ЕТНОСИМВОЛІКА МОВНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ОБРЯДОВОМУ ДИСКУРСІ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

На правах рукопису

ФІЛІПЧУК
Марія Володимирівна

УДК 811.161.2’379

ЕТНОСИМВОЛІКА МОВНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ОБРЯДОВОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Жайворонок В. В.
доктор філологічних
наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ
ЗМІСТ------------------------------------------------------------------------------------------2 ВСТУП- ---------------------------------------------------------------------------------------3
РОЗДІЛ 1. НАРОДНЕ ДИСКУРСИВНЕ МОВЛЕННЯ: ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ -------------------------------------------------------------------------------10
1.1. Дискурс як об’єкт вивчення ------------------------------------------------------11
1.2.Коди дискурсивного мовлення---------------------------------------------------20
1.3.Концептуальна та етномовна картина світу в обрядовому дискурсі ----50
1.4. Жанри народного обрядового дискурсу --------------------------------------59
Висновки------------------------------------------------------------------------------------68
РОЗДІЛ 2. КОНСТАНТИ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ НАРОДУ ЯК
ПРОДУКТ ОБРЯДОВОГО ДИСКУРСУ------------------------------------------70
2.1. Етнокультурні концепти в контексті обрядодій ----------------------------71
2.2. Рослинна символіка в обрядових контекстах -------------------------------96
2.3.Тваринна етносимволіка як продукт народного світосприймання-----120
Висновки----------------------------------------------------------------------------------131
РОЗДІЛ 3. МОВНІ ОДИНИЦІ В ЕТНОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ
ОБРЯДУ ----------------------------------------------------------------------------------134
3.1.Етносимволіка змісту і форми мовних одиниць ---------------------------135
3.2.Народні афоризми в обрядовому контексті --------------------------------144
3.3.Етнокультурна реконструкція мовної одиниці ----------------------------152
Висновки----------------------------------------------------------------------------------161 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ------------------------------------------------------------163
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА (З УМОВНИМИ СКОРОЧЕННЯМИ)---167
СЛОВНИКИ ТА ДОВІДНИКИ ---------------------------------------------------170
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ----------------------------------173

ВСТУП

Мова як прояв національної самобутності народу зберігає і передає наступним поколінням етнічні особливості світосприймання, картини со-ціального та культурного побуту, народні думки та почуття, звичаї та обря-ди, втілені у відшліфованих словесно-виражальних формах, здебільшого символізованих. Оскільки мова є продуктом певної етноспільноти, вона передусім консолідує націю. Впродовж століття у народній мовній свідо-мості переосмислюється світ реалій, у результаті чого формується катего-ризаційна етнічна модель світу.
Одним із найважливіших складників духовного життя народу, його культури є обряди, які супроводжують людину від часу її появи на світ і протягом усього життя. Власне обрядодії, зокрема їхній мовний код, виступають об’єктом посиленої уваги вчених. У цьому напрямку працювали відомі вчені (Б.Грінченко, М.Грушевський, Д.Зеленін, М.Костомаров, І.Охрімович, О.Потебня, М.Сумцов, П. Чубинський, П.Шейн), які широко використовували етнографічні, історичні та мовознавчі дані для аналізу елементів духовної етнокультури. Активізація дослідження мовних явищ у світі суміжних галузей знань породили нові наукові напрямки, зокрема й етнолінгвістику. Основу етнолінгвістичних досліджень заклали у своїх пра-цях ще В. фон Гумбольдт [55; 56], Д.Зеленін [81; 82], І.Огієнко [152], О.Потебня [161;162; 163; 164], Е.Сепір [177] та інші, які використовували не лише дані мовознавства, а й етнографії, зокрема й контексти народної культури. У другій половині ХХ ст. значний внесок у розвиток етнолінгві-стики, в тому числі вивчення обрядового мовлення, зробили: А.Вежбицька, Є. Врещагін, С.Єрмоленко, В.Жайворонок, В.Костомаров, В.Русанівський, О.Тищенко та інші.
