ДИНАМІКА І СТАТИКА В ДІАЛЕКТНИХ ПРОСТОРОВИХ КОНСТРУКЦІЯХ (на матеріалі ІІ тому АУМ)

brief description

львівський національний університет
імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Костів Оксана Миколаївна

УДК 81’186.161.2

ДИНАМІКА і СТАТИКА в діалектних
просторових конструкціях
(на матеріалі ІІ тому АУМ)

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Григорчук Лідія Михайлівна
доктор філологічних наук

ЛЬВІВ 2003

ЗМІСТ
Вступ....

РОЗДІЛ 1
Співвідношення динаміки та статики в мові....................
1.1. Становлення і розвиток лінгвістичного розуміння динаміки та статики...........................................................................................................
1.2. Динаміка і статика в діалектному мовленні та їх відображення в лінгвістичних атласах...................................................................................

РОЗДІЛ 2
Діалектна просторова конструкція Як форма реалізації діалектної риси..............................................................
2.1.Обниження наголошених голосних переднього ряду в говірках південно-західного наріччя..........................................................................
2.1.1. Ядро і периферія обниження [и]. ......................................................
2.1.2. Ядро і периферія обниження [е].......................................................
2.1.3. Пошуки причин обниження наголошених голосних переднього ряду.................................................................................................................
2.2. Асиміляція приголосних звуків за дзвінкістю/глухістю (ядро та периферія)......................................................................................................

РОЗДІЛ 3
Зона вібрацій між діалектними просторовими конструкціями комплексами діалектних рис................

Висновки...................................................................................................

Список використаної літератури...............................................

ВСТУП

Мовні зміни об’єктивне явище, зумовлене дією внутрішніх та зовнішніх чинників. До внутрішніх традиційно зараховують тенденції до економії й уніфікації мовних засобів, до системності на всіх мовних рівнях, до розрізнення найменувань з різною внутрішньою формою та емоційно-експресивною маркованістю. Зовнішніми можна вважати специфіку природного середовища і зміни в ньому, історичні події планетарного масштабу та розвиток окремих націй, демографічні зрушення тощо. Часто діалектне мовлення є єдиним джерелом інформації про давні факти історії мови, про історичні контакти між населенням різних територій, про міграційні та колонізаційні процеси та явища тощо. Та якими б вагомими для мовного поступу не були зовнішні чинники, систему національної мови і часткових діалектних систем переважно визначають внутрішні закони, які зумовлюють формуванню та розвитку різних рівнів мови в їх структурних взаємозв’язках, а також стимулюють проникнення (сприйняття та адаптацію) різносистемних рис внаслідок міжмовних (міждіалектних) контактів.
Діалектні системи української мови неодноразово (від праць К.Михальчука до сучасності) були об’єктом спеціального лінгвогеографічного аналізу на різних часових зрізах. СаÕме карта говорів К. Михальчука дала початок розвиткові української лінгвістичної географії як окремої лінгвістичної науки, яка зародилася в сфері діалектології, але згодом відокремилася від неї. На зламі ХІХ-ХХ ст. і впродовж першої половини ХХ ст. активно використовували відомості з діалектології в процесі вивчення фонетичної та граматичної систем української мови О.Потебня, Я. Головацький, П. Житецький, О.Огоновський, А.Артимович, В. Сімович, П. Бузук, С. Смаль-Стоцький, О. Синявський, О.Курило, І. Зілинський, І.Панькевич та інші. У сучасному українському мовознавстві лінгвогеографічні студії Ф.Жилка, Т.Назарової, А.Залеського, Я.Закревської, Й.Дзендзелівського, І.Матвіяса, П.Гриценка, І.Сабадоша, Л.Коць-Григорчук, К.Германа стали вагомим внеском в теорію та практику лінгвістичної географії.
Після завершення етапу суцільного обстеження українського діалектного простору і картографу­вання його особливостей, лінгвістична географія відкрила нові перспективи для вивчення діалектної системи української мови. Лінгвогеографічні дослідження дозволяють зосередити увагу не лише на виявленні комплексу діалектних рис, але також на вивченні проміжних діалектних територій та обширів українського мовного простору з їхніми виразниками статики та динаміки. Лінгвістична географія досліджує діалектний простір з вираженими в ньому ареалами окремих діалектних рис і комплексів діалектних рис, які зреалізовані в просторі як діалектні просторові конструкції, що мають свої ядра та периферію[121:13, 223].
Серед першочергових завдань сучасної лінгвогеографії картографування зібраного за єдиною програмою матеріалу відповідно до обраного діалектного обширу, створення атласів та інтерпретування карт. Картографування рис діалектного простору з точним їх накладанням на географічний простір передбачає проекцію на локалізовані на певній території історичні факти і процеси, а також різночасові вияви матеріальної і духовної культур народу. Нагромадження матеріалу і створення на його основі лінгвістичних карт це перший етап лінгвогеографічного вивчення мови, надзвичайно важливий та трудомісткий. Цей етап завершує створення національного лінгвістичного атласу (складеного за рівнями діалектного мовлення в їх структурних взаємозв’язках), а також низки регіональних атласів.
