Ерфан Єва Алоїсівна. Регулювання соціально-трудових відносин на селі в умовах економічної трансформації (на матеріалах Закарпатської області)

brief description

Ерфан Єва Алоїсівна. Регулювання соціально-трудових відносин на селі в умовах економічної трансформації (на матеріалах Закарпатської області) : Дис... канд. наук: 08.02.03 2002

Ерфан Єва Алоїсівна.Регулювання соціально-трудових відносин на селі в умовах економічної трансформації (на матеріалах Закарпатської області). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 Організація управління, планування та регулювання економікою. Ужгородський національний університет, Ужгород, 2002.
Дисертаційна робота присвячена теоретичним та методичним дослідженням регулювання соціально-трудових відносин на селі в умовах ринкових трансформаційних процесів. З позиції системних підходів в роботі здійснено аналіз сутності соціально-трудових відносин, з’ясовано їх компонентну будову, запропоновано організаційно-економічний механізм їх регулювання. Значна увага приділяється аналізу сільських ринків праці, впливу підприємництва на підвищення економічної активності сільського населення. Запропоновано механізм регулювання трудових відносин на депресивних територіях, складовими якого є макроекономічні регулятори, що органічно поєднуються з внутрішніми важелями впливу на ефективність використання трудового потенціалу.

Основним науковим результатом дисертаційного дослідження є формування теоретичних та методичних засад регулювання соціально-трудових відносин на селі. На основі проведених у дисертаційній роботі досліджень можна сформулювати ряд принципових висновків і пропозицій щодо напрямів, методів і механізмів регулювання трудових відносин в умовах економічної трансформації.

Соціально-трудові відносини це складна за змістом і формою економічна категорія, яка характеризує економічні відносини між людьми у процесі їх економічної життєдіяльності, зв’язаної з процесом формування, функціонування та відтворення здатності людей до активної трудової діяльності, а також мотиваційні механізми високопродуктивної праці та систему соціального захисту населення.
Структура соціально-трудових відносин включає:

