Докторович Марина Олександрівна. Формування соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім'ї

brief description

Докторович Марина Олександрівна. Формування соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім'ї : дис... канд. пед. наук: 13.00.05 / Інститут проблем виховання АПН України. — К., 2007. — 208, [7]арк. — Бібліогр.: арк. 160-183

Докторович М.О. Формування соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім’ї. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 соціальна педагогіка. Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2007.
Дисертаційне дослідження присвячене теоретичним і практичним питанням формування соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім’ї. У роботі висвітлено теоретичні засади та практичний стан сформованості соціальної компетентності старших підлітків з урахуванням специфічного впливу неповної сім’ї. Визначено та теоретично обґрунтовано структуру соціальної компетентності, розкрито зміст, форми та методи її формування у старших підлітків. Визначено критерії соціальної компетентності, рівні її сформованості, подано їх соціально-педагогічну характеристику. Розроблено комплексну методику формування соціальної компетентності у старших підлітків з неповних сімей, експериментально перевірено її ефективність.

Аналіз соціально-педагогічної, психологічної, соціологічної та філософської літератури засвідчує, що на сьогодні не існує єдиного визначення поняття «соціальна компетентність», відсутні як діагностичні методики, так і методики формування соціальної компетентності, які б враховували особливості старшого підліткового віку.
Соціальна компетентність це набута здатність гнучко орієнтуватися в мінливих соціальних умовах та ефективно взаємодіяти з соціальним середовищем.

Доведено, що сутністю соціальної компетентності старшого підлітка є дорослішання, яке відбувається у двох напрямах: психофізіологічному (позначається на всіх сферах розвитку) та психосоціальному (відбувається у пошуку соціальної ідентичності).
Основним завданням соціальної компетентності у старшому підлітковому віці є досягнення самостійності та прийняття відповідальності за себе та свої вчинки. Формування соціальної компетентності обумовлено такими когнітивними процесами як самопізнання, самовідношення та самовизначення.

Розроблено і науково обґрунтовано структуру соціальної компетентності, визначено її компоненти: когнитивно-ціннісний, емоційно-мотиваційний, інтерактивно-комунікативний та поведінково-діяльнісний.

Змістом соціальної компетентності є наявність знань, умінь і навичок, необхідних для ефективної взаємодії із соціумом.

Згідно досліджень в сфері психології особливістю старшого підліткового є криза ідентичності як основа формування своєї самототожності, визнання себе як особистості та індивідуальності. Цей процес супроводжується переоцінкою існуючих і пошуком нових цінностей та проявляється в поведінці й життєвій стратегії старшого підлітка. Криза ідентичності обумовлена розвитком самосвідомості, яка є базою формування соціальної компетентності.
Науково обґрунтовано критерії і показники сформованості соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім’ї. Визначено наступні критерії: самовизначення (сформованість власного «Я»); ціннісні орієнтації; самостійність; соціальна активність; саморегуляція; інтелектуальна лабільність; синергічність. Кожний критерій визначається рядом параметрів.
За даними констатувального експерименту обґрунтовано три рівні сформованості соціальної компетентності старшого підлітка, які характеризують вид мотивації (внутрішня чи зовнішня); стійкість; усвідомленість: оптимальний, адаптивний, індиферентний. Складено їх психолого-педагогічні характеристики.
Обґрунтовано, розроблено та експериментально апробовано комплексну методику формування соціальної компетентності старших підлітків із неповних сімей, яка включала в себе: техніки (вправи), ситуації морального вибору, психодраму, створення груп самодопомоги, тренінги.
Представлено динаміку зміни рівнів сформованості соціальної компетентності старших підлітків із неповних сімей: на оптимальному від 10,9% до 26,2%; на адаптивному від 56,2% до 63,2%; на індиферентному від 32,9% до 10,6%.

Зроблено їх порівняльний аналіз із контрольними групами.

У ході експериментального дослідження доведено, що процес соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім’ї є ефективним за наступних соціально-педагогічних умов: компенсації недостатнього батьківського впливу силами соціального педагога та волонтерів; забезпечення мотивації формування соціальної компетентності; застосування методів активізації батьківської позиції; використання соціально-педагогічних інтерактивних методів.
Результати дослідження підтвердили висунуті у гіпотезі дослідження основні припущення та дозволили зробити висновок про ефективність запропонованої комплексної методики формування соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім’ї.

Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх проблем і завдань психосоціального становлення особистості старшого підлітка, а відкриває шляхи до подальших наукових пошуків у соціальній педагогіці. Перспективними можуть бути дослідження механізмів формування соціальної компетентності в різних соціально-педагогічних умовах, визначення її завдань та змісту в кожному віковому періоді, розробка діагностичних методик визначення рівня сформованості соціальної компетентності.