ЕВОЛЮЦІЯ ІНСТИТУТУ ПОКАРАННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

brief description

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЄПУР Максим Вікторович

УДК 94(477) : 343.2.01

ЕВОЛЮЦІЯ ІНСТИТУТУ ПОКАРАННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертації
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Бачур Борис Степанович,
кандидат юридичних наук, доцент

Одеса – 2012
ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОЛОДОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ПОКАРАННЯ
В ПРАВІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 12
1.1. Історіографія інституту покарання в литовсько-руському праві 12
1.2. Джерельна база дослідження 35
1.3. Понятійно-термінологічний апарат дослідження 42
Висновки до розділу 1 53
РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА ТА РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ПОКАРАННЯ
В ПРАВІ ЛИТОВСЬКО-РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНІ XIV – XV СТОЛІТТЯ 55
2.1. Покарання в усній правовій традиції 58
2.2. Розвиток інституту покарання
в писаному литовсько-руському праві XV – початку XVІ ст. 71
2.2.1. Інститут покарання в обласних і земських привілеях 71
2.2.2. Судебник 1468 р. як новий етап
у розвитку інституту покарання 82
2.3. Інститут покарання в праві іноземного походження 99
2.3.1. Покарання за магдебурзьким правом 100
2.3.2. Інститут покарання у вірменських общинах 109
2.3.3. Покарання в татарській мусульманській громаді 113
2.3.4. Покарання за іудейським правом 118
2.3.5. Інститут покарання у звичаєвому праві циган 121
Висновки до розділу 2 123
РОЗДІЛ 3. ПОКАРАННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ 125
ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО У 30–60-х рр. XVІ СТ. 125
3.1. Розвиток теоретичних уявлень про покарання
в Статутах Великого князівства Литовського 125
3.1.1. Передумови еволюції інституту покарання
в писаному литовсько-руському праві XVI ст. 125
3.1.2. Розвиток поняття покарання
у Статутах Великого князівства Литовського 128
3.1.3. Суб’єкти покарання 135
3.1.4. Мета покарання 145
3.2. Види покарань за Статутами Великого князівства Литовського 155
3.2.1. Класифікація покарань 155
3.2.2. Особистісні покарання 158
3.2.3. Майнові покарання 171
3.3. Особливості призначення покарання
за Статутами Великого князівства Литовського 177
3.3.1. Загальні принципи призначення покарання
в писаному литовсько-руському праві XVI ст. 177
3.3.2. Обставини, що пом’якшували
та обтяжували покарання обставини 185
3.3.3. Заміна покарання 190
3.3.4. Підстави звільнення від покарання
за Статутами Великого князівства Литовського 193
Висновки до розділу 3 198
ВИСНОВКИ 200
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 207

ВСТУП

Актуальність теми. Вибір Україною європейського вектора розвитку не міг не позначитися на зростанні ролі європейських цінностей в українському суспільстві. Найважливішою соціальною цінністю в нашій державі проголошено людину, її права та свободи. Однак реалізація прав та свобод громадян неможлива без забезпечення законності й правопорядку в країні. Для цього на державному рівні вживають заходів щодо правової просвіти населення, що мають на меті підвищення рівня правосвідомості та правової культури громадян. Значну увагу приділяють профілактиці правопорушень, а також соціалізації правопорушників. У цьому контексті важко переоцінити роль оптимізації системи покарань, яка б сприяла зведенню до мінімуму злочинності в державі. Із цією метою доцільним є звернення до набутого історичного досвіду у сфері встановлення й застосування покарання.
Особливий інтерес для такого аналізу становлять ті періоди, коли розвиток вітчизняного права відбувався на тлі бурхливих соціально-економічних та ідеологічних змін. Одним із таких періодів є друга половина XIV – перша половина XVI ст., коли більшість українських земель перебувала в складі Великого князівства Литовського (повна назва – Велике князівство Литовське, Руське і Жомойтське). Оскільки руська (українська й білоруська) складова відіграла вирішальну роль у становленні та розвиткові державності й права князівства, в історіографії за ним закріпилася назва Литовсько-Руська держава, а за його правом – литовсько-руське право. Саме протягом цього періоду відбулася еволюція Великого князівства Литовського від феодальної до ранньої модерної держави; відповідних змін також зазнало литовсько-руське право, яке пройшло шлях від усного до писаного кодифікованого. Принципи права, які закріплювалися в нормативних правових актах вказаного періоду, відображали ідеї, що виникли в Європі під впливом Ренесансу та Реформації. Такі напрями розвитку литовсько-руських державності й права збігалися із загальноєвропейськими, тож можна говорити про те, що у XIV ст. – 60-х рр. XVI ст. інститути вітчизняного права формувалися як європейські за духом і тенденціями розвитку. Сказане стосується й інституту покарання. Вивчення його еволюції в контексті розвитку литовсько-руського права матиме наукову, пізнавальну та практичну цінність.
Монографічні дослідження інституту покарання на українських землях, що в другій половині XIV ст. – 60-х рр. XVI ст. перебували в складі Великого князівства Литовського, не проводилося. Окремі аспекти цього інституту в литовсько-руському праві висвітлили такі вчені ХІХ–ХХ ст., як: О. Бальцер, Й. Бардах, С. Бершадський, М. Грушевський, О. Грушевський, Г. Демченко, М. Владимирський-Буданов, І. Іванішев, С. Лазутка, Ф. Леонтович, М. Любавський, М. Максимейко, О. Малиновський, А. Пашук, І. Старостіна, І. Черкаський, М. Чубатий, Ю. Юргініс, Й. Юхо, А. Яковлів, М. Ясинський. Значним внеском у розробку проблеми стали праці сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців: І. Бойка, Т. Бондарук, С. Вансевічюса, Д. Ващука, О. Гавриленка, Т. Гошко, Ю. Гошка, Т. Довнар, М. Кобилецького, С. Ковальової, М. Крумаленка, П. Музиченка, О. Патяки, О. Сокальської, Б. Тищика, І. Усенка.
Аналіз доробку названих науковців став вихідним пунктом наукових пошуків вирішення проблеми інституту покарання в литовсько-руському праві, надав можливість переглянути існуючі наукові погляди на досліджуваний інститут, врахувати нові напрями розвитку вітчизняної юридичної науки, визначити послідовність наукового дослідження інституту покарання.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької програми Одеського національного університету імені І. Мечникова та є складовою науково-дослідної теми кафедри загальноправових дисциплін і міжнародного права на 2006–2010 рр. «Дослідження проблем удосконалення та розвитку державно-правового устрою України» (державний реєстраційний номер 0106Y008141).