всю сукупність характеристик праці і трудової діяльності, субстанцію яких складають проблеми зайнятості і безробіття, професійно-освітня компонента, умови і організація праці, мотивація трудової діяльності, найм робочої сили;
механізми стимулювання ефективної зайнятості, рівень доходів населення як основний чинник їх добробуту;
систему соціального захисту працюючих.
3. Формування соціально-трудових відносин на селі, адаптованих до ринкових умов, слід розглядати як процес, який включає кілька взаємозв’язаних етапів, що на практиці можуть протікати в послідовному і паралельному режимі:
законодавче закріплення статусу, функцій і ролі суб’єктів трудових відносин;
усвідомлення соціальними верствами працездатного населення свого нового статусу, функцій і ролі;
самоідентифікація суспільних груп в нових соціально-економічних умовах функціонування;
формування у працівників соціальних якостей, адекватних ринковій економіці;
формування нової економічної культури.
4. Соціальна напруга, що склалася на сільських локальних ринках праці вимагає вжиття нестандартних заходів, спрямованих на нейтралізацію ситуації в сфері сільського безробіття. Вони повинні передбачати:
розвиток соціально обгрунтованих видів незайнятості сільського населення шляхом збільшення державного замовлення на підготовку спеціалістів в державних навчальних закладах із числа сільської молоді, виховання малолітніх та неповнолітніх дітей, догляд за престарілими і інвалідами, достроковий вихід на пенсію;
розробку цільових комплексних програм організації громадських робіт для сільських жителів, що фінансуються за рахунок державних коштів, створення спеціальних підприємств і фондів, що здійснюють їх організацію, проведення і фінансування;
розширення сфери зайнятості сільського населення за рахунок нетрадиційних форм організації виробництва (надання сільським жителям у приватну власність лісових масивів для організації власних лісогосподарств, будівництво приватних мінігідроелектростанцій на гірських річках, стимулювання розвитку зеленого туризму, вирощування лікарських рослин, відродження традиційних народних промислів).
5. Вивчення перспективних можливостей розвитку сільського підприємництва показало, що абсолютна більшість сільського населення при створенні необхідного економічного середовища в перспективі готова розпочати власну справу, тобто активно включитися в сферу підприємництва. Основним гальмом, що стоїть на шляху масового залучення селян до підприємництва, як виявлено в процесі дослідження, є надмірно високі податки та обмежений доступ до кредитних ресурсів. Існуючі фонди розвитку підприємництва внаслідок їх організаційної та функціональної незавершеності не здійснюють активного впливу на розвиток сільського бізнесу.
6. За критерієм рівня розвитку сільське підприємництво характеризується двома типами. Перший з високим рівнем розвитку, що в основному відноситься до низинної природно-економічної зони і характеризується високою питомою вагою сільського населення, зайнятого підприємницькою діяльністю, різновидністю його форм та високою товарністю. До другого типу відносяться сільські поселення з низьким рівнем розвитку підприємництва, що є властивим для більшості районів гірської природно-економічної зони області. Стимулювання розвитку підприємницької діяльності в цих районах вимагає активної підтримки з боку держави та місцевих органів самоврядування.
7. Пріоритети структурних перетворень сфери сільської зайнятості включають такі ключові напрями:
селекційну підтримку галузей сільського господарства, де регіон може розв’язати основну соціальну проблему ліквідувати безробіття. До них відносяться виноградарство, тютюнництво і тваринництво, розвиток агросервісу та соціальної інфраструктури;
задіяння у виробництво всіх місцевих ресурсів та їх глибока переробка, що значно розширить сферу прикладання праці на селі;
формування довгострокової стратегії зайнятості, що включає ліквідацію важкої фізичної праці, підготовку і перепідготовку сільського населення, ліквідацію глибоких диспропорцій в оплаті праці;
підвищення ролі трудових доходів у загальній структурі доходів сільських жителів, витіснення тіньової економіки, формування законодавчих засад регулювання ціни праці.
8. На основі узагальнення і аналізу відповідей сільських підприємців і населення можна зробити висновок, що в даний час найбільш важливими антикризовими заходами в аграрному секторі економіки є:
зниження ставок ПДВ на продукти харчування першої необхідності і обмеження торгової надбавки для підприємств, які реалізують сільськогосподарську продукцію;
реструктуризація кредитної заборгованості сільськогосподарських товаровиробників;
збільшення розмірів спеціального фонду пільгового кредитування і лізингових операцій для сільських підприємців, які діють виключно в сфері сільського господарства;
здійснення рішучих кроків по розвитку інфраструктури сільського товарного ринку, організація закупок сільськогосподарської продукції у підприємців, фермерів і населення;
державна підтримка підприємницьких структур, що здійснюють закупівлю і переробку сільськогосподарської продукції у формі надання пільгових кредитів, скорочення, а в окремих випадках звільнення від податків.
9. Аналіз стану та оцінка соціально-трудових відносин, що склалися на перехідному етапі до ринкової економіки, показують, що однією із специфічних рис сільської зайнятості є і буде залишатися в перспективі високий рівень повторної неформальної зайнятості осіб, які мають роботу в реальному секторі економіки, що зумовлено нестабільністю і низькою заробітною платою в державних структурах, а також низькою ефективністю багатьох підприємств недержавного сектора, що змушує сільських жителів шукати додаткові джерела доходів.
Масштабність повторної зайнятості сільського населення повинна розглядатися як вимушений захід, який необхідно спрямувати в цивілізоване русло. Для цього необхідно стимулювати реєстрацію неформальних виробничих одиниць, забезпечити державну підтримку дрібних товаровиробників, сприяти виходу їх на внутрішній товарний ринок, що забезпечить поступовий їх перехід в легальну економіку.
10. Державне регулювання інвестиційної політики в депресивних районах повинно бути спрямоване на економічне стимулювання підприємств, які збільшують кількість робочих місць, звільнення від оподаткування тієї частини доходів, яка спрямовується на розвиток виробництва, надання безвідсоткової позики безробітним для організації власної справи, самозайнятості за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення.