ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ПРО УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ, ІНШИХ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ

brief description

ЗМІСТ

Вступ_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 4–13

Розділ 1

Теоретичні основи та практика використання доказів та їх джерел при провадженні досудового слідства

1.1. Поняття доказів у кримінальному процесі України _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _14–23

1.2. Види джерел доказів у кримінальному процесі України _ _ _ _ _ _ _ _ _ 24–30

1.3. Практика використання доказів та їх джерел при провадженні
досудового слідства _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _31–40

Розділ 2

Види джерел доказів у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів¬

2.1. Показання свідка як джерело доказів у кримінальних справах про
злочини, передбачені ст. 212 КК України _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 41–77

2.2. Показання підозрюваного та обвинуваченого в ухиленні від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів як джерело доказів _ _ _ _ _ _78–96

2.3. Документи як основне джерело доказів при розслідуванні фактів
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів _ _ _ _ _ 97–111

2.4. Речові докази як джерело встановлення фактичних даних про
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів_ _ _ _ _ 112–125

2.5. Висновок експерта як джерело доказів у кримінальних справах про
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів _ _ _ _ 126–152

2.6. Протоколи слідчих і судових дій як джерело доказів
у кримінальних справах, порушених за ознаками злочинів,
передбачених ст. 212 КК України _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 153–157

2.7. Протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими
органами за результатами оперативно-розшукових заходів, як
джерело доказів ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов’язкових платежів_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 158–171

Висновки_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 172–180

Список використаних джерел_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 181–200

