Дрозд Альона Вікторівна Забезпе­чення недоторканності права власності в кримінальному провадженні

brief description

Дрозд Альона Вікторівна, науковий співробітник Нау­ково-дослідного інституту публічного права: «Забезпе­чення недоторканності права власності в кримінальному провадженні» (12.00.09 - кримінальний процес та кри­міналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність). Спецрада Д 64.700.01 у Харківському на­ціональному університеті внутрішніх справ МВС України

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНА УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ДРОЗД АЛЬОНА ВІКТОРІВНА
УДК 343.13:343.131 (477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕДОТОРКАННОСТІ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність
(081 - право)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
А.В. Дрозд
Науковий керівник - Фоміна Тетяна Григорівна
кандидат юридичних наук
Харків - 2019

ЗМІСТ
ВСТУП 14
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕДОТОРКАННОСТІ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 24
1.1. Історичні аспекти становлення та розвитку недоторканності права власності в кримінальному процесі 24
1.2. Сутність недоторканності права власності, як засада кримінального провадження 45
1.3 Зарубіжний досвід правового регулювання недоторканності права власності в кримінальному процесі 61
Висновок до розділу 1 76
РОЗДІЛ 2. ПРАВОМІРНЕ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 78
2.1. Випадки та підстави правомірного обмеження права власності в кримінальному провадженні 78
2.2. Процесуальний порядок тимчасового вилучення майна 94
2.3. Арешт майна як спосіб обмеження та позбавлення права власності в кримінальному провадженні 115
Висновок до розділу 2 135
РОЗДІЛ 3. ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕДОТОРКАННОСТІ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 137
3.1. Міжнародно-правові стандарти захисту права власності в кримінальному процесі 137
3.2. Забезпечення слідчим, прокурором недоторканності права власності в кримінальному провадженні 157
3.3. Судовий контроль за дотриманням недоторканності права власності в кримінальному провадженні 181
Висновок до розділу 3 200
ВИСНОВКИ 202
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 207
ДОДАТКИ 236
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Із прийняттям у 1996 році Конституції України та ратифікацією у 1997 році Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кардинально змінено вектор розвитку та подальшого вдосконалення національного законодавства, в тому числі кримінального процесуального. Визначальним кроком у цьому напрямі стало прийняття 13 квітня 2012 року Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), в якому одним із завдань кримінального провадження закріплено захист особи, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, зокрема й права володіння, користування і розпорядження кожною людиною своєю власністю, якого ніхто не може протиправно позбавити. Це право відповідно до приписів ст. 41 Основного Закону України є одним із конституційних, але, на відміну від права на життя та здоров’я, не є абсолютним, оскільки у випадках, обсязі та порядку, визначених законом, особа може бути обмежена або навіть позбавлена цього права. У зв’язку з цим дуже важливо, щоб передбачені в КПК України відповідні випадки позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження були допустимими з точки зору норм і принципів міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, практики Європейського суду з прав людини та Основного Закону нашої держави.
З огляду на важливість завдання щодо неухильного дотримання прав, свобод і законних інтересів особи в кримінальному провадженні законодавцем уперше в окремій главі 2 КПК України закріплено загальні засади кримінального провадження, які є керівними положеннями, першоосновою всієї системи гарантій забезпечення та реалізації прав осіб, які так чи інакше залучаються до кримінального провадження. Однією із засад кримінального провадження, зміст якої розкривається у ст. 16 КПК
України, є недоторканність права власності. Відтак, нормативне закріплення недоторканності права власності саме як засади кримінального провадження поставило перед науковцями, юристами, практиками доволі нелегке завдання - переосмислити усталені підходи та догматичні явлення про сутність, значення та процесуальний порядок обмеження й позбавлення права власності під час кримінального провадження, досягнути балансу між приватними та публічними інтересами, адже саме у цій сфері діяльності права і свободи особи піддаються найбільшому обмеженню.