Сучасні дослідження мовних одиниць ґрунтуються здебільшого на широкому залученні позамовних чинників, пов’язаних з широкими культурними надбаннями народу. Як відомо, специфічні, питомі особливості
нашої мови відбиває передусім лексика історико-культурного, етногра-фічного характеру, тобто у ній можна помітити слова, які відображають специфіку народу. Мова як складник і знаряддя культури є важливим джерелом для реконструкції давньої духовної етнокультури. А тому вив-чення етнографічної лексики дає можливість зануритись у витоки мате-ріальної та духовної культури пранароду, в особливості його світосприй-мання. Скажімо, звернення до обрядової лексики може бути ефективним лише за умови її системного вивчення. Лексичне поле цілого блоку обряду, що є складовою термінологічних парадигм народної культури, відповідає одному з аспектів вивчення етнокультури. Обряди є певною формою етно-культурного спілкування, людської поведінки. Вони реалізують модель світу на певному етапі народного світосприймання. Тому обрядовий текст стано-вить єдність реального, вербального та аксіонального планів, яка розвиває та закріплює синонімічність мовних знаків, представлених у ритуалах в різних формах ритуального слова, ритуального мовлення, ритуального тексту, за якими ж стоїть та чи інша річ. Обрядовий текст має певні відмінності від власне лінгвістичного тексту, оскільки включає такі елементи, які не можуть бути передані лише за допомогою мовних знаків. Як відомо, у створенні культурологічної інформації беруть участь і немовні засоби вираження.
Центральне місце в таких дослідженнях посідає концепт. У більшості пріоритетних досліджень вивчають взаємозв’язки мовної та концептуальної картин світу, що є універсальним орієнтиром людської діяльності, бо визна-чає загальний перебіг усіх процесів у суспільстві, все його соціокультурне життя. Такими дослідженнями займаються відомі вчені Н.Арутюнова, А.Вежбицька, В.Жайворонок, О.Тищенко, та ін. За спостереженням учених, зокрема Ю.Степанова, існують типові концепти, що виразно представлені в усіх мовах і культурах, поряд з ними у кожній культурно-мовній традиції наявні специфічні концепти, або інакше концепти зі специфічними склад-никами, на зразок "душа” за А.Вежбицькою [32; 33; 34; 35] та Ю.Степано-вим [189; 190; 191; 192]. Як мовно-ментальний феномен концепт дозволяє
визначити особливості мовомислення, мовної поведінки етносу, тому визна-чення типового та національного у складі концепту належить до пріоритет-них досліджень сучасної лінгвістики.
Актуальність дослідження вбачаємо в потребі етнографічного опису обрядової лексики та фразеології, що в подальшому сприятиме опрацю-ванню етнолінгвістичної теорії мовної одиниці в цілому. Як прояви етики стосунків народні звичаї та обряди становлять етнокультурні контексти, де значне місце відводиться вербальному супроводу, що будується за законами фольклорного дискурсу. Лише в контексті певних обрядодій можна з’ясувати семантику деяких одиниць нашої мови. Деякі лексеми, характерні для даного типу дискурсивного мовлення, вживаються лише у сакральному значенні, а інші набувають сакрального значення в процесі вторинного семіозису. Це стосується і багатьох фразеологічних висловів. Тому вбачаємо перспективу в науковому осмисленні лексико-семантичного багатства національної мови як широкого тла для реалізації моделей етнокультурної поведінки народу її носія. При цьому погоджуємося з думкою О.Тищенка, що в семіотичній мові культури саме стереотип є провідником вербальної і невербальної інформації знакових утворень у їх тісному поєднанні і взаємопроникненні. Обрядова лексика та фразеологія є, на нашу думку, яскравим свідченням цього.
Зв'язок праці з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає планам і виконана в межах тематики відділу загально- славістичної проблематики і східнослов’янських мов Інституту мовознавствa імені О.О.Потебні НАН України „Лексика східнослов’янських мов у синхро- нічному і діахронічному висвітленні ”.
