Дніпров Олексій Сергійович Парадигма виконавчої влади в Україні: адміністративно-правовий аспект

brief description

Дніпров Олексій СергійовичПарадигма виконавчої влади в Україні: адміністративно-правовий аспект» (12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансо­ве право; інформаційне право). Спецрада Д 35.052.19 у Національному університеті «Львівська політехніка»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ДНІПРОВ ОЛЕКСІЙ СЕРГІЙОВИЧ
УДК 342.951:37.014.5(043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ ПАРА ДИГМА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право»
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело О.С. Дніпров
Науковий консультант: Бортник Надія Петрівна
доктор юридичних наук, професор
Львів - 2019

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 24
ВСТУП 25
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА 40
1.1 Загальна характеристика стану наукового дослідження виконавчої влади в системі державної влади України 40
1.2 Вихідні методологічні основи дослідження виконавчої влади в системі державної влади України 59
1.3 Становлення і розвиток виконавчої влади в Україні як складової державної влади 70
1.4 Виконавча влада і громадянське суспільство: аспекти
взаємодії 93
Висновки до розділу 1 108
РОЗДІЛ 2 ВИКОНАВЧА ВЛАДА ЯК СФЕРА ПУБЛІЧНОЇ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ,
ФУНКЦІЇ 117
2.1 Сучасне розуміння виконавчої влади як сфери публічного управління 117
2.2 Провадження у сфері управлінської діяльності органів виконавчої влади: поняття, зміст та нормативно-правові засади 122
2.3 Нормотворча функція як основа функціонування виконавчої влади 154
Висновки до розділу 2 161
РОЗДІЛ 3 СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ЇЇ
ДІЯЛЬНОСТІ У КОНТЕКСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ 166
3.1 Поняття системи виконавчої влади та форм її реалізації в умовах децентралізації 166
3.2 Уряд України та інші Центральні органи виконавчої влади ... 172
3.3 Правовий статус місцевих органів виконавчої влади в контексті децентралізації 191
3.4 Пріоритетні завдання органів виконавчої влади щодо 203
євроінтеграції України
Висновки до розділу 3 215
РОЗДІЛ 4 ФУНКЦІОНУВАННЯ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УМОВАХ ПОБУДОВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА .... 218
4.1 Особливості функціонування органів виконавчої влади в умовах інформаційного суспільства 218
4.1.1 Загальна характеристика інформаційних ресурсів, що використовуються у сфері виконавчої влади 218
4.1.2 Інформаційний обмін та інформаційно-правова взаємодія органів виконавчої влади в Україні 236
4.1.3 Забезпечення органами виконавчої влади інформаційної безпеки в контексті національної безпеки держави 252
4.2 Електронне урядування: теоретичні та практичні шляхи реалізації 282
4.2.1 Суть та передумови впровадження електронного урядування
в Україні 282
4.2.2 Електронне урядування на місцевому рівні: зміст, принципи
та передумови 291
4.2.3 Нормативно-правове забезпечення електронного урядування
в Україні 300
4.3 Використання інформаційних технологій органами виконавчої 312
влади: зарубіжний досвід
Висновки до розділу 4 333
РОЗДІЛ 5 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ
ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ 340
5.1 Концептуальні засади організації виконавчої влади України ... 340
5.1.1 Вдосконалення діяльності органів виконавчої влади з урахуванням європейських принципів та стандартів належного урядування («good governance») 340
5.1.2 Основні напрями вдосконалення законодавства,
спрямованого на використання інформаційних технологій у публічному управлінні 354
5.2 Зовнішній державний контроль щодо органів виконавчої влади
як елемент правового забезпечення режиму законності 379
5.3 Запобігання корупції в органах виконавчої влади: аналіз та проблеми реалізації 384
Висновки до розділу 5 393
ВИСНОВКИ 399
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 409
ДОДАТКИ 478
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ОВВ Органи виконавчої влади
КМУ Кабінет Міністрів України
ЄС Європейський Союз
ЗМІ Засоби масової інформації
ЗУ Закон України
ІКТ Інформаційно-комунікаційні технології

ВСТУП
Актуальність теми. Сьогодні Україна знаходиться на перехідному етапі становлення державності, пов’язаному з асоціацією із Європейським Союзом, що неминуче вимагає трансформації системи державного управління, передбаченої Стратегією реформування державного управління на 2016-2020 роки. Виконавча влада є центральною ланкою у реалізації державної політики в сучасній демократичній державі, оскільки, як одна з гілок влади має відношення до суспільства загалом, його основних засад і проявів, до держави, її діяльності, що пріоритетно-орієнтована на досягнення загальносоціальних цілей і вираження громадської думки.
В таких умовах чітко усвідомлюється необхідність зміни парадигми виконавчої влади, переходу до її нової моделі, заснованої на посиленні людиноцентричного характеру. Г остро стоїть питання зміни ролі органів виконавчої влади (ОВВ) практично в усіх сферах публічного управління з виробника суспільних благ і послуг на регулятора ринкових процесів. Основою ефективності її реалізації служать дотримання принципу транспарентності, децентралізації, інноваційності, поєднання державного і ринкового регулювання, індивідуальної свободи і нових форм колективної та особистої відповідальності.
Вирішення цієї проблеми можливе шляхом розвитку публічного управління, спрямованого на підвищення рівня інформаційної достовірності, прозорості дій органів виконавчої влади, створення моделей взаємодії держави, бізнесу і соціуму.
Саме тому сучасна парадигма виконавчо-владної діяльності в умовах транзитивного суспільства має мати оновлену структуру. Вона формується як наслідок переходу від традиційної «парадигми владарювання», до принципово іншої за конфігурацією, змістом, правовою природою, стратегією, тактикою побудови відносин всередині публічної влади та у взаєминах із громадянами. Отже, нові реалії, що постають перед суспільством і державою в умовах глобалізації та євроінтеграції, потребують нових підходів до формування системи органів виконавчої влади та їх діяльності.
