ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ОБ’ЄКТНОГО ЗНАЧЕННЯ В СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

brief description

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

На правах рукопису

Степаненко Ярослав Миколайович

УДК 81’367+81’367.322.2/3

Диференціація об’єктного значення в семантико-синтаксичній структурі речення

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Плющ Марія Яківна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2008

Зміст

Перелік умовних скорочень ...

3

Вступ .

4

Розділ 1. Семантико-синтаксичні й формально-синтаксичні параметри речення з об’єктним аргументом ...

10

1.1. Взаємодія семантико-синтаксичного й формально-синтаксичного рівнів речення з об’єктним аргументом (корелятивно/некорелятивні відношення)

10

1.2. Лівобічно-предикатно-правобічні відношення в ієрархізованій структурі речення з об’єктним аргументом ...

21

1.3. Категорія об’єкта у філософському й лінгвістичному витлумаченні ..

31

Розділ 2. Знахідний і родовий відмінки як ядерні репрезентанти об’єктних відношень у реченні

44

2.1. Семантико-синтаксична структура речень з акузативним об’єктом .

44

2.1.1. Речення структурної субмоделі Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Nacc)].

50

2.1.2. Речення структурної субмоделі Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (prep + Nacc)]..

60

2.2. Генітивний об’єкт у семантико-синтаксичній структурі речення..

70

2.2.1. Речення структурної субмоделі Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Ngen)].

76

2.2.2. Речення структурної субмоделі Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (prep + Ngen)].

91

Висновки до другого розділу

112

Розділ 3. Називний, давальний, орудний і місцевий відмінки у функції об’єктних аргументів у реченні ...

114

3.1. Симетрично-асиметричні суб’єктно-об’єктні відношення в реченнях із називним відмінком у ролі об’єктного аргумента

114

3.2. Давальний безприйменниковий відмінок як реалізатор об’єктних відношень у семантико-синтаксичній структурі речення ..

134

3.3. Семантико-синтаксична структура речень з орудним відмінком у функції об’єктного аргумента ...

143

3.3.1. Речення структурної субмоделі Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Ninst)]

149

3.3.2. Речення структурної субмоделі Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (prep + Ninst)]

162

3.4. Місцевий відмінок як репрезентант об’єктних відношень у семантико-синтаксичній структурі речення ..

176

Висновки до третього розділу..

186

Висновки..

190

Список використаної літератури..