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є встановлення сутності та особливостей інститут покарання на українських землях Великого князівства Литовського в другій половині XIV ст. – 60-х рр. XVI ст.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
 осмислити й узагальнити доробок науковців, які працювали над проблемами сутності, особливостей, напрямів еволюції інституту покарання в литовсько-руському праві;
 визначити рівень і повноту забезпечення джерельної бази;
 визначити основні етапи еволюції інституту покарання в Литовсько-Руській державі;
 встановити основні характеристики інституту покарання в литовсько-руській усній правовій традиції другої половини XIV ст.;
 проаналізувати сутність, мету, особливості функціонування інституту покарання за писаним литовсько-руським правом XV ст.;
 узагальнити теоретичні уявлення про покарання за Статутами Великого князівства Литовського, встановити коло суб’єктів покарання та визначити мету покарання за цими важливими пам’ятками права середньовіччя;
 класифікувати покарання, які застосовувалися в литовсько-руському праві в XVІ ст., і проаналізувати їх;
 визначити принципи призначення покарання в писаному литовсько-руському праві XVІ ст.;
 на підставі вивчення текстів нормативно-правових і правозастосовчих актів XVІ ст. встановити: а) обставини, які обтяжували та пом’якшували покарання; б) випадки, у яких допускалася заміна покарань; в) підстави звільнення від покарання.
 на основі вивчення правових пам’яток етнорелігійних груп, які мешкали у Великому князівстві Литовському, встановити особливості інституту покарання в цих соціальних спільнотах.
Об’єктом дослідження є інститут покарання в праві, що діяло на території Великого князівства Литовського в другій половині XIV ст. – 60-х рр. XVI ст.
Предметом дослідження є процес еволюції інституту покарання на українських землях Великого князівства Литовського.
Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину XIV ст. –
60-ті рр. XVI ст., тобто період, коли більшість українських земель перебувала в складі Великого князівства Литовського. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлений тим, що в другій половині XIV ст. завершився процес інкорпорації Литвою південно-західних руських земель (сучасних територій України). Хоча за умовами Люблінської унії на українських землях продовжувало діяти литовсько-руське, а не польське право, однак вони були передані зі складу Литви до складу Польщі, чим і зумовлений вибір верхньої хронологічної межі цього дослідження.
У територіальному відношенні ця дисертаційна робота охоплює Київщину, Волинь і східну частину Поділля, тобто етнічні українські території, на яких згодом у складі Великого князівства Литовського утворилися Київське та Брацлавське воєводства й Волинське староство.
Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження й виконання поставлених завдань комплексно використано як класичні методи історико-правового дослідження, так і ті, що порівняно недавно увійшли до арсеналу вітчизняної юридичної науки, а саме: діалектичний метод – для вивчення еволюції соціальних та правових інститутів, які вплинули на специфіку інституту покарання на різних етапах його розвитку; встановлення зв’язків між соціально-правовими процесами і явищами, які зумовлювали правову реальність другої половини XIV ст. – 60-х рр. XVI ст. (підрозділи 2.2, 3.1, 3.2); метод соціальної синергетики – для дослідження розвитку інституту покарання, що являв собою не поступальний прогресивний процес, а багаторазову зміну упорядкованого та хаотичного станів (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1); системний метод – для визначення інституту покарання як системи норм (підрозділ 2.1); метод періодизації – для встановлення етапів еволюції інституту покарання під час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського (підрозділ 3.1); структурний метод – для виділення санкції правової норми в усному та писаному праві досліджуваного періоду, розмежування основних і додаткових покарань (підрозділ 3.2); формально-логічний метод – для здійснення наукової обробки литовсько-руських нормативно-правових і правозастосовчих актів (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3); методи аналізу та синтезу – для вивчення праць науковців, які розглядали проблеми інституту покарання в литовсько-руському праві, обробки джерельної бази дослідження; встановлення точного значення основних термінів і понять, що вживаються в дисертації (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3); методи індукції та дедукції в поєднанні з методами аналізу й синтезу – для встановлення обставин, що обтяжують і пом’якшують покарання; підстав звільнення від покарання та його заміни (підрозділ 3.3); історичний метод – для оцінювання загальних тенденцій розвитку інституту покарання (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1); порівняльно-історичний і порівняльно-правовий методи – для зіставлення динаміки інституту покарання в різних за походженням системах права, що співіснували на українських землях Великого князівства Литовського (підрозділи 3.2, 3.3); метод герменевтики – для вивчення та тлумачення текстів літописів, судових актів, в яких міститься інформація щодо особливостей практичного функціонування покарання в Литовсько-Руській державі в другій половині XIV ст. – 60-х рр. XVI ст. (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.2); формально-юридичний метод – для встановлення поняття покарання і його мети в Судебнику Казимира, обласних та загальноземських привілеях, Статутах Великого князівства Литовського (підрозділи 2.2, 3.1); статистичний метод – для оцінювання динаміки застосування різних видів покарання за санкціями правових норм і в судовій практиці (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2, 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним історико-правовим дослідженням еволюції інституту покарання на українських землях Великого князівства Литовського у другій половині XIV ст. – 60-х рр. XVI ст.
Наукова новизна дисертаційної роботи конкретизується в таких основних положеннях:
уперше:
 встановлено, що в розвитку інституту покарання в литовсько-руському праві можна виділити три етапи: у другій половині XIV – першій половині XV ст. співіснували державна помста з приватною; з другої половини XV ст. до кінця
20-х рр. XVІ ст. державна помста переважала, однак залишалися елементи приватної помсти; із виданням Статутів Великого князівства Литовського державна помста витіснила приватну;
 доведено, що інтенсивність еволюції інституту покарання відрізнялася залежно від характеру права: усна правова традиція сприяла консерватизму права, передбачала «закритість» права іноземним впливам, тож еволюція інституту покарання відбувалася дуже повільно; поява писаного права давала змогу швидше та ефективніше змінювати правові норми, при цьому не втрачалось «обличчя» права і його головні засади; джерела права поповнювалися прецедентами; еволюція інституту покарання відбувалася швидше;
 встановлено, що у Великому князівстві Литовському в другій половині XIV ст. – 60-х рр. XVІ ст. співіснували декілька систем покарань, що було закономірним наслідком поліетнічності суспільства та проживання в державі різних етнорелігійних груп, які користувалися своїм національним правом; відірваність від «материнського» права зумовили ригідність і консерватизм права вірменських, татарських, єврейських, циганських общин;
удосконалено:
 поняття про санкції литовсько-руських кримінально-правових норм: встановлено, що вони мали казуальний характер; покарання було «прив’язане» до конкретного злочину;
 поняття про мету покарання: визначено, що вона є первинною щодо видів покарання; система покарань формується згідно з метою, зумовленою соціальними чинниками;
 визначення основної мети покарання в XVI ст., яка полягала в підтриманні правопорядку та запобіганні злочинності. Із цією метою влада діяла за такими напрямами: покарання стали більш жорстокими, розпочався цілеспрямований виховний вплив держави на суспільство (у тому числі шляхом упровадження ганебних, принижуючих покарань), посилився вплив церкви;
 класифікацію покарань за Статутами Великого князівства Литовського. В основу запропонованої класифікації покладено два критерії – зміст покарання і його характер. За першим критерієм покарання поділялися на основні, додаткові та альтернативні, за другим – на особистісні та майнові;
дістали подальшого розвитку:
 теза про партикулярний характер литовсько-руського права в достатутовий період: доведено, що на територіальну партикуляризацію нашарувалася етнічна;
 положення про те, що у віданні різних судів були різні системи покарання;
 теза, згідно з якою з появою писаного права та поступовим витісненням ним усного права покарання стає все більш визначеним.
Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що положення та висновки дисертаційної роботи сприятимуть заповненню певної прогалини в історико-правовій науці. Відображені в ній наукові результати можуть бути використані на практиці, зокрема:
 при викладанні дисциплін: «Історія держави і права», «Кримінальне право», «Кримінальний процес», «Кримінологія» в Одеському національному морському університеті;
 при підготовці робочих навчальних програм, планів семінарських занять, методичних вказівок із самостійної роботи з предметів «Історія держави і права», «Кримінальне право», «Кримінальний процес», «Кримінологія» у вказаному університеті (акт упровадження результатів дослідження в навчальний процес ОНМУ від 16 жовтня 2011 р.).
Матеріали дослідження можуть бути враховані під час розробки норм кримінального права в сучасному українському законодавстві (довідка Головного управління юстиції в Одеській області № 01-8548 від 16 жовтня 2011 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на 9 міжнародних, всеукраїнських, регіональних конференціях, зокрема на: Міжнародних науково-практичних конференціях «Ольвійський форум-2010» (м. Ялта, 2010 р.) і «Ольвійський форум-2011» (м. Ялта, 2011 р.), II Міжнародній науково-практичній конференції (м. Сімферополь, 2010 р.), III науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих науковців Інституту національного та міжнародного права Міжнародного гуманітарного університету (м. Одеса, 2010 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави» (м. Черкаси, 2010 р.), V науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 2010 р.), щорічних науково-методичних конференціях «Могилянські читання-2009», «Могилянські читання-2010», «Могилянські читання-2011» (м. Миколаїв, 2009–2011 рр.).
Публікації. За темою дослідження опубліковано 10 наукових праць, з них: 5 – наукові статті в наукових фахових виданнях України, 5 – матеріали конференцій.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 233 сторінки (з них основного тексту – 206 сторінок). Список використаних джерел розташований на 23 сторінках і містить 221 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ

У висновках підбито загальні підсумки дослідження, котрі свідчать про те, що в дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове розв’язання наукового завдання, що відображає сутність та особливості інституту покарання на українських землях у складі Великого князівства Литовського (друга половина XIV – 60-х рр. XVI ст.). Результатом проведеного дослідження є такі висновки:
1. Огляд наукової літератури дає підстави стверджувати, що зусиллями науковців, які працювали над питанням покарання в литовсько-руському праві, встановлено види покарання, які застосовувалися в Литовсько-Руській державі, вивчено підстави накладання покарання, надано характеристику окремим видам покарання, вказано обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання, за Статутами Великого князівства Литовського. Однак низка аспектів інституту покарання цього часу, зокрема ті, що в сукупності розкривають процес еволюції інституту покарання в Литовсько-Руській державі, залишились недостатньо вивченими.
2. В існуючій джерельній базі можна виділити три групи джерел. Перша складається з нормативних правових актів, які діяли на території Великого князівства Литовського. Це пам’ятки литовсько-руського та магдебурзького права, а також права етнорелігійних груп, які мешкали в Литовсько-Руській державі, – вірмен, татар, євреїв. Другу групу становлять правозастосовчі акти: судові рішення, протоколи судових засідань, грамоти великих литовських князів ненормативного змісту, інструкції судам і суддям, донесення судових чиновників тощо. Третя група джерел представлена наративними джерелами: матеріалами літописів, записок, письмових свідчень іноземців, що відвідували Велике князівство Литовське в досліджуваний період. Накопичена джерельна база дає змогу заповнити прогалини в знанні про інституту покарання на українських землях Великого князівства Литовського й реконструювати цілісну картину розвитку вказаного інституту.
3. Визначено, що еволюція інституту покарання на українських землях Великого князівства Литовського (друга половина XIV – перша половина XVI ст.) пройшла три етапи розвитку. Перший етап припадає на другу половину XIV – першу половину XV ст., коли литовсько-руське право переживало період формування й мало усний характер. Протягом другого етапу, який тривав з початку XV ст. до кінця 20-х рр. XVІ ст., інститут покарання розвивався в контексті співіснування усного та писаного права. Початок третього етапу пов’язаний із виданням Статутів Великого князівства Литовського, які знаменували якісно новий рівень розвитку литовсько-руського права, зокрема, інституту покарання.
4. Протягом другої половини XIV – першої половини XV ст. у литовсько-руському праві існувала система покарань, яка зберігалася із часів Київської Русі. Встановлено, що основними рисами покарання цього періоду є такі: 1) переважним видом покарання залишалися майнові покарання у вигляді композицій – штрафів, що замінювали смертну кару; 2) головною метою покарання було відшкодування збитків потерпілому, внаслідок чого на перший план виступала компенсаторна функція покарання; 3) при призначенні покарання могла не враховуватися вина особи, яку карали; завданням суду було відшукати не стільки винного, скільки того, хто мав сплатити; 4) становий характер покарання не був різко вираженим, він відповідав особливостям державно-правового життя цього періоду, якому були притаманні відсутність достатньо чіткої станової диференціації, усний характер права, територіальний правовий партикуляризм; 5) в організації суспільства міцними були родові засади, внаслідок чого суб’єктом покарання була не окрема особа, а сім’я, рід. Тож допускалося накладання покарання не тільки на злочинця, а й на його жінку та дітей; цьому сприяв і переважно майновий характер покарання.
Усний характер права зумовив те, що судді не завжди мали чіткі орієнтири при встановленні міри покарання як у кількісному, так і в якісному відношенні. Така невизначеність у призначенні покарання відкривала шлях до суддівських зловживань. Відсутність дієвих механізмів виконання покарання призводила до пошуків потерпілими позаправових засобів досягнення справедливості, насамперед, силовими методами. Ще одним наслідком усного характеру права був його консерватизм, «закритість» для впливів. Тож правові інститути, у тому числі покарання, еволюціонували дуже повільно.
5. Інститут покарання в литовсько-руському праві протягом другої половини XIV ст. – 20-х рр. XVІ ст. зазнав якісних змін, котрі були зумовлені еволюцією суспільного, державного та правового життя Великого князівства Литовського від ранньофеодальних форм до форм розвиненого феодалізму. Характерною особливістю цього етапу стало те, що всередині цієї сукупності утворилася низка систем покарань, кожна з яких призначалася для окремої суспільної групи; однак у такому контексті вся існуюча сукупність покарань не набувала якостей макросистеми. Такому феномену сприяв феодальний характер литовсько-руського права з його партикуляризацією, причому на територіальний партикуляризм нашарувався партикуляризм становий та конфесійний.
