїнської держави. Її суть зводилась до того, що Галичина на основі суверенного волевиявлення українського народу є незалежною державою, яка постановою Мирної конференції Найвищої Ради країн Антанти була віддана під тимчасову окупацію Польщі, а тому держави Антанти, дотримуючись власних рішень, зобов’язані усунути польську окупацію, повернути Галичині державний статус. Галицька Республіка мала бути нейтральною державою під протекторатом провідних європейських країн. Ця концепція знайшла свою конкретизацію в підготовленому К.Левицьким проекті “Основ державного устрою Галицької Республіки”, який був запропонований Лізі Націй в Женеві.
Політичні партії краю національно-державницького спрямування, об’єднані в Міжпартійній раді, підтримали програму боротьби за незалежність Галицької Республіки. На цій позиції вони залишались до березня 1923 р. Польський закон про воєводське самоуправління був відхилений. Єдність усіх державницьких сил спричинилась до піднесення національно-визвольного руху, бойкоту виборів 1922 р.
Однак в середовищі націонал-демократів усе більшого поширення набувала ідея нормалізації польсько-українських відносин на засадах національно-територіальної автономії західноукраїнських земель у складі Польщі.
2. Ухвала Ради послів країн Антанти спричинилась до глибокої кризи українського національно-демократичного табору, привела до перебудови політичної структури західноукраїнського суспільства. Характерною її особливістю стало ослаблення національно-демократичного табору, поляризація суспільних настроїв, посилення контроверсійних течій – націоналістів, клерикалів з одного боку і ліворадикалів – з другого. У 20-х рр. ХХ ст. спостерігалось певне зростання впливів ліворадикалів. Однак у 30-х рр. ХХ ст. в результаті політики голодомору, колективізації і масових репресій в УСРР і наступу санацій в Польщі різко посилилось поправіння суспільних настроїв, що проявилося в активізації націоналістів і клерикалів. За таких обставин в Західній Україні утвердились шість політичних течій, кожна з яких випрацювала власну державотворчу модель.
На правому крилі українського політичного спектру знаходився християнсько-суспільний рух, який мав консервативно-клерикальний характер. У своєму розвитку християнські суспільники пройшли ряд етапів. У період ЗУНР (до 1923 р.) вони займали послідовну державотворчу позицію, входили до державних структур, а згодом відстоювали ідею державної незалежності Галицької Республіки.
Втрата державності, наступ комунізму і атеїзму з середини 20-х рр. ХХ ст. активізували консервативно-клерикальні сили, привели до утворення двох течій: окциденталістів та орієнталістів, які домінували в українському християнсько-суспільному житті до кінця 30-х рр. ХХ ст. Представники кожної течії мали своє бачення вирішення проблеми державотворення. Окциденталісти, зокрема, С.Томашівський, Г.Хомишин і О.Назарук дотримувались думки про те, що побудові української держави має передувати тривалий процес формування української нації. Цим мотивувалась необхідність польсько-українського порозуміння і створення національно-територіальної автономії українських земель у складі Польщі. Вона мала забезпечити правові умови соціально-економічного, національно-культурного і духовного розвитку українців. Головна роль у відбудові української держави відводилась Галичині, греко-католицькій церкві й західноєвропейській консервативній культурі з її авторитетом, традиціями і порядком. Гасло соборності вважалось передчасним.
На думку клерикалів, майбутня українська держава мала мати монархічно-гетьманський устрій, де виконавча влада – Державна рада – мала складатися з духовенства і громадськості, а законодавча – з представників місцевих органів влади. Монарх або спадкоємець затверджувався Державною радою. В основі державного ладу мав бути дуумвірат монархічної влади і греко-католицької церкви. Згодом з монархії могла сформуватись республіканська форма правління.
Орієнталісти, не маючи чіткої державотворчої програми, зосередили увагу на проблемах консолідації нації, відстоювання прав українського народу. У політичному сенсі їх симпатії більше схилялись до націонал-демократів.
3. Аналіз українського націоналістичного руху засвідчив наявність трьох його течій: “чинного націоналізму”, з яким виступила УПНР (ідеолог Д.Донцов), “інтегрального націоналізму” ОУН (ідеологи Д.Андрієвський, М.Сціборський, Ю.Вассиян та інші) і “творчого націоналізму” ФНЄ (ідеологи М.Іванейко (Шлемкевич), Д.Паліїв).
