ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ СОЛОМОНА КРИМА

brief description

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
ЛУГАНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ім. Е. О. Дідоренка

На правах рукопису

СОРОКІН РУСЛАН ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 340.12

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ СОЛОМОНА КРИМА

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Шевченко Анатолій Євгенійович

Донецьк – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП ......................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ Й ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………
1.1. Огляд наукової літератури
12
12
1.2. Джерельна база дослідження
Висновки до розділу 1 25
36
РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНІ Й ІДЕОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ПОГЛЯДІВ СОЛОМОНА КРИМА…………………………………………………...
2.1. Караїмська спільнота як середовище становлення громадянської позиції та світогляду С. Крима

38

38
2.2. Політична програма Конституційно-демократичної партії як підґрунтя поглядів С. Крима на державу і право
Висновки до розділу 2
52
71
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ПОГЛЯДІВ С. КРИМА В КОНТЕКСТІ ЙОГО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…………………………...
3.1. Громадська та політична діяльність С. Крима в 1898–1918 рр

74
74
3.2. Соломон Крим на чолі другого Кримського крайового уряду (15 листопада 1918 р. – 10 квітня 1919 р.)
Висновки до розділу 3
104
134
РОЗДІЛ 4. ПОГЛЯДИ СОЛОМОНА КРИМА НА ДЕРЖАВУ Й ПРАВО……………………………………………………………………
4.1. Політичне кредо С. Крима
137
137
4.2. Правові ідеї С. Крима
Висновки до розділу 4 159
169
ВИСНОВКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ 181
207