Другий етап інтерпретація уже створених карт завершальний, бо його наслідки визначають загальну вартість проведеного дослідження. Отже, укладання лінгвістичних карт лише розпочинає комплексне лінгвогеографічне дослідження діалектного мовлення. За образним висловом Й.Дзендзе­лівського, лінгвістична карта це...формула, яка потребує розв’язання, дешифрування, прочитання”[68:20].
Актуальність теми дослідження. У ХХ столітті завдяки лінгвістичному картографуванню було створено численні національні та регіональні атласи окремих мов чи груп споріднених мов. Досягненням сучасної української лінгвогеографії стало видання тритомного Атласу української мови (Т.І Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі, 1984 р., Т.ІІ Наддністрянщина, Волинь, Закарпаття та суміжні землі, 1988 р., Т.ІІІ Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор’я і суміжні землі, 2001 р.). Цей атлас унаочнює не лише статичні мовні факти, а й вияви динаміки діалектного мовлення на всіх його рівнях і допомагає визначити причини їх виникнення.
Після видання Атласу української мови на перший план виступила потреба в інтерпретації його карт, у тому числі дослідження діалектних тенденцій, тобто тих виявів діалектного мовлення, які під впливом зовнішніх чи внутрішніх умов змінюються. Як зазначив П.Гриценко у вступі до ІІІ тому АУМ, „самоочевидною сьогодні є також потреба в регіональних лінгвогеографічних та дескриптивних студій, за допомогою яких можна було б визначити центри локальних діалектотворчих процесів, характер і напрями тих структурних змін, які не могли бути докладно відтворені в атласі”[7:1].
Поява нових діалектних рис та занепад старих відбувається внаслідок взаємодії різних елементів мови на її структурних рівнях. Сучасна лінгвістична карта не лише визначає межі синхронного поширення окремих діалектних рис, а й дає змогу узагальнювати факти й виявляти рух елементів різних рівнів. Відобразивши в просторовій проекції тенденції (низхідні чи висхідні) у функціонуванні певної діалектної риси, можна синтезувати інформацію, що її несуть синхронні карти, використовуючи, як допоміжний засіб, дані легенд та коментарів до цих карт: вони дають змогу інтерпретувати матеріал у різних планах синхронному та діахронному. Загальний теоретичний розвиток лінгвогеографії, а також карти і коментарі Атласу спрямовують сучасних дослідників на пошуки виявів реальних та можливих тенденцій і явищ у діалектному мовленні. Дослідження динаміки та статики українського діалектного мовлення дозволить визначити також причини формування рельєфу діалектного простору.
Відносна стабільність фонетичних діалектних рис, а отже, чіткіші ареали їх позиційних виявів, дозволили нам взяти до уваги найважливіші для систем вокалізму та консонантизму говірок південно-західного наріччя особливості обниження наголошених голосних переднього ряду й асиміляцію приголосних звуків за дзвінкістю/глухістю як приклад реалізації в просторі діалектних просторових конструкцій.
Мета дисертаційної роботи системний аналіз виявів динаміки та статики в діалектних просторових конструкціях різних типів, вказати на методологію їх дослідження.
Досягнення цієї мети передбачає такі завдання:
Визначити діалектні просторові конструкції, які є реалізацією окремих діалектних рис одного структурного рівня, а також конструкції, що є комплексами діалектних рис різних рівнів у їх просторому вираженні.
Дослідити з погляду реалізації динаміки та статики характерну для значної частини говірок південно-західного наріччя рису фонологічного рівня зміну в артикуляції наголошених голосних переднього ряду, що полягає в обниженні їх вимови.
Дослідити асиміляцію приголосних за дзвінкістю/глухістю на території південно-західного наріччя, визначити ядро та периферію риси.
Розглянути особливості діалектних просторових конструкцій на різних структурних рівнях діалектного мовлення на території зіткнення наддністрянських та подільських говірок
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукової теми кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка Лексична і граматична система української мови”.
Об’єкт дослідження процеси і стани в українському діалектному мовленні на території південно-західного наріччя (охопленій другим томом АУМ).
Предметом дослідження є вияви динаміки та статики в діалектних просторових конструкціях південно-західного обширу, репрезентовані співвідно­шенням між ядром і периферією та представлені на картах і в коментарях Атласу української мови, регіональних атласів, а також у сучасних діалектних записах.
Методи дослідження: У процесі дослідження динаміки та статики в діалектних просторових конструкціях використано описово-аналітичний метод з елементами статистичного й порівняльного аналізу, а також метод накладання лінгвістичних ареалів. Аналіз картографованого матеріалу ІІ тому АУМ забезпечує вивчення складу елементів і їх взаємовідношень у межах просторових діалектних конструкцій фонетико-фонологічного рівня південно-західного наріччя.
