ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ДЖЕРЕЛ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ. СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ...................................................................................................................................................................10
1.1. Поняття і види джерел кримінально-процесуального права України..................................10
1.2. Система джерел кримінально-процесуального права України.............................................. 20
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЯ, МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, ЗАКОНИ УКРАЇНИ ТА РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ – ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ................................................................................................. 38
2.1. Конституція України — джерело кримінально-процесуального права України.......................................................................................................................................................................38
2.2. Міжнародні договори України — джерела кримінально-процесуального права України.......................................................................................................................................................................60
2.3. Закони України — джерела кримінально-процесуального права
України...................................................................................................................................................................... 94
2.4. Рішення Конституційного Суду України — джерела кримінально-процесуального права України.....................................................................................................................................................................114
РОЗДІЛ 3. ІНШІ ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ...............................................................................................................................................................145
3.1. Роль підзаконних актів у формуванні кримінально-процесуального
законодавства ......................................................................................................................................................145
3.2. Роль судової практики у формуванні кримінально-процесуального законодавства ВИСНОВКИ........................................................................................................................................................184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................................................................188

ВСТУП
Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбулися в нашій країні, прийняття Конституції України (1996 р.), курс на проведення правової реформи обумовили перегляд традиційних уявлень юридичної науки радянського і сучасного періоду про право і його джерела, у тому числі джерела такої галузі, як кримінально-процесуальне право. Тривале панування позитивістського праворозуміння визначило ставлення юриспруденції до форм вираження правових норм.
Конституція має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (далі — Конституція) і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції). Наведені положення не усувають необхідності розкриття правотворчого та системоутворюючого потенціалу Конституції у сфері кримінального судочинства, виявлення її місця та ролі в системі джерел кримінально-процесуального права.
З метою забезпечення виконання країнами — учасницями Конвенції про захист прав та основних свобод людини (Рим, 1950), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. (далі — Конвенція), створено Європейський Суд з прав людини. Юрисдикція Європейського Суду з прав людини (ст. 45 Конвенції) поширюється на всі справи, що стосуються тлумачення та застосування цієї Конвенції і які Високі Договірні Сторони передають йому на розгляд відповідно до ст. 48 Конвенції. Визнання Україною права людини і громадянина на звернення до Європейського Суду з прав людини обумовило необхідність вирішення проблем, пов’язаних не тільки з виконанням рішень Європейського Суду з прав людини та використанням цих рішень у національній правозастосовній практиці, але й визнання умов визначення цих рішень як джерел кримінально-процесуального права.
У теорії права ґрунтовному вивченню джерел права були присвячені роботи С. С. Алексєєва, С. Л. Зівса, І. І. Лукашука, М. М. Марченко, П. М. Рабіновича, М. В. Цвіка та ін.
Дослідження проблем джерел кримінально-процесуального права здебільшого має супутній характер і було частиною розв’язання більш широких завдань у роботах В. П. Бож’єва, Л. Б. Зусь, П. С. Елькінд, П. А. Лу¬пинської, М. М. Міхеєнко, М. С. Строговича, Г. Ф. Чангулі, М. Є. Шумило, В. П. Шибіко та ін. Теза, відповідно до якої єдиним джерелом кримінально-процесуального права може бути лише закон, стала своєрідною аксіомою кримінально-процесуальної науки. Якщо раніше ідея множинності джерел права категорично заперечувалася, то зараз багато авторів визнають полінормативність кримінально-процесуального регулювання. Однак відсутні роботи, присвячені комплексному дослідженню цього питання.
Разом з тим залишаються спірними проблеми поняття джерела кримінально-процесуального права, роль та значення рішень Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України, судової практики у формуванні національного кримінально-процесуального законодавства.
Немає в теорії права й єдності поглядів щодо визнання відомчих нормативних актів джерелом права, що пояснює актуальність визначення їх правової природи, ролі та значення у формуванні кримінально-процесуального законодавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи полягає в з’ясуванні полінормативності регулювання кримінально-процесуальних відносин і розробці науково-практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення законодавства та правозастосовної практики з метою ефективного захисту прав та законних інтересів учасників кримінального процесу.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження вирішувалися такі основні завдання:
- узагальнити теоретичні позиції щодо визначення правової природи джерел кримінально-процесуального права;
- на основі аналізу національного законодавства та законодавства зарубіжних країн визначити поняття, види та систему джерел кримінально-процесуального права;
- встановити функціональне значення кожного джерела кримінально-процесуального права в регулюванні кримінально-процесуальних відносин;
- на підставі проведеного дослідження розробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації, спрямовані на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування.
Об'єктом дослідження є джерела права, визначені як національним законодавством, так і міжнародно-правовими актами, що мають значення при провадженні у кримінальних справах.
Предметом дослідження є визначення нормативної природи джерел кримінально-процесуального права та їх функціональне призначення в регулюванні кримінально-процесуальних та організаційно-процесуальних правовідносин.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-юридичний, системно-структурного аналізу.
Порівняльно-правовий метод застосовується при вивченні зарубіжного законодавства, визначенні можливостей використання міжнародного досвіду регулювання кримінально-процесуальних відносин окремими джерелами, побудови системи джерел кримінально-процесуального права.
Історико-правовий метод використовується для аналізу різновидів джерел кримінально-процесуального права в СРСР і за час існування незалежної України.
Метод системно-структурного аналізу застосовується при вивченні місця і співвідношення джерел кримінально-процесуального права з іншими джерелами права.
Формально-юридичний метод використовується при констатації окремих положень, що містяться в джерелах кримінально-процесуального права, з'ясування їхнього точного змісту.
Емпіричну базу дослідження склали результати узагальнення опублікованої практики Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини.
Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що робота є першим в українській кримінально-процесуальній науці комплексним дисертаційним дослідженням джерел кримінально-процесуального права, в основі якого лежить теоретичне проектування властивостей джерел права на предмет дослідження з позиції сучасного стану правової системи. До нових результатів можна віднести такі положення:
- уперше на основі аналізу викладених у юридичній літературі поглядів та аналізу законодавства України та зарубіжних країн визначено поняття, види, систему джерел кримінально-процесуального права України, наведена класифікація зазначених джерел та роль кожного з них у регулюванні кримінально-процесуальних і організаційно-процесуальних правовідносин; відповідно до цього запропоновано науково-нормативну модель джерел кримінально-процесуального права України;
- виходячи з правової природи Конституції України як закону, що має найвищу юридичну силу, визначається місце цього нормативного акта в системі джерел кримінально-процесуального права. При цьому наголошується, що Конституція (статті 8, 9, 92) визначає ієрархію законів, які регулюють кримінально-процесуальну діяльність. Оскільки розділ 2 Конституції України містить перелік прав і свобод громадянина, який не є вичерпним, то права їх повинні бути врегульовані виключно законами;
- розвивається положення, що кримінально-процесуальні відносини регламентуються не лише Кримінально-процесуальним кодексом України (далі — КПК України), а й іншими законами (закони України «Про судоустрій України», «Про адвокатуру», «Про прокуратуру України», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про судову експертизу», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та інші). Наводиться класифікація цих законів. Робиться висновок про те, що базовими в регулюванні кримінально-процесуальної діяльності є положення КПК України. Зокрема, у разі виявлення протиріччя норм вищеперелічених законів нормам КПК України — застосовуються норми КПК України;
- у системі джерел кримінально-процесуального права визначальну роль відіграють чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9 Конституції України), що містять положення, які регулюють кримінально-процесуальні правовідносини. Наводиться класифікація норм цих міжнародних договорів;
- звертається увага на те, що вимоги Конвенції забезпечені правом громадянина України на звернення до Європейського Суду з прав людини. Розглядається правова природа рішень Європейського Суду з прав людини та обґрунтовується висновок про подвійний нормативний характер цих рішень. У випадках, коли Європейський Суд з прав людини при вирішенні справи доходить висновку, що певні положення кримінально-процесуального законодавства України суперечать нормам Конвенції про захист прав та основних свобод людини — суди до внесення відповідних змін до кримінально-процесуального законодавства України в аналогічних ситуаціях повинні керуватися цим рішенням Суду. Такі рішення є джерелом кримінально-процесуального права України. Стосовно ж інших рішень Європейського Суду з прав людини, то викладена в них позиція щодо інтерпретації тих або інших положень наведеної Конвенції по конкретній справі за своєю правовою природою є судовими прецедентами і повинні бути враховані судом при мотивуванні того або іншого процесуального рішення;
- з’ясовується правова природа рішень Конституційного Суду України, що дає змогу визнавати джерелами кримінально-процесуального права України положення цих рішень, в яких Конституційний Суд України дійшов висновку, що те або інше положення кримінально-процесуального законодавства суперечить Конституції України та визнане неконституційним. Наводяться додаткові аргументи на користь точки зору про те, що правові позиції, сформульовані в рішенні Конституційного Суду України, інтерпретують окремі положення кримінально-процесуального законодавства, мають властивості судового прецеденту. Зазначені правові позиції розглядаються як джерело кримінально-процесуального права України. Пропонується визначення правової позиції Конституційного Суду України у сфері регулювання кримінально-процесуальної діяльності;
- пропонується прийняти закони про виконання рішень Європейського Суду з прав людини та Конституційного Суду України, якими визначити, зокрема, порядок виконання рішень зазначених судів у сфері кримінального процесу;
- у роботі зазначається, що судовою практикою створюються певні правоположення, які за своєю суттю є джерелами кримінально-процесуального права. Передусім такі правоположення формулюються в постановах Пленуму Верховного Суду України. Судовою практикою конкретизуються умови та порядок застосування тих або інших норм кримінально-процесуального законодавства України;
- уперше визначено роль та місце підзаконних актів у формуванні кримінально-процесуального законодавства України.
Практичне значення отриманих результатів. Науково-практична значущість цього дослідження має кілька аспектів: правотворчий, правозастосовний, науковий та навчальний.
Правотворчий аспект дослідження полягає в тому, що висновки, зроблені дисертантом, можуть бути застосовані в законотворчій діяльності по удосконаленню механізму регулювання кримінально-процесуальних відносин.
Правозастосовний аспект має значення для вдосконалення практики застосування положень законів, міжнародних договорів, рішень Конституційного Суду України і Верховного Суду України, інших джерел кримінально-процесуального права.
Науковий аспект полягає у використанні теоретичних висновків, отриманих при дослідженні теми, для відображення цілісної картини полінормативного регулювання кримінально-процесуальних відносин.
Навчальний аспект полягає у використанні матеріалів цього дисертаційного дослідження як складової частини навчального курсу “Кримінальний процес України”, при підготовці науково-практичних посібників, методичних вказівок.
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях «Конституція — основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, 30 червня 2001 р.); „Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи” (Харків, 18-19 квітня 2002 р.); „Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 13-14 грудня 2002 р.).
Результати дослідження використовуються при викладанні навчальної дисципліни „Кримінальний процес України” у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано три статті у фахових виданнях і тези до трьох доповідей.
Структура дисертації зумовлена предметом, цілями та завданнями дослідження. Загальний обсяг дисертації — 232 с. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (549 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки вивчення розвитку системи джерел кримінально-процесуального права на сучасному етапі, ми дійшли таких висновків:
1. На підставі аналізу доктринальних положень та порівняльного аналізу законодавства України та інших держав визначається полінормативність регулювання кримінально-процесуальних відносин.
