ЕВОЛЮЦІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ КНР В УМОВАХ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ „ЧОТИРЬОХ МОДЕРНІЗАЦІЙ”

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

Гримська Марта Ігорівна

УДК: 327(510)

ЕВОЛЮЦІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ КНР В УМОВАХ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ „ЧОТИРЬОХ МОДЕРНІЗАЦІЙ”

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
доктор політичних наук, професор
Головченко В.І.

Київ - 2009

ЗМІСТ
Список умовних скорочень ………………………………………….…….. 3
Вступ …………………………………………………………………….……. 5
Розділ 1. Концептуально-теоретичні засади й джерельна база дослідження ……………………………………………………………….…….. 15
1.1. Доктринальні засади китайської зовнішньої політики й методологія дослідження ………………………………………………………………………. 15
1.2. Зовнішньополітичні стратегії КНР: еволюція концептуальних підходів і їхнє відображення в міжнародно-політичній науці ..………………………….. 37
Розділ 2. Відносини КНР із провідними геополітичними акторами ..... 63
2.1. Китайсько-американські взаємини й формування поліцентричної системи міжнародних відносин ………………………………………………… 63
2.2. Китай і країни ЄС: еволюція відносин в епоху глобалізації …………. 91
2.3. Китайсько-російське стратегічне партнерство …..…….…………….... 103
Розділ 3. Регіональний вимір зовнішньої політики КНР ……………... 116
3.1. Центральна Азія у зовнішньополітичній стратегії КНР ……………… 116
3.2. Еволюція політики Китаю щодо країн АСЕАН ………………………. 133
3.3. КНР і боротьба за домінування в Південній Азії ……………………... 149
3.4. Японія у зовнішній політиці КНР ……………………………………… 170
Висновки …………………………………………………………………….. 180
Список використаних джерел …………………………………………….. 187

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АКЮ (Asian currency unit, ACU) – Азійська валютна одиниця
АСЕАН (Association of South East Asian Nations, ASEAN) – Асоціація держав Південно-Східної Азії
АТЕС – Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво
АТР – Азійсько-Тихоокеанський регіон
ВВП – валовий внутрішній продукт
ВЗНП – Всекитайські збори народних представників
ВНП – валовий національний продукт
ВПК – військово-промисловий комплекс
ВПС – військово-повітряні сили
ДНЯЗ – Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
ДПП – Демократична прогресивна партія
ЄЕС – Європейське економічне співтовариство
ЄС – Європейський Союз
ЗМІ – засоби масової інформації
ІНК(І) – Індійський національний конгрес (Індіри)
КНДР – Корейська Народно-Демократична Республіка
КНР – Китайська Народна Республіка
КПК – Комуністична партія Китаю
МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії
МДІМВ – Московський державний інститут міжнародних відносин (Університет)
МЗС – міністерство закордонних справ
НАТО (North Atlantic Treaty Organization, NATO) - Організація Північноатлантичного договору
НВАК – Народно-визвольна армія Китаю
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ППО – протиповітряна оборона
ПРО – протиракетна оборона
ПСА – Південно-Східна Азія
РБ – Рада Безпеки
РФ – Російська Федерація
СААРК (The South Asian Association for Regional Cooperation, SAARC) – Південноазійська асоціація регіонального співробітництва
СІПРІ (Stockholm International Peace Research Institute, SIPRI) – Стокгольмський інститут дослідження проблем миру
СОТ – Світова організація торгівлі
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
СУАР – Синьцзян-Уйгурський автономний район
США – Сполучені Штати Америки
ТАРС – Телеграфне агентство Радянського Союзу
ТВД – театр воєнних дій
ЦК – Центральний комітет
ЦРУ – Центральне розвідувальне управління
ШОС – Шанхайська організація співробітництва