Проблемні питання забезпечення прав особи в кримінальному процесі, у тому числі права власності, досліджували у своїх працях С. А. Альперт, Ю. П. Аленін, В. В. Вапнярчук, В. І. Галаган, І. В. Гловюк, В. О. Гринюк, Ю. М. Грошевий, В. С. Зеленецький, О. В. Капліна, Н. С. Карпов, О. Б. Комарницька, Л. М. Лобойко, В.Т. Маляренко, В. В. Назаров, В. Т. Нор, М. А. Погорецький, В. О. Попелюшко, Д. Б. Сергєєва, О. Ю. Татаров, В. М. Тертишник, А. Р. Туманянц, В. М. Трофименко, М. С. Строгович, Л. Д. Удалова, Т. Г. Фоміна, С. С. Чернявський, О. В. Швидкова,
В. Ю. Шепітько, В. П. Шибіко, О. Г. Шило, О. О. Юхно, Ю. П. Янович,
0. Г. Яновська та інші провідні вчені-процесуалісти.
В умовах дії КПК України 2012 року на дисертаційному рівні питанню реалізації засади недоторканності прав власності в кримінальному провадженні приділили посилену увагу О. П. Кучинська «Роль принципів кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників» (Київ, 2013); Г. М. Куцкір «Засада недоторканності права власності: поняття, зміст і реалізація у кримінальному провадженні» (Одеса, 2015); І. В. Гловюк «Кримінально-процесуальні функції: теоретико-методологічні засади і
практика реалізації» (Одеса, 2015); Н. С. Моргун «Засада недоторканності права власності у досудовому кримінальному провадженні» (Київ, 2015);
1. А. Тітко «Нормативне забезпечення та практика реалізації приватного інтересу в кримінальному процесі України» (Харків, 2016); В. І. Фаринник «Теоретичні, правові та праксеологічні проблеми застосування заходів забезпечення кримінального провадження в кримінальному процесі України» (Київ, 2018) та ін. Напрацювання цих правників створили фундаментальне підґрунтя для подальшого наукового пошуку з питань нормативного забезпечення недоторканності права власності під час кримінального провадження і обов’язково мають бути враховані в процесі вдосконалення чинного законодавства України.
Тим часом, доводиться констатувати, що в умовах постійного оновлення кримінального процесуального законодавства, до чинного КПК України вже внесено низку змін і доповнень, які, безумовно, також стосуються питань обмеження або позбавлення права власності в кримінальному провадженні. Насамперед, це стосується нововведень, пов’язаних із виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України (в тому числі виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання цього Плану стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації), питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших кримінальних правопорушень тощо.
Отже, в умовах чинного законодавства та новітньої правозастосовної практики окремі питання реалізації засади недоторканності права власності в кримінальному провадженні не знайшли доктринального осмислення або ж залишаються недостатньо розробленими, дискусійними та суперечливими. Відтак, наразі існує необхідність у науковому вивченні нормативно¬правового регулювання забезпечення недоторканності права власності в царині останніх змін, що має здійснюватися з виваженим поєднанням європейських правових стандартів кримінального судочинства, надбанням історичного розвитку кримінального процесу України та практичного досвіду правозастосовної діяльності. Вказані обставини в своїй сукупності свідчать про актуальність теми дисертаційного дослідження, що й зумовило її обрання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертація виконана відповідно до Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада
2015 р. № 1393-р, а також відповідає Пріоритетним напрямам наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ на період 2015-2019 років, затвердженим наказом МВС України від 16 березня 2015 р. № 275. Дослідження проведено згідно з науково - дослідною темою Харківського національного університету внутрішніх справ «Наукове супроводження реформування системи кримінальної юстиції в Україні» (реєстраційний номер 011ЗШ08190). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ від 27 грудня
2016 р. (протокол № 13).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є отримання нових результатів у вигляді наукових висновків щодо характеристики правового механізму забезпечення недоторканності права власності в кримінальному провадженні, виявлення пов'язаних із цим проблем і формування на цій основі обґрунтованих пропозицій з удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України та практики його застосування.