Радикально-активістична концепція боротьби за відновлення української держави УПНР передбачала, що рушійною силою нової української революції має стати селянство, виховане в націоналістичному дусі. Республіканський за формою державний устрій України мав бути підпорядкований інтересам збереження держави, при цьому відкидались будь-які варіанти федерації з Польщею та СРСР.
Націоналісти з ОУН передбачали три послідовні етапи будівництва української держави – національне визволення, державне закріплення і розвиток. Трьом етапам відповідали форми державної влади. Під час визвольної боротьби мала утворитись національна диктатура. Після відновлення держави диктатура ліквідовувалась, та запроваджувався республіканський державно-правовий устрій. Концепція націократії М.Сціборського передбачала посилення авторитаризму. Місце в державних органах замість представників політичних партій мали зайняти представники синдикатів. Політичні партії ліквідовувались. Провідна роль відводилась Голові держави, вождю нації, який уособлював авторитарну суть націократичної держави.
Сформульована в загальних рисах державотворча програма ФНЄ передбачала використання сприятливих міжнародних відносин, пов’язаних з воєнним розгромом СРСР і знищенням Версальської системи для відбудови соборної української держави. Реалізація цього завдання вимагала максимальної національної консолідації як основи фронтизму. Ідеї авторитаризму, вождизму, монопартійності, заперечення парламентських, ліберально-демократичних засад державного устрою були запозичені фронтовиками з європейських тоталітарних націоналістичних рухів. У основі всіх трьох націоналістичних течій були ідеї нації і держави, а також національної революції проти всіх окупаційних режимів.
4. У міжвоєнний період розвиток державно-правової думки українських націонал-демократів пройшов чотири основні етапи. На її формування з усією силою позначились дії міжнародних чинників, а також політика Польщі й СРСР на українських землях. До березня 1923 р. націонал-демократи, як і інші державницькі сили, стояли на платформі екзильного уряду ЗУНР – боротьби за незалежність Галицької Республіки з парламентсько-демократичним устроєм під протекторатом європейських держав. Офіційна передача Галичини польській державі спричинилась до розколу національно-демократичного табору. Екзильний уряд запропонував програму боротьби за незалежність західноукраїнських земель, яку підтримала частина УНТП. Однак курс Є.Петрушевича на зближення з керівництвом УСРР та інші обставини викликали негативну реакцію в середовищі націонал-демократів, де все більшої популярності набувала ідея нормалізації польсько-українських відносин на основі національно-територіальної автономії українських земель у складі Польщі. Протиборство в партії з цього приводу тривало до липня 1925 р.
З утворенням УНДО відбулась консолідація національно-демократичних сил на ґрунті боротьби за створення самостійної соборної української держави з парламентсько-республіканською формою державного устрою. Ця програма була викладена у Правно-державній заяві Українського клубу 29 березня 1928 р. У виступах послів УНДО підкреслювався соборницький принцип і міжнародний характер української проблеми, вказувалось на невизнання рішень Ризького миру, Ради послів Антанти. Націонал-демократи активно виступили на захист демократичних, господарських і національно-культурних прав українського народу.
Загострення міжнародної обстановки з початку 30-х рр. ХХ ст., голодомор, колективізація і масові репресії більшовицького режиму в УСРР спричинились до зміни державотворчої платформи УНДО. Поступово утверджувалось переконання в необхідності нормалізації польсько-українських відносин, переходу на автономістські позиції з метою активізації боротьби проти СРСР як головного ворога українства. В стратегічному плані націонал-демократи висунули концепцію побудови незалежної самостійної української держави в результаті воєнного розгрому СРСР. За таких обставин Західній Україні відводилась роль форпосту боротьби за відновлення державного суверенітету українського народу. Нормалізація і автономія західноукраїнських земель в складі Польщі були підпорядковані цій меті. Однак політика нормалізації в кінцевому підсумку зазнала краху.
5. У міжвоєнний період лівоцентристські українські соціалісти-радикали (УРП – УСРП) в реалізації своєї державотворчої програми пройшли два основні етапи. До березня 1923 р. УРП разом з іншими державницькими силами стояла на платформі екзильного уряду ЗУНР у боротьбі за незалежність Галицької Республіки. Після передачі краю польській державі УРП відкинула регіональні моделі української державності і стала на позицію боротьби за незалежну самостійну соборну українську трудову республіку з парламентсько-президентською формою державного управління. Соціалісти-радикали виступили за демократичний, правовий, багатопартійний політичний устрій держави, національну та соціальну рівність, проти тоталітаризму всіх мастей.
