Диверсифікація діяльності аграрних підприємств: теорія, методологія, практика

brief description

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ТКАЧУК Василь Іванович

УДК 338.33:631.11

Диверсифікація діяльності аграрних підприємств:
теорія, методологія, практика

08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(за видами економічної діяльності)

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Науковий консультант
Черевко Георгій Владиславович,
д.е.н, професор

Львів – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………. 4
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ………………..

17
1.1. Теоретичні концепції диверсифікації як економічної категорії ...………………………………………………………
17
1.2. Макроекономічні передумови диверсифікації………………. 35
1.3. Внутрішні чинники диверсифікації ...………………………. 50
1.4. Методологічні підходи до дослідження процесу диверсифікації ...……………………………………………….
62
1.5. Методика визначення економічної ефективності диверсифікації………………………………………………….
77
Висновки до розділу 1 ...……………………………………… 90
Розділ 2. НАПРЯМИ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ СІЛЬСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ………………….
95
2.1. Диверсифікація сільської економіки як інструмент стимулювання сільського розвитку ………………………….
95
2.2. Диверсифікація аграрного бізнесу в країнах-членах ЄС …... 111
2.3. Конкурентні переваги багатовидової діяльності …………… 123
2.4. Агротуристична модель диверсифікації сільської економіки 134
2.5. Регіональна політика ЄС у сфері просування диверсифікації 145
Висновки до розділу 2 ……………………………………….. 159
Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ……………………………………………….

162
3.1. Оцінка виробничого потенціалу аграрних підприємств …… 162
3.2. Інфраструктурне забезпечення діяльності підприємств …… 180
3.3. Фінансово-кредитне забезпечення процесу диверсифікації .. 193
3.4. Рівень вертикальної диверсифікації підприємств …………... 208
3.5. Сучасний стан та тенденції горизонтальної диверсифікації . 221
Висновки до розділу 3 ………………………………………... 237
Розділ 4. БІЗНЕС-МОДЕЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ ДИВЕРСИФІКОВАНОГО АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА …………………………….
239
4.1. Функціональна модель фінансового механізму господарської діяльності підприємств ……………………….
239
4.2. Порівняльний фінансовий аналіз діяльності сільськогосподарських підприємств …………………………
255
4.3. Резерви диверсифікаційного зростання фінансових результатів аграрних підприємств …………………………...
274
Висновки до розділу 4 ………………………………………... 295
Розділ 5. СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ……………….
297
5.1. Кластеризація як середовище для диверсифікації ………….. 297
5.2. Роль кооперації у диверсифікації діяльності аграрних підприємств ……………………………………………………
323
5.3. Мотиваційні засади диверсифікації діяльності аграрних підприємств ……………………………………………………
338
5.4. Соціальний вектор розвитку диверсифікаційних процесів в аграрних підприємствах ………………………………………
349
5.5. Екологізація аграрного виробництва як пріоритет процесу диверсифікації аграрних підприємств ……………………….
360
Висновки до розділу 5 ...……………………………………… 378
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 382
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 389
ДОДАТКИ………………………………………………………………… 414

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні тенденції розвитку аграрного сектора економіки зумовлюють зміни у підходах до формування стратегій діяльності сільськогосподарських підприємств, завданням яких є забезпечення стійких темпів зростання обсягів виробництва агропромислової продукції, гарантування продовольчої безпеки населення країни, скорочення розриву у рівнях економічного та соціального розвитку із зарубіжними країнами світу. У силу певного комплексу об’єктивних і суб’єктивних чинників агропромислове виробництво підпадає під дію наслідків економічної і фінансової кризи, які призводять до нераціонального використання ресурсів, зношеності основних виробничих засобів, відсутності мотивації до праці сільського населення, безробіття, занепаду соціальної інфраструктури, бідності, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл.
Незважаючи на радикальні структурні зміни в аграрному секторі внаслідок його реформування, які дали змогу суттєво поліпшити ситуацію (підвищити рівень інтенсивності виробництва, переорієнтуватися на найприбутковіші види сільськогосподарської продукції, завоювати позиції на експортних агропродовольчих ринках, розвинути агрохолдингову мережу підприємств), на сьогодні практично не сформовано принципово нових засад організації сільськогосподарського виробництва і агробізнесу. Для досягнення стабільного та ефективного функціонування сільськогосподарських підприємства вагомим пріоритетом є розробка такої програми дій, яка б спрямовувалася на розвиток його потенційної багатофункціональності з метою мінімізації ймовірних фінансово-економічних ризиків і можливих втрат капіталу. Йдеться насамперед про диверсифікацію як основу структурної модернізації економічної діяльності аграрних підприємств.
Необхідність наукового дослідження процесу диверсифікації сільсько-господарської діяльності в умовах ринкової економіки мотивована їх традиційно недостатньою ринковою активністю та відсутністю гнучкості реагування на мінливість структури попиту, що у свою чергу стримує ефективність використання кадрового та матеріально-технічного потенціалу в аграрних підприємствах. Одночасний розвиток багатьох, не пов’язаних між собою видів сільсько-господарських і несільськогосподарських виробництв та послуг, розширення асортименту і модифікація агропродовольчої продукції з метою реалізації на світовому ринку, а також спрямована на створення сучасної структури аграрного виробництва державна політика – ключові характеристики та водночас завдання процесу диверсифікації діяльності підприємства.
Для успішного вирішення проблем диверсифікації загалом аграрний сектор економіки України має досить суттєві переваги перед іншими секторами матеріального виробництва, а саме: сприятливе геостратегічне положення, значний природно-ресурсний, інвестиційний, людський та експортний потенціал, збережений уклад сільського життя та історично зумовлені народні традиції і промисли. Він забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 12% ВВП та майже 60% фонду споживання населення, є бюджетоутворювальним сектором національної економіки з часткою у державному бюджеті близько 10%. Близько 69% національних земель придатні для ведення сільського господарства, а з 60 млн га їх загальної площі понад 50% припадає на ріллю. Особлива роль аграрного сектора економіки у соціально-економічному житті країни через його вплив на формування здорового способу життя, добробуту населення, забезпечення харчовою продукцією з високою споживчою цінністю та створенням позаконкурентних і незмірних суспільних благ. Сільськогосподарською виробничою діяльністю, яка здійснюється майже на усій території країни, зайнято 4 млн сільських жителів.
Водночас для підприємств аграрного сектора проблема ефективної диверсифікації залишається надзвичайно актуальною, оскільки подібна трансформація дає змогу успішно вирішувати питання скорочення виробничих витрат, підвищення рівня рентабельності, подолання залежності суб’єктів господарювання від постачальників, акумулювання фінансових ресурсів і максимально можливого нарощування й використання потенціалу. Першочергового значення в подоланні негативних явищ у сільському господарстві через використання переваг диверсифікації набувають стан продуктивних сил, кваліфікація працівників, система організаційних та інституційних відносин. Ринок і конкуренція формують середовище для виробничо-комерційної взаємодії учасників процесу диверсифікації та розвитку малого і середнього аграрного бізнесу, водночас тенденції світового розвитку потребують інноваційних продуктів, створення якісно нового людського капіталу, ефективного державного управління, яке б відповідало потребам усього суспільства.
Безсистемність диверсифікації, яку спостерігаємо в діяльності переважної більшості аграрних підприємств, що пов’язана з їх низькою ринковою активністю, робить цей процес не до кінця усвідомленим і малокорисним для господарюючих суб’єктів. Водночас у питаннях диверсифікації окреслюється коло неврахованих теоретичних і практичних аспектів. Зокрема це стосується як економічної природи, місця диверсифікації в системі організаційно-економічних відносин, так і її соціально-економічної та екологічної ефективності, обґрунтування умов, необхідних для оптимального використання її переваг, а також особливостей прояву процесу диверсифікації в тій чи іншій галузі сільського господарства. Накопичений досвід здійснення диверсифікації у країнах Європейського Союзу потребує суттєвого узагальнення та оцінки можливості створення в Україні умов для його впровадження в практику господарювання вітчизняних аграрних підприємств.