Джерельною базою роботи є карти й коментарі до них ІІ тому АУМ; картотека, укладена за матеріалами карт, коментарів до них, легенд АУМ, а також власних записів діалектних текстів, які здійснено упродовж 1999-2002 рр. У роботі використано матеріали досліджень з діалектології та лінгвогеографії, регіональні атласи української мови.
Наукова новизна результатів дослідження. дисертації полягає в тому, що це перша в українському мовознавстві спроба визначити інформаційні можливості лінгвістичної карти і застосувати засоби лінгвогеографії для виявлення тенденцій у розвитку визначальних фонетичних рис говірок південно-західного наріччя. Унаслідок цього у роботі методами картографування і рекартографування визначено ядра й периферії обниження наголошених голосних переднього ряду та асиміляції приголосних за дзвінкістю / глухістю, а також зону вібрацій на зіткненні латеральних частин периферійних ареалів наддністрянських та подільських говірок. Новаторським є аналіз взаємозв’язку між фонетичними явищами динаміки і статики в усному територіальному мовленні, а детальний опис сучасних лінгвістичних карт і некартографованих матеріалів Атласу дав підстави увиразнити поняття динамічної лінгвістичної карти та запропонувати методику її створення. Це дало змогу виявити недоступні для діалектології риси периферійних ареалів, зон вібрацій, кристалізацію та існування ядер, що дозволило доповнити надбання української школи лінгвогеографії.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті в процесі дослідження відомості можна використовувати в курсі лінгвогеографії та діалектології у вищих навчальних закладах, у процесі проведення спецсемінарів та спецкурсів із практичного вивчення українського діалектного простору, історії української мови, фонетики та фонології.
Особистий внесок здобувача. Автор на матеріалі карт та коментарів до них другого тому Атласу української мови і сучасних діалектних записів відстежив зміни у фонологічній системі говірок південно-західного наріччя української мови, які відбуваються під впливом внутрішньомовних та позамовних чинників упродовж другої половини ХХ ст. Виявлено специфіку території зіткнення просторових конструкцій, які відображають комплекс діалектних рис різних структурних рівнів діалектного мовлення на зіткненні латеральних частин периферійних ареалів наддністрянських та подільських говірок.
У роботі узагальнено теоретичні положення про взаємозв’язок у мові динаміки та статики, розроблені представниками Празької лінгвістичної школи, досліджено процеси та стани в українському діалектному мовленні в діалектних просторових конструкціях. Теоретичні положення в праці випливають з практичних досліджень діалектних обширів, які репрезентують обниження наголошених голосних переднього ряду та кореляцію приголосних за дзвінкістю / глухістю. Новизна вивчення цих територій полягає в їх детальному просторовому дослідженні та висвітленні пов’язаних з цією проблематикою питань, які досі не були в полі зору мовознавців.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка.
Окремі положення дисертації апробовано на таких конференціях, наукових засіданнях і семінарах:
1. ХІ Наукова сесія НТШ. Засідання мовознавчої комісії. Діалектологічний семінар Лінгвістична карта лінгвістичний атлас мовний простір” (Львів, 2000 р.).
2. Міжнародна конференція на честь 80-річчя Йосипа Дзендзе­лівського (Ужгород, 17-19 лютого 2001 р.).
3. Всеукраїнська наукова конференція Лукія Гумецька. Незабутні імена української науки” (Львів,2001р.).
4. Міжнародна наукова конференція Теоретичні й методологічні засади сучасної діалектології” (Житомир, 2002р.)
5. Науковий семінар Актуальні проблеми української діалектології. З історії діалектології: школи, постаті, проблеми” (Львів,2003 р.)
6. Щорічна звітна конференція кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1999р., 2000р., 2002р., 2003р.).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження відображено в 6 статтях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Для виявлення характеру та причин змін на різних структурних рівнях діалектного мовлення важливими є дослідження процесів, їх дії і результатів (динаміки і статики). Упродовж тривалого часу на першому плані в діалектологічних студіях був аналіз статичного в системі говірки, групи говірок чи усього діалектного простору. Унаслідок цього до 70-х років ХХ ст. було виявлено й описано основні діалектні риси всіх структурних рівнів українського мовлення на його діалектній території. Не можна, однак, заперечити того, що в діалектному мовленні постійно відбуваються зміни, які є об’єктивні й закономірні. Важливими каталізаторами таких змін є взаємозв’язок та взаємовплив між діалектним мовленням та літературної формою національної мови. Переважають, однак, внутрішні процеси в системі самих діалектних систем, які приводять до виникання якісно нових явищ, а також занепаду старих. Традиційно динаміку мовних явищ (у тому числі й діалектних) вивчають методами діахронного зіставлення та аналізу станів мови на різних часових зрізах, хоча ще в перші десятиліття ХХ століття постало питання про вивчення динаміки в синхронії (Ф. де Сосюр, члени Празької лінгвістичної школи, у тому числі В.Матезіус, В.Сімович, Р.Якобсон, М.Трубецькой). Обґрунто­вуючи тезу про динаміку в синхронії, вчені ПЛШ уперше почали розглядати основну характерну особливість мови не як сталу одиницю, а як особливу тенденцію.
