ДЕРЖАВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ СТАТУС ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939–1945 рр.): ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

brief description

З М І С Т

ВСТУП...............................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. Методологічні проблеми аналізу правового статусу
західноукраїнських земель ......................................................................16
1.1. Аргументи радянської та української пострадянської історико-правових
шкіл щодо права українського народу на возз’єднання, закономірність
возз’єднання .....................................................................................................................17
1.2. Правові питання державної належності західноукраїнських земель
в оцінках польських науковців. Сучасна офіційна позиція Уряду РП та
польських органів юстиції .............................................................................................42
1.3. Англо-американська історіографія про політику Великих Держав
у західноукраїнському питанні 1939–1945 рр..............................................................62
1.4. Методологічні засади визначення державно-територіального
статусу західноукраїнських земель (період Другої світової війни
1939–1945 рр.) ………………………………………….................................................76
Висновки до розділу 1 ....................................................................................................98

РОЗДІЛ 2. Правове врегулювання входження Західної України в СРСР
та його оцінка урядами заінтересованих держав
(серпень 1939 – червень 1941 рр.) ........................................................101
2.1. Проблема кордонів Другої Речіпосполитої (1918–1939 pp.): аспекти
міжнародного права і європейської безпеки. Легальні можливості і
допустимі засоби ревізії міждержавних кордонів у міжвоєнній Європі ................101
2.2. Радянсько-нацистська „змова» 23 серпня 1939 р. та Визвольний похід
Червоної Армії 17 вересня 1939 р. у світлі доктрини інтертемпорального
права і звичаєвого права на „самодопомогу» .............................................................124
2.3. До питання про легітимність Народних Зборів Західної України.
Намагання емігрантського уряду Польщі заперечити міжнародно-правове
значення західноукраїнського та західнобілоруського плебісцитів ........................154
Висновки до розділу 2 ..................................................................................................190

РОЗДІЛ 3. Еволюція правових підходів держав антигітлерівської коаліції
в питанні державної належності Західної України
(червень 1941 – грудень 1943 рр.) ........................................................194
3.1. Радянсько-польські угоди 1941–1943 рр. щодо військово-політичного
співробітництва і вплив західноукраїнського питання на хід переговорів
між державами.………………………………………………………………………...196
3.2. Зміна військово-політичної ситуації у світі після нападу фашистської
Німеччини на СРСР та її вплив на міжнародно-правові підходи до питання
про статус Західної України .........................................................................................222
3.3. Міжнародні угоди Союзу РСР з державами-учасниками Атлантичної хартії
в контексті питання післявоєнних радянських кордонів ……...…………………...239
Висновки до розділу 3 ……………………………………………………………… 270

РОЗДІЛ 4. Правове закріплення соборності Української РСР на
завершальному етапі Другої світової війни ………………………..277
4.1. Вплив західних учасників антигітлерівської коаліції на
радянсько-польські міжнародно-правові відносини і угоди ………………………277
4.2. Принцип де-факто в міжнародно-правовій практиці Радянського Союзу
на заключному етапі війни і західноукраїнське питання …………………………..297
4.3. Правове закріплення возз’єднання Західної України з УРСР в документах
ООН, міжнародних конференцій держав-переможців та двосторонніх
радянсько-польських угодах …………………………………………………………311
4.4. Розширення статусу союзних республік, входження Української РСР
до складу держав-засновниць ООН і проблема західного кордону СРСР ………..343
Висновки до розділу 4 ..................................................................................................362