Позитивним може стати досвід предметної і обґрунтованої підтримки державою децентралізації державного управління, залучення інститутів громадянського суспільства до публічного управління з метою недопущення дестабілізації соціальної ситуації, формування справедливої моделі взаємовідносин ОВВ та соціуму.
На сучасному етапі розвитку суспільства, у контексті асоціації України і Європейського Союзу, триває процес децентралізації і об’єднання громад, місцеві ОВВ отримали великі можливості самостійно формувати та реалізовувати програми соціально-економічного розвитку. При цьому передача прав і можливостей вказаним суб’єктам у сфері публічного управління супроводжується передачею відповідальності та численних ризиків, зокрема інформаційного характеру, зумовлених побудовою інформаційного суспільства в умовах «гібридної» війни.
Все це зумовлює неабиякий науковий інтерес до розробки сучасної парадигми виконавчої влади у процесі становлення демократичної, соціальної, правової держави. У цьому контексті найважливішими питаннями адмі¬ністративного права стають проблеми, пов’язані з організацією діяльності ОВВ як такі, що є досить складними й багатоплановими, і вимагають ґрунтовного теоретичного осмислення та комплексного аналізу нормативного матеріалу.
Необхідно наголосити на тому, що нині на законодавчому рівні відсутні уніфіковані дефініції таких базових понять, як «орган виконавчої влади», «система і структура органів виконавчої влади», «організаційно-правові форми органів виконавчої влади», «компетенція органу виконавчої влади», «правовий статус органу виконавчої влади», що є суттєвою перешкодою при здійсненні адміністративної реформи та модернізації державного управління.
Відсутність такого понятійного апарату негативно впливає на визначення правового статусу ОВВ різних рівнів, реалізацію принципу єдності виконавчої влади в Україні та є суттєвою перешкодою для подальшого й ефективнішого реформування системи органів виконавчої влади.
Необхідно також підкреслити, що можливості органів виконавчої влади здійснювати свої функції і компетенцію безпосередньо залежать від їх організаційно-правового статусу, обсягу повноважень, місця в системі державного управління. У цьому аспекті проблема сучасної парадигми виконавчої влади в Україні набуває першочергового значення.
Без вирішення цього питання неможлива реалізація численних програм соціально-економічного розвитку України та інших державних програм у найбільш важливих сферах суспільного життя і галузях управління.
У період реформування та розвитку багатьох сфер життєдіяльності українського суспільства питання забезпечення ефективності діяльності органів виконавчої влади держави займають провідне місце в загальній проблематиці наукових досліджень різних галузей знань. Не випадково питанням, так чи інакше пов’язаним із діяльністю органів виконавчої влади присвячена значна кількість наукових досліджень, аналізів, науково-практичних і науково- методичних заходів. Багато з них торкаються організації і діяльності органів виконавчої влади, що займають особливе місце в системі державної влади і наділені широким арсеналом засобів зміцнення порядку і законності, забезпечення прав і законних інтересів громадян.
Водночас, необхідно зауважити, що в науці адміністративного права відсутні комплексні наукові роботи, присвячені аналізу парадигми виконавчої влади та новим підходам до її розвитку як сфери публічного управління в умовах глобалізації та євроінтеграції, що актуалізує дослідження цієї тематики.
Натомість, хочемо зазначити, що питання діяльності органів виконавчої влади знайшли своє відображення у працях багатьох знаних українських вчених, з-поміж яких: В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, А. І. Берлач,
Ю. П. Битяк, В. Т. Білоус, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук, В.Ф. Гриценко, І. П. Голосніченко, В. В. Зуй, А. А. Коваленко, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпа¬ков, А. Т. Комзюк, Т.М. Кравцова, В.І. Курило, Н. Р. Нижник, О. І. Остапенко,
О. П. Рябченко, О. В. Скрипнюк, С. Г. Стеценко, Ю. О. Фрицький,
В. О. Шамрай, В. К. Шкарупа та ін.
До питання про класифікацію функцій органів виконавчої влади в спеціальних і загальних роботах з адміністративного права зверталися такі вчені як: О. М. Бандурка, Д. Н. Бахрах, І. Л. Бачило, І. Л. Бородін,
H. П. Бортник, Є. В. Додін, І. І. Евтихієв, М. В. Корнієнко, О. В. Кузьменко, В.І. Курило, Б. М. Лазарєв, І. О. Личенко, В. П. Пєтков, А.І. Суббот, М. М. Тищенко, Х. П. Ярмакі та ін.
Розвиток органів виконавчої влади в умовах формування інформаційного суспільства знайшов своє відображення в наукових працях
I. В. Арістової, О. А. Баранова, Д.О. Беззубова, К.І. Бєлякова, В. М. Бес- частного, В. М. Брижка, В. М. Гаращука, І. С. Грищенка, Д. Г. Заброди, О.О. Золотар, Р.В. Ігоніна, С.С. Єсімова, Р. А. Калюжного, М. В. Коваліва, Д. М. Лук’янця, С. В. Пєткова, А. І. Собакаря, Л.Г. Чистоклетова, М.Я. Швеця та ін.
Теоретико-методологічне підґрунтя дисертації склали висновки, викладені у працях С.С. Алексєєва, Д. Белл, А. Берг, Ж-Л. Бержель, П. Джонстон, Ф. Емері, О. Ерліха, С.Г. Братуся, В.Л. Грохольського, І.М. Жа- ровської, М. Кастеллс, М.С. Кельмана, В.Б. Ковальчука, Дж. Міллер,
В. Л. Ортинського, К. Прибрам, П. М. Рабіновича, Р. Сассерінд, С.С. Сливки, П. Соммера, М.П. Стрельбицького, О. Тофлера, Е. Шмідт-Ассманна та ін.
Проте цілісного комплексного дослідження щодо сучасної парадигми виконавчої влади в науковій вітчизняній науці немає, а тому вважаємо за необхідне перейти від фрагментарного аналізу виконавчої влади до ґрунтовного комплексного наукового дослідження. Основні положення дисертації покликані сприяти подальшому розвитку теоретичного дослідження суті виконавчої влади як сфери публічного управління, втіленню нових підходів до її реалізації в контексті позитивного досвіду розвинутих країн світу та використанню сформульованих пропозицій у нормотворчому процесі та практиці правореалізації та правозастосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджується з Пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2016-2020 рр., затвердженими Національною академією правових наук України 03.03.2016 р. Визначена проблематика дослідження узгоджується з положеннями Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015.