Проблеми диверсифікації діяльності сільськогосподарських підприємств належать до недостатньо розроблених з погляду методології дослідження, що також не сприяє використанню цього чинника як однієї з рушійних сил економічного зростання аграрної економіки.
Відводячи ключову роль процесу диверсифікації в діяльності підприємства, вчені різних часів сформували систему поглядів щодо її сутності та значення в суспільному виробництві. У теоретичних працях І. Ансофа, А. Аронова, Л. Бармашової, П. Друкера, С. Донецької, К. Д’яконова, Є. Жуліної, Дж. Кенні, М. Корінька, Г. Козаченка, Д. Комісаренка, М. Кодіна, Р. Лемана, О. Маслак, Т. Маслової, Г. Немченка, А. Носаленка, М. Паскьє, А. Петрова, С. Попової, А. Чухна закладалося розуміння внутрішньої природи та основних чинників процесу диверсифікації. Вплив ринкових сил на процеси диверсифікації дослідили А. Єрмаков, О. Єракін, М. Мак-Дональд, С. Оріхов, О. Шарко; поняття диверсифікації як інноваційного процесу розширення активності підприємств і цілих галузей, що виходять за рамки основного бізнесу з метою зменшення ризику, обґрунтували І. Абрамова, В. Макаров, О. Маслак, А. Мовсесян, С. Огнівцев та ін.
У працях відомих учених О. Бортнікова, Б. Боломчука, О. Вітковського, Н. Драгуна, Р. Кунца проаналізовано та обґрунтовано методи й методики диверсифікації, хоча вони більшою мірою адаптовані до діяльності промислових підприємств. Визначення оцінки рівня диверсифікації запропоновано здійснювати відповідно до методики А. Херфіндаля та О. Хіршмана; відповідну модель для оцінки ефективності інвестиційного проекту диверсифікації підприємства обґрунтував російський вчений Є. Мілованов; найчутливіші загрози та пошук джерел фінансування розглянуті у працях О. Цогли, В. Дерези та ін.
Дослідженню конкретних напрямів диверсифікації діяльності підприємств аграрного сектору економіки в умовах його реформування, структурної перебудови аграрного виробництва, удосконалення форм і методів господарювання присвячені праці як вітчизняних і російських економістів-аграрників: В. Андрійчука, О. Бородіної, М. Басаєва, П. Березівського, О. Варченко, А. Гуторова, М. Донської, С. Дябіна, В. Долгополова, В. Зіновчука, Т. Зінчук, М. Кропивка, В. Краснікова, Е. Крилатих, Ю. Лопатинського, В. Липчука, М. Маліка, О. Матвієнка, О. Могильного, Є. Овсянчикової, П. Пархоменка, П. Саблука, Н. Солошенка, Н. Степаненко, В. Сафронова, І. Хорунжого, Г. Черевка, В. Юрчишина, так і зарубіжних: С. Вілсона, Дж. Кені, Дж. Кінцсели, В. Кера, К. Кляйна, Б. Карлоффа, С. Паскотто, Х. Рентіга, П. Розенталя, Т. Сударика, Д. Шагсміта, Л. Чейс-Вілда, Ш. Якоями та багатьох інших. Водночас ще існує чимало питань диверсифікації діяльності аграрного підприємства, які недостатньо вивчені, що утруднює використання відповідного процесу для підвищення ефективності та конкурентоспроможності аграрного сектора економіки на всіх його рівнях. Це зумовлено специфікою сільського господарства як галузі матеріального виробництва, її стратегічним значенням для національної економіки, а також необхідністю адаптації до норм і умов світового та європейського розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, за результатами якого виконана дисертаційна робота, проводили протягом 2004–2008 років на кафедрі економіки агропромислового комплексу в рамках науково-дослідних робіт факультету аграрного менеджменту Житомирського національного агроекологічного університету за темою “Розробити та обґрунтувати стратегічні напрями та пріоритети пореформеного розвитку аг-рарного сектора Північно-Західного регіону України” (номер державної реєстрації 0104U008697).
У 2008–2010 роках дослідження було продовжено на кафедрі економіки підприємства Львівського національного аграрного університету за темою “Розробка організаційно-економічного механізму підвищення соціально-економічної ефективності функціонування агропромислового комплексу Західного регіону України” (номер державної реєстрації 0106U002073).
З 2010 року дослідження одночасно продовжувалося у навчально-науковому інституті економіки і агробізнесу Житомирського національного агроекологічного університету за темою “Розробити та обґрунтувати стратегічні напрями і пріоритети формування конкурентоспроможного аграрного сектора економіки Північно-Західного регіону України” (номер державної реєстрації 0110U002406).
У межах зазначених тем особистий внесок автора в їх виконання полягає у теоретико-методологічному та науково-практичному обґрунтуванні процесу диверсифікації діяльності аграрних підприємств та розробці рекомендацій щодо його удосконалення.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теорії та методології здійснення диверсифікації діяльності аграрних підприємств, обґрунтування оптимальних параметрів і соціально-економічних та екологічних характеристик перспективного розвитку цього процесу, розробка стратегічних напрямів щодо підвищення його ефективності.
Досягнення поставленої мети передбачало виконання таких завдань:
– класифікувати та систематизувати теоретичні концепції диверсифікації як економічної категорії;
– удосконалити зміст економічної категорії “диверсифікація” з урахуванням виробничої орієнтації аграрних підприємств, зовнішніх впливів глобалізації продовольчих ринків, багатофункціональної ролі сільського господарства;
– обґрунтувати методологічні засади здійснення процесу диверсифікації діяльності аграрних підприємств;
– виявити базові макроекономічні передумови диверсифікації, дію яких зумовлюють провідні тенденції розвитку світової економіки, регіональні інтеграційні процеси та характер змін зовнішнього середовища, в якому функціонують підприємства;
– розкрити внутрішні мотиви диверсифікації діяльності аграрних підприємств у складних умовах формування олігополістичної структури агропродовольчих ринків, надмірного зношення основного капіталу, несприятливої для аграрних підприємств цінової ситуації та інших негативних впливів на функціонування цих підприємств;
– класифікувати, систематизувати, узагальнити та удосконалити методичні підходи до визначення економічної ефективності диверсифікації діяльності аграрних підприємств;
– оцінити організаційно-економічне забезпечення диверсифікації діяльності аграрних підприємств та інфраструктурні й інституційні умови її здійснення;
– встановити закономірності розвитку диверсифікації аграрного бізнесу в країнах Європейського Союзу з відповідною розробкою і використанням комплексу необхідних для застосування цього досвіду умов у практиці господарювання українських аграрних підприємств;
– змоделювати фінансові результати диверсифікації аграрного підприємства, що характеризують ефективність реалізації цього процесу;
– розробити стратегічні напрями здійснення процесу диверсифікації діяльності аграрних підприємств з врахуванням соціально-економічних й екологічних складових.
Об’єктом дослідження є процес диверсифікації діяльності аграрних підприємств. Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та прикладні організаційно-економічні й соціальні аспекти розвитку диверсифікації діяльності аграрних підприємств.
Методи дослідження. Методологічною й теоретичною базою дослідження стали концепції та система поглядів, що представлені у працях вітчизняних і зарубіжних учених з теорії диверсифікації, її історичного становлення, економічного оновлення та процесу розвитку сільського господарства.
Аргументація теоретичних положень та одержаних висновків, які характеризують основні тенденції розвитку процесу диверсифікації, здійснювалася в рамках системного підходу, який охоплює як загальнонаукові (діалектичний, інтуїтивний, наукової абстракції, індукції і дедукції, аналізу і синтезу, закони логіки), так і спеціальні економічні методи досліджень: порівняльного аналізу – для порівняння кількісних та якісних показників фактичного і планового розвитку аграрних підприємств; статистико-економічний – збір, обробка статистичних даних, групування, дослідження динаміки економічних параметрів аграрних підприємств, табличне та графічне подання отриманих результатів; синергетичний – для стимулюючого впливу становлення ринкових відносин в аграрному секторі економіки на розвиток процесу диверсифікації діяльності сільськогосподарських підприємств; економіко-математичний – для моделювання фінансових результатів диверсифікації сільськогосподарського підприємства, що характеризують ефективність реалізації цього процесу; монографічний – для вивчення досвіду діяльності окремих вітчизняних та європейських підприємств у розвитку вертикального та горизонтального напрямів диверсифікації.