197

Список використаних джерел та їхніх умовних скорочень

223

Вступ

У сучасній лінгвіcтичній науці виняткової актуальності набула проблема семантизації синтаксису. Одновимірний підхід до вивчення природи речення, який передбачав аналіз формально-граматичних його характеристик, витіснила нова наукова парадигма, що висуває на перший план семантичне осмислення синтаксичної конструкції, пропонує витлумачувати її як багатоаспектну одиницю з органічно притаманними їй формально-синтаксичними, семантико-синтаксичними і функціонально-комунікативними ознаками. Традиційній аналіз за членами речення, слушно зауважує А.М.Мухін, є нетривкою опорою для розуміння самої сутності елементів, які виділяються у структурі речення” [186, с.151]. Одним із концептуальних пріоритетів цієї парадигми є трактування реченнєвої структури на засадах формальної (формально-синтаксичної) та семантичної (семантико-синтаксичної) цілісності. До такого аналізу зверталися багато українських і зарубіжних мовознавців, зокрема Й.Ф.Андерш [7; 8; 9; 10; 11], Н.М.Арват [14; 15], І.Р.Вихованець [66; 220], К.Г.Городенська [89], А.П.Грищенко [95; 96; 97], Н.В.Гуйванюк [98; 226], А.П.Загнітко [114], Н.Л.Іваницька [125; 126], Л.О.Кадомцева [130], О.І.Леута [160], Т.Є.Масицька [168], О.С.Мельничук [177], М.В.Мірченко [182], М.Я.Плющ [202], І.І.Слинько [226; 231], В.Д.Шинкарук [289], К.Ф.Шульжук [292], В.Г.Адмоні [4; 5], Т.Б.Алісова [7], Н.Д.Арутюнова [18], В.В.Бабайцева [21; 23], В.А.Бєлошапкова [33; 34], В.В.Богданов [37], М.В.Всєволодова [73], В.Г.Гак [79; 82], Ф.Данеш [100], В.Дресслер [107], Г.О.Золотова [116; 121], В.В.Касевич [133], П.О.Лекант [159], А.М.Мухін [190; 191], Т.П.Ломтєв [164; 167], О.І.Москальська [184], О.М.Пєшковський [198], З.Д.Попова [205], І.П.Распопов [211; 212], Г.Г.Сильницький [224], Ю.С.Степанов [243; 244], І.П.Сусов [248], Л.Теньєр [254], Ч.Філлмор [270; 271], Л.Д.Чеснокова [281], Н.Ю.Шведова [287; 288]та ін. Останнім часом особливо підвищилася зацікавленість учених семантичною структурою речення з урахуванням різних чинників: обсягу його об’єктивних смислів; комплексу детермінованих валентними властивостями дієслівного предиката семантико-синтаксичних відношень і вичленовуваних на їхній основі семантичних компонентів, що мають субстанціальний або несубстанціальний характер. Аналіз глибинної значеннєвої будови речення неможливий без системного й різнобічного вивчення суб’єктних, об’єктних, адресатних, інструментальних, локативних та інших відношень із притаманними їм спільними й диференційними рисами. Вагомий внесок у розвиток семантичної теорії синтаксичних конструкцій зробили Н.М.Арват [11; 12; 13], О.І.Бондар [40], І.Р.Вихованець [63], О.Г.Межов [173], Т.І.Дешерієва [103; 104], Т.П.Ломтєв [163; 164] та ін. Визначенню типології, окресленню статусу й ролі об’єктних відношень із проекцією на семантико-синтаксичний і формально-синтаксичний рівні речення, семантичному класифікуванню об’єктного аргумента, що разом із предикатом та суб’єктом конституюють речення, присвячено праці О.Ф.Бабій [26; 27], І.Р.Вихованця [67; 70; 71], А.П.Загнітка [113], Ю.В.Левицького [158], В.М.Мігіріна [179; 181], І.Б.Сиротініної [228]. Дослідження спеціалізованих морфологічних варіантів об’єктних синтаксем представлені роботами М.М.Богдана [36], І.Р.Вихованця [69], І.К.Кучеренка [155; 156], О.Г.Межова [174], М.Я.Плющ [200; 201; 203], Є.К.Тимченка [261], В.В.Виноградова [60], І.І.Мєщанінова [178].
Актуальність дисертаційної роботи зумовлена, з одного боку, посиленим інтересом лінгвістичної науки до проблеми багаторівневої організації речення, з іншого потребою цілісного й системного опису об’єктних відношень у різних планах, насамперед семантичному, синтагматичному та парадигматичному, а також необхідністю вивчення цих відношень на тлі відмінкової системи, кожен компонент якої має свою специфікацію, функціонально-семантичне призначення й репертуар конкретних реалізаторів у вигляді безприйменникових або прийменниково-іменникових форм. Актуальність теми увиразнює відсутність єдиного погляду на цілий спектр теоретичних питань, що стосуються ієрархії і взаємодії семантико-синтаксичного та формально-синтаксичного рівнів речення з об’єктним аргументом і умов функціонування останнього на засадах обов’язковості / факультативності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науковою проблемою кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова і є складником комплексної теми Лінгводидактичний опис функціонування української мови”. Тему дослідження затверджено вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол №4 від 30.11.2006р.) і схвалено науковою координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 37 від 26 квітня 2007р.).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є з’ясування специфіки диференціації об’єктних відношень у семантичному, синтагматичному й парадигматичному аспектах на рівні речень структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj] і на тлі відмінкової системи сучасної української літературної мови (Nnom; Ngen; Ndat; Nacc; Ninst; prep + Ngen; prep + Nacc; prep + Ninst; prep + Nloc).
Мета передбачає розв’язання таких завдань:
1)схарактеризувати специфіку взаємодії семантико-синтаксичного і формально-синтаксичного рівнів речення з об’єктним аргументом, з’ясувавши при цьому природу корелятивних та некорелятивних відношень, що існують між означеними рівнями, а також особливості вияву в синтаксичних конструкціях, утворених за зразком структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj], лівобічно-предикатно-правобічних відношень;
2)подати сучасну філософську й лінгвістичну інтерпретацію категорії об’єкта;
3)виокремити й систематизувати чинні в сучасній українській мові структурні субмоделі конкретні репрезентанти структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj], ієрархізувати засоби вираження об’єктного значення, здійснити функціонально-семантичну характеристику об’єктних аргументів як обов’язкових/факультативних компонентів значеннєвої структури досліджуваного типу речень;