Тема дисертаційної роботи відповідає науковому напряму Навчально- наукового інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка»: «Правові, психологічні та інформаційні проблеми розвитку державності в Україні», затвердженому Вченою радою Національного університету «Львівська політехніка» 24 червня.2014 р. протокол № 5. Дисертація виконана в межах науково-дослідної роботи кафедри адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового Інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка»: «Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина в умовах розбудови правової держави» (державний реєстраційний номер 0116U004099).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукових праць представників адміністративного права, специфіки функціонування виконавчої влади в Україні та врахування позитивного досвіду зарубіжних країн у цій сфері, подати обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо формування сучасної парадигми виконавчої влади, а також удосконалення чинного законодавства, що сприятиме її реалізації.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
- подати загальну характеристику стану наукового дослідження виконавчої влади в системі державної влади України;
- визначити вихідні методологічні основи дослідження виконавчої влади в системі державної влади України;
- проаналізувати формування, становлення і розвиток виконавчої влади в Україні як складової державної влади;
- з’ясувати напрями взаємодії виконавчої влади і громадянського суспільства;
- подати сучасне розуміння виконавчої влади як сфери публічного управління;
- розкрити поняття, зміст та нормативно-правові засади провадження у сфері управлінської діяльності органів виконавчої влади;
- охарактеризувати нормотворчу функцію як основу функціонування виконавчої влади;
- проаналізувати систему виконавчої влади та форми її реалізації в умовах децентралізації;
- подати характеристику діяльності Уряду України та інших центральних органів виконавчої влади;
- з’ясувати правовий статус місцевих органів виконавчої влади в контексті децентралізації;
- визначити пріоритетні завдання органів виконавчої влади щодо євроінтеграції України;
- розкрити особливості функціонування органів виконавчої влади в умовах інформаційного суспільства;
- сформулювати теоретичні та практичні шляхи реалізації електронного урядування в Україні;
- проаналізувати зарубіжний досвід використання інформаційних технологій органами виконавчої влади;
- розкрити концептуальні засади реформування органів виконавчої влади України;
- проаналізувати зовнішній державний контроль щодо органів виконавчої влади як елемент правового забезпечення режиму законності;
- подати аналіз та визначити проблеми реалізації антикорупційних заходів в органах виконавчої влади.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, у яких реалізується діяльність органів, уповноважених здійснювати виконавчу владу в Україні.
Предмет дослідження - парадигма виконавчої влади в Україні в адміністративно-правовому аспекті.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплексна система методів і способів наукового пізнання, що дозволяють здійснити всебічний аналіз предмета дослідження і зробити відповідні пропозиції та рекомендації. При цьому вибір концептуальних підходів і способів зумовлений передусім міждисциплінарним, комплексним характером дослідження й особливостями обраної проблематики.
Методологічне підґрунтя дисертації склали філософські, загальнонаукові і спеціальні наукові методи, найбільш ефективні для пізнання сфери державної влади, і зокрема її виконавчої гілки. Формування оптимальної моделі виконавчої влади, де, з одного боку, задовольняється потреба особи у вільному розвитку, з іншого - складається раціональне управління суспільними процесами, ефективно реалізуються функції держави, не обмежується сферою права, а вимагає міждисциплінарного підходу: залучення знань політичної, філософської, етичної, соціологічної, економічної наук, теорії державного управління та ін.
Загальну світоглядну основу дослідження склав діалектичний метод пізнання явищ і процесів суспільної дійсності, що передбачає застосування загальних принципів: об’єктивності, всебічності, історичного підходу.
Застосування цього методу дало змогу, всебічно, повно і об'єктивно дослідити роль чинників зовнішнього середовища у формуванні сучасної парадигми виконавчої влади; показати взаємозумовленість стійкості і мінливості суспільних відносин, відносності і рухливості кордонів діяльності виконавчої влади; розкрити взаємозв’язок виконавчої влади і громадянського суспільства; значно глибше осягнути зміст та сутність виконавчої діяльності, яка розглядається в органічному зв’язку з діяльністю інших гілок державної влади та їх органів (Розділи 1-3, пп. 4.1, 4.3, 5.2, 5.3).
Проблематика роботи зумовила широке використання системного методу, який зажадав всебічного вивчення об’єкта як цілісної сукупності складових його підсистем, елементів у всьому різноманітті виявлених властивостей і взаємозалежностей всередині об’єкта, а також між об’єктом і зовнішнім середовищем. Це забезпечило аналіз системи органів виконавчої влади та організаційних аспектів основних напрямів її діяльності у контексті децентралізації влади, правових обмежень, організаційно-правового механізму поділу влади, інститутів громадянського суспільства, вбудованих у сферу громадського контролю (Розділи 2-5).
Синергетичний метод дозволив дослідити виконавчу владу як систему, що самоорганізується (Розділ 3).
Аксіологічний характер меж функціонування виконавчої влади обумовлений цінністю соціальних меж і обмежень на всіх її рівнях, що додають цій гілці влади властивості стабільності та безпеки. Цінність правового обмеження випливає з характеристик права (нормативної визначеності, загальнообов’язковості, державної забезпеченості), його сутнісного зв’язку зі свободою, рівністю, справедливістю.
В роботі використані різноманітні загальнонаукові прийоми і способи: індукції і дедукції, системно-структурний, функціональний, аналізу і синтезу (усі Розділи). Окрім того, загальнонаукові методи представлені формально логічним, соціологічним, і статистичним (усі Розділи), а спеціально-наукові - формально-юридичним, правової семіотики і порівняльно-правовим (Розділи
2- 5). У процесі дослідження використовувалися й інші, вироблені наукою і апробовані практикою, загальні та спеціальні наукові методи вивчення державно-правових явищ і процесів.