Поставлена мета зумовлює необхідність вирішення таких завдань:
- висвітлити історичні аспекти становлення та розвитку недоторканності права власності в кримінальному процесі;
- дослідити сутність недоторканності права власності як засади кримінального провадження;
- проаналізувати зарубіжний досвід правового регулювання недоторканності права власності в кримінальному процесі;
- з’ясувати випадки та підстави правомірного обмеження права власності в кримінальному провадженні;
- розглянути процесуальний порядок тимчасового вилучення майна;
- охарактеризувати арешт майна як спосіб обмеження та позбавлення права власності в кримінальному провадженні;
- визначити міжнародно-правові стандарти захисту права власності в кримінальному процесі;
- охарактеризувати сучасний стан забезпечення слідчим, прокурором недоторканності права власності в кримінальному провадженні;
- розкрити зміст і встановити значення судового контролю за дотриманням недоторканності права власності в кримінальному провадженні.
Об’єктом дослідження виступають правовідносини, що виникають і розвиваються під час забезпечення недоторканності права власності в кримінальному провадженні.
Предметом дослідження є забезпечення недоторканності права власності в кримінальному провадженні.
Методи дослідження Для досягнення поставленої мети і виконання зумовлених нею завдань, а також наукового обґрунтування результатів дослідження використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, які застосовуються в юридичній науці. Звернення до історико-правового методу дозволило вивчити розвиток нормативних основ забезпечення недоторканності права власності в кримінальному процесі України (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод використовувався у процесі аналізу кримінального процесуального законодавства України, деяких зарубіжних країн, міжнародних документів і практики Європейського суду з прав людини (підрозділи 1.3, 3.1, 3.3). Системно-структурний і догматичний методи надали можливість розкрити сутність таких дефініцій, як «засади кримінального провадження», «недоторканності права власності під час кримінального провадження (підрозділ 1.2), «тимчасове вилучення майна» (підрозділ 2.2), «арешт майна» (підрозділ 2.3). Формально-юридичний метод покладено в основу аналізу норм попереднього та чинного кримінального процесуального законодавства України з питань нормативного забезпечення недоторканності права власності в кримінального процесі (розділи 1-3). Статистичний та соціологічний методи застосовано під час опитування слідчих і прокурорів, узагальнення та опрацювання емпіричного матеріалу, статистичних звітів, матеріалів слідчої та судової практики (розділи 2-3). Задля забезпечення об’єктивності та достовірності отриманих результатів дослідження зазначені методи використано комплексно.
Нормативно-правову та інформаційну основу дослідження становлять Конституція України, закони України, міжнародно-правові договори, КПК України, рішення Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, постанови Верховного Суду, Інформаційні листи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, законодавство деяких зарубіжних країн.
Емпіричну базу дослідження становлять результати узагальнення матеріалів 182 кримінальних проваджень, зведені дані анкетування 145 слідчих Національної поліції та 62 працівників прокуратури, судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, а також власний досвід роботи у слідчих підрозділах МВС України та Національної поліції.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексною кваліфікаційною науковою працею, в межах якої досліджено теоретичні та практичні проблемні питання, що виникають під час забезпечення недоторканності права власності в кримінальному провадженні. У роботі обґрунтовано низку положень і висновків, що містять наукову новизну і є важливими для юридичної науки та правозастосовної діяльності, зокрема:
вперше:
- констатовано, що сучасне унормування недоторканності права власності як засади кримінального провадження розширює сферу своєї дії, свідченням чого є зміст положень ст. 41 Конституції України та ст. 16 КПК України, що дає можливість виділити два взаємопов’язані та взаємодоповнюючі структурні елементи цієї засади: 1) статистичний - право особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; 2) динамічний - позбавлення або обмеження права власності здійснюється на підставі вмотивованого судового рішення, а тимчасове вилучення майна відбувається без судового рішення;
- аргументовано доцільним надання слідчому, прокурору права звертатися до слідчого судді з клопотанням про зняття арешту з майна під час досудового розслідування, а також унормувати процесуальний порядок зняття арешту з майна у випадку закриття слідчим, прокурором кримінального провадження;