2. Юридичною основою кримінально-процесуального права є Конституція України. У цілому норми Конституції являють собою концептуальну основу кримінально-процесуального права і визначають стратегію його розвитку і застосування.
3. Норми міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, повинні застосовуватись і тлумачитись у світлі рішень Європейського Суду з прав людини, рішення якого фактично наповнюють нормативним змістом положення зазначених міжнародних актів, визначають критерії прав людини, встановлюють їхні межі.
З урахуванням Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи щодо перегляду справ та відновлення провадження у справі на внутрішньодержавному рівні у зв’язку з рішеннями Європейського Суду з прав людини № R (2000) 2 Кримінально-процесуальний кодекс України необхідно доповнити розділом „Виконання рішень Європейського Суду з прав людини”. Положення наведеного розділу повинні визначати обов’язковість виконання рішень Європейського Суду з прав людини стосовно України, якими визнається, що з боку держави мало місце порушення прав громадянина України, передбачених Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод та механізм виконання цих рішень з метою поновлення законних прав вказаних осіб.
Цей закон має визначати особливості порядку перегляду рішень національних судів та способи поновлення прав особи в ході досудового слідства внаслідок визнання Європейським Судом з прав людини порушень її процесуальних гарантій, передбачених Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод.
Норми цього розділу повинні встановлювати порядок поновлення порушених прав особи на досудових стадіях кримінального процесу. Особа, порушення прав якої встановлено рішенням Європейського Суду з прав людини, повинна бути наділена правом на оскарження на стадії досудового слідства до суду дій органу дізнання, слідчого, прокурора та суду. Зокрема, необхідно визнавати недопустимими докази, отримані з порушенням норм Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У цьому розділі потрібно визначити підстави, строки, суб’єктів оскарження таких рішень суду; підстави скасування або зміни оскаржених рішень суду. До таких підстав, зокрема, слід віднести неправильне застосування норм Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод; незастосування судом наведеного міжнародного договору, який підлягав застосуванню, або неправильне тлумачення норм Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, що суперечить їх точному змісту, визначеному у відповідному рішенні Європейського Суду з прав людини.
4. Рішення Конституційного Суду України, що стосуються норм кримінально-процесуального права, виконують правотворчу функцію і встановлюють правила, що реально впливають на регулювання кримінально-процесуальних відносин. Пропонується передбачити в Кримінально-процесуальному кодексі України аналогічний вищезазначеному порядку виконання рішень Європейського Суду України порядок виконання рішень Конституційного Суду України.
5. Постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких даються роз’яснення застосування кримінально-процесуальних норм, мають нормативний характер, є джерелом кримінально-процесуального права і відіграють важливу роль у регулюванні кримінально-процесуальних відносин і формуванні кримінально-процесуального законодавства.
Існує нагальна потреба у прийнятті Пленумом Верховного Суду України роз’яснень щодо застосування судами норм міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. З метою правильного та однакового застосування судами наведених норм роз’яснити, що положення офіційно опублікованих міжнародних договорів України діють в Україні безпосередньо, якщо не потребують прийняття відповідних нормативних актів. До ознак, що свідчать про неможливість безпосереднього застосування положень міжнародного договору України, належать, зокрема, вказівки, що містяться в договорі, на зобов’язання учасників по внесенню змін до законодавства України. При розгляді судом кримінальних справ безпосередньо застосовується такий міжнародний договір України, який набув чинності, став обов’язковим для України, положення якого не потребують внесення змін до законів України та здатні породжувати права і обов’язки для суб’єктів кримінального процесу.
Потрібно роз’яснити порядок набуття чинності міжнародного договору України, порядок доведення до відома населення шляхом офіційного опублікування. Необхідно прийняти закон про доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів, які визначають права і обов’язки громадян. Цей закон повинен містити, зокрема, поняття нормативно-правових актів, які визначають права і обов’язки громадян; перелік офіційних видань, в яких підлягають офіційному оприлюдненню наведені акти (в тому числі й підзаконні акти); граничні строки з часу прийняття нормативного акта до часу його офіційного оприлюднення; положення, що нормативно-правові акти набувають чинності не раніше ніж з дня їх офіційного оприлюднення.
Роз’яснити також, що міжнародні договори України застосовуються при вирішенні кримінальних справ, якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж законом України, котрий регулює кримінально-процесуальні відносини. Правила чинного міжнародного договору України, згода на обов’язковість якого була надана не у формі закону, мають пріоритет у застосуванні по відношенню до підзаконних актів.
Роз’яснити правила тлумачення міжнародних договорів України. З метою запобігання порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод застосування її здійснюється з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини. Роз’яснити застосування окремих норм міжнародних договорів України (право затриманої особи на судовий розгляд у розумні строки, право на суд, створений на підставі закону, тощо)
Визначити, що під загальновизнаними принципами міжнародного права слід розуміти основоположні імперативні норми міжнародного права, що застосовуються та визнаються міжнародним співтовариством держав у цілому, відхилення від яких є недопустимим. До загальновизнаних принципів міжнародного права, зокрема, належать принцип загальної поваги прав людини та приницип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань. Під загальновизнаною нормою міжнародного права слід розуміти правило поведніки, прийняте та визнане міжнародним співтовариством держав у цілому як юридичне обов’язкове. Зміст вказаних принципів і норм міжнародного права може розкриватися, зокрема, в документах Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованих установах.
6. Запропоновано доповнити ст. 264 КПК положеннями, згідно з якими відмова прокурора від обвинувачення може бути тільки по закінченню судового слідства та повинна бути вмотивованою з посиланням на передбачені законом підстави. Також потрібно передбачити право вищестоящого прокурора скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови прокурора про відмову від обвинувачення, поклавши на останнього обов’язок повідомляти вищестоящого прокурора про винесення постанови про відмову від обвинувачення.