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………….368

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………………374

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Правове закріплення кордону Союзу РСР з Польщею стало складовим елементом утвердження кордонів сучасної Української держави. Кордон України на його відтинку з Республікою Польща (РП) складався у непростих історичних умовах Другої світової війни. Вказана обставина залишила відчутний вплив у польсько-українських відносинах, чим намагаються користуватися певні політичні сили обох сусідніх країн. Так, навесні 2005 р. депутати Європарламенту від польської Партії права і справедливості (ПіС) запропонували резолюцію, яка фактично скасовує встановлену в 1945 р. східну границю Польщі. Вони наполягали на тому, що рішення Ялтинської конференції не відповідають сучасним реаліям. В працях окремих вітчизняних авторів, навпаки, звучать докори на адресу радянської зовнішньої політики за її нібито нехтування інтересами українців і «залишення на польському боці» етнічних українських земель. Відтак актуальність дослідження полягає у тому, щоб дати ретроспективу обґрунтування правомірності існуючих кордонів України, покласти край навколонауковим спекуляціям на цю тему.
Вкажемо також на те, що боротьба за міжнародно-правове визнання нового західного кордону СРСР у 1939–1945 рр. служить зразком дипломатії держави, яка, опинившись у міжнародній ізоляції після соціальної революції, вирішувала широке коло поставлених завдань. Відтак ретельний аналіз цього досвіду бачиться не зайвим для молодої української дипломатії – як з огляду на його загальноприкладне значення, так і для розуміння принципів і методів діяльності зовнішньополітичного відомства нашого східного сусіда, а також реальних можливостей цієї Великої Держави в сучасному світі.
Тривалий час наукова думка в Українській РСР ретельно вивчала і пропагувала ті переваги, що їх отримував український народ від співробітництва з «братнім» російським народом та від зробленого у 1917–1920 рр. «соціалістичного вибору». Сьогодні бачимо намагання дискредитувати як «досягнення» соціалізму, так і підсумки спільного історичного шляху українців і росіян до 1991 р. включно. Автор дотримується тієї думки, що осягнення соборності сучасної Української держави в історичних умовах ХХ ст. було завданням, неможливим для здійснення силами самого лише українського народу. Разом з тим сучасні кордони України – це не примха історії, а результат тієї ролі і місця, які Українська РСР відігравала у Союзі РСР, а також тих жертв, що їх український народ приніс на олтар спільної перемоги над нацизмом.
Сучасні відносини незалежної України з Республікою Польща відзначаються добросусідством і співробітництвом. Сьогодні не існує скільки-небудь реальної небезпеки висунення територіальних претензій з боку західного сусіда. Проте відсутність територіального спору між двома країнами не означає, що історико-правова оцінка подій 1939–1945 рр. втратила свою актуальність. Цілком ймовірною бачиться ситуація, у якій колишні польські громадяни та їх нащадки розпочнуть висувати позови про повернення чи компенсацію майна, втраченого після вересня 1939 р., а також про відшкодування моральної шкоди від арештів і депортацій. Зрештою, 22 червня 2004 р. уже відбулася подія, яка, на нашу думку, матиме певний вплив на підходи польської наукової школи. Європейський суд із прав людини задовольнив позов 60-річного громадянина Польщі Єжи Броневського до уряду РП про компенсацію втраченого у Львові майна, оціненого позивачем у 85 тисяч євро. Польський уряд був шокований таким рішенням, оскільки, за його оцінками, цей прецедент дасть можливості виставити схожі претензії приблизно 80 тисячам поляків.
Важливо встановити, наскільки умотивованим був вступ Червоної армії на територію суверенної Польщі у вересні 1939 р., чи можна вважати легітимними (з огляду на вимоги міжнародного права) Народні Збори Західної України та прийняті ними рішення, а відтак громадянами якої країни в період кін. 1939–1945 рр. слід вважати постраждалих осіб польської та єврейської національності (30 листопада 1939 р. усе населення Західної України та Західної Білорусії де-юре отримало радянське громадянство). Тобто – тема перестала бути чисто теоретичною і може перейти у практичну площину. Ці і багато інших питань теоретичного та практико-прикладного характеру актуалізують проблему.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в контексті наукової теми «Актуальні проблеми історії держави і права України, політичних і правових вчень та зарубіжної історії", затвердженої наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № Н-239 від 16.04.2003 р. (номер державної реєстрації 0103U005943).
Мета і завдання дослідження. Прийнято вважати, що сучасне (або "нове") міжнародне право з його основними інститутами остаточно склалося не раніше прийняття Статуту ООН у 1945 р.
Метою роботи стало надання історико-правової оцінки тому, наскільки дії союзної радянської дипломатії, а також інших урядових структур СРСР, що ставили своїм завданням інкорпорацію Західної України до складу Української РСР та Союзу РСР, відповідали нормам діючого на той час міжнародного права. Відповідь дозволить зробити висновки про те, наскільки обґрунтованими є сучасні претензії радикального крила польського політикуму на ревізію міждержавного кордону; чи повинна Україна як правонаступниця Української РСР нести моральну і матеріальну деліктну відповідальність за дії своєї правопопередниці; чи можуть громадяни Польщі та їхні спадкоємці вимагати реституції майна, націоналізованого в силу рішень Народних Зборів Західної України, та відшкодування морального збитку, заподіяного їм радянськими властями в 1939–1945 рр. в результаті арештів, депортацій, мобілізації до Червоної армії тощо.
Завдання дослідження - максимально об’єктивно:
проаналізувати міжнародно-правові документи, якими Версальська конференція у 1919–1923 рр. визначила правовий статус Східної Галичини, а також ті нормативні акти, якими здійснювалося політичне та правове обґрунтування ліній радянсько-польського кордону у 1921 та 1945 рр.;
дати правову оцінку співробітництву Союзу РСР і нацистської Німеччини з територіальних питань у 1939–1940 рр.;
дати оцінку міжнародно-правового значення рішень Народних Зборів Західної України (жовтень 1939 р.) та відповідних постанов Верховної Ради Союзу РСР і Української РСР, що закріплювали входження Західної України до складу СРСР та УРСР;
дослідити політичне та міжнародно-правове співробітництво Об’єднаних Націй, зокрема в питанні про післявоєнні кордони у світі;
розглянути теорію та практику становлення права націй на самовизначення у якості імперативного принципу сучасного міжнародного права;
відстежити та проаналізувати реальну обґрунтованість звинувачень польської історіографії міжнародних відносин та міжнародного права на адресу зовнішньої політики Союзу РСР;
показати ставлення міжнародної суспільної та наукової (правової) думки до оцінки подій 1939–1945 рр. в Західній Україні та Західній Білорусії, починаючи від осені 1939 р. і до початку ХХІ ст.
Об’єктом наукових пошуків є державно-правовий статус західноукраїнських земель в період між 17 вересням 1939 р. (початок т. зв. Визвольного походу Червоної армії) та 16 серпня 1945 р. (підписання радянсько-польського договору про кордон) і зміни цього статусу протягом вказаного періоду.
Предмет дослідження, як більш вузьке за змістом поняття, – це діяльність зовнішньо- та внутрішньополітичних, законодавчих, виконавчих, судових органів Союзу РСР, Польщі, Німеччини і її союзників, держав Об’єднаних Націй при урегулюванні питання про нову лінію радянсько-польського кордону та її міжнародно-правове визнання, міжнародні договори і угоди з вказаного питання, рішення Народних Зборів Західної України як базова підстава зміни державно-територіального статусу, а також практика застосування норм "старого" і "нового" міжнародного права у справі встановлення післявоєнних європейських кордонів, зокрема й українсько-польського.
Таким чином об’єкт та предмет безпосередньо визначили відповідні терміни для назви роботи «Державно-територіальний статус західноукраїнських земель у період Другої світової війни (1939–1945 рр.): історико-правове дослідження».
Дане формулювання є доцільним, оскільки, по-перше, уможливлює розгляд політичної і правової позиції усіх суб’єктів міжнародного права, залучених до розв’язку питання польсько-українського міждержавного кордону (Союзу РСР, Польщі, Німеччини, США, Великобританії, Франції і т. д.), і, по друге, дозволяє запобігти упередженій оцінці радянської зовнішньої політики періоду Другої світової війни – як нібито "прогресивної" і "миролюбної", так і – навпаки – "агресивної" та "деліктної". У центрі уваги перебуває передусім правомірність і адекватність застосування Москвою і Києвом норм діючого в 1939–1945 рр. договірного і звичаєвого міжнародного права у практиці встановлення нового західного кордону з Польщею.
Методи дослідження. Методологія дослідження зумовлена вивченням правової позиції заінтересованих держав та практичної діяльності їх зовнішньополітичних органів у хронологічних межах надзвичайно суперечливого і політизованого періоду світової історії, на переломі «старого» і «нового» міжнародного» права, що зумовило потребу застосування різноманітних методів дослідження.
Автор використав методи дослідження, які можна умовно поділити на три групи: загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні. Зокрема, до задіяних загальнофілософських належать методи матеріалістичний та діалектики; до загальнонаукових – методи структурний, функціональний, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, логічний метод, конкретно-історичний метод, проблемно-теоретичний метод. Спеціально-юридичні методи, використані у дисертаційному дослідженні, включають у себе: системний, історико-правовий, нормативний, метод з’ясування (тлумачення) юридичних норм, герменевтичний, порівняльно-правовий тощо.
Усі названі групи методів у своїй взаємодії дали змогу здійснити повноцінне завершене історико-правове дослідження, кожна з них використовувалася на певному етапі (етапах) дослідження, відтак методологія дисертаційної роботи є множинною, плюралістичною.
Використані у процесі роботи методи дослідження ґрунтувалися передусім на провідних засадах діалектичної гносеології й евристики, що дозволило у підсумку створити умови для отримання наукових висновків, незалежних від політичних симпатій чи ідеологічних замовлень як західних і українських критиків «московського більшовизму», так і доморощених та північно-східних апологетів «непорушного російсько-українського братерства».
Кожний з методів зокрема і всі вони в сукупності дозволили вирішувати конкретні завдання дослідження.
Теоретичною основою роботи стали положення концептуального характеру в галузях теорії та історії міжнародного права, що стосуються теми дисертації, викладені в працях відомих зарубіжних і вітчизняних юристів Д. Анцилотті, Е. Аречаги, Я. Броунлі, Б. Бабія, В. Василенка, Н. Єрпильової, Л. Карапетяна, Л. Опенгейма, Г. Тункіна, А. Фердросса, Ч. Хайда, а також «чистих» істориків – Л. Вудварда, Б. Вевюри, П. Еберхардта, І. Ільюшина, В. Сергійчука, С. Ткачова, Ю. Сливки та ін.
Спираючись на наукові підходи цих вчених, дисертант визначив наступну теоретико-концептуальну спрямованість роботи. Право націй на самовизначення почало утверджуватися як інститут міжнародного права, починаючи від 1792 р. Особливо активно вказаний процес утвердження розгорнувся у 1918–1945 рр. Міжнародне право цього періоду традиційно визнавало такі свої, нині відкинуті інститути, як «право на самодопомогу» і «право на війну» (з деякими обмеженнями процесуального характеру), воно санкціонувало застосування силових засобів тиску на сторону, з якою виник правовий спір. Це міжнародне право загалом толерувало й саму можливість як мирної, так і насильницької зміни існуючих міждержавних кордонів, за умови, що втягнуті у конфлікт сторони попередньо вдадуться до «мирних» методів врегулювання спору.