Мета дисертаційної праці на матеріалі обрядових дискурсивних текстів розкрити сакральні (ритуально-символізовані) значення певних мов-них одиниць, визначити характерні етнокультурні концепти обрядового мовлення, з’ясувати роль обрядових контекстів у формуванні культурної сві-

домості народу. Для реалізації поставленої мети необхідно, на наш погляд, розв’язати такі завдання:
− простежити взаємозв’язки традиційних українських обрядів із дохристи-янськими віруваннями, акцентуючи увагу на взаємодії мовної та екстра-лінгвальної сторін обряду (етнографічної, фольклорної, історичної, міфоло-гічної);
− виділити лексико-тематичні групи обрядових номінацій;
− з’ясувати походження та джерела поповнення етнокультурних шарів української лексики;
− виявити коло та характер запозичень досліджуваної групи слів;
− пояснити символіку та первісне значення цілого ряду обрядових лексем і фразеологізмів;
− здійснити спробу реконструкції етнокультурних мовних одиниць на тлі обрядових контекстів.
Об’єктом дослідження є традиційні українські обрядові дискурсивні тексти як продукт національної лінгвокультури, зокрема характерна для них лексика і фразеологія.
Предметом дослідження виступає етносимволіка лексичних та фразеологічних одиниць вербального коду обрядових контекстів.
Джерельною базою дисертаційної праці служить авторська лексична картотека обрядових контекстів, що налічує близько 1000 найменувань, зібрана та упорядкована польовим способом, а також на базі академічних видань фольклорних матеріалів. Для дослідження залучено також тексти з творів українських письменників Т.Шевченка, Л.Боровиковського, О.Коби-лянської, М.Коцюбинського, П.Куліша, Лесі Українки, П.Мирного, І.Нечуя-Левицького, Н.Міщенко, О.Гончара, В.Сосюри, М.Стельмаха, Ю.Яновського та ін. Використано дані етимологічних, фразеологічних, релігієзнавчих, тлумачних, діалектних, міфологічних, філософських, лінгвістичних, пере-кладних словників, а також словників символів, омонімів, синонімів, антонімів. Використано етнографічні праці Г.Булашева, Хв.Вовка, В.Войто-вича, О.Воропая, В.Гнатюка, М.Номиса, І.Огієнка, М.Пазяка, В.Скуратів-ського та ін.
Методологія та методи дослідження. Дискурсивне вживання мови підтримує систему етнокультурних цінностей, зв'язок поколінь, живить народну пам'ять. Як прояви етики стосунків народні звичаї та обряди являють собою етнокультурні контексти, у яких основне місце відводиться вербальному супроводу. При дослідженні семантики слова або фразео- логізованого сполучення передбачаємо використання описово-аналітичного, порівняльно-історичного, зіставного з елементами концептуального аналізу етнокультурного контексту та встановлення зв’язку мовних явищ з елемен-тами етнокультурних чинників. Використовуємо також новітні методи концептуального аналізу, виокремлюючи лінгвокультурний опис ряду стій-ких асоціативних ланцюгів мовних одиниць, характерних для українського обрядового мовлення.
Наукова новизна праці полягає в тому, що вперше на широкому тлі вербального коду обрядодій досліджується етносимволіка обрядової лексики та фразеології, особливості їх виникнення та функціонування в етномовному просторі. Вперше здійснено спробу асоціативно-концептуального ідеогра-фічного опису обрядових лексем, а також етнокультурної реконструкції народних афоризмів. Висуваємо наукове положення про те, що вербальні коди обрядодій сприяють сакралізації смислів багатьох реалій, а це, в свою чергу, породжує етномовні концепти як продукти історико-культурної духовної спадщини.
Теоретичне значення дисертації полягає у подальшому розвитку концептології обрядових контекстів. Лексико-семантичний аналіз мовних одиниць у контексті народного обрядового дискурсивного мовлення роз-ширює знання про сакральну природу їхніх смислів, а також про процеси символізації обрядового мовлення. Матеріали та висновки дисертації можна використати у дослідженнях з етнолінгвістики, лексикології, семасіології української та інших слов’янських мов, а також для поглиблення наукових знань про етномовну картину світу.