Інформаційну базу дослідження становлять офіційні статистичні дані Державної служби статистики України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, європейських організацій (ЄВРОСТАТу), законодавчі та інші нормативно-правові акти; монографічні праці та наукові публікації вітчизняних і зарубіжних авторів; результати особистих спостережень автора.
Наукова новизна одержаних результатів представлена сукупністю теоретико-методологічних та науково-прикладних положень, які виносяться на захист. Основні елементи наукової новизни полягають у тому, що:
вперше:
- запропоновано авторське визначення змісту диверсифікації діяльності аграрних підприємств, яке, на відміну від існуючих, передбачає врахування широких можливостей для розвитку не лише сільськогосподарської, а й несільськогосподарської діяльності відповідно до стану і вимог ринку, рівня конкуренції, розгортання глобалізаційних процесів, що посилює реалізацію конкурентних переваг аграрного підприємства та сприяє ефективному використанню й оптимальній комбінації його різноманітних ресурсів та всебічній участі у системі територіального поділу праці;
- сформовано систему методологічних принципів побудови та становлення сучасних процесів диверсифікації діяльності аграрних підприємств, що склалися на основі практики реформування аграрного сектору економіки та зумовлені особливостями соціально-економічного, політичного, культурно-психологічного, національного розвитку і розроблені з позицій необхідності їх реалізації у багатофункціональному аграрному підприємстві в умовах конкретної ситуації;
- класифіковано та систематизовано регіональні особливості горизонтальної диверсифікації діяльності аграрних підприємств та здійснено їх оцінку, що дало змогу сформувати територіальні диверсифікаційні зони із властивими лише для них специфічними характеристиками аграрного виробництва й на основі цього визначити ступінь об’єктивної обґрунтованості преференцій підприємств зони щодо спеціалізації чи диверсифікації своєї діяльності;
- розроблені та обґрунтовані через застосування методу економіко-математичного моделювання параметри фінансового механізму диверсифікованого сільськогосподарського підприємства, які уможливлюють підвищення значення показників ефективності його діяльності внаслідок оптимізації структури активної та пасивної частин свого балансу;
удосконалено:
- методику визначення економічної ефективності диверсифікації діяльності аграрних підприємств через її доповнення критичною оцінкою існуючих методик і підходів, що найчастіше використовуються у практиці господарювання цих підприємств, яка дає змогу систематизувати економічні показники ефективності диверсифікації в межах трьох груп з виокремленням економічного, соціального та екологічного ефектів;
- сукупність стратегічних напрямів розвитку процесу диверсифікації діяльності аграрних підприємств через її доповнення такими, що відповідають науковим засадам сучасної теорії та практики аграрного бізнесу і передбачають формування необхідного інфраструктурного та інституційного середовища, активізацію соціального вектора спрямованості диверсифікаційних процесів, побудову системи економічних мотивів та принципів екологізації диверсифікації діяльності аграрних підприємств і розвиток та вдосконалення кооперативних взаємовідносин між ними;
набули подальшого розвитку:
- методологічні положення щодо тлумачення явища диверсифікації через їх доповнення розумінням його як інструменту комерціалізації сільськогосподарського виробництва на основі розвитку альтернативних видів діяльності, які на засадах синергії сприяють збільшенню маси доходу підприємства внаслідок розширення асортименту їх джерел;
- теоретичні основи формування засад диверсифікації діяльності аграрних підприємств через їх доповнення обґрунтуванням необхідності підвищення ролі інфраструктурного та інституційного чинників, покращання фінансово-кредитного забезпечення, ефективнішого використання виробничого потенціалу, які в сукупності обумовлюють конкретний тип господарської позиції аграрних підприємств щодо вибору альтернативи горизонтального чи вертикального напряму диверсифікації своєї діяльності;
- можливості адаптації досвіду диверсифікованого господарювання європейських сільськогосподарських товаровиробників до умов аграрного сектора національної економіки за напрямами: агротуристичні послуги, переробка сільськогосподарської продукції, контрактні роботи, аквагосподарювання, біоенергетика, локальні промисли та інші види прибуткової діяльності, що відповідають встановленим критеріям диверсифікованості господарської діяльності;
- теоретико-методологічні засади розмежування понять “диверсифікація” та “багатовидова діяльність” аграрного підприємства через доповнення відмінностей між цими дефініціями ступенем щільності зв’язку з сільськогосподарським виробництвом як основним видом діяльності підприємства. Доведено, що багатовидова діяльність властива переважно невеликим за економічними розмірами суб’єктам агробізнесу, потенціал яких до створення валової доданої вартості виробленої сільськогосподарської продукції за рахунок продовження участі підприємства у технології її просування до кінцевого споживача обмежений чинниками внутрішнього середовища, тоді як диверсифікація діяльності більше властива крупнішим за розмірами господарствам.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження наукові результати, висновки і пропозиції є дієвим інструментом для визначення пріоритетних напрямів диверсифікації аграрних підприємств прийняття ефективних управлінських рішень з метою зниження економічних ризиків на підприємствах та розробки програми розвитку галузі на перспективу. Результати проведеного дослідження знайшли своє практичне застосування. Зокрема, пропозиції автора щодо застосування методики визначення економічної ефективності диверсифікації позитивно оцінені і рекомендовані до використання Міністерством аграрної політики та продовольства України (довідка №37-18-3-13/18396 від 30 листопада 2011 р.). Пропозиції автора щодо розрахунку економічних показників ефективності диверсифікованих аграрних підприємств та рекомендацій з розвитку горизонтальної диверсифікації в умовах виходу на внутрішні та зовнішні сегменти ринку агропродукції прийнято до впровадження Головним управлінням агропромислового розвитку Житомирської обласної державної адміністрації (довідка № 36/24 від 11 жовтня 2011 р.). Методичні рекомендації щодо розширення асортименту виробництва сільськогосподарської продукції та організації її переробки були схвалені й прийняті до виконання управлінням агропромислового розвитку Черняхівської районної державної адміністрації Житомирської області (довідка № 7/1 від 10 січня 2012 р.). Розроблені автором пропозиції знайшли своє практичне застосування в умовах конкретних сільськогосподарських підприємств Житомирської області, зокрема прийняті до уваги пропозиції щодо диверсифікації ринків збуту сільськогосподарської продукції та удосконалення умов експорту хмелю в приватній агрофірмі з орендними відносинами “Дружба” Черняхівського району Житомирської області (довідка № 46 від 1 липня 2011 р.).
Теоретичні й методичні розробки автора щодо визначення форм і методів диверсифікації аграрних підприємств та підвищення економічної ефективності використання ресурсного потенціалу використовуються в навчальному процесі Житомирського національного агроекологічного університету для викладання таких дисциплін, як “Економіка підприємництва”, “Стратегія підприємництва” та “Економічна діагностика” (довідка № 127 від 19 січня 2012 р.)
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення проблем розвитку диверсифікації діяльності аграрних підприємств. Основні положення, висновки та рекомендації, винесені на захист, одержані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та розробки, які є результатом особистого наукового пошуку здобувача.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні положення та результати досліджень доповідалися та обговорювалися на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: “Моделювання міжнародних відносин” (м. Київ, 2004 р.); “Роль соціального капіталу та локальних ініціатив у забезпеченні сільського розвитку” (м. Житомир, 2007 р.); “Роль инноваций в развитии агропромышленного комплекса”(м. Москва, 2008 р.).; “Contemporary problems of rural areas and agriculture development in mid-eastern Europe” (м. Варшава, 2009 р.); “Рыночная интеграция в агропродовольственном секторе: тенденции, проблемы, государственное регулирование” (м. Москва, 2010 р.); “Актуальні проблеми розвитку регіональних АПК” (м. Луцьк, 2011 р.); “Інформаційно-аналітичне забезпечення зрівноваженого розвитку сільського господарства і села” (м. Львів, 2011 р.); “Роль інновацій у підвищенні наявного потенціалу країни” (м. Тернопіль, 2011 р.)