Основними рисами інституту покарання на другому етапі розвитку є: 1) посилення станового характеру покарання: при призначенні покарання враховувався соціальний статус як правопорушника, так і потерпілого; 2) юридичне закріплення прогресивних принципів накладання покарання для магнатів і шляхти (накладання покарання тільки за рішенням суду, одноосібна відповідальність за злочин, індивідуалізація покарання; останній принцип уже у 60-х рр. XV ст. чи не вперше в праві європейських країн поширився на непривілейовані верстви населення); 3) покарання почало переходити з приватного в публічне право: формувалося сприйняття злочину як посягання на суспільство в цілому, а не на безпосередньо потерпілого; 4) майнові покарання доповнюються особистісними; 5) покарання набуває нової мети: відплата злочинцю, ізоляція злочинця від суспільства, залякування; але вагоме місце, як і раніше, відводиться відшкодуванню потерпілому матеріальних збитків; 6) розширюється перелік функцій покарання: крім компенсаторної, формуються каральна, виховна, превентивна; 7) санкції литовсько-руських кримінально-правових норм мали казуальний характер; покарання було «прив’язане» до конкретного злочину; 8) не була подолана невизначеність покарання.
6. Якісно новий етап розвитку інституту покарання пов’язаний із появою загальнодержавних кодексів – Статутів Великого князівства Литовського, які поклали край партикуляризму литовсько-руського права; одним із наслідків цього стало створення єдиної для всієї держави системи покарань. Затвердження нормативно-правових актів як панівного джерела права зумовило зростання рівня юридичної техніки. У Статутах ускладнюються і поглиблюються деякі аспекти інституту покарання, зокрема, принципи накладання покарання, поняття суб’єкта покарання, обставин, які обтяжують або пом’якшують покарання, підстав для звільнення від покарання, нового змісту набуває мета покарання.
Цей етап розвитку інституту покарання характеризувався вдосконаленням теорії покарання. Встановлено, що суб’єктом злочину за литовсько-руським правом XVI ст. була осудна фізична особа, як безпосередній виконавець злочину, так і його співучасники. Критерієм осудності виступав вік злочинця; зароджувалося поняття сильного душевного хвилювання як критерію осудності. За загальним правилом, суб’єктом вважалася винна особа, однак у значній кількості випадків покарання накладалося й без наявності або без доведення вини. Визначено, що разом із метою, яку переслідувало покарання на попередніх етапах розвитку, помітні й інші цілі покарання. Держава ставить за мету насамперед підтримувати «спокой посполитий» і запобігти новим злочинам. Загальна та спеціальна превенція досягається не тільки залякуванням, а й намаганням морально та емоційно вплинути на злочинця і на суспільство у цілому. На розвиток мети покарання вплинула церква. Розглядаючи злочин як гріх, вона трактувала покарання як Божу кару, відплату злочинцю за заподіяне ним зло, як спокуту гріха. Встановлено, що мета покарання виступала первинною щодо видів покарання. Становлення нових цілей покарання зумовило появу стрункої системи особистісних покарань, які поступово почали відтісняти майнові покарання на другий план.
Встановлено, що сформульовані у XV ст. принципи призначення покарання доповнюються принципом наявності вини, кореляції тяжкості покарання й тяжкості злочину, повернення звинувачення у випадку наклепу; у справах, де за вироком накладалася смертна кара, суду передписувалося трактувати сумніви на користь підсудного.
7. Класифікація покарань литовсько-руського періоду XVІ ст. потребує корегування. Зокрема, їх можна класифікувати за двома критеріями. За критерієм змісту покарання – основні, додаткові та альтернативні; за критерієм характеру – особистісні та майнові. До особистісних покарань належали соматичні (смертна кара, тілесні покарання), особистісні немайнові, або такі, що завдавали злочинцю моральних страждань або принижували його гідність (виволання, вигнання, позбавлення честі і прав, усунення з посади, обов’язок публічно вибачитися перед потерпілим, покаяння), позбавлення волі або особистої свободи (ув’язнення, віддача у невільники навічно, віддача у тимчасову неволю). До групи майнових покарань належали конфіскація, штрафи на користь потерпілого, штрафи на користь суду. Така система покарань давала змогу точніше дотримуватися принципу відповідності суворості покарання тяжкості вчиненого злочину.
8. Інститут покарання в судовій практиці дещо відрізнявся від моделі, яка була сформована правовими приписами. Суспільна правосвідомість поки що не могла дотягнутися до рівня, який демонстрували автори Статутів – знавці права, які здобули освіту в кращих університетах Європи. Аналіз судових актів XVI ст. свідчить, що правозастосовці часто замінювали покарання, передбачене санкціями кримінально-правових норм Статутів, на більш звичні, як правило, майнові. В умовах відсутності в пізньофеодальній державі дієвих засобів, які могли б забезпечити виконання покарання, частими були і випадки непокорі владі, невиконання, а то й прямої протидії вирокам суду. Така практика порушувала проголошений писаним правом принцип невідворотності покарання й перекручувала мету покарання, тим самим знижуючи його ефективність. Однак юридичне закріплення досконалих для свого часу кримінально-правових норм сприяло зростанню правових знань і поваги до права в суспільстві.
9. Розвиток системи покарань сприяв більш чіткому визначенню обставин, які пом’якшували або обтяжували покарання. Обставинами, які пом’якшували покарання, Статути визнавали сильне душевне хвилювання, самооборону при явній потенційній небезпеці для власного життя, ненавмисне вбивство, неповноліття злочинця. Однак Статути не були послідовними у визначенні пом’якшуючих покарання обставин: за державні злочини діти злочинця незалежно від віку позбавлялися спадкових прав. Обставинами, які обтяжували покарання, Статути встановлювали обтяження покарання за військові, майнові злочини, тяжкі злочини проти життя і здоров’я особи, проти церкви. Різне соціальне становище потерпілого й злочинця також могло стати обставиною, що обтяжує покарання, якщо потерпілий належав до привілейованого стану. Обставин, які обтяжували покарання, було значно більше, ніж тих, що пом’якшували покарання, що можна пояснити посиленням каральної політики держави.
Розвиток юридичної техніки призвів до появи в литовсько-руському праві XVI ст. поняття про обставини, які виключали кримінальну відповідальність: необхідну оборону, пропуск позовної давності та відсутність причинно-наслідкового зв’язку між діянням і суспільно небезпечними наслідками, які настали. Статути допускали заміну покарання, санкціонуючи альтернативне покарання, якщо з будь-яких причин не можна було застосувати встановлене покарання. Заміна покарання не є свідченням диспозитивності кримінальних норм: вона допускається лише у певних випадках, альтернативне покарання чітко визначене. Заміні підлягали лише основні покарання, додаткові залишалися без змін. Кримінальні норми Статутів є імперативними, а свавільна заміна, як і свавільне скасування покарання суворо заборонялося.