Ще у 20-х рр. минулого століття сусіди Польщі – Німеччина, Литва, Союз РСР – оголосили про свою незгоду з існуючими границями. Формальною підставою для висунення територіальних вимог до Польщі стало право націй на самовизначення.
У 1939–1945 рр. у Східній Європі були проведені значні зміни кордонів. У міжнародно-правовому плані ці зміни обґрунтовувалися як аргументами з арсеналів «старого» міжнародного права (наприклад, аргумент «права на безпеку кордонів» при встановленні післявоєнних кордонів Польщі і ЧСР з Німеччиною), так і права «нового» (зокрема, при застосуванні концепції права націй на самовизначення). Москва і Київ уміло використовували ті правові можливості, що їх створював «перехідний» період.
Основою дисертаційного дослідження стала джерельна база, яку умовно можна поділити на групи: 1. Опубліковані джерела (збірники нормативно-правових актів, тексти міжнародних догорів та угод; ноти зовнішньополітичних відомств Союзу РСР, Польщі, Німеччини, США, Великобританії та ін. країн; матеріали міжнародних конференцій періоду Другої світової війни; виступи політичних керівників тощо); 2. Мемуарна література; 3. Періодична преса періоду Другої світової війни (хроніка, повідомлення про вручення дипломатичних нот, географічні карти з позначенням кордонів та ліній розмежування, ксерокопії документів та ін. матеріали без вказування авторства); 4. Архівні матеріали (з 5-ти фондів Львівського обласного державного архіву); 5. Опубліковані матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що представлена дисертація є першим комплексним (цілісним, систематизованим на основі поєднання хронологічного і логічного способу викладення) історико-правовим дослідженням з питань легітимності процесу возз’єднання західноукраїнських земель з Української РСР під кутом його відповідності нормам діючого у 1939–1945 рр. міжнародного права та діючої звичаєвої практики міждержавних взаємин.
Новими та найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є подані основні положення та висновки, які винесені на захист. Більшість з них поставлені і вирішені вперше, деякі – висвітлені під новим кутом зору, інші – досліджені всебічно.
1. Положення, що, оскільки Українська РСР була де-юре суб’єктом міжнародного права, перебуваючи у складі Союзу РСР, принаймні від 1944–1945 рр., то існує реальна можливість того, що незалежна Україна як правонаступниця УРСР може бути притягнена до міжнародно-правової відповідальності за нібито деліктні дії своєї правопопередниці;
2. Положення, що сучасний стан розробки проблеми правового закріплення західних кордонів України у вітчизняній і зарубіжній науці надміру заангажований, кон’юнктурний і, відповідно, має мало спільного з історичною дійсністю. В силу ряду причин науковці Польщі, країн пострадянського простору, включаючи й Україну, а також західні наукові школи пішли по невірному шляху правової оцінки подій та юридичних фактів 1918–1945 рр. з позицій de lege ferenda, тобто „права майбутнього» – тієї системи, яка склалася у теорії і практиці міжнародних відносин після 1945 р. Натомість загальновизнана доктрина інтертемпорального права вимагає дотримуватися стандартів de lege lata, тобто „права діючого» – того, що існувало на момент здійснення тих чи інших зовнішньополітичних кроків чи укладення міжнародно-правових угод;
3. Положення, що поширена в сучасній зарубіжній та українській науці правова оцінка Ризького договору 1921 р. не відповідає дійсності. Погоджений цим договором радянсько-польський кордон не міг вважатися легітимним, як з огляду на норми „старого» міжнародного права (у Ризі РРФСР, УСРР та Польща «ділили» те, що їм формально не належало, оскільки у 1921 р. де-юре сувереном Східної Галичини у відповідності з Сен-Жерменським договором були держави Антанти), так і „нового» міжнародного права сучасної доби, оскільки була знехтувана воля місцевого населення;
4. Положення, що рішення Ради Послів про передачу Східної Галичини Польщі (березень 1923 р.) пов’язувалося з вимогою про надання автономії населенню. Варшава не виконала цю умову, а на поч. 30-х рр. відмовилася від будь-яких форм контролю за життям своїх національних меншин з боку наглядових структур Ліги Націй; це стало грубим порушенням прийнятих нею міжнародних зобов’язань;
5. Положення про часткову правову обґрунтованість територіальних вимог до Польщі з боку її сусідів у 20–30-х роках ХХ ст. Територіальні претензії та вимоги дотримання принципу права націй на самовизначення, висунуті уже в першій половині 20-х років до Другої Речіпосполитої з боку урядів Німеччини (як веймарівської, так і гітлерівської), Литви, Радянського Союзу, мали частково обґрунтований характер і могли у певний час бути поставлені на розгляд Ліги Націй – у повній відповідності з нормами тогочасного міжнародного права;
6. Положення, що ні пакт Ріббентропа-Молотова 23 серпня 1939 р., ані секретний протокол до нього не були «грубим порушенням норм міжнародного права» тієї історичної доби, оскільки загалом відповідали існуючій практиці;
7. Положення про антинауковість доктрини нібито «рівної» правової відповідальності Сталіна і Гітлера за розв’язання Другої світової війни;
8. Положення, що Визвольний похід Червоної армії 17 вересня 1939 р. став здійсненням законного „права на самодопомогу», загальновизнаного у міжнародно-правовій практиці міжвоєнного періоду;
9. Положення про легітимний у міжнародно-правовому розумінні характер рішень Українських та Білоруських Народних Зборів.
10. Положення, що провідні держави світу не розглядали Визвольний похід 17 вересня 1939 р. та плебісцити у Західній Україні та Західній Білорусії як деліктні;
11. Положення про відсутність у західній науковій літературі з питань міжнародного права різкого осуду дій СРСР на ранньому етапі Другої світової війни – аж до початку відверто агресивної „Зимової війни» з Фінляндією;
12. Положення, що усі цивільно-правові спори, пов’язані з подіями 1939–1945 рр. в Західній Україні, повинні вирішуватися з урахуванням того факту, що піддані колишньої Другої Речіпосполитої, які на 30 листопада 1939 р. перебували на території Західної України, отримали радянське громадянство, а відтак на них поширювалася пряма дія радянських законів.
13. З нових методологічних позицій проаналізовано історію становлення принципу права націй на самовизначення як норми міжнародного права. Запропонована нова інтерпретація мотивів, якими керувалися Великі держави, відмінності у підходах, дійсні причини компромісів у практиці проведення в життя цього принципу;
14. Сформульовано концепцію «дуалізму» підходів і методів радянської зовнішньої політики у питанні післявоєнних кордонів держави. У зовнішньополітичному арсеналі радянської дипломатії були як аргументи з області т. зв. „старого» міжнародного права („безпека кордонів» як важливий і загальновизнаний інститут права держави на самозбереження), так і „нового» (право націй на самовизначення, плебісцит як пріоритетна форма здійснення цього права тощо);
15. Дана оцінка міжнародно-правовому значенню рішень Тегеранської, Ялтинської та Потсдамської конференцій під тим кутом зору, чи слід вважати їх такими, що мали зобов’язуюче значення (традиційна „радянська» точка зору), чи тільки характер декларації намірів (цей підхід відстоювали США);
16. З нових позицій проаналізоване юридичне значення міжнародно-правових кроків Української РСР, здійснюваних Києвом після розширення прав союзних республік, проведеного рішенням Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1945 р.;
17. Вперше у вітчизняній науці константовано, що у правовій думці і державно-правовій практиці сучасної Польщі домінують настрої і тенденції вести відлік зміни міжнародно-правового статусу Західної України та ін. колишніх польських територій не від жовтня–листопада 1939 р., а, принаймні, від серпня 1945 р. чи навіть початку 1946 р. (з моменту обміну ратифікаційними грамотами, після чого договір про кордон від 16 серпня 1945 р. став діючим правом);
Дисертант звертає особливу увагу на те, що якнайскоріше взаємне визнання міжнародно-правового значення Українських Народних Зборів 1939-го року та їх рішень відповідатиме інтересам збереження і утвердження добросусідських відносин між незалежною Україною та Польщею (обидві держави неодноразово заявляли про стратегічне партнерство).
Практичне значення отриманих результатів перебуває у зв’язку з актуальністю наукової теми. Отримані результати можуть бути використані як при написанні наукової і навчальної літератури з історії права, міжнародного права, історії держави і права України, так і праць із загальної історії, історії України, політології. Основні положення дисертації доцільно застосовувати в навчальному процесі при викладанні курсу історії держави і права України та спецкурсів у навчальних закладах з підготовки спеціалістів у галузі міжнародного права та міжнародних відносин, а також у навчальних закладах підлеглості МО, МВС, СБУ. Їхнє поширення сприятиме подоланню русофобських настроїв, які притаманні частині вітчизняного суспільства і наукової думки. Використання результатів дослідження дасть імпульс для порозуміння з польською наукової школою, сприятиме руйнуванню у суспільній свідомості частини польського населення стереотипу українця як загарбника і „головного ворога» польського народу.
У разі висунення позовів про реституцію майна польських громадян, втраченого внаслідок націоналізації у 1939–1941 рр., про міжнародно-правову відповідальність України за ув’язнення і депортації колишніх громадян Другої Речіпосполитої, а також у випадку виникнення інших спорів майнового і немайнового характеру, пов’язаних з подіями 1939–1945 рр., результати дослідження можуть бути використані на практиці – при розгляді означених судових справ.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені в доповідях дисертанта на: ІХ-й історико-правовій конференції „Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи» (6–8 червня 2003 р., м. Рівне); VIII Міжнародній конференції істориків права „Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи» (15–18 вересня 2003 р., м. Феодосія); науковій конференції „Золотий» вересень 1939 р. у долі західноукраїнського населення: історико-правовий аспект» (19 вересня 2003 р., м. Львів (Львівський інститут внутрішніх справ); Х-й історико-правовій конференції „Історико-правові аспекти автономізму та федералізму» (22–24 вересня 2003 р., м. Севастополь); ХІ-й історико-правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування. Історико-правовий аспект» (16–18 квітня 2004 р., м. Суми); науковому семінарі „Джерела права: історія, сучасний стан справ, перспективи» (28 травня 2004 р., м. Львів (Львівський юридичний інститут МВС України); ХІI-й історико-правовій конференції „Етнонаціональні чинники в історії державного будівництва» (11–13 вересня 2004 р., м. Бахчисарай); ХІІІ-й історико-правовій конференції «Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти» (20–22 травня 2005 р. м. Чернівці); міжнародній конференції «Народовладдя і право в умовах формування громадянського суспільства» (30–31 березня 2006 р., м. Курськ); Міжнародному науково-практичному семінарі «Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний стан і перспективи розвитку» (27–29 квітня 2006 р., м. Сімферополь).
Публікації. По темі дисертаційного дослідження опубліковано загалом 38 праць, у тому числі 24 публікації у фахових виданнях, а також у 2 монографіях, 10 наукових збірниках та навчальній літературі з історії держави і права України та історії держави і права зарубіжних країн.
У 2004 р. вийшла з друку монографія: Макарчук В.С. «Міжнародно-правове визнання державного кордону між Україною і Польщею (1939–1945 рр.)». – К.: Атіка. – 348 с.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (971 найменування). Обсяг дисертації становить 454 стор., в тому числі список використаних джерел – 81 стор.

