Дутка Галина Іванівна. Закон у системі нормативно-правових актів України

brief description

Дутка Галина Іванівна. Закон у системі нормативно-правових актів України: дисертація канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2003

Дутка Г. І.Закон у системі нормативно-правових актів України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003р.
Дисертацію присвячено теоретичному дослідженню місця та ролі закону в системі нормативно-правових актів незалежної України в контексті положень чинної Конституції України, тенденцій розвитку законотворчості в європейських, зокрема постсоціалістичних, країнах та формування правової держави.
Закон як нормативно-правовий акт пройшов довготривалий шлях свого становлення і розвитку від його розуміння як певного правила поведінки людей, установленого чиєюсь свідомою волею, до визнання його як акта, що приймається органом законодавчої влади (чи референдумом), регулює найбільш важливі суспільні відносини, володіє вищою юридичною силою. Закон” необхідно відрізняти від суміжних понять законодавчий акт”, законодавство”. Підкреслюється, що не всі закони є правовими за змістом. Найбільш суттєвим критерієм правового закону є невідчужувані і невід’ємні права людини.
У дисертації досліджується проблема предмета закону. У процесі будівництва незалежної правової держави в Україні відбулися зміни в сферах і напрямах законодавчого регулювання. Їх аналіз дає підстави констатувати, що предмет регулювання закону не є безмежним. З одного боку, він визначається сферою правового регулювання, за межами якої залишаються відносини, основані на нормах моралі, звичаях, традиціях, а з другого навіть у сфері правового регулювання предмет закону має певні межі, обумовлені, зокрема, принципом розподілу влади.
У дисертації розглядається проблема співвідношення принципів верховенства права і верховенства закону. Аналіз Конституції дає підстави стверджувати, що вона, закріплюючи принцип верховенства права, послідовно проводить принцип верховенства закону в системі нормативних актів. Принцип верховенства закону відображає корінний принцип демократизму належність влади і її здійснення безпосередньо народом та через представницькі органи влади.
Підкреслюється, що підвищенню ефективності законодавчого регулювання і укріпленню принципу верховенства закону в системі нормативних актів сприяє більш чітка ієрархія законов. В Україні це питання може розглядатися поки що тільки на доктринальному рівні. Конституційні основи для виділення окремих видів законів за їх юридичною силою відсутні. Пропонується у зв’язку з цим внести зміни до Конституції України і визначити статус таких видів законів за їх юридичною силою: Конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони.
У дисертації розглядається питання про колізії в законах. Дається їх поняття, визначаються причини колізій законів, розглядаються шляхи і способи їх розв’язання.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі загальні висновки:
1. Закон як нормативний акт пройшов довготривалий шлях свого становлення й розвитку від його розуміння як певного правила поведінки людей, встановленого чиєюсь свідомою волею, до визнання закону як акта, що приймається органом законодавчої влади (або ж референдумом), регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу. Закон” потрібно відрізняти від інших споріднених із ним понять законодавство” і законодавчий акт”.
Найбільш науково обґрунтованим є розуміння законодавства як сукупності законів, але таке розуміння можливе нині виключно на теоретичному рівні. Практично ж терміном законодавство” (у тому числі Конституцією України) охоплюються як закони, так і основані на них підзаконні нормативні акти, а також нормативні акти СРСР, що не втратили чинності.
Поряд із поняттям закон”, законодавство” має право на існування також поняття законодавчий акт”, яким окрім законів охоплюються акти делегованої законотворчості декрети Кабінету Міністрів України, видані відповідно до статті 971Конституції України 1978 року, та укази Президента України, видані ним у порядку реалізації пункту 4 розділу ХV Перехідні положення” чинної Конституції України. Незважаючи на їх недоліки та відмінності у природі (зокрема, щодо юридичної сили), ці акти мали певне позитивне значення для становлення правової системи незалежної України, оскільки дозволяли оперативніше реагувати на зміни у сфері економіки, які відбуваються нині в Україні.
2. Не всі закони та інші нормативно-правові акти є правовими за своїм змістом. Найважливішим предметним критерієм правового закону є невід’ємні, невідчужувані права людини. Вони є безпосередньо діючим правом і можуть застосовуватися всупереч закону, якщо він ігнорує, безпідставно обмежує права людини. Реальне життя правового закону можливе лише в умовах правової держави.
