Фещак, Наталія Миколаївна. Український струнний квартет XX століття композиторська творчість і виконавська інтерпретація

brief description

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМ. П. І. ЧАЙКОВСЬКОГО КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ
УДК 787.1.087.2:785.7 (477) ФЕЩАК НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА
УКРАЇНСЬКИЙ СТРУННИЙ КВАРТЕТ ХХ СТОЛІТТЯ: КОМПОЗИТОРСЬКА ТВОРЧІСТЬ І ВИКОНАВСЬКА
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
Спеціальність 17.00.03 - "Музичне мистецтво"
Дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеня "Кандидат мистецтвознавства”
Науковий керівник кандидат мистецтвознавства,
доцент
Денисенко М. Г.
Київ - 2013
Зміст
стор.
Вступ..................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. ЄВРОПЕЙСЬКЕ КВАРТЕТНЕ МИСТЕЦТВО У ТВОРЧИХ ТА НАУКОВИХ ПРОЕКЦІЯХ................ 10
1.1. Джерелознавча й методологічна база дослідження 12
1.2. Формування й розвиток жанрових засад струнного квартету в західній
музичній культурі.................................................................................... 16
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ СТРУННОГО КВАРТЕТУ В УКРАЇНІ: КОМПОЗИТОРСЬКИЙ І ВИКОНАВСЬКИЙ АСПЕКТИ
2.1. Квартетна творчість українських композиторів у контексті розвитку
жанру.......................................................................... 31
2.2. Виконавські засади у функціонуванні української квартетної музики ..................................................... 43
РОЗДІЛ 3. КОМПОЗИТОРСЬКИЙ ТЕКСТ ЯК ОСНОВА ВИКОНАВ­СЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ СТРУННИХ КВАРТЕТ­НИХ ТВОРІВ ХХ СТОЛІТТЯ.................................................................................... 63
3.1. Класифікація виражальних засобів квартетного виконавства: теоретич­ний та історичний аспекти .............. 65
3.2. Традиційне та інноваційне в інтерпретаціях квартетної музики українсь­ких композиторів ХХ століття......... 80
3.2.1 . Традиціоналізм у виконавському трактуванні жанрово-стильових особ­ливостей струнного квартету на прикладі творів В. Кирейка й А. Штогаренка............ 83
3.2.2. Виконавська специфіка відтворення стильового синтезу в квартетних
творах Ю. Іщенка й М Скорика.................................. 97
3.2.3. Ознаки неофольклоризму в квартетах Є. Станковича й Г. Ляшенка та
нетрадиційні особливості їх інтерпретацій............... 123
3.2.4. Роль сонористики в розширенні виражальних можливостей квартетно­го виконавства (на прикладі Квартету № 1 В. Сильвестрова)................................ 139
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ .................................................. 154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................... 163
ДОДАТКИ........................................................................ 179
НОТНІ ПРИКЛАДИ......................................................... 195

bibliography

У сучасному музичному мистецтві, де плюралізм індивідуальних конце­пцій та мовних систем стає нормою, аналіз творів сучасних композиторів по­винен спиратися на розуміння особливостей авторського вибору мовних за­собів і специфіки їх входження в систему художнього мислення. Отже, твор­чо-пошуковий, інтерпретуючий та виконавсько-відтворюючий напрямки, що разом складають герменевтичний підхід до твору, передбачають інтелектуа­льне пізнання музично-інтонаційних уявлень композитора, емоційно - змістовної специфіки його музики.
Об’єктом дослідження ми обрали струнний квартет як форму камерно - ансамблевого музикування, інструментальний склад та особливий жанр ка­мерно-інструментальної музики, що наочно відтворює новітні культурні тен­денції. Предметом дослідження є виконавські виражальні засоби у взаємозв'­язку з жанрово-стильовими особливостями української квартетної музики ХХ століття.
У досліджуваний період (друга половина ХХ століття) в українській ка­мерно-інструментальній музиці були закладені основні типи моделей цього жанру, як безпосередньо, так і у виконавському мистецтві; динамічний про­цес розвитку жанру квартету призвів до створення певного музично - виконавського ансамблевого архетипу. Квартетний ансамбль став виразни­ком складних ідей, стильової множинності та полілогічності, закладених у сучасній музиці.