6. На початку 20-х рр. ХХ ст. на діяльності західноукраїнських соціал-демократів позначилась її різка ліворадикальна еволюція. Відроджена в кінці 20-х рр. ХХ ст. УСДП не мала значних впливів у масах, як і конкретизованої державотворчої програми. Вона виступила з ідеями національного і соціального визволення, побудови самостійної української держави на засадах демократії, права і соціалізму, проти більшовицького і фашистського тоталітаризму. Значне місце в теоретичній спадщині В.Левинського і В.Старосольського займала проблема співвідношення нації і соціалізму, де боротьба за національне визволення розглядалась як необхідна передумова побудови незалежної демократично-правової соціалістичної держави.
7. Ліворадикальна КПСГ – КПЗУ здійснювала свій політичний курс на теоретичних засадах ленінізму і більшовизму з їх класово-партійним підходом до аналізу суспільних процесів, ідеями соціалістичної революції, авангардистської ролі компартії, встановлення диктатури пролетаріату і радянської влади як форми державного устрою. В умовах Західної України КПЗУ боролась за соціалістичну революцію в Польщі і возз’єднання західноукраїнських земель з УСРР. Гасло автономії розглядалось як засіб залучення мас до боротьби за соціальне і національне визволення. Разом з тим у західноукраїнських комуністів склалося своє, відмінне від офіційного, бачення форм та методів державного будівництва. Ще в 20-х рр. ХХ ст. вони першими з усіх компартій Комінтерну вступили у відкриту боротьбу зі сталінським тоталітаризмом, проти автономізації УСРР, за українську радянську соціалістичну державу на рівноправних федеративних засадах.
8. Всі політичні сили краю, крім комуністичної, в стратегічному плані відстоювали концепції побудови національної самостійної соборної української держави. Автономістичні моделі виступали як тактичні, розглядались як етап до відновлення української державності. Якщо право- і лівоцентристи виступали за парламентську республіку, демократично-правові засади державотворення, то крайні течії (праві й ліві) були прихильниками національної чи класової диктатури або ж монархії, хоча оунівці й християнські суспільники декларували в майбутньому перехід до республіканських форм правління.
9. В силу різних обставин ступінь довершеності державно-правових концепцій був різним, зокрема у християнських суспільників, націоналістів і націонал-демократів вони були більш конкретизовані, ніж у соціалістів-радикалів і соціал-демократів. Слід мати на увазі й те, що предметом аналізу були програми, що мали ймовірнісний характер, мова йшла про потенційну державність, а не реальну.
10. В умовах бездержавності значна увага центристських сил була направлена на захист державних, демократичних, господарських та національно-культурних прав українського народу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Архівні матеріали

Центральний державний архів громадських об’єднань України
1. Ф. 6 Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України (ЦК КПЗУ)
оп. 1.
Спр. 10. Протоколы заседаний социалистической фракции Украинского Посольского клуба и Украинской социал-демократической партии. Воззвания и др. материалы о подпольной партийной работе, 51 арк.
2. Ф. 6 Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України (ЦК КПЗУ)
оп. 1.
Спр. 15. Материалы к истории Коммунистической партии Западной Украины, 242 арк.
3. Ф. 6 Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України (ЦК КПЗУ)
оп. 1.
Спр. 54. Воззвания Станиславского окружкома Коммунистической партии Западной Украины, 7 арк.
4. Ф. 6 Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України (ЦК КПЗУ)
оп. 1.
Спр. 201. Газета „Большевик“ (орган компартии Западной Белоруссии), 80 арк.
5. Ф. 6 Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України (ЦК КПЗУ)

оп. 1.
Спр. 265. Протоколы заседания Центрального Комитета УНДО, статьи, переписка и др. материалы о деятельности буржуазно-националистической партии (УНДО), 97 арк.
6. Ф. 6 Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України (ЦК КПЗУ)
оп. 1.
Спр. 470. Протоколы украинского социалистического конгресса, состоявшегося во Львове, 14 арк.

Центральний державний історичний архів України, м. Львів
7. Ф. 205 Прокуратура апеляційного суду, м. Львів. 1919–1939 рр.