Розвиток лінгвістичної географії вивів питання, пов’язані з динамікою діалектного мовлення в синхронії, в розряд особливо актуальних. Аналіз даних загальнонаціонального та регіональних атласів довів, що, незважаючи на синхронний характер зображуваного діалектного матеріалу, все ж лінгвогеографія володіє певними засобами для картографування виявів процесуальності в діалектному мовленні. Динаміку українського діалектного мовлення опосередковано виявляють (навіть якщо це не було метою) і макродослідження українського діалектного простору (АУМ), і регіональні лінгвістичні атласи української мови. В основному динаміку діалектних особливостей на лінгвістичних картах відображають засоби візуального характеру кольори, відтінки кольорів, значки різного розміру та форми, штрихування різного напряму та інтенсивності, спеціальні графічні позначки в легендах, а також вербальні дані карт та коментарів до них спеціальні ремарки; відомості про нескартографовані паралельні форми, зафіксовані в одному населеному пункті; розкриті в легендах позиційні вияви певної діалектної риси тощо. У коментарях до карт про рухомість мовних елементів свідчать ремарки: частіше”, рідше”, молодше покоління”, старше покоління”, середнє покоління”, інколи вживане”. Якщо ж автори карт чи цілих атласів свідомо намагаються відобразити динамічність певного діалектного явища, то створюють спеціальні позначки (напр., стрілки різної конфігурації, які використав у своєму атласі В.Латта для ілюстрації напряму виявлених змін).
Лінгвогеографічні дослідження довели, що на синхронному зрізі в діалектному мовлені існують не лише статичні риси і що формою існування певної діалектної риси є рух, тобто динаміка. Детальне вивчення рельєфу діалектного простору, особливостей стратиграфії ареалів як окремих діалектних рис, так і комплексів різнорівневих рис дало змогу виділити і обґрунтувати поняття діалектна просторова конструкція” (Л.Коць-Григорчук) як одиницю, що має своє ядро та периферію, які виражають, відповідно, стан спокою та рух у діалектному мовленні.
Лінгвогеографічний аналіз просторової діалектної конструкції окремої діалектної риси (напр., обниження голосних переднього ряду, асиміляції за дзвінкістю/глухістю тощо) допомагає відобразити її своєрідність і динаміку розвитку. Комплексний аналіз нашаровуваних на одній території діалектних просторових конструкцій різнорівневих рис є дієвим методом виявлення зон вібрації на міжмовних та міждіалектних обширах досі найменш досліджених утворень в українському діалектному просторі.
Основними виразниками статики та динаміки в діалектних просторових конструкціях є ядро та периферія. Ядро місце найбільшої концентрації виявів певної діалектної риси одного структурного рівня чи суми рис, що реалізується найбільш послідовно в мовленні різних вікових груп, незалежно від позиції в слові та характеру дистрибуції, в мовленні представників різних вікових груп Периферія місце поступового нагромаджування в просторі (в напрямі до ядра) окремих позиційних та інших діалектних особливостей, які сконцентровані в ядрі. Можна стверджувати, що статика риси чи суми рис (явище) зосереджена в ядрі, а її динаміка (тенденція) на периферії та в міжпериферійних обширах. Вукраїнському діалектному просторі можна виокремити осередки, у межах яких сконцентровано максимум діалектних рис відповідних просторових конструкцій. На таких обширах процесуальність менш помітна, але це не означає, що скристалізовані там особливості є абсолютно статичні (не лабільні). Дослідження показали, що абсолютна статика може бути відсутня навіть у ядрі. Матеріали АУМ часто виявляють процеси (хоча менш інтенсивні) і в ядрах просторових діалектних конструкцій. Висока концентрація усіх можливих виявів певної діалектної риси в ядрі, приводить до того, що мовці вихідці з даної території дуже часто навіть своє літературне мовлення поповнюють діалектними елемен­тами. Таким чином ядра просторових діалектних конструкцій виступають як потенційні мовотворчі центри.
Динаміка послідовно виявляється на периферії діалектних просторових конструкцій. На зіткненні латеральних частин периферійних ареалів унаслідок накладання та взаємодії різнодіа­лектних особливостей найпослідовніше виявляється динамічність на усіх структурних рівнях. У латеральних частинах ареалів динаміка однієї діалектної риси виявляється по-різному. На фонетичному рівні вона виражена в існуванні позиційно зумовленого розрізнення, амплітуди коливань у межах звукового поля реалізації фонем, в паралельному вживанні різних виявів фонем. Особливо виразно проявляються риси динаміки в специфічно взаємозв’язаних латеральних частинах периферійних ареалів суміжних просторових конструкцій, де взаємонакладаються різнодіалектні особливості.