3. Гармонійність і цілеспрямованість правової системи досягається завдяки стабілізуючій ролі законів.
Аналіз Конституції дає підстави констатувати, що вона поряд із закріпленням принципу верховенства права послідовно проводить принцип верховенства закону в системі нормативних актів. Принцип верховенства закону відбиває корінний принцип демократизму належність влади народу й здійснення її, насамперед, безпосередньо та через представницькі органи влади.
4. У процесі будівництва незалежної демократичної правової держави в Україні відбулися зміни у сфері й напрямах законодавчого регулювання. Їх аналіз дає підставидля висновку, що предмет регулювання закону не є безмежним. З одного боку, він окреслюється сферою правового регулювання, за межами якої залишаються відносини, основані на нормах моралі, звичаях, традиціях тощо, а з другого навіть у сфері правового регулювання предмет закону має певні межі, обумовлені принципом розподілу влади (зокрема, визначеною компетенцією Верховної Ради України).
5. Важливою умовою забезпечення пріоритетної ролі закону в системі нормативно-правових актів є підвищення його якості, тобто ознак, властивих йому як ефективно діючому регулятору суспільних відносин.
Ознаки, які утворюють якість закону, доцільно диференціювати на два види: а) ознаки, що характеризують закон як форму (джерело) права, як нормативно-правовий акт; б) ознаки, властиві нормам права, що утворюють безпосередній зміст закону як регулятора суспільних відносин.
6. Підвищенню ефективності законодавчого регулювання та зміцненню принципу верховенства закону в системі нормативних актів сприяє більш чітка ієрархія законів.
В Україні це питання може розглядатися поки що на доктринальному рівні. Конституційні підстави для виділення окремих видів законів, які розрізняються за юридичною силою, нині відсутні. Тому намагання провести градацію законів шляхом прийняття спеціального закону про закони і законодавчу діяльність (або закону про нормативні акти) не має перспектив, оскільки не узгоджується з Конституцією.
Ієрархічна структура законів можлива тільки після внесення відповідних змін до Конституції України. У зв’язку з цим доцільно конституційно закріпити в якості своєрідних підсистем єдиної системи такі види законів: Основний Закон Конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони. Критеріями їх розмежування мають бути як особливості предмету регулювання (змістовні ознаки) , так і специфіка порядку ухвалення (процедурні ознаки), що у свою чергу зумовлює відмінності в юридичній силі таких законів (формально-юридичні ознаки).
7. Аналіз зарубіжного досвіду, а також, досвіду делегування законодавчих повноважень в Україні, нагромадженого за роки незалежності, дає підстави вважати, що цей інститут (за умови його належної врегульованості ) не може розглядатися як аномалія для демократичної й правової держави.
Незважаючи на ряд недоліків практики делегування законодавчих повноважень, що мала місце в Україні в 1993-2001 роках, вона відіграла певну позитивну роль у формуванні правової системи України перехідного періоду, надавши їй більшого динамізму та прискоривши врегулювання певних правових питань, зумовлених зміною економічної системи та способів правового регулювання.
8. Колізії у законах різновид юридичних колізій, що виникають при наявності розбіжності або суперечності між реально або формально чинними нормами права, які закріплені в законах та регулюють одні і ті ж фактичні відносини.
9. Причини виникнення колізій у законах поділяються на дві великі групи: об'єктивні й суб'єктивні.
При дослідженні даної проблеми слід виходити з двох факторів: специфіки фактичних відносин, що підлягають законодавчому регулюванню й особливостей законотворчості. У рамках першого фактора можна виділити три причини таких зіткнень: а) причини, пов'язані з динамікою правовідносин в часі (колізія в часі); б) причини, пов'язані з протяжністю правовідносин у просторі (просторові колізії); в) причини, пов'язані з диференційним регулюванням відносин правотворчості (змістовні колізії).
10. Поділ колізій, у тому числі у законах, може проводитися: а) в залежності від властивостей і особливостей; б) з точки зору юридичної сили конфліктуючих норм; в) в залежності від обсягу регулювання колізуючих правових приписів; г) з позицій системи права й системи законодавства; д) з урахуванням зіткнення юридичних норм.
Найбільш важливим для практики є розподіл колізій на темпоральні, просторові, ієрархічні (субординаційні) і змістовні. Саме така класифікація дозволяє максимально повно усвідомити властивості й особливості колізій і визначити шляхи і способи їх розв’язання.
Шляхи і способи розв’язання колізій у законах, як і юридичних колізій у цілому, є досить різноманітними. З певною долею умовності їх можна поділити на три основні групи: способи попередження (запобігання) колізій, способи усунення колізій і способи подолання колізій.