оп. 1.
Спр. 527. Донесення прокурорів окружних судів про порушення і розслідування кримінальних справ проти осіб, обвинувачених у приналежності до комуністичної партії та активної комуністичної діяльності. 1923–1925 рр., 89 арк.
8. Ф. 309 Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів. 1873–1939 рр.
оп. 1.
Спр. 2603. Доповідь депутата сейму Матчака на з’їзді партії українських радикалів, 1932, 14 арк.
9. Ф. 309 Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів. 1873–1939 рр.
оп. 1.
Спр. 2605. Звіти про підготовку і проведення VІ міжнародної конференції у Львові від 20.V.1922 р. Копії 1921–1922 рр., 9 арк.
10. Ф. 309 Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів. 1873–1939 рр.
оп.1.
Спр. 2606. Резолюції з’їзду делегатів Української народної трудової партії від 21.ІV.1924 р., 9 арк.
11. Ф. 344 Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), м. Львів. 1925–1939 рр.
оп. 1.
Спр. 20. Конституція українського національного проводу, ухвалена на конгресі українських громадян Львова (Проект УНДО). 1939 р.), 11 арк.
12. Ф. 344 Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), м. Львів. 1925–1939 рр.
оп. 1.
Спр. 30. Текст промови Бачинського В. виголошена на з’їзді УНДО про політичне становище українського населення. 1926 р. , 7 арк.
13. Ф. 359 Назарук Осип, адвокат, журналіст і публіцист, письменник, громадський і політичний діяч. 1883–1940 рр.
оп. 1.
Спр. 18. Записна книжка. 1922 р. , 26 арк.
14. Ф. 359 Назарук Осип, адвокат, журналіст і публіцист, письменник, громадський і політичний діяч. 1883–1940 рр.
оп. 1.
Спр.168. Стаття „Англія і Польща“ (порівняння їх політики), 9 арк.
15. Ф. 359 Назарук Осип, адвокат, журналіст і публіцист, письменник, громадський і політичний діяч. 1883–1940 рр.
оп. 1.
Спр. 332. Лист Г.Хомишина, том ІІ і останній. 1935–1939 рр.), 141 арк.
16. Ф. 372 Охримович Володимир, адвокат, письменник, етнограф, етнолог, громадсько-політичний діяч, журналіст, дійсний член НТШ. 1870–1931 рр.
оп. 1.
Спр. 16. Звернення і заклики Народного комітету Націонал-демократичної партії у Львові до повітових організацій. 1903–1923 рр., 63 арк.
17. Ф. 372 Охримович Володимир, адвокат, письменник, етнограф, етнолог, громадсько-політичний діяч. Журналіст, дійсний член НТШ. 1870–1931рр.
оп. 1.
Спр. 17. Звіти і протоколи засідань народного комітету Націонал-демократичної партії у Львові. 1902–1923 рр., 20 арк.
18. Ф. 382 Романчук Юліан, політичний і громадський діяч, педагог, письменник, журналіст. 1842–1932 рр.
оп. 1.
Спр. 8. Основні пункти програми незалежної групи „Української народної трудової партії“. Членський квиток. 1923 р., 3 арк.

Центральний державний архів вищих органів влади
та управління України
19. Ф. 2192 Диктор Західної області Української Народної Республіки, м. Чортків, м. Кам’янець-Подільськ, 1919–1922 рр.
оп. 2
Спр. 7 Розпорядження, накази та обіжники уряду Диктатора Західної області України про організацію „Уряду військової канцелярії“ та закордонних представництв, про скорочення утримання їх службовцям в зв’язку з фінансовою кризою, 23 арк.
20. Ф. 3698 Представництво Західно-Української Народної республіки в Німеччині, 1919–1921 рр.
оп. 1
Спр. 1 Директиви, політичні інформації державного секретаря справ закордонних, доповіді, звіти і політичні інформації представника в Берліні Е.Левицького, надіслані до державного секретаря, 138 арк.
21. Ф. 4440 Представництво Західно-Української Народної Республіки в Празі, 1919–1928 рр.
оп.1
Спр.15 Листування з урядом для справ закордонних ЗУНР з питань політичного становища ЗУНР і відношення до неї з боку Чехословаччини, Польщі і Румунії; з питань політичного і матеріального становища інтернованих в Чехословаччині, з питань організації дипломатичної місії в Чехословаччині, 98 арк.