Нормативну основу роботи склали Конституція України, Закони України та інші нормативно-правові акти, які регулюють питання діяльності органів виконавчої влади та інших гілок державної влади, а також адміністративне та інформаційне законодавство окремих зарубіжних держав.
Емпіричну базу дослідження становить аналіз статистичних даних щодо діяльності ОВВ, а також результати соціологічного опитування 160 респондентів - публічних службовців різних рівнів органів виконавчої влади.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційна робота є новітнім комплексним науковим дослідженням, в якому на основі аналізу системи органів виконавчої влади усіх рівнів та специфіки їх організації в контексті сучасного державотворення та розвитку адміністративно-правової науки, обґрунтовано і розкрито парадигму виконавчої влади в Україні як правової конструкції.
Найвагоміші результати дисертаційного дослідження, які отримані авто¬ром особисто і характеризують наукову новизну роботи, полягають у такому:
вперше:
- здійснено системну характеристику парадигми виконавчої влади в контексті розвитку сучасної науки адміністративного права, що дозволило обґрунтувати необхідність її формування як системи докорінних адміністра¬тивно-правових перетворень, орієнтованих на досягнення соціально значущих цілей та реалізації принципу людиноцентризму на основі сукупності управлінських процедур, що призводять до зміни форм, методів і змісту діяльності ОВВ та, як наслідок, до зміни сфер суспільних відносин у контексті евроінтеграційних прагнень держави;
- доведено, що парадигму виконавчої влади України необхідно формувати з урахуванням соціально-політичних особливостей розвитку українського суспільства та глибинних процесів, які у ньому відбуваються. Натомість, запозичення зарубіжного досвіду функціонування моделей виконавчої влади потребує врахування зовнішніх загроз та внутрішніх чинників, побудови необхідної інфраструктури, подальшої децентралізації та максимального сприяння інтеграції інститутів громадянського суспільства у діяльність ОВВ;
- з огляду на демократичний, соціальний, правовий вектори розвитку держави, задекларовані в Конституції України, запропоновано ефективність діяльності органів виконавчої влади вимірювати та оцінювати на основі соціально значущих параметрів, зокрема: чисельність населення, якість життя, тривалість життя, розвиток охорони здоров’я, підприємницька активність,
захист материнства і дитинства, розвиток культури та ін.;
- визначено особливості функціонування органів виконавчої влади в умовах інформаційного суспільства. Встановлено, що ефективне запровадження інформаційно-комунікаційних технологій в діяльності ОВВ повинно ґрунтуватись на прийнятті комплексу правових і організаційних заходів. Відкритість діяльності ОВВ можлива виключно в умовах належного регулювання усіх аспектів діяльності цих органів, зокрема шляхом прийняття адміністративних регламентів, а також права на забезпечення громадянам доступу до публічної інформації про діяльність ОВВ як органів публічної влади;
- принципи побудови сучасної моделі управлінської діяльності органів виконавчої влади, запропоновано розділити на такі види: а) конституційні принципи (передусім, принцип дотримання прав людини і громадянина, принцип законності, соціальної відповідальності та ін.); б) адміністративно- правові засади (зокрема принцип цілепокладання та ін.); в) принципи реформування державного апарату (принципи демократичності, ефективності, підконтрольності); г) принципи форм і методів, які реалізуються в управлінській діяльності органів держави (зокрема, принцип підготовленості кадрів);
- відповідно до сучасної парадигми державної влади визначено поняття компетенції державного органу, шляхом вказівки на сукупність таких елементів: сфери суспільного життя, що є об’єктом діяльності органу; державної функції, яку орган повинен здійснювати в певній галузі суспільного життя і яка проявляється в низці окремих питань, що підлягають віданню органу; конкретні повноваження службовців, що є засобом успішного здійснення зазначеної функції в згаданій сфері суспільного життя;
- виокремлено ознаки нормотворчої діяльності виконавчої влади, серед яких: нормативні акти, які видаються за її результатами мають підзаконний характер та регламентуються у чіткому законодавчому порядку; можуть затверджуватися і скасовуватися вищестоящими органами; нормотворчість органів виконавчої влади сприяє законодавчому процесу, тобто розвиває законотворчість; стадійність нормотворчого процесу.
- здійснено новітній аналіз теоретичних і практичних шляхів реалізації електронного урядування в Україні. Встановлено основні чинники, що перешкоджають запровадженню та розвитку технологій електронного урядування в системі державного управління або їх ефективному використанню, а саме: недостатність або відсутність державного системного контролю в цій сфері; фактична відсутність централізованої структури державного управління процесами інформатизації державних органів; відсутність взаємодії у функціонуванні інформаційно-комунікаційних систем державних органів, відомча відокремленість; неефективна державна політика щодо стандартизації, особливо у сфері відкритих стандартів для їх застосування в галузі державних послуг, кредитно-фінансовій сфері, економіці, електронній комерції, освіті тощо; невідповідність законодавства у сфері ІКТ та інформаційної безпеки системі законодавства Європейського Союзу;
- запропоновано низку змін та доповнень до чинного законодавства, що сприятиме налагодженню інформаційної взаємодії між органами виконавчої влади на рівні Уряду та інших центральних органів виконавчої влади завдяки використанню технології блокчейн, яка дозволяє зберігати цілісність і доступність даних та одночасно забезпечувати безперешкодну передачу даних без ризику їх втрати, зміни чи знищення;
удосконалено:
- вихідні методологічні основи дослідження виконавчої влади в системі державної влади України;
- підходи щодо розуміння ролі зовнішнього державного контролю стосовно органів виконавчої влади як елемента правового забезпечення режиму законності. Обґрунтовано доцільність ширшого залучення громадськості в процеси реформування ОВВ та запропоновано нормативне закріплення контрольних функцій за досягненням суспільно важливих результатів за громадськими радами, які функціонують при ОВВ;
- визначення основних чинників прояву корупції в органах виконавчої влади, якими є: доволі широка свобода адміністративного розсуду в діях посадових осіб, що дозволяє створювати адміністративні бар’єри; недосконалість нормативних актів, що не містять достатніх підстав для прийняття рішень посадовими особами; недолік адміністративних процедур, зокрема процедур оскарження дій посадових осіб; нормативні колізії, що дозволяють завищувати вимоги, необхідні для реалізації прав людини і громадянина; дублювання повноважень органів виконавчої влади, нечітке визначення обсягу їх компетенції; відсутність детальних норм, що встановлюють відповідальність посадових осіб за порушення законодавства та ін.;
- напрями вдосконалення діяльності виконавчої влади в Україні в контексті євроінтеграційних процесів. Доведено, необхідність удосконалення нормативно-правової основи діяльності ОВВ, шляхом створення комплексного нормативно-правового регулювання на рівні законів, підготовлених на основі всестороннього наукового дослідження моделі виконавчої влади, обґрунтованої методології та системи відносин у сфері управлінської діяльності органів виконавчої влади, а також галузеве нормативно-правове регулювання за окремими сферами життєдіяльності суспільства, що міститиме підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади та інших учасників, які забезпечують реалізацію функцій ОВВ, вироблених із залученням кращих експертів і фахівців у відповідних галузях.
набуло подальшого розвитку:
- характеристика стану наукового дослідження виконавчої влади в системі державної влади України;
- питання становлення і розвитку виконавчої влади в Україні як складової державної влади. Підкреслено, що ефективна реалізація виконавчої влади залежить від того, як її розподілено між відповідними державними органами, та від засад її реалізації;
- аспекти взаємодії виконавчої влади і громадянського суспільства.
Визначено, що успішність діяльності органів виконавчої влади безпосередньо залежить від зворотнього зв’язку між змістом управління та інтересами суб’єктів, що підлягають управлінню, який досягається, передусім, за рахунок участі незалежних інститутів громадянського суспільства в управлінській діяльності;
- питання сучасного розуміння виконавчої влади як сфери публічного управління, що дозволило визначити публічно-управлінські функції ОВВ як процес, що включає і процедури (надання адміністративних послуг, адміністративні процедури), і питання державної служби, й інституційні питання (управління людськими ресурсами, стратегічне планування, формування і координація відповідної політики);
- визначення поняття системи виконавчої влади та форм її реалізації в умовах децентралізації;
- поняття, зміст та нормативно-правові засади провадження у сфері управлінської діяльності органів виконавчої влади;
- визначення правового статусу місцевих органів виконавчої влади в контексті децентралізації;
- пріоритетні завдання органів виконавчої влади щодо євроінтеграції України. Обґрунтовано, що вибір певного напряму соціально-економічного розвитку держави, а це асоціація з Європейським Союзом і відповідно адаптація національного законодавства, передбачає коректування і оновлення вітчизняного законодавства з урахуванням поставлених цілей і завдань сучасного державотворення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять і науково-теоретичний, і практичний інтерес, а саме - можуть бути використані у:
- науково-дослідній сфері - для подальшого розроблення загальнотеоре-тичних аспектів діяльності органів виконавчої влади в Україні;
- навчальному процесі - під час викладання дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес», «Адміністративне судочинство», «Інформаційне право»; для підготовки відповідних навчально-методичних матеріалів (довідка Національного університету «Львівська політехніка» № 67¬01-1184 від 03.07.2018р.);
- сфері правотворчості - для удосконалення вітчизняного законодавства у сфері діяльності органів виконавчої влади;
- правореалізаційній діяльності - для підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади (довідка Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у Львівській області № 2914/14/01-2018 від 01.08.2018р.; Дослідний інститут ПВНЗ «Львівський університет бізнесу та права», довідка № 12 від 20.12.2018р).
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею. Усі теоретичні висновки і практичні результати дослідження сформульовані особисто. При використанні матеріалів інших дослідників зроблено відповідні посилання. Наукові напрацювання співавторів не використовувались.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка».
Результати дослідження оприлюднено на науково-практичних заходах: IV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Захист прав і свобод людини і громадянина в умовах формування правової держави» (м. Львів, 27 травня 2015р.); науково-практичної конференції «ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні» (м. Львів, 18 листопада 2016 р.); науково- практичному круглому столі «Адміністративне право і процес: проблеми та перспективи розвитку» (м. Львів, 29 лютого 2016 р.); науково-практичній конференції «Правові, соціально-психологічні та інформаційні процеси державотворення в контексті євроінтеграції» (м. Львів, 8-9 лютого 2016 р.); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави» (м. Львів, 30 травня 2017 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Тенденції розвитку адміністративного права в Україні» (м. Львів, 27 квітня 2017 р.); ІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції «ІТ-право: проблеми та перспективи розвитку в Україні» (м. Львів, 17 листопада 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасна університетська правова освіта і наука» (м. Київ, 23 лютого 2018 р.); Всеукраїнській заочній науково-практичній конференції «Адміністративне право і процес: проблеми та перспективи розвитку» (м. Львів, 30 березня 2018 р.); Міжнародній заочній науково- практичній конференції «Політичні, соціальні, економічні, психологічні та правові механізми регулювання міграційних процесів у сучасних умовах»: матеріали Міжнародної заочної науково-практичної конференції. (м. Львів, 17 травня 2018 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки ди¬сертації викладено у 31 науковій публікації, зокрема: 1 одноосібній монографії; 20 статтях у наукових фахових виданнях України, серед них 12 статей - у виданнях, які включено до міжнародних наукометричних баз, а також у 10 тезах виступів на науково-практичних заходах.
Структура та обсяг дисертації. Структура й обсяг дисертаційної роботи зумовлені метою, завданнями, об’єктом і предметом дослідження. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, п’яти розділів, поділених на сімнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків (21 сторінка). Повний обсяг дисертації - 498 сторінок, із них 384 сторінки основного тексту. Список використаних джерел становить 69 сторінок (631 найменування).

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, яка полягала у комплексній адміністративно-правовій характеристиці парадигми виконавчої влади в Україні.