ВСТУП

Актуальність теми. Стрімке посилення ролі й значення Китаю в сучасному світі, що спостерігається протягом останніх десятиліть, без сумніву, належить до найвидатніших явищ глобального значення. Зміцнення національного суверенітету КНР і міжнародно-правове возз’єднання з нею британського Гонконга та португальського Макао, перетворення Китаю на другу в світі економічну державу (після США), суттєвий ріст її військового потенціалу, більш активна й відповідальна участь країни у світовій політиці дедалі потужніше впливають на перебіг основних міжнародних політичних і економічних процесів як на глобальному рівні, так і особливо на регіональному – в Східній, Південно-Східній, Південній і Центральній Азії.
Осмислення нової ролі КНР у світовій політиці й витоків поведінки держави на міжнародній арені цікавить правлячі еліти та ділові кола не лише в суміжних із Китаєм країнах, які складають його своєрідний „стратегічний тил”, але і в географічно віддалених, у т.ч. великих, державах. Причому, поряд із інтересом, що виявляється до китайської політичної системи та її еволюції, феномену високих і стійких темпів економічного зростання (не нижче 9-11 % протягом останніх трьох десятиліть здійснення стратегії „чотирьох модернізацій”), його внутрішніх причин і наслідків, масштабних соціальних програм, загальну увагу викликає зовнішня політика КНР, спрямована на гарантування її політичної, економічної й військової безпеки.
При цьому об’єктом ретельного вивчення наукового загалу стають не лише спонукальні причини й форми вияву цієї політики, але і їхні можливі результати, що чинять безпосередній вплив на національні інтереси інших держав. Тому в сфері міжнародної діяльності КНР принципово значимими, на переконання здобувача, є, по-перше, стратегічні цілі країни з гарантування своєї національної безпеки у взаєминах зі США, державами Євросоюзу й Росією. По-друге, не може не викликати зацікавлення спрямованість політики Китаю в його відносинах із найближчими сусідами в Східній Азії (нині й у короткостроковій перспективі) та яким чином офіційний Пекін має намір вибудовувати свої взаємини з найважливішими партнерами в зазначеному регіоні – Японією, Північною й Південною Кореєю та учасниками АСЕАН. Нарешті, по-третє, окремий науковий і практичний інтерес становить аналіз політики Китаю щодо інших азійських країн, у т.ч. Індії, Пакистану, держав Центральної Азії.
„Четверте покоління” керівників Китаю на чолі з Головою КНР Ху Цзіньтао й Головою Держради Вень Цзябао наголошує, що в концептуальному сенсі зовнішньополітичний курс країни продовжує спиратися на п’ять принципів мирного співіснування, які зберігають свою актуальність у сучасних умовах і сприяють розвиткові багатополюсного світу, демократизації міжнародних відносин і утвердженню справедливого та раціонального нового світового порядку. Конкретизуючи ці загальні положення щодо взаємин із різними державами, Китай наголошує на своїх намірах, насамперед, підтримувати конструктивні й взаємовигідні зв’язки з усіма провідними міжнародними акторами заради створення й зміцнення максимально сприятливих зовнішніх умов для успішного виконання національних соціальних і економічних програм та досягнення стратегічних цілей розвитку, сформульованих на ХІІ з’їзді КПК у вересні 1982 р.
Дотримуючись цих принципів, КНР спромоглася в останні десятиліття добитися помітного зміцнення своїх позицій у безпековій сфері в цілому й поліпшити існуючий стан чи закласти основи взаємовигідних двосторонніх відносин з багатьма державами. Водночас досить суперечливою видається така політика Китаю, що, з одного боку, виступає за „мирний розвиток” і будівництво „гармонійного світу”, а з іншого – нарощує зусилля з модернізації армії та флоту, реалізує амбіційну космічну програму, посилює економічну й політичну присутність у різних регіонах світу, зокрема в багатих на ресурси країнах Африки й Латинської Америки, а також виявляє „напористість” у вирішенні міжнародних питань.
Тому для ухвалення політичних рішень на „китайському напрямку” вітчизняним владним структурам і, передусім, зовнішньополітичному відомству України слід з’ясувати особливості „стратегічної поведінки” офіційного Пекіна на сучасному етапі „чотирьох модернізацій”, що визначається насамперед цілями й характером „великої стратегії” КНР. Не менш важливо враховувати нинішню орієнтацію китайського керівництва на здійснення „наукової концепції розвитку”, що координує темпи внутрішньої еволюції й зміни в міжнародній системі, а також ставить нові, досить амбітні, завдання перед китайською дипломатією. В складних умовах глобалізації КНР репрезентує унікальну модель економічного розвитку, в той час як народногосподарський комплекс США внаслідок, не в останню чергу, експансіоністської зовнішньої політики, істотно поступився своїми позиціями на світовому ринкові. Найважливіший результат реалізації „китайської моделі” – високі темпи економічного зростання й випереджаючий ривок у промисловому виробництві, що становить практичний інтерес для України.
Таким чином, порівняльний аналіз наявних варіантів ненасильницького сходження китайської нації до статусу великої держави й моделювання перспектив набуття нею наддержавності, що органічно вбудоване в закономірності її еволюційного розвитку й не загрожує її існуванню, має істотну наукову й практичну значимість. Розгляд основних доктринальних засад і практичних кроків зовнішньополітичного відомства КНР в умовах реалізації стратегії „чотирьох модернізацій”, діяльності дипломатичного апарату країни як на глобальному, так і регіональному рівнях потрібний також для розроблення певних пропозицій і рекомендацій для органів державної влади України й вітчизняної політичної науки з метою подальшого використання результатів дослідження в процесі співпраці України з державами Східної Азії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” (номер державної реєстрації 06БФ048-01).
Наукове питання, що вирішується в дисертації, полягає в з’ясуванні взаємозв’язку між зовнішньополітичною стратегією КНР на глобальному й регіональному рівнях та характеру й глибини її впливу на особливості функціонування постбіполярної системи міжнародних відносин і завдання суспільно-економічної модернізації країни.
Мета й завдання дослідження визначені, виходячи з науково-теоретичної й практичної актуальності та стану фахового розроблення проблематики, її політичної ваги. Оскільки у вітчизняній і зарубіжній політології міжнародних відносин зазначена тема дисертації комплексно не розглядалася, авторка поставила за мету проаналізувати головні вектори еволюції зовнішньополітичної стратегії КНР в контексті глобальних і регіональних викликів її національній безпеці на етапі здійснення стратегії „чотирьох модернізацій”.
Задля ефективного досягнення сформульованої мети дисертант зосередилася на вирішенні таких завдань:
- розкрити взаємозв’язок сучасної зовнішньополітичної стратегії КНР з головними засадами внутрішньої політики в контексті здійснення „чотирьох модернізацій”;
- дослідити характер впливу чинника глобалізації на трансформацію зовнішньополітичного курсу КНР;
- визначити місце й роль китайсько-американських взаємин у зовнішньополітичній стратегії КНР;
- з’ясувати геополітичні й безпекові засади китайсько-російського партнерства та визначити його перспективи;
- розкрити основні напрями т а ключові проблеми китайсько-японських взаємин;
- проаналізувати регіональний рівень реалізації зовнішньополітичної стратегії КНР і його значення для успішного завершення „чотирьох модернізацій”.
Об’єктом дисертації є зовнішня політика КНР.
Предметом дослідження є зовнішньополітичні стратегії Китаю в контексті суспільно-економічної модернізації.
Методологія дослідження. До загальної методології, використаної в дослідженні, передусім слід віднести загальнонаукові методи, а саме: гносеологічний, історико-філософський, хронологічний, історико-генетичний та компаративний. Хронологічний метод (опис явищ і подій у часовій послідовності) та історико-генетичний (встановлення генетичних зв’язків між подіями та явищами, що відбуваються) дали можливість простежити загальну динаміку зовнішньополітичної діяльності Китаю та його головних контрагентів (США, Росія, Японія, Індія, Євросоюз) у постбіполярний період у зв’язку зі зміною міжнародної обстановки.
Компаративний метод у дослідженні певним чином поєднується із системним підходом, оскільки, приміром, Китай, Індія й Росія є ключовими елементами регіональних систем - у даному випадку Східної й Південної Азії та пострадянського простору, на більш високому рівні – азійської системи міжнародних відносин, і на найвищому рівні - одними з головних (Китай і Росія) та потенційно провідних (Індія) елементів міжнародної системи.
Системний аналіз пояснює відносини КНР зі США, КНР та Індії, КНР та Японії, Китаю й Росії у контексті програмування їхньої зовнішньої політики існуючою регіональною/міжнародною системою, що виступає зовнішнім середовищем по відношенню до системи двосторонніх взаємин. У рамках системного підходу продемонстрована взаємна обумовленість зовнішньополітичної поведінки Китаю, США, Японії, Індії, Росії на основі існуючих закономірностей у зв’язках між ними як елементами даної системи.
Специфічно конструктивістські методи й прийоми міжнародно-політичної науки вжиті для з’ясування чинників, що обумовлюють природу суб’єктності КНР як глобального актора міжнародних відносин. Аналіз окремих складових китайської політичної ідентичності спирався на дискурсивний метод задля виявлення форм, у яких вона проявлялась, і взаємозв’язків між ними, а також на метод соціальної реконструкції для проникнення в сутність таких дискурсивних форм, розкриття їхнього власного змісту та інструментального значення для зовнішньополітичного позиціонування КНР.