- обґрунтовано шляхи вдосконалення строку розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна, на яке за рішенням Директора Національного антикорупційного бюро України (або його заступником), накладено попередній арешт;
- запропоновано унормувати процесуальний порядок обшуку мобільного телефону як джерела інформація, у зв’язку з чим обґрунтовано необхідність розширення змісту поняття «інше володіння особи», визначене у ч. 2 ст. 233 КПК України;
- констатовано про відсутність законодавчо закріпленого порядку подання слідчим, прокурором, а також розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна з метою спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, у зв’язку з чим запропоновано зміни до ч. 5, ст. 171, ч. 6 ст. 173 КПК України;
удосконалено:
- доктринальне розуміння таких правових дефініцій, як «засади кримінального провадження», «недоторканність права власності», «тимчасове вилучення майна» тощо;
- обґрунтування необхідності законодавчого врегулювання порядку припинення дії ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів щодо вилучених речей та документів;
- наукову позицію про необхідність унормування в КПК України слідчої (розшукової) дії - обшук особи, у зв’язку з чим запропоновано зміст цієї статті;
- законодавчі положення щодо порядку подання цивільним позивачем клопотання про арешт майна;
дістали подальшого розвитку:
- деталізація етапів розвитку забезпечення недоторканності права власності в кримінальному процесі України, зокрема виділено чотири основні етапи (від початку Х ст. і до прийняття чинного КПК України);
- наукові позиції про доцільність вручення підозрюваному, обвинуваченому, засудженому, третім особам копії клопотання про арешт майна;
- погляди про необхідність перегляду законодавчого підходу до унормування строку направлення слідчим, прокурором клопотання про накладення арешту на вилучене майно та обґрунтування щодо збільшення даного строку до 5 робочих днів після вилучення майна;
- положення про доцільність обов’язкового використання технічних засобів фіксації в ході проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки, рекомендації та пропозиції впроваджено та вони можуть бути використані у:
- законотворчій діяльності - під час розроблення та опрацювання проектів змін і доповнень до низки положень кримінального процесуального законодавства України з питань обмеження або позбавлення права власності;
- правозастосовній діяльності - для надання практичної допомоги слідчим органів Національної поліції при розслідуванні кримінальних правопорушень, підготовці методичних рекомендацій та проведенні занять у системі службової підготовки (акт впровадження Головного слідчого управління Національної поліції України від 25 жовтня 2018 р.);
- освітньому процесі - при проведенні занять з навчальних дисциплін «Кримінальний процес», «Розслідування окремих видів злочинів», підвищенні кваліфікації слідчих Національної поліції, підготовці освітніх програм, навчальних і практичних посібників, підручників, курсів лекцій (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 27 вересня 2018 р.);
- науково-дослідній діяльності - при подальшому дослідженні питань, пов’язаних із забезпеченням недоторканності права власності в кримінальному провадженні (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 27 вересня 2018 р.).
Апробація матеріалів дослідження. Основні положення й висновки дослідження доповідалися автором і були оприлюднені на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема: «Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності» (м. Хмельницький, 3 березня 2017 р.); «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, 7-8 квітня 2017 р.); «Актуальні питання досудового розслідування та тенденції розвитку криміналістичної методики» (м. Харків, 21 листопада
2018 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, знайшли своє відображення у восьми наукових публікаціях, чотири статті з яких - у наукових фахових юридичних виданнях України, одна стаття - у міжнародному науковому виданні та три тези доповідей на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Робота складається з анотацій, переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (246 найменувань на 28 сторінках) і додатків. Повний обсяг дисертації становить 249 сторінок, із них основний текст дисертації - 198 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації на основі наукових позицій учених, чинного законодавства та практики його застосування здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання, що полягає в отриманні нових результатів у вигляді наукових висновків щодо характеристики правового механізму забезпечення недоторканності права власності в кримінальному провадженні, виявлення пов’язаних із цим проблем і формування ймовірних шляхів їх подолання. Проведене дослідження дає можливість сформулювати такі найбільш важливі висновки.