10. Свої системи покарання, відмінні від такої в литовсько-руському праві, діяли в етнорелігійних спільнотах (у вірменських, єврейських, татарських, циганських общинах). Замкнений характер таких спільнот, закритість для литовсько-руських і будь-яких інших правових впливів та відірваність від материнських правових систем сприяли ригідності та консерватизму інституту покарання, його вкрай повільній еволюції. Ці системи покарань продовжували існувати й після Люблінської унії та входження українських земель до складу Польщі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрашкевич М.М. Эволюция идеи о преступлении и наказании. Публичная лекция, прочитанная 23 марта 1903 г. в актовом зале Императорского Новороссийского Университета в пользу Одесского Исправительного Приюта для малолетних преступников / М.М. Абрашкевич. – Одесса : «Экономическая» типография, 1903. – 46 с.
2. Акты, изданные Виленскою Археографической комиссией. – Вильна : Изд-во Типографии губернского правления, 1872. – Т. VI. Акты Брестского гродского суда, акты Брестского подкоморского суда, акты Брестской магдебургии, акты Кобринской магдебургии, акты Каменецкой магдебургии. – 742 с.
3. Акты, изданные Виленскою Археографической комиссией. – Вильна : Типография А.Г. Сыркина, 1890. – Т. XVII. Земские суды. – 638 с.
4. Акты, издаваемые Виленскою археографическою комиссиею. – Вильна : Типография А.Г. Сыркина, 1891. – Т. XVIII. Акты о копных судах. – 578 с.
5. Акты Литовской Метрики / собраны Ф. Леонтовичем. – Варшава : Типография Варшавского учебного округа, 1896. – Т. 1. – Вып. 1. 1385–1499. – 349 с.
6. Акты, относящиеся к истории Западной России. – СПб. : Типография П.А. Кулиша, 1846. – Т. 1. – 424 с.
7. Археографический сборник документов, относящихся к истории Северозападной Руси, изданный при Управлении Виленского учебного округа. – Вильна : Печатня А. Сыркина, 1867. – Т. IV. – 391 с.
8. Архив Юго-Западной России. – Киев : Типография Г.Т. Корчак-Новицкого, 1883. – Ч. I. – Т. VI. – 1124 с.
9. Архив Юго-Западной России. – Киев : Типография Е. Фёдорова, 1867. – Ч. 4. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России. – Т. 1. – 575 с.
10. Архив Юго-Западной России. – Киев : Типография Е. Фёдорова, 1869. – Ч. 4. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России. – Т. 2. – 507 с.
11. Архив Юго-Западной России. – Киев : Университетская типография И. Завадзкого, 1876. – Ч. 6. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI–XVIII веке (1498–1795). – Т. 1. – 795 с.
12. Архив Юго-Западной России. – Киев : Типография университета св. Владимира, 1907. – Ч. 8. – Т. 5. Акты об украинской администрации XVI – XVIII вв. – 720 с.
13. Бардах Й. История государства и права Польши / Й. Бардах, Б. Леснодорский, М. Пиетрчак. – М. : Юрид. лит., 1980. – 559 с.
14. Бачур Б.С. Звичаєве право України: походження, генезис / Б.С. Бачур // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса, 2000. – № 3. – С. 14–20.
15. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г.Дж. Берман. – М. : Изд-во МГУ, 1997. – 624 с.
16. Бершадский С.А. Литовские евреи. История их юридического и общественного положения в Литве / С.А. Бершадский. – СПб. : Типография М.М. Стасюлевича, 1883. – 431 с.
17. Бойко І. Джерела та характерні риси права в Галичині у складі Польського королівства (1387–1569) / І. Бойко. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 244 с.
18. Бойко І. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349–1569 рр.) : монографія / І. Бойко. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. – 628 с.
19. Борисенок С. Звичаєве право Литовсько-Руської держави на початку XVI ст. / С. Борисенок // ВУАН. Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. – К. : Вид-во ВУАН, 1928. – Вип. 3. – С. 17–94.
20. Василенко М.П. Вибрані твори у трьох томах / М.П. Василенко ; упорядники: І.Б. Усенко (кер. колективу), Т.І. Бондарук, А.Ю. Іванова, Є.В. Ромінський ; відп. ред. Ю.С. Шемшученко, І.Б. Усенко. – К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка» : Видавничий дім «Академперіодика», 2006. – Т. 2. Юридичні праці. – 560 с.
21. Ващук Д.П. «Абыхмо деръжали ихъ подле права ихъ земъли» (Населення Київщини та Волині і великокнязівська влада в XV–XVI ст.) : монографія / Д.П. Ващук. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2009. – 320 с.
22. Ващук Д.П. Привілеї Київщини та Волині: проблеми походження, застосування та характеру / Д.П. Ващук // Український історичний журнал. – 2004. – № 1. – С. 90–101.
23. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права / М.Ф. Владимирский-Буданов. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. – 459 с.
24. Воскресенская летопись // Полное собрание русских летописей. – СПб. : Типография Э. Праца, 1856. – Т. 7. – 345 с.
25. Гаазе Г. Классовое правосудие / Г. Гаазе. – М. : Изд-во С.Н. Гаврилова, 1907. – 98 с.
26. Гавриленко О.А. Основні риси права скіфських ранньодержавних утворень / О.А. Гавриленко // Часопис Київського університету права. – 2007. – № 1. – С. 17–22.
27. Галицько-Волинський літопис / упорядник Р. Федорів. – Львів : Червона калина, 1992. – 255 с.
28. Горский С. Жизнь и историческое значение князя Андрея Михайловича Курбского / С. Горский. – Казань : Издание книгопродавца Ивана Дубровина, 1858. – 459 с.
29. Гошко Т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI – початок XVII століття) / Т.Д. Гошко. – Львів : Афіша, 2002. – 255 с.
30. Гошко Ю. Звичаєве право населення українських Карпат та Прикарпаття XIV–ХІХ ст. / Ю. Гошко. – Львів : Інститут народознавства НАН України, 1999. – 336 с.
31. Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 год, собранные и изданные под редакцией Владимира Антоновича и Константина Козловского. – К. : Типография Университета Святого Владимира, 1868. – 201 с.
32. Грамоти XV ст. / ред. В.М. Русанiвський. – К. : Наукова думка, 1974. – 164 с.
33. Грушевский А.С. Города Великого княжества Литовского в XIV–XVI вв. Старина и борьба за старину / А.С. Грушевский. – Киев : Университетская типография, 1918. – 216 с.
34. Грушевський М.С. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / М.С. Грушевський. – К. : Наук. думка, 1994. – Т. 5. – 704 с.
35. Гуслистий К. Нариси з історії України / К. Гуслистий. – К. : Вид-во АН УРСР, 1939. – Вип. ІІ. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XIV ст. по 1569 р.). – 194 с.