Метою даного дослідження було висвітлення процесу розвитку україн­ського струнного квартету в ХХ столітті в аспекті співвідношення компози­торської творчості та виконавської інтерпретації.
Проаналізувавши деякі зразки квартетної музики українських компози­торів, що відтворюють процес становлення жанру в ХХ столітті, ми дійшли висновку про те, що українська сучасна квартетна музика продовжує активно еволюціонувати у напрямку розширення виражальних засобів. Зокрема, вирі­зняються такі тенденції, як взаємопроникнення жанрів, стильовий синтез,

творче сприйняття принципів західної сучасної музики. Водночас, спостері­гається орієнтація і на апробовані зразки з національного мистецького спад­ку. Певна стильова спрямованість квартетної музики покладається на пере­осмислення традиційних норм горизонталі та вертикалі та їх новаторського трактування у тому чи іншому стилістичному напрямку.
Дисертаційна робота дала змогу виокремити головні ідеї дослідження та сформулювати наступні висновки:
1. Проаналізовано феномен струнного квартету як окремий вид музично­го виконавства. Він являє собою темброво-однорідний (монотембровий) ка­мерно-інструментальний ансамбль, що складається з 2-х скрипок, альта й ві­олончелі, відзначено рівноправність чотирьох солюючих інструментів, за своїми тембровими характеристиками наближеними до людських голосів. У дослідженні зазначено, що струнний квартет формується як самостійний ка­мерно-інструментальний ансамбль протягом ХУІІІ століття: від ансамблю для домашнього музикування до провідного типу професійного камерно - інструментального ансамблю. Репертуар квартетного ансамблю цього часу складали твори К. Диттерсдорфа (6 квартетів), Л. Боккеріні (91 квартетів), В. Вагензейля (10 квартетів), Дж. Віотті (18 квартетів), Л. Керубіні (6 кварте­тів) та інших композиторів.
Отже, струнний квартет, як камерно-інструментальний ансамблевий склад, розвивається в другій половині ХУІІІ століття в основному на рівні аматорського музикування. Професійний рівень музикантів поступово зрос­тає; до кінця ХУІІІ - початку ХІХ століть струнні квартети здобувають попу­лярність на найпрестижніших концертних естрадах. Перед виконавцями- квартетистами виникають нові творчі завдання, зокрема, у ХІХ ст. чільною стає тенденція до "злитності" звучання ансамблю на основі єдиного худож­нього плану інтерпретації.
2. Досліджено історію розвитку жанру струнного квартету в західних країнах, становлення якого розглядається в контексті загальноєвропейських зв'язків між культурами Італії, Франції, Австрії, Німеччини, Росії.
Зрілого втілення жанр струнного квартету набув у творчості віденських класиків - Й Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетховена.
Так, Й. Гайдн (83 квартети) поступово відійшов від дивертисментних традицій жанру, обравши чотиричастинний варіант циклу, вперше ввів до деяких квартетів скерцо; більшість фіналів написана в сонатній формі, а та­кож, у Гайдна спостерігаємо помітно розширені межі сонатного аллегро. У сонатній формі головна і побічна партії не контрастуючі, а доповнюючі тема­тичні структури, таким чином, розробковість у нього отримує наскрізний ха­рактер, що впливає і на композицію.Саме у Гайдна починається емансипація другої скрипки, альта й віолончелі. Композитор демонструє широкі виража­льні можливості цих інструментів, що посилюють темброву контрастність драматургії твору. Акомпануючі функції змінюються на монологічно - діалогічні та стають рівноправними у викладенні тематичного матеріалу.
Не менш важливу роль у розвитку класичного струнного квартету відіг­рає творчий доробок В. А. Моцарта (23 квартети). Індивідуалізований тема­тичний матеріал у партіях усіх учасників квартетного ансамблю, фактурна та темброва своєрідність, наявність структур, подібних до оркестрового tutti, принцип спільного концертування, що протиставляється сольним висловлю­ванням, ритмоінтонаційний та фактурний контрасти, зростання значення по­ліфонії наближають жанр квартету до лірико-драматичного типу симфонії.