Беручи до уваги стратиграфію ареалу просторової діалектної конструкції з ядром та периферією, у праці досліджено особливості окремих рис одного структурного рівня (фонетичного) та одного з виявлених комплексів нашарованих діалектних рис на території південно-західного наріччя, визначено ядра та периферійні ареали найважливіших фонетичних рис цього обширу зміни артикуляції голосних переднього ряду в наголошеній позиції, а також процесу асиміляції приголосних за дзвінкістю/ глухістю в діалектному обширі, охопленому другим томом АУМ.
Вибір саме названих рис фонетико-фонологічного рівня за об’єкт дослідження зумовлений тим, що зміни в артикуляції наголошених голосних переднього ряду, оглушення дзвінких приголосних це явища, які не лише охоплюють значну частину південно-західного наріччя, а й увійшли в літературне мовлення вихідців з цієї території.
Обниження наголошених голосних переднього ряду віддавна цікавило вчених, які в різний час вивчали його засобами діалектології. Методи лінгвістичної географії дозволили описати та скартографувати вияви цієї риси. У результаті накладання позиційних виявів обниження наголошених голосних переднього ряду, зокрема [и], було сформульовано лінгвістичні характеристики ядра цього явища: послідовне обниження артикуляції [и] після задньоязикових [к], [х] та фарингального [г] |г’енути, ж’ін|к’ие; передньоязикових [т], [д], [с], [з] хо|диети, |сиевий; шиплячих [ж], [ч], [ш] прие|чиена, |шиети; губних [б], [п], [в], [м] роу|биели, |виед’іти, ку|пиети, |меикати; сонорних [л], [р], [н] ку|лес’, ста|рей, вие|лекий, гра|неиц’і, |креиватие.
Відповідно до визначених ознак на території, охопленій другим томом АУМ, виявлено два ядра обниження наголошених голосних переднього ряду (у волинському та східнокарпатському регіонах), що мають свою специфіку та особливості функціонування. Основною ознакою названих епіцентрів обниження є повна нейтралізація фонемної опозиції, насамперед /и/ ~ /е/, у результаті чого модифікується система наголошеного вокалізму. Нижчу частотність має зміна /е/ в /а/, яка відбувається лише на субфонемному рівні (в східнокарпатських говірках). Наголошений голосний [і] різного походження в ядрі обниження також змінює артикуляцію, а в системі вокалізму гуцульських говірок набуває вже статусу фонеми /иі/.
Периферію діалектної просторової конструкції обниження характеризує вживання паралельних структур з наявністю та відсутністю даної риси, а також залежність змін в артикуляції голосних від консонантного оточення (наддністрянські, східна частина бойківських, подільські, буковинські говірки).
Лінгвогеографічний аналіз цієї важливої фонетичної риси південно-західного діалектного обширу дав змогу доповнити існуючий перелік ймовірних причин цього явища. Дослідники намагалися пояснити вияви обниження по-різному: специфічною артикуляційною базою діалектоносіїв (особливим положенням органів мовлення під час говоріння, яке зумовлює необхідність потягати цілу масу язика назад) (І.Зілинський); наслідком вокальної асиміляції (уподібнення попереднього наголошеного голосного переднього ряду до голосного в наступному складі, передусім до [а]) (А.Залеський); дією своєрідної синтагматичної акцентуації, яка опосередковано може привести до зміни в артикуляції наголошених голосних; рівномірним розподілом сили наголосу (Л.Коць-Григорчук).
Окреслення ареалу обниження наголошених голосних переднього ряду дозволило зіставити його з подібним щодо поширення ареалом іншої діалектної риси фонетико-фонологічного рівня переголосу [’а]>[’е] після палатальних приголосних та [й]. Накладання ареалів переголосу та обниження наголошених голосних переднього ряду виявило схожу конфігурацію площ їх поширення, особливо щодо ядер. Це дало змогу припустити, що підвищення артикуляції голосного заднього ряду [а] унаслідок переголосу [’а]>[’е] після палатальних приголосних та [й] компенсується обниженням наголошених голосних переднього ряду. Отже, дані лінгвогеографічного аналізу, підтверджені записами суцільних текстів, свідчать, що вияви обниження на значній діалектній території це ймовірний наслідок дії компенсаторної тенденції в мові.
Аналіз умов існування, причин виникнення та території поширення іншої характерної риси південно-західного наріччя асиміляції приголосних за дзвінкістю/глухістю дозволило локалізувати ядро явища на українсько-польському прикордонні. Міра поширення цієї риси на схід, тобто зменшення сили її дії, зберігає в стратиграфії ареалів виразний вертикальний напрям. Дослідження виявили, що в наддністрянських, надсянських, лемківських, частково бойківських говірках характерне для дзвінкого приголосного послідовне оглушення перед глухим приголосними (в усіх позиціях у слові), а глухий одзвінчується не лише перед дзвінкими консонантами (норма літературної вимови), але й перед сонор­ними, голосними та [й], [ў]. Від ядра оглушення неоднорідно поширюється в різних напрямках. На українській діалектній території (у межах ІІ тому АУМ) частотність виявів оглушення та одзвінчення (перед сонорними і голосними) послідовно зменшується в напрямі на північний схід: на території західноподільських, покутсько-буковин­ських, гуцульських говірок, східної та центральної частин говірок Наддністрянщини, східноволинських і середньополіських говірок дзвінкість приголосних перед наступними глухими консонантами збережена послідовніше, одзвінчення в невластивих літературній мові позиціях відсутнє зовсім.
Асиміляція приголосних за дзвінкістю/глухістю пов’язана з акцентуаційною особливістю, характерною для західної частини української діалектної території, збільшенням видихової сили при наголошуванні (І.Зілинський, Л.Коць-Григорчук). Концентрація експіраторної сили на наголошеному складі зумовлює підсилення напруги голосових зв’язок під час вимовляння сусідніх з наголошеним складів, а також пришвидшення темпу мовлення, що формує умови для занепаду кінцевих дзвінких (артикуляційно слабших) та їх якісного перетворення в глухі (артикуляційно сильніші) відповідники.
Отже, при горизонтальному плані дослідження можна спостерігати за поступовим наростанням діалектних рис одного структурного рівня в їх різних позиційних виявах, ареали яких збігаються в ядрі. Така їх стратиграфія підтверджує думку про існування тенденції, вияви якої „кристалізуються” в ядрі, творячи в ньому відносно стабільне діалектне явище. Стратиграфія ареалів не означає послідовності в утворенні відповідної діалектної просторової конструкції. Такого типу ареали стосуються передусім рівнів синтагматичної акцентуації та фонетико-фонологічного, причому дослідження підтвердило думку, що формування діалектних просторових конструкцій фонетико-фонологічного рівня зумовлене особливостями синтагматичної акцентуації вияву цих фонетичних рис відповідно до сили наголошування (квантитативності, експірації, темпу мовлення) з її ядрами та периферією.
Інший характер співвідношення статичного та динамічного мають зони вібрацій на території міжмовного чи міждіалектного контактування. Взаємодія латеральних частин периферійних ареалів суміжних просторових діалектних конструкцій відбувається тут неоднаково. Зони вібрацій можуть залишатися територіями змішаності, де риси суміжних діалектних просторових конструкцій лише співіснують і виражаються на лінгвістичних картах паралелізмами. Латеральні частини периферійних ареалів, які накладаються, можуть також або співдіяти, або взаємно відштовхуватися. У першому випадку можливе поступове витворення нової просторової діалектної конструкції. У другому є умови для гіперизації, що виражена, як правило, острівними або мозаїчними ареалами в межах самої зони вібрацій. Тоді виникають риси, характерні (за Т.Назаровою, Л.Коць-Григорчук) для зони перехідності (контамінації, гіперизми, збережені архаїзми, розщеплення лексичних значень).
Взаємонакладання діалектних рис приводить у досліджуваній зоні вібрацій до витворення в процесі діалектної взаємодії нових тенденцій. З цього погляду в роботі розглянуто специфічну зону вібрацій, яка знаходиться в межиріччі Серету та Збруча і впродовж століть була межовою. На пошуки на цій території зони вібрацій наштовхнули дані лінгвістичних карт К.Михальчука, І.Зілинського, Ф.Жилка, І.Матвіяса, які по-різному визначали західну межу подільських говірок (в основному локалізуючи її уздовж Серету або Збруча). На території цієї зони впродовж тривалого часу відбувалися фронтальні та афронтальні контакти з волинськими, наддністрян­ськими, менше з буковинськими говірками, які зумовили виникнення низки інтерферентних рис.
За допомогою лінгвогеографічного методу накладання ареалів, простежено за східними межами поширення найбільш характерних типово наддністрянських рис. Діалектні ареали, які заходять на територію Поділля, найдавніші хвилі наддністрянського діалектотворчого ядра. Це ареали: лексеми одиена|йц’іт’; протези у структурі во|р’іх; форми давального відм. однини те|л’ат’у, те|л’ату; прислівника краду|йемци „крадькома”; дієслівних форм дас” даси”, йіс” їси”; фонетичних структур |саж’е, |саж’і; тенденції до вияву [ао] перед [ў] |лаоўка, |гоўкайут, ўпоў, доў.
З боку Поділля лише незначна кількість латеральних частин специфічно подільських ареалів накладається на наддністрянські. Окрім того, співдія наддністрянських та подільських рис фактично не засвідчена, що, очевидно, пов’язане з історичними процесами: руйнуванням та спустошенням території, пізнішим її дозаселенням, державними кордонами, які проходили вздовж Збруча. Тому на території зони з боку Поділля карти АУМ фіксують риси різних говірок, особливо волинських. Це цілком закономірно з огляду на те, що територія Волині була складовою частиною найбільшої в Україні зони міграцій (Л.Коць-Григорчук).
