ФОРМИ І ФУНКЦІЇ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В ПОЕЗІЇ ТОМАСА СТЕРНЗА ЕЛІОТА

brief description

Кам’янець-Подільський державний університет

На правах рукопису

СТАТКЕВИЧ ЛАРИСА ПАВЛІВНА

УДК: 82.09 (4/.9)

ФОРМИ І ФУНКЦІЇ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В ПОЕЗІЇ
ТОМАСА СТЕРНЗА ЕЛІОТА

Спеціальність 10. 01. 04 література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
КЕБА Олександр Володимирович,
доктор філологічних наук,
професор

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ - 2007

ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ТА ІСТОРИКО- КРИТИЧНИЙ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ Т.С.ЕЛІОТА9
1.1. Основні напрямки вивчення творчості Еліота.............................................9
1.2. Теоретичні аспекти дослідження проблеми інтертекстуальності...20
1.3. Форми реалізації інтертекстуальності в тексті художнього твору....40
Висновки.......................................................................................................46
РОЗДІЛ 2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В ПОЕЗІЇ Т.С.ЕЛІОТА.50
2.1. Культурний контекст формування поетичної стратегії Еліота..........................................................................................................................50
2.2. Рефлексивне поле ранніх творів Еліота (метафізична, романтична символістська та імажистська поезії)......................................................................62
Висновки......................................................................................................87
РОЗДІЛ З. МОТИВНА ТА ОБРАЗНА ІНТЕРАКЦІЯ В ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТАХ Т.С.ЕЛІОТА 1910-1930-х рр. .........91
3.1. Інтерпретація ритуальних мотивів у поезіях Еліота......91
3.2. Міфологічні та легендарні мотиви у поезіях Еліота........101
3.3. Дантові мотиви у творах Еліота........................137
3.4. Шекспірові мотиви у поетичному доробку Еліота..169
Висновки.....................................................................195
ВИСНОВКИ ..198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................203