4)визначити й обґрунтувати семантичний статус дієслів-предикатів і програмованих ними іменників у формі безприйменникових називного, родового, давального, знахідного, орудного та прийменникових родового, знахідного, орудного, місцевого відмінків як носіїв об’єктного значення, ідентифікувати диференційні ознаки субстанціального об’єктного аргумента й репрезентованої ним типології значень на тлі інших типів субстанціальних та несубстанціальних аргументів і реалізованої ними семантики;
5)узагальнити закономірності використання системи відмінків в об’єктних значеннях, дослідити особливості диференціації об’єктних відношень на фоні відмінкової системи сучасної української мови;
6)інтерпретувати специфіку ізофункціональних варіантів об’єктних синтаксем, виявити чинні в сучасній українській мові їхні парадигматичні ряди.
Об’єктом дослідження є прості речення з об’єктним аргументом, представлені структурною моделлю Sub + Praed + Arq prav[Obj].
Предмет дослідження семантико-синтаксична і формально-синтаксична структура речень із дієсловом-предикатом та об’єктним аргументом, вираженим безприйменниковою (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний відмінки) і прийменниково-відмінковою (родовий, знахідний, орудний, місцевий відмінки) формою іменника.
Методи дослідження. Специфіка об’єкта й мета дослідження зумовили використання як основного описового методу, реалізації якого сприяли методики компонентного (виокремлення лексико-семантичних груп та підгруп дієслів-предикатів, іменників-заповнювачів правобічної позиції) і трансформаційного (інтерпретація семантико-синтаксичних структур із варіантними виявами об’єкта) аналізу. Як додаткові застосовано дистрибутивний, функціональний методи, а також метод моделювання, порівняння, прийом елімінування. Вони дають змогу визначити загальні і часткові сполучуваності дієслів-предикатів з об’єктними аргументами, схарактеризувати засоби формально-синтаксичного та семантико-синтаксичного вираження об’єктності в реченні, з’ясувати умови обов’язкового/факультативного функціонування в ролі об’єктного припредикатного компонента називного, родового, давального, знахідного, орудного й місцевого відмінків.
Джерела фактичного матеріалу. З метою вичерпного розв’язання поставлених завдань було проаналізовано речення, дібрані шляхом суцільного виписування з художніх творів українських письменників ХІХ-ХХІ ст., а також із публіцистичних, наукових, науково-популярних текстів останніх років та Словника української мови в 11-ти томах. Загальна кількість синтаксичних конструкцій із компонентами, що виражають об’єктні відношення, становить понад 15 тисяч одиниць.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі комплексно схарактеризовано об’єктні відношення в аспекті виявлення їхніх семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних і функціональних зв’язків у відмінковій системі і в складі речень із дієслівними предикатами; з’ясовано характер лексико-семантичного зв’язку між основним носієм валентності та заповнювачем припредикатної позиції; установлено компонентний склад дієслів-предикатів, які об’єднано за тими або тими інтегральними ознаками в лексико-семантичні групи; виявлено наявність / відсутність обмежень у плані вибору основним носієм валентності правобічного об’єктного компонента; установлено критерії відмежування об’єктної семантики від інших значень; диференційовано основні й неосновні репрезентанти об’єктних відношень; упорядковано засоби вираження об’єктної семантики в реченнях структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj], що дало змогу представити чинні в сучасній українській мові структурні субмоделі синтаксичних конструкцій з об’єктним типом детермінації.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що висновки, зроблені на основі самостійно дібраного й покласифікованого фактичного матеріалу, поглиблюють теорію семантичного синтаксису, зокрема таку важливу його царину, як багаторівнева структура речення (параметри у співвідношенні формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного рівнів), формують нові принципи для синтезованого підходу до виявлення валентної організації синтаксичної конструкції, передусім умов функціонування в ній на засадах облігаторності / факультативності припредикатних компонентів, впливу різних чинників на сполучувальні можливості предикатів, на семантичну диференціацію об’єктних аргументів.
Практична цінність пропонованого дослідження пов’язана з можливістю використання одержаних результатів у вишівській та шкільній практиці викладання курсу української мови, у проведенні спецкурсів і спецсемінарів, при написанні підручників та навчально-методичних посібників із семантичного синтаксису, функціонально-категорійної граматики української мови, у науково-пошуковій роботі студентів і магістрантів філологічних спеціальностей. Репрезентовані матеріали становитимуть інтерес для лексикографів як одна із засад створення словника сполучуваності лексико-граматичних одиниць, словника керування дієслів і прикметників.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Різні аспекти досліджуваної проблеми викладено на звітно-наукових конференціях викладачів цього університету (2005-2007), на міжнародних, всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології” (Вінниця, 2006), VІІІ Гоголівські читання” (Полтава, 2006), Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 2006), Словникова справа в Україні: минуле, сучасне, майбутнє (до 100-річчя публікації Словаря української мови” за ред. Бориса Грінченка)” (Київ, 2007), Текст як об’єкт лінгвістичного дослідження і засіб навчання мови” (Полтава, 2007), Лінгвістика тексту: теорія і практика” (Херсон, 2008), Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства” (Полтава, 2008), Взаємодія лексичної і граматичної семантики” (Київ, 2008).
Публікації. Основні положення дослідження викладено в семи статтях, які опубліковано в збірниках наукових праць і журналах, затверджених ВАК України як фахові.