22. Ф. 3698 Представництво ЗУНР в Німеччині, 1919–1921 рр.
оп. 1
Спр. 1 Директиви, політичні інформації державного секретаря справ закордонних, доповіді, звіти і політичні інформації представника в Берліні Е.Левицького, надіслані до державного секретаря, 138 арк.

Державний архів Волинської області
23. Ф. 46 Волинське воєводське управління, м. Луцьк
оп. 9.
Спр. 647. Копия информации Львовского воеводского управления о съезде членов УСРП во Львове, 15 арк.
24. Ф. 46 Волинське воєводське управління, м. Луцьк
оп. 9.
Спр. 2325. Информации поветовых старост Волынского воеводства о деятельности УСРП, 120 арк.

Державний архів Івано-Франківської області
25. Ф.2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 29. Донесения Львовской дирекции полиции о работе съезда Украинской народно-демократической /трудовой партии/, состоявшегося 3 июня 1921 года во Львове, 6 арк.
26. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 139. Квартальные отчеты Тернопольского воеводского управления о деятельности политических партий, профессиональных союзов о забастовочном движении на территории воеводства, 192 арк.
27. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 143. Месячные отчёты Львовского воеводского управления о деятельности политических партий, профессиональных союзов, о забастовочном движении на территории Львовского воеводства, 116 арк.
28. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр.144. Месячные отчёты Львовского воеводского управления о деятельности политических партий, профессиональных союзов, о забастовочном движении на территории Львовского воеводства, 56 арк.
29. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр 163. Донесения поветовых староств о ходе митингов и собраний проведённых различными партиями и организациями, 139 арк.
30. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 558. Переписка с поветовым староством о деятельности УСРП в Станиславском воеводстве, 65 арк.
31. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 875. Донесения поветовых староств о протестах украинских обществ и организаций против законопроектов и колонизации Западной Украины и реорганизации школ, 124 арк.
32. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 899. Переписка с поветовыми староствами об организации в Станиславском воеводстве украинской католической народной партии: программа этой партии, 11 арк.
33. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 1369. Переписка с Министерством внутренних дел и поветовыми староствами о предвыборной агитации УНДО в поветах Станиславского воеводства, 53 арк.
34. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр.1486. Информация Львовского воеводского управления о состоявшемся 8 конгрессе Украинской социал-демократической партии /УСДП/ во Львове 17 октября 1937 г., 8 арк.
35. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 1494. Информация Львовского воеводского управления о состоявшихся собраниях и конференциях Центрального Комитета украинской буржуазной националистической партии /УНДО/, 22 арк.
36. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 1562. Информация Львовского воеводского управления о состоявшемся съезде украинской националистической партии УНДО во Львове, 27 арк.
37. Ф. 2 Станіславське воєводське управління, м. Станіслав
оп. 1.
Спр. 2035. Проект предложения украинских депутатов польского сейма о закреплении в польской конституции прав автономии для Западной Украины, 22 арк.
38. Ф. 68 Станиславское воеводское управление государственной полиции, г. Станислав
оп. 1.
Спр. 35. Циркулярные распоряжения Станиславского управления государственной полиции о вооружении личного состава полиции, 90 арк.
39. Ф. 176 Постерунок державної поліції с. Старуня, Надвірнянського повіту
оп. 1.
Спр. 24. Інформації Надвірнянської повітової команди держполіції про діяльність українських націоналістичних партій, 48 арк.
40. Ф. 226 Прокуратура Станиславского окружного суда, г. Станислав
оп. 1.
Спр. 14. Еженедельные отчеты Станиславского воеводского управления о политической обстановке в воеводстве за ІІІ-й квартал 1927 г., 104 арк.

Державний архів Львівської області
41. Ф. 1 Львовское воеводское управление. 1921–1939 рр.
оп. 51.
Спр. 758. Устав и программа Российского Ленинского Коммунистического Союза молодежи присланого для информации Министерством внутренних дел. 10.08.1928 – 5.11.1938), 16 арк.
Державний архів Тернопільської області
42. Ф. 231 Тернопільське воєводське управління, м. Тернопіль
оп. 1.
Спр. 574. Донесения органов государственной полиции и поветовых староств о деятельности УСРП не территории воеводства, 105 арк.
