ДИСПОЗИТИВНІСТЬ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ ПОТЕРПІЛИМ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП...……………………………………………………….…………........ 3
РОЗДІЛ 1. Історичні та теоретичні аспекти проявів диспозитивності в статусі потерпілого у кримінальному судочинстві....…………….…………..11
1.1. Диспозитивність в історії кримінального процесу України та в наукових дослідженнях ……………………………………………………….…...11
1.2. Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України………………………………......................…………………….…….…...25
1.3. Публічні та диспозитивні засади набуття особою статусу потерпілого.................................................................................................................60
Висновки до Розділу 1...….…………………………………………….…...... 82

РОЗДІЛ 2. Матеріальна диспозитивність в кримінально-процесуальній діяльності потерпілого……………………………...........…… 86
2.1. Роль особи, що потерпіла від злочину, у порушенні кримінальної справи………………………………………………..……………………………...86
2.2. Зміна матеріальних вимог у справі та діяльність потерпілого ……...103
2.3. Участь потерпілого у закритті справи………….….….….…………... 113
2.4. Оскарження потерпілим рішень, якими закінчується провадження у справі .......................................................................................................................122
Висновки до Розділу 2 .……………………………………………………....144

РОЗДІЛ 3. Реалізація потерпілим формальної диспозитивності ....... 147
3.1. Здійснення потерпілим процесуальних прав на досудових та судових стадіях провадження справи……………….….….……………………………... 147
3.2. Гарантії реалізації прав потерпілого в кримінальному судочинстві… 167
Висновки до Розділу 3.…………………………………………………….....187
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………...189
ДОДАТКИ………………………………………………….….….………....195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................……….....222

ВСТУП

Актуальність теми. Конституція України (ст. 3) передбачила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Особливого захисту потребує особа, яка зазнала шкоди від злочину і реалізує свої права та законні інтереси в кримінальному судочинстві. Декларація принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою (1985 р.) передбачила для держав сприяти тому, щоб судові і адміністративні процедури більшою мірою відповідали потребам потерпілих.
У кримінально-процесуальному регулюванні в Україні відбувається звуження публічної та розширення приватно-правової складової, дедалі більшого значення набувають диспозитивні засади судочинства. В умовах реформування кримінально-процесуального законодавства існує потреба дослідити реалізацію диспозитивності потерпілим з огляду на досягнення завдань, що визначені кримінально-процесуальним законодавством.
У теорії кримінального процесу проблемі диспозитивності присвячені наукові праці О.С. Александрова, В.М. Бояринцева, С.Л. Деревянкіна, С.О. Ковальчука, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, Л.М. Масленникової, О.Р. Михайленка, В.В. Навроцької, В.Т. Нора, І.Л. Петрухіна, С.С. Пономаренка, В.О. Попелюшка, О.І. Рогової, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, А.Л. Ципкіна, В.І. Шишкіна та ін. Суттєвий внесок у вирішення концептуальних питань, пов’язаних зі статусом потерпілого та реалізацією його прав, зробили такі науковці, як: С.А. Альперт, В.П. Бож’єв, М.І. Гошовський, Ю.М. Грошевий, Ю.О. Гурджі, В.О. Дубрівний, І.В. Жереб’ятьєв, О.В. Капліна, Л.Д. Кокорев, О.П. Кучинська, О.М. Ларін, Л.Л. Нескороджена, І.І. Потеружа, Т.І. Присяжнюк, В.М. Савицький, М.В. Сенаторов, Т.Л. Сироїд, Д.Г. Тальберг, М.В. Танцерев, В.Г. Ульянов, І.Я. Фойницький, Л.І. Шаповалова, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, С.П. Щерба, В.Є. Юрченко та ін. Праці цих та інших вітчизняних науковців і зарубіжних дослідників у галузі кримінального права та процесу стали науково-теоретичним підґрунтям дисертації. Водночас поки що відсутнє комплексне дослідження меж диспозитивності в кримінально-процесуальних відносинах, у яких бере участь потерпілий, не достатньо досліджене співвідношення публічних та приватних інтересів при реалізації прав потерпілого, потребує вдосконалення система забезпечення прав осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, особливо тих, які зазнали шкоди від злочинів.
Наведені обставини й зумовили вибір теми дослідження, її актуальність і науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що відповідає положенням статті 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001 р. №2623-III, Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України 20 грудня 2006 р. №1767 та Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 року.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства України, аналізу судово-слідчої практики у кримінальних справах, а також на основі сучасних теоретичних концепцій у науці кримінального процесу комплексно дослідити диспозитивність у кримінальному судочинстві та її реалізацію потерпілим, розробити науково обґрунтовані положення та сформулювати пропозиції для вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального законодавства та правозастосовчої діяльності у досліджуваному аспекті, що дозволять забезпечити ефективне використання потерпілим його прав і законних інтересів.
Зазначена мета зумовила постановку і необхідність вирішення таких завдань:
- дослідити історичний аспект проявів диспозитивності в кримінальному судочинстві України та генезу наукових досліджень цього явища;
- з’ясувати природу, поняття, суть, структуру і значення диспозитивності в кримінальному процесі щодо потерпілого;
- встановити передумови, підстави, умови та межі проявів диспозитивності в реалізації процесуальних прав потерпілого;
- визначити систему гарантій реалізації прав потерпілого в кримінальному процесі в контексті кримінально-процесуальних гарантій та з огляду на співвідношення публічних та диспозитивних начал;
- сформулювати пропозиції вдосконалення законодавства для захисту порушених злочином прав і законних інтересів потерпілого.
Об’єктом дослідження є диспозитивність як правове явище у кримінальному судочинстві України і його прояви стосовно потерпілого.
Предмет дослідження — диспозитивність та її реалізація потерпілим у кримінальному судочинстві України.
Методи дослідження. В основі методики даного дослідження лежить система загальнонаукових та спеціальних методів пізнання об’єктивного світу. Зокрема, логіко-семантичний метод допоміг визначенню понятійного апарату, який застосовано у дослідженні. Історичний метод використовувався при з’ясуванні історичних витоків диспозитивності та науковому дослідженні цього явища, генези поняття потерпілого та обсягу його прав у кримінальному процесі. За допомогою діалектичного методу пізнавальної діяльності було проаналізовано можливі юридичні аспекти реалізації прав потерпілого в контексті розвитку кримінально-процесуальної діяльності. Серед спеціальних методів, використаних в дослідженні, домінує формально-юридичний метод, за допомогою якого описуються, класифікуються і систематизуються правові феномени диспозитивності та діяльності потерпілого у кримінальному судочинстві. Системно-функціональний метод дав можливість визначити структуру диспозитивності в кримінальному процесі та основні засади забезпечення прав потерпілого. Порівняльно-правовий метод уможливив визначення напрямів удосконалення кримінально-процесуального регулювання діяльності потерпілого з урахуванням зарубіжного досвіду Республіки Білорусь, Канади, ФРН, Польщі, Російської Федерації та США. Використання методу соціологічного опитування дозволило виявити ставлення працівників судових та правоохоронних органів до окремих аспектів діяльності потерпілого в кримінальному процесі.