Публікації. Основні положення та результати дослідження опубліковано в 45 працях загальним обсягом 42,37 друк. арк. у вигляді: одноосібної монографії (15,5 друк. арк.), розділів у п’яти колективних монографіях (7,10 друк. арк.), статей у журналах, збірниках наукових праць та в матеріалах конференцій (13,17 друк. арк.).
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг становить 456 сторінок комп’ютерного тексту, список використаних джерел складає 244 найменувань (на 25 сторінках). Дисертація містить 65 таблиць (з них 3 таблиці на окремих сторінках), 74 рисунки (з них 5 рисунків на окремих сторінках), 46 додатків (на 37 сторінках).

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичні узагальнення та визначено методологічні принципи, на основі яких запропоновано нове вирішення проблеми диверсифікації діяльності аграрних підприємств. Результати дисертаційного дослідження дали змогу обґрунтувати пропозиції теоретико-методологічного та практичного характеру, що відображають виконання завдань відповідно до поставленої мети.
1. Узагальнення теоретично-методологічних і практичних засад процесу диверсифікації дає підстави розглядати її як економічну категорію в контексті стратегічної політики господарюючого суб’єкта з розширення номенклатури товарів, робіт, послуг з метою одержання економічної вигоди від комбінування виробництва та досягнення ефективних результатів діяльності як средньо-, так і довготермінового характеру. Необхідність дослідження економічної категорії “диверсифікація” з позиції проблематики аграрного сектора економіки України обґрунтовується посиленням вимог до гарантування продовольчої безпеки населення країни, удосконалення організації сільськогосподарського виробництва, змінами його структури, лібералізацією режимів торгівлі агропродовольчою продукцією, забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках.
2. Враховуючи життєзабезпечувальне значення аграрного сектора як підсистеми національної економіки, поняття “диверсифікація” стосовно сільськогосподарських підприємств доцільно досліджувати, виходячи з двох підходів. За першим із них трактування диверсифікації пов’язане з розширенням номенклатури та асортименту продукції підприємства, виходом його на нові сегменти агропродовольчого ринку, що забезпечує отримання додаткової комерційної вигоди та стабілізацію доходів сільськогосподарських товаровиробників. За другим підходом диверсифікація визначається як стратегічний напрям збільшення кількості ринків, видів і найменувань продукції та послуг, які раніше не були характерними для підприємства, але дають змогу ефективніше використовувати його виробничо-соціальний та експортний потенціал, що створює умови для мінімізації негативного впливу на економіку несприятливої економічної кон’юнктури.
3. Доведено, що процес диверсифікації за своєю економічною сутністю і змістом – ширше явище порівняно зі спеціалізацією, кооперуванням і комбінуванням сільськогосподарського виробництва, оскільки охоплює не лише виробництво, а й усі природно-ресурсні і виробничі чинники, ринки, систему господарювання. З огляду на це, диверсифікацію діяльності аграрних підприємств доцільно розглядати в контексті економічних стратегій, ідентифікації комбінацій таких видів сільськогосподарської діяльності, розширення й урізноманітнення яких сприятиме зменшенню коливань рівня прибутковості підприємства, а відтак соціально-економічній стабілізації галузі та сільського розвитку.
4. Потреби у диверсифікації діяльності сільськогосподарських підприємств мотивовані низкою об’єктивних передумов природного та економічного порядку, відмінними рисами аграрного виробництва від інших галузей матеріальної сфери економіки. Вони актуалізують необхідність використання сільськогосподарських і несільськогосподарських виробництв, які мінімізують ризики в несприятливі періоди діяльності підприємств галузі. Однією з умов захисту від можливих ризиків, спричинених насамперед залежністю сільськогосподарської діяльності від несприятливих погодних умов та мінливістю кон’юнктури аграрного ринку, є обов’язковість розроблення й дотримання методологічних принципів, які формують організаційний та соціально-економічний механізм диверсифікації, забезпечують її життєздатність і саморозвиток. Це, зокрема, принципи альтернативності, акумулятивності, гуманізації, інституційності, інноваційності, інформаційності, інтеграційності, еволюційності, комерційності, синергії.
5. Для управління процесом диверсифікації діяльності аграрних підприємств слід використовувати систему показників, яка заснована на вимірі рівня диверсифікації виробництва через оцінку розмаїття й ступеня спорідненості видів економічної діяльності. Відповідно до існуючого підходу задіяні такі показники рівня диверсифікації підприємства, як рівень горизонтальної диверсифікації видів економічної діяльності підприємства, рівень диверсифікації ринків збуту підприємства, рівень вертикальної диверсифікації видів економічної діяльності підприємства, інтегральний показник рівня диверсифікації діяльності підприємства та інші.
6. Розвиток диверсифікаційної компоненти надає нові можливості для комплексного та ефективного використання наявних матеріальних і нематеріальних ресурсів підприємства. При цьому найважливішу роль для прискорення диверсифікаційних процесів повинно відігравати інфраструктурне забезпечення аграрного ринку. Дієздатність основних елементів інфраструктури гарантує не лише здійснення процесу диверсифікації сільськогосподарського виробництва, а й безперервність товарообміну агропромислової продукції.
7. Здійснюючи пошук альтернативних способів і методів удосконалення організації виробництва, в тому числі через диверсифікацію, вітчизняним сільгоспвиробникам доцільно використовувати досвід країн Європейського Союзу. Останні активно проводять Спільну аграрну політику та політику сільського розвитку, що дає змогу не лише зберігати фермерство як основну форму господарювання, а й розвивати і поглиблювати мультифункціональну роль сільського господарства на засадах диверсифікації.
Процес диверсифікації сільської економіки в ЄС виконує важливу соціальну та економічну місію, сприяючи закріпленню на сільських територіях молоді, формуючи для сільського населення перспективи зайнятості, стимулюючи інноваційний розвиток різних видів економічної діяльності. Характерною рисою політики сільського розвитку ЄС є традиційна прив’язаність диверсифікації до основного для господарства виду діяльності. Найбільш адекватним для адаптації до вимог і норм Спільної аграрної політики ЄС та політики сільського розвитку щодо диверсифікації діяльності вітчизняних аграрних підприємств слід вважати найпоширеніші серед європейських фермерських господарств такі її види, як переробка сільськогосподарської продукції, контрактні роботи в інших секторах економіки та сільський туризм.
8. З урахуванням досвіду диверсифікації в аграрному секторі європейських країн виявлено ключові мотивуючі чинники, які мають сприяти її розвитку в Україні. Вони суттєво варіюють як у різних регіонах, так і в окремо взятих господарствах. Відповідно змінюється й фінансовий вплив на виробничу діяльність підприємства. Досліджуючи роль процесу диверсифікації діяльності фермерських господарств у забезпеченні їх прибутковості, з одного боку, виявили складність формування такої оцінки з урахуванням численних екзогенних та ендогенних чинників впливу, але, з іншого боку, спостерігали тісний кореляційний зв’язок між процесом диверсифікації та прибутковістю підприємства.
9. Цільовими установками розвитку процесів диверсифікації в Україні, за аналогією з країнами ЄС, є стійка тенденція і схильність товаровиробників до багатовидової діяльності, результатом якої має стати збільшення доходів. Тому в політиці диверсифікованого зростання господарюючих суб’єктів повинна формуватися відносно нова модель економічного розвитку, якою передбачатиметься підприємницька діяльність у несільськогосподарській сфері, розширення асортименту товарів і послуг поза традиційною галуззю. Поряд з цим, ефективна діяльність сільськогосподарських підприємств має раціонально поєднуватися та засновуватися на багатовидових формах організації виробництва, а саме спеціалізації, комбінуванні виробництва, горизонтальній і вертикальній інтеграції та кооперування.
10. Моделювання фінансового механізму господарської діяльності аграрних підприємств доводить перспективність процесу диверсифікації як стратегічного напряму підвищення прибутковості через удосконалення структури балансу фінансових активів і пасивів підприємства. Виходячи з наведеного, ефективним вважатиметься поєднання конкурентних переваг як горизонтальної, так і вертикальної диверсифікації, результати аналізу поточних форм якої доводить позитивний кореляційний вплив стратегії диверсифікації на фінансову результативність підприємства.