43. Ф. 231 Тернопільське воєводське управління, м. Тернопіль
оп. 1.
Спр. 2063. Программа и организационный устав националистической УСРП, принятый на 32 конгрессе УСРП, 46 арк.

Опубліковані джерела
44. Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР 1917 – 1939. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наук. думка, 1979. – 558 с.
45. Західно-Українська Народна Республіка 1918 – 1923. – Т. 2. – Івано- Франківськ, Лілея-НВ. – 2001. – 710 с.
46. Коммунистическая партия Польши в борьбе за независимость своей страны. Материалы и документы. – М.: Изд-во иностр. лит., 1955. – 400 с.
47. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК, Т. 2. – К., 1979. – 521 с.
48. Кугутяк М. Українська націонал-демократія 1918–1939 / Микола Кугутяк. – Київ – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. – Т. 2. – 704 с.
49. І Конгрес ФНЕ. – Львів, 1936. – 46 с.
50. Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9 т. / голова ред. кол., наук. ред. Т.Гунчак. – К.: Дніпро. – 2001. – Т. 6: 90-ті роки ХІХ – 20-ті роки ХХ ст. / упоряд. і прим. Т.Гунчак, Р.Сольчаник; ред. В.Полковенко. – Б. м.: б. в., 2001. – 520 с.
51. Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9 т. / голова ред. кол., наук. ред. Т.Гунчак. – К.: Дніпро. – 2001. – Т. 7: 20-ті– 40-ві роки ХХ ст. / упоряд. і прим. Т.Гунчак, Р.Сольчаник; ред. Г.Лозинська. – Б. м.: б. в., 2001. – 440 с.
52. Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті [документи і матеріали в 3 т. / упоряд. Т. Гунчак; Р. Сольчаник]. – Мюнхен, 1938. – Т. 2. – 430 с.
53. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. – Т. ІІ. – Б. м. в. Сучасність, 1983. – 426 с.
54. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. – Т.ІІІ / Упор. Тарас Гунчак, Роман Сольчаник. – Сучасність, 1983. – 381 с.

Програмні документи партій
55. Витяг з програми УПНР // Заграва. – 1924. – Ч. 9. – 1 травня. – С. 2.
56. Головні постанови закону з 26 вересня 1922 р. // Нова Зоря. – 1928. – 25 березня.
57. Декларація ЦК УНДО // Діло. – 1938. – 13 травня.
58. Засідання ТНК // Діло. – 1923. – 30 червня.
59. Звідомлення зі Зїзду в справі обєднання // Діло. – 1925. – 15 липня.
60. Наша програма // Народ. – 1919. – 30 марта. – Ч. 6. – С. 2.
61. Наші завдання // Народ. – 1919. – 20 лютого. – Ч. 1. – С. 21.
62. Платформа Української Радикальної Партії. – Львів: Народна друкарня Манєцьких, 1905. – 16 с.
63. Постанови ІІ з’їзду Комуністичної партії Західної України. – Львів, 1925. – С. 25.
64. Постанови Х-го Поширеного Пленуму ЦК КПЗУ по звіті секретаріату. – Львів, 1928. – С. 10.
65. Правник. Форма державного устрою в минувшині й теперішності // Громадський голос. – 1931. – 17 січня. – Ч.2. – С. 4–5.
66. Правно-державна заява Українського Клюбу виголошена на пленарному засіданні сейму 29 березня 1928 р. // Діло. – 1928. – 31 березня.
67. Право народу. Приступний виклад програми Української Соціялістично-Радикальної Партії (УСРП). – Львів: Громада, 1926. – 42 с.
68. Причинки до суспільного мислення // ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929–1955: Збірка документів. – Б. м., б. в., 1955. – 371 с.
69. Про воєводську автономію // Діло. – 1922. – 8 вересня.
70. Програма руско-україньскої радикальної партиї принята на краєвім з’їзді партийнім у Львові 29 грудня 1895. – Львів, 1895. – 16 с.
71. Програма УНДО // Діло. – 1926. – 28 листопада.
72. Резолюції Народного зїзду // Діло. – 1926. – 28 листопада.
73. Спільна платформа // Діло. – 1923. – 20 квітня.
74. Статут для Східної Галичини // Український прапор. – 1919. – 9 листопада.
75. Чого хоче Українська Соціялістично-Радикальна партія. – Львів: Українська видавнича спілка „Громада“, 1926. – 47 с.