bibliography

Висновки

Дослідження проблеми семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної диференціації об’єктного значення, для якої тлом послужила ієрархічно структурована на морфологічних, формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних і комунікативних засадах система відмінків сучасної української мови, на рівні речень структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj] дало змогу зробити такі теоретичні і практичні висновки:
1. Речення в найзагальнішому вигляді можна представити як логічну надмовну категорію, що репрезентує безліч конкретних синтаксичних конструкцій, механізм творення кожного з яких передбачає предикацію і процес лексичного наповнення, детермінованого закономірностями граматичного ладу мови. Основними рівнями речення як ієрархізованої структури, компоненти якої перебувають між собою в жорстко визначених зв’язках і відношеннях, є взаємопов’язані й однаковою мірою важливі для нього семантико-синтаксичний, формально-синтаксичний та комунікативний рівні. Одиниці цих рівнів можуть характеризуватися або не характеризуватися взаємною зумовленістю, тобто між ними існують два типи відношень корелятивні і некорелятивні. Перші засвідчують симетричність міжрівневих зв’язків, другі асиметричність. Симетрія властива предикатові та присудкові, оскільки вони можуть видозмінювати свої морфологічні, морфолого-словотвірно-синтаксичні, лексико-семантичні категорії, але позбавлені змоги переміщатися з однієї реченнєвої позиції в інші. Суб’єктові, об’єктові, з одного боку, та підметові, додаткові, з іншого боку, притаманна як симетрія (Sub ↔ П, Obj ↔ Д), так і асиметрія (Sub ↔ Д, Obj ↔ П). Симетричні відношення виникають, якщо суб’єкт функціонує в типовій для нього позиції підмета, а об’єкт у позиції додатка. Асиметричні відношення постають тоді, коли суб’єкт заповнює іншу нетипову для нього позицію позицію додатка, а об’єкт позицію підмета.
2.Єдність форми і змісту речення це передусім єдність семантико-синтаксичного та формально-синтаксичного його рівнів, які стосуються сфери мови в логізованих, семантизованих і формалізованих проявах. Обидва рівні мають свій набір репрезентантів незалежних і залежних семантичних компонентів [предиката й детермінованих ним лівобічного та правобічного (правобічних) аргумента (аргументів)] (семантико-синтаксичний рівень) і членів речення, традиційно диференційованих на головні та другорядні (формально-синтаксичний рівень). Повноправним членом певною мірою однорідної підсистеми семантичних субстанціональних синтаксем, тобто семантико-синтаксичних конституентів, що виділяються в реченні на основі семантико-синтаксичних відношень, є об’єктний аргумент, який функціонує в синтаксичних конструкціях три- (структурна модель Sub + Praed + Arq prav [Obj]) або багатокомпонентної (структурна модель Sub + Praed + Arq prav1 [Obj] + [Arq prav2]) будови на засадах облігаторності чи факультативності. Обов’язкове його вживання мотивоване синсемантичністю головного носія валентності, його морфемною структурою (сполучуваністю вербатива з префіксами, які зумовлюють появу припредикатного члена Arq prav [Obj]), а також морфологічною (вид дієслова) та морфолого-словотвірно-синтаксичною (стан дієслова, його перехідність / неперехідність) природою, наявністю у складі речення інших аргументів, елімінування яких породжує його інформативну недостатність, загальними умовами висловлення.
У реченні як найскладнішій комунікативній одиниці в синтаксичній системі мови чітко взаємодіють інтра- й екстралінгвальні чинники, що безпосередньо відображено на його лівобічно-предикатній (мінімальна структурна модель Sub + Praed) або лівобічно-предикатно-правобічній (поширена структурна модель Sub + Praed + Arq prаw1 [+ Arq prav2]) валентній організації. Будь-яке речення формують граматично пов’язані між собою субстанціальні і несубстанціальні семантичні компоненти. Кількісний та якісний склад їх спричинений семантико-синтаксичною валентністю центрального конституента синтаксичної конструкції предиката. Лівобічний та правобічний аргументи, які пов’язані один з одним через предикат, мають спільні й відмінні риси. Спільним слід уважати насамперед те, що вони (суб’єкт і об’єкт) 1)належать до субстанціальних синтаксем, 2)характеризуються семантичною поліфункціональністю, 3)реалізовані у вигляді морфологічних варіантів (Nx [Nnom, Ngen, Ndat, Nacc, Ninst]; prep + Nx [prep + Ngen, prep + Nacc, prep + Ninst, prep + Nloc]), 4)валентно пов’язані з предикатом, 5)заповнюють у реченні певні формально-синтаксичні та комунікативні позиції. Відмінності між ними полягають передусім у тому, що 1)суб’єктові властива суб’єктна семантико-синтаксична функція, а об’єктові об’єктна, 2)суб’єкт займає лівобічну позицію щодо предиката, а об’єкт правобічну, 3)суб’єкт буває активним і пасивним, об’єкт тільки пасивним, 4)для суб’єкта типовою є формально-синтаксична позиція підмета, а для об’єкта додатка, 5)суб’єкт виступає єдино можливим репрезентантом лівобічної позиції, тоді як об’єкт, експлікуючи правобічну позицію, може синхронно співіснувати з іншими заповнювачами позиції Arq prav інструменталем, адресатом, локативом; 6)суб’єкт є обов’язковою синтаксемою в реченні, а об’єкт може функціонувати на правах облігаторної і факультативної синтаксеми; 7)між суб’єктом, представленим підметом, і предикатом, репрезентованим присудком, існують граматичні предикативні відношення, що формують конструктивне ядро речення, тоді як між об’єктом, реалізованим додатком, і предикатом, експлікованим присудком, установлюються граматичні об’єктні відношення, які не утворюють конструктивного ядра речення, 8)семантика об’єктності тісно пов’язана зі значенням перехідності, тоді як семантика суб’єктності цією детермінувальною характеристикою не наділена.