Практична цінність дисертації полягає в тому, що результати дослідження матимуть своє застосування у процесі викладання курсів лексикології та фразеології сучасної української літературної мови, етно-лінгвістики, а також при викладанні культурології та релігієзнавства. Теоретичні положення можна застосовувати у навчальних студіях не лише філологічного спрямування, а й етнопсихологічного, історичного, педаго- гічного, фольклорного та ін. Зібраний матеріал розширить базу даних про семантику лексем та фразеологізмів української мови, а також може бути використаний при укладанні загальномовних, етимологічних, фразеоло-гічних, етнолінгвістичних,етнографічних, міфологічних словників.
Особистий внесок здобувача полягає у збагаченні теоретичної бази семантики українського слова на тлі концептуальної картини етномовних текстів. Висвітлено одне з найактуальніших питань сучасної етнолінгвісти-ки дослідження обрядової лексики і фразеології сакрально-міфологічного характеру, з використанням новітніх методів концептуального аналізу. Виокремлено та подано лінгвокультурний опис ряду стійких асоціативних концептуальних ланцюгів мовних одиниць, характерних для обрядового мовлення українців. Визначено концептуальні ланцюги обрядових кон-текстів. Лінгвокультурний опис ґрунтується на аналізі таких концептів: людина > вогонь, людина > вода, людина > вінок (вінець), людина > верба, людина > яйце, людина > барвінок, людина > калина, що підтверджено багатим фактичним матеріалом. Виділяються також стійкі тваринні концепт-ти: людина > кінь, людина > коза, людина > ведмідь, людина > півень, людина > бджола, що також підтверджуються певним фактичним матеріалом.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено й реко-мендовано до захисту на засіданні відділу загальнославістичної пробле-матики і східнослов’янських мов Інтитуту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. Положення дисертації апробовано на таких наукових конфе-ренціях: V Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, 2002); Всеукраїн-ській науково-практичній конференції „Теоретичні і практичні аспекти культури мови” (Тернопіль, 2004); Наукових читаннях, присвячених 100-річчю від дня народження І.П.Сунцової (Київ, 2004); Конференції до 130-річчя заснування Чернівецького університету (Чернівці, 2005); Міжнародній науковій конференції „ Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови” (Київ, 2006); ІІІ Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, 2007).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено в п’ятьох авторських публікаціях, чотири з яких уміщені в наукових виданнях, визначених ВАК України як фахові.
Обсяг і структура праці. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку джерел та їх умовних скорочень, списку вико-ристаної літератури (229 позицій). Загальний обсяг праці 191 стор.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Українські народні обряди тісно пов’язані з дохристиянськими віруван- нями народу. Постаючи з вербальних кодів народних обрядодій, традиційних свят, фольклорних дійств, давніх звичаїв, вірувань, обрядове дискурсивне мовлення має всі ознаки глибинної національної культури народу, його давньої історії, менталітету. Народне дискурсивне мовлення це мовлення, „занурене в життя”, тому концептуальні лексичні одиниці і мовні формули, якими воно таке багате, виводять на глибини національного духу. Кожна обрядодія, передбачаючи певний традиційний сценарій, характеризується власним набором кодів аксіональним (власне обрядовим), локативним (просторово орієнтованим), темпоральним (часовим, залежно від пори року, доби), реальним (предметним), персональним (виконавським), зображальним (символічним), музичним, вербальним. Первісне значення або внутрішній образ цілого ряду мовних одиниць і їх символіку можна встановити, лише заглибившись у витоки народного мовлення.
Функціонування реалії в обряді і поза ним має свої особливості: поза обрядом маємо звичайний предмет, в обряді зумовлену міфічною симво-лікою реалію, що перетворюється на етнокультурний мовний знак (рушник, хрест, поріг, хліб, зерно, покуть тощо). Взаємозв’язок мовної та екстра-лінгвальної сторін обряду (з огляду на його етнографічний, фольклорний, історичний, міфологічний смисли) сприяє культурній реконструкції дискур-сивних одиниць. Перетворення ритуального предмета на ритуальний образ відбувається через словесне вираження сакралізованого смислу мовної одиниці і значення слова-знака, що увиразнюються відповідним контексту-альним оточенням. Не всі ознаки реалії можуть бути передані за допомогою лише мовних знаків, оскільки культурологічну інформацію передають різні засоби вираження. Вивчення обрядової лексики і фразеології сакрально-міфологічного характеру за допомогою методики концептуального аналізу це підтверджує.