Додатки_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _201–224

ВСТУП

Актуальність теми. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, тобто злочини, передбачені ст. 212 КК України, є суспільно небезпечними діяннями, оскільки їх вчиненням порушується встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, що тягне за собою зменшення доходної частини державного та місцевих бюджетів, яка формується за рахунок надходження податків, зборів та інших обов’язкових платежів.
Як показує аналіз практики, при збиранні (формуванні), перевірці та оцінці доказів умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів і їх процесуальних джерел зустрічаються значні труднощі. Так, за даними Слідчого управління податкової міліції ДПА України, в період з січня 1998 року до січня 2004 року в провадженні слідчих знаходилось 54 726 кримінальних справ, порушених за ознаками ст. 212 (до 1 вересня 2001 року – ст. 148-2) КК України, з яких досудове слідство закінчено тільки у 26 741 справах (48,9 %), тобто менше ніж у половині. На стан розслідування фактів ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів суттєво впливають нестабільність законодавства, яке регулює сферу оподаткування, недосконалість норм чинного КПК України, відсутність єдиної науково розробленої методики розслідування цих злочинів, недостатня професійна підготовленість слідчих та співробітників оперативних підрозділів податкової міліції (зі стажем роботи до 3-х років у слідчих підрозділах у даний період працюють 61,1 % слідчих, а в оперативних підрозділах - 67,1 % співробітників), а також відсутність предметно-галузевих узагальнень слідчої практики і розробки на їх основі практичних рекомендацій щодо переліку та змісту джерел за допомогою яких встановлюються фактичні дані про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.
У різні періоди минулих століть і сьогодення загальні наукові проблеми теорії доказів, їх різновиди за походженням, інформативністю та іншими значущими властивостями їх джерел досліджувались багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими, а саме: В.Д. Арсеньєвим, М.І. Бажановим, А.Р. Бєлкіним, Р.С. Бєлкіним, Т.В. Варфоломєєвою, А.М. Васильєвим, Л.Є. Володимировим, А.І. Вінбергом, Ю.М. Грошевим, Е.О. Дідоренко, В.Я. Дороховим, А.Я. Дубинським, Л.М. Карнєєвою, В.Є. Коноваловою, В.К. Лисиченко, П.А. Лупинською, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нором, Р.Д. Рахуновим, Б.Г. Розовським, М.В. Салтєвським, М.С. Строговичем, І.Я. Фойницьким, М.О. Чельцовим, С.А. Шейфером, М.Л. Якубом та іншими. Більше двохсот праць вчених використані автором як вихідні науково-теоретичні основи при дослідженні обраної теми. Проте комплексного дослідження конкретних видів процесуальних джерел доказів та практики їх використання при провадженні у справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів до цього часу не проводилось.
У дисертації вперше на монографічному рівні, із врахуванням положень теорії доказів, норм чинного КПК України і міжнародного досвіду з питань встановлення і використання фактичних даних та їх джерел у кримінальному процесі, згідно до потреб практики розслідування кримінальних справ, порушених за ознаками злочинів, передбачених ст. 212 КК України, обґрунтований типовий перелік процесуальних джерел доказів і їх значення у встановлені фактів ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, проаналізовано сутність кожного з них та викладені авторські міркування і рекомендації щодо особливостей їх збирання (формування) на стадіях досудового слідства.
Викладеним обумовлена актуальність, наукова і практична значущість дисертації, в якій теоретичні положення, обґрунтування, висновки та запропоновані рекомендації спрямовані на удосконалення досудового провадження у кримінальних справах, порушених за ознаками злочинів, передбачених ст. 212 КК України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації належить до важливих у правозастосовчій практиці оперативних та слідчих підрозділів податкової міліції ДПС України та у науці кримінально-процесуального права; узгоджується з проблемами Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., яка затверджена Указом Президента України від 25.12.2000 № 1376/2000, та Послання Президента України «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000–2004 роки». Питання вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів, а також правовідносин, що виникають у сфері оподаткування та між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності при розслідуванні ухилень від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, входять у науково-дослідну проблематику кафедри кримінального права, процесу та криміналістики, і передбачені планом Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національної академії держаної податкової служби України (номер державної реєстрації 0102V005028); пов’язані із завданнями ДПА України і планами методичної роботи Слідчого управління податкової міліції ДПА України та відповідних структурних слідчих підрозділів регіональних ДПА (ДПІ). Розробка даної проблеми пов’язана із забезпеченням надходження належних коштів до державного та місцевих бюджетів і державних цільових фондів за рахунок вдосконалення галузей нормативно-правового регулювання порядку виявлення, документування та профілактики правопорушень у сфері господарської діяльності, дотримання конституційних та інших прав і законних інтересів громадян, усунення недоліків, що мають місце при застосуванні кримінально-правових і процесуальних норм у ході досудового розслідування злочинів, передбачених ст. 212 КК України.
Мета і задачі дослідження.
Метою дослідження є комплексний аналіз теоретичних та методичних питань специфіки реалізації положень теорії доказів і норм чинного КПК України, а також відомчих нормативних актів при збиранні (формуванні) доказів та використанні процесуальних їх джерел при проведенні дізнання та слідства у кримінальних справах, порушених за ознаками злочинів, передбачених ст. 212 КК України.
Зазначена мета конкретизується такими за темою задачами:
1. Критичний огляд опублікованих у літературі визначень поняття «процесуальне джерело доказів» і обґрунтування значущості цього поняття при провадженні дізнання та досудового слідства у кримінальних справах, порушених за ознаками злочинів, передбачених ст. 212 КК України;
2. Аналіз джерел доказів, перелічених у ч. 2 ст. 65 КПК України, та порядку їх збирання, фіксації і дослідження в стадіях досудового слідства;
3. Узагальнення практики розслідування кримінальних справ, порушених за ознаками злочинів, передбачених ст. 212 КК України, з метою:
а) виділення і типізації обставин, що підлягають доказуванню у цих справах;
б) описання особливостей видів джерел доказів, процесуальних та криміналістичних засобів, що застосовуються для їх виявлення, фіксації та дослідження, а також аналіз недоліків з цих питань, які зустрічаються в матеріалах конкретних кримінальних справ;
в) аналіз визначених у чинному КПК України порядку і умов допустимості використання окремих видів джерел доказів в процесі доказування обставин умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів та дотримання їх при провадженні досудового слідства у конкретних кримінальних справах;
4. Розробка теоретичних положень і методичних рекомендацій щодо збирання (формування) джерел доказів при провадженні досудового слідства у справах про злочини, передбачені ст. 212 КК України;
5. Обґрунтування пропозицій про доцільність розширення переліку джерел доказів, наведеному у ч. 2 ст. 65 КПК України, та уточнення редакції текстових конструкцій ст. 65, 145, 190 та 300 чинного КПК України і ст. 384 чинного КК України.