1. З огляду на ретроспективний аналіз історичних пам’яток права різних періодів, а також вивченням наукових праць встановлено, що лише з плином часу право власності почало визначатися саме як право володіння, користування та розпоряджання своїм майном (тобто, формування «тріади» права власності). Унаслідок розвитку поняття та змісту права власності в кримінальному процесуальному праві України почав запроваджуватися принцип (засада) недоторканності права власності, який, беззаперечно, може вважатися однією з ґрунтовних основ захисту цього права. Зважаючи на це, в КПК України 2012 року недоторканність права власності в кримінальному провадженні отримало чітке унормування, ставши однією із загальних засад.
2. Засади кримінального провадження, визначені в главі 2 КПК України, утворюють єдину взаємопов’язану та взаємодоповнюючу систему, тим самим впливаючи на ефективність досягнення завдань кримінального провадження, а недотримання однієї із них може спричинити порушення інших.
Засада недоторканності права власності виконує охоронювану та регуляторну функцію, оскільки спрямована на недопущення обмеження чи позбавлення одного із основоположного права людини - права власності. Але недоторканність права власності не є абсолютною, адже законом можуть бути передбачені випадки правомірного й законного обмеження чи позбавлення особи цього права. Тобто, у відповідних нормах закону мають бути чітко закріплені підстави, при наявності яких особу можна обмежити або позбавити права власності під час кримінального провадження.
3. Аналіз кримінального процесуального законодавства європейських країн та країн-учасниць СНД дав можливість згрупувати окремі відмінності щодо особливостей нормативної регламентації недоторканності права власності, зокрема, у яких:
1) сформовано принцип недоторканності права власності (Вірменія, Молдова, Азербайджан, Киргизія, Туркменістан, Казахстан);
2) не передбачено окремої регламентації цього принципу (ФРН, Франція, Естонія);
3) правова регламентація недоторканності права власності унормовано в межах інших принципів (наприклад, за КПК Грузії це принцип недоторканності особистого життя; за КПК Білорусії, Таджикистану та Узбекистану - недоторканність житла чи іншого володіння особи).
4. Системний аналіз положень КПК України дав змогу визначити такий перелік процесуальних дій, під час проведення яких можливе обмеження права власності, а саме: огляд житла чи іншого володіння особи; обшук житла чи іншого володіння особи; обшук особи; негласні слідчі (розшукові) дії; тимчасовий доступ до речей та документів; тимчасове вилучення майна; арешт майна; обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи; моніторинг банківських рахунків.
Недосконалість законодавчих положень, які врегульовують правові підстави правомірного позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження, а також визначають їх критерії, зумовлює неоднакову слідчу та судову практику щодо застосування однорідних правовідносин, а більшість судових рішень з цього питання є діаметрально протилежними, навіть при застосуванні одних і тих самих положень закону.
5. Тлумачення змісту ч. 1 ст. 167 КПК України призвело до виокремлення трьох взаємопов’язаних аспектів, що характерні для поняття тимчасово вилученого майна: по-перше, вилучене майно належить як підозрюваному, так і іншим особам, у володінні, користуванні та розпорядженні якої воно перебуває; по-друге, тимчасово вилученим може бути виключно майно, перелік якого передбачено в ч. 2 ст. 167 КПК України; по-третє, ознака тимчасовості триває до вирішення питання про арешт майна або його повернення, оскільки вилучення відбувається без ухвали слідчого судді. При цьому, подальше знаходження майна в сторони обвинувачення, а далі розпорядженні суду до винесення остаточного судового рішення в кримінальному провадженні, має бути легалізовано.
Вивчення судової практики арешту тимчасово вилученого майна засвідчило факт про її неоднозначність, а подекуди навіть діаметральну протилежність, особливо щодо відсутності статусу тимчасово вилученого майна для окремих предметів, які не відповідають вимогам ст. 190 Цивільного кодексу України.
6. Арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження накладається лише в межах кримінального провадження, тобто після внесення відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР. При цьому, арешт на майно накладається не інакше як за клопотанням прокурора, слідчого за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільним позивачем, про що слідчий суддя, суд виносить вмотивовану й обґрунтовану ухвалу. З огляду на це, з одного боку, арешт майна обмежує майнові права особи, щодо якої він накладається, а з іншого - виступає гарантією збереження речових доказів, можливої спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, а також забезпечення цивільного позову. У зв’язку з цим, при накладенні арешту на майно необхідно умовою є врахування балансу між приватним інтересом особи та публічними потребами досудового розслідування.