Важливе значення в подальшому розвитку жанру струнного квартету належать 16 квартетам Л. Бетховена. Розвиваючи "психологізм" як особливу якість квартетної музики, композитор відкрив нові виражальні можливості, створив своєрідний камерно-інструментальний стиль, заснований на проти­ставленні контрастних образів, різних емоційно-психологічних станів. Стиль квартетів Л. Бетховена узагальнив тенденції класичної квартетної музики. Зокрема, чільними стають принципи тематичного, динамічного та фактурно­го контрастів, мотивного розвитку, варіаційної розробковості. Цей останній принцип становлення форми надалі став основоположним і в музиці роман­тиків.
Значне місце жанр струнного квартету відіграв у добу романтизму, яка характеризується процесами формування національних композиторських шкіл. Струнні квартети помітне місце займали у творчості Ґ. Доніцетті, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Ф. Мендельсона, С. Франка та ін. З другої половини ХІХ століття струнний квартет стає улюбленим камерним жанром більшості композиторів. Широко відомі квартети французьких композиторів Е. Шоссона, К. Дебюссі. Основоположниками російського класичного квар­тету вважаються П. Чайковський та О. Бородін. Видатні твори в цьому жанрі створили композитори Е. Ґріґ, Я. Сібеліус, А. Дворжак, Б. Сметана, Р. Штраус, Е. Лало, Дж. Верді, С. Танєєв. Важливою віхою в розвитку євро­пейського романтичного квартетного репертуару відіграли квартети Й. Брамса.
На розвиток жанру струнного квартету у композиторів ХХ століття вплинули провідні стильові тенденції імпресіонізму, експресіонізму, неокла­сицизму, неофольклоризму та ін. Зокрема, притаманний імпресіонізму прин­цип статичного споглядання зумовив мозаїчність форми, арабесковість мело­дики, тематизацію фонових структур, емансипацію дисонансу (паралелізм септакордових послідовностей), зростання фонічних якостей музичної тка­нини (емансипація тембру). Паралельно з імпресіонізмом розвивалися ве­ризм, експресіонізм, останній з яких найгостріше виразив конфлікт людини з реальністю. В музиці експресіоністів на зміну традиційної тональності була винайдена додекафонна техніка композиції (Шенберґ, Берґ, Веберн). Її озна­ки знаходимо і в творах вітчизняних сучасних авторів, як, наприклад, у квар­тетному доробку українського композитора О. Яковчука (Поліфонічні варіа­ції "Метаморфози").
У 1950-х роках три музичні системи мали базове значення для подаль­шого розвитку музики: додекафонія вебернівського типу; електронні та елек­троакустичні звучання; нові екзотичні ритми й поліхромні звукові пласти Мессіана.
В цілому, для квартетної творчості у другій половині ХХ століття пока­зовим є зростання раціоналістичного підходу в організації музичної ціліснос­ті твору.
3. У дисертації на підставі комплексного наукового аналізу узагальнено історичні факти розвитку вітчизняної квартетної музики в контексті загаль­ноєвропейських музичних традицій.
У ХУІІ столітті камерно-інструментальне музикування в Україні носило аматорський характер. Виконавське мистецтво того часу було представлене театрами та капелами поміщицьких маєтків, князівських палаців, хоровою та вокально-ансамблевою традицією братських шкіл та монастирів. Мода на "домашню" музику спонукала до створення жанру квартету, як універсально­го музично-прикладного виду виконавського мистецтва та мала характерні традиції. Співмірність західних зразків і фольклору складає одну з найпока- зовіших ознак ансамблевої музики цього часу.
Підґрунтям для створення струнного квартету як жанру стали камерно- інструментальні твори українських композиторів ХУШ ст. -
М. Березовського, Д. Бортнянського, І. Хандошкіна.
Першими зразками вітчизняної квартетної музики романтичної доби стали твори І. Лозинського й Г. Рачинського (перша половина ХІХ ст.), піз­ніше струнні квартети створили М. Лисенко, О. Виноградський,
М. Колачевський (Калачевський), Є. Мандичевський, Р. Пфеніґ, Є. Таборовський, П. Данильченко (друга половина ХІХ ст.). Із тогочасних зразків зберігся тільки Квартет для двох скрипок, альта та віолончелі М. Лисенка (1868). Основою квартетного тематизму у композитора стає фольклорний матеріал, що вплинуло на подальший розвиток вітчизняного струнного квартету. Зокрема, продовжив цю лінію оволодіння крупною цик­лічною формою на народно-національній основі В. Барвінський ( Квартет № 1, 1912). На зламі ХІХ-ХХ століть були написані твори С. Людкевича, пред­ставлені транскрипціями для струнного квартету його фортепіанних п'єс ("Стара пісня" (1897) та "Тихий спомин" (1910), два ранні струнні квартети композитора (1898) втрачені.
Розглянувши історичні зв’язки та культурно-естетичні контексти стано­влення квартетного жанру в Україні, зроблено висновок, що починаючи з другої половини ХІХ століття в жанровій панорамі української музики спо­стерігається послідовний процес розвитку квартетного мистецтва, зумовле­ний такими чільними ознаками музичного романтизму як спрямування до індивідуального переживання, до сконцентрованості почуттів і камерності їх висловлювання.
4. У дослідженні встановлено, що у першій половині ХХ століття розви­ток квартетної музики в Україні характеризується стрімким зростанням ком­позиторського інтересу до жанру струнного квартету (написано 40 квартетів, 10 квартетних п'єс, 5 квартетних сюїт).
У зазначений період сформувалась високопрофесійна композиторська школа, яка розвивалась у двох стильових напрямках: академічному, де тра­диції української класичної композиторської школи поєднувалися з фолькло­рними, та постромантичному. У жанрі струнного квартету працювали як композитори старшого покоління - І. Рачинський (три квартети), О. Горелов (два квартети), В. Сокальський, В. Чечотт, Л. Лісовський, так і зовсім молоді митці - Б. Лятошинський, В. Барвінський, О. Губерман, П. Козицький, П. Глушков, В. Рожалін, Л. Фаненштіль, П. Молчанов та ін. Ряд струнних квартетів написали також композитори, які належать не лише українській культурі. Це - Ф. Блюменфельд, Р. Глієр, М. Рославець, В. Золотарьов та ін.
У творах для квартету стали відчутними тенденції до розширення образ­но-змістового діапазону. Всі ці процеси відбивалися в двох напрямках - "оновлення музично-виражальних засобів" та "конкретизації змісту в узага­льненій програмі" [ 18; 266].
Твори Б. Лятошинського для струнного квартету стали вершинними в розвитку українського квартетного жанру першої половини ХХ століття. У квартетах (1914, 1916,1922, 1943) і Сюїті на українські народні теми (1944) кристалізуються ті новаторські риси, які ще не були апробованими в україн­ському квартетному жанрі. Відзначаємо, що оригінальність драматургії Пер­шого квартету полягає в тому, що образно-змістовим центром твору стає "скорботна елегія" у фіналі, у Квартеті № 2 простежуються окремі риси ім­пресіонізму (зокрема, спирання на пентатоніку у тематизмі тощо), а в Тре­тьому - риси експресіонізму. Квартети Лятошинського й до сьогодні зали­шаються взірцем яскравості та простоти художніх засобів, великої професій­ної майстерності.
У другій половині ХХ століття у квартетному жанрі чітко вимальову­ються стильова тенденція неофольклоризму, пов'язана з реорганізацією му­зичної мови та підвищеним інтересом композиторів до архаїчних шарів фольклору. Для української камерно-інструментальної музики також є пока­зове засвоєння форм і жанрів доби бароко - неокласична тенденція, що є способом дієвої модернізації ансамблевої музики.
Українські композитори (Є. Станкович, Г. Ляшенко, М. Скорик, В. Сильвестров, Ю. Іщенко та ін.) вільно адаптують технологічні здобутки та художньо-стильові тенденції музики ХХ століття, найкращі досягнення якої пов'язані з іменами А. Шенберґа, Б. Бартока, П. Гіндеміта, І. Стравинського, Д. Шостаковича та ін. Квартетні твори українських композиторів містять у собі риси більшості нових напрямків, що існують у сучасній академічній му­зиці.
5. У роботі запропоновано класифікацію виражальних засобів квартетно­го виконавства (інтонування, тембру, штрихів і штрихової техніки, артикуля­ції, вібрато, аплікатури).
Важливим для переконливого виконавського прочитання є правильне розуміння - а значить інтонування - музичних тем. Інтонування в квартеті можна розділити на три типи:
1. Мелодичне (інтонування мелодії).
2. Гармонічне (інтонування в акордах).
3. Поліфонічне (інтонування імітації чи контрапункту).
Широкий простір для творчої свободи виконавця в квартеті надають темброві особливості інструментів. Визначення ролі тембрових характерис­тик у композиції твору сприяє виявленню багатьох аспектів виразного зву­чання: підкресленню виразності тем-образів; відтворенню звукової імітації, образу просторового пейзажу; створенню об’єму звучання.
Вібрація є важливим засобом музичної виразності, що існує в інструмен­тальній музиці вже здавна. Вона додає певного колориту до забарвлення зву­ку. За допомогою зіставлення вібрацій різного характеру можна створити своєрідну "гру тембрів". Отже, цей засіб виразності є одним з важливих ви­ражальних компонентів тембру звука, який допомагає втілити окремі нюанси драматургії музичного твору.
Пропонуємо таку класифікацію прийомів вібрації на смичкових:
1) "плечова" вібрація (oberararmvibrato) за термінологією Гренделенбур- га або "ліктьова";
2) "вібрація усієї руки": вібрувати потрібно всією рукою, а не тільки ки­стю (Лесман); "передплечова вібрація" - unterarmvibrato - кистьова вібрація, у неї включається т. зв. "обертальна" вібрація (Rollvibrato);
3) "обертальна" вібрація (більш типова для віолончелістів) - "оберталь­но-плечова" вібрація.
Крім того, диференціюємо вібрацію за розмахом та частотою:
1) невелика за обсягом амплітуди - дрібне і часто "тремтяче" вібрато - zittervibrato - при сильній мускульній напрузі, що має негативний вплив на перехід з позиції в позицію;
2) дещо більш широка, спокійна вібрація, що є наче "базою" коливаль­ного руху руки.
У сучасній квартетній музиці vibrato із чисто технологічного прийому стає суттєвим засобом тембрової драматургії, який несе в собі сильний соно­рний заряд та дуже часто має чітко регламентований характер. Широка шка­ла індивідуалізації в нотному тексті різноманітних характерів vibrato і при­йомів non vibrato мають, по суті, емоційно-колористичне значення.
У контексті фонічної експресії малих секунд і динамічного наростання ремарки vibrato i molto vibrato обумовлюють провідну темброво-сонорну ви­разність прийому, зумовлюючи розширення амплітуди за межі традиційно - допустимої зони. В деяких випадках vibrato, фактично, разом із glissando яв­ляє єдиний інтонаційний комплекс, що вживається як один із способів зв’язку звуків у фразу при зміні позиції лівої руки, а також, як самостійно - колористичний засіб. Сонорика vibrato також обумовлена його фольклорним контекстом в сучасній квартетній музиці. Тут застосовування vibrato знахо­диться в тісному взаємозв’язку з non vibrato як одним з провідних прийомів фольклорного виконавства.
У дисертації запропонована власна класифікація найбільш вживаних штрихів та штрихової техніки, артикуляційних прийомів у квартетному ви­конавстві.
1 група. З’єднувані штрихи: Штрихи legato та detache, son file, portato.
2 група. Розділові штрихи: detache (декламаційне, портаментне), martele, "тверде" sta^ato, пунктирні штрихи.
3 група. Стрибаючі штрихи: spiccato, sautille, tremolo.
4 група. Колористичні або темброво-сонорні штрихи: pizzicato, sul ponticello, sul tasto, glissando, flageolet, con legno.
Основні (класичні) штрихи наголошують на артикуляційному чиннику виразності, характеризуються локально-тембровими якостями (повнота зву­ку, відсутність призвуків, округлість тону і т. п.). Тембровий фактор присут­ній у класифікації тільки в якості "колористичних" штрихів, які демонстру­ють яскраву віртуозно-інструментальну виразність.
6. У дослідженні створено власні моделі інтерпретації деяких квартетних творів українських композиторів (В. Кирейка, А. Штогаренка, Ю. Іщенка, М. Скорика, Є. Станковича, Г. Ляшенка, В. Сильвестрова), що передбачають пізнання образності, запропонованої композиторами, та відповідних засобів виражальності.
У ХХ столітті українська квартетна музика пережила період трансфор­мації композиційних, драматургічних, фактурних та виражальних норм, які мають визначальне значення у музиці. Цей чинник, як і інші форми прогресу музичного мислення (зокрема, постійно оновлювана система музично- аналітичного апарату), стає передумовою варіантної множинності інтерпре­тацій.