Дзюба Ірина Володимирівна. Статистичні індикатори соціально-економічного становища населення України

brief description

Дзюба Ірина Володимирівна. Статистичні індикатори соціально-економічного становища населення України: дис... канд. екон. наук: 08.03.01 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2005

Дзюба І.В. Статистичні індикатори соціально-економічного становища населення України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.03.01 Статистика. Київський національний економічний університет, Київ, 2005.
Дисертація присвячена теоретико-методологічним і прикладним проблемним питанням вимірювання, оцінювання та порівняння рівня життя населення регіонів України.
Розглянуто еволюцію категорії життєвого рівня та розвиток статистичних підходів її дослідження.
Запропоновано категорію соціально-економічного становища як базову характеристику життєвого рівня населення, удосконалено систему статистичних індикаторів соціально-економічного становища населення, розроблено методологію багатовимірного оцінювання соціально-економічного становища населення регіонів України, проведено порівняння та побудовано типологію регіонів України на основі декомпозиції інтегральної оцінки соціально-економічного становища населення, досліджено співзалежність економічної та соціальної складових інтегральної оцінки.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення підходів дослідження життєвого рівня та запропоновано нове вирішення наукової задачі його оцінки і порівняння через дослідження соціально-економічного становища населення як базової характеристики рівня життя населення.
Проведене дослідження статистичних індикаторів соціально-економічного становища населення дозволило зробити такі висновки.
1. Індикаторами соціально-економічного становища населення є сукупність статистичних показників, що виявляють і характеризують недоступну безпосередньому спостереженню, кількісному виміру та якісному аналізу багатовимірну категорію соціально-економічного становища населення.
Статистичні індикатори соціально-економічного становища населення це система статистичних показників, що відтворюють окремі аспекти соціально-економічного становища, та побудований на їх основі узагальнюючий показник інтегральна оцінка соціально-економічного становища населення.
Наукове обґрунтування статистичних індикаторів як інструменту соціально-економічних досліджень включає такі етапи:
формування концептуальної схеми досліджуваного явища на основі сутнісного аналізу в контексті конкретної суспільної науки;
побудова системи статистичних показників для характеристики індикаторних” понять, що складають сутнісну модель досліджуваного явища;
обґрунтування окремих статистичних показників, що виступають природними” статистичними індикаторами досліджуваного явища;
обґрунтування методики агрегування сформованої сукупності природних” індикаторів у синтетичний індикатор - узагальнюючу характеристику досліджуваного явища.
2. Соціально-економічне становище населення - це структурна комбінація з окремих складових категорії рівня життя, що за ознаками об’єктивності та доступності інформації є більш придатними для статистичного дослідження, ніж інші.
За змістом соціально-економічне становище населення це багатовимірна категорія, що характеризує демографічну, соціальну, економічну ситуацію і відповідні обставини життя населення. Вона досліджується як сукупність обставин, ситуація, існуюче становище населення в безперервному багатоаспектному процесі формування життєвого рівня населення.
Соціально-економічне становище населення може бути використане як компромісна базова характеристика життєвого рівня населення за основними його аспектами, якими визначено: макроекономічну й демографічну ситуацію, стан охорони здоров’я, рівень освіти, рівень зайнятості та умови праці, житлові умови, ступінь соціальної напруги в суспільстві, екологічні умови проживання населення. Така структура аспектів дослідження соціально-економічного становища населення регіонів України сформована з урахуванням міжнародних стандартів та вітчизняної практики в цій галузі досліджень.
3.Обґрунтування статистичних показників, складових інтегральної оцінки, повинно здійснюватись з урахуванням існуючої інформаційної бази України. Принциповим є те, що статистичні показники, включені в інтегральну оцінку, мають бути якісними індикаторами категорії соціально-економічного становища населення.
Гіпотетична модель дослідження має бути пристосована до реальної сукупності територіально-адміністративних одиниць регіонів України. Критерієм доцільності включення в модель обраних статистичних показників виступатиме коефіцієнт осциляції. За умови, коли ступінь варіації значень представлених показників за регіонами Українименше 1, приймається рішення про виключення показників з ознакової множини дослідження. Якщо варіація ознак незначна, розмежування регіонів на рівні багатовимірної агрегації буде досить умовним, беручи до уваги, що вихідні дані для регіонального аналізу вже є агрегованими (усередненими) на рівні регіонів.
На основі сутнісного аналізу категорії соціально-економічного становища населення сформовано вихідну ознакову сукупність із 33-х статистичних індикаторів, з яких в якості індикаторів соціально-економічного становища населення регіонів України взято 22 статистичні показники. Підставою відбору було значення коефіцієнта осциляції ().
4.З існуючих способів стандартизації найбільш статистично коректною визнано стандартизацію варіаційним розмахом порівнянь емпіричних значень з мінімальними (для дестимуляторів максимальними) значеннями обраних показників. При цьому слід використовувати фактичний варіаційний розмах значень індикаторів соціально-економічного становища населення України в розрізі регіонів, а не теоретично можливі межі варіації показників.
5.Коректність регіонального порівняння впливає на обґрунтованість результатів ранжування регіонів України за соціально-економічним становищем населення. На підставі перевірки сукупності на грубі помилки та викиди T-критерієм Грабса, а також L- та E- критеріями Тітьєна і Мура, обґрунтовано виключення з переліку регіонів м. Києва як одиниці сукупності, що спричинює викиди та м. Севастополя виходячи зі специфічності його адміністративно-територіального статусу.
6.Включення індикаторів до багатовимірної інтегральної оцінки, відповідно до існуючої практики, має здійснюватись на основі адитивного агрегування у вигляді синтетичного індексу.
Застосування методу факторного аналізу для визначення вагових коефіцієнтів, з якими індикатори входять до узагальнюючої оцінки, на основі експертних розрахунків визнано неприйнятним, оскільки його результати є математично залежними і нестійкими в динаміці. Ваги, визначені експертно-статистичним методом, характеризуються високим ступенем суб’єктивності, а також потребують періодичного перегляду і відповідних змін.
З метою спрощення процедури розрахунку та аналітичної інтерпретації отриманих результатів агрегування індикаторів соціально-економічного становища населення регіонів України доцільно проводити у формі середньої арифметичної простої. Проміжні оцінки окремих аспектів соціально-економічного становища населення розраховуються за відповідними індикаторами моделі. Зокрема, за індикаторами 2001 р. інтегральна оцінка була розрахована в розрізі таких проміжних оцінок економічної, демографічної, охорони здоров’я, зайнятості, соціальної напруги, умов праці, житлових, екологічних умов, а також окремо в розрізі економічної та соціальної складових.
7. Багатовимірне оцінювання та порівняння соціально-економічного становища населення України в розрізі регіонів запропоновано здійснювати за скороченим переліком регіонів (без м. Києва та м. Севастополя) за допомогою інтегральної оцінки, розрахованої як середня арифметична проста зі стандартизованих варіаційним розмахом соціально-економічних індикаторів. Така оцінка дозволяє здійснювати багатовимірне ранжування регіонів України та обґрунтувати їх типологію за соціально-економічним становищем населення для подальшого використання в системі підтримки управлінських рішень.
Аналіз співзалежності соціального та економічного становища населення за комбінаційним групуванням регіонів України у 2001-2003 роках дозволяє зробити управлінські висновки щодо вирівнювання регіональної диференціації та підвищення життєвого рівня населення. Заходи щодо покращення соціально-економічного становища населення мають бути комплексними, включати як економічні, так і соціальні важелі впливу, оскільки покращення лише економічної ситуації не призведе до автоматичного покращення складових соціального становища населення