В дослідженні використано окремі елементи геополітичного аналізу (вивчення взаємодії природних і суспільно-політичних чинників, що визначають політику великих держав і союзів держав; дослідження тенденцій змін геополітичної структури, тобто балансу сил, основних геостратегічних регіонів, геополітики провідних держав світу та ін.) для визначення різних підходів китайського, американського, японського, російського й індійського керівництва щодо просторової організації Азійсько-Тихоокеанського регіону, а, отже, відповідної проекції сили цими державами в найближчому оточенні. Своєю чергою, це допомогло встановити взаємонакладання „природних” сфер впливу КНР і Російської Федерації, Індії та Китаю, КНР та США, Китаю і Японії, що є вагомим конфліктогенним чинником у двосторонніх відносинах між ними.
Серед прикладних методів дослідження варто зазначити й екстраполяцію та аналіз тенденцій зовнішньої політики окремих держав та світового розвитку. Метод екстраполяції дозволив перенести окремі характеристики відносин Китаю з південно-східними азійськими країнами на китайсько-індійські взаємини за умови схожості/відповідності системних параметрів відносин між країнами в першому і другому випадках. Наприклад, розгляд військової дипломатії КНР щодо країн Південної Азії є більш повним завдяки існуванню цього ж напрямку китайської дипломатії стосовно країн АСЕАН та схожості умов, за яких він був започаткований.
Недовіра Японії, країн АСЕАН та Індії у зв’язку із нарощуванням Китаєм потужності ВПК пов’язана з побоюванням зазначених сторін стосовно потенційної наступально-експансіоністської політики Пекіна. Аналіз тенденцій на основі врахування наявного відношення між причинами й наслідками дозволяє в коротко- та середньостроковій перспективі змоделювати найбільш вірогідні варіанти китайсько-японських, китайсько-індійських та китайсько-американських відносин за умови відсутності значних змін чи коливань у сукупності системних факторів, які визначають їхній якісний стан. Незначні зміни та коливання, хоча й погіршують загалом адекватність сконструйованої моделі відносин стосовно реальної ситуації в той чи інший проміжок часу, однак не змінюють її якісних характеристик.
Використаний у дисертації компаративний метод аналізу дозволяє з’ясувати й зміст трансформації китайських, американських, російських та інших зовнішньополітичних концепцій провідних міжнародних акторів, а також їхнє місце в регіональних підсистемах і світовій системі через порівняння потужності, впливовості, рівня та інтенсивності взаємодій Китаю, Сполучених Штатів, РФ із третіми країнами (Південної, Південно-Східної та Центральної Азії тощо).
Застосування івент-аналізу й критичне осмислення тексту при роботі з документальними джерелами – матеріалами органів влади, насамперед зовнішньополітичних відомств, КНР, США, Росії, Японії Індії та інших країн, офіційними заявами їхніх лідерів, міждержавними угодами тощо - зумовлюють наукову об’єктивність та достовірності результатів дослідження. Вивчення ж окремих напрямів політики КНР у Центральній, Східній та Південній Азії базувалося на поєднанні методів та засобів із концепції діалектичного взаємозв’язку внутрішньої й зовнішньої політики, а також аналізові процесів формування та здійснення зовнішньої політики держави. А використання методу контент-аналізу в роботі з документальними джерелами передбачало врахування політичних орієнтацій та ставлення до проблеми авторів певного документального джерела.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є одним із перших в українській політичній науці комплексних досліджень обставин формування й особливостей реалізації зовнішньополітичної доктрини КНР на етапі здійснення стратегії „чотирьох модернізацій”. Особливістю дослідження є те, „відкрита дипломатія” й загалом міжнародна діяльність Китаю аналізуються не просто в контексті міждержавних суперечностей чи інтересів партнерства, а й крізь призму глобальних і регіональних загроз для стратегічно-великодержавницьких інтересів Пекіна.
Наукову новизну дисертаційної роботи визначають такі основні положення:
- з’ясовано, що сучасна зовнішньополітична стратегія КНР розглядає останню як велику державу, а не країну, що розвивається. Змінилося ставлення китайського керівництва до багатосторонніх міжнародних форумів як знаряддя критики й політичного стримування країни; сьогодні ж КНР розглядає участь у них як спосіб формування правил міжнародного співжиття, поліпшення відносин із сусідніми державами (особливо Центральної й Південно-Східної Азії) та обмеження глобального впливу США;
- визначено, що спектр відносин КНР із „периферією” та „напівпериферією” значно багатший, ніж із державами Заходу; причому особливого значення надається відносинам із сусідніми державами: тут поширені доволі тісні політичні й військові зв’язки, розробляються і впроваджуються в життя колективні позиції та дії;
- обгрунтовано, що сталий господарський розвиток Китаю на основі інтеграції у світову економіку, який життєво потрібен для підтримання внутрішньої стабільності, посилення міжнародної економічної й політичної конкурентоспроможності Китаю, спричиняє негативну реакцію у відповідь з боку провідних країн Заходу, що створює загрози безпеці КНР;
- доведено, що зовнішньополітична лінія Пекіна щодо США націлена на перетворення КНР у середньостроковій перспективі на світову державу шляхом нарощування військово-політичної й фінансово-економічної могутності. Водночас аналогічне стратегічне завдання сформульоване й офіційним Нью-Делі, тому будь-які спроби з боку КНР щодо стримування претензій Індії на глобальний статус розглядаються останньою як загроза національній безпеці. Саме китайська „мирна” експансія в регіоні ПСА й нарощування Пекіном власних військових потужностей дозволяє зрозуміти позицію Індії в якості одного із зовнішніх балансирів для США, що об’єктивно сприяє зростанню її конкурентної стосовно КНР ролі в АТР у цілому.
Наукове та практичне значення результатів дослідження випливає з його актуальності й наукової новизни. Зважаючи на це, положення та висновки дисертації можуть бути використаними у рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при підготовці підручників, навчальних посібників та науково-методичних рекомендацій, а також при викладанні навчальних курсів та спецкурсів із зовнішньої політики країн Азії, США і Росії, актуальних проблем міжнародних відносин в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, міжнародних відносин та зовнішньої політики, світової політики, міжнародних систем та глобального розвитку, країнознавства, міжнародних конфліктів та їхнього врегулювання, ядерного фактору в міжнародних відносинах, військово-політичних проблем у міжнародних відносинах тощо.
Окрім цього, висновки дослідження можуть бути використані фахівцями МЗС України й спеціалістами інших державних установ, науково-дослідницьких інститутів та центрів, які беруть участь у плануванні та здійсненні зовнішньої політики України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Усі наукові результати, що викладені в дисертації, одержані автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Головні висновки й тези дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Наукові положення дисертації були оприлюднені у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях: міжнародній конференції молодих вчених „Цвєтковські читання” (7 грудня 2007 р., Київ); „Дипломатія України: історія та сучасність” (20 грудня 2007 р., Київ); „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (21 березня 2008 р. і 26 березня 2009 р., Київ); конференції молодих вчених „Актуальні проблеми міжнародних відносин” (23 жовтня 2008 р., Київ) та на міжнародному круглому столі „45 років Африканському Союзу” (20 травня 2008 р., Київ).
Основні положення та висновки дослідження знайшли відображення у чотирьох одноосібних статтях у фахових наукових виданнях, затверджених переліком ВАК України, а також тезах доповідей на наукових конференціях.
Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури (256 найменувань українською, російською, англійською й китайською мовами). Загальний обсяг роботи без списку використаних джерел – 189 сторінок, список використаних джерел – 25 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження стало основою для вирішення важливого наукового питання: з’ясування природи взаємозв’язку між зовнішньополітичною стратегією КНР на глобальному й регіональному рівнях та визначення характеру й глибини її впливу на особливості функціонування постбіполярної системи міжнародних відносин і завдання суспільно-економічної модернізації країни.
1. Нині одночасно відбуваються „мирний розвиток Китаю” (кодовий термін, покликаний у суспільно-політичному лексиконі офіційного Пекіна замінити конфліктний вираз „мирне піднесення Китаю”) й трансформація власне міжнародної системи, головним змістом чого є в політичній області - рух країни від периферії системи до її центру, а в економічній площині – високий ступінь інтеграції Китаю в світову систему. Протягом останніх років, особливо після трагічних подій 11 вересня 2001 р., в осмисленні Китаєм його ролі в міжнародній системі сталися кардинальні зрушення: впливові пекінські аналітики стверджують, що КНР остаточно позбавилася „менталітету жертви” й натомість активно просувають сприйняття „великодержавницького менталітету”.
Головною політичною метою діяльності „четвертого покоління” китайського керівництва залишається збереження чинної політичної системи, зведеної навколо монополії КПК на державну владу. Але на відміну від періоду „холодної війни”, коли зовнішня загроза для влади вбачалася в діях „американського імперіалізму” й „радянського соціал-імперіалізму”, сучасні лідери КНР не бачать прямої небезпеки для їхніх політичних позицій із-за кордону. Реальною загрозою вони вважають підрив внутрішньої стабільності як наслідок природної для ринкової економіки нерівномірності в розподілі результатів економічного зростання.
Усвідомлюючи дедалі більшу роль глобалізації в розвиткові внутрішньої соціально-економічної ситуації в країні, керівництво КНР визначило вихід на світові ринки й можливість впливати на глобальну економіку завданнями зовнішньої політики країни, пов’язаними з інтересами її безпеки. Таким чином, офіційний Пекін переходить від традиційного курсу на створення по периметру китайських кордонів сприятливих умов для внутрішнього розвитку країни до активної економічної дипломатії, в тому числі в багатосторонніх форматах. Хоча завдання мати мирні кордони з сусідами залишилося й надалі, для чого китайська „відкрита дипломатія” використовує різноманітні новаційні методи (територіальні поступки, заморожування прикордонних спорів, економічний розвиток „спірних районів” і т.д.), на перший план виходить діяльна глобальна і регіональна дипломатія, завдяки якій Китай прагне впливати на події, щоб набути можливості визначати динаміку світової політики й економіки.
2. Сучасна зовнішня політика КНР спрямована на забезпечення умов реалізації національної стратегії розвитку, метою якої є досягнення Китаєм до сер. XXI ст. статусу наддержави, що посіла б домінуюче становище в АТР і рівне за своїм політичним впливом, економічною та військовою могутністю зі США. Реалізацію цієї стратегії в КНР пов’язують із посиленням сукупної національної могутності, головними складовими якої є внутрішньополітична стабільність, динамічне й стале економічне зростання, розвиток науки й технологій, пошук та експлуатація природних ресурсів усередині країни й забезпечення доступу до світових джерел сировини та енергії. Пекін поступово дистанціюється від попередньої ролі провідного глашатая інтересів країн, що розвиваються, приміряючи на себе мантію „відповідальної великої держави”, „акціонера” сучасної світ-системи.
Таким чином, у КНР розроблена оригінальна ідеологія розвитку глобальної системи, за якою та формуватиметься внаслідок протистояння „глобальних місій” провідних держав, заснованих на різних цінностях, організаційних принципах, співвідношеннях „м’якої” й „жорсткої” сили, політики й економіки. Глобалізація безпекових інтересів КНР, як і ставлення до цього процесу з боку її головних зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних партнерів, переконливо свідчать, що роль Китаю в сучасному світі стрімко зростає й чинить дедалі більший вплив як на систему міжнародних відносин у цілому, так і на окремі її підсистеми. Цей процес, що розглядається здобувачем як модифікація попередніх і вироблення нових форм та методів взаємозалежності Китаю з рештою світу в умовах глобалізації, не може не відбиватися на двосторонніх зв’язках офіційного Пекіна.
Але очікувати легкого й швидкого перетворення Китаю на „нову наддержаву” передчасно, причому проблема полягає не лише в тому, що КНР залишається в групі країн із низькими прибутками на душу населення, чи в її значній залежності від імпорту енергоносіїв. Існують небезпідставні сумніви й щодо здатності КНР засобами військової та технологічної модернізації набути найближчим часом потенціалу, достатнього для ефективного проектування сили за межами національної території й захисту морських комунікацій. Як мінімум, чотири групи суперечностей стримують зовнішньополітичну поведінку КНР: прагнення позиціонувати себе великою державою й реалії порівняно бідної країни „третього світу”; „політика відкритості” й принцип „абсолютного суверенітету”; „ідеологічна чистота” й політичний прагматизм; поведінка в рамках двосторонніх взаємин і діяльність у багатосторонніх міжнародних структурах. Важливим елементом нового китайського мислення є визнання (щоправда, зроблене з великою нехіттю) того, що світ на даний момент є монополярним і що перевага США протримається десятиліття.
3. Хоча китайські лідери „четвертого покоління” публічно трактують багатополярність як провідну тенденцію сучасності (й засуджують американську монополярність), водночас вони усвідомлюють, що КНР найближчим часом не зможе змінити глобальне домінування США. Але останні припускають імовірність перетворення КНР у наддержаву, що несе загрозу інтересам Америки не лише у Східній Азії, але й на Близькому Сході та в Центральній Азії. Політика залучення, що здійснювалася за президентства В.Клінтона, доповнилася політикою стримування, передусім у питаннях військової безпеки, перетворившись після 11 вересня 2001 р. у політику „м’якого стримування Китаю за допомогою його активнішого залучення”. Усіма наявними засобами США намагатимуться загальмувати процес перетворення КНР у наддержаву з тим, щоб зберегти за собою статус одноосібного лідера-гегемона.
Найболючішим полем відносин між США і КНР залишається Тайванська проблема, оскільки політичне поглинення острова материком за допомогою сили призвело б до розмивання системи двосторонніх союзів у регіоні. Водночас, без контролю над Тайванем КНР не лише не зможе почувати себе регіональним лідером, але й завжди буде вразливою для американського тиску у військово-стратегічному, політико-психологічному та економічному сенсі. Відтак, на думку здобувача, офіційний Вашингтон використовуватиме Тайвань як механізм впливу в АТР та перешкоджатиме матеріалізації варіантів возз’єднання острова з материком, одержуючи економічні вигоди від експорту озброєнь на Тайвань та демонструючи йому військову підтримку. Зі свого боку, КНР завжди виступатиме проти будь-яких планів США зарезервувати для себе недосяжну й унікальну позицію глобальної невразливості щодо ядерної або іншої зброї масового знищення. В разі ж успішного просування США до їхньої реалізації офіційний Пекін спрямовуватиме всі наявні ресурси для блокування таких намірів військовими, економічними чи політико-дипломатичними засобами.
4. Оформлення й поглиблення китайсько-російського стратегічного партнерства відбувається на грунті близького розуміння принципів концепції „гармонійного” світового порядку, висунутої „четвертим поколінням” керівників КНР. В її основі офіційно лежить пошук шляхів цивілізаційного обміну, взаємодії й взаємозбагачення, визнання культурного й ціннісного розмаїття в світі. Кремль, у свою чергу, виходить із близького до китайського стратегічного розуміння, що політика Заходу далеко не сприяє формуванню власної ідентичності, а також в обох зазначених країнах. І Москва, і Пекін формально стурбовані прагненням США та їхніх союзників „оточити” Росію, звузивши її стратегічний простір, тому певної стабільності китайсько-російській „міжцивілізаційній взаємодії” й партнерству додає чинник протидії викликові Заходу. Два президентські терміни В.Путіна, які продемонстрували приклад самостійного міжнародного гравця в епоху глобального наступу світового капіталу, переконали офіційний Пекін у тому, що Росія вже не несе для Китаю загрозу з погляду ціннісного чи „цивілізаційного виклику”.
Російський досвід будівництва частково запозиченої в КНР моделі т.зв. „суверенної демократії” також важливий з погляду внутрішньополітичних процесів у КНР – як індикатор правильності концепції „специфіки” й „особливого шляху” модернізації перехідних спільнот, що останнім часом піддається сумнівам у самому Китаї, в т.ч. представниками „нових лівих”. Росія також виступає ресурсом для розвитку прикордонних густонаселених північно-східних провінцій країни, що особливо важливо для здійснюваної Ху Цзіньтао політики підтримки місцевих периферійних впливових еліт з метою отримання додаткового ресурсу в боротьбі за вплив у Центрі.
5. Сутність сучасного етапу розвитку китайсько-японських відносин полягає в часовому збігові двох процесів: економічного й політичного „піднесення” КНР та політичного „піднесення” Японії на базі вже накопиченого економічного капіталу. Тому, попри безперечне поглиблення економічної взаємозалежності, паралелізм процесів зміцнення глобальних позицій обох держав загострює існуючі між ними стосунки політичної й господарської конкуренції, а також реанімує старі міждержавні проблеми: територіальну суперечку за острови Сенкаку; трактування дій японської імператорської армії й адміністрації на окупованій території Китаю в 30-40-х рр. ХХ ст.; візити тайванських високопосадовців до Токіо; змагання за доступ до енергетичних ресурсів Росії, країн Близького Сходу й Латинської Америки; боротьбу за симпатії членів АСЕАН.
У політичній площині офіційний Пекін, з одного боку, намагається використати свої „конкурентні переваги” (постійний член РБ ООН, „господар” шестисторонніх переговорів з північнокорейської ракетно-ядерної проблеми) для стримування політичного „піднесення” Японії, зокрема, щодо набуття нею постійного членства в Раді Безпеки ООН, а з іншого – прагне скоротити відставання від офіційного Токіо в АСЕАН, Південній Азії, Африці й Латинській Америці шляхом здійснення інвестиційних інтервенцій. У військово-політичній сфері КНР відкрито виступає проти участі Японії в розгортанні регіональних систем ПРО, вбачаючи в цьому загрозу політиці „воєнного стримування” незалежності Тайваню. У пошуках відповіді на виклик Японії КНР нарощує свої „переваги” як ядерна держава, реалізовуючи програму розвитку й удосконалення національних стратегічних ядерних сил.
6. Поряд із активізацією зовнішньополітичної діяльності КНР на глобальному рівні початок ХХІ ст. позначений також інтенсифікацією її ролі в регіональних політичних форумах. Офіційний Пекін розрізняє ті з них, де він може відігравати „час від часу дедалі активнішу, але не провідну роль” (АРФ – регіональний форум АСЕАН з безпеки, АСЕМ – форум „Азія – Європа”), і ті, де роль КНР може бути головною чи/або другою за значимістю після очевидного лідера (ШОС, переговори з північнокорейської ракетно-ядерної проблеми, „Східноазійське співтовариство”). Дотримуючись своєї традиційної тактики „обережності й поступовості”, КНР формально не декларує власного прагнення до лідерства в цих форматах, залишаючи провідні позиції, відповідно, Москві, Вашингтону й АСЕАН. Натомість офіційний Пекін зосередився на вибудовуванні „форматів співробітництва” - інтеграційних схем без участі США, як-то „АСЕАН + КНР” і „АСЕАН + 3”.
Що ж до китайсько-індійських взаємин, то і Пекін, і особливо Нью-Делі в довгостроковому плані розглядають протилежну сторону як основного стратегічного суперника в Азії, а можливо, й у світі. Водночас Індія, за китайськими мірками, виступає країною „периферії” й тому не є симетричною по відношенню до КНР за сумою показників сили. Оскільки Китай активно дотримується концепції „стабілізації периферії”, що в його розумінні є необхідною передумовою власного мирного зростання як „центру сили”, в китайсько-індійських відносинах продовжуватимуть існувати елементи як протистояння, так і співробітництва. Навіть у разі максимального зближення обох держав об’єктивно ці держави залишатимуться союзниками-суперниками.