36. Демченко Г. Наказание по Литовскому Статуту в его трёх редакциях (1529, 1566 и 1588 гг.) / Г. Демченко. – Киев : Типография Императорского университета святого Владимира (В.И. Завадовского), 1894. – 284 с.
37. Дикштейн Ф.М. Еврейское право / Ф.М. Дикштейн // Энциклопедический словарь. – СПб. : Издатели Ф.А. Брокгауз и И.А. Ефрон : Типо-Литография И.А. Ефрона, 1894. – Т. 21. – Стб. 255–256.
38. Доўнар Т.І. Статут Вялікага княства Літоўскага 1566 года / Т.І. Доўнар, У.М. Сатолін, Я.А. Юхо. – Т. 1. – Мінск : Тэсей, 2003. – 250 с.
39. Доўнар Т.І. Развіццё аснаўных інстытутаў грамадзянскага і крымінальнага права Беларусі ў XV–XVI стагоддзях / Т.І. Доўнар. – Мінськ : Пропилеи, 2000. – 224 с.
40. Довнар-Запольский Н. Акты Литовско-Русского государства / Н. Довнар-Запольский. – М. : Университетская типография, 1897. – Т. 2. – 195 с.
41. Довнар-Запольский Н. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах / Н. Довнар-Запольский. – Киев : Университетская типография, 1901. – Т. 1. – 293 с.
42. Довнар-Запольский Н. Очерки по организации западно-русского крестьянства в XVI веке / Н. Довнар-Запольский. – К. : Типография университета св. Владимира, 1905. – 94 с.
43. Евреинов Н. История телесных наказаний в России / Н. Евреинов. – репр. изд-е. – Харьков : Прогресс ЛТД, 1994. – 235 с.
44. Еллинек Г. Социально-этическое значение права, неправды и наказания / Г. Еллинек // Новые идеи в правоведении. Сб. 1. Цели наказания / сост. П.И. Люблинский. – СПб. : Образование, 1914. – С. 101–232.
45. Еллинек Г. Борьба старого права с новым / Г. Еллинек ; пер. с нем. Р.К.Ч. ; вступ. ст. А.С. Алексеева. – М. : Заратустра, 1908. – 52 с.
46. Єпур М.В. Руська правова традиція як фактор формування інституту покарання в законодавстві Великого князівства Литовського / М.В. Єпур // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. праць / редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. ; відп. за вип. Ю.М. Оборотов. – Одеса : Юридична література, 2009. – Вип. 48. – С. 115–120.
47. Єпур М.В. Покарання за злочини проти держави за Статутами Великого князівства Литовського / М.В. Єпур // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. праць / редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. ; відп. за вип. Ю.М. Оборотов. – Одеса : Юридична літератера, 2009. – Вип. 49. – С. 239–243.
48. Єпур М.В. Інститут покарання у вірменських общинах на українських землях Великого князівства Литовського / М.В. Єпур // Правова держава. – 2010. – № 12. – С. 65–68.
49. Єпур М.В. Покарання за злочини проти євреїв та за злочини євреїв у Великому князівстві Литовському / М.В. Єпур // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – Одеса : Фенікс, 2010. – Вип. 40. – С. 473–479.
50. Єпур М.В. Загальні принципи призначення покарання у писаному литовсько-руському праві XVI ст. / М.В. Єпур // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. праць. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. – № 53. – С. 145–151.
51. Єпур М.В. Інститут покарання в обласних і земських привілеях Великого князівства Литовського / М.В. Єпур // Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи : зб. наук. праць : матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції (16–17 квітня 2010 р.) / відп. за вип. І.І. Поляков. – Сімферополь : Кримнавчпеддержвидав, 2010. – С. 94–95.
52. Єпур М.В. Система покарань на українських землях Великого князівства Литовського за церковним правом / М.В. Єпур // Право і держава в дослідженнях молодих науковців : матеріали III-ї науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих науковців Інституту національного та міжнародного права Міжнародного гуманітарного університету (м. Одеса, 26 березня 2010 року). – Одеса, 2010. – С. 25–28.
53. Єпур М.В. Принципи та мета покарання за державні злочини у Статутах Великого князівства Литовського / М.В. Єпур // Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави : зб. наук. праць міжнародної науково-практичної конференції. – Черкаси, 2010. – С. 105–106.
54. Єпур М.В. Штраф як покарання у руському та литовсько-руському середньовічному праві / М.В. Єпур // Правовий розвиток України у сучасному світі : тези наукових робіт учасників V науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу. – Одеса : Фенікс, 2010. – С. 23–25.
55. Єпур М.В. Ув’язнення як вид покарання за литовсько-руським правом / М.В. Єпур // Ольвійський форум – 2011: стратегії України в геополітичному просторі : тези. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. – Т. 9. – С. 27–28.
56. Ефименко А. Копные суды в Левобережной Украйне / А. Ефименко // Киевская старина. – 1885. – № 10. – С. 15–32.
57. Єфремова Н. Розробка Судебника Казимира IV та його джерельна база / Н. Єфремова // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – Одесса, 2005. – С. 43–46.
58. Жовтобрюх М.М. Звичаєве право: сутність, ґенеза, чинність : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права / НАН України ; М.М. Жовтобрюх. – К., 2002. – 16 с.
59. Захарченко П.П. Історія держави і права України : підручник / П.П. Захарченко. – К. : Атіка, 2004. – 368 с.
60. Иванишев Н.Д. О древних сельских общинах в Юго-Западной России / Н.Д. Иванишев. – Киев : Типография Фёдорова и Мин, 1863. – 76 c.
61. Иванишев Н.Д. О плате за убийство в древнем русском и других славянских законодательствах в сравнении с германскою вирою / Н.Д. Иванишев. – Киев : Университетская типография, 1840. – 118 с.
62. Институции Гая. Книга 3, п. п. 183, 184, 186, 187 // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран : в 2 т. / отв. ред. д.ю.н., проф. Н.А. Крашенинникова. – М. : Норма, 2005. – Т. 1: Древний мир и Средние века. – С.?
63. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – СПб. : Типография Э. Праца, 1856. – Т. 15. – 377 с.
64. История государства и права зарубежных стран : учебник / под ред. П.Н. Галанзы. – М. : Юридическая литература, 1963. – Т. 1. – 599 с.
65. История государства и права зарубежных стран. Часть 1 : учебник для вузов / под ред. проф. Крашенинниковой Н.А. и проф. Жидкова О.А. – М. : НОРМА, 1996. – 480 с.
66. История государства и права России : учебник / под ред. Ю.П. Титова. – М. : Былина, 1996. – 502 с.
67. История государства и права Украинской ССР / под ред. С. Бабия. – – К.: Изд-во КГУ, 1987. – Т. 1. История общественно-политического строя и права на Украине с древнейших времён до Великой Октябрьской социалистической революции. – 315 с.