11. Незавершеність і некомпетентність реформування аграрного сектора економіки не дають змоги визначити найефективніші види диверсифікації діяльності аграрного підприємства. Разом з тим, на етапі ринкового спрямування економіки ключовою умовою ведення підприємництва повинно бути створення однаково сприятливих умов для всіх типів сільгосптоваровиробників. У цьому контексті йдеться про стимулювання з боку держави таких видів агробізнесу, які в перспективі забезпечуватимуть переведення агропромислового виробництва на інноваційну модель розвитку та дозволятимуть нівелювати ризики, спричинені, зокрема, членством України у СОТ і необхідністю виконання відповідних міжнародних зобов’язань, загальними процесами трансформацій в аграрній економіці.
12. Теоретично доведено й емпірично підтверджено, що на здійснення диверсифікаційних намірів аграрних підприємств впливає їх інституціональне середовище та співпричетність до певних організаційних структур. Раціональне використання ресурсів і забезпечення конкурентної позиції підприємств, їх стратегічна орієнтація та адаптація до локальних особливостей цільових сегментів вимагає участі в регіональних кластерах галузевого спрямування. Такі структури урізноманітнюють можливості їх ринкової пропозиції, забезпечують фінансову маневреність та еквівалентність міжгалузевих розподілів. Особливо важливою для здійснення диверсифікації є участь аграрних підприємств у вертикальних інтеграційних процесах, серед яких найприйнятнішою для сучасних умов є сільськогосподарська обслуговуюча кооперація. Її форми визначаються розмірами підприємств, оптимальним співвідношенням між перевагами і ризиками спільного бізнесу, професіоналізмом управлінського персоналу.
13. Диверсифікація діяльності аграрних підприємств та їх соціальна сфера взаємопов’язані. Це означає, що диверсифікація спроможна вирішувати соціальні проблеми села, такі як забезпечення зайнятості через створення нових робочих місць, ліквідація відкритого і латентного безробіття, зростання рівня доходів сільських жителів, підвищення професійного рівня і престижності сільської праці, гарантія соціального захисту. Опосередкованим чином це впливає на культурний розвиток, демографічну ситуацію та морально-психологічні умови сучасного сільського життя. Покращання соціального життя на селі, зі свого боку, сприяє підвищенню споживчого попиту, поліпшує пропозицію на ринку робочої сили, відкриває нові сегменти для ринку засобів виробництва тощо. Реалізація потенціалу позитивного взаємовпливу диверсифікації та соціального розвитку передбачає наявність належних умов екологічної безпеки життєдіяльності на селі. У цьому сенсі заслуговують на першочерговий розвиток такі напрями диверсифікації аграрних підприємств, як органічне виробництво сільськогосподарської продукції, альтернативна енергетика з використанням біомаси сільськогосподарського походження, збереження та підвищення родючості ґрунтів.
14. У комплексі екологічних заходів реалізації стратегії диверсифікації пропонується перехід великих аграрних підприємств на екологічно орієнтоване виробництво шляхом раціонального використання сільськогосподарських угідь на основі запровадження адаптивних систем землеробства, а також через організацію спеціалізованих екологічних підприємств малих форм господарювання і формувань, що спеціалізуються на виробництві екологічної продукції у межах внутрішньогосподарських підрозділів. Подальша кооперація та організація регіональних асоціацій товаровиробників екологічної продукції розширить можливості розвитку екологічного ринку в Україні. Для цього є необхідним формування чіткої системи управління процесом екологізації, розвиток якої повинен базуватися на державній підтримці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова И.Е. Государственная аграрная политика в условиях модернизационных вызовов / И.А. Абрамова. – Ростов н/Д: Изд-во ЮФУ, 2007. – 336 с.
2. Аграрний сектор України на шляху до євроінтеграції: монографія / [М. Бетлій та ін.]; за ред. О.М. Бородіної. – Ужгород: ІВА, 2006. – 496 с.
3. Акулич М. Анализ страновой диверсификации / концентрации деятельности белорусских предприятий / М. Акулич // Маркетинг, реклама и сбыт. – 2002. – №8. – С. 83-85.
4. Амбросов В.Я. Системні зв’язки організаційної структури підприємств / В.Я. Амбросов // Економіка АПК. – 2011. – №7. – С. 110–116.
5. Амстронг Г. Маркетинг: Загальний курс: навч. посіб.: пер. з англ. / Г. Амстронг, Ф. Котлер. – М.: Вільямс, 2001. – 608 с.
6. Андреев Н.Р. Диверсификация крахмально-паточного производства в условиях рынка / Н.Р. Андреев, Л.Н. Медведева // Матер-лы второй Всероссийской научно-практической конференции: “Прогрессивные экологически безопасные технологии”: Тез. докл. – Углич, 1996. – С. 68–71.
7. Андрианов А.С. Диверсификация экономических отношений хозяйствующих субъектов в конкурентной среде: автореф. дис. на соискание учён. степени канд. экон. наук: 08.00.01 / А.С. Андрианом.– Казань, 2006. – 21 с.
8. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: підруч. / В.Г. Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.
9. Андрійчук В.Г. Капіталізація сільського господарства: стан та економічне регулювання розвитку: монографія / В.Г. Андрійчук. – Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2007. – 216 с.
10. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с.
11. Ансофф И. Стратегический менеджмент / И. Ансофф. – СПб.: Питер, 2009. – 344 с.
12. Аронов А.М. Диверсификация производства: теория и стратегия развития / А.М. Аронов, А.Н. Петров. – СПб.: Лениздат, 2000. – 128 с.
13. Ассэль Г. Маркетинг. Принципы и стратегии / Г. Ассэль. – М.: Инфа-М, 2001. – 804 с.
14. Бармашова Л.В. Специализация и диверсификация производства [Электронный ресурс] / Л.В. Бармашова.– Режим доступа: http://www.barmashova.ru/upravlenie_proizvodstvom/spezializazia_i_diversifikazia_proizvodstva.
15. Басаева М.А. Основные направления диверсификации продукции мясного скотоводства. Рыночные отношения в агропромышленном производсте / М.А. Басаева, М.П. Донская, И.Т. Басаев. – Владикавказ, 1998.
16. Безус Р.М. Ринок органічної продукції в Україні: проблеми та перспективи / Р.М. Безус, Г.Я. Антонюк // Економіка АПК. – 2011. – №6. – С. 47–52.
17. Берлач Н.А. Адміністративно-правові засади розвитку органічного напряму в сільському господарстві України. / Н.А. Берлач. – К.: Вид-во “Новая Идеология”, 2010. – 398 с.
18. Бесенюк В.М. Особливості формування і використання ресурсного потенціалу агроформувань на пореформеному етапі розвитку сільського господарства / В.М. Бесенюк // Агроінком. – 2004. – №11–12. – С. 89–91.
19. Бесенюк В.М. Ресурсний потенціал агроформувань у забезпеченні ефективного господарювання / В.М. Бесенюк // Економіка: проблеми теорії і практики. – 2004. – Вип. 193: В 5 т., т.1. – С. 158–168.
20. Бєлявцев М.І. Інфраструктура товарного ринку / М.І. Бєлєвцев, Л.В. Шестопалова. – К.: Центр навч. л-ри, 2005. – 416 с.
21. Боломчук Б.В. Влияние диверсификации на эффективность деятельности предприятия [Электронный ресурс] / Б.В. Боломчук, Н.П. Драгун // Вісник НТУ. – 2009. – Ч. 2. – С. 298–305. – Режим доступа: www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vntu/2009_19_1/pdf/69.pdf.
22. Бондина Н. Тенденции эффективности использования материально0-технических ресурсов / Н. Бондина // Междунар. с.-x. журнал. – 2010. – №3. – С. 20–21.
23. Бородіна О.М. Людський капітал на селі: наукові основи, стан, проблеми розвитку / О.М. Бородіна. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 277 с.
24. Бортников Ю.А. Диверсификация как фактор развития региона-донора: автореф. дис. на соискание учён. степени канд. экон. наук: 08.00.05 / Ю.А. Бортников.– Тамбов, 2007. – 25 с.
25. Бунчук М. Национальные инновационные системы: основные понятия и приложения (по материалам зарубежных авторов) / М. Бунчук. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www/ geocities.com/CollegePark/Lab/5590/nis.htm.