Емпіричну базу дослідження становлять: 1) дані, отримані внаслідок вибіркового вивчення 152 справ місцевих судів: Гощанського, Острозького, Рівненського районних судів Рівненської області, Нетішинського і Шепетівського міськрайонного судів Хмельницької області за 2006-2007 роки (Додаток В); 2) 127 рішень (постанов, ухвал та вироків) місцевих та апеляційних судів за 2006-2007 рр., доступних для ознайомлення в Єдиному державному реєстрі судових рішень України; 3) 59 рішень Верховного Суду України за 2001-2007 рр.; 4) результати анкетування 423 працівників судових та правоохоронних органів у 2006-2007 рр. (Додатки А та Б).
Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, окремих зарубіжних держав (Республіки Білорусь, Канади, ФРН, Польщі, Російської Федерації та США), нормативні акти інших галузей права, в тому числі цивільного, цивільно-процесуального, адміністративно-процесуального. При проведенні дослідження аналізувалися також положення проектів Кримінально-процесуального кодексу України різних авторів.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним кримінально-процесуальним дослідженням диспозитивності та її реалізації потерпілим у кримінальному судочинстві України. За його результатами формулюється низка самостійних висновків та положень, які містять наукову новизну та розширюють наукове уявлення про поняття, зміст і юридичну природу диспозитивності, реалізації та забезпечення прав потерпілого, зокрема:
вперше:
- диспозитивність в кримінальному судочинстві розглянуто як принцип, реалізація якого потерпілим є найістотнішим засобом захисту його прав та законних інтересів;
- до матеріальної диспозитивності включено такі елементи, як діяльність потерпілого щодо зміни матеріально-правового змісту обвинувачення в суді першої інстанції у справі та діяльність щодо апеляційного чи касаційного оскарження рішень, якими закінчується провадження у справі;
- класифіковано елементи диспозитивності за суб’єктами, а саме: елементи, що можуть реалізовуватися усіма суб’єктами, які підлягають дії принципу диспозитивності; елементи, що можуть реалізовуватися певним колом суб’єктів; елементи – виключні повноваження того чи іншого суб’єкта процесу;
- визначено коло осіб (5 черг), які можуть визнаватися правонаступниками потерпілого у кримінальному процесі;
- зроблено висновок про те, що фактичне нездійснення потерпілим чи його представником діяльності з підтримання обвинувачення, на яке вони отримують право згідно з ч. 3 ст. 264 КПК України, має розцінюватися судом як відмова від обвинувачення;
- обґрунтована необхідність наділення потерпілого правом оскарження до суду постанови прокурора про відмову у внесенні клопотання про перегляд справи за нововиявленими обставинами;
- обґрунтована необхідність наділення потерпілого правом на поінформованість судом щодо розпочатої процедури перегляду судового рішення в порядку виключного провадження у Верховному Суді України;
- сформульовано висновок про можливість відкликання дієздатним потерпілим пред’явленого в його інтересах цивільного позову прокурора, якщо потерпілий не згідний з такою формою захисту його прав.
отримали подальший розвиток положення про:
- залежність меж диспозитивності від історичної форми кримінального процесу і на прикладі історії вітчизняного кримінального судочинства її прояв у статусі потерпілого зокрема;
- запровадження інституту правонаступництва у кримінальний процес щодо близьких осіб загиблого потерпілого;
- право особи, якій злочином завдано шкоду (але яку не визнано потерпілою), на оскарження судових рішень в апеляційному порядку;
- право потерпілого ініціювати проведення судового слідства та пропозиції його обсягу при розгляді справи в апеляційному суді;
- можливість зупинення провадження у справі в разі тяжкого захворювання потерпілого, якщо провадження у кримінальній справі без його участі істотно зачіпає права та законні інтереси потерпілого. Запропоновано надати право потерпілому чи його представнику оскаржити неприйняття такого рішення.
вдосконалено обґрунтування:
- періодизації розвитку наукових уявлень про диспозитивність у кримінальному процесі (виділено 3 періоди: - кінець ХІХ ст. — початок ХХ століття (до 1917 року), - ХХ століття (1917 – початок 90-х рр. ХХ ст.), сучасний період (після 90-х рр. ХХ ст. — дотепер);
- висновку про відповідність диспозитивності ознакам принципу кримінального процесу на основі аналізу їх проявів. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі класифіковано як міжгалузевий, закріплений в нормах КПК України, функціональний;
- формулювання вертикальної структури принципу диспозитивності, що включає в себе: 1) основне положення, яке виражає зміст принципу, та 2) положення, які забезпечують реалізацію основного положення;
- позиції про можливість розширення поняття потерпілого: визнання потерпілим у кримінальному процесі юридичної особи, визнання особи потерпілим за відсутності фактичної шкоди, але за реальної можливості її настання, врахування більш широкого цивільно-правового поняття моральної шкоди при визнанні особи потерпілим;
- закріпленого в чинному законі положення, що давання показань потерпілим має залишатись його правом.