bibliography

В И С Н О В К И

Узагальнення досягнутих наукових результатів, на думку дисертанта, має стати теоретичною основою для визначення легітимності процесів, що зумовили возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР та встановлення нової лінії міждержавного польсько-радянського кордону.
По-перше, вивчення історичних передумов і міжнародно-правових засад входження західноукраїнських земель до складу єдиної Української держави у її історичній формі Української РСР приводить до висновку про необхідність суворого дотримання вимог доктрини інтертемпорального права при наданні правової оцінки конкретним історичним подіям 1939–1945 рр. Тобто – неприпустимо говорити про деліктність поведінки Москви і Києва з позицій de lege ferenda, тобто права майбутнього, того, яке склалося після прийняття Статуту ООН у 1945 р. Усі міжнародні угоди та нормативно-правові акти, а також зовнішньополітичні акції Радянського Союзу та інших суб’єктів міжнародного права, здійснені перед 1945 р., потрібно оцінювати відповідно до норм de lege lata, тобто того міжнародного права, яке діяло у вказаний час.
По-друге, слід враховувати ту обставину, що історичний період від закінчення Першої світової війни і до прийняття Статуту ООН у 1945 р. – це епоха співіснування, взаємної боротьби і поступової заміни норм т. зв. «старого» міжнародного права нормами «нового», або «сучасного» міжнародного права. Зокрема, «старе» міжнародне право визнавало за своїми суб’єктами «право» на війну, допускало широкий спектр силових методів тиску на державу-контрагента з метою отримання поступок, толерантно ставилося до практики перегляду існуючих міждержавних кордонів тощо. Надто широко розумілося право на самооборону, включаючи сюди і т. зв. право на самодопомогу, тобто фактичний дозвіл суб’єктам міжнародного права на здійснення силової акції, що ставила на меті відведення раптово посталої (нововиниклої) загрози для національної безпеки. Натомість деякі звичні інститути «нового» міжнародного права лише проходили свою апробацію у звичаєвій практиці міждержавних відносин. Прикладом такого оновлення і розширення норм міжнародного права може служити утвердження права націй на самовизначення як звичаєвої норми права, а у період після 1945 р. – визнання його у якості імперативної норми «нового» міжнародного права.
По-третє, активна зовнішньополітична діяльність нацистської Німеччини у 1938–1939 рр. та співробітництво Великих Держав (передусім Великобританії та Франції) з Берліном у справі аншлюсу Австрії і мюнхенського розчленування Чехословаччини, а також окупація Польщею Тєшінської Сілезії та Угорщиною Карпатської України створили ряд важливих прецедентів, що мали важливе значення для розвитку звичаєвого міжнародного права. Москва і Київ, які уперше заявили про свою незгоду з польською «окупацією» Східної Галичини ще у березні 1923 р., відтак опинилися перед вибором: захищати існуючий «версальський» світовий порядок (який склався у несприятливих для РРФСР та УРСР міжнародних умовах і мало враховував національні інтереси українців і білорусів), чи приєднатися до того кола держав (не лише Німеччина й Італія, але й Польща, Угорщина, Болгарія та ін.), які активно використовували лозунг права націй на самовизначення для зміни існуючих європейських кордонів за етнодемографічним принципом.
По-четверте, усупереч усталеній в історико-правовій науці думці, ані пакт Ріббентропа-Молотова, ані т. зв. «секретний протокол» до нього деліктами – з огляду на норми de lege lata – вважатися не можуть. Розподіл світу на сфери впливу – один з типових інститутів «старого» міжнародного права. Взаємне визнання Берліном та Москвою заінтересованості Литви у Віленській області, поміщене до секретного протоколу 23 серпня 1939 р., а також ряд інших міркувань приводять до висновку, що у Москві Молотов і Ріббентроп готували «другий Мюнхен», цього разу коштом Польщі. Спільне висунення територіальних претензій до неї з боку Німеччини, СРСР та Литви, поєднане з тими можливостями, що їх надавало «старе» міжнародне право, могло виявитися ефективним і без оголошення війни. Навіть якщо визнати широко розповсюджену тезу про те, що секретний протокол до пакту Ріббентропа-Молотова був нібито «угодою про розчленування Польщі», то слід відразу зробити зауваження, що таке «розчленування» могло бути здійснене без порушення норм діючого міжнародного права.
По-п’яте, Радянський Союз не несе міжнародно-правової відповідальності (як з огляду на норми «старого», так і «нового» міжнародного права) за напад Гітлера на Польщу. Не виключено, що цей крок нацистської Німеччини став несподіванкою для Москви. У будь-якому випадку вступ вермахту у області Другої Речіпосполитої, визначені у секретному протоколі як радянська «сфера інтересів» та активні намагання Берліна зберегти контроль над цими територіями (пропозиції Угорщині, консультації з А. Мельником) були не лише порушенням недавно укладеної таємної угоди, але й створювали реальну небезпеку для Союзу РСР. Тим самим т. зв. Визвольний похід Червоної Армії 17 вересня 1939 р. став реалізацією визнаного у тогочасному міжнародному праві права на «самодопомогу» – безвідносно до факту укладення пакту про ненапад з Німеччиною.
По-шосте, вступ радянських військ на території Східної Польщі, здійснений у вересні 1939 р., не можна кваліфікувати як міжнародно-правовий делікт, хоча при цьому були формально порушені діючі радянсько-польські договори, зокрема Ризький мир 1921 р., пакт про ненапад 1932 р. та ін. Міжнародне право беззаперечно визнає т. зв. клаузулу незмінних обставин, хоча й забороняє посилатися на неї, коли мова йде про договори, які встановлюють кордони між державами. Суть обмовки rebus sic stantibus зводиться до того, що держава має право відмовитися від договору, якщо піддалися суттєвій зміні ті обставини, які свого часу зумовлювали його укладення. Усі міжвоєнні радянсько-польські угоди основувалися на припущенні, що їхнє укладення – на взаємних началах – гарантуватиме безпеку західного кордону Союзу РСР від ворожого (не обов’язково польського) нападу. Це була основна підстава укладення цих договорів. При цьому малося на увазі, що Друга Річпосполита продовжуватиме своє існування як суверенна, незалежна держава. Повний розгром армії і розвал державного апарату Польщі корінним чином змінив міжнародну обстановку, зникли ті підстави, які спонукали свого часу Москву гарантувати недоторканість східного польського кордону. Разом з тим у Заяві Радянського уряду від 17 вересня 1939 р. не йшла (і не могла йти) мова про зміну державно-територіального статусу областей, у які вводилися частини і підрозділи Червоної армії.
По-сьоме, зміна міжнародно-правового статусу Західної України і Західної Білорусії де-юре відбулася не внаслідок дебеляції (завоювання), хоча міжнародне право тієї доби надавало і таку можливість. Ця зміна стала результатом волевиявлення місцевого населення, здійсненого у ході плебісциту у формі Народних Зборів Західної України і Західної Білорусії. Звинувачення про нібито нелегітимний характер вказаних плебісцитів слід відкинути як необгрунтовані. Звичаєва практика організації подібних плебісцитів у період 1919–1944 рр. не відзначалася стерильними умовами їхнього проведення. Вибори до Народних Зборів Західної України (жовтень 1939 р.) були відносно демократичними, про що зокрема свідчить і той факт, що близько 25 відсотків виборців зуміли у тій чи іншій формі (голоси проти, неявка на вибори тощо) висловити свою незгоду із запропонованими кандидатами. При оцінці результатів західноукраїнського плебісциту основну увагу слід звертати на дійсну волю населення. Загалом не підлягає сумніву, що у жовтні 1939 р. переважна більшість місцевого населення прагнула возз’єднання, можливо, не віддаючи собі звіту про усі можливі наслідки такого рішення.
По-восьме, визнання легітимності результатів і рішень Народних Зборів Західної України та Народних Зборів Західної Білорусії означає визнання правової основи рішень Верховних Рад Союзу РСР та відповідних союзних республік про включення областей, у яких проводився референдум, до свого складу. Надання 30 листопада 1939 р. громадянства Союзу РСР колишнім підданим Другої Речіпосполитої визначило їхній новий правовий статус у період між 30 листопада 1939 р. і 30 липня 1941 р. (дата укладення польсько-радянської союзної угоди). Відтак ця категорія громадян може на рівних підставах претендувати на ті чи інші пільги та виплати, що їх встановлює законодавство незалежної України для своїх громадян (пенсії, компенсації майна при реабілітації тощо).
По-дев’яте, державно-правовий статус західноукраїнських та західнобілоруських земель у період між 30 липня 1941 р. і 16 серпня 1945 р. повинен вважатися невизначеним (спірним). На користь цього припущення свідчить те, що Радянський Союз з власної ініціативи оголосив про готовність переглянути лінію довоєнного західного кордону (30 липня 1941 р.), визнати польське громадянство частини населення західноукраїнських та західнобілоруських і литовських земель, які мали польські корені, погодився на їх мобілізацію до лав польської армії і навіть обіцяв передати Польщі усі райони, де виявиться етнографічна перевага польського населення (заява Сталіна у Тегерані). З іншого боку, в цей період заяви про можливість врегулювання територіального питання шляхом перегляду лінії радянсько-польського кордону 1939 р. після завершення світової війни робили як діячі польського емігрантського уряду (С. Міколайчик в березні та жовтні 1944 р.), так і Польського Комітету Національного Визволення (ПКНВ) та Тимчасового Уряду Національної Єдності (ТУНЄ).
По-десяте, усупереч поширеній у радянській історичній науці тезі про нібито відкритість і принциповість зовнішньої політики СРСР у роки Другої світової війни, ця політика була гнучкою і навіть суперечливою. В силу власних державних інтересів основні союзники Союзу РСР по антигітлерівській коаліції – Великобританія та США – виступили адептами двох діаметрально-протилежних концептуальних підходів в міжнародному праві. Англія, продовжуючи залишатися колоніальною імперією, була готова задовольнитися тими політичними реаліями та правилами гри, що їх встановлювало «старе» міжнародне право з його звичними інститутами: колоніальними імперіями, сферами впливу, домінуючою роллю Великих Держав тощо. Сполучені Штати Америки, прагнучи розширити власні ринки сировини та ринки збуту, навпаки, прагнули перемін, виступаючи апологетами визнання права націй на самовизначення. Радянська дипломатія використовувала ці протиріччя, оперуючи як аргументами з царини «старого» міжнародного права (наприклад, аргумент «безпеки кордонів») у двосторонніх стосунках з Лондоном, так і «нового» (аргумент «плебісциту») у відносинах з Вашингтоном.
По-одинадцяте, встановлення остаточної лінії радянсько-польського міждержавного кордону було справою урядів двох зацікавлених країн. Спекуляції навколо того, що ця лінія була визначена у Тегерані чи Ялті, не витримують критики. Якби тегеранські чи ялтинські домовленості остаточно визначили цю лінію, усі подальші консультації (і торги) з цього приводу урядів Великобританії та США з представниками польського емігрантського уряду втратили б зміст. Натомість Радянський Союз не мав би потреби робити поступки Польщі у Москві (до 30 км) під час підписання двостороннього радянсько-польського Договору про кордон 16 серпня 1945 р. Західні союзники по антигітлерівській коаліції оголосили про готовність визнати етнографічну лінію радянсько-польського розмежування, були готові закрити очі на проблему входження етнічно польського Львова до складу Української РСР, але нав’язувати полякам цю лінію – особливо після завершення військових дій у Європі і отримання монополії на ядерну зброю – не поспішали.