3. Позамовна категорія об’єкта, під якою розуміють усе, що існує незалежно від людської свідомості, на що запрограмовано діяльність суб’єкта, якщо воно стає предметом пізнання, практичної діяльності індивідуума або соціальної групи, знаходить безпосереднє відображення в мові, зокрема в синтаксисі, і на рівні речень із правобічним компонентом Arq prav [Obj] також. З мовного боку об’єкт становить функціонально-семантичні угруповання, що інтегрують у собі всі можливі варіанти його значення й усі чинні мовні засоби їхньої репрезентації, з-поміж яких найпоширенішими є іменникові словоформи та прийменниково-іменникові форми. Крім поняття об’єкта, що має філософський зміст, доречно вводити в науковий обіг поняття об’єктності, за яким слід закріпити власне-лінгвістичний зміст, базований на морфологічних, формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних і комунікативних засадах. Об’єктний аргумент є тим складником лівобічно-предикатно-правобічних відношень, що виступає залежною від предиката субстанцією, на яку безпосередньо спрямована або якої стосується дія чи стан. У реченнях структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj] для нього типовою є позиція прямого чи непрямого додатка, вираженого іменниками або їхніми еквівалентами в непрямих відмінках без прийменників і з прийменниками, нетиповою позиція підмета, репрезентованого називним відмінком субстантива.
4. Структурна модель Sub + Praed + Arq prav [Obj], що має семантичний опис суб’єкт + дія (стан) + об’єкт, на який безпосередньо або опосередковано спрямовано дію (стан)”, реалізується у вигляді дев’ятьох структурних субмоделей: Sub (Ninst) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Nnom)], Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Ngen)], Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Ndat)], Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Nacc)], Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Ninst)], Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (prep + Ngen)], Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (prep + Nacc)], Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (prep + Ninst)], Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (prep + Nloc)]. Речення з припредикатним компонентом, в основу якого покладено модель prep + Nx, залежно від типу прийменника та відмінкової форми, у свою чергу, диференційовано на конкретні субмоделі (у роботі проаналізовано 25 типів субмоделей). Залежно від природи головного носія валентності у складі структурної моделі Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj] можна вичленувати такі структурні субмоделі: Sub + Praed (Vf) + Arq prav [Obj], Sub + Praed (Adj) + Arq prav [Obj], Sub + Praed (Adv praed) + Arq prav [Obj], Sub + Praed (Verb pass) + Arq prav [Obj], Sub + Praed (Vimp cop -no, -to) + Arq prav [Obj], Sub + Praed (Vf act) + Arq prav [Obj], Sub + Praed (Vf pаss) + Arq prav [Obj], Sub + Praed (Vf trans) + Arq prav [Obj], Sub + Praed (Vf intrans) + Arq prav [Obj]. Репертуар структурних субмоделей можна розширити, якщо взяти за основу класифікації морфологічний, морфолого-словотвірно-синтаксичний, лексико-граматичний статус заповнювачів предикатної позиції й тип прийменниково-відмінкової форми.
5. Дієслова-предикати, які валентно зумовлюють об’єктні аргументи, визнаючи їхню рольову специфікацію й типологію, об’єднано в два основні семантичні типи: предикати дії та предикати стану і диференційовано на лексико-семантичні групи з необмеженим, жорстко чи відносно жорстко лімітованим складом автосемантичних або синсемантичних компонентів. Лексико-семантичні групи можуть зазнавати різноманітних внутрішніх змін, утрачати свій колишній ієрархічний статус, проходити шлях переосмислення й переоформлення, вступати в нові відношення з іншими лексико-семантичними групами, у результаті чого лексеми родового значення можуть трансформуватися в ранг видових, а колишні видові лексеми ставати родовими. У роботі принагідно проаналізовано предикати якісної оцінки, які валентно пов’язані із прикметниками, що заповнюють позицію Praed у реченнях структурної субмоделі Sub (Nnom) + Praed (Adj) + Arq prav [Obj].