Національна мова через мовні одиниці вирізняє величезне коло етнокуль-турних концептів на позначення констант народної культури, які відтво-рюють передусім українські реалії, національний колорит, ментальність. Дослідження етнокультурних концептів як мовних одиниць, породжених історико-культурною свідомістю народу, або таких, що характеризуються історичними та культурними нашаруваннями смислів, збагачує теоретичну базу семантики українського слова і вислову. Як вербалізований компонент людського мислення, концепт передає через мову знання у формі культурної інформації. Це сприяє виокремленню та лінгвокультурному опису ряду стійких асоціативно пов’язаних концептуальних ланцюгів мовних одиниць, характерних для обрядового мовлення (людина > вогонь, людина > вода).
В етнокультурних контекстах, кожна назва це, по суті, своєрідний верба-лізований символ, що ґрунтується на порівнянні, співвідношенні предметів, явищ, якостей, на їхніх асоціативних зв’язках. Через численні порівняння та зіставлення оновлюється мовна система, а тим самим збагачується загально-мовний словник і кількісно, і якісно. На прикладі лексико-семантичних перстворень слів і сталих висловів фіто- і фауносимволіки в етнокультурних контекстах чітко окреслюються ланцюги мовної образності ( людина > кінь, людина > коза, людина > ведмідь, людина > півень, людина > бджола, людина > вінок (вінець), людина > верба, людина > барвінок, людина > калина, людина > рута-м’ята, людина > ряст, людина > рожа). Символізовані слова-найменування рослин і тварин відображають особи-вості культури, історію, звичаї, ритуали українського етносу. Тут приховано глибинний зміст, багатозначність, оскільки символіка є виявом образного бачення довкілля. Поетична форма слова криється в етномовній пам’яті, а його метафоризація в глибинах національної свідомості. Мовні одиниці такого характеру наділені етнографічним, етноісторичним, етнокультурним, етнопсихологічним та етнофілософським змістом, адже реалії, які вони позначають, широко представлені в контекстах народних обрядів, які становлять цілісну систему етнокультурного простору.
Багато етносимволів набули загальнонародного значення, стали націо-нальною ознакою. Це підтверджує і фразеологія обрядового дискурсу. Внутрішньо і зовнішньо символ виражає ідею реалії й увиразнює її знак, а отже семантично збагачує означуваний зміст. При цьому символ завжди є знаком, але не кожен знак є символом. Мовні символи відтворюють мета-форичний зміст народного мовлення, узагальнюють його силу та багатство. Це однаковою мірою стосується і літературної мови як такої.
В обрядовому мовленні визначаємомо ряд фразеологізованих слово-сполучень і формул реченнєвого типу, що становлять собою символьні номі-нативні утворення, а також прислів’я та приказки, які сприяють відтворенню традиційно-поетичного образу. Перемії, більшість із яких виникла в давні часи і протягом віків супроводжують людину в її мовному самовиявленні, виражають думку не лише окремого носія, а й цілого народу, даючи влучну народну оцінку різних життєвих ситуацій і поведінки людини. Вони виступають типовими зразками строго символізованих синтаксичних структур реченнєвого типу, які увиразнюють соціально-культурне значення мовної одиниці як етнокультурного концепту. Паремії виступають точним відтворенням дійсності, розкривають внутрішній світ людини, її ставлення до природи, до навколишнього світу через мовне вираження. Словесна форма прислів’їв як образно-поетичного вислову виступає його зовнішнього формою, а внутрішня форма це глибинне уявлення, єдність образу та думки. Дискурсивні висловлювання паремійного характеру породжені культурно-соціальним життям етносу. У пареміях яскраво виражено подієву ситуацію, яка втілюється в узагальнений цілісний образний зміст усталеного вислову для подальшого вживання. Ряд паремійних мовних одиниць сприяє вибудовуванню символізованого ряду: поняття про реалію слово (вислів) образ символ. Саме мовна одиниця зазнає вторинного перейменування, що сприяє творенню етноконцептів.