По-дванадцяте, матеріали наукового дослідження свідчать про те, що розширення прав союзних республік, здійснене в лютому-березні 1944 р. відповідними постановами Верховної Ради СРСР та Верховних Рад союзних республік, означало перехід Української РСР на якісно вищий рівень суб’єкта міжнародного права. Це дало змогу не лише узяти участь у роботі установчої конференції Організації Об’єднаних Націй у якості члена-засновника цієї впливової міжнародної організації, але й дозволило успішно вирішувати питання міжнародно-правового визнання нового західного кордону України. Та обставина, що Українська РСР протягом практично усього терміну свого перебування у складі Союзу РСР не могла повною мірою використовувати надані їй де-юре можливості, не означає, що вона цими можливостями не володіла.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Джерела
1.1. Опубліковані джерела:
1. Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917–1939: Зб. док. та матеріалів / Ін-т історії партії при ЦК Компартії України – філіал ін-ту м.-л. при ЦК КПРС: Ред. кол. Д. А. Яремчук (відп. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 1979. – 558 с.
2. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны: В 3-х т. Т. 1. 22 июня 1941 – 31 декабря 1943. – М. : Госполитиздат, 1946. – 803 с.
3. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны: В 3-х т. Т. 2. 1 января 1944 – 31 декабря 1944. – М.: Госполитиздат, 1946. – 687 с.
4. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны: В 3-х т. Т. 3. 1 января 1945 – 3 сентября 1945. – М.: Госполитиздат, 1947. –791 с.
5. Внешняя политика СССР. Сборник документов. Для служебного пользования. Том І (1917–1920 гг.) / Отв. ред. С. А. Лозовский. – М.: Высшая партийная школа при ЦК ВКП(б), 1944. – 572 с.
6. Внешняя политика СССР: Сб. документов. Для служебного пользования. Том ІІ (1921–1924 гг.) / Отв. ред. С. А. Лозовский. – М.: Высшая партийная школа при ЦК ВКП(б), 1944. – 979 с.
7. Внешняя политика СССР: Сб. документов. Для служебного пользования. Том ІІІ (1925–1934 гг.). / Отв. ред. С. А. Лозовский. – М.: Высшая партийная школа при ЦК ВКП(б), 1945. – 801 с.
8. Внешняя политика СССР: Сб. документов. Для служебного пользования. Том ІV (1935 – июнь 1941 гг.) / Отв. ред. С. А. Лозовский. – М.: Высшая партийная школа при ЦК ВКП(б), 1946. – 647 с.
9. Внешняя политика СССР: Сб. документов. Для служебного пользования. Том V (июнь 1941– сент.1945 гг.) / Отв. ред. С. А. Лозовский. – М.: Высшая партийная школа при ЦК ВКП(б), 1947. – 836 с.
10. Воззвание Фюрера к Германскому Народу и Нота Министерства Иностранных Дел Германии Советскому правительству с приложениями. – Берлин, б. г. (1941 – ?): Buch-und Tiefdruk Ges. m.b.H. – 77 c.
11. Возз’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі. 1939–1949 рр.: Зб. док. і матеріалів. – К.: Держполітвидав, 1949. – 212 с.
12. Воссоединение украинского народа в едином Украинском Советском государстве (1939–1949 гг.): Сб. документов и материалов. – К.: Госполитиздат Украины, 1949. – 221 с. + 2 портр.
13. Волинь і Холмщина 1938–1947. Польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи, спогади. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – 813 с.
14. Гаагская Конвенция от 18 октября 1907 г. о законах и обычаях войны // Законы и обычаи войны. Важнейшие международные конвенции. – М.: Юридическое изд-ство НКЮ СССР, 1942. – 32 с.
15. Декларація про входження Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республік (Прийнята Народними Зборами Західної України 27 жовтня 1939 р.) // Вільна Україна. – 1939. – 28 жовтня.
16. Декларація про державну владу в Західній Україні (прийнята Народними Зборами Західної України 27 жовтня 1939 р.) // Вільна Україна. – 1939. – 28 жовтня.
17. Декларація про конфіскацію поміщицьких земель (прийнята Народними Зборами Західної України 28 жовтня 1939 р.) // Вільна Україна. – 1939. – 29 жовтня.
18. Декларація про націоналізацію банків і великої промисловості Західної України (прийнята Народними Зборами Західної України 28 жовтня 1939 р.) // Вільна Україна. – 1939. – 29 жовтня.
19. Депортації. Західні землі України кінця 30-х – поч. 50-х рр. Документи, матеріали, спогади: У 3-х т. Т. 1. 1939–1945. – Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 1996. – 750 с.
20. Депортації. Західні землі України кінця 30-х – поч. 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У 3-х т. Т. 2. 1946–1947– Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 1996. – 536 с.
21. Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. 1917–1957 годы. Сб. документов. Т. 2. 1929–1945 годы. – М.: Cоцэкгиз, 1957. – 484 с.
22. Договір мировий в St. Germain (art. 203–205). Оречення найвисшого суду // Життя і право. – 1929. – Ч. 2. – С. 17–18.
23. Документы внешней политики СССР. Том 3. 1 июля 1920 г. – 18 марта 1921 г. – М.: Госполитиздат, 1959. – 723 с.
24. Документы и материалы кануна второй мировой войны. 1937–1939: В 2-х т. Т. 2. Январь–август 1939. – М.: Политиздат, 1981. – 415 с.
25. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Том V. Май 1926 г. – декабрь 1932 г. – М.: Наука, 1967. – 611 с.
26. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Т. VII. 1939 – декабрь 1943 . – М.: Наука, 1973. – 510 с.
27. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Т. VIII. Январь 1944 – декабрь 1945. – М.: Наука, 1974. – 679 с.
28. Документы и материалы по истории советско-чехословацких отношений. Т. 4, кн. 2. Дек. 1943 – май 1945. – М.: Наука, 1983. – 472 c.
29. Законодательные и административно-правовые акты военного времени с 22 марта 1942 г. по 1 мая 1943 г. – М.: Юриздат НКЮ СССР, 1943. – 294 с.
30. Законы и обычаи войны. Важнейшие международные конвенции. – М.: Юриздат НКЮ СССР, 1942. – 32 с.
31. Конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании в Тегеране. Материалы конференции от 28 ноября – 1 декабря 1943 г. – М.: ОГИЗ, 1943. – 22 с.
32. Конференция руководителей трех союзных держав – Советского Союза, Соединенных Штатов Америки и Великобритании в Крыму. – М.: Госполитиздат, 1945. – 20 с.
33. Крымская конференция. Уинстон Черчилль, Антони Иден. Речи в Палате Общин 27 и 28 февраля 1945 года. – М.: Отдел печати Великобританского посольства, 1945. – 48 с.
34. Мануильский Д. З. Заключительное слово по национальному и колониальному вопросам // Пятый Всемирный Конгресс Коммунистического Интернационала 17 июня – 8 июля 1924 г. Стенографический отчет. Ч. 1. – М.-Л.: Госиздат, 1925. – 1007 с.
35. Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях. Ч. ІІ. От империалистической войны до снятия блокады с Советской России. – М.: Госиздат, 1926. – V, 464 c.
36. Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях. Ч. III. От снятия блокады с Советской России до десятилетия Октябрьской революции. Вып. 1. Акты советской дипломатии. – М.: Госиздат, 1928. – 430 с.
37. Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях. Ч. III. От снятия блокады с Советской России до десятилетия Октябрьской революции. Вып. 2. Акты дипломатии иностранных государств. – М.: Госиздат, 1929. – 367 с.
38. Международное право в избранных документах: В 3-х т. – М.: Издательство Института международных отношений, 1957. – Т. 1. – 308 с.
39. Международное право в избранных документах. – М.: Издательство Института международных отношений, 1957. – Т. 2. – 319 с.
40. Международное право в избранных документах. – М.: Издательство Института международных отношений, 1957. – Т. 3. – 415 с.
41. Молотов В. М. Вопросы внешней политики. Речи и заявления. Апрель 1945 – июнь 1948 г. – М.: Госполитиздат, 1948. – 587 с.
42. Молотов В. М. О внешней политике Советского Союза. Доклад председателя Совета Народных Комиссаров и Народного Комиссара Иностранных дел тов. В. М. Молотова на заседании Верховного Совета СССР 31 октября 1939 г. – Л.: ОГИЗ, 1939. – 20 с.
43. Нота Правительства СССР, врученная польскому послу в Москве утром 17 сентября 1939 г. // Правда. – 1939. – 18 сентября.
44. Нота Правительства СССР, врученная утром 17 сентября 1939 г. Послам и Посланникам государств, имеющих дипломатические отношения с СССР // Правда. – 1939. – 18 сентября.
45. Нюренбергский процес над главными военными преступниками: Сб. материалов: В 3 т. / Под общ. ред. Р. А. Руденко. Т. 2. Военные преступления. Преступления против человечества. – М.: Юридическая литература, 1966. – 799 с.
46. Образование и развитие Союза Советских Социалистических Республік: Сб. документов. – М.: Юридическая литература, 1972. – 735 с.
47. Организация Объединенных Наций: Сборник документов. – М.: Наука, 1981. – 647 с.
48. Переписка Председателя Совета министров СССР с президентами США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны, 1941–1945 гг. Т. 1. Переписка с У. Черчиллем и К. Эттли (июль 1941 г. – ноябрь 1945 г.) / М-во иностр. дел СССР. – 2 изд. – М.: Политиздат, 1986. – 464 с.
49. Переписка Председателя Совета министров СССР с президентами США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны, 1941–1945 гг. Т. 2. Переписка с Ф. Рузвельтом и Г. Трумэном (Авг. 1941 г. – декабрь 1945 г.) / М-во иностр. дел СССР. – 2 изд. – М.: Политиздат, 1986. – 320 с., ил.
50. Постанова Військової Ради Українського фронту про затвердження „Положення про вибори до Українських Зборів Західної України» // Вільна Україна. – 1939. – 7 жовтня.
51. Постишев П. П. Виступ на ІІІ з’їзді колгоспників-ударників Київської області про соціалістичне будівництво в УРСР та соціальний і національний гніт у Західній Україні // Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917–1939: Зб. документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 403–411.
52. Про день виборів депутатів у Верховну Раду СРСР від західних областей Української РСР і Білоруської РСР: Указ Президії Верховної Ради СРСР, 20 січня 1940 р. // Комуніст. – 1940. – 22 січня.
53. Про затвердження складу окружних по виборах у Раду національностей виборчих комісій від Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівенської, Станіславівської, Тернопільської областей УРСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР, 1 лютого 1940 р. // Комуніст. – 1940. – 2 лютого.
54. Про затвердження складу обласних виборчих комісій по виборах у Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки: Указ Президії Верховної Ради УРСР, 19 жовтня 1940 р. // Комуніст. – 1940. – 20 жовтня.
55. Про розмежування областей між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою: Постанова Верховної Ради СРСР, 4 квітня 1940 р. // Комуніст. – 1940. – 8 квітня.
56. Про утворення виборчих округів по виборам до Ради Союзу і в Раду Національностей від західних областей Української РСР і Білоруської РСР: Указ Президії Верховної Ради СРСР, 20 січня 1940 р. // Комуніст. – 1940. – 22 січня.
57. Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні. Закон УРСР від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ. Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 15 травня 1992 р. № 2353-ХІІ, ВВР, 1992 р. № 32, ст. 456; 19 листопада 1992 р. № 2803-ХІІ, ВВР, 1993 р., № 2, ст. 9 // Закони України. Том 1. 1990–1991. – К.: Українська правнича фундація, 1996. – 516 с. – С. 441–447.
58. Пятый Всемирный Конгресс Коммунистического Интернационала 17 июня – 8 июля 1924 г. Стенографический отчет. Часть І. – М.-Л.: Госиздат, 1925. – 1007 с.
59. Пятый Всемирный Конгресс Коммунистического Интернационала 17 июня – 8 июля 1924 г. Стенографический отчет. Часть ІІ (Приложения). – М.-Л.: Госиздат, 1925. – 312 с.
60. Розкол ОУН (1939–1940). Збірник документів. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львівський державний університет ім. І. Франка, 1997. – 136 с.
61. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Выпуск X. Действующие договоры, соглашения и конвенции, вступившие в силу между 1 января 1937 – и 21 июня 1941. – М.: Госполитиздат, 1955. – 239 с.
62. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Выпуск XI. 22.VI.1941 – 2.IX.1945 – М.: Госполитиздат, 1955. – 200 с.
63. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Выпуск XII. 3. IX.1945 – 31.XII.1946. – М.: Госполитидат, 1956. – 199 с.
64. Сборник Законов СССР и Указов Президиума Верховного Совета СССР. Т. 2. 1938–1967. – М.: Известия Советов депутатов трудящихся СССР, 1968. – 751 с.
65. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 1941–1945 гг.: Сб. документов [В 6 т.]. – М.: Политиздат, 1978–1980. Т. 1. Московская конференция министров иностранных дел СССР, США и Великобритании (19–30 октября 1943 г.). – М.: Политиздат, 1978. – 422 с.
66. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 1941–1945 гг.: Сб. документов [В 6 т.]. – Т. 2. Тегеранская конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании (28 ноября – 1 декабря 1943 г.). – М.: Политиздат, 1978. – 198 с.
67. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 1941–1945 гг.: Сб. документов [В 6 т.]. – Т. 3. Конференция представителей СССР, США и Великобритании в Думбартон-Оксе (21 авг. – 28 сент. 1944 г.). – М.: Политиздат, 1977. – 294 с.
68. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 1941–1945 гг.: Сб. документов [В 6 т.]. – Т. 4. Крымская конференция конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании (4–11 февр. 1945 г.). – М.: Политиздат, 1979. – 326 с.
69. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 1941–1945 гг.: Сб. документов [В 6 т.]. – Т. 5. Конференция Обьединенных Наций в Сан-Франциско (25 апр. – 26 июня 1945 г.). – М.: Политиздат, 1980. – 710 с.
70. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 1941–1945 гг.: Сб. документов [В 6 т.]. – Т. 6. Германская (Потсдамская) конференция конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании (17 июля – 2 авг. 1945 г.). – М.: Политиздат, 1980. – 551 с.
71. Советский Союз – Народная Польша. 1944–1974. Документы и материалы. – М.: Политиздат, 1974. – 664 с.
72. Советско-американские отношения во время Великой Отечественной войны, 1941–1945: Документы и материалы: В 2-х т. Т. 1. 1941–1943 / Министерство иностранных дел СССР. – М.: Политиздат, 1984. – 510 с.
73. Советско-американские отношения во время Великой Отечественной войны, 1941–1945: Документы и материалы: В 2-х т. Т. 2. 1944–1945 / Министерство иностранных дел СССР. – М.: Политиздат, 1984. – 575 с., ил.
74. Советско-английские отношения во время Великой Отечественной войны, 1941–1945: Документы и материалы: В 2-х т. Т. 1. 1941–1943 / Министерство иностранных дел СССР. – М.: Политиздат, 1983. – 542 с.
75. Советско-английские отношения во время Великой Отечественной войны, 1941–1945: Документы и материалы: В 2-х т. Т. 2. 1944–1945 / Министерство иностранных дел СССР. – М.: Политиздат, 1983. – 494 с., ил.
76. Советско-французские отношения во время Великой Отечественной войны, 1941–1945: Документы и материалы: В 2-х т. Т. 1. 1941–1943 / Министерство иностранных дел СССР. – М.: Политиздат, 1983. – 431 с.
77. Советско-французские отношения во время Великой Отечественной войны, 1941–1945: Документы и материалы: В 2-х т. Т. 2. 1944–1945 / Министерство иностранных дел СССР. – М.: Политиздат, 1983. – 573 с., ил.
78. Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР. 1939–1979: Зб. док. і матеріалів. – К: Наукова думка., 1980. – 547 с.
79. Тегеран – Ялта – Потсдам: Сб. документов. Изд. 3-е. – М.: Международные отношения, 1971. – 416 с.
80. Указ Верховного Совета СССР «Об образовании Волынской, Дрогобычской, Львовской, Ровенской, Станиславской и Тарнопольской областей в составе Украинской ССР» // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1939. – № 38.
81. Україна в ХХ столітті (1900–2000): Збірник документів і матеріалів / Упоряд.: А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, В. Ю. Король та ін. – К.: Вища школа, 2000. – 351 с.
82. Україна в Другій світовій війні у документах: Зб. німецьких архівних матеріалів. Т. 1. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львівський державний університет ім. І. Франка, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 1997. – 384 с.
83. Україна в Другій світовій війні у документах: Зб. німецьких архівних матеріалів (1941–1942). Т. 2 / Укладач Володимир Косик. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львівський державний університет ім. І. Франка, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 1998. – 384 с.
84. Україна на міжнародній арені: Зб. документів і матеріалів: У 2-х кн. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – 736 с.
85. Україна на міжнародній арені: Зб. документів і матеріалів: У 2-х кн. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 2. – 496 с.
86. Україна в ХХ столітті (1900–2000): Збірник документів і матеріалів / Упоряд.: А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, В. Ю. Король та ін. – К.: Вища школа, 2000. – 351 с.
87. Українська РСР в міжнародних відносинах. Міжнародні договори, конвенції, угоди та інші документи, які складені за участю Української РСР, або до яких вона приєдналася (1945–1957). – К.: АН Української РСР, 1959. – 751 с.
88. Українська РСР на міжнародній арені: Зб. документів і матеріалів 1944–1961 рр. – К. : Політвидав УРСР, 1963. – 576 с.
89. Черчилль У. Вперед, к победе! Речь в Палате общин 22 февраля 1944 года. – М.: Отдел печати Великобританского посольства, 1944. – 20 с.
90. Черчилль У. Отчет народу. Речь в Палате общин 28 сентября 1944 года. – М.: Отдел печати Великобританского посольства, 1944. – 20 с.
91. A Decade of American Foreign Policy. Basic Documents, 1941–1945. Prepared at the Request of the Senate Committee of Foreign Relations. – New York: Greenwood Press, Publishers, 1968. – 1381 p.
92. Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. – 2-gie wydanie. Tom 1: Wrzesien 1939 – czerwiec 1941. – London: Studium Polski Podzienmei, 1970. – 584 s.
93. Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. – 2-gie wydanie. Tom 2: Czerwiec 1941 – kwiecen 1943. – London: Studium Polski Podzienmei, 1973. – 554 s.
94. Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. – 2-gie wydanie. Tom 3: Kwiecen 1943 – lipiec 1944. – London: Studium Polski Podzienmei, 1970. – 627 s.
95. Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. – 2-gie wydanie. Tom 4: Lipiec 1944 – pazdziernik 1944. – London: Studium Polski Podzienmei, 1976. – 470 s.
96. Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. – 2-gie wydanie. Tom 5: Pazdziernik 1944 – liepec 1945. – London: Studium Polski Podzienmei, 1981. – 543 s.
97. Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. – 2-gie wydanie. Tom 6: Uzupelnia – London: Studium Polski Podzienmei, 1984. – 524 s.
98. Axis in Defeat. A Collection of Documents on American Policy toward Germany and Japan. – Washington: The Department of State, Publication 2423. – 118 p.
99. Documents of German Foreign Policy 1918–1945. Series D /1937–1945/. Volume I. July 1936 to the Outbreak of War in September 1939. – London: His Majesty’s Stationery Office, 1949. – 1220 p.
100. Documents of German Foreign Policy 1918–1945. Series D /1937–1945/. Volume IV. Germany’s Relations with the Major Powers from October, 1938 to March, 1939. – London: His Majesty’s Stationery Office, 1951. – LXXXV, 733 p., Appendices.
101. Documents of German Foreign Policy 1918–1945. Series D /1937–1945/. Volume V. June, 1937 to March, 1938 Germany’s Relations with Poland; the Balkans; Latin America; Small Powers. – London: His Majesty’s Stationery Office, 1953. – LXXXIII, 958 p., Appendices.
102. Documents of German Foreign Policy 1918–1945. Series D /1937–1945/. Volume VI. The Last Months of Peace. March – August 1939 – London: Her Majesty’s Stationery Office, 1956. – XCIII, 1149 p.
103. Documents of German Foreign Policy 1918–1945. Series D /1937–1945/. Volume VIII. The War Years. September 4, 1939 – March 18, 1940. – Washington: United States Government Printing Office, 1954. – LXXXVI, 974 p.
104. Documents of German Foreign Policy 1918–1945. Series D /1937–1945/. Volume IX. The War Years. March 18 – June 22, 1940. – Washington: United States Government Printing Office, 1956. – LXXII, 729 p.
105. Documents of German Foreign Policy 1918–1945. Series D /1937–1945/. Volume X. The War Years. June 23 – August 31, 1940 – March 18, 1940. – Washington: United States Government Printing Office, 1957. – LVI, 615 p.
106. Documents on Polish-Soviet Relations. Vol. I. 1939–1943. – London – Melbourne-Toronto: Heinemann, 1961. – 625 p.
107. Documents on Polish-Soviet Relations. Vol. II. 1944–1945. Edited by General Sikorski Historical Institute. – London: Heinemann, 1967. – 866 p.
108. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1940 /In Five Volumes/. Volume I. General. – Washington: United States Government Printing Office, 1959. – 832 p.
109. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1941 /In Seven Volumes/. Volume I. General. – Washington: United States Government Printing Office, 1959. – 832 p.
110. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1941 /In Seven Volumes/. Volume II. – Washington: United States Government Printing Office, 1959. – 1023 p.
111. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1943. Volume III. The British Commonwealth. Eastern Europe. The Far East. – Washington: United States Government Printing Office, 1963. – 1125 p., Index.
112. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1945. Volume IV. Europe. – Washington: United States Government Printing Office, 1968. – 1356 p.
113. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. The Conference in Berlin / the Potsdam Conference/ 1945 /In Two Volumes/. Volume I. – Washington: United States Government Printing Office, 1960. – 1088 p.
114. Roosevelt and Churchill: Their Secret Wartime Correspondence / Ed. by F. L. Loewenheim. – New York: Saturday Review Press, 1975. – 806 p.
115. Sprawa polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej. Zbior dokumentow. – Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965.
116. Sprawa Ukrainska na konferencji pokojowej w Paryzy w roke 1919. – Warszawa: WNS, 1995. – 128 s.
117. Stosunki polsko-radzieckie w latach 1917–1945. Dokumenty i materialy/ Pod red. T. Cieslara, oprac. E. Basinski. – Warszawa: Ksiazka i Wiedza, 1967. – 571 s.
118. The Third Reich and the Ukrainian Question. Documents 1934-1944/ By W. Kosyk. – London: Ukrainian Publishers Limited, 1991. – 175 p.
119. Trial of the Major War Criminals. The International Military Tribunal, Nuremberg 14 November, 1945 – 1 October 1946. - Nuremberg, Germany. – Vol. III. – 642 p.
120. Trial of the Major War Criminals. The International Military Tribunal, Nuremberg 14 November, 1945 – 1 October 1946. – Nuremberg, Germany. Vol. VIII. – 630 p.
121. Trial of the Major War Criminals. The International Military Tribunal, Nuremberg 14 November, 1945 – 1 October 1946. – Nuremberg, Germany. Vol. IX. – 710 p.
122. Trial of the Major War Criminals. The International Military Tribunal, Nuremberg 14 November, 1945 – 1 October 1946. – Nuremberg, Germany. Vol. X. – 652 p.
123. Trial of the Major War Criminals. The International Military Tribunal, Nuremberg 14 November, 1945 – 1 October 1946. – Nuremberg, Germany. Vol. XI. – 608 p.
124. Wybor dokumentow do agresji 17.9.1939 r. Cz. II // Wojskowy Przeglad Historyczny. – 1993. – № 2. – S. 169–189.
125. Wybor dokumentow do agresji 17.9.1939 r. Cz. III // Wojskowy Przeglad Historyczny. – 1993. – № 3. – S. 173–197.
126. Wybor dokumentow do agresji 17.9.1939 r. Cz. IV // Wojskowy Przeglad Historyczny. – 1993. – № 4. – S. 211–234.