запропоновано:
- виключити з КПК України обмеження потерпілого та його представника при подачі апеляції вимогами, заявленими ними у суді першої інстанції;
- доповнити КПК України положеннями щодо обов’язку, форми і строків повідомлення особи, яка зазнала шкоди від злочину (як і інших заінтересованих осіб) про будь-яке прийняте рішення за заявою чи повідомленням про злочин;
- передбачити в КПК України окремою статтею вимоги до заяви, що подається до суду в порядку ст. 27 КПК України, а також право на оскарження рішення судді про залишення заяви без розгляду особою, інтересів якої таке рішення стосується;
- передбачити в КПК України окремою нормою правило щодо форми і змісту касаційної скарги (подання) та механізм виправлення їх недоліків;
- передбачити право подання до суду касаційної інстанції нових і додаткових матеріалів (у разі касаційного оскарження) не лише скаржниками, а й іншими учасниками кримінального судочинства.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у науковій сфері — для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем забезпечення і стимулювання активної діяльності потерпілого, визначення меж диспозитивності щодо такої діяльності в кримінальному процесі України; у правотворчості — для удосконалення кримінально-процесуальних норм, що стосуються здійснення потерпілим своїх прав та законних інтересів (Лист № 04-19/12-1169 від 19.05.2008 р. — Додаток Ж); у правозастосуванні — при здійсненні на стадіях кримінального процесу судовими та правоохоронними органами діяльності, що стосується забезпечення прав особи, права та законні інтереси якої порушено злочином; у навчальному процесі — при викладанні курсу “Кримінальний процес України”, підготовці підручників і навчальних посібників із кримінально-процесуального права (Акти впровадження від 15.04.2008 р. та 07.05.2008 р. — Додатки З та И).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були викладені в доповідях дисертанта на 13 науково-практичних конференціях: “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, 2005-2007 рр.); “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 2005 р.); “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (Івано-Франківськ, 2005, 2008 рр.); “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2004-2008 рр.); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2006, 2007 рр.).
Крім того, окремі положення дисертації стали предметом обговорення на семінарах: “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” (Івано-Франківськ, 2005 р.) та на семінарі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2006 р.).
Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 12 наукових публікаціях, в тому числі у 4 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

Із нормативним закріпленням в КПК України принципу диспозитивності, виникла потреба переглянути чинний кримінальний процес з точки зору забезпечення і стимулювання необхідної і достатньої активності в кримінально-процесуальних відносинах особи, яка потерпіла від злочину.
Межі диспозитивності безпосередньо залежать від історичної форми кримінального процесу, при цьому вони можуть варіюватися, виходячи з методу, що обраний для правового регулювання. Найбільш яскраво зміна засад диспозитивності проявляється в статусі потерпілого.
Значною мірою на межі диспозитивності впливає держава. Ширше державне втручання у регулювання правовідносин, як правило, зміцнює державні чи публічні засади в кримінальному процесі і обмежує диспозитивні.
Встановлено і проаналізовано 3 періоди розвитку наукових уявлень про диспозитивність у кримінальному процесі: 1) кінець ХІХ ст. — початок ХХ століття (до 1917 року), 2) ХХ століття (1917 – початок 90-х рр. ХХ ст.), 3) сучасний період (після 90-х рр. ХХ ст. — дотепер). Якщо спочатку підкреслювалась матеріально-правова природа диспозитивності, властива цивільному праву та процесу, то пізніше вчені (В.О. Рязановський) почали обґрунтовувати її сутність як принципу юридичного процесу безвідносно до тієї чи іншої галузі.
У радянський період ґрунтовних досліджень диспозитивності в кримінальному процесі не проводилось, але на існування цього явища в кримінально-процесуальних нормах зверталась увага А.Л. Ципкіним, М.С. Строговичем, В.М. Савицьким та іншими.
У сучасній вітчизняній науці кримінального процесу диспозитивності приділяється значна увага, частина вчених визначає диспозитивність як самостійний принцип у кримінальному судочинстві (Л.М. Лобойко, С.Л. Деревянкін, В.І. Шишкін, В.Т. Нор, Д.В. Філін, В.В. Навроцька, С.О. Ковальчук), інші вказують лише на прояви диспозитивності в кримінальному процесі (В.В. Вапнярчук, О.Р. Михайленко, М.О. Ноздріна).
Диспозитивність є загальним правовим явищем, феноменом, який знаходить свій вияв у принципі, методі, правових нормах.
На основі аналізу проявів диспозитивності зроблено висновок про їх відповідність ознакам принципу кримінального процесу. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі класифіковано як міжгалузевий, функціональний, закріплений в нормах КПК принцип.
Автор поділяє думку про вертикальну класифікацію та поділ елементів принципу диспозитивності на матеріальні і формальні. Уточнено формулювання класифікації елементів принципу диспозитивності, що складають структуру, на: 1) основне положення, що виражає зміст принципу та 2) положення, які забезпечують реалізацію основного положення. Запропоновано класифікацію елементів принципу диспозитивності за суб’єктами кримінального процесу, уповноваженими їх здійснювати: на ті, що здійснюються всіма, групою суб’єктів чи окремими суб’єктами.
Уточнено перелік елементів матеріальної диспозитивності: 1) ініціювання порушення справи; 2) ініціювання закриття справи; 3) діяльність потерпілого щодо подальшого підтримання обвинувачення у випадку відмови прокурора від обвинувачення чи зміни прокурором в суді попереднього обвинувачення; 4) діяльність щодо зміни матеріально-правового змісту обвинувачення в суді першої інстанції у справі; 5) діяльність щодо апеляційного чи касаційного оскарження.
За суб’єктами елементи принципу диспозитивності можна класифікувати на: 1) ті, які уповноважені здійснювати всі суб’єкти, які підлягають дії принципу диспозитивності (наприклад, право на апеляційне оскарження); 2) ті, які можуть здійснювати група суб’єктів (примирення винного з потерпілим, клопотання про забезпечення цивільного позову та ін.); 3) виключні повноваження (підтримання обвинувачення в суді після відмови прокурора від обвинувачення тощо).
На основі аналізу поняття потерпілого та видів шкоди, які йому може бути заподіяно, підтримана та отримала додаткове обґрунтування думка про можливість визнання потерпілим у кримінальному процесі юридичної особи. При цьому пропонується розширити зміст поняття моральної шкоди, яке має відповідати розробленому цивільно-правовому. Висловлено думку про можливість визнання особи потерпілим у разі відсутності фактичної шкоди, але якщо є підстави вважати, що шкода могла бути заподіяна конкретним діянням конкретній особі.
Підтримано запровадження норми, за якою особа має визнаватись потерпілим — учасником кримінального процесу одночасно з порушенням кримінальної справи, за умови, що вже відома особа, яка може претендувати на відшкодування шкоди (подає заяву чи це є очевидним з обставин злочину).
Підкреслено зв’язок визнання особи потерпілим у кримінальному процесі із вчиненим злочинним посяганням. Оскільки таке посягання відсутнє на стадії готування, то можна зробити висновок про можливість визнання особи потерпілим у кримінально-процесуальному розумінні при незакінченому злочині лише якщо злочин було припинено на стадії замаху.