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова правової держави, становлення громадянського суспільства в Україні визначають стійкий інтерес до всебічного й об’єктивного вивчення особливостей державного будівництва на території сучасної України в різні періоди її історії. Одна з них пов’язана з правовим статусом і політичним становищем малочисельних народів, які мешкають в Україні і мають власний досвід участі в суспільно-політичних та державотворчих процесах, виробили засоби їхньої громадсько-політичної самоорганізації та відповідної юридичної атрибутації. На окрему увагу заслуговують кращі зразки політико-правової думки, продуковані громадськими й науковими діячами.
У правовій літературі лише ескізно подано таку цікаву сторінку, як організація державної влади Кримським урядом на чолі із Соломоном Кримом, його відносини з представниками країн Антанти й командуванням Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР), основні напрями нормативно-правової діяльності у 1918–1921 рр. Врахування уроків та досвіду державотворчих зусиль політичних сил різної орієнтації в Криму створює основи не лише для прирощення теоретичних знань, а й для збагачення практики державного будівництва на сучасному етапі.
Погляди С. Крима на державу і право, його ідеї щодо майбутніх перспектив державного будівництва, а також роль політичних партій та громадських об’єднань в організації та функціонуванні різних владних структур на території півострова дотепер студіювалися несистемно. Однак ця постать заслуговує на особливу увагу дослідників через кілька причин. Караїм за походженням, С. Крим був одним із найосвіченіших громадян Тавриди й усієї Росії, земським діячем, членом Конституційно-демократичної партії (“Народна свобода”), членом Державної думи І і IV скликань і виборним останнього складу Державної ради Російської імперії. Він очолював єдиний у Криму за період 1918–1921 рр. цивільний уряд. Залишаючись адептом ліберальних цінностей і прихильником демократичного розвитку державної і правової систем. Саме ці базові принципи, що істотно вплинули на його правові погляди, він намагався втілювати в життя на всіх етапах своєї державної, політичної та громадської діяльності. С. Крим став ініціатором заснування найбільшого у той час на території Кримського півострова вищого навчального закладу – Таврійського університету.
Теоретичне підґрунтя дисертації становлять напрацювання провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі теорії та історії держави і права; історії політичних і правових вчень В.Д. Гончаренка, В.Г. Зарубіна, О.В. Зайчука, В.М. Кампо, В.В. Копєйчикова, О. І. Копиленка, О.Л. Копиленка, В.Б. Кузьменка, О.М. Кириченко, В.В. Лемака, О.Г. Мурашина, О.В. Петришина, А.Й. Рогожина, В.О. Румянцева, А.В. Санцевича, В.О. Серьогіна, О.Д. Святоцького, О.Ф. Скакун, С.О. Телешуна, О.В. Тимощука, Б.Й. Тищика, Р.Б. Тополевського, І.Б. Усенка, Р.Р. Фахрутдінова, Р. Циппеліуса, А.Є. Шевченка, О.Н. Ярмиша та інших.
І хоча ідеї і теоретичні напрацювання Соломона Крима увійшли до скарбниці вітчизняної правової думки, проте донині відсутні юридичні дослідження, спеціально присвячені комплексному аналізу його політико-правових поглядів, а також їхньому практичному втіленню у процесі його громадської, політичної та державної діяльності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема наукового дослідження відповідає вимогам Закону України від 11 липня 2001 року «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки». Обраний напрям дисертаційного дослідження передбачений планом наукових досліджень Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка і пов’язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту. Номер державної реєстрації теми дисертаційного дослідження 0111U003928. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 7 від 31.03.2010 р.), та включена Національною академією правових наук України до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2010 р.; № 24).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз політико-правових поглядів С. Крима на державу і право, вивчення основних етапів його суспільної активності як політика, громадського і державного діяча та використання історичного досвіду для удосконалення державного будівництва.
Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:
– охарактеризувати стан опрацювання теми в науковій літературі та джерельну базу дослідження;
– з’ясувати правовий статус кримських караїмів у розгорнутій історичній ретроспективі та їхнє фактичне становище як національної меншини у складі Кримського ханства й Російської імперії;
– виявити вплив норм права Кримського ханства й Російської імперії на правосвідомість караїмського народу та формування державно-правової концепції С. Крима;
– встановити основні етапи розвитку політико-правових поглядів С. Крима та проаналізувати їх у контексті його громадської, політичної державної діяльності;
– дати політико-правову оцінку програми Конституційно-демократичної партії і виявити її вплив на формування світоглядного й політичного кредо С. Крима;
– простежити погляди С. Крима на функціонування держави, забезпечення базових прав і свобод людини;
– виявити ставлення С. Крима до земського самоврядування й основних інститутів держави в Російській імперії до Лютневої революції 1917 року, показати засоби реалізації креативного потенціалу цих форм самоорганізації місцевих громад;
– висвітлити погляди С. Крима на права національних меншин у Росії;
– відтворити політичний портрет С. Крима на підставі його державної, політичної і громадської діяльності та спогадів сучасників.
Об’єктом дослідження є наукова, громадська, політична й правозастосовча діяльність С. Крима як голови Таврійського губернського земського зібрання, депутата Державної думи й Державної ради Російської імперії й голови Ради Міністрів Криму в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., а також нормативно-правові акти, вироблені за його участю.
Предметом дослідження є державно-правові погляди С. Крима.
Методи дослідження. Методологічні підходи до виконання дисертаційного дослідження базуються на засадах об’єктивності, системності, всебічного врахування всіх складових елементів та проявів, явищ і процесів, що вивчаються, а також загальнонаукових методах пізнання.
За основу дослідницького інструментарію взято міждисциплінарні методики, що продиктовано історико-правовим характером дослідження.
Текст структурований і вибудуваний за проблемно-хронологічним принципом, що, в поєднанні з іншими суто історичними методами, створило можливості для реконструкції суспільно-політичного, соціального, етнічного, ментального середовища, в якому формувалась особистість С. Крима, а також послідовного відтворення подій, в яких він брав участь як громадянин, вчений, політик, державний діяч.
Основними загальнонауковими методиками, використаними у праці, стали інструменти емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, зіставлення), операції, що застосовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях (аналіз, синтез, індукція і дедукція, моделювання), суто теоретичні методики (сходження від загального до одиничного, особливого і, навпаки, від одиничного до загального), соціальні прийоми (опитування, аналіз статистичних матеріалів тощо).
Використання діалектичного і системного методів пізнання мало на меті простежити життєвий шлях центрального об’єкта цього дослідження у всій його складності, багатоманітності, взаємозв’язках з іншими акторами тогочасних суспільно-політичних реалій (підрозділи 2.1., 2.2., 3.1., 3.2.).
Методи наукової біографістики застосовані з метою відтворення багатовимірного, стереоскопічного образу С. Крима в різних часових і подієвих контекстах, з відповідними реакціями, рефлексіями, моделями поведінки (підрозділи 3.1., 3.2.).
Історико-правовий метод використовано для аналізу поглядів С. Крима на державу і право, політичної програми Конституційно-демократичної партії (“Народна свобода”), рішень Таврійських земських зборів, законотворчих ініціатив С. Крима в Державній думі Російської імперії I і IV скликань, а також нормативно-правових актів другого Кримського крайового уряду (підрозділи 1.2., 4.1., 4.2.).
Завдяки методам герменевтики й феноменології, політико-правові ідеї С. Крима, викладені в розроблених ним нормативно-правових актах, а також політичній легенді-казці “Молитва Гахама”, проектуються на його практичну діяльність, сприяючи осмисленню й визначенню їхньої суспільної та наукової значущості, а також місця і ролі цієї непересічної постаті в громадсько-політичних і державотворчих процесах регіону (підрозділи 2.2., 4.1., 4.2.).
Джерелознавчі методики використані на етапі виявлення, обробки, систематизації документально-емпіричної основи дисертації. Комбінування наукового інструментарію юриспруденції, історії, політології, філософії, соціології та інших дисциплін створило підґрунтя для комплексного висвіт-лення тих аспектів теми, які перебувають у центрі дослідження (підрозділ 1.2.).