Об’єктні синтаксеми, які беруть участь у формуванні переважної більшості речень, диференційовано на семантичні різновиди залежно від значеннєвої природи предиката як центральної синтаксеми. Головні семантичні типи предикатів поділено на значеннєві підтипи, що, у свою чергу, уможливило розчленування основних об’єктних значень на семантичні підтипи. Отже, значеннєва ієрархія, властива об’єктному аргументові, прямо залежить від характеру головного носія валентності його семантичного типу й підтипу (напр.: дія → конкретна фізична дія → дія деструктивного характеру → руйнівна дія, що зумовлює пошкодження, псування кого-, чого-небудь → дія, що призводить до поранення, травмування кого-небудь, дія, що призводить до знищення кого-небудь, дія, що призводить до відокремлення частини від цілого ↔ об’єкт → об’єкт дії → об’єкт деструктивної дії). Поняттям об’єкт охоплюють власне-об’єкт і партитивний об’єкт. Значення квантитативної й темпоральної партитивності в граматичній системі української мови передає генітив. За ознакою партитивність / непартитивність він протиставляється іншим відмінкам, які входять до парадигми морфологічних варіантів об’єктної синтаксеми. Головною лексичною базою для заповнення позиції Arq prav [Obj] виступають іменники конкретної семантики, з-поміж яких вирізнено лексеми-найменування осіб і предметів за різними ономасіологічними, функціональними та будь-якими іншими характеристиками. Можливими, але не регулярними репрезентантами означеної позиції є субстантиви абстрактної семантики, з-поміж яких продуктивністю вирізняються лексеми на позначення властивостей та ознак, почуттів і психічного стану. Якщо дієслова-предикати дії або стану, експлікуючи ту або ту диференційну сему, вступають у семантико-синтаксичні зв’язки з іменниками іншої семантичної природи, об’єктне значення не завжди чітко актуалізується, з’являються умови для формування синкретичної семантики, найчастіше об’єктно-просторової. Ця загальна тенденція далеко не завжди послідовно виявляє себе на рівні речень усіх структурних моделей.
6. Описана в дисертації семантико-синтаксична типологія речень з об’єктною детермінацією підтвердила ефективність узятої за основу дослідження концепції І.Р.Вихованця про склад та ієрархію відмінків, про вирізнення у відмінковій системі сучасної української мови центральних (називний, знахідний), напівпериферійних (давальний) і периферійних (родовий, орудний, кличний) зон, про виокремлення первинних і вторинних семантико-синтаксичних функцій відмінків, зумовлених семантико-синтаксичною та формально-синтаксичною валентністю предиката, про вираження ними синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних відношень іменника-заповнювача позиції Arq prav [Obj] до дієслова (подеколи і прикметника)-репрезентанта позиції Praed. Ця концепція допомогла чітко ранжувати морфологічні засоби реалізації об’єктності у вигляді власне-безприйменникового називного, власне-прийменникового місцевого, безприйменникових родового, давального, знахідного й орудного, прийменникових родового, знахідного та орудного відмінків.
Об’єктну функцію можуть виражати називний, родовий, давальний, знахідний, орудний відмінки і прийменниково-відмінкові форми, утворені за участю семантично нейтралізованих прийменників та іменників або їхніх субститутів у формі родового, знахідного, орудного і місцевого відмінків (усього 25 моделей). Об’єктним відмінком найвищого рангу виступає акузатив, для якого регулярним є сполучення з транзитивними дієсловами. До важливих морфологічних засобів вираження об’єктності належить генітив. Датив та інструменталь утворюють периферію цих засобів. Своєрідне місце в розглядуваній ієрархії займає номінатив, оскільки він активно репрезентує об’єктність у реченнях із некорелятивними відношеннями. Розряд поширених морфологічних варіантів об’єктної синтаксеми становлять прийменниково-відмінкові форми на + Nacc, від + Ngen, до + Ngen, з + Ngen, над + Ninst, перед + Ninst. На периферії сфери об’єктності перебувають прийменниково-відмінкові форми про + Nacc, в + Nacc, об + Nacc, о + Nacc, проти + Ngen, супроти + Ngen, в + Ngen, серед + Ngen, для + Ngen, без + Ngen, за + Ninst, під + Ninst, з + Ninst, в + Nloc, на + Nloc, по + Nloc, об + Nloc, о + Nloc. Ієрархія морфологічних варіантів, які можуть виражати об’єктну функцію, на загальному тлі відмінкової парадигми має такий вигляд: перший ранг утворює знахідний відмінок, другий родовий, третій називний, четвертий орудний, п’ятий давальний, шостий місцевий.
7. Комплексне вивчення речень структурної моделі Sub + Praed + Arq prav [Obj] у взаємозв’язку їхньої семантико-синтаксичної і формально-синтаксичної організації показало, що предикати дії, стану, якості можуть вступати в семантико-синтаксичні відношення як з одним, так і з кількома недиференційованими щодо значення, але диференційованими стосовно морфологічного вираження правобічними членами в об’єктній функції. Їх об’єднано в парадигматичні ряди, серед яких домінують двокомпонентні утворення. Менш продуктивний тип становлять трикомпонентні структури. Парадигматичні ряди об’єктних аргументів найчастіше утворюються за такими моделями: Nx Nx, Nx prep + Nx, prep + Nx prep + Nx, Nx Nx prep + Nx, Nx prep + Nx prep + Nx. Їхні компоненти функціонують паралельно або витісняють один одного в результаті конкуренції. Одержані в ході дослідження відомості про синтагматичні та парадигматичні засади реалізації об’єктних відношень на тлі відмінкової системи української мови можуть бути використані в сучасній лексикографії (для укладання словника валентності, сполучуваності, дистрибуції, для адекватного представлення дієслівного та прикметникового керування в загальномовних або спеціальних словниках).