На територію визначеної зони вібрацій поширені такі волинські ареали: флексії ові (братові), лексеми кача|ни ‘кукурудза’; лексеми |боц’ун ‘чорногуз’, варіантів лексеми ‘мурашки’ ко|мах’і, комаш|н’а; ствердіння [р] у кінці складів, у групах [р’е], [р’о], [р’у], [р’а] |бура, |бурйа та ін. Північно-західна частина зони вібрації це місце локалізації компактного ареалу полонізмів: ом на місці (ею чи ою) в іменниках та займенниках жіночого роду голо|вом, до|лон’ом, том, н’ом, |нейом, ареали ко|шул’а, пл’ац ‘садиба’.
Імпульси з боку говірок Наддністрянщини з їх діалектним розмаїттям виявлено передусім у зоні вібрації між річками Серетом та Збручем. На цій території поступово завершуються ареали діалектних рис, характерних для наддністрянських говірок. Латеральні частини суцільних ареалів, маргінальні, острівні та мозаїчні ареали, які засвідчують паралельне існування різних фонетичних рис та морфологічних форм, паралельне вживання різних лексем засвідчують існування на території зони вібрації між річками Серетом та Збручем передусім зони змішаності своєрідної в українському діалектному просторі.
Ознаки зони змішаності в цьому обширі за АУМ досить виразні. Проте матеріали новіших діалектологічних досліджень дають змогу виявити формування на ньому окремих рис перехідності гіперреакції на „укання” (нейтралізацію фонемної опозиції /о/ ~ /у/): со|с’іда, бора|чиенка (П.Ткачук); контаміновані сполуки (часто паралельно з основними), утворені внаслідок злиття флексій орудного відмінка однини іменників та займенників жіночого роду оў та ом: ру|коўм, тоўм, доро|гоўм, б’і|доўм // б’і|доў (К.Дейна). Матеріали дослідження дозволяють стверджувати про поступове формування на території між річками Серетом та Збручем в зоні вібрацій не лише рис змішаності, а й перехідності.
Виявлення даної зони вібрації дозволило визначити межі тривалої в часі взаємодії різнодіалектних просторових конструкцій виразне накладання наддністрянських діалектних рис на західноподільські.
Результати роботи доповнюють уявлення про ті процеси, які відбуваються в сучасному українському діалектному мовленні, ілюструють методику пошуку в діалектному просторі зон вібрацій та осередків українського мовотворення, а також вказують на способи і зміст впливу останніх на літературне мовлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аванесов Р.И., Бернштейн С.Б. Лингвистическая география и структура языка. О принципах Общеславянского лингвистического атласа. Москва: Изд-во АН СССР, 1959. 30с.
2. Адмони В.Г. Качественный и количественный анализ грамматических явлений // Вопросы языкознания. 1963. №4. С.57-64.
3. Артимович А. Писана мова // Праці Українського Високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Науковий збірник. Прага, 1934. Т.ІІ. C.7-9.
4. Артимович А. Потенціяльність мови // ЗHТШ. Праці філологічної секції. Львів, 1937. Т. СLV. С.131138.
5. Атлас української мови: В 3 т. К.: Наукова думка, 1984. Т.І: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. 498 с.
6. Атлас української мови: В 3 т. К.: Наукова думка, 1988. Т. ІІ: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. 520 с.
7. Атлас української мови: В 3 т. К.: Наукова думка, 2001. Т.3: Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор’я і суміжні землі. 856 с.
8. Багмут А.Й. Фонетика експериментальна // Українська мова. Енциклопедія. К.: „Українська енциклопедія”, 2000. С.702.
9. Базелл С.Э. Маргинальные звуковые законы // Вопросы языкознания. 1974. №4. С.81-86.
10. Бандрівський Д.Г. Говірки Підбузького району Львівської області. К.: Вид-во АН УРСР, 1960. 104 с.
11. Бандрівський Д.Г. Фонетичні особливості говірок Боринського і Турківського районів Дрогобицької області // Дослідження і матеріали з української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. Т.І.С.10-24.
12. Бевзенко С. Українська діалектологія. К.: „Вища школа”, 1980. 245с.
13. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., CамійленкоС.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. К.: Радянська школа, 1962. 474 с.
14. БернштейнС.Б., Иллич-Свитич В.М., Клепикова Г.П., ПоповаТ.А., Усачов В.В. Карпатский диалектологический атлас. Москва: Наука, 1967. Т. I-II.
15. Бичко З. Діалектна лексика Опілля. Львів: Фенікс, 1997. 137 с.
16. Біла О.Є. Дослідження з українського діалектного вокалізму. Чернівці: МВССО УРСР, ЧДУ, 1974. 40 с.
17. Білоус М., Терлак З. Василь Сімович (Життєписно-бібліогра­фічний нарис). Львів: „Вільна Україна”, 1995. 179 с.
18. Бодуен де Куртене И.А. Избранные труды по общему языкознанию: В2-х т. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.1. С.224-254.