Емпіричну базу дослідження склали документи, насичені інформацією про суспільно-політичну діяльність Соломона Крима у Таврійських земських органах і державних структурах Російської імперії – журнали засідань Таврійських губернських земських зборів та стенографічні звіти про роботу Державної думи Російської імперії І і IV скликань, законодавчі акти дореволюційної Російської держави, політичні документи російської Конституційно-демократичної партії, періодичні видання і преса, наративні джерела, спогади учасників тих подій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням політико-правових поглядів та державотворчих зусиль видатного кримського суспільного й політичного діяча С. Крима, в якому міститься аналіз його наукової та законотворчої спадщини й з’ясовується її місце в юридичній науці.
Наукову новизну конкретизують наступні положення:
уперше:
– подано широку респективу функціонування караїмської спільноти як специфічного етноконфесійного, соціокультурного, економічного й ментального середовища, в якому складалася особистість С. Крима;
– виявлено, систематизовано й проаналізовано архівні джерельні пласти, мемуарну літературу, періодичну пресу та наукову літературу, в яких віддзеркалюється життєвий шлях непересічної історичної постаті – С. Крима;
– у концентрованому вигляді охарактеризовано основні чинники, що вплинули на формування політико-правових поглядів С. Крима, його життєве й громадсько-державне кредо зокрема виховання в караїмській спільноті, університетська освіта, практична робота в самоврядних структурах, участь у підготовці нормотворчих документів.
– шляхом виявлення, системного опрацювання джерельних масивів виокремлено й проаналізовано державно-правові ідеї С. Крима, сформульовані й викладені в його публічних виступах у земських і державних органах влади, розроблених ним законопроектах, й стосується налагодження діяльності органів місцевого самоврядування, подолання бюрократизму, спрощення процедури проходження документів, удосконалення системи влади в країні в цілому і в таврійському регіоні, впорядкування земельних відносин та інші.
– визначені основні етапи становлення політико-правових поглядів Соломона Крима в контексті його громадської та державної діяльності: участь у роботі Таврійського губернського земського зібрання, Державної думи I і IV скликань та Державної ради Російської імперії, виконання функцій, пов’язаних із державним управлінням на посаді голови другого Кримського крайового уряду;
– охарактеризовано погляди С. Крима на існуючу судову систему і запропоновані ним методи усунення недоліків у її функціонуванні;
– розкрито погляди С. Крима на право як на основний регулятор усіх видів суспільних відносин;
– встановлено, що в національному питанні С. Крим виступав за надання культурної автономії компактно проживаючим у конкретній місцевості національним меншинам;
– доведено, що С. Крим був прихильником відтворення єдиної, вільної й демократичної Росії, якій кожному громадянину та представникам всіх соціальних станів були б гарантовані рівні права і свободи.
удосконалено:
– інструментарій, за допомогою якого фігура громадського й державного діяча вписується в контекст суспільно-політичного життя країни в різні, в тому числі, переломні, періоди її історії;
– погляди на зусилля С. Крима на посадах гласного Таврійського губернського земства, депутата Державної думи і члена Державної ради Російської імперії;
– оцінки результатів наукової діяльності С. Крима в аграрній сфері та розвитку економіки регіону;
– характеристику ідеї Соломона Крима про те, що освічене й культурне суспільство, вільний доступ населення до одержання знань і професійних навичок, сприяння розвитку науки є запорукою розвитку вільної й демократичної держави;
– уявлення про правове поле, в якому діяв другий Кримський крайовий уряд та безпосередній внесок С. Крима у нормотворчий процес.
дістали подальший розвиток:
– положення про верховенство права як імперативну засаду теоретичних поглядів і громадсько-політичної практики С. Крима;
– теза про те, що визначальним фактором структурування й еволюції політико-правових поглядів С. Крима стали ідеї “нового” лібералізму та програма Конституційно-демократичної партії “Партія народної свободи”;
– інтерпретації, пов’язані з діяльністю С. Крима на посаді голови другого крайового Кримського уряду;
– твердження про те, що С. Крим був прихильником лібералізації всіх державних інститутів, а також галузей права й процесу;
– політико-правові рішення, за допомогою яких С. Крим втілював у життя на території Кримського півострова лінію, спрямовану на реалізацію політичної програми російської Конституційно-демократичної партії (партії “Народної свободи”), адаптуючи її до місцевих умов.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони використовуються у навчальному процесі кафедри теорії та історії держави і права Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (акт впровадження в навчальний процес від 21.03.2011 р.), кафедри менеджменту і права Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України “Кримський агротехнологічний університет” (акт впровадження в навчальний процес від 21.03.2011 р.).
Особистий внесок здобувача. Наукові положення та висновки, які виносяться на захист, одержані дисертантом самостійно. У співавторстві опубліковано одну статтю, авторська участь здобувача становить 50 % і стосується обґрунтування особливостей формування державно-правових поглядів Соломона Крима.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження були викладені й обговорені на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ, а також доповідалися на: науковому семінарі “Міжнародні відносини в XX–XXI ст. і зовнішня політика України” (м. Сімферополь, 26 лютого 2008 р.); XX міжнародній історико-правовій конференції “Земля й земельні відносини в історії права держави і юридичної думки” (м. Судак, 25-28 вересня 2008 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи” (м. Сімферополь, 16–17 квітня 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичної конференції “Актуальні проблеми юридичної науки очима молодих учених” (м. Донецьк, 25 лютого 2011 р.); Всеукраїнській конференції студентів та молодих учених “Юриспруденція: актуальні проблеми теорії та практики” (м. Бердянськ, 17-18 квітня 2011 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у восьми наукових публікаціях, з них чотири статті опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотири тези доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (287 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок, з них основний текст – 180 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дисертаційний проект містить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у дослідженні політико-правових поглядів С. Крима, встановленні й системній характеристиці його суспільної активності як політика, громадського і державного діяча.
До головних результатів наукового пошуку слід віднести такі.
Огляд наукової літератури з проблематики, повязаної з темою дисертаційної роботи, засвідчив наявність прогалин у вітчизняній історико-правовій науці, а також відсутність соціального запиту на актуалізацію досвіду державного будівництва в Криму в період 1917–1921 рр. та політико-правових поглядів такої непересічної особистості, як Соломон Крим. У радянські часи це було викликане ідеологічними причинами, оскільки він займав антибільшовицькі позиції. Незважаючи на зростання зацікавленості цими питаннями з боку сучасних вчених, і донині відсутнє комплексне й системне дослідження постаті С. Крима, його державно-правових поглядів, законодавчої та державотворчої діяльності.
Опрацювання документальних масивів, що зберігаються у вітчизняних архівосховищах – ЦДАВО України, ЦДІА України, ДААРК, – а також збірників документів, періодичної преси, мемуарів і наративних джерел дало можливість визначити критичну масу емпіричного матеріалу, необхідну для підготовки тексту. Основне місце серед них посідають документи, в яких віддзеркалюється функціонування органів місцевого самоврядування (Феодосійського повітового й Таврійського губернського земств), вищих державних органів влади – Державної думи й Державної ради; законодавчі акти Російської імперії; політична програма Конституційно-демократичної партії; матеріали, що ілюструють громадську, наукову, господарську й державно-політичну роботу С. Крима; документи другого Крайового Кримського уряду та інших політичних сил у регіоні.
Правовий статус караїмської спільноти Кримського півострова визначали їхнє соціально-економічне й політичне становище у Кримському ханстві й Російській імперії. Юридично гарантований суверенітет духовної ієрархії, рівних прав караїмської нацменшини з усіма іншими підданими країни забезпечив їм повноцінну участь у всіх сферах життя. У свою чергу караїми виявили себе лояльними, ініціативними, законослухняними громадянами.