76. Ухвали Головної Управи УРП //Народ. – 1919. – 20 мая. – Ч. 28. – С. 1.
77. Platforma polityczna UNDO // Biuletyn polityczny. – Warszawa, 1926. – №1. – S. 289–290.
Періодичні видання
78. Аналіза ситуації. Хід думок реферату Д. Паліїва на І Конференції ФНЕ 23 березня 1935 р. // Перемога. – 1935. – 1 травня. – С. 3–6.
79. Андрієвський Д. „Вічний мир“ / Дмитро Андрієвський // Розбудова Нації. – 1928. – Ч. 2. – С. 49–54.
80. Большевицький чорний інтернаціонал // Громадський голос. – 1935. – 7 грудня. – Ч. 47. – С. 2.
81. Бочковський О.І. Диктатура – стара річ / Ольґерд Іпполіт Бочковський // Громадський голос. – 1937. – 27 листопада. – Ч. 46. – С. 3.
82. Вагання і вирівнювання // Мета. – 1936. – 17 квітня.
83. Важенна подія // Свобода. – 1926. – 23 листопада.
84. Виборчі підсумки на суцільній українській території під Польщею // Діло. – 1928. – 24 березня.
85. Вислід виборів до сейму // Нова Зоря. – 1938. – 10 вересня.
86. Вислід виборів до сейму // Нова Зоря. – 1938. – 10 листопада.
87. Відповідь Головної Управи УСРП ЦК УНДО // Громадський голос. – 1927. – 21 травня.
88. Війна в УНДО розгоряється // Нова Зоря. – 1933. – 16 липня.
89. В.М. Самоврядування // Діло. – 1926. – 24 січня.
90. Головні постанови закону з 26 вересня 1922 р. // Нова Зоря. – 1928. – 25 березня.
91. Громадський голос. – 1935. – 19, 26 січня.
92. Двадцять літ страхіття // Громадський голос. – 1937. – 6 листопада. – Ч. 43. – С. 2.
93. Два фронти // Діло. – 1936. – 2 серпня.
94. Діло. – 1918. – 11 листопада.
95. До перерібки внутрішніх вартостей. Тези для дискусії серед наших прихильників // Заграва. – 1923. – Ч. 3. – 1 травня. – С. 37–39.
96. Дуб Я. Сучасна криза державного ладу та майбутній устрій України / Я.Дуб // Розбудова Нації. – 1929. – Річник ІІ. – Ч. 8–9. – серпень– вересень. – С. 251–257.
97. Заклинський Р. Витревати / Р. Заклинський // Народ. – 1919. – 9 мая. – Ч. 19. – С. 1–2.
98. З партійного життя. З’їзд радикальної партії // Діло. – 1925. – 4 лютого. – Ч. 25. – С. 3.
99. Засадничі речі // Діло. – 1930. – 28 листопада.
100. Засідання ТНК // Діло. – 1923. – 30 червня.
101. Засоби // Діло. – 1923. – 20 травня.
102. Земля і воля // Народ. – 1919. – 2 марта. – Ч. 2. – С. 1.
103. Звідомлення зі Зїзду в справі обєднання // Діло. – 1925. – 15 липня.
104. З партійного життя. З’їзд радикальної партії // Діло. – 1925. – 4 лютого. – Ч. 25. – С. 3.
105. Іванейко М. Ідеологічні підстави творчого націоналізму / Микола Іванейко // Перемога. – 1935. – Ч. 30. – 1 квітня. – С. 3–8.
106. Інцигур В. До програми партії / В. Інцигур // Заграва. – 1924. – Ч. 9. – 1 травня. – С. 1.
107. Інцигур В. До програми партії / В. Інцигур // Заграва. – 1924. – Ч. 12. – 2 червня. – С. 2–3.
108. Інцигур В. До програми партії / В. Інцигур // Заграва. – 1924. – Ч. 13. – 9 червня. – С. 3–4.
109. Інцигур В. До програми партії // Заграва. – 1924. – Ч. 15. – 23 червня. – С. 2–3.
110. Інцигур В. До програми партії / В. Інцигур // Заграва. – 1924. – Ч. 16. – 30 червня. – С. 2.
111. Кілька заміток про політику // Громадський голос. – 1936. – 16 травня. – Ч. 18. – С. 2.