7. З метою визначення кола джерел кримінально-процесуального права ст. 1 проекту Кримінально-процесуального кодексу України необхідно викласти в такій редакції:
„ Кримінальне судочинство на території України визначається Конституцією України, Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами. Якщо норма закону суперечить нормі Кримінально-процесуального кодексу України, застосовується норма цього кодексу.
Якщо норма закону або іншого нормативного акта суперечить нормі міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовується норма цього міжнародного договору. Права та свободи людини, гарантовані нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не можуть бути обмежені цим кодексом і підлягають безпосередньому застосуванню. Рішення Конституційного Суду України про визнання норми цього кодексу або іншого закону, що регулює кримінально-процесуальні відносини, неконституційними виключає застосування цих норм, а також інших норм зазначених законів, що містять положення, визнані неконституційними”.

Список використаних джерел:
1. Авакьян С. А. Конституция России: природа, эволюция современность. – М., 1998. – 206 с.
2. Авакьян С. А. Полномочия Конституционного Суда РФ: нерешенные проблемы // Вестник Конституционного Суда Российской Федерации. – 1997. – № 2. – С. 46-49.
3. Авакьян С. А. Теория Советской Конституции (обзор литературы) // Советское государство и право. – 1982. – № 10. – С. 136-142.
4. Агеева Г. Н. Принципы советского уголовного процесса, их сущность и значение // Труды ВЮЗИ. – М., 1972. – Т. 20. – С. 6-10.
5. Акти Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 3. – С. 35.
6. Александров Н. Г. Понятие источника права // Ученые записки ВИЮН. – 1946. – Вып. 8. – С. 47-54.
7. Александров С. А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе. – Горький, 1976. – 134 с.
8. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М., 1982. – Т. 2. – 359 с.
9. Алексеев С. С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М., 1961. – 174 с.
10. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций. – Т.1. Свердловск, 1972. – 396 с.
11. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций. – Т.2. Свердловск, 1972.- 401 с.
12. Алексеев С. С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.
13. Алексеев С. С. Право: время новых подходов // Советское государство и право. – 1991. – № 2. –С. 6-7.
14. Алексеева Л. Б. Сущность, система, источники уголовно-процессуального права // Курс советского уголовного процесса. Общая часть / Под ред.
А. Д. Бойкова, И. И. Карпеца. – М.: ВНИИ проблем укрепления законности и правопорядка, 1989. – 638 с.
15. Алексеева Л. Б., Жуйков В. М., Лукашук И. И. Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации. – М., 1996. – 432 с.
16. Анишина В. Правовые позиции Конституционного Суда России // Российская юстиция. – 2000. – № 7. – С. 11-12.
17. Аржанов М. А. Государство и право в их соотношении. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 287 с.
18. Арутюнян Г. Г. Проблемы совершенствования системы конституционного правосудия // Журнал российского права. – 1999. – № 9.
19. Багаутдинов Ф. Н. Обеспечение имущественных прав личности при расследовании преступлений. –М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2002. – 280 с.
20. Баглай М. В. Конституционное правосудие в России состоялось // Российская юстиция. –2001. – № 10. – С. 2-4.
21. Баглай М. В. «Конституционный Суд не оглядывается на авторитеты» // Известия. – 1998. – 24 декабря.
22. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – 3-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2002. – 800 с.
23. Баглай М. В., Габричидзе Б. Н. Конституционное право Российской Федерации. – М.: ИНФРА, 1996. – 512 с.
24. Байтин М. И. Сущность права (современное нормативное правопонимание на грани двух веков). – Саратов, 2001.
25. Беер Я., Ковач И., Самел Л. Государственное право Венгерской
Народной Республики. М.: Иностранная литература, 1963.
26. Безина А. К., Лазарев В. В. Конкретизация права в судебной практике // Советская юстиция. – 1968. – № 2. – С. 6-7.
27. Безлепкин Б. Т. Уголовный процесс России. Общая часть и досудебные стадии (курс лекций). – М.: Международный Университет Бизнеса и Управления, 1998. – 300 с.
28. Белкин А. А. К соотношению Конституции и государственно-правовых актов (производное нормотворчество) // Правоведение. – 1985. – № 5. – С. 3-10.
29. Белкин А. А. Механизм конституционного воздействия на акты государственно-правового законодательства: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Л., 1983. – 23 с.
30. Белкин А. Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. – М., 1999. – 429 с.
31. Бережний О. І. Преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Х., 2003. –20 с.
32. Бессарбов В. Г. Европейский Суд по правам человека. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 248 с.
33. Бирюков П. Н. Уголовно-процессуальное законодательство Российской Федерации и международные договоры: проблемы взаимодействия // Российский юридический журнал. – 1998. – № 4. – С. 46-58.
34. Блищенко И. П. Международное и внутригосударственное право. – М.: Международные отношения, 1960. – 238 с.
35. Боботов С. В. Конституционная юстиция. – М., 1994. – 127 с.
36. Бобылев А. И. Источники (формы) права // Право и политика. – 2003. – № 8. – С. 24–25.
37. Богачева Л. Л. Нормативные акты правоохранительных органов в СССР (общетеоретические аспекты): Дис... канд. юрид. наук. – Х., 1990. – 194 с.
38. Богданова Н. А. Конституционный Суд Российской Федерации в системе конституционного права // Вестник Конституционного Суда Российской Федерации. – 1997. – № 3. – С. 64.
39. Божьев В. П. Доказательства и доказывание (общие положения) // Уголовный процесс: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / Под ред. В. П. Божьева. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Спарк, 2002. - С. 5-20.
40. Божьев В. П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М.: Юрид. лит., 1975. – 176 с.
41. Бойков А. Д. Третья власть в России. – М., 1997.