Основними факторами, які заклали фундамент особистості С. Крима та його свідомості, стало специфічне соціально-економічне, конфесійне, культурно-освітнє середовище, в якому він виховувався, отримував початкову й середню освіту, а також навчання на юридичному факультеті Московського університету та Петровсько-Розумовській сільськогосподарській академії.
Перший досвід суспільної діяльності і правових ініціатив С. Крим здобув, працюючи на виборних посадах у місцевих самоврядних органах.
Активна громадська позиція С. Крима реалізувалася шляхом участі в роботі Таврійського губернського земства. Як гласний від Феодосійського повіту він домагався дотримання процедурних вимог у функціонуванні владної вертикалі, що мало забезпечити точне і повне відображення волі законодавця й максимально наблизити відповідність форми юридичних рішень до їхнього змісту; юридичної експертизи проекту відчуження земель для прокладання зрошувальних каналів; вироблення регуляторів податкової політики, що мали б унормувати і збалансувати інтереси центру і регіонів, а також засобів регламентації торгівлі; виступів із пропозиціями щодо змін у територіально-адміністративному устрої.
Політико-правові погляди С. Крима пройшли два етапи у своєму формуванні: участь у Таврійських губернських земських зборах, Державній думі й Державній раді Російської імперії та головування у другому Кримському крайовому уряді.
Перший етап характеризується становленням ліберально-демократичних поглядів С. Крима на політику, державу, роль органів місцевого самоврядування, прагненням реформувати правову систему, забезпечити права національних меншин тощо.
Другий етап – остаточним закріпленням політико-правових переконань С. Крима і спробами реалізації своїх ідей у практиці політичної і державної роботи.
Звертаючись з ініціативою встановлення спрощеного і чіткого порядку проходження земських клопотань до вищих інстанцій, він прагнув уникнути двозначності в нормах закону. С. Крим звертав увагу на те, що правова норма має бути сформульована так, щоб всіма розумілася однаково, тоді не було б шансів у тих, хто умисно хотів би тлумачити її інакше. За період своєї діяльності в губернському земстві він зарекомендував себе як прихильник порядку й ефективної організації роботи всіх інститутів земства, підконтрольних йому фондів і організацій. Низка його виступів була спрямована саме на досягнення цієї мети.
Визначальну роль на формування ідей С. Крима про державу й право справила ідеологія російської Конституційно-демократичної партії, членом якої він був від початку її утворення.
Першим значним нормативно-правовим актом, який був розроблений за участі Соломона Крима, була політична програма російської Конституційно-демократичної партії (партії Народна свобода), яку він представляв у Державній думі й Державній раді Російської імперії. Партія згуртувала найбільш прогресивних представників російської інтелігенції, які прагнули до реформування основних державних інститутів законодавчим “парламентським” шляхом. Основою їх переконань були загальнолюдські цінності, які через кілька десятиліть, 1950 р., стали підґрунтям прийняття одного з головних інструментів міжнародного права – “Конвенції прав і основних свобод людини і громадянина”.
Досвід законодавчої роботи сприяв кристалізації С. Крима поглядів на державу і право. Практичні навички розробки законопроектів у сфері земельних відносин, базових соціально-економічних прав громадян давали йому можливість реалізувати програмні постулати Конституційно-демократичної партії. Обраний до складу Державної думи ІV скликання, він працював у комісії з виконання державного кошторису та видатків, а також сільськогосподарській. У лібералізації аграрної політики уряду Росії він вбачав один з основних чинників стабілізації суспільства.
Лібералізація державно-правових інститутів, відповідність їх демократичним стандартам стала основною метою С. Крима на всіх етапах його суспільно-політичної діяльності.
Держава, на його думку, мала підтримувати й забезпечувати демократичний розвиток усіх сфер громадського життя, правосвідомість громадян як повноправних членів суспільства й активних учасників проведення ліберальної державної внутрішньої політики.
С. Крим виступав за відтворення єдиної й цілісної Російської держави. При цьому в Росії, за його задумом, мала поетапно бути встановлена правова держава й сформоване громадянське суспільство.
Спираючись на політичну програму Партії народної свободи, він обстоював закріплення в Основному Законі Російської держави принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Кожна з галузей влади повинна була мати певну самостійність і гарантії невтручання у свою діяльність із боку інших, але при цьому він вважав за необхідне й установлення законних можливостей для взаємного контролю між ними.
Законодавча влада мала належати Народному Представництву (думі, раді, сейму) – колегіальному виборному органу, що обирається населенням на певний строк шляхом вільних відкритих прямих і рівних виборів.
Виконавча влада (Рада Міністрів) мала формуватися органом Народного Представництва й бути йому підзвітною. При цьому Рада Міністрів забезпечувалася гарантіями самостійного здійснення безпосередніх функцій із реалізації прийнятих органом Народного Представництва законів, забезпечення економічного зростання й стабільності в державі, добробуту громадян і т.д.
С. Крим вважав за необхідне надання широких повноважень органам місцевого самоврядування з питань місцевого життя. До їхньої компетенції він відносив участь у податковій політиці держави, відання найважливішими господарськими питаннями, контроль над місцевими установами у сфері освіти й охорони здоров’я.
Конфлікти в будь-якій сфері державного й суспільного життя, на глибоке переконання С. Крима, мали вирішуватися винятково судами відповідної компетенції. Крім того, велике значення надавалося судовій владі як ефективному інструменту підтримання законності й дотримання прав усіх громадян держави, незалежно від їхнього соціального й майнового становища. Основними принципами функціонування судової системи мали бути законність, гуманізм, рівноправність усіх учасників судового процесу тощо.
Право, на думку С. Крима, – єдиний регулятор суспільних відносин. Його норми права мають корінитись у ліберально-демократичній ідеології, забезпечувати рівне становище й рівні можливості для реалізації своїх законних інтересів усіма громадянами держави незалежно від статі, віросповідання, національності, соціального стану й інших обставин. Усі галузі права мали відповідати принципам гуманізму, справедливості й мати чітку соціальну спрямованість.
Попри прихильність до лібералізації державних і суспільних процесів (установлення парламентської демократії, прав і свобод особи тощо), кадети пропонували фактично унітарний тип державного устрою для Росії з можливим національно-культурним самовизначенням національних меншин. В окремих випадках вони допускали обласні автономії. Після подій 1917 р. кадети дещо змінили відповідні положення своєї програми, зокрема, щодо самовизначення й незалежності Фінляндії й Польщі. С. Крим, караїм за національністю, значно розширював формалізовані ідеї конституційних демократів у цьому питанні. Так, він виступав за надання всім національним меншинам рівних громадянських, політичних і інших прав нарівні з російським етносом. Національним меншинам, що компактно проживають у певних місцевостях, мав, а не міг бути наданий статус національно-культурної автономії. При цьому, після падіння монархії в Росії й розгортання громадянської війни, С. Крим виступав категорично проти відділення від колишньої імперії різних народів.
Починаючи зі своєї діяльності в Державній думі Російської імперії I скликання, С. Крим приділяв велику увагу правовому забезпеченню вирішення соціальних проблем, а особливо аграрному питанню, якому був присвячений найбільший розділ політичної програми російської Конституційно-демократичної партії. Гласний Крим, як і більшість конституційних демократів, вважав, що без кардинального вирішення цього питання неможлива модернізація економіки країни й зростання рівня життя всього населення. Він виступав за розвиток самостійного селянського господарства, формування ринкової інфраструктури сільськогосподарського виробництва й свободу створення земельних спілок різних організаційно-правових форм.
Переконаний у необхідності еволюційного й поетапного вирішення земельного питання, він підтримував ідею примусового відчуження поміщицької землі на користь “трудового землеробського населення”, тобто, селян. Таке відчуження допускалося кадетами лише шляхом викупу. Він брав безпосередню участь у розробці членами Партії народної свободи гнучких демократичних механізмів реформування аграрної сфери через систему місцевих комітетів, що складались із представників зацікавлених сторін (селян, поміщиків і адміністрації). Для врегулювання й недопущення конфліктів у сфері земельних правовідносин надалі С. Крим вважав за необхідне спрощення правових норм, що регулюють перехід землі до селян і законодавче закріплення рівноправних форм власності на неї.