Об’єктом дослідження є сукупність кримінально-процесуальних відносин, які виникають в процесі збирання, перевірки і оцінки доказів та їх процесуальних джерел при провадженні досудового слідства у кримінальних справах, порушених за ознаками злочинів, передбачених ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів).
Предметом дослідження є положення чинного КПК України та інших нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок збирання (формування) доказів та їх процесуальних джерел, теоретичні та практичні проблеми, пов’язані із застосуванням цих норм співробітниками оперативних підрозділів та слідчими податкової міліції ДПС України при провадженні досудового слідства у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на положеннях діалектико-матеріалістичної теорії про взаємозв’язок соціальних явищ і процесів, об’єктивні закономірності їх відображення і пізнання, а також застосуванні загальнонаукових та спеціальних предметно-галузевих методів їх дослідження згідно з визначеним за темою завданням.
Із загальнонаукових методів автором використовувались: порівняльно-правовий – для визначення сутності й співвідношення норм кримінально-процесуального законодавства України та інших держав щодо змісту понять «доказ» та «джерело доказів», їх місця в системі кримінально-процесуальної теорії доказів і аналізу опублікованих точок зору щодо їх тлумачення в процесуальній і криміналістичній літературі; конкретно-соціологічний – при опитуванні за спеціально розробленою анкетою практичних працівників оперативних та слідчих підрозділів податкової міліції та ревізійних служб ДПА України з питань пошуку, дослідження і використання процесуальних джерел доказів (ч.2 ст. 65 КПК України) при розслідуванні фактів ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів; статистичний – при аналізі матеріалів кримінальних справ і статистичної звітності Слідчого управління податкової міліції ДПА України про розслідування злочинів, передбачених ст. 212 КК України; формально-логічний – при аналізі змісту понять «докази» і «джерела доказів» та обґрунтуванні пропозицій щодо уточнення текстових конструкцій ст. 65, 145, 190 та 300 чинного КПК України і ст. 384 чинного КК України.
Обґрунтування окремих теоретичних положень, висновків та практичних рекомендацій, викладених у дисертаційному дослідженні, базуються на системному аналізі положень Конституції України і відповідності до них чинного галузевого законодавства, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України і міжнародно-правових актів, а також постанов пленумів Верховного Суду і відомчих нормативно-правових актів ДПА України, які регламентують порядок оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб і сплати встановлених податків, зборів та обов’язкових платежів.
При написанні дисертації використані опубліковані праці вчених з теорії кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, юридичної психології та інші.
Емпіричну базу дослідження складали:
1. узагальнення результатів вивчення 150 кримінальних справ, порушених за ознаками вчинення злочинів, передбачених ст. 212 ( ст. 148-2) КК України, за період 1999–2003 роки, розглянутих судами Києва, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей, по яких вироки набрали законної сили;
2. узагальнені дані анкетування працівників оперативних та слідчих підрозділів податкової міліції та ревізійних служб ДПА України (всього опитано 175 слідчих; 145 працівників оперативних підрозділів податкової міліції та 135 ревізорів-інспекторів ДПС України);
3. статистичні звіти Слідчого управління податкової міліції ДПА України за 1999-2003 рр.;
4. 15-річний досвід роботи дисертанта в слідчих підрозділах МВС та податкової міліції ДПС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що воно є прикладним теоретико-практичним монографічним дослідженням кримінально-процесуальних джерел доказів, їх сутності та науково-практичної значущості в теорії кримінального процесу, а також особливостей збирання і використання їх при розслідування фактів умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.
До найважливіших теоретичних положень, висновків і практичних рекомендацій, викладених в рукописі дисертаційного дослідження відносяться:
1. Критичний аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства та опублікованих в юридичній літературі визначень поняття «докази» та класифікації їх джерел і характеристика існуючих невідповідностей в них.
2. Обгрунтування положення про доцільність включення в перелік джерел доказів (ч.2 ст. 65 чинного КПК України) додатково показань підсудного, засудженого, цивільного відповідача, цивільного позивача (представника позивача) та їх представників.
3. Визначення співвідношення понять «свідок у кримінальній справі» та «показання свідка» і обґрунтування процесуально-практичної значущості цих понять в теорії кримінально-процесуального права і практиці розслідування окремих видів злочинів, зокрема, передбачених ст. 212 КК України.
4. Визначення на основі узагальнення практики розслідування кримінальних справ типових видів джерел доказів у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.
5. Виснування методичних положень про особливості збирання, дослідження і використання видів джерел доказів при розслідуванні кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 212 КК України.
6. Обґрунтування на узагальнених матеріалах вивчення кримінальних справ висновку про те, що у доказуванні обставин вчинення злочинів, передбачених ст. 212 КК України типовими видами джерел доказів є переважно такі, в яких відображені та належно закріплені фактичні дані про них, а саме: речові докази, документи, протоколи слідчих дій і оперативно-розшукових заходів з відповідними, зазначеними в них додатками (фотознімки, матеріали відео-звукозапису, кінозйомки).
7. Обґрунтування висновку про те, що справи про злочини, передбачені ст. 212 КК України, можуть бути порушені тільки в тих випадках, коли достатні дані, які вказують на наявність ознак цих злочинів маються в представлених належно оформлених документах, а саме: актах перевірки дотримання податкового законодавства та первинних документах бухгалтерського та податкового обліку.
8. Обґрунтування пропозиції (М.М. Михеєнка, О.Р. Михайленка, М.П. Кузнєцова та інш.) про доцільність визначення в КПК України переліку невідкладних слідчих дій і включення до нього такої слідчої дії, як виїмка документів та інших об’єктів, що вказують на наявність ознак злочину.
9. Обґрунтування положень, пропозицій про конкретизацію в чинному КПК редакції ст. 65, 78, 145, 190 та 300 і ст. 384 чинного КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних положень і нових практичних висновків, пов’язаних із особливостями збирання і використання процесуальних джерел доказів співробітниками оперативних підрозділів та слідчими податкової міліції ДПС України при провадженні досудового слідства у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК України).
Отримані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій сфері – положення, які містяться у дисертації, поглиблюють основні засади науки кримінального процесу і можуть бути підґрунтям для подальших наукових досліджень проблем доказів та їх процесуальних джерел в сучасних умовах;
– у правотворчості – при вдосконаленні чинного кримінально-процесуального законодавства та завершенні роботи над проектом Кримінально-процесуального кодексу України;
– у правозастосовчій сфері – запропоновані висновки і практичні рекомендації спрямовані на вдосконалення практичної діяльності оперативних та слідчих підрозділів податкової міліції ДПС України щодо виявлення, документування та розслідування фактів умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів;
– у навчальному процесі – при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, викладанні відповідних навчальних дисциплін з курсів «Кримінальний процес» та «Криміналістика», а також спецкурсів «Дізнання та слідство», «Доказування на досудовому слідстві» та «Практикум із складання процесуальних документів»;