42. Бойков А. Д., Карпец И. И. О законодательстве, судебной власти и правосудии // Государство и право. – 1992. – № 11. – С. 92-99.
43. Бойков А., Скуратов Ю., Сухарев А. Преступление и наказание // Российская газета. – 1994. – 19 января. – С. 4
44. Боннер А. Т. Правосудие как вид государственной деятельности. – М., 1973. -38 с.
45. Бородин С. В., Ляхов Е. Г. Международное сотрудничество в борьбе с уголовной преступностью. – М., 1983. - 200 с.
46. Бриксов В. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации как критерии конституционности объектов контроля // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 2002. – № 3 (40). – С. 189.
47. Бринцев В. Конституційний шлях коригування курсу судово-правової реформи // Право України. – 2003. – № 2. – С. 7-11.
48. Бровин Г. Восстановить и развить идеи В. И. Ленина о «прокурорской власти» // Социалистическая законность. – 1988. – № 9. – С. 15.
49. Буткевич В. Г. Советское право и международный договор. – К.: Вища школа, 1977. – 262 с.
50. Вандышев В. В. Уголовный процесс: Курс лекций. – СПб.: Питер, 2002. –528с.
51. Вандышев В.В., Смирнов А.В. Основы уголовного судопроизводства. – СПб., 1996. -107 с.
52. Варламова В. М. Проблемы прямого действия Российской Конституции // Правовое государство, личность, законность. – М., 1997. – С. 13-16
53. Варламова Н. В. Пять лет шестой Конституции России: проблемы реализации // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1998. – № 2. – С. 92-98.
54. Варламова Н. Принцип правовой определенности в практике Европейского Суда по правам человека // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – № 4 (41). – 2002. – С. 89 - 97.
55. Василенко И.Г. О понятии норм права и уголовного процесса. Этюд философско-догматический. – СПб., 1878. – 48 с.
56. Васильев Ю. Г. Институт выдачи преступников (экстрадиции) в современном международном праве. – М.: Современная экономика и право, 2003. – 320 с.
57. Вильнянский С. И. Толкование и применение гражданско-правовых норм // Методические материалы ВЮЗИ. – М., 1948. – Вып. 2. – 42 с.
58. Виноградов П. Г. Очерки по теории права. – М., 1915. – 155с.
59. Виноградова О. І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Дис... канд. юрид. наук. – Х., 2000. – 226 с.
60. Витрук Н. В. Конституционное правосудие в России (1991-2001 гг.): Очерки теории и практики. – М.: Городец-издат, 2001. – 508 с.
61. Витрук Н. В. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации: понятие, природа, юридическая сила и значение // Конституционное правосудие в посткоммунистических странах: Сб. докладов. – М., 1999. – 134 с.
62. Витрук Н. В. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации: понятие, природа, юридическая сила и значение // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. – 1999. – № 3 (28). – С. 90- 98.
63. Вицин С. Е. Механизм защиты прав и свобод человека в правовом государстве // Защита прав человека и соблюдение законности органами внутренних дел: Материалы международной научно-практической конференции. – М.: МЮИ МВД России, Щит-М, 1999. - С.28-33
64. Вільдхабер Л. Місце Європейского Суду з прав людини у Європейскому Конститтуційному контексті // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 56-59;
65. Власихин В. А. Федеральная система правоохранительных органов // Уголовная юстиция: Пособие для занятий с российскими судьями (сравнительно-правовые материалы). – М., 1999. – 48 с.
66. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. –187 с.
67. Волеводз А. Г. Правовое регулирование новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса. – М.: Юрлитинформ, 2002. –528 с.
68. Волженкина В. М. Выдача в российском уголовном процессе. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 336 с.
69. Волженкина В. М. Применение международного права в российском уголовном процессе (проблемы теории и практики): Дис… канд. юрид. наук. – М., 1999. – 204 с.
70. Волкотруб С. Г. Імунітети і проблеми його захисту в кримінальному судочинстві: Автореф... канд. юрид. наук. – Х., 2003. – 20 с.
71. Вопленко Н. Н. Официальное толкование норм права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 120 с.
72. Вышинский А. Я. Теория судебных доказательств. – М.: Госюриздат, 1940. – 167 с.
73. Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. – К.: Вища школа, 1980. – 319 с.
74. Гавриш Т. С. Проблеми сучасної правової регламентації інституту видачі осіб, які вчинили злочини // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. – 2003. – № 2 (6). – С. 147-152.
75. Гаврюсов Ю. В. Влияние норм международного права на формирование правовой позиции Конституционного Суда // Дайджест. – 2003. – № 3. – С. 98-117.
76. Гаджиев Г. А. Racio decidendi в постановлениях Конституционноо Суда России // Конституционное правосудие: Вестник Конференции органов конституционного контроля стран молодой демократии. – Ереван, 1999. – Вып. 4. – 168 с.
77. Гаджиев Г. А. Взаимодействие Конституционного Суда РФ с судами общей юрисдикции и арбитражными судами // Российская юстиция. – 1994. – № 4. – С. 20-24.
78. Гаджиев Г. А. Защита основных экономических прав и свобод предпринимателей за рубежом и в Российской Федерации. – М., 1995.
79. Гаджиев Г. А. Непосредственное применение судами конституционных норм // Российская юстиция. – 1995. – № 12. – С. 24-27.
80. Гаджиев Г. А., Пепеляев С. Г. Предприниматель – налогоплательщик – государство: Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации. – М., 1998. – 146 с.
81. Гаджиев Г. А. Проблемы толкования Конституции и законов Конституционным Судом. – М., 2001. – 240 с.
82. Галкин Б.А. Советский процессуальный закон. – М., 1962. – 254 с.
83. Гарлицкий Л. Правовое государство и конституционное правосудие в Польше // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 2002. – № 1 (38). – 200 с.
84. Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем. Б. Г. Столпера и М. В. Левиной. – М., 1990. – 524 с.
85. Гницевич А. Е. Роль прокуратуры в формировании социалистического правового государства // Правовая реформа и проблемы ее реализации. – Краснодар, 1989. – С. 65-66.
86. Гоббс Т. Сочинения. – М.: Мысль, 1989. – Т. 2. –284 с.
87. Голубицкая С. Г. Правотворчество в деятельности Конституционного Суда Российской Федерации // Право: теория и практика. – 2002. – № 7. – С. 8-19.
88. Голунский С. А., Строгович М. С. Теория государства и права. – М.: Юриздат, 1940. –173 с.
89. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: МНИМП, 1998. - 600 с.
90. Гончаров В. Б. Кожевников В. В. Проблема усмотрения правоприменяющего субъекта в правоохранительной сфере // Государство и право. – 2001. – № 3. – С. 51-60.
91. Горшенев В. М. Делегированное правотворчество в свете новейшего законодательства СССР // Проблемы соц. законности. – Х., 1985. – Вып. 15. – 153 с.
92. Гранат Н. Л. Система права // Общая теория государства и права / Под ред. В. В. Лазарева. – М., 1997. – 257с.
93. Гранат Н. Л. Толкование норм права в правоприменительной деятельности органов внутренних дел. – М., 1991. – 130 с.
94. Граскоф Карін. Принцип верховенства права в конституційному судочинстві // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 4. – С. 33-38.
95. Гревцова Т. П. Международный договор в системе источников права // СЕМП. 1963. – М.: Наука, 1965. - С. 171-179.
96. Гродзинский М. М. Аналогия в советском уголовно-процессуальном праве // Ученые записки Харьковского юридического института. – Х., 1948. – Вып. 3. – С. 3-24.
97. Громов Н. А., Николайченко В. В. Принципы уголовного процесса, их понятие и система // Государство и право. – 1997. – № 7. –С. 33-37.
98. Громов Н. А., Пономаренко В. А., Францифиров Ю. В. Уголовный процесс России: Учебник. – М.: Юрайт-М, 2001. – 556 с.
99. Грошевий Ю. М. Конституція — основа формування кримінально-процесуального права // Матеріали наукової конференції «Конституція України – основи модернізації держави та суспільства». 21-22 червня 2001 р., Харків” / Упорядники Ю. М. Грошевий, М. І. Панов. – Х.: Право, 2001. –С. 309-312.
100. Грошевий Ю. М. Кримінально-процесуальні аспекти „Малої судової реформи” // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 4 (27) – 266 с.
101. Грошевий Ю. М. Роль суду і прокуратури в забезпеченні конституційних прав і свобод громадян, законності та правопорядку // Конституційно-правові засади становлення української державності / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Г. Данильян та ін.; За ред. акад. НАН України В. Я. Тація, акад. АПрН України Ю. М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – С. 233-272.
102. Грошевий Ю. М. Коментар до статті 121 Конституції України / Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В.Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. –Х.: Право; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.
103. Гурвич Г. С. Некоторые вопросы советского государственного права // Советское государство и право. – 1957. – № 12. – С. 104-106.
104. Гуреев П. П. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1961. – 95 с.
105. Гурова Т. В. Источники российского права: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Саратов, 1998. – 23 с.
106. Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. Уголовный процесс западных государств. – 2-е изд., доп. и испр. – М.: Зерцало-М, 2002. – 528 с.
107. Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. с франц. В. А. Туманова. – М., 1988. – 496 с.
108. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 1998. – 400 с.
109. Давыдов П. М. Принципы советского уголовного процесса. – Свердловск, 1957. – 51 с.
110. Даев В. Г. Современные проблемы гражданского иска в уголовном процессе. – Л ., 1972. – 69 с.
111. Даниленко Г. М. Применение международного права во внутренней правовой системе России: практика Конституционного Суда // Государство и право. – 1995. – № 11. - С. 115-124.
112. Демидов И. Ф. Проблема прав человека в российском уголовном процессе (концептуальные положения). – М.: Научно-исследовательский институт проблем укрепления законности и правопорядка. Генеральная прокуратура, 1995. – 96 с.
113. Демократия – это обмен мнениями: справочник. – Коннектикут, 1997. – 141 с.
114. Денисов А. И. Теория государства и права. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. – 532 с.
115. Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практика и комментарии). – М.: Права человека, 1997. – 640 с.
116. Добровольская Т. Н. Принципы советского уголовного процесса (Во-
просы теории и практики). – М., 1974. – 199 с.
117. Добровольская Т. Н., Каминская В. И. Новое исследование по теории государства и права. Рецензия на книгу: Элькинд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права. – М., 1967 // Советское государство и право. – 1969. – № 1. – С. 157-158.
118. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев В. Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общ. ред. акад. МАИ, д. ю. н. В. Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1998. –368 с.
119. Еременко Ю. П. Советская Конституция и законность. – Саратов, 1982. – 241 с.
120. Ершов В. В. Проблемы непосредственного применения Конституции РФ в процессе защиты прав и законных интересов граждан и юридических лиц // Судебная реформа: итоги, приоритеты, перспективы. Материалы конференции. Серия "Научные доклады". № 47. – М.: Московский общественный научный фонд, 1997. – С. 43-49.
121. Ершов В. Прямое применение Конституции РФ. От решения Пленума верховного Суда РФ до постановления Конституционного Суда РФ // Российская юстиция. – 1998. – № 10. – С. 2 -7.
122. Ескина Л. Б. Два юбилея российской Конституции // Правоведение. – 1999. – № 1. – С. 4-16.
123. Железнова Л. Д. Правовые позиции Конституционного Суда как источник права // Российский судья. – 2001. – № 7. – С. 45 - 47.