Список використаної літератури

1. Авилова Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова /Н.С.Авилова. М.: Наука, 1976. 318с.
2. АгафоновА.Ю. Человек как смысловая модель мира /А.Ю.Агафонов. Самара: Изд-во Самар. ун-та, 2000. 298с.
3. АдамецП., Грабе В. Трасформация, синтаксическая парадигматика и члены предложения /П.Адамец, В.Грабе // Slavia. 1968. Т.37, № 2. S. 185-202.
4. Адмони В.Г. Основы теории грамматики /В.Г.Адмони. М.; Л.: Наука, 1964. 105 с.
5. АдмониВ.Г. Синтаксис современного немецкого языка. Система отношений и система построения /В.Г.Адмони. Л.: Наука, 1973. 366с.
6. АкимоваГ.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка /Г.Н.Акимова. М.: Высш. шк., 1990. 166с.
7. АлисоваТ.Б. Очерк синтаксиса современного итальянского языка: семантическая и грамматическая структура простого предложения /Т.Б.Алисова. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 293с.
8. Андерш Й.Ф. Валентно-інтенційна структура і типологія простих речень у сучасних слов’янських мовах /Й.Ф.Андерш // Слов’янське мовознавство: доп. Х Міжнар. з’їзду славістів. К., 1988. С.124-136.
9. Андерш Й.Ф. До питання про семантичну структуру речення /Й.Ф.Андерш // Мовознавство. 1984. № 5. С.38-42.
10. АндершЙ.Ф. Синтаксико-семантичне моделювання простого речення: на матеріалі чеської та української мови /Й.Ф.Андерш // Зіставне дослідження української, чеської та російської мов. К., 1987. С.97-111.
11. Андерш Й.Ф. Типологiя простих дiєслiвних речень у чеськiй мовi у зiставленнi з українською /Й.Ф.Андерш . К.: Наук. думка, 1987. 191 с.
12. Арват Н.М. До питання про семантичну типологiю речення: на матерiалi схiднослов’янських мов /Н.М.Арват // Мовознавство. 1979. № 2. С.24-31.
13. АрватН.М. Про компонентний аналіз семантичної структури простого речення /Н.М.Арват // Мовознавство. 1976. № 4. С.38-45.
14. АрватН.М. Про лексичне наповнення структурних схем речення /Н.М.Арват // Мовознавство. 1973. № 4. С.42-49.
15. АрватН.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке /Н.М.Арват. К.: Вища шк., 1984. 159 с.
16. АрутюноваН.Д. Вариации на тему предложения /Н.Д.Арутюнова // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения: докл. на конф. по теоретическим проблемам синтаксиса /отв. ред. Н.Д.Арутюнова. М., 1969. С.38-48.
17. Арутюнова Н.Д. О значимых единицах языка /Н.Д.Арутюнова // Исследования по общей теории грамматики /отв. ред. В.Н.Ярцева. М., 1968. С.58-116.
18. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: логико-семантические проблемы /Н.Д.Арутюнова. М.: Наука, 1976. 383 с.
19. Арутюнова Н.Д. Проблемы синтаксиса и семантики в работах Ч.Филлмора/Н.Д.Арутюнова // Вопросы языкознания. 1973. № 1. С.117-124.
20. Арутюнова Н.Д., Ширяев Е.Н. Русское предложение. Бытийный тип: структура и значение /Н.Д.Арутюнова, Е.Н.Ширяев. М.: Рус. яз., 1983. 198 с.
21. БабайцеваВ.В. Русский язык: Синтаксис и пунктуация /В.В.Бабайцева. М.: Просвещение, 1979. 269с.
22. Бабайцева В.В. Семантика простого предложения /В.В.Бабайцева // Предложение как многоаспектная единица. Русский язык: межвуз. сб. науч. трудов. М., 1983. С.7-24.
23. БабайцеваВ.В. Система структурно-семантических типов простого предложения в современном русском языке /В.В.Бабайцева // Предложение как многоаспектная единица. Русский язык: межвуз. сб. науч. трудов. М., 1984. С.3-13.
24. БабайцеваВ.В. Явления переходности в грамматике русского языка: монография /В.В.Бабайцева. М.: Дрофа, 2000. 640с.