26. Бюлетень Національного банку України [Електронний ресурс]. – 2010. – №8(209). – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/Publication/econom.htm.
27. Великі, аграрні та ефективні // АгроБізнес-Кур’єр. – 2010. – №19.
28. Вітвіцький В.В. Нормативна продуктивність – основа раціонального використання ресурсів / В.В. Вітвіцький // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – №9. – С. 43–50.
29. Вітковський О.С. Ефективність стратегії диверсифікації діяльності в умовах нестабільного зовнішнього середовища / О.С. Вітковський // Економіка та держава. – 2009. – № 8. – С. 30–32.
30. Вітковський О.С. Застосування портфельних теорій для оцінки ефективності диверсифікації діяльності підприємства / О.С. Вітковський // Підприємство, господарство і право. – 2006. – №9. – С. 166–169.
31. Войнаренко М. Концепція кластерів – шлях до відродження виробництва на регіональному рівні // Економіст. – 2000. – №1. – С. 29–33.
32. Воронкова А.А. Проблеми банківського кредитування сільськогосподарських товаровиробників в Україні / А.А. Воронкова, Л.В. Куцина // Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. – 2008. – №2(5).– С. 33–37.
33. Геєць В. Кластери і мережеві структури в економіці – тема досить цікава, але на сьогодні ще до кінця не вивчена. / В. Геєць // Економіст. – 2008. – № 10. – С. 10–11.
34. Геєць В. Соціоекономічна модернізація аграрного сектору України / В.Геєць, В. Юрчишин, О. Бородіна, І. Прокопа // Економіка України. – 2011. – №12. – С. 4–14.
35. Германюк Н.В. Диверсифікація виробничої діяльності в аграрній сфері / Н.В. Германюк // Економіка АПК. – 2010. – № 5.– С. 28–31.
36. Германюк Н.В. Теоретико-методологічні аспекти диверсифікації в сільському господарстві / Н.В. Германюк // Економіка АПК. – 2010.– №8. – С. 25–29.
37. Гладких О. Українське хмелярство: стан та перспективи / О. Гладких, І. Штанько // Пропозиція. – 2009. – № 2. – С. 58–68.
38. Глобалізація як тенденція соціально-економічного розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cybportal.univ.kiev.ua/wiki.
39. Глобальный продовольственный кризис [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ukragroconsult.com/ukragrokonsalt/novosti-temp/globalnyi-prodovolstvennyi-krizis-1
40. Голубков Е.П. Маркетинг: стратегии, планы, структуры / Е.П. Голубков. – М.: Дело, 1995. – 192 с.
41. Гончаренко В.В. Кредитні спілки як фінансові кооперативи: міжнародний досвід та українська практика. – К.: Наукова думка, 1997, 1997 – 240 с.
42. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18, №19-20, №21-22. – Ст. 144
43. Гоцуєнко Е. Кооперація чи комерція / Е. Гоцуєнко, Н. Гоцуєнко // Дзеркало тижня. – 2011. – №4.
44. Грабар И.Г. Подход к общей задаче проектирования экономических систем / И.Г. Грабар, Ю.А. Тимонин, Ю.Б. Бродский // Вісник ЖНАЕУ. – Ж., 2009. – № 1, т. 2. – С. 52–60.
45. Грамцов А. Развитие сельских регионов в Польше: местная инициатива “Leader +” – дополнительный элемент традиционных агрополитических мероприятий? / А. Грамцов, П. Кросняк/. Лейбниц Институт аграрного развития в Центральной и Восточной Европе (ІАМО) – Хале, 2006. – С. 15–21.
46. Гребенькова О.А. Диверсификация в агропромышленных формированиях: автореф. дис. на соискание учён. степени канд. экон. наук: 08.00.05 / О.А. Гребенькова. – М., 2007. – 22 с.
47. Ґудзь О.Є. Фінансово – кредитна інфраструктура аграрної сфери України / О.Є. Ґудзь // Економіка АПК. – 2009. – №6. – С. 79–81.
48. Гуторов А.О. Вертикально інтегровані структури у сільському господарстві: економічні засади формування і розвитку / А.О. Гуторов // Економіка і прогнозування. – 2011. – №1. – С. 120–130.
49. Данкевич В.Є. Диверсифікація діяльності високотоварних сільськогосподарських підприємств / В.Є. Данкевич // Вісник ЖНАЕУ. – 2010.– №1, т.2: Екон. науки. – С. 147–155.
50. Дацій Н.В. Управління аграрним ресурсним потенціалом / Н.В. Дацій // Вісник Сумського національного університету. – 2002. – №2 (13). – С. 179–183.
51. Дейнеко Л.В. Продовольчий комплекс України: стан і перспективи розвитку / Л.В. Дейнеко, А.О. Коваленко, П.І. Коренюк, Е.І. Шелудько; за ред. Б.М. Данилишина. – К.: Наук. думка, 2007. – 276 с.
52. Дереза В.М. Диверсифікація виробництва і капіталу як фактор стабілізації фінансового стану підприємства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: 08.06.01 / В.М. Дереза. – Донецьк, 2005. – 19 с.
53. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/ib/voz_u/voz06_u.htm.
54. Диверсифікація / Економічна енциклопедія: у 3-х т./ відп. ред. С.В. Мочерний. – Тернопіль: Акад. нар. госп.– 2000. – т.1.– С. 344–345.
55. Диверсифікація // Словник іншомовних слів: уклад. Л.О. Пустовіт [та ін.]. – К.: Довіра, 2000. – С. 355.
56. Дмитренко О.М. Види стратегії диверсифікації та особливості її реалізації в сільськогосподарських підприємствах / О.М. Дмитренко // Економіка АПК. – 2010. – №2. – С.121–125.
57. Друкер П. Эффективное управление. Экономические задачи и оптимальные решения: пер. с англ. / П. Друкер. – М.: Экономика, 1991. – 239 с.
58. Дудар Т.Г. Формування ринку конкурентоспроможної агропродовольчої продукції: теорія, методика, перспективи: монографія / Т.Г. Дудар, В.Т. Дудар. – Тернопіль: Екон. думка, 2009. – 246 с.
59. Евглевская Т.А. Специализация, интеграция и диверсификация в АПК: (теория и практика): автореф. дис. на соискание учён. степени канд. экон. наук: 08.00.05 / Т.А. Евглевская. – Воронеж, 2007. – 23 с.
60. Ермаков А.Н. Принципы и подходы к диверсификации деятельности инвестиционной компании / А.Н. Ермаков / Труды российских учёных. – М.: ООО Изд. дом “Науком”, 2008. – С. 17–20.
61. Єранкін О.О. Маркетинг в АПК України в умовах глобалізації: монографія / О.О. Єранкін. – К.: КНЕУ, 2009. – 419 с.
62. Желєзняк А. Конкуренція і конкурентність: деякі аспекти / А. Желєзняк // Вісн. Львівського держ. аграр. ун-ту. Сер. Економіка АПК. – 2004. –№11. – С. 75–78.
63. Жулина Е.Г. Диверсификация деятельности предприятий / Е.Г. Жулина, Т.Л. Мягкова, О.Б. Кацуба/ – М.: ООО “Журнал “Управление персоналом”, 2006. – 176 с.
64. Звіт про результати використання коштів Державного бюджету України, виділених на державну підтримку АПК (Рахункова палата України) [Електронний ресурс]. – 2009. – Режим доступу: [http://www.ac-rada.gov.ua].
65. Зеліско І.М. Фінансове стимулювання диверсифікації сільськогосподарських підприємств / І.М. Зеліско // Науковий вісн. Нац. аграр. у-ту. – 2008.– Вип.120. – С. 205–210.
66. Зинчук Т.А. Многофункциональная роль сельского хозяйства в условиях глобального социально-экономического кризиса / Т. А. Зинчук / Partnerstwo i wspolpraca a kryzys gospodarczo-spoleczny w Europie ssrodkowej I wschodniej / рod red. S. Partyckiego. – Lublin: Widawnictvo KUL, 2010. – Tom 1. – S. 178–183.
67. Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. – Друге видання, доп. і перероб. – К.: Логос, 2001. – 380 с.
68. Зіновчук Н.В. Екологічна політика в АПК: економічний аспект / Н.В. Зіновчук. – Л.: Львівський держ. аграр. ун-т., ННВК “АТБ”, 2007. – 394 с.
69. Зінчук Т.О. Євроінтеграційна перспектива аграрного сектора економіки України: теорія, методологія, практика: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра екон. наук: [спец.] 08.00.03 “Економіка та упр. нац. господарством” / Т.О. Зінчук; Держ. установа “Ін-т економіки та прогнозування НАН України”. – К., 2009. – 40 с.
70. Зінчук Т.О. Європейська інтеграція: проблеми адаптації аграрного сектора економіки: монографія / Т.О. Зінчук. – Житомир: ДВНЗ “Державний агроекологічний університет”, 2008. – 384 с.
71. Зінчук Т.О. Теоретично-метологічні засади диверсифікації сільської економіки в контексті європейського досвіду / Т.О. Зінчук, В.І. Ткачук // Економіка АПК. – 2011. – №1. – С. 27–34.
72. Золотницька Ю. В. Аналіз беззбитковості галузі хмелярства як інструмент прийняття оперативних управлінських рішень / Ю.В. Золотницька // Економіка АПК. – 2010. – № 8. – С. 123–128.
73. Зоренко О.В. Етапи диверсифікації сільськогосподарського виробництва / О.В. Зоренко // Вісник СНАУ. Сер. Фінанси і кредит. – 2006. – №1 (20). – С. 293–297.
74. Інфраструктура товарного ринку: навч. посіб. / під ред. І.В. Сороки. – К.: НМЦВО МОН Ураїни; НВФ “Студцентр”, 2002. – 608 с.
75. Канінський П.К. Розвиток спеціалізації та кооперації в тваринництві зони Лісостепу. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 446 с.
76. Каніщенко Н.Г. Кластери в системі національної конкурентоспроможності / Н.Г.Каніщенко // Вісник КНУ. Серія Економіка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. – №85. – С. 14–16.
77. Карлофф Б. Деловая стратегия: концепция, содержание, символы: пер. с англ. / Б. Карлофф. – М.: Экономика, 1991. – 239 с.
78. Коваль О.М. Напрями підвищення ефективності виробництва сільськогосподарських підприємств України / О.М. Коваль // Агросвіт. – 2011. – №2. – С. 13–15.
79. Кодин М.И. Теоретико-методологические проблемы социально-экономических и социально-политических преобразований в конце ХХ века / М.И. Кодин. – М.: Наука, 2002. – 216 с.
80. Козаченко Г.В. Аналіз диверсифікації діяльності підприємств малого бізнесу / Г.В. Козаченко, Д.А. Комысаренко // Вісник Східноукраїнського національного університету імені В. Даля. – 2003. – №7. – С. 148–153.
81. Количество агрохолдингов в Украине будет расти, – експерт [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.rbc.ua, 19.05.2010.
82. Комліченко О.О. Диверсифікація діяльності аграрних підприємств як основа підвищення конкурентоспроможності / О.О. Комліченко // Економічні науки. Економіка сільського господарства / Вісник Херсонського аграрного університету. – 2009. – №12.
83. Корінько М.Д. Диверсифікація як економічна категорія / М.Д. Корінько // Актуальні проблеми економіки: Теорія і практика. – 2005. – Вип. 1. – С. 118–131.
84. Корінько М.Д. Диверсифікація: теоретичні та методологічні основи: монографія / М.Д. Корінько. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 488 с.
85. Корінько М.Д. Україна в контексті міжнародної інвестиційної діяльності / М.Д. Корінько, С.О. Гуткевич // Економіка і управління. – 2002 . – № 2 (16). – С. 33–38.
86. Корінько М. Д. Оцінка результатів диверсифікації діяльності підприємства / М.Д. Корінько // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №3. – С. 52–57.
87. Косач І.А. Функціонування кластерів в умовах сучасних економічних відносин / І.А. Косач // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – №1 (104) – С. 125–128.
88. Костин К. Стоимостная оценка активов сельскохозяйственных организаций в процессе перехода на международные стандарты финансовой отчетности / К. Костин // Междунар. с.-x. журнал. – 2010. – №1. – С.57–58.
89. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент / Ф. Котлер. – СПб.: ПитерКом, 1999. – 896 с.
90. Краснокутська Н. С. Потенціал підприємства: навч. посіб. / Н.С. Краснокутська.– К.: Центр навч. л-ри, 2005. – 352 с.
91. Краснокутська Н.С. Дефініція поняття “потенціал підприємств” в контексті розвитку мікроекономічної теорія / Н.С. Краснокутська // Вісник КНТЕУ. – 2008. – №5. – С. 54–64.
92. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посіб. / Н.С. Краснокутська. – К.: ЦНЛ, 2005. – 352 с.
93. Крисанов Д.Ф. Агропродовольча продукція в координатах якості та безпечності / Д.Ф. Крисанов // Економіка АПК. – 2011. – №1. – С. 13–19.
94. Кропивко М.Ф. Методика оцінки якості формування і використання кадрово-управлінського потенціалу / М.Ф. Кропивко, В.С. Кропивко // Організація управління аграрної економікою: монографія / за ред. М.Ф. Кропивко. – К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – С. 192–215.
95. Кунц Р. Стратегия диверсификации и успех предприятия / Р. Кунц // Проблемы теории и практики управления. – 1994. – №1. – С. 96–100.
96. Леман Р. Диверсификация на базе профиля фирмы / Р. Леман // Проблемы теории и практики управления. – 2007. – №1. – С. 89–95.
97. Липчук В.В. Агротуризм: організаційно-економічні засади розвитку: Монографія / В.В. Липчук, Н.В. Липчук. – Львів: СПОЛОМ, 2008. – 160 с.
98. Липчук В.В. Фермерські господарства: стан, проблеми та стратегії розвитку / В.В. Липчук, Л.Б. Гнатишин, О.М. Кордоба. – Львів, 2010. – 236 с.
99. Лопатинський Ю.М. Трансформація аграрного сектора: інституціональні засади / Ю.М. Лопатинський. – Чернівці: Рута, 2006. – 344 с.
100. Лузан Ю.Я. Формування наукової парадигми сучасного розвитку аграрного сектору України / Лузан Ю.Я. // Економіка АПК. – 2011. –№7. – С. 22–29.
101. Лукасевич И.Я. Финансовый менеджмент: учеб. / И.Я. Лукасевич. – М.: Эксмо, 2007. – 768 с.
102. Макаров В.М. Инновационная сущность диверсификации планирования производства с учётом динамичного спроса / В.М. Макаров // Инновации. – 2002. – №9. – С. 118–124.
103. Мак-Дональд М. Стратегическое планирование маркетинга / М. Мак-Дональд. – СПб.: Питер, 2000. – 320 с.
104. Маслак О.І. Економічні теорії диверсифікації інноваційного розвитку промисловості / О.І. Маслак // Європейський вектор економічного розвитку. – 2009. – №2. – С. 107–118
105. Матвієнко О. С. Перспективи диверсифікації виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств / О. С. Матвієнко // Аграрний вісник Причорномор’я. – 2008. – №4. – С. 121–125.
106. Милованов Е. Стратегия диверсификации – основа финансовой устойчивости многопрофильного предприятия / Е. Милованов // Проблемы теории и практики управления. – 2006. – №10. – С. 83–85.
107. Мовсесян А.Г. Транснациональный капитал и национальные государства / А.Г. Мовсесян, С.Б. Огнивцев // Мировая экономика и междунар. отношения. – 1999. – №6. – С. 55–63.
108. Мустафаев А. Агропродовольственный потенциал северного рынка / А. Мустафаев, В. Спирягин // Междунар. с.-x. журнал. – 2010. – №3. – С. 39–40.
109. Недобєга О.О. Забезпечення соціально-економічного розвитку підприємств на основі кластерного підходу / О.О. Нєдобега // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2010. – №1(33). – С. 259–263.
110. Немченко Г. Диверсификация производства: цели и направления деятельности / Г. Немченко, С. Донецкая, К. Дьяконов // Проблемы теории и практики управления. – 1998. – №1. – С. 107–113.