68. Історія держави і права України : підручник : у 2 т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка ; кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – Т. 1. – 656 с.
69. Капраль М. Національні громади Львова XIV–XVIII ст. (соціально-правові взаємини) / М. Капраль. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка : Львівське відділення Ін-ту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2003. – 440 с.
70. Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни / А.Ф. Кистяковский. – М. : Типография А.И. Мамонтова и Ко, 1867. – 272 с.
71. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права / А.Ф. Кистяковский. – Киев : Университетская типография, 1875. – Т. 1. Общая часть. – 413 с.
72. Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли. Литовский период / П.Г. Клепатский. – Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2007. – 480 с.
73. Кобилецький М. Магдебурзьке право в Україні (XIV – перша половина XIX ст.) / М. Кобилецький. – Львів : ПАІС, 2008. – 406 с.
74. Ковальова С.Г. Історія держави і права зарубіжних країн у запитаннях та відповідях : навч. посіб. / С.Г. Ковальова. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. – Ч. 1. – 224 с.
75. Ковальова С.Г. Покарання за крадіжку у Судебнику Казимира 1468 року / С.Г. Ковальова // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. – Донецьк, 2010. – Т. 1. Серія «Право». – Вип. 2. Проблеми правового забезпечення реалізації функцій державного управління і місцевого самоврядування. – С. 16–20.
76. Ковальова С.Г. Сліди язичницького праворозуміння в давньоруському праві ІХ–ХІІ ст. / С.Г. Ковальова // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2009. – № 1. – С. 36–43.
77. Ковальова С.Г. Судебник великого князя Казимира Ягайловича 1468 року / С.Г. Ковальова. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. – 112 с.
78. Ковальова С.Г. Судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського : монографія / С.Г. Ковальова. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. – 200 с.
79. Ковальова С.Г. Судові чиновники в українських судах XIV–XVI століть / С.Г. Ковальова // Юридический вестник. – 2000. – № 1. – С. 110–117.
80. Колер Й. Шекспир с точки зрения права (Шейлок и Гамлет) : [пер. с нем.] / Йозеф Колер. – 2-е изд. [автор комментаоиев Р. Бевзенко] – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 198 с.
81. Коран. – М. : Физкультура и спорт, 1990. – 727 с.
82. Косяченко М.І. Інститут покарання за магдебурзьким правом: трансформація на українських землях / М.І. Косяченко // Ольвійський форум – 2009: стратегії України в геополітичному просторі : Міжнародна науково-практична конференція 11–14 червня 2009 року. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. – Т. 2. – С. 57–58.
83. Косяченко М.І. Система покарань в татарських громадах Великого князівства Литовського / М.І. Косяченко // Матеріали IV звітної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу (м. Одеса, 9 квітня 2009 року). – Одеса : Міжнародний гуманітарний університет, 2009. – С. 17–18.
84. Косяченко М.І. Принципи покарання за привілеями Великого князівства Литовського / М.І. Косяченко // Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави : матеріали Міжнародної наукової конференції молодих науковців, аспірантів і студентів, присвяченої пам’яті видатних вчених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова. Одеса, 21–22 листопада 2008 року / за заг. ред. Ю.М. Оборотова. – Одеса : Фенікс, 2008. – С. 413–415.
85. Косяченко М.І. Цілі та мета покарання за Статутами Великого князівства Литовського / М.І. Косяченко // Правове життя сучасної України: тези доповідей Всеукраїнської наукової конференції 18–19 квітня 2008 р. – Одеса : Фенікс, 2008. – С. 69–71.
86. Косяченко М.І. Покарання за наїзди і поруби за Судебником Казимира 1468 року / М.І. Косяченко // Правове життя сучасної України : міжнародна наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу, 5–6 червня 2009 року. – Одеса : Фенікс, 2009. – С. 159–161.
87. Крумаленко М.В. Правовий статус етнорелігійних груп на українських землях Великого князівства Литовського у XIV–XVI ст. : монографія / М.В. Крумаленко. – Одеса : Юридична література, 2008. – 244 с.
88. Кудін С. Судова система українських земель у XVI–І половині XVII ст. / С. Кудін // Закон і бізнес. – Архів. – 1999. – № 43. – С. 2.
89. Ланге Н. Древние русские смесные или вобчие суды / Н. Ланге. – М. : Тип. А.И. Мамонтова и Ко, 1882. – 238 c.
90. Лаппо И. Великое княжество Литовское во второй пол. XVI столетия. Литовско-русский повет и его сеймик / И. Лаппо. – Юрьев : Изд-во Юрьевского ун-та, 1911. – 624 с.
91. Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права / Р.М. Лащенко. – Прага : УВУ, 1924. – Ч. ІІ. Литовсько-польська доба. – Вип. 1. Пам’ятники права. – 219 с.
92. Левицький О. Ганна Монтовт / О. Левицький // На переломі: друга половина XV – перша половина XVI ст. – К. : Наукова думка, 1994. – С. 101–207.
93. Лейленд П. Кримінальне право: Злочини, покарання, судочинство (Англійський підхід) / П. Лейленд ; пер. з англ. П. Таращук. – К. : Основи, 1996. – 207 с.
94. Леонтович Ф.И. Исторические исследования о правах литовско-русских евреев / Ф.И. Леонтович. – Вирізка. – Комп. № 3.– С. 1–43, 1–48.
95. Леонтович Ф.И. Источники русско-литовского права. Общий обзор источников. Договоры. Земские и областные привилеи / Ф.И. Леонтович. – Варшава : Изд-во Варшавского ун-та, 1904. – 209 c.
96. Леонтович Ф.И. Очерки истории литовско-русского права / Ф.И. Леонтович. – СПб. : Типография А. Сенцова, 1894. – 159 с.
97. Леонтович Ф.И. Рада великих князей литовских / Ф.И. Леонтович // Журнал Министерства Народного Просвещения. – 1907. – № 9. – С. 1–57.
98. Леонтович Ф.И. Правоспособность литовско-русской шляхты / Ф.И. Леонтович // Журнал Министерства Народного Просвещения. – 1908. – Март. – Вырезка. – С. 5–11.
99. Литовская Метрика // Русская Историческая Библиотека. – СПб. : Сенатская типография, 1848. – Т. ХХ. – 1483 с.
100. Литовская Метрика. 4-я книга записей. – Вильнюс : Изд-во Вильнюсского ун-та, 2004. – 212 с.
101. Литовская Метрика. 8-я книга записей. – Вильнюс : Изд-во Вильнюсского ун-та, 2005. – 284 с.
102. Литовская Метрика. 1566 – 1574. Книга записей 51. – Вильнюс : Изд-во Вильнюсского ун-та, 2006. – 307 с.
103. Лобода Ю.П. Правова традиція українського народу (Феномен та об’єкт загальнотеоретичного дискурсу) / Ю.П. Лобода. – Львів : Світ, 2009. – 280 с.