112. Коберський К. Два напрями соціалізму / Карло Коберський // Громадський голос. – 1925. – 22 серпня. – С. 2;
113. Коберський К. Що таке соціалізм / Карло Коберський // Календар „Громада“ на 1926 рік. – Львів, 1925. – С. 46.
114. Кучабський В. Вага і завдання Західно-Української Держави серед сил Східної Європи на переломі 1918/1919-ого року / Василь Кучабський // Дзвони. Літературно-науковий журнал. Львів, 1932. – Ч. 3(12). – С. 197–199.
115. Левинський В. Наш протест / Володимир Левинський // Нова доба. – 1921. – № 13 (56). – 22 жовтня.
116. Левицький Д. Важкий білянс кількох місяців / Дмитро Левицький // Діло. – 1934. – 9 листопада.
117. Левицький Д. Перші хвилі праці нашої Парламентарної репрезентації / Дмитро Левицький // Діло. – 1928. – 15 квітня.
118. Літописець. Галицький консерватизм // Нова Зоря. – 1929. – 24 липня.
119. Найважливіша політична задача нашого сучасного покоління // Нова Зоря. – 1928. – 1 квітня.
120. Надзвичайний Народний Зїзд // Република. – 1919. – 3 цвітня.
121. Народний Зїзд // Діло. – 1923. – 25 травня.
122. Народний Зїзд // Діло. – 1926. – 23 листопада.
123. Народний з’їзд у Львові // Діло. – 1932. – 29 березня.
124. Наша правда. – 1924. – № 4 – 8. – С. 105.
125. Наша програма // Народ. – 1919. – 30 марта. – Ч. 6. – С. 2.
126. Наші завдання // Народ. – 1919. – 20 лютого. – Ч. 1. – С. 21.
127. Наші цілі // Заграва. – 1923. – Ч. 1. – 1 цвітня. – С. 1–4.
128. Ноти уряду Західної України до Найвищої Ради // Український прапор. – 1921. – 29 січня.
129. Онацький Є. Італійська Корпоративна Держава / Євген Онацький // Розбудова Нації. – 1929. – № 3–4. – С. 78–84.
130. Основи земельної реформи // Република. – 1919. – 9 марта.
131. Охримович В. Сучасне політичне положення і наша тактика / Володимир Охримович // Діло. – 1923. – 24 травня.
132. Пакт з Совітами // Свобода. – 1932. – 14 серпня.
133. Паліїв Д. Шкідливі маньяки / Дмитро Паліїв // Новий час. – 1931. – 4 грудня.
134. Перед партійним з’їздом // Громадський голос. – 1925. – 17 січня. – С. 1.
135. Після виборчого бою // Діло. – 1928. – 21 березня.
136. По зїзді // Заграва. – 1924. – Ч. 9. – 1 травня. – С. 1.
137. По зїзді // Заграва. – 1924. – Ч. 15. – 23 червня. – С. 1–2.
138. Права і лояльність. Промова І. Блашкевича на конституційній комісії 28 січня 1930 р. в дискусії над проектом зміни конституції // Діло. – 1930. – 1 лютого.
139. Правно-державна заява Українського Клюбу виголошена на пленарному засіданні сейму 29 березня 1928 р. // Діло. – 1928. – 31 березня.
140. Президія УНДО і УПР про теперішнє положення // Діло. – 1934. – 16 липня.
141. Про воєводську автономію // Діло. – 1922. – 8 вересня.
142. Промова Дмитра Левицького 30 травня 1928 р. на пленарному засіданні сойму // Діло. – 1928. – 1 червня.
143. П’ять листів Томашівського // Нова Зоря. – 1931. – 20 грудня.
144. Рішення ради Амбасадорів 25 червня 1919 р. // Діло. – 1931. – 15 березня.
145. Словарець найчастіше уживаних чужих слів // Календар „Громада“ на рік 1926. – Львів, 1925.
146. Спадщина минулого // Заграва. – 1923. – Ч. 1. – 1 квітня. – С. 6–8.
147. Спільна платформа // Діло. – 1923. – 20 квітня.
148. Стахів М. Демократія, соціалізм та національна справа / Матвій Стахів // Громадський голос. – 1936. – 10 жовтня. – Ч. 39. – С. 6.
149. Стефан Томашівський як історик // Нова Зоря. – 1931. – 20 грудня.
150. „105“ – проц