Консервативність мови проявляєть у міфічності світогляду її носія, що виникла на основі персоніфікації, антропоморфізму, що має глибоку тради-цію. Все, що людина пізнає у світі та переосмислює в реальному житті, вона часто називає та переназиває, що сприяє виникненню етносимволіки народних порівнянь. При цьому порівняння ґрунтуються як на зовнішніх, так і на внутрішніх ознаках. Етносимволіка породжує також тісні асоціативні зв’язки між словами та поняттями на основі порівняння, паралелізму, що сприяє виникненню асоціативних зв’язків, напр: людина/рослина, людина/ тварина, людина/надприродна істота.
Одним із шляхів виявлення народної природи мови є асоціативно-концептуальний опис обрядових мовних одиниць, а також етнокультурна реконструкція народних афоризмів. Тим самим лексико-семантичний аналіз мовних одиниць у контексті народного обрядового дискурсивного мовлення розширює знання про сакральну (ритуальну) природу їх смислів, а також про природу символізації мовних знаків етнокультури.
Загалом констатуємо, що народне дискурсивне обрядове мовлення фіксує ціле коло етнокультурних концептів, які позначають константи народної культури, що характеризують значущі національно-культурні реалії українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверинцев С. Символ // Краткая литературная энциклопедия: в 9 т. М.: Сов. энциклопедия, 1971.
2. Андрушко Л. ″А хто ж теє відерце дістане″ (Рушник у весільній обрядовості українців) // Берегиня. 1997. - №28. С.30-38.
3. Ареальные исследования в языкознании и этнографии /язык и этнос/: Сб. науч. трудов / Отв. ред. Н.И.Толстой. Л.: Наука, 1983. 250 с.
4. Арнольд И. О некоторых насушних задачах лексикологии. // Актуальные проблемы лексикологи. Минск: Изд. БГУ, 1970.
5. Арутюнова Н. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С.136-137.
6. Арутюнова Н. Типы языковых значений / Оценка, событие, факт. М., Наука, 1988. 388 с.
7. Арутюнова Н. Язык и мир человека. 2-е изд. М., Наука, 1999 I-XV. 896 с.
8. Артюх Л., Косміна Т., Пономарьов А. Етнічні символи у традиційній народній культурі українців // Мистецтво, фольклор та етнографія слов’янських народів. К.: Наук. думка, 1993. С. 154-165.
9. Аскольдов-Алексеев С. Концепт и слово // Русская речь. Новая серия. Л.: Наука, 1928. Вып.2. С. 28-41.
10. Афанасьев А. Древо жизни. Избранные статьи. М.: Современник, 1982. 464 с.
11. Ахманова О. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
12. Бабич Н. Сила мовленого слова. Наук.-публ. нариси з культури укр. мови. Чернівці: Рута, 1996 176 с.
13. Бабич Н. Фразеологізм як стилістичний засіб української народної пісні // Мова та стиль українського фольклору. Зб. наук. праць. К.: ІЗМН, 1996. С. 74-80.
14. Байбурин А. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ восточно-славянских обрядов. СПб.: Наука, 1993. 240 с.
15. Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. Львів; Нью-Йорк: Вид-во М.П.Коць, 1998. 216 с.
16. Бандарівський М. Перунові сокири // Людина і світ. 1989. №10. С.32-34.
17. Барменкова О. Компаративна модель світу в російській мові та її реалізація у творах І.Бабеля: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2003. 20 с.
18. Баранник Д. Аспекти зіставного дослідження мовної семантики // Проблеми зіставної семантики. Матеріали республіканської наукової конференції. Київ; Черкаси, 1992. С.3-4.
19. Бенвенист Э. Общая лингвистика. / Пер. с франц. М.: Прогресс, 1974. 241 с.
20. Бігусяк М. З лексики родильного обряду у гуцульських говірках // Український діалектологічний збірник. Кн.3. К.: Довіра, 1997. С. 293-302.
21. Бігусяк М. Лексика традиційних сімейних обрядів у гуцульському говорі: Автореф. дис. канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1997. 17 с.