1.2. Мемуари:
127. Бандера С. Акт 30 червня 1941 року // Визвольний шлях. – 1971. – № 6. – С. 547–551.
128. Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Спогади. – Київ-Торонто-Нью Йорк, 1996. – 270 с.
129. Бульба-Боровець Т. Кредо Революції. Короткий нарис історії, ідеологічно-моральної основи та політична платформа Української Народної Революційної Армії // Сучасність. –2002. – № 11. – С. 73–83.
130. Гальдер В. Военный дневник. Ежедневные записи нач. Ген. штаба сухопутных войск. 1939–1942 гг.: В 3-х т. – М.: Воензиздат, 1968. – Т. 1. – 509 с.
131. Майский И. М. Воспоминания советского посла. Война 1939–1943. – М.: Наука, 1965. – 407 c.
132. Майский И. М. Кто помогал Гитлеру (Из воспоминаний советского посла). – М.: Международные отношения, 1962. – 198 с.
133. Меллентин Ф. В. Танковые сражения 1939-1945 гг. / Пер. с англ.; под ред. А. Н. Панфилова. – М.: Иностранная литература, 1957. – 302 с.
134. Cтеттиниус Э. «Аргонавт» // От «Барбароссы» до «Терминала». Взгляд с Запада. – М.: Политиздат, 1988. – С. 356–376.
135. Churchill Winston Spencer. The Second World War. The Gathering Storm. – Boston: Houghton Mifflin Co, 1948. – 784 p.
136. Churchill Winston Spencer. The Second World War. Their Finest Hour. – Boston: Houghton Mifflin Co, 1949. – 752 p.
137. Churchill Winston Spencer. The Second World War. The Hinge of Fatе. – Boston: Houghton Mifflin Co, 1950. – 1000 p.
138. Churchill Winston Spencer. The Second World War. Grand Alliance. – Boston: Houghton Mifflin Co, 1950. – 904 p.
139. Churchill Winston Spencer. The Second World War. Triumph and Tragedy. – Boston: Houghton Mifflin Co, 1953. – 800 p.
140. Harriman Averell. Peace with Russia? – London: Victor Gollancz, Ltd, 1960. – 174 p.
141. Harriman A., Abel E. Special Envoy to Churchill and Stalin 1941-1946. – New York: Random House, 1975. – 553 p., Ind. [total – 596 p.].
142. Hull C. The Memoirs of Cordell Hull. In two volumes. – New York: The Macmillan Co, 1948. Vol. 1. – 916 p.
143. Hull C. The Memoirs of Cordell Hull. In two volumes. – New York: The Macmillan Co, 1948. Vol. 2. – 917 – 1804 p.
144. Truman H.S. The Memoirs of Harry S. Truman: Vol. 1, 2 – New York, 1965, Vol. 1. 1945 Year of Decision United Nations. Potsdam. Hirosima. End of World War.