Визнання потерпілими близьких родичів загиблого потерпілого виправдане лише в тому випадку, коли їм злочином заподіяна безпосередня шкода. Підтримано ідею запровадження інституту правонаступництва у кримінальний процес. Особи, які можуть бути правонаступниками померлого потерпілого запропоновано згрупувати на кілька черг: 1) батьки, опікуни (піклувальники), діти (в тому числі усиновлені), утриманці, інший з подружжя, онуки; 2) брати, сестри, дід, баба; 3) рідні дядько і тітка загиблого потерпілого; 4) особи, які спільно проживали із загиблим однією сім’єю не менш як впродовж останніх п’яти років; 5) інші родичі, які виявили бажання представляти інтереси потерпілого в кримінальному судочинстві. Набувати прав потерпілого близькі родичі повинні лише після формулювання ними такого бажання.
Для забезпечення прав особи, якій злочином заподіяно шкоду, має бути передбачено право цієї особи чи її представника на оскарження постанови про невизнання її потерпілим до прокурора та в судовому порядку.
В КПК України чітко має бути передбачено обов’язок, форма і строки повідомлення про прийняте рішення осіб, які подали заяву чи повідомлення, та які потерпіли від злочину (якщо це різні особи).
Доцільно окремо закріпити чіткі вимоги до скарги, яка подається в порядку ст. 27 КПК України, зокрема, чітко зазначене волевиявлення особи про притягнення саме до кримінальної відповідальності. Має бути закріплене право на оскарження заінтересованою особою рішення судді про залишення заяви без розгляду.
Обвинувачення, яке підтримує потерпілий в суді після відмови від нього чи зміни його прокурором, має специфічну природу. Найбільш точними і такими, що повністю відображають суть поняття, термінами досліджуваного обвинувачення, мають бути зазначені в КПК України: “обвинувачення, підтримане потерпілим після зміни його прокурором” та “обвинувачення, підтримане потерпілим після відмови прокурора від обвинувачення”.
Відсутність діяльності потерпілого чи його представника з підтримання обвинувачення (зокрема, їх відсутність без поважних причин) має розцінюватись судом як відповідне волевиявлення особи — фактичне небажання підтримувати обвинувачення, тобто диспозитивне розпорядження своїм правом у відмові підтримання обвинувачення. Формальною підставою закриття справи в цій ситуації має бути ч.2 ст. 282 КПК України.
Оскарження рішень, якими закінчується провадження у справі, має важливе значення для захисту прав та законних інтересів потерпілого. Подаючи скаргу або відмовляючись від реалізації такого права, потерпілий чи його представник впливають на рух кримінальної справи.
Запропоновано виключити з КПК України обмеження потерпілого та його представника при подачі апеляції вимогами, які він заявляв у суді першої інстанції. Подати апеляцію повинна мати право і особа, якій злочином завдано шкоду, але яку не визнано потерпілим.
Потерпілий повинен отримувати копію постанови, у випадку залишення апеляційної скарги без руху на підставі невідповідності встановленим вимогам. Запрошення представника потерпілого, якщо раніше він був відсутній, на цій стадії має бути включене в КПК України, роз’яснене судом та забезпечене через надання необхідного часу і можливості для представника ознайомитися з матеріалами справи. Підтримано пропозиції максимально спростити законодавчо визначені вимоги до змісту апеляцій осіб, інтересів яких стосується судове рішення, в тому числі щодо форми усної (із занесенням до протоколу) апеляції.
Активність апеляційного суду має полягати в тому, щоб він створював необхідні умови для здійснення прав сторін та виконання ними їх обов’язків, зберігаючи при цьому об’єктивність та неупередженість. Підкреслюється право потерпілого ініціювати судове слідство під час провадження справи в апеляційній інстанції, право бути допитаним на його бажання.
Вважаємо, що вимоги до касаційної скарги (подання) мають бути закріплені окремою статею в розділі КПК України, що стосується касаційного оскарження. Там же має бути передбачений механізм виправлення недоліків касаційної скарги (подання).
Диспозитивність на стадії касаційного провадження щодо потерпілого виявляється також в тому, що на ствердження або спростування доводів, викладених у скарзі або поданні, він має право подати до суду касаційної інстанції нові матеріали, яких не було у справі. Запропоновано, щоб не тільки скаржники, а й інші учасники кримінального судочинства могли подавати до суду касаційної інстанції нові матеріали.
Зроблено висновок про нагальну потребу детального закріплення вимог до клопотань, які подаються до Верховного Суду України в порядку виключного провадження, враховуючи юридичні ознаки даного виду оскарження. Особи, інтереси яких можуть бути порушені, в результаті перегляду судового рішення, в порядку виключного провадження, повинні бути обізнані з розпочатим провадженням. Потерпілий повинен мати право оскаржити до суду постанову прокурора про відмову у внесенні клопотання про перегляд справи у виключному провадженні, щоб реально захистити свої права.
Розвинено думку про можливість зупинення провадження у справі на випадок тяжкого захворювання потерпілого, якщо подальше розслідування кримінальної справи без нього не можливе. Запропоновано надати право потерпілому чи його представнику оскаржити, якщо це відповідає інтересам потерпілого, незупинення справи з цієї підстави. Обґрунтовується можливість відкликання дієздатним потерпілим внесеного в його інтересах прокурором цивільного позову, якщо потерпілий не згоден з такою формою захисту його прав. Дано додаткове обґрунтування того, що давання показань потерпілим має залишатись його правом.
Забезпечення прав і свобод особи вимагає наявності нормативного закріплення, визначення механізмів реалізації прав, організаційно-інституційних передумов, механізмів контролю та відповідальності.
В основі юридичних гарантій лежить нормативне закріплення. В нормах передбачаються не лише можливості особи, компетенція органів і посадових осіб, а й наявність відповідних інституцій, їх структури, функцій, а також процедур, які можуть використовуватися для забезпечення прав. Норми, що лежать в основі кримінально-процесуальних гарантій пропонуємо класифікувати на: норми, що передбачають можливості (норми-можливості); норми, що передбачають кореспондуючі обов’язки інших учасників процесу (норми-забезпечення); норми, які визначають порядок реалізації можливостей (норми-процедури); норми, які передбачають юридичну відповідальність за невиконання обов’язків (норми-санкції).
Сформульовано ряд пропозицій до КПК України, спрямованих на розширення кола існуючих гарантій прав потерпілого, з врахуванням гармонійного поєднання публічних і диспозитивних начал.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нормативно-правові акти та законопроекти

1. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотребления властью от 29 ноября 1985 г. // СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. — М. : Международные отношения, 1989. — С.270—272.