ВСТУП

В англомовному літературознавстві період з 1910-их по 1930-і роки (інколи 1914-1964 рр.) традиційно визначається як епоха Еліота”. Томас Стернз Еліот (1888-1965) англо-американський поет, драматург, теоретик літератури та критик, культуролог, філософ, лауреат Нобелівської премії у галузі літератури (1948) за визначний новаторський внесок у сучасну поезію” [73, c. 104].
Еліот увійшов в історію літератури та культури минулого століття як реформатор англомовної поезії та літературної критики. Авторитет Еліота в літературі та літературній критиці сприяв ще прижиттєвому визнанню його класиком. Більше того, теорія поезії Еліота значно вплинула на розвиток окремих напрямків в американській новій критиці”. Як помірний авангардист, він виступив у літературі митцем неокласичної орієнтації (Еліот називав себе неокласицистом”). Поетична творчість Еліота стала органічною частиною неокласицизму минулого століття, свідомо зорієнтованого на традицію як філософський та естетико-ідеологічний феномен. Саме прагненням поета осмислити літературне минуле, оновити його, збагативши іншими семантичними відтінками у власному метатексті, можна пояснити те, що Еліота було визнано елітарним митцем минулого століття (К.Брукс, М.Тормелен, П.Слоан, Дж.Вільямсон та ін.).
Безперечною заслугою Еліота в поетичному мистецтві першої половини XX ст. є те, що він усвідомив літературний процес як якісно новий культурний етап та зрозумів необхідність збереження традиції у складний та суперечливий період авангардизму. Так, зокрема, у передмові до збірки есе Священний ліс” (The Sacred Wood, 1920) Еліот пропонував не сприймати літературу як замкнену у своїй епосі систему творів, а як культурно-естетичну цінність, яка належить усім епохам. Саме здатність переосмислити, використовуючи у власних творах різнорідний матеріал, що належить різним культурно-історичним етапам, стала основою його творчого новаторства. У своїй творчості Еліот не лише задовольнив відчуття традиції та укріпив зв’язок епох, а й розробив поетику зчеплення, основою якої було створення нових єдностей” (Т.С.Еліот) та поєднання непоєднуваного” (У.Скафф).
Вибір теми дослідження зумовлено тим, що увесь поетичний доробок Еліота спроектований на традицію як динамічну єдність загальнолюдської культури. Цією обставиною, як і зростаючим інтересом до творчості Еліота в Україні, зумовлена актуальність даної дисертації.
Актуальність. Творчість Т.С.Еліота склала цілу епоху в історії світової літератури ХХ ст. Напружене осмислення поетом трагізму людського існування, відчуження людини, деградації суспільства знайшло втілення в ускладненій художній формі, своєрідній образно-символічній системі, умовно-асоціативних принципах поетики. Поезію Еліота почасти характеризували як герметичну, закодовану, позбавлену ясності й однозначності прочитання. Найрізноманітніші ключі”, які при цьому застосовувалися, сформували надзвичайно широкий і багатоаспектний інтерпретаційний контекст творчості Еліота. Для самого ж поета з’ясування сутності новаторства лежало передовсім у площині традиції. Наголошуючи на необхідності пошуку художньої форми, адекватної сучасному світові, поет вказував, що її можна створити, лише врахувавши досвід попередніх культурних епох. Традиція стала орієнтиром та фундаментом творчості митця. Відтак адекватне сприйняття поезії Еліота можливе лише за умови дослідження того, яким чином у ній відбилися та трансформувалися образи, мотиви, поетикальні особливості тих авторів, які найбільше для нього важили й спричинилися до формування його оригінального художнього світу. Колосальне розмаїття вихідного матеріалу утворює винятково багате інтертекстуальне поле поезії Еліота, водночас зумовлюючи інтертекстуальність як одну з її домінантних ознак.
Попри наявність численних еліотологічних досліджень вказана ознака досі не осмислена повною мірою. Серед зарубіжних літературознавців лише Дж.Вільямсон та М.Тормелен присвятили спеціальні праці з’ясуванню прецедентних для Еліота авторів та прототекстів. Спроби описати конкретні прояви інтеретектсуальності здійснювалися, як правило, на матеріалі окремих творів автора (П.Слоан, Дж.Сміт, С.Б.Джімбінов, Т.Д.Кобахідзе, О.М.Ушакова). Останнім часом значних зусиль до осягнення феномена Еліота докладають і українські літературознавці. Так, Т.Н.Денисова охарактеризувала виняткову значущість традиції для творчості Еліота й систематизувала арсенал” його культурології; О.С.Козлов визначив місце Еліота в літературознавстві Англії та США ХХ ст.; Т.І.