Правове забезпечення впровадження ринкового господарства мало стати оптимальною основою суспільного прогресу. Він вважав неприйнятним використання будь-яких насильницьких методів у вирішенні політичних і соціальних конфліктів, виступаючи за еволюційний розвиток суспільства й усіх його політичних інститутів.
С. Крим підтримував запропонований партією Конституційних демократів комплекс заходів, спрямованих на модернізацію та зміцнення економіки держави, у тому числі:
створення при урядові спеціального органу для розробки програми розвитку всіх галузей господарства;
організація системи промислового кредиту;
реформування торгово-промислового законодавства щодо розширення свободи підприємницької діяльності (ще до утворення російської Конституційно-демократичної партії він висловлював такі ідеї на засіданнях Таврійських губернських земських зборів);
перегляд і лібералізація податкової політики тощо.
С. Крим надавав особливого значення правовому регулюванню робітничого питання (сфері найманої праці). Ґрунтуючись на політичній програмі Конституційно-демократичної партії, він наполягав на законодавчому закріпленні свободи робочих спілок, зборів і страйків. Профспілки не мали нести матеріальну відповідальність перед роботодавцями за збитки, заподіяні в результаті проведення страйків. Соломон Крим підтримував ідею про необхідність укладання між профспілками й підприємцями колективних договорів, які могли розриватись тільки на підставі відповідного судового рішення. Розв'язання конфліктів у сфері праці, за задумом С. Крима, передбачалося віднести до компетенції арбітражних органів, таких як, примірювальні камери, третейські суди, погоджувальні комісії тощо. Право на проведення страйку надавалось робітникам як крайній захід, лише у випадку безуспішних переговорів.
Велику роль для розвитку правосвідомості населення й формування з його представників майбутньої політичної еліти С. Крим відводив системі освіти. Його погляди на роль освіти у справі формування громадянського суспільства й побудови правової держави в Росії були значно ширші, ніж відповідні ідеї, зафіксовані в спеціальному розділі політичної програми Конституційно-демократичної партії. Це при тому, що кадети виступали за лібералізацію системи освіти, у тому числі за ліквідацію всіх обмежень у доступі до неї, пов'язаних зі статтю, національністю, віросповіданням тощо. С. Крим виступав за збільшення числа середніх навчальних закладів, зниження або скасування плати за навчання в них, уведення загального безкоштовного й обов'язкового навчання в початковій школі.
Таким чином, політична ідеологія С. Крима полягала в необхідності формування громадянського суспільства, закріплення в законодавстві для громадян відповідних прав і свобод, а також обов'язків і, як наслідок, створення в Росії правової держави. У спробах реалізувати свої політико-правові погляди С. Крим спирався на запропоновані кадетами у своїй політичній програмі ті або інші заходи для вирішення відповідних питань, а також конкретні механізми їх підготовки й реалізації.
Після Лютневої революції С. Крим став комісаром Міністерства землеробства Росії у Тавриді. Жовтневий переворот не похитнув його рішучості відстоювати ідею єдиної Російської держави. Він був проти цілковитого суверенітету Кримського півострова, вважаючи його територією Росії тимчасово окупованою іноземними військами. Внаслідок того, що це суперечило цілям кримськотатарського політикуму, спроба кадетів сформувати з ними коаліційний уряд виявилась безуспішною.
Пік державотворчої діяльності С. Крима припадає на період із листопада 1918 р. до квітня 1919 р. На чолі другого Кримського крайового уряду він спробував реалізувати власні політико-правові переконання та ідеали. Взявши курс на возз’єднання Криму з Росією, голова Ради Міністрів одночасно сприяв розбудові органів місцевого самоврядування, готував юридичне підґрунтя виборів до Кримського Сейму. Прагнення до відродження єдиної Російської держави вилилось у протидію вимогам кримськотатарського політичного табору про надання культурно-національної автономії. У декларації уряду проголошувалося відновлення законності й порядку і гарантії вільного волевиявлення під час виборів до Кримського Сейму. Голова Ради Міністрів значну частину нормативно-правових документів розробляв сам, запровадивши їх фахову експертизу.
Спроби Соломона Крима реформувати основні види суспільних правовідносин мали, як правило, поверховий характер, що можна пояснити кількома причинами.
З одного боку, другий Кримський крайовий уряд створювався як тимчасовий, отже, і не ставив перед собою завдання проведення глибоких і кардинальних реформ. Основною метою Ради Міністрів під головуванням С. Крима була підтримка компромісної стабільності в різноманітному за своїм політичним і національним складом кримському суспільстві, встановлення для нього демократичних прав і свобод, а також сприяння відтворенню єдиної Росії.
З іншого боку, політичні кроки уряду в цьому напрямі найчастіше мали ідеалістичний, а не раціонально-практичний характер. Це можна пояснити недостатньою компетенцією Ради Міністрів у деяких питаннях. Своїми діями спиралась на її принципи. Міжнародні контакти другого Кримського крайового уряду з іншими державами, насамперед Францією й Англією, обумовлені необхідністю заручатись підтримкою насамперед військового характеру. С. Крим і М. Винавер розраховували на ефективну взаємодію частин Добровольчої армії (Збройних сил Півдня Росії) і союзників під час оборони півострова від більшовиків, а також у забезпеченні внутрішнього правопорядку.
Самі ж інтервенти бачили співробітництво з кабінетом С. Крима дещо інакше. Англія й Франція офіційно не визнали його легітимність. Їхній інтерес полягав у встановленні свого контролю над Півднем Росії. Із цієї причини вони діяли обережно й для зміцнення своїх позицій вступили в контакт із урядом, що користувався тоді підтримкою більшої частини населення півострова, визнавши його де-факто. Підтримка силами Антанти кримського уряду в деяких його розбіжностях із командуванням ЗСПР пояснюється тим, що інтервенти не були зацікавлені у встановленні в Криму єдиної сильної, тим більше, військової влади. На практиці дії союзників звелися до розграбування майна, матеріальних цінностей і військової техніки.
Відносини другого Кримського крайового уряду з керівництвом Збройних сил Півдня Росії, що мали конфліктний характер, також посилювали політичну кризу в Криму. Командування ЗСПР прагнуло до одноосібного контролю над Кримом й чинило постійний тиск на цивільну владу (Раду Міністрів) [5.159, л. 4–7] .
У діяльності другого Кримського крайового уряду рельєфно проступає два періоди: 1) від середини листопада 1918 р. до січня 1919 р. політичний курс Кабінету Міністрів мав ліберально-демократичний характер; 2) упродовж лютого – квітня 1919 р. через несприятливі військово-політичні обставини та кризові явища в економіці він був змушений вдатися до антидемократичних непопулярних рішень. Та врешті-решт долю уряду вирішили не ці чинники, а оволодіння півостровом більшовицькими військами.
Погляди С. Крима на державу формувались під домінуючим впливом російської імперської традиції, трансформованої в руслі ліберальних цінностей. При цьому цілком в дусі тогочасних західноєвропейських інтерпретацій неолібералізм сприймався ним не стільки як сукупність теоретико-філософських та політологічних концептів, скільки дороговказом у повсякденних громадсько-політичних і законотворчих практиках. С. Крим все ж вбачав перспективи стабільності Росії у демократизації суспільного життя, верховенстві права, оптимізації державного апарату, диференціації трьох гілок влади, забезпеченні гарантій прав і свобод всіх громадян, соціальних і національних груп, справедливій виборчій системі. Парламентаризм у поєднанні з розвитком самоврядування мали гарантувати гармонійний, збалансований характер функціонування управлінського механізму й врахування інтересів усього населення регіону і країни.
Попри відсутність спеціальних теоретичних праць у галузі юриспруденції, С. Крим мав усталені погляди на місце і роль права в організації державного організму. Його пріоритети знаходили втілення у низці нормативно-правових ініціатив і актів, які готувалися особисто й колегіально. Переконаний у необхідності правового регулювання всіх галузей державного будівництва, він вважав першочерговим завданням забезпечення законних прав і свобод громадян. Особливої уваги, на його думку, за тогочасних складних соціально-економічних умов потребувала нормативна регламентація економічної сфери, зокрема, вирішення соціальних конфліктів несиловими засобами. Незважаючи на те, що вкрай несприятлива ситуація не дозволила С. Криму втілити в життя всі свої політико-правові ідеї, його теоретичні міркування й практичні кроки залишили помітний слід у державотворчих процесах періоду 1918–1921 рр.

СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Архівні джерела

Центральний державний архів вищих органів влади і управління України
(ЦДАВО України) м. Київ

Ф. 1061. – Міністерство земельних справ Української держави (1918 р.)
1.1. Оп. 1. – Спр. 10. – Листування з Таврійсько-Катеринославським піщано-яровим округом про запитальний лист лісового департаменту (13.05 (травня) 1918) – 1 арк.
1.2. Оп. 1. – Спр. 218. – Листування з Таврійсько-Катеринославським Управлінням землеробства про самочинства Австро-Угорських властей на території управління (16 серпня 1918 – 16 січня 1919) – 75 арк.
1.3. Оп. 1. – Спр. 233. – Листування з Катеринославсько-Таврійським управлінням про відпуск лісоматеріалів без торгів для потреб населення району (24 липня– 14 листопада 1918) – 26 арк.
1.4. Оп. 1. – Спр. 268. – Листування з Таврійсько-Катеринославським управлінням про подання анкетних листів про лісові культури лісництв (27 квітня – 12 грудня 1918) – 7 арк.

Ф. 1064. – Рада Міністрів Української держави (1918 р.)
1.5. Оп. 2. – Спр. 10. – Доповідні записки: Управи Всеукраїнського союзу земств про стан земств та представництва губерніальних спілок земельних власників Катеринославської і Таврійської губ. Про стан сільського господарства (з 3 квіт. до листоп. 1918) – 6 арк.
1.6. Оп. 1. – Спр. 14. – Доповідна Сімферопольського повітового старости про створення краєвої влади в Криму, тимчасовий закон про заходи з охорони залізниць та ін. (1918) – 75 арк.
1.7. Оп. 1. – Спр. 21. – Постанова Ради Міністрів УНР про утворення державного видавництва; законопроект про скріплення і кодифікацію законів; листування канцелярії генерального писаря з державною скарбницею про виділення коштів для боротьби з чумою в Феодосії, народним міністерством шляхів для Одеської залізниці (14 груд. 1917 – 7 груд. 1918) – 139 арк.

Центральний державний історичний архів України
(ЦДІА України) м. Київ

Ф. 313. – Екатеринославское губернское жандармское управление (1868–1917).
1.8. Оп. 2. – Спр. 2515. – Циркуляры департамента полиции с обзором деятельности РСДРП, переписка с помощниками начальника ЕГЖУ по этому же вопросу (5 января 1911 – 25 февраля 1913) – 431 арк.

Ф. 419. Прокурор Одесской судебной палаты (1869–1920).
1.9. Оп. 1. – Спр. 7284. – Переписка с Министерством юстиции правительства Скоропадского, прокурорами окружных судов и др. об установлении 14 января 1918 г. Советской власти в г. Симферополе, о деятельности Винницкого исполнительного комитета Совета рабочих, крестьянских и солдатских депутатов в январе – феврале месяцах 1918 г., о казнях жителей Одессы австрийскими оккупантами, об аресте и ссылке крестьян, обвиняемых в разгроме помещичьих имений и др. вопросам (20 января – 12 декабря 1918) – 423 арк.
1.10. Оп. 2. – Спр. 2991. – Дело по обвинению владельца авиационного завода в г. Симферополе Анатра А.А. в продаже завода представителям немецкой власти (18 марта – 12 декабря 1919) – 7 арк.
1.11. Оп. 3. – Спр. 401. – Циркуляры Министерства юстиции правительства гетмана Скоропадского, приказы и распоряжения Главнокомандующего штаба Деникина (14 мая 1918 – 21 января 1920) – 108 арк.

Державний архів Автономної Республіки Крим
(ДААРК)

Фонд Р–1000. – Совет Министров Крымского краевого правительства (1918–1919).
1.12. Оп. 3. – Спр. 1. – Справка о деятельности Крымского правительства и причинах его падения, составленная министром внешних сношений М.М. Винавером с примечаниями и дополнениями министра труда П.С. Бобровского. (1919) – 16 арк.
1.13. Оп. 4. – Спр. 1. – Постановления Крымского Краевого Правительства от II–III 1919 г. (1918–1919) – 241 арк.
1.14. Оп. 4. – Спр. 4. – Постановления Совета Министров Крымского Краевого Правительства за сентябрь 1918 г. – январь 1919 г (12 сентября 1918–10 января 1919) – 18 арк.
1.15. Оп. 4. – Спр. 5. – Постановления и положения Совета Министров Крымского Краевого правительства (1919) – 8 арк.
1.16. Оп. 4. – Спр. 6. – Закон об ограничении земель в Крыму с изменениями, внесенными в него от 30 января 1919 года Советом Министров Крымского Краевого правительства (1919) – 11 арк.
1.17. Оп. 4. – Спр. 20. – Журнал заседаний Совета Министров Крымского Краевого Правительства от 16 апреля 1919 года на судне “Надежда” (16 апреля 1919) – 19 арк.

Фонд Р–999. – Министерство внутренних дел Крымского Краевого правительства (1918–1919).
1.18. Оп. 1. – Спр. 6. – Журнал заседания Совета министров внутренних дел по ходатайству разных лиц о разрешении им продажи земельных участков (23 января 1919) – 10 арк.
1.19. Оп. 1. – Спр. 14. – Переписка с начальником штаба командующего Добровольческой армии, начальниками уездов о разрешении лотерей и др. сборов в пользу Добровольческой армии, реквизиции помещений для военных надобностей (1 марта – 4 апреля 1919) – 75 арк.
1.20. Оп. 1. – Спр. 124. – Обязательные постановления Крымского Краевого правительства (3 января – 8 февраля 1919) – 8 арк.
1.21. Оп. 1. – Спр. 125. – Постановления Совета Министров Крымского Краевого правительства (24 января – 30 марта 1919) – 17 арк.

Фонд 420. – Феодосийская уездная комиссия по выборам в Государственную Думу Таврического губернатора, г. Феодосия, Таврической губернии (1912).
1.22. Оп. 1. – Спр. 1. – Наряд бумаги по выборам в Государственную Думу (28 июня – 17 ноября 1912) – 243 арк.

Фонд Р–1666. – Уполномоченный управления продовольствия при Главнокомандующем вооруженными силами Юга России по г. Евпатории и уезду (1919–1920).
1.23. Оп. 1. – Спр. 2. – Переписка с Симферопольским уполпредом, Евпаторийским акцизным управлением о заготовках продовольствия и ценах на него (7 января 1919 – 29 января 1920) – 92 арк.