– у правовиховній сфері – висновки і пропозиції, що містяться в дисертаційному дослідженні, можуть слугувати матеріалами роботи з підвищення фахового рівня працівників оперативних та слідчих підрозділів податкової міліції ДПС України.
Особистий внесок здобувача. Всі сформульовані у дисертаційному дослідженні положення та висновки обгрунтовані на підставі особистих досліджень і аналізу норм чинного кримінально-процесуального законодавства та практики розслідування кримінальних справ, порушених за ознаками злочинів, передбачених ст. 212 КК України, слідчими та співробітниками оперативних підрозділів податкової міліції України. Ідеї і розробки, що належать В.Т. Білоусу, П.В. Цимбалу та В.К. Шкарупі, у співавторстві з якими опубліковані три праці, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального права, процесу та криміналістики Національної академії державної податкової служби України. Основні положення дослідження оприлюднено у повідомленнях на 5-ти науково-практичних конференціях, чотири з яких міжнародні: «Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти» (Запоріжжя, 2000); «Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників» (Київ, 2001), «Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України» (Луганськ, 2002); «Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення» і «Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці» (Ірпінь, 2000, 2002); використовуються при читанні спецкурсів: «Дізнання та слідство», «Доказування на досудовому слідстві», «Взаємодія слідчих і оперативних підрозділів при розслідуванні податкових злочинів» і «Практикум із складання процесуальних документів податковою міліцією» та при проведенні практичних і семінарських занять на факультеті податкової міліції та на курсах підвищення кваліфікації співробітників практичних підрозділів податкової міліції Національної академії ДПС України, а також Національної академії внутрішніх справ України за темами: «Докази і доказування», «Особливості провадження у кримінальних справах про злочини, вчинені у сфері оподаткування».
У Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності направлені пропозиції до проектів Законів України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» (ч. 2 ст. 65 та ч. 1 ст. 190 КПК України) та «Проекту Кримінально-процесуального кодексу України» (реєстр № 7431), які частково враховані робочою групою при доопрацюванні зазначених законопроектів.
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладені у монографії «Доказування при розслідуванні податкових злочинів» (2 та 3 розділи монографії написані автором одноосібно); навчальному посібнику «Дізнання та досудове слідство по податкових злочинах» (3 та 4 розділи написані автором одноосібно), крім того за темою дисертації автором опубліковано у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності «Правознавство» 4 наукові статті (три – одноосібно, одна – у співавторстві з П.В. Цимбалом: участь дисертанта полягає у збиранні матеріалу, написанні початкового варіанту і технічному оформленні кінцевого варіанту статті), а також тезах доповідей, надрукованих у матеріалах зазначених вище конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які поділяються на десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (231 найменування) та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 224 сторінки, із яких: список використаних джерел – 19 сторінок, додатки – 24 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки та запропонувати внести наступні зміни до чинного Кримінально-процесуального законодавства України та проекту КПК України:
1. Доказами в кримінальній справі є фактичні дані. При цьому під фактичними даними необхідно розуміти тільки відомості про факти, тобто інформацію про явища дійсності, що відбувалися у минулому.
2. З метою уникнення неоднозначного тлумачення терміну «доказ», при обговоренні проблем, пов’язаних з доказами у кримінальному судочинстві доцільно вживати терміни «кримінально-процесуальний доказ» чи «доказ у кримінальному процесі».
3. Джерело доказів не є складовою доказу. Визначальним є доказ, тобто фактичні дані (інформація), які містяться у відповідному джерелі. Для правильного вирішення справи має значення аналіз доказів, а не їх джерел.
4. При обґрунтуванні процесуальних рішень співробітник оперативного підрозділу податкової міліції (як особа, що провадить дізнання), слідчий податкової міліції, прокурор і суд зобов’язані посилатись на докази, обов’язково зазначаючи їх процесуальні джерела.
5. Доказами у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 КК України, є фактичні дані про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, зібрані в порядку, визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України, на підставі яких співробітник оперативного підрозділу податкової міліції (як особа, що провадить дізнання), слідчий податкової міліції, прокурор та суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 212 КК України, винуватість чи невинуватість особи, яка його вчинила, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами є також фактичні дані про умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, зібрані співробітниками оперативних підрозділів податкової міліції, як органу дізнання, у результаті проведення оперативно-розшукових заходів, якщо вони перевірені співробітником оперативного підрозділу податкової міліції, який провадить дізнання, слідчим податкової міліції чи судом у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України.
6. На стадіях досудового слідства джерелами доказів у кримінальних справах, порушених за фактами ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, необхідно вважати передбачені ч. 2 ст. 65 КПК України джерела встановлення фактичних даних (доказів) про вчинення злочинів, передбачених ст. 212 КК України, сформовані з матеріальних джерел (об’єктів живої та неживої природи) в результаті кримінально-процесуальної діяльності співробітників оперативних підрозділів (як осіб, що провадять дізнання) та слідчих податкової міліції чи прокурора.
7. Відповідно до чинного КПК України (ч. 2 ст. 65 КПК України), докази про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів на стадіях досудового слідства можуть бути встановлені: показаннями свідка, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів та іншими документами.
8. Щоб доказати існування певної обставини у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 КК України, необхідно одержати фактичні дані (докази) про існування цієї обставини у справі, не менше як з двох самостійних процесуальних джерел. Це дасть можливість контролювати достовірність фактичних даних, одержаних з одного джерела, шляхом співставлення їх із фактичними даними, одержаними з іншого джерела.
9. Специфіка злочинів, передбачених ст. 212 КК України, полягає в тому, що при їх розслідуванні не використовується таке джерело отримання фактичних даних, як показання потерпілого.
10. У зв’язку з відсутністю у кримінально-процесуальному законодавстві України визначення термінів «свідок» та «показання свідка», пропонуємо власне їх визначення:
 «Свідком у кримінальній справі може бути фізична особа, яка на
підставі особистого сприйняття чи з інших відомих джерел отримала відомості про факти, що стосуються дії або бездіяльності інших осіб і мають значення для правильного вирішення справи, викликана в установленому законом порядку органами розслідування, прокурором чи судом для участі у кримінальному процесі».
 «Показанням свідка можна вважати повідомлення фізичною
особою, на підставі особистого сприйняття чи отриманих з інших відомих джерел, фактичних даних, що стосуються дії або бездіяльності інших осіб і мають значення для правильного вирішення справи, зроблене в установленому законом порядку органам розслідування, прокурору чи суду».