1.3. Періодична преса (хроніка, повідомлення про вручення дипломатичних нот, географічні карти з позначенням кордонів та ліній розмежування, ксерокопії документів та ін. матеріали без вказання авторства):
145. Аргументы и факты. – 1989. – № 32.
146. Вільна Україна. – 1939. – 25 жовтня (хроніка).
147. Вісті комбатанта. – 1994. – № 2. – Реквієм у цифрах.
148. «2000». – 2005. – 1 апреля. – С. А 5. – Поляки пересмотрят нашу границу? 148-b. Діло – 1923 – 12 червня 1923. – Раковскій про прилучення Східної Галичини до Польщі (з промови у Всеукраїнськім Центр. Виконавчім Комітеті у Харкові).
149. Известия. – 1923. – 14 марта.
150. Известия. – 1941. – 3 августа (хроника).
151. Известия. – 1941. – 26 сентября (хроника).
152. Известия. – 1943. – 16 апреля (хроника).
153. Известия. – 1945. – 6 января (хроника). 153-b. Молода Галичина, 2004, 25 червня.
154. Поклик сумління (газета українського Товариства «Меморіал») – 1991. – № 9(23).
155. Правда. – 1932. – 5 августа.
156. Правда. – 1939. – 19 октября.
157. Правда. – 1941. – 24 июня.
158. Правда. – 1941. – 3 ноября.
159. Радянська Україна. – 1944. – 2 березня.
160. Радянська Україна. – 1944. – 25 березня.
161. Радянська Україна. – 1945. – 3 червня.
162. «Світло» (Католицький журнал для українського народу, Торонто). – 1952. – 1 червня.
163. League of Nations Official Journal. Special Supplement. – 1920. – October. – № 3.
164. „Monitor Polski», Paryz, 25.IX. 1939 r.
165. „Monitor Polsci», Paryz, 19. XII. 1939 r
166. New York Times. – 1941, June 25.
167. New York Times. – 1944, January 7.
168. The Times. – 1943. – 5. III.

1.4. Архівні матеріали:
169. Звернення робітників, селян, інтелігенції до Народних Зборів Західної України про встановлення Радянської влади на Західній Україні. м. Добромін – Львівський обласний державний архів (далі – ЛОДА), Ф. Р–6, Оп. 1., Од. зб. 2-б, арк. 128.
170. Місто Львів. Президії Українських народних Зборів Західної України (мітинг трудящих м. Золочева, Тернопільського воєводства, присвячений відкриттю НЗЗУ). – ЛОДА, Ф. Р-6, Оп. 1., Од. зб. 2-б, арк. 129.
171. Обращение Совета профсоюзов г. Львова от 10 октября 1939 г. к трудящимся г. Львова с призывом принять участие в выборах в Народное Собрание Западной Украины. – ЛОДА, Ф. Р–140, Оп. 1., Од. зб. 1, арк. 1.
172. Пам’ятка уповноваженим воєводств по питанню організації партійної роботи з додатком плану заходів по проведенню виборів депутатів до Українськиx Народних Зборів Західної України (жовтень, 1939). – ЛОДА, Р-221, Оп. 1, Од. зб. 362.
173. Про вибори депутата до Народних Зборів Західної України. Резолюція загальних зборів селян с. Рясна Польська, Баторівка. – ЛОДА, Ф. Р-6, Оп. 1, спр. 2-б, арк. 123.
174. Про поїздку депутатів Народних Зборі