СПИСOК ВИКOРИСТAНИХ ДЖЕРЕЛ

Дoкумeнти
1. Договор о добрососедстве, дружбе и сотрудничестве между КНР и РФ (16/07/2001) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.china-embassy.org/rus/zegx/ygwj/t69716.htm.
2. Концепция сотрудничества государств-членов Шанхайской организации сотрудничества в борьбе з терроризмом, сепаратизмом и экстремизмом (Астана, 5.07.2005) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kremlin. ru/interdocs/2005/07/05.
3. Совместная декларация Китайской Народной Республики и Российской Федерации о международном порядке в ХХI столетии [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.fmprc.gov.cn/rus/wjb/zzjg/dozys/dozysgjlb/1706/1707/t202668.htm.
4. Совместная декларация по итогам официального визита Президента РФ В.В.Путина в Китайскую Народную Республику (14/10/2004) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ln.mid.ru/Brp_4.nsf/arh/723D6C718186E6CAC3256F2E002ECOC?Open.
5. Стратегия национальной безопасности США. Стратегия вовлеченности и распространения демократии в мире // США: экономика, политика, идеология. – 1995. - № 2. – C. 117-125.
6. Ташкентская декларация глав государств-членов Шанхайской организации сотрудничества (Ташкент, 17.06.2004) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kremlin.ru/interdocs/2004/06/17.
7. Шанхайская организация сотрудничества. – Алмати: Елорда, 2001. – 244 с.
8. Agreement Between the Government of the Republic of India and the Government of the People's Republic of China on Confidence-Building Measures in the Military Field Along the Line of Actual Control in the India-China Border Areas, New Delhi, November 29, 1996 // Принципы панча шила в современном мире (отв. редактор Т. Шаумян). – М.: ИВ РАН, 2004. – С. 96-102.
9. Agreement Between the People’s Republic of China and the Republic of India on Trade and Intercourse Between the Tibet Region of China and India, Peking, 29 April, 1954 // Ministry of External Affairs of India [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mea.gov.in/treatiesagreement/1954/chap94.htm.
10. China, Philippines, Vietnam Sign Joint South China Sea Oil Search Accord (14.03.2005) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rfa.org/english/news/business/2005/03/14/china_vietnam_spratlys/.
11. China-US Relations: Current Issues and Implications for US Policy Updated. CRS Report for Congress. – Washington, 2006. - 17 p.
12. China’s EU Policy Paper. 13.10.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.fmprc.gov.cn.
13. Communication from Commission. A Long Term Policy for China-Europe Relations. – Brussels: Office for Official Publications of the European Communities, 1995. – 42 р.
14. Communication from Commission. Building a Comprehensive Partnership with China. – Brussels: Office for Official Publications of the European Communities, 1998. – 48 p.
15. Commission Policy Paper for Transmission to the Council and the European Parliament. A Maturing Partnership – Shared Interests and Challenges in EU-China Relations. – Brussels, 10.09.2003. – 18 p.
16. Constitution of the People’s Republic of China. Adopted on December 4, 1982 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.english.people.com.cn/constitution/constitution.html.
17. Global Trends 2025: A Transformed World [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: www.dni.gov/nic/NIC_2025_project.html.
18. Joint US-China Statement 29 October, 1997 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nti.org/db/china/ engdocs/uschst97.htm.
19. The National Security Strategy of the United States of America. The cover letter of the President. Chapter VІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.whitehouse.gov/nsc/nss.
20. The National Security Strategy of the United States // New York Times. – 2002, September 20.
21. The White House Office of the Press Secretary. Remarks by the President and First Lady in Discussion on Shaping China for the 21st Century. 30.06.1998 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pub.whitehouse.gov/urires/I2R?urn:pdi://-oma.eop.gov.us/1998/7/1/5. text.1.

Oфіційні пoвідoмлeння тa інфoрмaційні мaтeріaли дeржaвних устaнoв
22. Jabin T. Jacob. Indo-US Nuclear Deal: The China Factor. IPCS Special Report / J.T. Jabin. – New Delhi, 14 March 2006.
23. Ott M.C. China’s Strategic Reach into Southeast Asia: Presentation to the U.S.-China Commission (22.07.2005) [Електронний ресурс] / М.С. Ott. – Режим доступу: http://www.uscc.gov/hearings/2005hearings/written_testimonies/05_07_21_22wrts/ott_marvin_wrts.htm.
24. President Bush trip to India. Press Briefing. Centre of Strategic and International Studies, Washington, 24.02.2006, Federal News Service, Inc. – Washington, 2006. – 16 p.
25. US in Relentless Bid to Forge Free-Trade Deals in Southeast Asia [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.todayonline.com/articles/111056print.asp.
26. Yu Keping. Globalization and Autonomy in China. A Paper Presented at the Fourth MCRI Globalization and Autonomy Team Meeting at the Munk Centre for Internatonal Studies, University of Toronto, 23-25 September 2005 [Електронний ресурс] / Yu Keping. - Режим доступу: http://www.globalautonomy.ca/globall/posititon.jsp?index = PP_Keping_ChinaGlobalization.xml.
27. Zhao Quansheng. Chinese Foreign Policy Toward Northeast Asia and Sino-Korean Relations: Domestic and International Dimensions / Zhao Quansheng. - Prepared for the International Symposium on “East Asia Transformed: New Patterns in the 1990s”. November, 14-17, 1991, Pusan, Korea. – 16 p.
28. Чжан Ювень, Хуан Женьвей та ін. Доповідь про міжнародний статус Китаю за 2005 р. – Пекін, 2005. – 112 с. (кит. мовою).

Виступи, мeмуaри, інтeрв’ю тa стaтті пoсaдoвих oсіб
29. Дэн Сяопин. Строительство социализма с китайской спецификой: Ст. и выступления: Пер. с кит. / Дэн Сяопин. - М.: Палея, 1997. - 479 с.
30. Сунь Ятсен. Избранные произведения. 2-е изд. / Сунь Ятсен. - М.: Наука, 1985. – 782 с.
31. Цзян Цзэминь. Реформа. Развитие. Стабильность: Ст. и выступления: Пер. с кит. / Цзян Цзэминь. - М.: Палея, 1996. - 447 с.
32. Цзян Цзэминь. Речь на торжественном собрании по случаю 80-й годовщины со дня создания КПК (1 июля 2001 года) / Цзян Цзэминь. – Пекин: Синьхуа, 2001. – 58 с.
33. Bush declares Thailand a major non-NATO ally // New Straits Times (Kuala Lumpur). – 2003, December 20.
34. Deepening Good-Neighborly Relations and Mutual Trust for Common Development (Speech by President Hu Jintao of China at the Joint Session of the Congress of the Philippines, 27 April 2005) // Manila Bulletin. – 2005, 28 April.
35. Kissinger Henry, Burr William. The Kissinger Transcripts: The Top Secret Talks with Beijing and Moscow / H. Kissinger, B. William. - New York: New Press, 1999. - 515 p.
36. Madam Secretary. A Memoir: Madeleine K. Albright and Bill Woodward. – Washington: Miramax Books, 2005. – 736 p.
37. Mao Tse-Tung. Selected Works / Mao Tse-Tung. - Honolulu, Hi.: University Press of the Pacific, 2001. – 460 p.
38. Unlike Previous Powers, China’s Rise Will Be Peaceful; Democracy will Come – in 25 years: An interview with Zheng Bijian, Chairman of the China Reform Forum // New Perspectives Quarterly. – 2005, November 7.
39. Xiong Guangkai. Current International and Asia-Pacific Security Situation and the New Security Concept Advocated by China / Xiong Guangkai. – Bejing, 2002. – 48 р.
40. Zhao Ziyang. Report on the Work of the Government / Zhao Ziyang // Beijing Review, July 4, 1983. - Р. I-ХХX.