2. Договір київського князя Ігоря з візантійським імператором 945 р. // Хрестоматія з історії держави і права України: в 2 т. / За ред. В. Д. Гончаренка. — К. : ІнЮре, 1997. — Т. 1. — С. 23—25.
3. Европейская конвенция по возмещению ущерба жертвам насильственных преступлений (ЕТS № 116) от 24 ноября 1983 года // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. — М. : СПАРК, 1998. — С. 81—85.
4. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 35—36. — Ст. 446.
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. // Офіційний вісник України. — 2006. — № 32. — Ст. 270.
6. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
7. Конституція УСРР 1929 р. // Збірник законів УСРР. — 1929. — № 14. — Ст. 100.
8. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 25—26. — Ст.131.
9. Кримінально-процесуальний кодекс України : за станом на 1 груд. 2005 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парлам. вид-во, 2006. — 207 с.
10. Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Законом від 28.12.60 // Відомості Верховної Ради. — 1961. — № 2. — Ст. 15.
11. Кримінально-процесуальний кодекс УСРР від 1922 р. // СУ УССР. — № 41. — Ст. 598.
12. Относительно положения потерпевшего в рамках уголовного права и уголовного процесса : Рекомендация R (85) 11 Комитета министров государствам-членам (28 июня 1985 года) // Департамент по правам человека Совета Европы. Сборник международно-правовых документов. “Права человека”. — Минск : Белфранс, 1999.
13. Относительно упрощения уголовного правосудия : Рекомендация № 6 R (87) 18 Комитета министров Совета Европы государствам-членам (17 сентября 1987 года) // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. — М. : СПАРК, 1998. — С. 116—122.
14. Пояснювальна записка до проекту Закону України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” (щодо додаткових заходів по захисту прав потерпілого у кримінальному процесі) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua.
15. Права за якими судиться малоросійський народ // Хрестоматія з історії держави і права України / Упоряд. : А. С. Чайковський. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — С. 200—215.
16. Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину : Проект Закону України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
17. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України : Закон України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 34—35. — Ст. 187.
18. Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік : Закон України від 13 грудня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. — 2002. — № 15. — Ст. 99.
19. Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік : Закон України від 26 грудня 2002 р. // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 6. — Ст. 54.
20. Про компенсацію шкоди жертвам злочинів : Проект Закону України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
21. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів : Указ Президента України від 10 травня 2006 р. // Урядовий кур’єр. Орієнтир. — 2006. — 24 травня. — С. 1—8.
22. Про концепцію судово-правової реформи в Україні : Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. — 1992. — № 30. — Ст. 426.
23. Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності від 7 серпня 1932 р. : Постанова ЦВК і РНК СРСР // СЗ СССР. — 1932. — № 62. — Ст. 360.
24. Про охорону праці : Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. — 1992. — № 49. — Ст. 668.
25. Про прокуратуру : Закон України 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради. — 1991. — № 53. — Ст. 793.
26. Проект Кримінально-процесуального кодексу (Васильєва Г. А., Бандурки О. М., Вернидубова І. В., Гавриша С. Б. та ін.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://rada.gov.ua.
27. Проект Кримінально-процесуального кодексу [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.aau.edu.
28. Проект Кримінально-процесуального кодексу України № 1233 (Мойсика В. Р., Вернидубова І. В., Ківалова С. В., Кармазіна Ю. А.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://rada.gov.ua.
29. Рекомендація № R (2000) 19 від 6 жовтня 2000 р. Комітету міністрів — державам-членам Ради Європи [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.coe.int.
30. Русская правда // Российское законодательство Х-ХХ веков: в 9 т. — М. : Юридическая литература, 1984. — Т. 1 : Законодательство Древней Руси. — С. 64—79.
31. Руська правда // Хрестоматія з історії держави і права України / Упоряд. : А. С. Чайковський. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — С. 24—26.
32. Статут Великого князівства Литовського 1529 р. / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова // Статут Великого князівства Литовського: у 3 т. — Одеса : Юридична література, 2002. — Т. 1. — 298 с.
33. Судебник князя Казимира (1468) // Христоматия по истории русского права / Под ред. М. Ф. Владимирского-Буданова: в 2 т. — С.-Пб. — К. : Изд-во Н. Я. Оглоблина, 1908. — Т. 1. — С. 32—42.
34. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации от 18 декабря 2001 года // СЗ РФ. — 2001. — № 52. — Ст. 4921.
35. Уголовный кодекс Республики Беларусь. — Мн. : Нацио¬нальный центр правовой информации Республики Беларусь, 2005. — 301 с.
36. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — Ст. 461.
37. Guidelines on the Protection of Victims of Terrorist Acts, by the Committee of Ministers № 2 March 2005 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.coe.int.
38. Kodeks postкpowania karnego (z dnia 6 czerwca 1997 r.) — Krakow : Zakamycїe, 2003. — 362 s.
39. Recommendation Rec (2006) 8 of the Committee of Ministers to member states on assistance to crime victims [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.coe.int.
40. Strafprozessordnung // Vom 7. April 1987 (BGBl. I, S. 1074, 1319), zuletzt geдndert durch Artikel 1 des Gesetzes zur Дnderung der Strafprozessordnung vom 20. Dezember 2001 (BGBl I, S. 3879).
41. Victims' Bill of Rights, 1995 // Statutes of Ontario, 1995, Chapter 6. — Р. 3.

2. Монографії, статті, навчальні та практичні посібники

42. Акинча Н. А. Подозреваемый и обвиняемый на предварительном следствии / Акинча Н. А. — Саратов: Приволж. кн. изд-во, 1964. — 80 с.
43. Алейников Г. Про надання права самостійної діяльності адвоката-захисника по збиранню доказів у кримінальному процесі України / Г. Алейников // Право України. — 2002. — № 10. — С. 100—104.
44. Александров А. С. Субсидиарный уголовный иск / А. С. Александров // Государство и право. — 2000. — № 3. — С. 75—83.
45. Александров С. А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе (досудебные стадии) : [Учебное пособие] / Александров С. А. — Горький : Горьковская высшая школа МВД СССР, 1976. — 124 с.
46. Александрова Л. А. Публичность как основание уголовно-процессуального права / Александрова Л. А. — М. : Юрлитинформ, 2007. — 144 с.
47. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / Алексеев С. С. — М. : Издательство НОРМА, 2001. — 752 с.
48. Алексеев С. С. Структура советского права / Алексеев С. С. — М. : Юридическая литература, 1975. — 264 с.