22. Богатырев П. Магические действия, обряды и верования Закарпатья // Вопросы теории народного искусства. М., 1971. С.169-295.
23. Бондаренко О. Концепти „чоловік” і „жінка” в українській та англійській мовних картинах світу: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Донецьк, 2005. 19 с.
24. Бондарєва Н. Структурно-семантичні і комунікативно-прагматичні особливості висловлювань із концептом „порада”: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2005. 19 с.
25. Бостан Г. Украинско-молдавские фольклорные связи на Буковине (обрядная поезия): Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1971. 22 с.
26. Булаховський Л. Вибрані праці: в 5-ти томах. К.: Наук. думка. Т.2 1983. 631 с.
27. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра,1992. 414 с.
28. Булыгина Т., Шмелев А. Языковая концептуализация мира (на мате-риале русской грамматики). М.: Языки русской культуры, 1997. 576 с.
29. Булик-Верхола С. Формування і розвиток української музичної термінології: Автореф. дис.канд. філол. наук. Л., 2003. 20 с.
30. Бурбак О. Сукупність та функції національно-культурного компонента лексичного значення реалій // Мовознавство. 1986. №4. С.56-58.
31. Василенко А. Українська міфологічна лексика в художній літературі ХІХ ст.): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2004. 20 с.
32. Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов / Пер. с англ. А. Д. Шмелева. М.: Языки славянской культуры, 2001. 288 с.
33. Вежбицкая А. Семантика грамматики. М., Наука, 1992. 31 с.
34. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Пер. с англ. А.Д.Шмелева. М.: Языки славянской культуры, 2001. 272 с.
35. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 416 с.
36. Велецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М.: Наука, 1978. 237 с.
37. Вербальна магія українців / Вступ. сл. Л.Дунаєвської; авт. передм. О.Павлова; упоряд. та приміт. Т. Полковенко, В.Фісун. К.: Бібліотека українця, 1998. 98 с.
38. Виноградова Л. Мифологический аспект полесской „русальной традиции” //Славянский и балканский фольклор: Духовная культура Полесья на общеславянском фоне. М. : Наука, 1986. С.88-135.
39. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995 335 с.
40. Войтович В. Українська міфологія. К., Либідь, 2002. 664 с.
41. Волочай В. Словник імен богів давньоукраїнської міфології. Науково-методичний посібник. Вінниця: Велес, 2001. 99 с.
42. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: в 2 т. ­ К.: Оберіг, 1991. 590 с.
43. Гаврилюк Е. Рослинна символіка в контексті української календарної обрядовості: проблема семантико-функціонального аспекту. Автореф. дис. ... канд. філол. наук К., 1999. 18 с.
44. Гнатюк В. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К., Либідь, 1991. С. 383-406.
45. Гнатюк В. Похоронні звичаї й обряди // Етногр. зб. Л., 1912. Т.31-32. С. 131-424.
46. Голіченко Т. Слов’янська міфологія та антична культура. К.: Наук. думка, 1994 86 с.
47. Голянич М. Внутрішня форма слова і художній текст. Івано-Франківськ: Плай, 1997. 178 с.
48. Голянич М. Специфіка лексики вірувань гуцулів // Гуцульщина. Матеріали наукової конференції І Світового конгресу гуцулів в Івано-Франківській області 17-18 серпня 1993р. Івано-Франківськ, 1994. С.110-112.
49. Горбань В. Емоційно-експресивне поле українських народних пісень // Мова та стиль українського фольклору: Зб. наукових праць. К.: ІЗМН, 1996. С.33-51.
50. Горобець В. Давні українські назви // Рідне слово. 1973. Вип. 7. С.3-8.
51. Грабян В. Вогонь у різдвяній обрядовості українського населення Буковини // ПССІАЕ Чернівці: Золоті литаври, 2001. Т.1. С. 329-334.
52. Григоренко Т. Етнографічна лексика і фразеологія у складі української літературної мови: Автореф. дис.канд. філол. наук К., 2005. 19 с.
53. Гриценко П. Ареальне варіювання ле