25. Бабій О.Ф. До специфіки вираження категорій суб’єкта та об’єкта в логіці та граматичних теоріях /О.Ф.Бабій // Записки з загальної лінгвістики. Одеса, 2002. Вип. 4. С. 29-39.
26. Бабій О.Ф. Засоби вираження синтаксеми у функції об’єкта стану в структурі простого речення: на матеріалі публіцистичного стилю /О.Ф.Бабій // Записки з українського мовознавства. Одеса, 2001. Вип. 11. С.59-67.
27. Бабій О.Ф. Засоби вираження функції об’єкта дії в сучасній українській літературній мові: на матеріалі офіційно-ділового стилю /О.Ф.Бабій // Записки з українського мовознавства. Одеса, 2000. Вип. 9. С.130-136.
28. Безпалько О.П. Нариси з iсторичного синтаксису української мови: посiб. для ф-тів мови i лiтератури пед. iн-тiв /О.П.Безпалько. К.: Рад. шк., 1960. 236с.
29. БезпояскоО.К. Іменні граматичні категорії: функціональний аналіз /О.К.Безпояско. К.: Наук. думка, 1991. 172с.
30. БезпояскоО.К., ГороденськаК.Г. Морфеміка української мови /О.К.Безпояско, К.Г.Городенська. К.: Наук. думка, 1987. 212с.
31. Беларуская граматыка: у 2 ч. Мiнск: Навука i тэхнiка, 1986. Ч.2: Сінтаксіс. 237 с.
32. Белошапкова В.А. Минимальные структурные схемы русского предложения /В.А.Белошапкова // Русский язык за рубежом. 1978. № 5. С.55-59.
33. Белошапкова В.А. О понятии формула предложения” на уровне синтаксиса сложного предложения /В.А.Белошапкова // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М., 1969. С.206-216.
34. Белошапкова В.А. Расширенные структурные схемы русского предложения /В.А.Белошапкова // Русский язык за рубежом. 1979. №5. С.63-68.
35. БенвенистЭ. Общая лингвистика /Э.Бенвенист. М.: Прогресс, 1974. 447с.
36. Богдан М.М. Значення і синтаксичні функції родового придієслівного відмінка /М.М.Богдан // Українська мова і література в школі. 1970. № 6. С. 15-21.
37. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения /В.В.Богданов. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. 204 с.
38. Богданова М. Приглаголният родителен и винителен падеж в славянските езици /М.Богданова // Известия на семинара по славянска филология при Университета в София. София, 1911. Кн. 3. С. 377-384.
39. Большая Советская Энциклопедия: в 30 т. /глав. ред. А.М.Прохоров: 3-е изд. М.: Сов. энциклопедия, 1970-1978. Т. 18. 1974 631 с.; Т.25. 1976. 600с.
40. БондарО.І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові. Система засобів вираження: монографія /О.І.Бондар. Одеса: Астропринт, 1996. 192 с.
41. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл /А.В.Бондарко. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1978. 175с.
42. БондаркоА.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии /А.В.Бондарко. 2-е изд. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 208 с.
43. БондаркоА.В. Теория функциональной грамматики /А.В.Бондарко. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1987. 348с.
44. Бородина М.А., Скрелина Л.М. Категории субъекта и объекта в романских языках /М.А.Бородина, Л.М.Скрелина // Категория субъекта и объекта в языках различных типов. Л., 1982. С.4-22.
45. БулахаўМ.Г. Гісторыя прыметнікаў беларускай мовы XIV-XVІІ стагоддзяў /М.Г.Булахаў. Мінск: Выд-ва Беларус. ун-та, 1971. Ч.2: Сінтаксічны нарыс. 294с.
46. Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в українськiй мовi/Л.А.Булаховський // Дослiдження з синтаксису української мови. К., 1958. С.5-28.
47. Булыгина Т.В. Грамматические оппозиции: к постановке вопроса /Т.В.Булыгина // Исследования по общей теории грамматики /отв. ред. В.Н.Ярцева.