49. Аленін Ю. Публічна природа гарантій прав особи у кримінальному процесі / Ю. Аленін, Ю. Гурджі // Право України. — 2003. — № 4. — С. 30—32.
50. Альперт С. А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления / Альперт С. А. — Х. : Юридический институт, 1984. — 36 с.
51. Анашкин Г. З. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам / Г. З. Анашкин, И. Д. Перлов. — М. : Юридическая литература, 1982. — 80 с.
52. Арабули Д. Т. Право на получение квалифицированной юридической помощи в Российской Федерации / Д. Т. Арабули // Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве : в 3 кн. — К. : Университет экономики и права “КРОК”, 2006. — Кн. 3. — С. 3—8.
53. Бартошек Милан Римское право: Понятия, термины, определения / Милан Бартошек. — М. : Юридическая литература, 1989. — 448 с.
54. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності / Баулін Ю. В. — К.: Атіка, 2004. — 296 с.
55. Белозеров Ю. Н. Обеспечение прав и законных интересов личности в стадии возбуждения уголовного дела / Ю. Н. Белозеров, П. Г. Марфицин. — М. : УМЦ при ГУК МВД РФ, 1994. — 76 с.
56. Белозеров Ю. Н. Протокольная форма досудебной подготовки материалов органами дознания в советском уголовном процессе / Ю. Н. Белозеров, Л. М. Карнеева — М. : МВД СССР, Управление учебных заведений и научно-исследовательских учреждений, 1987. — 54 с.
57. Божьев В. П. Предпосылки усиления защиты прав и интересов потерпевшего в уголовном процессе / В. П. Божьев // Законность. — 2005. — № 11. — С. 5—11.
58. Божьев В. П. Процессуальный статус потерпевшего / В. П. Божьев // Российская юстиция. — 1994. — № 1. — С.47—49.
59. Быков В. М. Основания приостановления предварительного следствия по УПК РФ / В. М. Быков // Государство и право. — 2004. — № 5. — С. 106—108.
60. Вандышев В. В. Уголовный процесс. Часть 1. Общая часть уголовного процесса и досудебные стадии / Вандышев В. В., Дербенев А. П., Смирнов А. В. — С.-Пб. : Питер, 1996.
61. Вапнярчук В. В. Кримінальний процес України (в схемах і таблицях) / Вапнярчук В. В. — Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2004. — 212 с.
62. Ведищев Н. П. Возобновление производства по уголовному делу ввиду новых или открывшихся обстоятельств / Ведищев Н. П. — М. : Юрлитинформ, 2003. — 256 с.
63. Ветрова Г. Н. Уголовно-процессуальная ответственность / Ветрова Г. Н. — М. : Наука, 1987. — 112 с.
64. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России / Воеводин Л. Д. — М. : Издательство МГУ, Издательская группа ИНФРА-М—НОРМА, 1997. — 304 с.
65. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти / К. Волинка // Право України. — 2000. — № 11. — С. 30—33.
66. Вороновський Л. І. Удосконалення на досудовому слідстві процесуального порядку визнання потерпілими близьких родичів загиблого від злочину / Л. І. Вороновський // Науковий вісник. — Дніпропетровськ : Дніпропетровський держ. ун т внутрішніх справ. — 2006. — № 3(29). — С. 280—286.
67. Вульферт А. К. Курс русского уголовного судопроизводства / Вульферт А. К. — М., 1887/1888.
68. Гаджиева А. А. Диспозитивные нормы в уголовном праве / А. А. Гаджиева // Государство и право. — 2003. — № 11. — С. 97—98.
69. Галаган В. І. Оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи: проблемні питання / В. І. Галаган, І. В. Канфуі // Науковий вісник КНУВС. — 2007. — Вип.3. — С.52—60.
70. Гошовський М. І. Потерпілий у кримінальному судочинстві України / М. І. Гошовський, О. П. Кучинська. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 189 с.
71. Громов Н. А. Возбуждение производства по вновь открывшимся обстоятельствам: Учебн. пособ. / Громов Н. А. — Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. — 80 с.
72. Громов Н. А. О действии принципов публичности и диспозитивности при возобновлении уголовных, гражданских дел по вновь открывшимся обстоятельствам / Н. А. Громов, В. В. Николайченко, Ю. В. Францифоров // Правоведение. — 1999. — № 1. — С. 186—198.
73. Громов Н. А. Санкции в уголовно-процессуальном праве России / Н. А. Громов, С. А. Полунин. — М. : Городец, 1998. — 152 с.
74. Гурджі Ю. О. Проблеми правового становища жертви злочину в кримінальному судочинстві / Ю. О. Гурджі // Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 4. — С. 42—45.
75. Гуськова А. П. Личностные приоритеты в уголовном судопроизводстве на постсоветском пространстве / А. П. Гуськова // Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве : в 3 кн. — К. : Университет экономики и права “КРОК”, 2006. — Кн. 3. — С. 9—17.
76. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. — М. : Зерцало, 2002. — 518 с.
77. Давыдов П. М. Обвинение в советском уголовном процессе / Давыдов П. М. — Свердловск : Средне-уральское книжное издательство, 1974. — 135 с.
78. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / Даль В. — М. : Русский язык, 1998. — Т. 3. — 556 с.
79. Демидов И. Ф. Принципы советского уголовного процесса / И. Ф. Демидов // Курс советского уголовного процесса: Общая часть. — М. : Юридическая литература, 1989. — 640 с.
80. Денежкин Б. А. Подозреваемый в советском уголовном процессе / Денежкин Б. А. — Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1982.
81. Джига М. Права та суть потерпілого в системі учасників кримінального процесу / М. Джига, О. Михайленко // Вісник прокуратури. — 2006. — № 4. — С. 63—68.
82. Добровольская Т. Н. Принципы советского уголовного процесса (вопросы теории и практики) / Добровольская Т. Н. — М. : Юридическая литература, 1971. — 199 с.
83. Дождев Д. В. Римское частное право / Дождев Д. В. — М. : Изд. група “Инфра М—Норма”, 1997. — 704 с.
84. Доронін І. М. Форми реалізації права учасників процесу подавати докази у кримінальному судочинстві / І. М. Доронін // Адвокат. — 2003. — № 4. — С. 15—17.
85. Дорошков В. Приостановление производства по уголовным делам / В. Дорошков, Н. Патов // Российская юстиция. — 2000. — № 1. — С. 40—42.
86. Дубинский А. Я. Повышение эффективности уголовно-процессуальной деятельности в досудебных стадиях / А. Я. Дубинский // Научные и практические проблемы уголовного судопроизводства в свете судебно-правовой реформы. — Ижевск, 1989. — С. 95—96.