104. Луцкая гродская записовая и поточная книга 1577 г. / ред. Е.П. Диаковский. – К. : Тип. Т.Г. Мейнандера, 1907. – 143 с.
105. Любавский М. К вопросу об удельных князьях и местном управлении в Литовско-Русском государстве / М. Любавский. – СПб. : Типография С.В. Балашева и Ко, 1894. – 378 с.
106. Любавский М. Литовско-Русский сейм / М. Любавский. – М. : Университетская типография, 1900. – 850 с.
107. Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания I Литовского Статута. Исторические очерки / М. Любавский. – М. : Печатня С. Мамонова, 1892. – 884 с.
108. Любавский М. Очерки истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно / М. Любавский. – М. : Московская Художественная печатня, 1915. – 401 с.
109. Люблинский П. О действии наказания / П. Люблинский // Новые идеи в правоведении. Сб. 1. Цели наказания. – СПб. : Образование, 1914. – 375 с.
110. Максимейко Н.А. Источники уголовных законов Литовского Статута / Н.А. Максимейко. – К.: Типография Университета Святого Владимира, 1894. – 184 с.
111. Максимович М. О развитии идеи преступления по смыслу памятников русского законодательства / М. Максимович. – Киев : Типография Императорского Университета Святого Владимира, 1845. – 113 с.
112. Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России / И. Малиновский. – Томск : Городская типография, 1907. – Ч. 2. – 375 с.
113. Малиновський О. Стародавній державний лад східних слов’ян і його пізніші зміни / О. Малиновський. – К. : Вид-во ВУАН, 1929. – Вирізка. – 17 с.
114. Малиновский И. Учение о преступлении по Литовскому Статуту / И. Малиновский. – К. : Типография императорского университета святого Владимира, 1894. – 227 с.
115. Материалы для истории взаимных отношений России, Молдавии и Валахии. – М. : Университетская типография, 1897. – 231 с.
116. Метрыка Вялікага княства Літоўскага. 1562–1565. Кніга № 46. Кніга запісаў № 46 (копія канца XVI ст.) / Падрыхтаваў В.С. Мянжынскі. – Мінск : Беларуская Энцыклапедыя, 2006. – 280 с.
117. Мишко Д.I. Соцiально-економiчнi умови формування української народностi / Д.І. Мишко. – К. : Вид-во АН УРСР, 1963. – 292 с.
118. Музиченко П.П. Історія держави і права України : навч. посіб. / П.П. Музиченко. – Одеса : Астропринт, 1997. – Ч. 1. – 232 с.
119. Музиченко П., Ковальова С. Елементи звичаєвого права в судовому процесі XIV–XVI століть на українських землях / П. Музиченко, С. Ковальова // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць Одеської державної юридичної академії. – Одеса, 1998. – С. 77–84.
120. Музиченко П. Суд і судочинство на українських землях XIV–XVI століть / П. Музиченко, С. Ковальова, Н. Долматова, М. Крумаленко, Н. Єфремова. – Одеса : Астропринт, 2000. – 180 с.
121. Новицкий И.П. Очерк истории крестьянского сословия Юго-Западной России / И.П. Новицкий // Архив Юго-Западной России. – Киев : Университетская типография И. Завадского, 1876. – Ч. 6. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI–XVIII веке (1498–1795). – Т. 1. – 84 с.
122. Оборотов Ю.Н. Юридическая антропология – новое измерение права / Ю.Н. Оборотов // Юридический вестник. – 2000. – № 1. – С. 48–52.
123. Павлов С.С. Правові традиції України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень / С.С. Павлов. – Одеса, 2010. – 18 с.
124. Падох Я. Суди старої України / Я. Падох. – Львів ; Мюнхен : ЗНТШ, 1990. – 118 с.
125. Памятники истории Великого Новгорода / под ред. С.В. Бахрушина. – М. : Изд-во Н.Н. Клочкова, 1909. – 191 с.
126. Патяка О.О. Гродський суд у системі владних структур Київського, Брацлавського та Волинського воєводств (друга половина XVI – перша половина XVII ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : 07.00.01 – історія України / О.О. Патяка. – К., 2005. – 16 с.
127. Пашуто В.Т. Помезания. «Помезанская Правда» как исторический источник изучения общественного и политического строя Помезании XII–XIV вв. / В.Т. Пашуто – М. : Изд-во АН СССР, 1955. – 183 с.
128. Пашуто В.Т. Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства / В.Т. Пашуто, Б.Н. Флоря, А.Л. Хорошкевич. – М. : Наука, 1982. – 294 с.
129. Пашуто В.Т. Корчула. Корчульский статут как исторический источник изучения общественного и политического строя острова Корчула ХІІІ в. / В.Т. Пашуто, И.В. Шталь. – М. : Наука, 1976. – 185 с.
130. Первый Литовский Статут / предисл. и коммент. С. Лазутки. – Вильнюс : Изд-во Вильнюсского ун-та, 2001. – 395 c.
131. Пичета В.И. Белоруссия и Литва. XV–XVI вв. / В.И. Пичета. – М. : Изд-во АН СССР, 1961. – 818 с.
132. Плечкайтис Р. Зарождение философского образования в Великом княжестве Литовском / Р. Плечкайтис // Топос. – 2004. – № 2 (9). – С. 108–116.
133. Правда Русская : учеб пособ. – М. ; Л. : Учпедгиз, 1940. – 109 с.
134. Правовий звичай як джерело українського права ІХ–ХІХ ст. / за ред. І.Б. Усенка. – К. : Наукова думка, 2006. – 279 с.
135. Российское законодательство Х–ХХ веков / под ред. О.И. Чистякова. – М. : Юридическая литература, 1984. – Т. 1. – 432 с.
136. Румянцевская летопись // Полное собрание русских летописей. – М. : Наука, 1980. – Т. 35. Летописи белорусско-литовские. – 313 с.
137. Русіна О.В. Проблеми політичної лояльності населення Великого князівства Литовського у XIV–XVI ст. / О.В. Русіна // Український історичний журнал. – 2003. – № 6. – С. 3–16.
138. Руська Правда. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій. – К. : Вид-во ВУАН, 1935. – 152 с.
139. Сергеевич В. Лекции по истории русского права / В. Сергеевич. – СПб. : Типография С. Волпянского, 1890. – 227 с.
140. Сергеевский Н.Д. Наказание в русском праве XVII века / Н.Д. Сергеевский. – СПб. : Издание книжного магазина А.Ф. Цинцерлинга, 1887. – 316 с.
141. Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право. Часть общая : пособие к лекциям / Н.Д. Сергеевский. – 3-е изд. – СПб. : Типография М.М. Стасюлевича, 1896. – 278 с.
142. Сироткін В. Звичаєве право [Електронний ресурс] / В. Сироткін. – Режим доступу: http://www.etno.uaweb.org/mynuvshyna/r14.html.
143. Сокальська О. Нариси з історії українського судочинства (XVI – початок XVII ст.)