11. Показання свідка можуть бути джерелом встановлення будь-яких фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому зміст показань свідка обумовлений предметом його допиту, але не обмежується обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, тобто предметом доказуваня. Предмет показань свідка та їх зміст можуть виходити за межі й бути значно ширшими, ніж предмет доказування у кримінальній справі, що диктується необхідністю забезпечення всебічного, повного й об’єктивного розслідування обставин вчиненого злочину.
12. У якості підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України, може бути допитано:
– особу, затриману в порядку ст. 106 або ст. 115 КПК України по підозрінню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України;
– особу, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України;
– особу, якій повідомлено, що вона підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України.
13. Показання підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України, – це повідомлення фактичних даних з приводу відомих йому фактів та обставин умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що стали підставою для порушення кримінальної справи, зроблені під час допиту і зафіксовані у відповідності з правилами, встановленими КПК України.
14. Показання обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України, – повідомлення особою, що притягнута як обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України, фактичних даних про обставини, які становлять зміст пред’явленого їй обвинувачення, а також про інші обставини і наявні у справі докази умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, зроблені під час допиту і зафіксовані у відповідності з правилами, встановленими КПК України.
15. У доказуванні обставин вчинення злочинів, передбачених ст. 212 КК України, типовими видами джерел доказів є переважно такі, в яких відображені та належно закріплені фактичні дані про них, а саме: речові докази, документи, протоколи слідчих дій і оперативно-розшукових заходів з відповідними, зазначеними в них додатками (фотознімки, матеріали відео-звукозапису, кінозйомки).
16. Справи про злочини, передбачені ст. 212 КК України, можуть бути порушені тільки в тих випадках, коли достатні дані, які вказують на наявність ознак цих злочинів маються в представлених належно оформлених документах, а саме: актах перевірки дотримання податкового законодавства та первинних документах бухгалтерського та податкового обліку.
17. За наявності заяв чи повідомлень про ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, спочатку доцільно призначати перевірку дотримання податкового законодавства суб’єктом господарювання, відносно якого надійшла заява чи повідомлення. Після закінчення перевірки виявлені факти порушення податкового законодавства повинні бути викладені перевіряючими у відповідному службовому документі, який називається актом перевірки дотримання податкового законодавства. Цей документ у кримінальній справі є джерелом встановлення фактичних даних про види несплачених податків, зборів, інших обов’язкових платежів, способи ухилення від оподаткування та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Прийняття рішення про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 КК України, тільки при наявності акта перевірки дотримання податкового законодавства дозволить звести до мінімуму передчасне та необґрунтоване порушення кримінальних справ даної категорії.
18. Залежно від інформаційного змісту документа, при розслідуванні фактів ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів розрізняють документи-джерела доказів та документи-речові докази.
Документ є джерелом доказів, якщо за його допомогою встановлюються факти та обставини, заради посвідчення або викладення яких цей документ був складений. Коли ж документ фігурує у справі для підтвердження наявності або відсутності будь-якого іншого факту, обставини (тільки не того, заради якого він був оформлений), такий документ визнається речовим доказом і приєднується до справи з дотриманням вимог, передбачених ст. 78-79 КПК України. Документ також визнається речовим доказом, якщо у зв’язку із розслідуванням кримінальної справи, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 КК України, він має значення як матеріальний об’єкт (річ, предмет): особливості паперу, на якому він складений, друку, почерку особи, яка виконала чи оформила цей документ, або підпису такої особи тощо.
19. При розслідуванні злочинів, передбачених ст. 212 КК України, використання копій бухгалтерських та інших документів з метою встановлення доказів, що мають значення для правильного вирішення справи, допускається у виняткових випадках. Перевірку та оцінку фактичних даних, встановлених за допомогою копії документа, необхідно проводити шляхом співставлення їх з аналогічною інформацією, але отриманою як мінімум ще з двох наявних у кримінальній справі джерел, достовірність яких не викликає сумніву.
20. Матеріальний об’єкт (річ, предмет), у разі визнання його речовим доказом у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 КК України, тобто джерелом встановлення доказів ухилення від сплати податків, зборів, обов’язкових платежів, є незамінним.
21. Основними матеріальними об’єктами, які визнаються джерелами доказів (речовими доказами) при розслідуванні злочинів, передбачених ст. 212 КК України, є документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності зі слідами підробки підпису, печатки та документи з викривленими фактичними даними, що складають їх зміст, фірмові печатки та штампи підтриємств, установ і організацій.
22. Під протоколами слідчих дій як джерелами встановлення фактичних даних при розслідуванні злочинів, передбачених ст. 212 КК України, необхідно розуміти документи про проведення певних слідчих дій, спрямованих на виявлення, перевірку, закріплення й дослідження доказів вчинення ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, про зміст цих дій та їх наслідки.
23. На стадіях досудового слідства джерелами доказів умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів можуть виступати протоколи будь-яких слідчих дій, передбачених КПК України, крім допитів свідків, підозрюваних і обвинувачених, очних ставок. Протоколи допитів та очних ставок є лише засобами фіксації показань цих осіб, так як у даному випадку саме показання буде джерелом доказів.
24. При розслідуванні злочинів, передбачених ст. 212 КК України, джерелом встановлення фактичних даних про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів найчастіше є протоколи таких слідчих дій як виїмка, обшук, огляд місця події, огляд документів, предметів, що мають відношення до події злочину.
25. До протоколу слідчої дії, проведеної у ході розслідування злочину, передбаченого ст. 212 КК України, можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, що пояснюють і збагачують зміст протоколу. Перелічені додатки є органічною частиною протоколу слідчої дії, коли словесного опису недостатньо для точної передачі відомостей про виявлені об’єкти, або тільки ілюстрацією змісту протоколу, а не його частиною, якщо вони не несуть додаткової інформації.
26. При вирішенні питання про допустимість використання матеріалів оперативно-розшукової діяльности у кримінальному судочинстві під матеріалами оперативно-розшукової діяльності необхідно розуміти не матеріали оперативної справи, а фактичні результати оперативних або розшукових заходів – фактичні дані про злочин та осіб, які його вчинили.