124. Железнова Н. Д. Судебно-юридическая практика: понятие, функции и структура // Российский судья. – 2003. – № 5. – С. 7-12.
125. Жилин Г. Соотношение права и закона // Российская юстиция. – 2000. – № 4. – С. 8-10.
126. Жуйков В. Конституционный Суд РФ выполняет историческую роль. — Российская юстиция. – 2001. – № 10. – С. 17-18.
127. Жуйков В. М. Новая Конституция и судебная власть в Российской Федерации // Российская юстиция. – 1994. – № 1. – С. 2-3.
128. Жуйков В. М. Статус суда, его полномочия, судебная система и виды судопроизводства как условия обеспечения права на судебную защиту // Судебная реформа: итоги, приоритеты, перспективы: Материалы конференции. Серия " Научные доклады " № 47. – М.: Московский общественный научный фонд, 1997. – С. 21-43.
129. Жученко А. А. К вопросу об обратной силе решений Конституционного Суда России // Вестник Московского университета. – Серия 11. Право. – 2002. – № 5. – С. 84-89.
130. Загайнова С. Н. Судебный прецедент: историко-правовой аспект: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М., 1998. – 20 с.
131. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
132. Законодательная техника: Научно-практическое пособие / Под ред.
Ю. А. Тихомирова. – М.: Городец, 2000. – 272 с.
133. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Х.: Одісей, 2001. – 464 с.
134. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та з загальних питань. – Х.: Одісей, 2002. – 400 с.
135. Зеленецкий В. С., Куркин Н. В. Обеспечение безопасности субъектов уголовного процесса. – Х.: КримАрт, 2000. – 404 с.
136. Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела. – Х.: КримАрт, 1998. – 340 с.
137. Зивс С. Л. Источники права. – М.: Наука, 1981. – 240с.
138. Зинаттулин З. З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. – Казань, 1974. – 127 с.
139. Зусь Л. Б. Правовое регулирование в сфере уголовного судопроизводства. – Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 1984. – 148 с.
140. Иванова Г. П. О понятии права (к соотношению права и законодательства) // Правоведение. – 1983. – № 1. – С. 20-27.
141. Игнатенко Г. В. Взаимодействие внутригосударственного и международного права. – Свердловск, 1981. – 60 с.
142. Интервью с заместителем Председателя Конституционного Суда Российской Федерации (Т. Г. Морщаковой) // Законодательство. – 1999. – № 5. – С. 7.
143. Иоффе О. С. Структурные подразделения системы права (по материалам гражданского права) // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1968. – Вып. 14. – С. 45-60.
144. Кадышева Т., Ширинский С. Свидетель тоже нуждается в помощи адвоката // Российская юстиция. – 1997. – № 7. – С. 42-43.
145. Казимирчук В. П., Боботов С. В. Эффективность права как формы социального контроля // Эффективность применения уголовного закона. - С. 12-16
146. Кант И. Критика критического разума // Соч.: В 8 т. – М., 1994. – Т. 4. – 382 с.
147. Капліна О. В., Маринів В. І. Проблеми забезпечення недоторканності житла на досудовому слідстві // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3 (22). – С. 181-189.
148. Капліна О., Шило О. Оскарження до суду постанови слідчого та прокурора. Порушення кримінальної справи щодо певної особи: проблеми теорії та практики // Юридичний вісник України. – 2003. – 26 липня-1 серпня. – С. 8.
149. Карташкин В. А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М.: ИГПРАН, 1995. – 132 с.
150. Кеммулария Э. Ш. Проблемы применения уголовно-процессуального закона по аналогии: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1983. – 20 с.
151. Керимов Д. А. Законодательная техника. Научно-методическое и
учебное пособие. – М., 1998. – 127 с.
152. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – 2-е изд. – М.: Аванта +, 2001. – 560 с.
153. Керимов Д. А. Понятие источника советского социалистического права // Ученые записки ЛЮИ. – Л., 1951. – Вып. V. – С. 75-93.
154. Керимов Д. А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 472 с.
155. Кесслер З. Полномочия Конституционного Суда Чешской Республики и обзор его деятельности в 1993-2001 годах. – С. 56-58.
156. Кечекьян С. Ф. О понятии источника права // Ученые записки МГУ. Труды юридического факультета. – М., 1946. – Вып. 116. – Кн. 2. – С. 3-25.
157. Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 187 с.
158. Килич Х. Проблемы толкования в конституционной юрисдикции // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 4. – С. 47-48.
159. Кириченко М. Г. Конституционные основы судебной системы СССР. – М.: Юрид. лит., 1979. – 142 с.
160. Козаченко И. Я. Язык — душа и совесть уголовного закона // Правоведение. – 2003. – № 2. – С. 110 - 116.
161. Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России: Учебник. – М.: Юристъ, 1995. – 480 с.
162. Козюбра Н. И. Социалистическое право и общественное правосознание. – К.: Наукова думка, 1979. – 207 с.
163. Колесников Е. В. Источники Российского конституционного права: вопросы теории и методологии: Дис... д-ра юрид. наук. – Саратов, 2000. – 357 с.
164. Колибаб К. Е. Общепризнанные принципы, нормы международного права и международные договоры в российской правовой системе согласно Конституции 1993 года // Проблемы обеспечения конституционности как функции публичных структур. – М., 1997. – 121 с.
165. Колосович С. А., Кузнецов И. А. Соотношение уголовно-процессуального и уголовного права (в свете современной концепции судебной реформы) // Государство и право. – 1996. – № 12. – С. 74-77.
166. Коляда П. Реформі органів слідства – зважений підхід // Юридичний вісник України. – 2003. – № 26 (418). – 28 червня-4 липня. – С. 5.
167. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Курс лекций. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Манускрипт, 1996. – 312 с.