Козимирська дослідила традиції античності в драматургічній спадщині поета. Однак ці та інші праці, що засвідчують позитивну тенденцію включення творчості Еліота в контекст української культурної свідомості, загалом не ліквідовують дефіциту еліотологічних студій в Україні й, зокрема, у сфері інтертекстуального прочитання його поезії. З огляду на це саме дослідження форм та функцій інтертекстуальності у їх цілісному вияві щодо своєрідності художньо-естетичної системи Еліота є одним із нагальних завдань сучасного літературознавства і зумовлює актуальність теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження форм і функцій інтертекстуальності в поезії Еліота виконано відповідно до плану наукових розробок кафедри германських мов та зарубіжної літератури Кам’янець-Подільського державного університету. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 3 від 8 червня 2006 року).
Мета роботи: виявити інтертекстуальні зв'язки поезії Еліота з провідними художньо-естетичними ідеями, літературними течіями та окремими представниками світової літератури; відстежити особливості трансформації прототекстів у творах Еліота, визначити форми та функції міжтекстового діалогу. Задля досягнення окресленої мети передбачено вирішення таких завдань:
на основі здобутків сучасного літературознавства уточнити специфіку феномена інтертекстуальності в плані реалізації її основних форм та функцій у художньому тексті;
проаналізувати етапи творчої еволюції Еліота з погляду ставлення до традиції та з’ясувати значення впливів і запозичень у його поетиці;
охарактеризувати прояви автоінтертекстуальності та паратекстуальності в поезії Еліота;
простежити основні напрямки інтертекстуального діалогу поета з феноменами світової культури й визначити інтертекстуальну рамку його творчості;
встановити типи інтеракції в поезії Еліота;
охарактеризувати форми міжтекстових зв’язків;
класифікувати інтертекстуальні прояви у творах поета за функціональними ознаками.
Об’єктом дослідження є поетичні збірки Еліота Пруфрок та інші спостереження” (1917), Вірші” (1920), поеми Безплідна земля” (1922), Порожні люди” (1925) та Великопісна середа” (1930). Необхідною частиною об’єкта дослідження стали також літературно-критичні та культурологічні праці поета.
Предметом дослідження є форми інтертекстуальності та їх змістово-функціональне навантаження в поезії Еліота.
Теоретико-методологічною основою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені проблемам інтертекстуальності (М.Бахтіна, Р.Барта, Ю.Крістевої, Ж.Женетта, Ю.Лотмана, Н.Фатєєвої, Н.Кузьміної, І.Арнольд та ін.), а також дослідження літературознавців, у сферу наукових інтересів яких входить проблема традицій і новаторства та інтертекстуальний аналіз творів світової літератури ХХ ст. (С.Аверинцева, Т.Денисової, Є.Мелетинського, Вяч.Вс.Іванова, Д.Наливайка, С.Абрамовича, П.Рихла та ін.).
Методи дослідження. Інтертекстуальний підхід до аналізованого матеріалу зумовив використання культурно-історичного, генетичного, структурно-функціонального, компаративного, герменевтичного методів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено цілісно-системний аналіз міжтекстових зв’язків у поетичних творах Еліота 1910-1930-х років, що засвідчує інтертекстуальність як визначальну рису індивідуального стилю автора. Окреслено інтертекстуальну рамку поезії Еліота та охарактеризовано домінантні типи інтеракції. Описано форми інтертекстуальності та розкрито їх функціональну роль у художній системі Еліота.
Теоретичне значення роботи полягає в конкретизації категорії інтертекстуальність” відповідно до специфіки функціонування її форм у творчості Еліота.
Практичне значення дисертації. Дослідження сприятиме подальшому осмисленню проблеми інтертекстуальності в художньому тексті. Результати дисертації можуть бути використані при розробці курсу історії зарубіжної літератури ХХст., спецкурсів і спецсемінарів, присвячених творчості Еліота, при написанні дипломних, магістерських і дисертаційних робіт, підготовці підручників і посібників з історії світової літератури для вищої та середньої школи.
Особистий внесок здобувача. З дев’яти публікацій за темою дисертації одну статтю («Алюзії як засіб творення полісемантизму в поезії Еліота Любовна пісня Дж.Альфреда Пруфрока”») написано у співавторстві. Дисертантка запропонувала стратегію та методи дослідження алюзії як форми інтертекстуальності, здійснила необхідну пошукову роботу щодо забезпечення статті теоретичним та ілюстративним матеріалом.