19. Бородина М.А. Диалекты или региональные языки? (Кпроблеме языковой ситуации в современной Франции) // Вопросы языкознания. 1982. № 5. С.29-38.
20. Бородина М.А. Пространство, территория, зона и ареал как лингвогеографические и ареалогические термины // Вопросы языкознания. 2002. №2. С. 135-141.
21. Бородина М.А. Понятие маргинального ареала в лингвистическом континууме // Ареальные исследования в языкознании и этнографии. Ленинград: Наука, 1977. С.107-118.
22. Бородина М.А. Проблемы лингвистической географии (наматериале французского языка). Москва-Ленинград: Наука,1966. 219 с.
23. Брахнов В. Явища асиміляції в консонантизмі української мови. К.: Наукова думка, 1970. 102 с.
24. Бромлей С.В. [Рецензія] // Вопросы языкознания. 1984. №4. С.138-141.
25. Брох О. Очеркъ физіологии славянской рhчи // Энциклопедия славянской филологии. СПб., 1910. Вып 5. С.116-123.
26. Бузук П. Історія української мови. Вступ. Фонетика. Морфологія. К., 1927. (Фотопередрук з післясловом Олекси Горбача. Мюнхен,1985).
27. Булаховський Л. Нариси з загального мовознавства. Серія друга / Вибрані праці в п’яти томах. К.: Наукова думка, 1975. Т. І: Загальне мовознавство. 495 с.
28. Вайнрах У. Языковые контакты. К.: Вища школа, 1977. 263с.
29. Ващенко В.С. Про варіантні засоби у живому народному мовленні білорусько-українського суміжжя на території Наддніпрянщини // Питання українських діалектних і міжмовних (міждіалектних) контактів. Дніпропетровськ, 1972. С.3-13.
30. Вахек Й. Лингвистический словарь Пражской школы. М.: Прогресс, 1964. 350 с.
31. Верхратський І. Говір батюків // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Праці Філологічної секції. Львів: Вид-во НТШ, 1912. Т. ХV. 307 с.
32. Верхратський І. Говір замішанців // ЗНТШ. Праці Філологічної секції. Львів: Вид-во НТШ, 1894. Т. ІІІ. 58 с.
33. Верхратський І. Про говір галицьких лемків. ЗНТШ. Праці Філологічної секції. Львів: Вид-во НТШ Львів, 1902. Т.34. 490с.
34. Верхратський І. Про говір долівський // ЗНТШ. Праці Філологічної секції. Львів: Вид-во НТШ, 1900. Т.35-36. 128с.
35. Верхратський І. Наша правопись. Львів: Накл. автора, 1913.57с.
36. Винницький В. Українська акцентна система: становлення, розвиток. Львів: Бібльос, 2002. 578 с.
37. Вопросы теории лингвистической географии. / Под. ред.Р.И.Аванесова. Москва: Издательство Академии наук СССР,1962. 254 с.
38. Ганудель Зузана. Українські говірки Східної Словаччини в лінгвістичних атласах // Мовознавство. Доповіді та повідомлення на ІV Міжнародному конгресі україністів. (26-29 серпня, Одеса). К.:Університетське видавництво „Пульсари”, 2002. С.103-107.
39. Ганцов В. Діалектологічна класифікація українських говорів // Зап.Іст.-філ. відділу ВУАН. К.: Вид-во АН УРСР, 1924. Кн.4. С.80-144.
40. Ганцов В. До історії звуків в українській мові // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. К.: Вид-во АН УРСР,1926. Кн.7-8. С.74-85.
41. Ганцов В. Проблеми нашої літературної мови // Мовознавство. 1990. № 3. С.69-72.
42. Ганцов В. Характеристика поліських дифтонгів і шляхи їх фонетичного розвитку // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. К.: Вид-во АН УРСР, 1923. Т.2-3. С. 116-144.
43. Ганцов В. Чергові завдання української діалектології // Записки Етнографічного товариства. К.: Вид-во АН УРСР, 1926. Кн.І. С.37-41.
44. Герман К.Ф. Українські говірки Північної Буковини в історичному та лінгвогеографічному аспекті. Фонетика, фонологія. Чернівці: Рута, 1995. 353 с.
45. Герман К. Атлас українських говірок Північної Буковини. Чернівці: Час, 1995. Т.І: Фонетика, фонологія. 410 с.; 1998. Т.ІІ: Словозміна, службові слова. 215 с.
46. Говірки південно-західного наріччя української мови. Збірник текстів/ Упорядник Н.М. Глібчук. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. 156 с.
47. Говори української мови. Збірник текстів. К.: Наукова думка, 1977.589 с.
48. Горбач О. Генеза української мови та її становище серед інших слов’янських. Фенікс, Детройт-Мюнхен. 1959. Ч. 9. С.5-15; 1961. Ч.10. С. 3-16.
49. Горбач О. Говірки Теребовлянщини // Наукові Записки Технічно-Господар