Дисeртaції тa aвтoрeфeрaти дисертацій
41. Баєнкова Є.В. Еволюція взаємовідносин у трикутнику Індія – КНР – США в умовах глобалізації: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук: спеціальність 23.00.04 „політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” / Є.В.Баєнкова – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2008. – 17 с.
42. Иванько А.И. Политика Китая в отношении Индии (конец 80-х гг. XX в. - начало XXI в.): диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук: 07.00.15 / А.И.Иванько. – Москва: Российский університет дружбы народов, 2007. - 200 с.
43. Седельников В.Л. Военно-экономическая стратегия Китайской Народной Республики: диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук / В.Л.Седельников. - М.: Военный университет МО России, 2007. – 210 с.
44. Таран В.М. Безпековий вимір індійсько-китайських відносин у постбіполярний період: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук: спеціальність 23.00.04 „політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” / В.М.Таран. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2008. – 24 с.
45. Франчук Н.С. Політика США в Східній Азії в умовах постбіполярності: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук: спеціальність 23.00.04 „політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” / Н.С.Франчук. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2008. – 19 с.
46. Чжан Юйсинь. Внешняя политика Китая в контексте трансформации системы международных отношений: диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук / Чжан Юйсинь. - М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 2007. – 216 с.
47. Чэнь Юн. Концептуальные основы «отношений нового типа» в многополярном мире и китайско-российское стратегическое партнерство: диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук / Чэнь Юн. - М.: Московский государственный институт международных отношений (Университет) МИД России, 2008. – 208 с.
48. Юй Саотун. Стратегический баланс сил в АТР на рубеже XX – XXI веков: диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук / Юй Саотун. - М.: Институт Дальнего Востока РАН, 2007. – 198 с.

Монографії
49. Арешидзе Л. Г. Международные отношения в Восточной Азии. Угрозы и надежды / Л.Г.Арешидзе. – М.: Международные отношения, 2007. – 296 с.
50. Бергстен Ф., Гилл Б., Ларди Н., Митчелл Д. Китай. Что следует знать о новой сверхдержаве / Пер. с англ. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Институт комплексных стратегических исследований, 2007. – 256 с.
51. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы / З.Бжезинский. – М.: Международные отношения, 1999. – 256 с.
52. Воскресенский А.Д. „Большая Восточная Азия”: Мировая политика и энергетическая безопасность / А.Д.Воскресенский. – М.: Эдиториал УРСС, 2006. - 128 с.
53. Галенович Ю.М. Китай и сентябрьская трагедия Америки / Ю.М.Галенович. - М.: НОФМО, 2002. - 170 с.
54. Дипломатия иностранных государств. Учебное пособие / Под ред. Т.В.Зоновой. - М.: Московский государственный институт международных отношений (Университет); «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. - 352 с.
55. Зенгер Х. Стратагемы. О китайском искусстве жить и выживать. Знаменитые 36 стратагем за три тыячелетия / Х.Зенгер. – М.: Издательская группа «Прогресс», «Культура». – 1995. – 384 с.
56. Индия в глобальной политике: внешние и внутренние аспекты: материалы научного семинара / Под ред. Ф.Н.Юрлова. – М.: Ин-т востоковедения РАН, 2003. – 289 с.
57. Исаева М.В. Представление о мире и государстве в Китае в ІІІ-VІ веках н.э. (по данным «нормативных историописаний») / М.В.Исаева. – М.: Институт востоковедения РАН, 2000. – 264 с.
58. Капица М.С. КНР: три десятилетия – три политики / М.С.Капица. – М.: Политиздат, 1979. – 576 с.
59. Киссинджер Г. Дипломатия / Г.Киссинджер. Пер. с англ. В.В.Львова / Послесл. Г.А.Арбатова. – М.: Ладомир, 1997. – 848 с.
60. Китай в мировой политике / Отв. ред. А.В.Торкунов. – М.: Московский государственный институт международных отношений (Университет); «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2001. - 528 с.
61. Китай: угрозы, риски, вызовы развитию / Под редакцией В.Михеева. – М.: Московский центр Карнеги, 2005. – 396 с.
62. Кривонос Р.А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія / Р.А.Кривонос. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. – 166 с.
63. Крупянко М.И., Арешидзе Л.Г. Восточная Азия после «холодной войны»: зона конфронтации или сотрудничества? / М.И.Крупянко, Л.Г.Арешидзе. – Ин-т востоковедения РАН. – М.: «Восточная литература», 2006. – 279 с.
64. Мясников B.C. Краткий очерк истории дипломатии КНР (60-е - начало 80-х годов) / В.С.Мясников. - М.: Международные отношения, 1988. – 124 с.
65. Переломов Л.С. Конфуцианство и легизм в политической истории Китая (VI век до н. э. – 80-ые годы ХХ века) / Л.С.Переломов. - М.: Наука, 1981. – 332 с.
66. Системная история международных отношений: 1918-2003. Т.3. События. 1945-2003 / Отв. ред. А.Д.Богатуров. – М.: ИМО, 2003. – 718 с.
67. Сунь-цзы. Трактат о военном искусстве. Перевод и исследование Н.И.Конрада / Сунь-цзы. - М.- Л.: Изд-во АН СССР, 1950. – 404 с.
68. Цивилизационная структура современного мира. Кн. II. Китайско-дальневосточный цивилизационный мир и африканская цивилизационная общность. Глобальные трансформации и уроки для Украины / Под ред. Ю.Н.Пахомова и Ю.В.Павленко. – К.: Наукова думка. – 640 с.
69. Цыганков П.А. Международные отношения: Учеб. пособ. / П.А.Цыганков. – М.: Новая школа, 1996. – 317 с.
70. Ядерное противостояние в Южной Азии / Под ред. А.Арбатова, Г.Чуфрина. – М.: Московский Центр Карнеги, 2005. – 29 c.
71. Andrews-Speed Р., Xuanli Liao and Dannreuther D. The Strategic Implications of China’s Energy Needs. International Institute for Strategic Studies, Adelphi Paper No. 346 / P.Andrews-Speed, Xuanli Liao, D.Dannreuther. – Oxford: Oxford University Press, 2002. – 248 p.
72. Frankel J. Nationales Interesse / J.Frankel. - München: Beck, 1971. – 250 s.
73. Lieberthal Kenneth, Oksenberg Michel. Policy Making in China: Leaders, Structures, and Processes / K. Lieberthal, M. Oksenberg. – Princeton: Princeton University Press, 1990. – 464 р.
74. Modelsky G. (ed.) Exploring Long Cycles: Prosperity and War in the Modern Age. – Boulder: Rinner, 1987. – 364 p.
75. Morgenthau H.J. Politics among Nations. The Struggle for Power and Peace. – 6 ed. Rev. by K.W.Thompson / H.J.Morgenthau. – New York: Alfred A. Knopf, 1985. – 980 p.
76. Newby L. Sino-Japanese Relations: China’s Perspective / L. Newby. – L.: Taylor & Francis, 1988. – 96 p.
77. Pillsbury M. China Debates the Future Security Environment / М. Pillsbury. – Washington: National Defense University Press, 2000. – 184 р.
78. Rose C. Interpreting History in Sino-Japanese Relations: A Case Study in Political Decision Making / С. Rose. – L.: Routledge, 1998. – 268 p.
79. Sawhney R.G. Zia’s Pakistan: implications for India’s security / R.G. Sawhney. - New Delhi: ABC Pub. House, 1985. - XV, 200 p.
80. Stokes, Mark A. China’s Strategic Modernization: Implications for the United States / M.A.Stokes. - Strategic Studies Institute. USA, 1999. – 229 р.
81. Stumbaum May-Britt U. The European Union and China: Decision-Making in EU Foreign and Security Policy towards the People’s Republic of China / U. Stumbaum May-Britt. – Berlin, 2009. – 250 s.
82. Sujian Guo, Blanchard, Jean-Marc F. Harmonious World and China’s New Foreign Policy / Sujian Guo, J.-M.F. Blanchard . - Lanham: Lexington Books, 2008. – 284 p.
83. Sutter, Robert G. Chinese foreign relations: power and policy since the Cold War / R.G.Sutter. - Lanham, Md [u.a.]: Rowman & Littlefield, 2007. – 439 p.
84. Vibhakar J. A Model Relationship. 25 Years of Indo-Soviet Diplomatic Ties / J. Vibhakar. – New Delhi: Punjabi Publisher, 1972. – 136 р.
85. Whiting A. China eyes Japan / А. Whiting. – Berkeley: University of California Press, 1989. – 228 p.
86. Xiong, Guangkai. Current International and Asia-Pacific Security Situation and the New Security Concept Advocated by China. – Bejing, 2002. – 144 p.