27. Враховуючи те, що лише предмети (речі) й документи залучаються у кримінальний процес із збереженням своєї первісної форми, при розслідуванні злочинів, передбачених ст. 212 КК України, можливе залучення до кримінального судочинства непроцесуальної інформації у вигляді не будь-якого доказу, а лише у вигляді фактичних даних, які встановлюються за допомогою таких джерел, як речові докази та документи.
28. За відсутності законодавчо встановлених процесуальних вимог до протоколів та додатків до них, складених за результатами оперативно-розшукових заходів, отримані за результатами оперативно-розшукової діяльності дані обов’язково повинні бути перевірені слідчим податкової міліції процесуальним шляхом, оцінені у сукупності з іншими зібраними у справі фактичними даними (доказами) і тільки після цього можуть визнаватися доказами у справі.
29. Фактичні дані, отримані за результатами проведення оперативно-розшукових заходів без заведення оперативно-розшукової справи, в усіх випадках вважаються недопустимими для використання у кримінальному судочинстві.
30. Не можуть бути визнані доказами фактичні дані, джерело яких невідоме, оскільки невідоме походження спричиняє неможливість їх перевірки.
31. Фактичні дані, отримані за результатами проведених з порушенням закону оперативно-розшукових заходів, ні за яких умов не можуть бути допустимими для використання у кримінальному судочинстві.
32. Враховуючи що спеціалісти ДПС є фахівцями високого класу з бухгалтерського та податкового обліку, глибоко орієнтуються в проблемах застосування податкового законодавства, що забезпечить якість проведених експертних досліджень і зроблених висновків у кримінальних справах, необхідно надати органам ДПС України право проводити експертизи з питань дотримання податкового законодавства.
До чинного Кримінального та Кримінально-процесуального законодавства України та проекту КПК України доцільно внести наступні зміни:
1. До існуючого переліку джерел доказів, наведеного у ч. 2 ст. 65 чинного КПК України, включити: показання підсудного, засудженого, виправданого, експерта, цивільного позивача (представника позивача) та цивільного відповідача (представника відповідача).
2. Ввести кримінальну відповідальність за дачу експертом завідомо неправдивого показання, змінивши відповідним чином зміст ст. 384 КК України, доповнивши частину першу після слів «....неправдиве показання свідка...», через кому, словом «експерта».
3. Термін «речові докази» доцільно виключити з Кримінально-процесуального кодексу України, замінивши його відповідно термінами «матеріальні об’єкти (речі, предмети)» та «матеріальні об’єкти (речі, предмети), визнані джерелом доказів».
4. Враховуючи, що сам факт вилучення матеріального об’єкта (речі, предмета) ще не надає йому статусу речового доказу, тобто джерела доказів, до прийняття рішення (винесення постанови) про визнання вилученого матеріального об’єкта (речі, предмета) речовим доказом та приєднання його як речового доказу до кримінальної справи цей об’єкт (предмет, річ) необхідно зберігати й досліджувати як такий, що може мати значення для правильного вирішення справи, тобто як можливий речовий доказ. У зв’язку з цим частину 1 ст. 190 КПК України після слів «та інших» необхідно доповнити словами «матеріальних об’єктів (речей, предметів), як можливих джерел доказів» і викласти у такій редакції: «З метою виявлення слідів злочину та інших матеріальних об’єктів (речей, предметів) як можливих джерел доказів, з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів».
5. Необхідність визнання матеріального об’єкта (речі, предмета) речовим доказом, тобто джерелом доказів, доцільно закріпити у КПК України, доповнивши його статтею під назвою: «Визнання матеріальних об’єктів (речей, предметів) джерелом доказів» такого змісту: «Матеріальний об’єкт (річ, предмет) може вважатися джерелом доказів лише після того, як встановлена його належність до справи, зважаючи на зв’язок з подією, що розслідується, та винесена постанова (ухвала) про визнання цього об’єкта (речі, предмета) джерелом доказів і приєднання до матеріалів кримінальної справи».
6. У переліку джерел встановлення фактичних даних, наведеному в ч. 2 ст. 65 КПК України, необхідно замінити словосполучення «висновком експерта» словосполученням «висновком судової експертизи».
7. З метою уникнення неоднозначного тлумачення змісту, який вкладається в термін «висновок експерта», у кримінальному судочинстві України, на нашу думку, доцільно:
– маючи на увазі процесуальний документ, у якому відображаються хід і результати експертного дослідження, застосовувати термін «висновок судової експертизи»;
– термін «висновок експерта (експертів)» вживати тільки у тих випадках, коли йдеться про підсумкову частину висновку судової експертизи, де містяться безпосередньо відповіді експерта (експертів) на поставлені запитання;
– маючи на увазі джерело доказів, про яке йдеться у ч. 2 ст. 65 КПК України, застосовувати термін «висновок судової експертизи».
8. З метою виключення помилок щодо визнання свідками осіб, які мають статус іншого учасника кримінального процесу, доцільно уточнити редакцію текстових конструкцій ст. 145 та 300 КПК України.
Так, на нашу думку, ст. 145 КПК України необхідно доповнити частиною шостою такого змісту: «Особи, відносно яких після пред’явлення обвинувачення справа закрита за нереабілітуючими підставами чи виділена в окреме провадження, дають показання щодо обставин вчиненого злочину за правилами допиту обвинуваченого, про що складається протокол згідно з вимогами цієї статті».
Ст. 300 КПК України доцільно доповнити частиною четвертою, яку необхідно викласти в такій редакції: «Особа, яка була засуджена за вчинення злочину, дає показання щодо обставин цього злочину за правилами допиту підсудного».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Александров Д.К., Рыжкова Е. В. Эксперт должен быть независимым / Юридическая практика. – 2001. –04 января. – С. 5.
2. Алексеев А.М. Понятие свидетеля-очевидца и особенности его показаний // Вопросы борьбы с преступностью. – 1969. – № 10. – С. 14.
3. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. литер., 1964. – 170 с.
4. Астанова Л.И. Проблемы статуса свидетелей в уголовном процессе: Автореф. дис. … к.ю. н. – Ташкент, 1993. – С. 16.
5. Бажанов М.И. Свидетели, их права и обязанности по советскому уголовно-процессуальному законодательству. – М., 1955. – 36 с.
6. Бандурка А.М., Симовьян С.В. Украина против «грязных» денег: Науч.-практ. пособие. – Харьков: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003. – 224 с.
7. Барабаш Т. Використання речових доказів у кримінальному процесі // Науковий вісник АДПСУ. – 1999. – № 2. – С. 137–139.
8. Барабаш Т.М. Предмет доказування у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.: Автореф. дис. … к.ю.н. (12.00.09.) / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 23 с.
9. Бараннік Р. Свобода особи від самовикриття та викриття близьких родичів у кримінальному процесі України // Право України. – 2002. – № 6. – С. 42–45.
10. Бахин В.П., Ищенко А.В. Вопросы криминалистики и судебных експертиз в диссертационных исследованиях / КГУ им. Т.Г. Шевченко. – К.: 1988. – С. 11–12.
11. Бахин В.П., Ищенко А.В. Наукометрические исследования проблем судебной експертизы // Общетеоретические, правовые и организационне основы судебной експертизы. – М., 1987. – С. 123–129.
12. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М., 1991. – 205 с.
13. Бекешко С.П., Матвеенко Е.А. Подозреваемый в советском уголовном процессе. – Минск, 1969. – 128 с.
14. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. – М.: НОРМА, 2000. – 429 с.
15. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание. – М.: Юрид. лит–ра, 1969. – 216 с.
16. Берлянд Г.Ш. Допустимость и значение вероятных заключений экспертов. – В кн.: Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 18, – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 84–100.
17. Бизнес. – 2000. – № 43 (23 октября)