7. Дослідження міжнародно-правових стандартів у сфері захисту права власності, зокрема викладених у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, надало можливість виокремити три основні критерії законності контролю за правом власності:
1) правомірний контроль з боку держави за правом власності може здійснюватися лише в інтересах суспільства або в загальних інтересах;
2) позбавлення майна дозволяється лише на законних підставах та в судовому порядку;
3) під час обмеження права власності повинно бути дотримано розумне співвідношення інтересів суспільства та мети заходів.
У разі відсутності хоча б одного з вищевказаних положень ЄСПЛ може прийняти рішення про порушення положень Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
8. Відсутність правової регламентації обшуку особи як окремої слідчої (розшукової) дії створює низку проблемних питань теоретичного і практичного характеру, в тому числі пов’язаних із забезпеченням недоторканності права власності. Тому неоднозначне праворозуміння та правозастосування норм КПК України у цьому напрямі призвело до формування різних правових позицій щодо проведення особистого обшуку в практичній діяльності.
Наголошено на необхідності доповнення КПК України окремою статтею 234-1 «Обшук особи», в якій доцільно визначити мету цієї слідчої (розшукової) дії, випадки її проведення без ухвали слідчого судді тощо.
9. Виділено та розглянуто напрями діяльності слідчого судді, спрямовані на дотримання права власності особи в кримінальному провадженні, а саме:
1) прийняття рішення про застосування або відмову у застосуванні тих заходів забезпечення кримінального провадження, які можуть привести до обмеження права власності (тимчасовий доступ до речей і документів, арешт майна);
2) розгляд клопотань про проведення окремих слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, порядок проведення яких передбачає втручання у право власності особи (огляд та обшук житла чи іншого володіння особи; обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи; моніторинг банківських рахунків, тощо);
3) розгляд скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого і прокурора;
4) розгляд клопотань про передання чи знищення речових доказів, у тому числі щодо майна, яке належить фізичним та юридичним особам.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Александрова В. Застосування інституту арешту майна в законодавстві зарубіжних країн. Visegrad Journal on Human Rights. 2017. № 2/2. С. 11-15.
2. Аленін Ю. П., Волошина В. К. Поняття та система принципів кримінального провадження. Наукові праці Національного університету Одеська юридична, академії. 2014. Т. 14. С. 78-89.
3. Антонюк О. Зміст принципу непорушності права власності. Підприємство, господарство і право. 2017. № 5. С. 5-9.
4. Басай В. Д., Савченко В. А., Садова Т. В. Кримінальний процес України, Республіки Польщі та ФРН: порівняльний аналіз: навч. посібник. К.: Алерта, 2015. 480 с.
5. Баулін Ю. В., Борисов В. І., Гавриш С. Б. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Київ. 2003. 1196 с.
6. Білоус О. В. Невідкладні випадки проникнення до житла чи іншого володіння особи у кримінальному провадженні. Судова апеляція. 2014. № 3 (36). С. 40-46.
7. Біль про права. Фундамент свободи. [Текст] URL: http: //photos. state. gov/libraries/adana/30145/publications-other- lang/RUSSIAN.pdf.
8. Боботов С. В., Жигачев И. Ю. Введение в правовую систему США. М.: Норма, 1997. 333 с.
9. Бондаренко О. М. Арешт майна як одна з форм процесуального забезпечення участі осіб під час досудового розслідування. Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-2. С. 375-381.
10. Бредихин В. Е. Древняя и Московская Русь : учеб. пособие /
В. Е. Бредихин, А. А. Слезин, Р. Л. Никулин. Тамбов : Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2005. 132 с.
11. Васильев С. В. О функциях «соков» в связи с проблемой древнерусских «ябетников» и «ябедничеством» Судебника 1497 г. Исследования по истории средневековой Руси. М.; СПб., 2006. С. 101-112.