Нaукoві статті
87. Авторитаризм развития: генезис, функции, перспективы (круглый стол) // Мировая экономика и международные отношения. – 2005. - № 5. – С.24-56.
88. Арин О. Вызов Пекина и ответ Вашингтона / О.Арин // Азия и Африка сегодня. – 1999. – № 10. – С.60-65.
89. Бергер Я. «Большая стратегия» Китая в оценках американских и китайских исследователей / Я.Бергер // Проблемы Дальнего Востока. – 2006. - № 1. – С.46-58.
90. Бокщанин А.А. Особенности внешних отношений империи Мин и вопросы преемственности / А.А.Бокщанин // Китай: традиции и современность. Сборник статей. – М.: Наука, 1976. – С.129-142.
91. Борох О., Ломанов А. Неосоциализм Ху Цзиньтао и современная идеология КНР / О.Борох, А.Ломанов // Pro et Contra (Московский центр Карнеги). – 2005. - № 3(30). – С.20-39.
92. Быков П., Хазбиев А. Очень мирная миссия / П.Быков, А.Хазбиев // Эксперт. – 2005, 29 августа.
93. Володин Д. США, Китай и новое военно-стратегическое уравнение в АТР / Д.Володин // Мировая экономика и международные отношения. – 2006. – № 2. – С. 74-81.
94. Волохова А. Изменения во внешнеполитических концепциях КНР (взгляды китайских политологов) / А.Волохова // Проблемы Дальнего Востока. – 2006. - № 3. – С. 74-82.
95. Воронцов А. Тенденции современной международной ситуации в Восточной Азии / А.Воронцов // Проблемы Дальнего Востока. - 2007. - № 3. - С. 28-39.
96. Воскресенский А. Китай в контексте глобального лидерства? / А.Воскресенский // Международные процессы. - 2004. - Том. 2. - № 2 (5). - С. 3-12.
97. Воскресенский А.Д. Китай во внешнеполитической стратегии России / А.Д.Воскресенский // Свободная мысль. - 1996. - № 1. - С. 94-105.
98. Вулф М. Почему Китай развивается так медленно? / М.Вулф // Pro et Contra. – 2005. - № 6. – С.40-42.
99. Годеман Ф. Танец с великаном: Как Европе справиться с китайским бумом / Ф.Годеман // Inernationale Politik. – 2005. - № 6. – С.4-15.
100. Деминцева Е., Федюкин И. Китайская экспансия в Африке / Е.Деминцева, И.Федюкин // Pro et Contra. – 2008. - № 2. – С.107-117.
101. Джозеф И.С. Чэн. Политика Китая в отношении АСЕАН в 1990-х гг.: подталкивание к многополярности / Дж. И.С. Чэн // Проблемы Дальнего Востока. – 1999. - № 4. – С.45-56.
102. Думан Л.И. Внешнеполитические связи древнего Китая и истоки даннической системы / Л.И.Думан // Китай и соседи в древности и средневековье: Сборник статей. – М.: Наука, 1970. – С.38-50.
103. Думан Л.И. Учение о Сыне Неба и его роль во внешней политике Китая (с древности до нового времени) / Л.И.Думан // Китай: традиции и современность. Сборник статей. - М.: Наука, 1976. - С. 28-51.
104. Жирнов В.А. Внешнеполитическое сотрудничество России и Китая в контексте формирования постбиполярной модели международных отношений / В.А.Жирнов // Северо-Восточная и Центральная Азия. Динамика международных и межрегиональных взаимодействий / Под ред. А.Д.Воскресенского. – М.: РОССПЭН, 2004. – С.240-258.
105. Ігнатьєв П. Китайська стратегія модернізації в поєднанні з політикою добросусідства: деякі підсумки / П.Ігнатьєв // Стратегічна панорама. – 2002. - № 4. – С.23-27.
106. Ігнатьєв П. Індія та Китай у ХХІ столітті: противники чи партнери / П.Ігнатьєв // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Міжнародні відносини”. – 2003. - Випуск 28. - С.117-120.
107. Ігнатьєв П. „Слон” і „дракон” в азіатській грі. Індо-китайські відносини на тлі світових політичних процесів / П.Ігнатьєв // Політика і час. – 2006. - № 6. – С.27-36; № 7-8. – С.69-78.
108. Каменнов П. КНР: проблемы обороны / П.Каменнов // Проблемы Дальнего Востока. - 2003. - № 6. - С.53-66.
109. Канаев Е. АСЕАН-КНР: новая парадигма отношений в сфере безопасности / Е.Канаев // Проблемы национальной безопасности во внешней политике КНР / Отв. ред. -чл.-корр. РАН Г.И. Чуфрин. – М.: ИМЭМО РАН, 2005. – С.110-122.
110. Карнеев А.Н. Китай и глобализация через призму дискуссий китайских учёных / А.Н.Карнеев // Подъём Китая: значение для глобальной и региональной стабильности. Сб. статей международной научной конференции, Москва, 7-8 ноября 2006 г. / Институт стран Азии и Африки МГУ им. М.В.Ломоносова; ред.-сост. А.Н.Карнеев. – М.: Рубежи ХХІ века, 2007. – С.45-63.
111. Кашин В. Новые нюансы в военно-политической ситуации в Тайванском проливе / В.Кашин // Проблемы Дальнего Востока. - 2005. - № 1. - С.13-19.
112. Клименко А.Ф. Значение Центрально-Азиатского региона. Развитие стратегического партнерства между Россией и Китаем в рамках ШОС и некоторые направления совершенствования этой организации / А.Ф.Клименко // Проблемы становления Шанхайской организации сотрудничества и взаимодействия России и Китая в Центральной Азии: [Сб. ст.] / РАН. Ин-т Дал. Востока; Отв. ред. Болятко А.В. – М., 2005. – С.65-66.
113. Козлов А.А. Особенности внешнеполитической активности КНР в период финансового кризиса в Восточной Азии / А.А.Козлов // Китай и АТР на пороге ХХІ в. – М.: Наука, 1998. – Ч.І. – С.40-53.
114. Козырев В.А. Роль России в стратегии подъема Китая / В.А.Козырев // Подъём Китая: значение для глобальной и региональной стабильности. Сб. статей международной научной конференции, Москва, 7-8 ноября 2006 г. / Институт стран Азии и Африки МГУ им. М.В.Ломоносова; ред.-сост. А.Н.Карнеев. – М.: Рубежи ХХІ века, 2007. – С.228-239.
115. Корсун В.А. „Китайский мировой порядок”: иерархия партнерства / В.А. Корсун // Северо-Восточная и Центральная Азия: динамика международных и межрегиональных взаимодействий: Учебное пособие/ Под ред. А.Д. Воскресенского; МГИМО(У). – М.: РОССПЭН, 2004. – С.193-216.
116. Корсун В.А. Дипломатия КНР в борьбе за постсоветское наследство в Центральной Азии / В.А. Корсун // Северо-Восточная и Центральная Азия: динамика международных и межрегиональных взаимодействий: Учебное пособие/ Под ред. А.Д. Воскресенского; МГИМО(У). – М.: РОССПЭН, 2004. – С.402-425.
117. Корсун В.А. Восточноазиатская „сфера процветания”: культурно-исторические „корни” китайской альтернативы / В.А. Корсун // Энергетические измерения международных отношений и безопасности в Восточной Азии. – М.: МГИМО-Университет, 2007. – С.268-294.