18. Білоус В.Т., Чигрина Г.Л., Шкарупа В.К. Доказування при розслідуванні податкових злочинів.: Монографія. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 179 с.
19. Божьев В.П. Уголовный процесс: Учебник для вузов / 2-е изд., испр. и доп. – М.: Спартак, 2000. – 574 с.
20. Брусницын Л. Допрос под псевдонимом // Законность. – 2003. – № 1. – С. 27–29.
21. Варфоломеева Т.В. Производные вещественные доказательства. – М.: Юрид. лит–ра, 1980. – 48 с.
22. Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. – М., 1984. – 143 с.
23. Вахтомин Н.К. О роли категорий “сущность” и “явление” в познании. – М.: Изд–во Акад. Наук СССР, 1963. – 222 с.
24. Вачеишвили К.А. Значение свидетельских показаний в суде первой инстанции по советскому уголовному процессу. – Тбилиси: Изд–во Тбил. ун-та, 1966. – 106 с.
25. Великий Д. Процессуальное значение допроса эксперта. // Российская юстиция. – 2000. – № 9. – С. 46–47.
26. Винберг А.И. Заключение по експертизе от имени юридического лица // Соц. законность. – 1974. – № 12. – С. 52–54.
27. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. — 1440 с.
28. Вісник Верховного Суду України. – 1996. – № 2. – С. 7.
29. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф, 2000. – 464 с.
30. Власов Н.А. Объяснения – источник доказательств при досудебной подготовке материалов в протокольной форме // Вопросы уголовного процесса и криминалистики. – М., 1988. – С. 26–32.
31. Волкотруб С. Інститут імунітету в кримінальному судочинстві. // Право України. – 2002. – № 3. – С. 121–124.
32. Вышинский А.Я. Теория судебных доказаельств в советском праве. – 3-е изд., доп. – М.: Госюриздат, 1950. – 308 с.
33. Говорков Н. Презумпция недоверия // Законность. – 2003. – № 1. – С. 30–31.
34. Голунський С.А. Вопросы доказательственного права в Основах уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик // Вопросы судопроизводства и судоустройства в новом законодательстве Союза ССР. – М. – 1984. – № 3 – С. 145.
35. Гончаренко В.И., Бергер В.Е., Варфоломеева В.Т. Экспертизы в судебной практике. – К., 1987. – С. 20–25.
36. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд–во Воронеж. ун–та, 1978. – 303 с.
37. Громов В., Лаговиер Н. Уголовно-судебные доказательства. – М., 1929. – С. 99.
38. Грошевий Ю., Дідоренко Е., Розовський Б. Кримінально-процесуальні аспекти оперативно-розшукової діяльності. // Право України. – 2003. – № 1. – С. 73–78.
39. Грошевий Ю.М. Проблеми диференціювання порушень кримінально-процесуальних норм у доказуванні // Вісник Академії правових наук. – 1997. – № 2(9). – С. 21—26.
40. Дашковская Г.М. Налоговые преступления: особенности квалификации и проведения следственных действий в процессе их расследования: Автореф. дис. … к.ю.н. (12.00.08. и 12.00.09.) / Акад. налог. полиции Федеральн. службы налог. полиц. РФ. – М., 2002. – 23 с.
41. Джига М.В. Проблеми законності та доцільності при забезпеченні правового статусу обвинуваченого під час розслідування злочинів: Автореф. дис. ... к.ю.н. (12.00.09.) / Київ. нац. ун-т, 2002. – 22 с.
42. Дидоренко Э.А., Кириченко С.А., Розовский Б.Г. Процессуальный статус ОРД в уголовном судопроизводстве: Монография / МВД Украины, Луган. ин-т внутр. дел. – Луганск : РИО ЛИВД, 2000. – 95 с.
43. Добровольская Т.Н. Показания обвиняемого как доказательство в советском уголовном процессе. Автореф. дис. ... к.ю.н. (12.00.09.) – Свердловск, 1950. – С. 6.
44. Домбровский Р.Г. О понятии судебного доказательства в советском уголовном процессе. – Совершенствование уголовного и уголовно-процессуального законодательства. – Рига, 1982. – С. 85–93.
45. Дорохов В.Я. Понятие документа в советском праве // Правоведение. – 1982. – № 2. – С. 55—59.
46. Дорохов В.Я. Понятие источника доказательств // Актуальные проблемы доказывания в советском уголовном процессе. – М., 1981. – С. 10.
47. Дорохов В.Я. Природа вещественных доказательств // Советское государство и право. – 1971. – № 10. – С. 114.
48. Дорохов В.Я. Протоколы следственных и судебных действий как вид доказательств // Сов. государство и право. – 1979. – № 3. – С. 87–88.
49. Дубинський А.Я. Щодо предмета доказування в радянському кримінальному процесі // Радянське право. –1983. – № 1. – С. 61.
50. Железняк А.С. Материальные следы – важный источник криминалистической информации. – Омск, 1975. – С. 25.
51. Зайцев П. Электронный документ как источник доказательств. // Законность. – 2002. – № 4. – С. 40–44.
52. Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе. – И.: АСТ, Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – С. 211–212.
53. Инструктивные указания Госарбитража СССР от 29 июня 1979 года “Об использовании в качестве доказательств по арбитражным делам документов, подготовленных с помощью электронно-вычислительной техники”.
54. Ищенко П.П. О целесообразности участия специалистов в производстве различных следственных действий. – В кн.: Следственные действия (криминалистические и уголовно-процессуальные аспекты). – Свердловск, 1983. – С. 65–69.
55. Іщенко А.В. Проблеми розвитку наукових досліджень у галузі судової експертизи : Монографія / МВС України; НАВСУ. – К., 1995. –149 с.
56. Каз Ц.М. Доказательства в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд–во Саратов. ун–т, 1960. – 105 с.
57. Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специальными знаниями: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1981. – С. 15.
58. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. – Волгоград: ВСШ, 1988. – 65 с.
59. Карнеева Л.М. Доказательства и доказывание при производстве расследования: Лекция / Горький: Горьк. высш. школа МВД СССР 1977. – 44 с.
60. Карнеева Л.М. Совершенствование уголовно-процессуального законодательства, регулирующего производство расследования. – В кн.: Конституция СССР и дальнейшее укрепление законности и правопорядка. – М., 1970. – С. 172.
61. Карнеева Л.М., Кертэс И. Источники доказательств по советскому и венгерскому законодательству. – М.: Юрид. лит–ра, 1985. – 136 с.
62. Карнеєева Л.М. Развитие основных понятий теории доказательств в советском уголовном процессе // Сов. юстиция. – 1978. – № 2. – С. 28.
63. Карнович Г.Б. К вопросу о классификации вещественных доказательств // Советская криминалистика на службе следствия. – вып. 8. – М., 1956. – С. 13.
64. Кертэс Имре. Тактика и психологические основы допроса / Под общ. ред. проф. А.И. Винберга. – М.: Юрид. лит., 1965. – 164 с.
65. Клименко Н.И. Ошибки при использовании специальных знаний в досудебных стадиях уголовного процесса // Проблемы дальнейшего укрепления соц. законнности при расследовании преступлений органами внутренних дел. – К., 1988. – С. 126–132.
66. Климчук В.П. Проблемні питання кримінально-процесуального оформлення результатів застосування нетрадиційних методів розкриття злочинів та результатів оперативно-розшукової діяльності // Науковий вісник НАВСУ – № 2. – 1999. – С. 211–217.
67. Коваль Є. Про гарантування конституційного права громадян на захист // Право України. – 2002. – № 5. – С. 134–135.
68. Козаченко И.П. Документироваие преступных действий: Лекция / МВД СССР. КВШ, кафедра ОРД. – К., 1988. – 44 с.
69. Козаченко І.П. Основні напрямки теоретичних та практичних досліджень в оперативно-розшуковій діяльності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Випуск № 4 / Т’/2000. – Одеса, 2000. – С. 75–78.
70. Кокорев Л.Д. Подсудимый в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд–во Воронеж ун–т, 1973. – 271 с.
71. Комарков В.С. Тактика допроса: учеб. пособие. – Харьков, 1975. – 66 с.
72. Комлев Б. Нарушения закона, влекущие исключение показаний свидетеля, потерпевшего из процесса доказывания // Законность. – 1997. – № 12. – С. 16–19.
73. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Белорусской ССР. – Под общ. ред. А.А. Здановича. – Изд. 3–е, испр. и доп. – Минск: – Изд. БГУ, 1973. – 504 с.
74. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / Отв. ред. В.И. Радченко; под ред. В.Т. Томина. – 4-е изд. перераб. и доп. – М.: Юрайт, 2000. – 760 с.
75. Коновалова В.Е. Проблемы логики и психологии в следственной тактике. Изд. 2—е, доп. – К.: МВД УССР, 1970. – 163 с.
76. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30 - Ст. 141.
77. Копьева А.Н. Спорное в понятии источника доказательств по уголовным делам // Оптимизация расследования преступлений. – Иркутск, 1982. – С. 113.
78. Кореневский Ю.В., Токарева М.Е. Использование результатов оперативно-
розыскной деятельности в доказывании по уголовным делам: Методическое пособие. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2000. – 152 с.
79. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. — 496 с.
80. Кузьмичёв В.С. Научные основы и практика реализации принципа внезапности в следственной деятельности: Автореф. дис. … к.ю.н. (12.00.09.): КВШ МВД СССР. – К., 1986. – 18 с.
81. Кузьмичёв В.С., Бахин В.П., Лукьянчиков Е.Д. Тактика использования внезапности в раскрытии преступлений органами внутренних дел: Учеб. пособ. – К.: КВШ МВД СССР, 1990. – 54 с.
82. Кузьмичев В.С., Садченко А.А. Роль фактора внезапности в обеспечении решения задач уголовного судопроизводства // Актуальные проблемы обеспечения следственной практики научно-техническими достижениями. – К., 1987. – С. 58–63.
83. Кузьмічов В.С. Криміналістичний аналіз розслідування злочинів: Монографія. – К.: НАВСУ – НТВ «Правник», 2000. – 449 с.
84. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми та засоби здійснення: Автореф. дис. ... д.ю.н. (12.00.09.) / УАВС. – К., 1996. – 36 с.
85. Курс советского уголовного процесса. Общая часть. – М., 1989. – С. 141—142.
86. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии. – Минск: Изд–во БГУ, 1969. – 203 с.
87. Курылев С.В. Сущность судебных доказательств // Труды Иркутского государственного университета им. А.А. Жданова. – Т. ХVІІ. – Серия юридическая. – Вып. 2. – 1956. – С. 81.
88. Кусстауль Р. Исключение показаний обвиняемого из числа доказательств // Российская юстиция. – 2001. – № 7. – С. 52–53.
89. Куценко О. Протокол здійснення оперативно-розшукових заходів – новий вид доказів у кримінальному судочинстві // Вісник прокуратури. – 2002. - № 2. – С.41–43.
90. Ластов С.И., Тарасенко Ф.Г. Допрос – важнейшее следственное действие. – К.: Высш. шк. МВД СССР, 1962. – 35 с.
91. Левицький О. Інститут допустимості доказів і прояви незаконного фізичного насильства у кримінальному судочинстві // Право України. – 2000. – № 10. – С. 47–50.
92. Лысенко В.В. Расследование уклонений от уплаты налогов, совершенных должностными лицами предприятий, организаций, учреждений. – Х.: Консум, 1977. – 190 с.
93. Лисиченко В., Циркаль В. Удосконалення правового регулювання участі спеціалістів при проведенні слідчих дій // Радянське право. – 1983. – № 7. – С. 55–58.
94. Лисиченко В.К. Криминалистическое исследование документов: Автореф. дис. … д. ю. н. (12.00.09.). – К., 1974. – 45 с.
95. Лисиченко В.К., Гулкевич З.Т. Документирование производства следственных действий // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1987. – Вып. 35. – С. 26–32.
96. Лисиченко В.К., Перебитюк Н.В. О регламентации в УПК познавательных основ предварительного следствия // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1991. – Вып. 43. – С. 18–27.
97. Лукашевич В.З. О понятии доказательств в советском уголовном процессе // Правоведение. – 1963. – № 1. – С. 118.
98. Лукьянчиков Е.Д., Кузьмичев В.С. Фактор внезапности при производстве неотложных действий по обеспечению возмещения материального ущерба // Пути совершенствования деятельности следственных аппаратов органов внутренних дел. – Ташкент, 1987. – С. 87–92.
99. Лупинская П.А. Доказательства в советском уголовном процессе: Лекции для студентов ВЮЗИ. – М., 1955. – 55 с.
100. Лупинская П.А., Галкин В.М. Доказательства в советском уголовном процессе. – М.: ВЮЗИ, 1960. – 77 с.
101. Макалинский П.В. Практическое руководство для судебных следователей, состоящих при окружных судах. – Спб., 1907. – 463 с.
102. Макаров А. Доказательственное значение материалов применения научно-технических средств // Соц. законность. – 1979. – № 3. – С. 56.
103. Макарь И.М. Процесс формирования показаний свидетеля // Научная конференция профессорско-преподавательского состава Кишиневского государственного университета по итогам научно-исследовательской работы за 1971 г. – Кишинев, 1971. – С. 177.
104. Маслов А.Г. Показания обвиняемого – источник сведений о фактах, подлежащих доказыванию. – В кн.: Вопросы угол. процесса. – Вып. 3. – Саратов, 1984. – С. 39–43.
105. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений: Монография. — М.: РУДН, 2000. — 296 с.
106. Махов В. Свидетель – не подозреваемый // Законность. – 2001. – № 1. – С. 45–47.
107. Международное право в документах. – М., 1982. – С. 124-137
108. Мельник В.В. Искусство доказывания в состязательном уголовном процессе. — М.: Дело, 2000. — 496 с.
109. Миронов В.Ф., Шимановский В.В. О допросе следователей в суде в качестве свидетелей // Правоведение. – 1988. – № 6. – С. 12—14.
110. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії): У 3-х т. – К.: Генеза, 1999. – 942 с.
111. Михайловская И.Б. Относимость доказательств в советском уголовном процессе // Советское государство и право – 1958. – № 12. – С. 11.
112. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве, – К.: Изд. объединен. «Вища школа», 1984. – 132 с.
113. Михеенко М.М., Шибико В.П. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции: Учеб. пособие. – К., 1988. – С. 19.
114. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком-Інтер, 1999. – 239 с.
115. Михеєнко М.М., Молдаван В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право: Навчальний посібник. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
116. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
117. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком-Інтер, 1997. – 624 с.
118. Мосесян Г.С. Оценка доказательств в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... к.ю.н. (12.00.09.). – Харьков, 1965. – С. 4.
119. Мотовиловкер Я.О. Вопросы теории и практики советского уголовного процесса: Автореф. дис. ... д.ю.н. (12.00.09.). – М., 1966. – С. 22.
120. Мотовиловкер Я.О. Некоторые вопросы теории советского уголовного процесса в свете нового уголовно-процессуального законодательства. Под ред. П.И. Бородько. Ч. 1. – Кемерово, 1962. – 296 с.
121. Мурадьян Э. Машинный документ как доказательство в гражданском процессе // Советская юстиция. – 1975. – № 22. – С. 112.
122. Нагнойний Я.П. Про можливість призначення судових експертиз до порушення кримінальної справи // Криміналістика і судова експертиза. – 1997. – Вип. 4. – С. 174–178.
123. Надгорний Г., Сегай М., Ісакович Б. Закон України «Про судову експертизу» // Право України. – 1999. – № 2. – С. 75-78.
124. Налоговая полиция. – 1995. – № 16. – С. 3.
125. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. – Київ, 1999. – Т. 4. – 667 с.
126. О пользе экспертизы // Юридическая практика. – 2001 (04 января). – № 1 (159) – С. 5.
127. Образцов В.А. Выявление и изобличение преступника. – М.: Юристь, 1997. – 333 с.
128. Одержання оперативно-розшукової інформації технічними засобами: Монографія / Л.І. Громовенко, Ю.Ф. Жаріков, І.П. Козаченко та ін. – К., НАВСУ, 2000. – 84 с.
129. Озерський І.В. Забезпечення правових гарантій підозрюваного та обвинуваченого на досудовому слідстві. – Чернівці: Прут, 2001. – 151 с.
130. Павлухин Л.В. Дознание в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... к.ю.н. (12.00.09.). – Саратов, 1966. – С. 19.
131. Пинхасов Б.И. Использование документов в доказывании. – Ташкент: Фан, 1977. – 136 с.
132. Познышев С.В. Доказательства в уголовном процессе. –