Фонд Р–1668. – Евпаторийский уездный посредник по земельным делам управления земледелия и землеустройства при главнокомандующем вооруженными силами Юга России (1919–1920).
1.24. Оп. 1. –Спр. 1. – Копии циркуляров и приказов управления земледелия и землеустройства при Главнокомандующем вооруженными силами Юга России о представлении сведений о положении сельского хозяйства, содействии в снабжении населения сельскохозяйственными машинами, правилах о путевом довольствии чинов гражданских ведомств, личном составе (28 августа – 10 декабря 1919) – 64 арк.

Фонд Р–1669. – Отдел лесных разработок Управления Южных железных дорог. г. Симферополь (1919–1920).
1.25. Оп. 1. – Спр. 17. – Переписка с Юго-Восточной железной дорогой о заготовке топлива для нужд железных дорог (25 февраля – 8 октября 1919) – 5 арк.

Фонд Р–2060. – Крымский Народный Комиссариат Земледелия (1918).
1.26. Оп. 2. – Спр. 2. – Протокол заседания коллегии Народного Комиссариата Земледелия (4 апреля – 21 июня 1919) – 13 арк.

Фонд Р–2200. – Почтово-телеграфная часть Управления начальника военных сообщений при Главнокомандующем вооруженными силами Юга России (1919–1920).
1.27. Оп. 1. – Спр. 4. – Журналы особого совещания при Главнокомандующем вооруженными силами Юга России (копии) (1–18 ноября 1919) – 14 арк.

Фонд Р–2251. – Лесной отдел Комиссариата Земледелия Крымской Советской Социалистической Республики (1918–1919).
1.28. Оп. 1. – Спр. 65. – Копия инструкции об отпуске леса для удовлетворения потребности населения и промышленности из лесных дач Украинской республики (14 февраля 1919) – 9 арк.

Фонд Р–2252. – землеустроительный отдел Комиссариата земледелия Крымской Советской Социалистической Республики (1918–1919).
1.29. Оп. 1. – Спр. 1. – Печатный экземпляр положения о Всероссийском съезде деятелей агрономической помощи и сельского хазяйства (17 января 1918) – 5 арк.

Фонд Р–2340. – Крымский уполномоченный комитета по топливу Управления торговли и промышленности при Главнокомандующем вооруженными силами Юга России. Таврическая губерния (1920).
1.30. Оп. 1. – Спр. 1. – Протокол совещания, докладные записки, договоры и переписка с контрагентом о поставке нефтепродуктов (10 февраля – 1 марта 1920) – 71 арк.

Фонд Р–2424. – Главный комиссариат по управлению объединенными национальными имениями на ЮБК (1918–1920).
1.31. Оп. 1. – Спр. 16. – Сметы и мандаты комиссаров национальных имений (февраль – март 1918) – 7 арк.

2. Опубліковані джерела

2.32. Борьба за Советскую власть в Крыму. Документы и материалы. – Т. І: март 1917 – апрель 1918 г. – Симферополь: Крымиздат, 1957. – 319 с.
2.33. Борьба за Советскую власть в Крыму. Документы и материалы. Борьба трудящихся Крыма против иностранной военной интервенции и контрреволюции в годы гражданской войны. – Т. VІ: май 1918 г. – ноябрь 1920 г. – Симферополь: Крымиздат, 1961. – 363 с.
2.34. Временное положение о волостных земских учреждениях. Приказ Главнокомандующего ВСЮР 15–28 июля 1920 г. № 94. – Севастополь, 1920. – С. 27.
2.35. Гражданская война на Украине. 1918–1920: Сборник документов и материалов. – Т. 3. – Киев, 1967. – 370 с.
2.36. Государственная Дума. Стенографические отчеты: Сессия первая.– СПб, 1906. – Том II. – 1944 с.
2.37. Декреты Советской власти: Т. 5: 7 апреля – 31 июля 1919. – М., 1971. – 679 с.
2.38. Доклад генерала Махрова // Грани. – 1982. – № 124. – 279 с.
2.39. Документы внешней политики СССР. – Т. 2. – М., 1958. – 786 с.
2.40. Журналы заседаний Таврического губернского земского собрания XXXII сессии. – Симферополь, 1898. – С. 39.
2.41. Журналы заседаний Таврического губернского земского собрания XXXIV сессии. – Симферополь, 1900. – С. 59.
2.42. Журналы заседаний Таврического губернского земского собрания XXXV сессии. – Симферополь, 1901. – С. 27.
2.43. Журналы заседаний Таврического губернского земского собрания XXXVI сессии. – Симферополь, 1902. – С. 68.
2.44. Журналы заседаний Таврического губернского земского собрания XXXVII сессии. – Симферополь, 1903. – С. 152.
2.45. Журналы заседаний Таврического губернского земского собрания ХХХІІ–ХХХVII сессии. – Симферополь, 1898–1903. – С. 68.
2.46. Законодательные акты переходного времени 1904–1908: Сборник законов, манифестов, уставов, рескриптов. Изд. 3-е. Пересм. и доп. на 1.09.1908 г. / Под. ред. Н.И. Лазаревского – Спб.: Изд. “Право”, 1909. – 1018 с.
2.47. Из архива П. Б. Струве (публ. Г. П. Струве) // Возрождение. – 1971. Апрель. – № 231. – С. 108–115.
2.48. К 50-летию окончания гражданской войны на Юге России [публ. Г. П. Струве] // Мосты. – Мюнхен, 1970. – № 15. – С. 413–427.
2.49. Конституційні акти України 1917–1920 рр.: Невідомі конституції України. – К., 1992. – 524 с.
2.50. Конституция Российской империи. Высочайший манифест о народном представительстве. Основные законы, Положения о Государственной Думе, Законы о выборах, об усиленной и чрезвычайной охране, о личных, общественных правах граждан, о свободе печати, об обществах, союзах и публичных собраниях / С примечанием и вступительной статьёй Сорнимского. – Л.; Спб.: Экономическая типолитография, 1906. – 240 с.
2.51. Крым за 50 лет советской власти. Библиографический указатель литературы. – Симферополь, 1970. – 104 с.
2.52. Положение о выборах в Крымский Краевой Сейм. Издание Краевой Канцелярии. – Сімферополь: Типография. Е. К. Брешко-Брешковской, 1919. – 56 с.
2.53. Приказ Главнокомандующего Вооруженными Силами на Юге России «О земле» от 25 мая 1920 г. со всеми дополнениями. – Константинополь, 1920. – С. 38.
2.54. Российское законодательство Х–ХХ вв.: В 9 т. – М., 1988. – Т. 6. – 432 с.
2.55. Руководство для Военно-Судовых Комиссий, Военно-Полевых и Полковых Судов (Сборник приказов, руководящих статей, законов и образцов постановлений, приговоров и т. д.) / Состав. полковник Н. Несмелов и коллежский асессор Н. Фон-Ланг. –Севастополь, 1920. – 138 с.
2.56. Симферопольская Уездная Земская Управа. Отчёт за 1907 год. – Симферополь; Тип. Таврического Губернского Земства, 1908. – 329 с.
2.57. Симферопольская Городская дума. Журнал заседаний за 1910–1912 годы. – Симферополь: Тип. Эпеля, Коршунова, 1963. – 329 с.
2.58. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР (1917–1952). – М.: Госюриздат, 1953 – 724 с.
2.59. Сборник узаконений и распоряжений Крымского краевого правительства: ноябрь 1918 – апрель 1919 // Красный архив. – 1927. – № 23. – С. 1–71.
2.60. Свод Законов Российской империи / Под. ред. А.А. Второе изд. Добровольского– Спб, 1913. – Кн. 3. – Т. Х–ХІІІ. – 620 с.
2.61. Советы народного хозяйства и плановые органы в центре и на местах (1917–1932): Сб. докум. – М.: Госполитиздат, 1957. – 546 с.
2.62. Соглашение по Таврическому университету Предисл. и публик. В.В. Лаврова // Крымский архив. – 1999. – № 4. – С. 119–121.
2.63. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.
2.64. Вернадский В.И. Об основаниях университетской реформы / В. И. Вернадский – М., 1901. – 17 с.
2.65. Ленин В.И. Политические партии в России и задачи пролетариата / В. И. Ленин // Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т. 31: март – апрель 1917. – М.: Изд. полит. лит., 1962. – 671 с.
2.66. Ленин В.И. На что могли рассчитывать кадеты, уходя из Министерства? / В. И. Ленин // Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т. 32: май – июль 1917. – М.: Изд. полит. лит., 1962. – 605 с.
2.67. Ленин В.И. Русская революция и гражданская война / В. И. Ленин // Ленин В. И. Полн. собр. соч. – Т. 34: июль – октябрь 1917. – М.: Изд. полит. лит., 1962. – 584 c.
2.68. Ленин В.И. Тезисы и доклад о буржуазной революции и диктатуре пролетариата 4 марта / В. И. Ленин // Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т. 37: июль 1918 – март 1919. – М.: Изд. полит. лит., 1963. – 747 с.
2.69. Тухачевский М. Стратегия национальная и классовая / М. Тухачевский // Военный журнал Сибири. – Омск, 1920. – № 2. – С. 18–26.
2.70. Фрунзе М. Избранные произведения / М. Фрунзе – М., 1950. – 518 с.