118. Куртов А. Неоднозначность активности Китая в Центральной Азии [Електронний ресурс] / А.Куртов. - Режим доступу: http://www.apn.kz/publications/article7422.htm.
119. Ли Лифань, Дин Шиу. Геополитические интересы России, США и Китая в Центральной Азии / Ли Лифань, Дин Шиу // Центральная Азия и Кавказ (Стокгольм). – 2004. - № 3. – С.158-170.
120. Лузянин С.Г. Россия, Индия, Китай и ШОС / С.Г. Лузянин // Взаимодействие России, Индии и Китая в XXI веке: проблемы, перспективы, направления. Том 1. – М.: Рубежи ХХI века, 2004. – С.138-140.
121. Лузянин С.Г. Шанхайская организация сотрудничества (ШОС) как опыт регионального сотрудничества / С.Г. Лузянин // Взаимодействие России, Индии и Китая в XXI веке: проблемы, перспективы, направления. Том 1. – М.: Рубежи ХХI века, 2004. – С.143-148.
122. Лузянин С. Некоторые итоги внешнеполитической активности КНР в 2005 году / С.Лузянин // Проблемы Дальнего Востока. – 2006. – № 3. – С.56-70.
123. Лузянин С.Г. Китайские «корни» и российские «ветви» в Центральной Азии ( К вопросу о соотношении политики КНР и РФ в регионе) / С.Г.Лузянин // Центральная Азия и Кавказ. – 2007. – № 3. – С.117-126.
124. Лузянин С.Г. Политика Владимира Путина в Северо-Восточной и Юго-Восточной Азии. Регионально-страновые приоритеты 2005-2006 гг. / С.Г.Лузянин // Подъем Китая: значение для глобальной и региональной стабильности: Сборник статей международной научной конференции, Москва, 7-8 ноября 2006 г. / Институт стран Азии и Африки МГУ им. М.В.Ломоносова; ред.-сост. А.Н.Карнеев. – М.: Рубежи ХХI века, 2007. – С.158-175.
125. Лузянин С. Региональные и глобальные ресурсы сотрудничества России, Индии, Китая в центральноазиатском ракурсе / С.Лузянин // Проблемы Дальнего Востока. – 2007. – № 2. – С.33-41.
126. Лузянин С.Г. Восточная политика Владимира Путина: Возвращение России на «Большой Восток» (2004-2008 гг.) / С.Г. Лузянин. - М.: Восток-Запад; АСТ, 2007. - 448 с.
127. Лунёв С.И. Индийская цивилизация в глобализирующемся мире / С.И.Лунёв // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. - № 3. – С.74-83.
128. Лунёв С.И. Социально-экономическое развитие крупнейших стран Евразии: цивилизационный контекст / С.И.Лунёв // Восток – Запад – Россия. Сб. статей. – М.: Прогресс-Традиция, 2002. – С.161-185.
129. Мазырин В.М. Вьетнам в «сфере влияния» КНР: потенциал и проблемы развития / В.М.Мазырин // Подъём Китая: значение для глобальной и региональной стабильности. Сб. статей международной научной конференции, Москва, 7-8 ноября 2006 г. / Институт стран Азии и Африки МГУ им. М.В.Ломоносова; ред.-сост. А.Н.Карнеев. – М.: Рубежи ХХІ века, 2007. – С.212-227.
130. Мартынов А.С. Представления о природе и мироустроительных функциях власти китайских императоров в официальной традиции /А.С.Мартынов // Народы Азии и Африки. – 1972. - № 5. – С.75-79.
131. Михеев В. Внешняя политика Китая и современные вызовы для российско-китайских отношений / В.Михеев // Проблемы Дальнего Востока. - 2003. - № 6. - С. 16-30.
132. Михеев В. Китайская головоломка / В.Михеев // Pro et Contra. – 2005. - № 3. – С.6-17.
133. Модельски Дж., Томпсон У. Волны Кондратьева, развитие мировой экономики и мировая политика / Дж.Модельски, У.Томпсон // Вопросы экономики. – 1992. - № 10. – C.12-28.
134. Мосяков Д.В. Некоторые аспекты китайской современной политики в Юго-Восточной Азии / Д.В.Мосяков // Юго-Восточная Азия в 2003 г.: Актуальные проблемы развития. – М.: ИМЭПИ РАН, 2004. – С.14-25.
135. Носов М.Г. ЕС – Китай: на пути к глобальному партнерству / М.Г.Носов // Современная Европа. – 2005. - № 2. – С.39-51.
136. Павлятенко В. Политика США в Восточной Азии: интересы, проблемы, перспективы / В.Павлятенко // Проблемы Дальнего Востока. – 2002. - № 6. – С.17-29.
137. Пан Гуан. Шанхайская организация сотрудничества в контексте международной антитеррористической кампании / Пан Гуан // Центральная Азия и Кавказ. – 2003. - № 3. – С.52-65.
138. Подолько Е. 17-й съезд КПК: укрепление власти и кадровые перестановки / Е.Подолько // Политический журнал. – 2007. - № 30 (173). – С.22-25.
139. Рогожин А.А. Китай и Юго-Восточная Азия: сближение без иллюзий А.А.Рогожин // Юго-Восточная Азия в 2003 г.: Актуальные проблемы развития. – М.: ИМЭПИ РАН, 2004. – С.40-54.
140. Сагайдачний І. З Китаєм жартувати небезпечно / І.Сагайдачний // Дзеркало тижня. – 2003, 13-19 грудня.
141. Свешников А.А. Концепции КНР в области внешней политики / А.А.Свешников // Китай в мировой политике. – М.: МГИМО; РОССПЭН, 2001. – С.93-143.
142. Синнинг Сонг. Сложные отношения между Европой и Китаем / Синнинг Сонг // Internationale Politik. – 2002. – № 2. – С.49-54.
143. Соколовський М. „... І ніколи – вороги”: Росія й Китай відпрацьовують нову формулу стратегічного партнерства / М.Соколовський // Дзеркало тижня. - 2002, 7 грудня.
144. Сумский В.В. Юго-Восточная Азия в холодной войне и глобализирующемся мире (Об этапах и превратностях становления регионально-цивилизационной общности ) / В.В.Сумский // Мировая экономика и международные отношения. - 2005. - № 4. – С.61-62.
145. Таран М.А. Відносини між США та КНР в епоху Ден Сяопіна: нова ідейно-теоретична й правова основа (1979-1990) / М.А.Таран // Східний світ. – 2006. - № 2.
146. Таран М.А. Кризи 1995-96 рр. у Тайванській протоці: ключові стимули та моделі поведінки трьох сторін / М.А.Таран // Східний світ. – 2007. - № 4. – С.88-93.
147. Титаренко М.Л. Китай в постдэновскую эпоху и российско-китайские отношения / М.Л.Титаренко // Международная жизнь. - 1995. - № 8. - С. 27-36.
148. Титаренко М.Л. XVII съезд КПК. «Перспективы светлые, но путь извилистый» // Международная жизнь. – 2007. - № 12. – С.33-39.
149. Тренин Д. Россия между Китаем и Америкой / Д.Тренин // Pro et Contra. – 2005. - № 6. – С.43-53.
150. Труш С.М. Тайванская проблема в политике администрации Дж.Буша / С.М.Труш // Проблемы безопасности в АТР и