Найважливіші наукові і практичні результати роботи є такими:
1. Аналіз стану наукового аналізу попередніх доробок дає змогу констатувати значну зацікавленість наукової спільноти в державно-владних явищах, та й в оптимальній моделі функціонування виконавчої влади, проте наукове обґрунтування сучасної адміністративної реформи є нечіткими, безсистемними, в них відсутній цілеспрямований людиноцентричний вектор розвитку. Науковий аналіз питання вироблення цілісної моделі виконавчої влади, реформування органів виконавчої влади різних рівнів також має мати цілісну будову, тому необхідним є дослідження цілого конгломерату виконавчої влади як вагомої системи публічно-владної сфери загалом. Доведена необхідність вироблення нових підходів до функціонування виконавчої влади, що обумовлюється потребою пошуку оптимальних, що відповідають сучасним завданням розвитку української державності, моделей побудови публічної влади на всіх її рівнях і встановлення на цій основі чітких та ефективних механізмів стримувань і противаг, покликаних забезпечувати взаємодію і гармонізацію функціону-вання законодавчої і виконавчої гілок державної влади.
2. Зміст концепції державної влади безпосередньо залежить від методологічної основи, її аналізу і, насамперед, від сутності феномена влади. Тому поняття влади як соціального явища вчені вважають передумовою в розгляді будь-яких державно-правових явищ. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що виконавча влада має низку узагальнюючих ознак:
1) влада як складний соціальний і правовий феномен існує з моменту створення соціуму і характеризується реальною можливістю управляти діями людей, узгоджуючи суперечливі індивідуальні або групові інтереси, під-коряючи їх єдиній волі за допомогою переконання або примусу; 2) виконавча влада є різновидом влади соціальної та політичної, але не тотожна їм, адже їй притаманні власні специфічні риси. Сферою дії політичної влади є весь комплекс відносин, що відбувається в рамках політичної системи. Сферою державно-владного впливу є відносини, пов’язані з реалізацією інтересів власне держави як самостійного суб’єкта політичної системи суспільства. Ці сфери взаємопов’язані та взаємозалежні. Держава, з одного боку, опирається на політичні інститути для реалізації своїх цілей, з іншого боку, використовуючи механізми правового регулювання, встановлює межі та напрями їхньої діяльності.
3. Доведено, що за сутністю та правовим значенням для суспільного існування державна влада характеризується тим, що здійснює управлінську діяльність суспільством. Для вказаного вона володіє спеціальним цілісним фаховим апаратом, який здійснює завдання і функції у різних сферах, які покладені на них нормами права. Визначена система органів державної влади має широкі повноваження та репрезентує державу, оскільки уповноважена діяти від її імені. Ефективність функціонування системи органів виконавчої влади залежить від того, як саме її розподілено між відповідними держав-ними органами та від засад її реалізації; сьогодні вирізняються два пріори-тетні напрями вдосконалення реалізації виконавчої влади: по-перше, струк-турне удосконалення органів цієї гілки влади, тобто створення оптимальної структури у кожній галузі); по-друге, удосконалення здійснюваних цими органами повноважень (способом чіткішого їх розподілу, закріплення і вдос-коналення умов і порядку їх реалізації).
4. Констатовано, що механізм взаємодії органів державної вико-навчої влади і громадянського суспільства є вагомим чинником демокра-тизації держави, забезпечує ефективність прийнятого управлінського рішен-ня, сприйняття його з боку громадян та формування системи права на основі ціннісного визначення прав і свобод людини, громадянина, захисту їх законних інтересів. Визначено, що в нашій державі на сучасному етапі розвитку правової системи, потребують активізації такі аспекти діалогу громадськості та влади: налагодження взаємодії шляхом удосконалення функціонування органів державної влади; активізація діалогу шляхом забезпечення можливості брати участь громадянам в управлінні державними справами; використання новітніх інформаційних технологій для удоскона-лення врядування; посилення комунікативної діяльності органів державної виконавчої влади; подолання корумпованості чиновницького апарату.
5. Зазначено, що в Україні виконавча влада реалізується органами виконавчої влади, які утворюють систему ОВВ з такими ознаками як єдність цільового призначення, функціональна самодостатність, ієрархічність організації, субординаційність зв’язків між структурними рівнями тощо. Доведено, що реформування системи органів виконавчої влади має постійний характер і є необхідною умовою ефективного виконання поставлених перед нею завдань.
6. Виділено ознаки органу виконавчої влади: а) займає певне місце в системі державного механізму; б) бере участь у виконанні функцій держави у визначеній сфері суспільних відносин; в) має відповідну організаційну структуру, яка відповідає меті його діяльності; г) має здатність діяти від імені держави в формі виконавчо-розпорядчої діяльності; д) наділений публічно - владними повноваженнями. Виходячи з наведених ознак, стверджується, що правовий статус органу виконавчої влади: а) визначає його місце в системі державних органів, встановлених Конституцією України, або в тій чи іншій їх підсистемі; б) фіксує його призначення в системі виконання державних функцій шляхом встановлення основної мети, завдань і функцій; в) закріплює певну організаційну структуру і ресурси (або порядок їх формування) шляхом встановлення порядку фінансування, розподілу матеріальних засобів, необхідних для реалізації його завдань і функцій, шляхом регламентації порядку організації роботи; г) визначає компетенцію органу, тобто окреслює коло його прав і обов’язків, необхідних для реалізації мети, завдань і функцій; статус визначає методи і форми діяльності органу.
7. Обґрунтовано, що компетенція органів виконавчої влади становить сукупність функцій і повноважень стосовно сфери об’єктів управління. Відповідно до цього компетенція державного органу визначено шляхом вказівки на: 1) сферу суспільного життя, що є об’єктом діяльності органу; 2) державну функцію, яку орган повинен здійснювати в певній галузі суспільного життя і яка проявляється в низці окремих питань, що підлягають віданню органу; 3) конкретні повноваження службовців, що є засобом успішного здійснення зазначеної функції в згаданій сфері суспільного життя.
8. Визначено, що провадження у сфері управлінської діяльності як форма реалізації організаційної функції управління виступає і як засіб, і як форма управлінської діяльності, до якого висуваються правові та організаційні вимоги, будучи критерієм і показником належної державно владної організації публічного управління, формування та реалізації державної політики з різних питань суспільного розвитку.