111. Новичков В.И. Аграрная политика: учеб. пособие / В. И. Новичков, И. Б. Калашников. – М.: Изд.-книготорг. центр “Маркетинг”, 2001.– 288 с.
112. Носаленко А. На основе диверсификации производства / А. Носаленко // Экономика сельского хозяйства России. – 1994. – № 6. – С. 38–42.
113. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): монографія / В. Опарін. – К.: КНЕУ, 2005. – 240 с.
114. Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: наук. доп. / за ред. Ю.С. Шемшученко – К.: Інститут держави і права ім. В.П. Корецького НАНУ, 2005. – 87 с.
115. Орехов С.А. Диверсификационные корпоративные объединения: проблемы статистического анализа: монография / С.А. Орехов. – М.: Буквица, 2000. – 120 с.
116. Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах за 2009 рік: cтат. бюл. – К.: Держкомстат України, 2010. – 80 с.
117. Основні засоби сільськогосподарського призначення [Л.І. Васильок, М.І. Герун, Г.М. Підлісецький та ін.]. – К.: ННЦ “ІАЕ”, 2009. – 78 с.
118. Осташко Т.О. Внутрішній ринок України: проблеми розвитку / Т.О. Осташко //Агроінком. – 2005. – №1–2. – С. 14–18.
119. Острейковский В.А. Теория систем: учеб. пособие. [для вузов по спец. “Автом. сист. обр. информ. и упр.”] / В.А. Острейковский. – М.: Высш. шк., 1997. – 240 с.
120. Охріменко І.В. Витрати як фактор впливу на фінансові результати аграрних підприємств / І. В. Охріменко // Агросвіт. – 2011. – №2. – С. 2–5.
121. Паскье М. Диверсификация и эффективность / М. Паскье // Проблемы теории и практики управления. – 1994. – №3. – С. 79–82.
122. Перегудов С. Корпоративное гражданство как современная форма социальной инженерии / С. Перегудов // Мировая экономика и международные отношения. – 2005. – № 6. – С. 22.
123. Підлісецький Г.М. Напрями наукових досліджень проблем відтворення на ринку основних засобів сільського господарства / Г.М. Підлісецький, М.М. Могилова // Економіка АПК. – 2011. – №7. –С. 76–80.
124. Платнова Ю.В. Применение немецкого опыта развития агротуризма в Ярославской области Российской Федерации [Электронный ресурс] / Ю.В. Платнова. – Режим доступу: http://tourlib.net/statti_tourism/platonova.htm.
125. Попова О.Л. Сталий розвиток агросфери України: політика і механізми / О.Л. Попова – К.: 2009. – 351 с.
126. Попова О.Л. Удосконалення економічного механізму екологізації аграрного виробництва. / О.Л. Попова // Технологи ХХІ века. Сборник статей по мат-ам 12 междунар. научно-практ. конф. – Т.2. – Сумы: СНАУ, 2005. – С. 78–81.
127. Попова С.М. Диверсифікація діяльності підприємств в умовах трансформаційної економіки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: 08.06.01 / С.М. Попова. – Харків, 2004. – 20 с.
128. Попова С.М. Этапы диверсификации деятельности промышленных предприятий / С.М. Попова // Управління розвитком: зб. наук. статей. – Харків: ХДЕУ, 2002. – №2. – С. 42–45.
129. Портер М. Стратегія конкуренції / Майк Е. Портер; пер. з англ. А. Олійник, Р. Сілький. – К.: Основи, 1998. – 390 с.
130. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посіб. / [О.К. Добикіна, В.С. Рижиков, С.В. Касьянюк та ін.]. – К.: Центр учбової л-ри, 2007. – 208 с.
131. Про безпечність та якість харчових продуктів: закон України від 23.12.1997р. №771 (у ред. Закону України від 16.09.2005р. №2809-IV) // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №50. – Ст. 533.
132. Про державну підтримку сільського господарства України: закон України від 24.06.2004р. №1877-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №49. – Ст. 527.
133. Про дорадчу службу: закон України від 17.06.2004р. №1807-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №38. – Ст. 470.
134. Про захист економічної конкуренції: закон України від 11.01.2001р. №2210-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №12. – Ст. 64.
135. Про оптові ринки сільськогосподарської продукції: закон України від 25.06.2009 р. №1561-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – №51. – Ст. 755.
136. Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.: закон України від 18.10.2005р. №2982-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – №1. – Ст. 17.
137. Про особисті селянські господарства: закон України від 15.05.2003р. №742-IV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №29. – Ст. 232.
138. Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві: закон України вiд 17.10.1990 зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
139. Про сільськогосподарську кооперацію: закон України від 17.07.1997р. № 469/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №39. – Ст. 261.
140. Про фермерське господарство: закон України від 19.06.2003р. №973-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №45. – Ст. 363.
141. Проданова І.І. Методологічні засади становлення інфраструктури аграрного ринку / І.І. Проданова // Агроінком. – 2005. – №7. – С.2–3.
142. Проценко А. В. Інноваційне забезпечення галузі хмелярства / А.В. Проценко // Економіка АПК. – 2010. – № 8. – С. 112–117.
143. Прутська О.О. Органічне сільське господарство в США: реалії та перспективи для України / О.О. Прутська, О.В. Ходаківська // Економіка АПК. – 2011. – №12. – С. 142–151.
144. Регіони України за 2010 р.: стат. зб. / за ред. О.Г. Осауленка. – К.: Державний ком. статистики України, 2011. – 804 с.
145. Россоха В.В. Теоретико-методичні засади формування, розвитку та оцінювання виробничого потенціалу сільськогосподарського підприємства / В.В. Россоха. – К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – 94 с.
146. Рябенко Л.М. Аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень суб’єктами аграрного ринку / Л.М. Рябенко, В.К. Савчук // Економіка: проблеми теорії та практики. – 2008. – №245, т. 4. – С. 877–881.
147. Саблук П.Т. Розвиток земельних відносин в Україні / П.Т. Саблук. – К: ННЦ ІАЕ, 2006. – 382 с.
148. Саблук П.Т. Формування міжгалузевих відносин: проблеми теорії та методології / П.Т. Саблук, М.Й. Малік, В.Л. Валентинов – К.: ІАЕ, 2002. – 294 с.
149. Саблук П. Т. Кластеризація як механізм підвищення конкурентоспроможності та соціальної спрямованості аграрної економіки / П.Т. Саблук, М.Ф. Кропивко // Економіка АПК. – 2010. – №1. – С. 3–12.
150. Савицкий А. Зона свободной торговли с ЕС: вот-вот? [Электронный ресурс] / А. Савицкий, А. Дубровык, Н. Білоусова. Режим доступа: http://smi.liga.net.
151. Савченко Ю. І. Оцінка економічності розвитку хмелярства / Ю.І. Савченко, Т.Ю. Приймачук, Т. Ю. Сітнікова // Вісник аграрної науки. – 2011. – № 1. – С. 66-70.
152. Сафронов В. Диверсификация в аграрной экономике / В. Сафроно, С. Дябин, Е. Овсянников // АПК: экономика, управление. – 2007. – №6. – С. 58–59.
153. Семцов В. М. Теоретико-прикладне трактування ролі фактора кластерної організації в аграрному секторі України / В.М. Семцов // Економіка АПК. – 2010. – № 6. – С. 166–172.
154. Серова Е.В. Альтернативная занятость в сельской местности / Е.В. Серова, Д.В. Звягинцев // Мир России. – 2006. – №4. – С. 3–34.
155. Силивончик А. На хмельную голову / А. Силивончик // Бизнес. – 2008. – № 45. – С. 122–125.
156. Сільське господарство України за 2009 рік: стат. зб. / за ред. Ю.М. Остапчука. – К.: Держкомстат України, 2010. – 376 с.
157. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 684 с.
158. Соколенко С.І. Проблеми і перспективи конкурентоспроможності економіки України на основі кластерів / С.І. Соколенко // Економіст. –2008. – №10. – С. 31–35.
159. Стабілізація ринку зерна в Україні / [М.В. Калінчик, М.М. Ільчук, В.С.