168. Основы государства и права: Учебное пособие / А. Комаров. - М.: Русское слово: " Манускрипт ", 1997 . – 320 с.
169. Комиссаров В. Свидетель и потерпевший в уголовном судопроизводстве // Российская юстиция. – 1994. – № 8. – С. 50-51.
170. Комментарий к законодательству о судебной системе Российской Федерации / Под ред. Т. Г. Морщаковой. – М.: ЮРИСТЪ, 2003. – 245с.
171. Комментарий к уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / Под ред. В. Т. Томина. – 2-е изд. – М.: Юрайт, 1999. – 730 с.
172. Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общ. ред. и со вступ. статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА, 2001. – Т. 1. – 824 с.
173. Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общ. ред. и со вступ. статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА, 2001. – Т. 2. – 840 с.
174. Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общ. ред. и со вступ. статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА, 2001. – Т. 3. – 792 с.
175. Конституции зарубежных государств / Состав. В. В. Маклаков. – М., 1997. – 456 с.
176. Конституционное право: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов / Отв. ред. А. Е. Козлов. – М.: Бек, 1996. – 464 с.
177. Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии: Сб. нормативных актов. – М., 1998. – 218 с.
178. Конституционный Суд Российской Федерации. Интервью Председателя Конституционного Суда Российской Федерации, проф., д-ра юрид. наук. В. А. Туманова // Государство и право. – 1995. – № 9. – С. 5.
179. Конституція України – Основний Закон держави і суспільства: Навчальний посібник. – Х.: Факт, 2001. – 382 с.
180. Конькова Е. В. Взаимодействие российской национальной системы права и норм международного права в области уголовного судопроизводства: Дис… канд. юрид. наук. – Ижевск, 1995. – 188 с.
181. Коняхин В. П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. –348 с.
182. Коржев А. В. К вопросу о правопонимании в дореволюционной России // Государство и право. – 1998. – № 5. – С. 93-98.
183. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – СПб., 1908. – 364 с.
184. Костицький М., Годованець В. Правові проблеми судового захисту прав людини і громадянина в Конституційному Суді України // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 53-65.
185. Косюта М. В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства: Монографія. – Одеса: Юридична література, 2002. – С. 376.
186. Котов О. Ю. Влияние решений Конституционного Суда России на гражданское судопроизводство. – М.: Городец-Издат, 2002. – 271 с.
187. Кравец И. А. О правовой природе конституционной герменевтики // Право и политика. – 2003. – № 1. – С. 10 – 17.
188. Кравец И. А. Формирование российского конституционализма (проблемы теории и практики): Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – Екатеринбург, 2002. – 41 с.
189. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
190. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю. М. Грошевий, Т. М. Мірошниченко, Ю. В. Хоматов та ін.; За ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. – Х.: Право, 2000. – 496 с.
191. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2003. – 940 с.
192. Кросс Р. Прецедент в английском праве. – М.: Юрид. лит., 1985. – 238 с.
193. Кряжков В. А. Конституционное правосудие в субъектах Рос-
сийской Федерации: Правовые основы и практика. – М.: Формула права, 1999. – 316 с.
194. Кряжков В. А. Органы судебного конституционного контроля субъектов РФ: проблемы организации и деятельности (научно-практический семинар) // Государство и право. – 1995. – № 9. - С. 125-133.
195. Кряжков В. А., Лазарев Л. В. Конституционная юстиция в Российской Федерации. – М.: БЕК, 1998. – 237 с.
196. Кряжкова О. Н. К вопросу об истории возникновения понятия «Правовая позиция Конституционного Суда Российской Федерации // Право и политика. – 2003. – № 1 – С. 28 - 33.
197. Кряжкова О. Н. Правовые позиции Конституционного Суда: понятие и место в Российской системе права // Дайджест. – 2003. – № 3. – С. 155.
198. Кудрявцев В. Историческая веха становления правового государства. // Российская юстиция. – 2001. – № 10. – С. 5.
199. Курдюков Г. И. Реализация норм международного права в сфере внутригосударственной компетенции // Международное и внутригосударственное право: проблемы сравнительного правоведения: Сб. науч. тр. – Свердловск, 1984. – С. 25-27
200. Кутафин О. Е. Источники конституционного права Российской Федерации. – М.: Юрист, 2002. – 348 с.
201. Куцова Э. Ф. Гражданский иск в уголовном процессе. Лекции для студентов юридических факультетов: Учебное издание. – М., 1963. – 35 с.
202. Лазарев В. В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: Юрид. лит., 1974. – 184 с.
203. Лазарев В. Институт Конституционного правосудия введен своевременно // Российская юстиция. – 2001. – № 10. – С. 33- 34.
204. Лазарев Л. В. Конституционный Суд России и развитие конституционного права // Журнал российского права. – 1997. – № 11. – С. 3 -13.
205. Лазарева В. А. Теория и практика судебной защиты в уголовном процессе. – Самара: Самарский университет, 2000. – 232 с.
206. Лапаева В. В. Эффективность закона. Методология и конкретные исследования. – М., 1997. – 256 с.
207. Ларин A. M. Эффективность уголовно-процессуального закона // Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности. – М., 1979. – С. 178-209.
208. Ларин A. M. Уголовный процесс: структура права и структура законодательства. – М.: Наука, 1985. – 240 с.
209. Ларин А. Постановление следователя о возбуждении уголовного дела можно обжаловать в суд // Российская юстиция. – 1998. – № 9. – С. 18.
210. Лассаль Ф. Сочинения: В 3 т. – СПб., 1905. – Т. 2. – 326 с.
211. Лебедев В. О некоторых вопросах применения судами Конституции Российской Федерации при осуществлении правосудия // Бюллетень Верховного Суда РФ . – 1996. – № 2. – С. 1-2.
212. Лейст О. Э. Сущность права. Пробл