87. Дубинский А. Я. Понятие, структура и содержание уголовно-процесуальной деятельности / А. Я. Дубинский // Проблемы социалистической законности. — Х., 1989. — Вып. 24. — С. 51—56.
88. Заворотченко Т. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні / Т. Заворотченко // Право України. — 2002. — № 5. — С. 110—115.
89. Зажицкий В. И. О направлениях совершенствования уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации / В. И. Зажицкий // Государство и право. — 2004. — № 4. — С. 28—35.
90. Защита прав потерпевшего в уголовном процессе : Сравнительное исследование / Отв. ред. А. М. Ларин. — М. : Наука, 1993. — 245 с.
91. Зеленецкий В. С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе / Зеленецкий В. С. — Х. : Вища школа, 1979. — 144 с.
92. Зеленецкий В. С. Отказ прокурора от государственного обвинения: Учебн. пособие / Зеленецкий В. С. — Х. : Вища школа, 1979. — 114 с.
93. Зеленецький В. С. Державне обвинувачення в системі кримінально-процесуальних функцій / В. С. Зеленецкий // Вісник Академії правових наук України. — Х., 1995. — № 4. — С. 98—106.
94. Зеленецький В. С. Проблемы инициации юридического процесса / В. С. Зеленецкий // Проблемы соц. законности. — Х., 1988. — Вып. 22. — С. 91—94.
95. Зеленко О. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення / О. Зеленко, В. Гутник // Юридичний вісник України. — 2006. — № 11. — С. 8.
96. Иванов Ю. А. Процессуальное положение потерпевшего / Ю. А. Иванов // Вопросы теории и практики уголовного судопроизводства. — М., 1984. — С. 150—152.
97. Івченко А. О. Тлумачний словник української мови / Івченко А. О. — Х. : Фоліо, 2006. — 540 с.
98. Історія держави і права України / За ред. А. С. Чайковського. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 512 с.
99. Історія держави і права України: у 2 ч. : Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / [Рогожин А. Й., Копиленко О. Л., Кульчицький В. С. та ін.] ; за ред. А. Й. Рогожина. — К. : Ін Юре, 1996. — Ч. 1. — 448 с.
100. Історія держави і права України: у 2 ч. : Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / [Рогожин А. Й., Страхов М. М., Гончаренко В. Д.] ; за ред. А. Й. Рогожина. — К. : Ін Юре, 1996. — Ч. 2. — 368 с.
101. Казаренко М. Розширення прав потерпілого — шлях до рівності сторін у процесі / М. Казаренко // Право України. — 1999. — № 12. — С. 81—82.
102. Капліна О. В. Міжнародно-правові стандарти захисту прав потерпілих в кримінальному процесі: інтерпретація і проблеми імплементації в національне законодавство України / О. В. Капліна // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. — 2004. — № № 1—2 (9—10). — С. 223—228.
103. Кирій Л. Сутність, поняття і значення відомчого контролю при вирішенні питання про відмову в порушенні кримінальної справи / Л. Кирій // Право України. — 2005. — № 4. — С. 66—69.
104. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 704 с.
105. Ковальова Я. Права та законні інтереси потерпілого — під захистом державного обвинувача / Я. Ковальова // Прокуратура. Людина. Держава. — 2005. — № 11. — С. 110—115.
106. Коврига З. Ф. Уголовно-процессуальная ответственность / Коврига З. Ф. — Воронеж : Издательство Воронежского университета, 1984. — 190 с.
107. Ковтун Н. Н. Апеляционное производство в уголовном процессе России: проблемы и решения / Н. Н. Ковтун, А. С. Александров // Государство и право. — 2001. — № 3. — С. 38—45.
108. Кокорев Л. Д. Адвокат — представитель потерпевшего / Л. Д. Кокорев, Г. Д. Побегайло. — Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1969. — 88 с.
109. Кокорев Л. Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе / Кокорев Л. Д. — Воронеж : Издательство Воронежского университета, 1964. — 139 с.
110. Кокорев Л. Д. Процессуальные гарантии прав и законных интересов личности в уголовном судопроизводстве / Л. Д. Кокорев, В. З. Лукашевич // Вестник Ленинградского университета. — 1977. — № 11. — С. 109—116.
111. Колодій А. М. Принципи права України / Колодій А. М. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 208 с.
112. Комиссаров К. И. Диспозитивность как принцип и черта метода гражданского процессуального права / Комиссаров К. И. // Краткая антология уральской процессуальной мысли. 55 лет кафедре гражданского процесса Уральской государственной юридической академии / Под ред: Ярков В. В. — Екатеринбург : Издательство Гуманитарного университета, 2004. — С. 245—250.
113. Конституционное (государственное) право зарубежных стран / [Г. Н. Андреева, И. А. Андреева, А. Ш. Будагова та ін.] ; под ред. Б. А. Страшуна / Учеб. для студ. юрид. вузов и фак. : в 4 т. — М. : Бек, 1996. Т. 1—2 : Общая часть. — 778 с.
114. Конституционное право: Учебник / [Альхименко В. В., Бутылин В. Н., Герасимов А. П. и др.] ; отв. ред. Е. А. Козлов. — М. : Изд-во БЕК, 1996. — 446 с.
115. Конституційне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищих закладів освіти / [Погорілко В. Ф., Фрицький О. Ф., Городецький О. В. та ін.] ; за ред. В. Ф. Погорілко / НАН України ; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К. : Наукова думка, 2000. — 732 с.
116. Король В. В. Судові стадії провадження у кримінальних справах / Король В. В. — Ів.–Фр. : Гостинець, 2006. — 240 с.
117. Костін М. Щодо реалізації принципу з’ясування істини у кримінальному судочинстві / М. Костін // Право України. — 2004. — № 7. — С. 48—50.
118. Костюченко О. Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України / Костюченко О. Ю. — К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. — 182 с.
119. Котюк І. Курс правознавства. Частина 1: Основи теорії держави і права / І. Котюк, О. Котюк — К. : Версія, 2003. — 225 с.
120. Коцюба В. Аналіз проекту Закону України “Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину” / В. Коцюба // Юриспруденція. Теорія і практика. — 2006. — № 16. — С. 51—55.
121. Красавчиков О. А. Диспозитивность в гражданско-правовом регулировании / О. А. Красавчиков // Советское государство и право. — 1970. — № 1. — С. 42—43.
122. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.—Х. : Юрінком Інтер — Право, 2002. — 416 с.