Провадження у сфері управлінської діяльності орієнтоване на досягнення конкретного правового результату, складається з актів поведінки, які послідовно змінюються, врегульоване нормами права, ієрархічно побудоване, постійно знаходиться в динаміці, визначає порядок здійснення управлінських дій. Провадження у сфері управлінської діяльності потребує наявності правового інструментарію для реалізації функцій державного управління, складаються з процедур, які охоплюють адміністративні дії, що вчиняються суб’єктами управління, виступаючи організаційно-правовою формою реалізації організаційної функції державного управління.
9. Вказано, що регламентацію провадження за зверненнями громадян і петицій у електронній формі доцільно розглядати з позиції інформаційного права на базі адекватного проблемно-орієнтованого варіанта системного підходу щодо використання інформаційних ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки баз даних і телекомунікаційних систем. Основним елементом провадження за зверненнями громадян є адміністративна процедура - це нормативно врегульована, спрямована на досягнення конкретного результату, формалізована діяльність уповноважених органів публічної влади з розгляду та вирішення індивідуальних адміністративних справ, прийняття адміністративних рішень, що сприяють реалізації встановлених в законах прав, свобод, законних інтересів громадян і організацій.
10. Нормотворча функція виконавчої влади проявляється через її нормотворчу діяльність, яку слід розуміти як особливий вид правотворчості. Ознаками нормотворчої діяльності є те, що нормативні акти, які видаються за її результатами мають підзаконний характер та регламентуються у чіткому законодавчому порядку; можуть затверджуватися і скасовуватися вищестоящими органами; нормотворчість органів виконавчої влади сприяє законодавчому процесу, тобто розвиває законотворчість; стадійність нормотворчого процесу.
11. Зазначено, що пошук оптимальної моделі публічної адміністрації на місцях в цілому органічно пов’язаний з процесом децентралізації і деконцентрації повноважень центральних органів виконавчої влади з метою розмежування, збалансування та уникнення їх дублювання між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Деконцентрація передбачає передачу низки повноважень до територіальних органів центральних органів виконавчої влади та до місцевих державних адміністрацій. Децентралізація - делегування виконання державних повноважень органам місцевого самоврядування.
12. Доведено, що пріоритетними завданнями органів виконавчої влади щодо євроінтеграції України передусім мають стати 1) адаптація українського законодавства з питань діяльності ОВВ до законодавства ЄС;
2) впровадження європейських стандартів у діяльність органів виконавчої влади України, що є необхідним євроінтеграційним кроком української влади.
При цьому важливу роль відіграє стандартизація діяльності органів виконавчої влади, яка є досить складним завданням, оскільки його вирішення вимагає запровадження значної кількості стандартів (правил), до того ж, у значну кількість сфер.
13. Комп’ютеризація й інформатизація - неодмінні атрибути публічного управління, мають різні ресурси впливу на управлінські процеси, найважливішим з яких є інформаційні ресурси. Ефективне використання ресурсів інформації відкриває перед суб’єктами публічного управління низку можливостей. До таких належать автоматичне планування діяльності, використання експертних систем, які виконують значну частину роботи, та налагодження діалогу між наукою і практикою в режимі реального часу. Інформаційні ресурси можуть застосовуватися і як допоміжний засіб для внутрішніх процесів публічного управління, і для опублікування найбільш важливих її положень. Останнє робить стратегію правового розвитку публічного управління прозорішою та доступнішою, що є головним аспектом європейського публічного управління.
14. Зазначено, що адміністративно-правове регулювання використання інформаційного ресурсу має низку невирішених проблем, наприклад, відсутня детальна регламентація можливості надання інформаційного ресурсу на платній основі. Враховуючи викладене, вважаємо за необхідне законодавчо закріпити право на безкоштовне отримання інформаційного ресурсу, утвореного у сфері публічного управління в електронному вигляді.
Визначення поняття «інформаційний ресурс у публічному управлінні» на законодавчому рівні забезпечить не тільки змогу вільно використовувати значну частину діючих нормативних актів, а й дозволить вирішити низку завдань у сфері публічного управління інформаційною сферою взагалі та інформаційним ресурсом зокрема, особливо в умовах зростання обсягів електронних документованих ресурсів, значна частина яких існує в комп’ютерних мережах.
15. Наголошено, що захист інформації у публічному управлінні є елементом діяльності більш широкого спектру - забезпечення інформаційної безпеки України. При цьому захист інформації забезпечується стабільним функціонуванням інституційних структур, різних підсистем, що володіють потенціалом соціального контролю та управління у відповідних сферах.
Підкреслено, що принципово неможливо побудувати ідеально надійну систему інформаційної безпеки. Крім того, систему інформаційної безпеки неможливо побудувати, ґрунтуючись виключно на фізичних і технічних (апаратних і програмних) засобах. Доведено, що міцність системи безпеки передусім визначається стійкістю і професіоналізмом персоналу, а підвищення її рівня відбувається за рахунок кадрових, нормативних і морально-етичних заходів.
16. З’ясування сутності електронного уряду з точки зору державного управління дозволило визначити його як інформаційну систему взаємодії влади і суспільства на основі поєднання внутрішньої урядової і зовнішньої суспільної інфраструктури через владні Інтернет-представництва (портали), що розширює доступність державно-управлінських послуг та скорочує строки їх надання.
Електронне урядування як корпоративна система національного, регіонального або відомчого масштабу має кілька аспектів, що відображають його теоретико-методологічні, організаційні, інституційні, нормативно-правові, технологічні та інші основи. Комплексне вивчення цих аспектів є обов’язковою передумовою отримання цілісного системного уявлення про це та оволодіння відповідними знаннями і навичками фахівця організаційних систем електронного урядування будь-якого рівня.