3. Періодичні видання

3.71. Губернской Земской Управы. – 1903–1905.
3.72. Вісник УніВС. – 1999.
3.73. Известия ВЦИК. – 1919. – 9, 20 апреля.
3.74. Известия ТУАК. – 1918.
3.75. Голос татар. – 1918.
3.76. Красный архив. – 1927.
3.77. Крымский вестник. – 1918.–2 октября.
3.78. Крымский вестник. – 1918. – 29 октября.
3.79. Крым. – 1918.
3.80. Милли-Фирка. – 1918.
3.81. Миллет. – 1918.
3.82. Наша газета. – 1919.
3.83. На аграрном фронте. – 1927.
3.84. Політологічний вісник. – 1993.
3.85. Прибой. – 1929.
3.86. Таврической Губернской Земской Управы. – 1903–1905.
3.87. Таврические ведомости. – 1993.
3.88. Южные ведомости. – 1919. – 13 июня.
3.89. Южные ведомости. – 1919. – 7, 9 ноября.
3.90. Южные ведомости. – 1918. – 7, 17, 19 ноября.
3.91. Южные ведомости. – 1918. – 7, 16 ноября.
3.92. Южные ведомости. – 1918. – 7, 8 декабря.
3.93. Южные ведомости. – 1918.–8 декабря.
3.94. Феодосская жизнь. – 1919.
3.95. Ялтинський голос. – 1918.

4. Мемуарна література

4.96. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2–х т.: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред В.Д. Гончаренко. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – Том 2: лютий 1917 р. – 1996 р. / Уклад.: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О. Д. Святоцький. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. – 728 с.
4.97. Валентинов А.А. Крымская эпопея (по дневникам участников и по документам) / А. А. Валентинов // Архив Русской Революции. – Берлин, 1922. – Т. V. – С. 5–100.
4.98. Венус Г. Война и люди. Семнадцать месяцев с дроздовцами / Г. Венус // Прибой. – 1929. – 115 с.
4.99. Вернадский Г. Крым. Воспоминания / Г. Вернадский // Новый журнал. – Нью-Йорк, 1971, – № 105. – 216 с.
4.100. Винавер М. Наше правительство (Крымские воспоминания 1918–1919 гг.) / М. Винавер // Издание посмертное. – Париж, 1928. – 260 с.
4.101. Винавер М. Крымское правительство / М. Винавер // Под. ред исп. В.В. Лаврова, А.В. Мальгина, подгот. текста В.В. Лаврова // Крымский архив. – 1999. – № 4 – С. 88–93.
4.102. Врангель П.Н. Воспоминания / П.Н. Врангель // Белое дело. – Берлин, 1928. – Т. VI. – С. 5–261.
4.103. Врангель П.Н. Записки (ноябрь 1916 – ноябрь 1920) / П. Н. Врангель – М., 1993. – Т. 1, 2. – 544 с.
4.104. Врангель П.Н. Записки / Врангель П.Н. – Часть вторая. – М., 1995. – 226 с.
4.105. Гиацинтов З.Н. Записки белого офицера / З.Н. Гиацинтов – СПб., 1992. – 216 с.
4.106. Даватц В.Х., Львов Н.Н. Русская армия на чужбине. / В.Х. Давати, Н.Н. Львов. – Белград, 1923. – 122 с.
4.107. Деникин А.И. Очерки Русской Смуты / А.И. Деникин – М.: Наука, 1991. – 293 с.
4.108. Деникин, Юденич, Врангель. Мемуары. – М., Л., 1931. – С. 64–68.
4.109. Денисов С. В. Гражданская война на Юге России 1918–1920 г.: В 7 книгах / С. В. Денисов. – Кн. 1. – Константинополь, 1921. – Л. 25–125.
4.110. Епанчин Н.А. Крым в 1917–1920-е годы. Воспоминания / Н. А. Епанчин // Крымский архив. – Симферополь, 2002. – № 8. – С. 154–161;
4.111. Калинин И. Под знаменем Врангеля. Заметки бывшего военного прокурора / И. Калинин – Л., 1925. – 228 с.
4.112. Краснов П. Н. Всевеликое войско Донское / П. Н. Краснов // Белое Дело. Дон и Добровольческая армия. – М., 1991. – С. 3–204.
4.113. Лукомский А.С. Воспоминания / А. С. Лукомский – Берлин, 1922. – Т. 2. – 332 с.
4.114. Макаров П.В. Адъютант генерала Май-Маевского: из воспоминаний н