123. Кримінальний процес України / За ред. Ю. М. Грошевого, В. М. Хотенця. — Х. : Право, 2000. — 494 с.
124. Крысин Л. П. Толковый словарь иноязычных слов / Крысин Л. П. — М. : Русский язык, 1998. — 848 с.
125. Курільчук І. Межі судового контролю в досудових стадіях кримінального процесу / І. Курільчук // Право України. — 2006. — № 4. — С. 119—122.
126. Курс советского уголовного процесса / Под ред. А. Д. Бойкова, И. И. Карпеца. — М. : Юридическая литература, 1989. — 640 с.
127. Курс уголовного судопроизводства профессора Г. Е. Колоколова / Г. Е. Колоколов. — М. : Московский университет, 1889/1888.
128. Куцова Э. Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе / Куцова Э. Ф. — М. : Изд-во МГУ, 1972. — 114 с.
129. Куцова Э. Ф. Гражданский иск в уголовном процессе / Куцова Э. Ф. — М. : Госюриздат, 1955. — 55 с.
130. Ларин A. M. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции / Ларин A. M. — М. : Юридическая литература, 1986. — 159 с.
131. Латинсько-український, українсько-латинський словник / Л. П. Скорина, О. А. Скорина. — К. : Обереги, 2004. — 448 с.
132. Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория законодательства и практика / Лесниевски-Костарева Т. А. — М. : Норма, 2000. — 390 с.
133. Литвинов В. Д. Латинсько-український словник / Литвинов В. Д. — К. : Українські пропілеї, 1998. — 712 с.
134. Лобойко Л. Методи і предмет кримінально-процесуального права / Л. Лобойко // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 7. — С. 42—51.
135. Лобойко Л. Поняття принципу диспозитивності в кримінальному процесі / Л. Лобойко // Вісник Академії правових наук. — 2003. — № 4. — С. 218—228.
136. Лобойко Л. Співвідношення імперативного і диспозитивного методів кримінально-процесуального права: сучасний стан та перспективи / Л. Лобойко // Право України. — 2005. — № 6. — С. 79—83.
137. Лобойко Л. М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі України / Лобойко Л. М. — Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2004. — 216 с.
138. Логінова Н. Диспозитивний метод правового регулювання у кримінальному судочинстві / Н. Логінова // Право України. — 2005. — № 6. — С. 98—100.
139. Логінова Н. П. Принцип диспозитивності в аспекті реалізації прав потерпілого / Н. П. Логінова // Право України. — 2006. — № 8. — С. 115—118.
140. Лупинская П. А. Решения в уголовном судопроизводстве. Их виды, содержание и формы / Лупинская П. А. — М. : Юридическая литература, 1976. — 168 с.
141. Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе / Мазалов А. Г. — М. : Юридическая литература, 1977. — 176 с.
142. Мала енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Римаренко Ю. І. — К. : Довіра, 1996. — 942 с.
143. Малеин Н. С. Повышение роли закона в охране личных и имущественных прав граждан / Н. С. Малеин // Сов. государство и право. — 1974. — № 6. — С. 41—48.
144. Малеина М. Компенсация за неимущественный вред / М. Малеина // Вестник Верховного Суда СССР. — 1991. — № 5. — С. 27.
145. Мальцев В. В. Проблема уголовно-правовой оценки общественно-опасных последствий / Мальцев В. В. — Саратов : Издательство Саратовского университета, 1989. — 192 с.
146. Малютін І. Проблеми відшкодування шкоди потерпілим державою / І. Малютін // Право України. — 2002. — № 10. — С. 62—67.
147. Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства / Маляренко В. Т. — К. : Юрінком Інтер, 1999. — 320 с.
148. Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку. Вибрані наукові праці / Маляренко В. Т. — К. : Ін Юре, 2004. — 600 с.
149. Маляренко В. Т. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 1. — С. 43—44.
150. Маляренко В. Т. Про заочне провадження у кримінальному судочинстві / В. Т. Маляренко // Право України. — 2004. — № 9. — С. 3—12.
151. Маляренко В. Т. Про змагальність сторін у кримінальному судочинстві та функціональне становище суду / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 6. — С. 6—10.
152. Маляренко В. Т. Про оскарження дій (бездіяльності) та процесуальних рішень органів дізнання, слідчого і прокурора / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного суду України. — 2001. — № 6. — С. 52—54.
153. Маляренко В. Т. Про перегляд судових рішень у порядку виключного провадження / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 5. — С. 17—23.
154. Маляренко В. Т. Про публічність і диспозитивність у кримінальному судочинстві України та їх значення / В. Т. Маляренко // Право України. — 2004. — № 5. — С. 3—13.
155. Маляренко В. Т. Прокурор у кримінальному процесі (проблемні питання) / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 2. — С.51—53.
156. Мартынчик Е. Г. Гарантии прав обвиняемого в суде первой инстанции / Мартынчик Е. Г. — Кишинев : Штиинца, 1975. — 219 с.
157. Матієк С. Щодо визначення поняття “обвинувачення” / С. Матієк // Вісник прокуратури. — 2002. — № 5. — С. 55—58.
158. Матієк Т. В. Проблемні питання участі потерпілого під час доказування в стадії судового розгляду кримінальної справи / Т. В. Матієк, В. М. Трофименко // Адвокат. — 2004. — № 12. — С. 7—9.
159. Мельников А. А. Публичность и диспозитивность в правосудии / А. А. Мельников // Суд и применение закона. — М. : Институт государства и права АН СССР, 1982. — С. 41—48.
160. Михайленко А. Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе / Михайленко А. Р.; Под ред. А. Л. Цыпкина. — Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1975. — 150 с.
161. Михайленко О. Проблеми відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді / О. Михайленко, В. Юрчишин // Юридична Україна. — 2004. — № 4. — С. 50—55.
162. Михайленко О. Р. Прокурор, захисник і суд у змагальному кримінальному судочинстві України / О. Р. Михайленко // Адвокат. — 2004. — № 3. — С. 10—11.
163. Михеенко М. М. Основы уголовно-процессуального права Польской Народной Республики / Михеенко М. М. — К. : Выща школа, 1974. — 50 с.
164. Михеєнко М. Конституційні принципи кримінального процесу / М. Михеєнко // Вісник Академії правових наук України. — Х. : Право, 1997. — № 2. — С. 100—112.
165. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України / Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. — К. : Либідь, 1999. — 534 с.
166. Мірошников І. Реалізація принципу змагальності на судовому