Упровадження е-урядування є складним процесом, що потребує значних матеріальних, інтелектуальних і фінансових ресурсів та вирішення комплексу правових, організаційних і технологічних проблем. Основними чинниками, що перешкоджають запровадженню та розвитку технологій електронного урядування в системі державного управління або їх ефективному використанню, є такі: недостатність або відсутність державного системного контролю в цій сфері; фактична відсутність централізованої структури державного управління процесами інформатизації державних органів; відсутність взаємодії у функціонуванні інформаційно-комунікаційних систем державних органів, відомча відокремленість; неефективна державна політика щодо стандартизації, особливо у сфері відкритих стандартів для їх застосування в галузі державних послуг, кредитно-фінансовій сфері, економіці, електронній комерції, освіті тощо; невідповідність законодавства у сфері ІКТ та інформаційної безпеки системі законодавства ЄС.
17. Встановлено, що електронне урядування - це система взаємодії державних інституцій з окремим громадянином та суспільством в цілому через інформаційно-комунікаційні технології, що забезпечує оперативне, відкрите та неупереджене вирішення будь-яких соціально-побутових проблем. Крім того, електронне урядування мінімізує контакт громадян із чиновниками, тим самим зменшуючи корупційну складову.
18. Дослідження нормативно-правової бази електронного документообігу, інформаційної взаємодії державних органів уможливила окреслення таких проблем:
відсутність: системного і комплексного підходу при формуванні
відповідної правової бази; оперативного ведення електронного урядування та недостатність координування;
необхідність: внесення відповідних змін та доповнень до нормативно- правових актів, які не повністю узгоджені між собою; гармонізації законодавства України з міжнародними нормами і стандартами; нормативно¬правового регулювання питання захисту інформації при взаємодії державних органів через глобальну мережу Інтернет тощо.
19. Узагальнюючи досвід використання інформаційних технологій у публічному управлінні держав з найбільш розвинутою інформаційно- комунікаційною системою та інформатизацією публічного управління доцільно визначити основні напрями. З позиції аналізу міжнародного досвіду використання інформаційних технологій у публічному управлінні запропоновано напрями використання ІКТ, передусім щодо надання адміністративних послуг, що охоплюють європейську практику: 1) угод про надання адміністративних послуг; 2) визначення принципів державної політики у сфері адміністративних послуг; 3) отримання адміністративної послуги через представника фізичних осіб; 4) ведення реєстру адміністративних послуг;
4) критеріїв оцінки адміністративних послуг (відмінна доставка адміністративних послуг одержувачу; ефективне й правильне використання ресурсів; кооперація з іншими органами держави з орієнтацією на широкий вибір адміністративних послуг; забезпечення неупереджених консультацій, і державі, і одержувачу; розвиток всіх аспектів трудової діяльності; здійснення своїх обов’язків чесно і неупереджено; огляд всіх законів і нормативних правових актів, що стосуються державної послуги; забезпечення того, що поведінка індивідуального працівника не вплине на репутацію адміністративних послуг загалом); 6) досудового вирішення конфліктів (спорів).
20. Практика держав Європейського Союзу підтверджує необхідність створення такої внутрішньої організації, яка забезпечує гнучку інтеграцію нових пріоритетних напрямів використання ІКТ в різні системи інноваційного публічного управління, де переважають не ресурси і матеріальні цінності, а інтелект персоналу і його сприйнятливість до нововведень.
Європейська модель публічного управління має відкритий інноваційний характер, що дає змогу аналізувати неефективні підходи до вирішення соціально-економічних питань під час впровадження інформаційних техно¬логій у національну систему публічного управління. Ідея полягає в можливості розширення використання громадського капіталу в розробці і прийнятті управлінських рішень при одночасному підвищенні їх економічної ефектив¬ності за рахунок того, що частина технології комплексного менеджменту орієнтована, передусім, на зростання економічної ефективності.
Для України у довгостроковій перспективі бачення розвитку інноваційного публічного управління до 2025 року включає в себе: перехід провідної ролі в національній інноваційній системі від держави до приватних структур, підвищення ефективності інвестицій, що вкладаються в дослідження і розробку впровадження ІКТ у публічне управління.
21. Запропоновано низку змін та доповнень до законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, а саме: Закону України «Про Кабінет
Міністрів України» від 27.02.2014 р. № 794-VII; Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. № 3166-VI; Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР; Постанови Кабінету Міністрів України № 950 від 18.07.2007 р. «Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України»; Постанови Кабінету Міністрів України № 56 від 30.01.2019 р. «Деякі питання цифрового розвитку»; Постанови Кабінету Міністрів України № 348 від 14.04.1997 р. «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації»; Постанови Кабінету Міністрів України № 492 від
01.10.2014 р. «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань електронного урядування України»; Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1102-р від 18.12.2018 р. «Про внесення змін до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474 і від 27 грудня 2017 р. № 1013»; Стратегії реформування державного управління України на період до 2021 року; Порядку інтеграції інформаційних систем державних органів та органів місцевого самоврядування до Єдиного державного порталу адміністративних послуг затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.09.2016 № 1501/248.
Окрім того, підготовлено проект концепції інформаційного забезпечення функціонування виконавчої влади в умовах побудови інформаційного суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бабич О.М. Реформування системи місцевих органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування: сьогодення та перспективи. Часопис Київського університету права. 2009. № 2. С. 110-116.
2. Нижник Н.Р., Кульчій І.О., Муза О.В. Виконавча влада в Україні: реформування та перспективи. Полтава: ПУЕТ, 2012. 144 с.
3. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: указ Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98. Офіційний вісник України. 1999. № 21. Ст. 943.
4. Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020»: указ Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015. Офіційний вісник Президента України. 2015. № 2. Ст. 154.
5. Коваленко А. А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: Монографія. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,
2002. 512 с.
6. Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етно-національних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2009. 448 с.
7. Валевський О.Л. Методологічні засади аналізу державної політики. Філософська думка. 2000. № 5. С. 59-81.
8. Мартинюк Р. Парламентська відповідальність уряду в зарубіжній та вітчизняній практиці: компаративний аналіз. Вибори та демократія. 2010. №1. С. 54-62.
9. Невинский В. В. Конституционный принцип разделения властей и наделение полномочиями руководителя высшего исполнительного органа государственной власти субъекта Российской Федерации. Вестник Тюменск. гос. ун-та. № 2. С. 55-59.