Апробація результатів дослідження проводилась на XII, XIII міжнародних наукових конференціях Мова і культура” (Київ, 2003, 2004); на звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів Кам’янець-Подільського державного університету (Кам’янець-Подільський 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007), на I і II міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики” (Кам’янець-Подільський 2004, 2006), на наукових конференціях Хмельницького Національного університету (Хмельницький 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображено у дев’яти статтях, у тому числі в п’яти статтях, опублікованих у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (168). Повний обсяг дисертації 215 сторінок, з них 202 сторінки основного тексту.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
В ході дослідження на прикладі творчості Еліота уточнено специфіку феномена інтертекстуальності як креативного принципу розвитку культури та збереження традиції. Інтертекстуально зорієнтована поетика митців уможливлює повноцінний діалог не лише між окремими авторами, а й ширше, національними культурами та художньо-естетичними системами.
Аналіз міжтекстових зв’язків істотно впливає на осмислення конкретних творів зокрема та літературного процесу загалом.
Поетичне та філософське світосприйняття Еліота сформувалося під впливом авторитетних мислителів та філологів Америки та Європи. Серед поетів чільне місце у формуванні філософсько-поетичного світосприйняття належить Данте та Шекспіру.
З’ясовано, що твори поета так званого періоду заперечення” це філософсько-поетичний синтез метафізичної, романтичної, символістської та імажистської поезій. Інтеракція у творах перших поетичних збірок перебуває на етапі формування і тому ще не є домінуючим принципом поетики Еліота. Інтертекстуальність у цих творах можна визначити формулою чуже як своє”. Серед форм інтертекстуальності домінуючими в цей період є неатрибутована та графічно не маркована цитата, парафраза та вкраплення іншого стилю. Щодо зазначених форм, які є проявом власне інтертекстуальності, то вони дозволяють виявити центонний характер творчості Еліота. Відповідно до прототекстів інтексти класифікуємо як архаїчні та літературні. При цьому архаїчні інтексти зафіксовано лише в Безплідній землі” та Порожніх людях” період пошуку”. До прецедентних авторів належить Данте, Щекспір, Дж.Донн, Е.Марвелл, Ж.Лафорг, Ш.Бодлер. Домінуючими ознаками поетики зазначеного періоду є: поєднання непоєднуваного, монтаж різнорідного матеріалу, гра із значеннями слова, поєднання в поетичному висловлюванні різнорідних реалій, що ґрунтується на контрасті, утворення нових єдностей, дистанціювання піднесеного стилю (запозиченого матеріалу) від розмовного, прозаїзація лірики, використання ресурсів французької мови, що зміщує акценти типово англійського стилю. Уже раннім творам Еліота притаманною є фрагментарність, яка зумовила втрату логічних зв’язків між епізодами наративу та розвинена система лейтмотивів, яка поєднує усі фрагменти в єдиний відрізок часу, компенсуючи їх зовнішню розірваність. Метапоетичну систему лейтмотивів дисертант розглядає як прояв автоінтертекстуальності.
Аналіз поетичних творів періодів пошуку” та католицизму” доводить, що у кожному випадку інтеракції твір Еліота збагачується енергетикою прототексту чи джерела запозичення, адже відбувається процес перетягування” властивих їм смислів за схемою текст у тексті”. За рахунок цього породжуються нові імпліцитні смисли та поглиблюється по історичній вертикалі підтекст твору. Інтеракція зазначених періодів представлена ремінісценцією, алюзією, міфемою та міфологемою, які порівняно з цитатами є більш гнучкими та відкривають перед автором більше можливостей для трансформації прототексту. Цитати та парафрази тут представлені значно менше. До прецедентних авторів зазначених періодів відносимо Біблію, Данте, Шекспіра, Метаморфози” Овідія, Золоту гілку” Дж.Фрезера, Від ритуалу до роману” Дж.Л.Вестон, Серце мороку Дж.Конрада. Джерелами форм інтертекстуальності є також англійський фольклор (святкування Порохової змови” та дитяча пісенька Here We Go Round the Mulberry Bush”). За допомогою ритуалем Еліот актуалізує мотив смерть-відродження”, який у його творах трансформується у мотив смерть-у-житті”. У творах зазначених періодів чітко прослідковується полігенетичність інтеракції.
У метатексті Еліота усі форми інтертекстуальності є глибоко усвідомленим та естетично мотивованим інструментом моделювання поетично-образної картини світу. Власне інтертекстуальність у метатексті поета представлена одноступеневою інтеракцією Т¹ → Т, де Т¹ прототекст інтексту (чи джерело ритуалеми), Т власне авторський текст.
Паратекстуальність реалізується за допомогою одноступеневої та полігенетичної інтеракції: Т¹ → Т² → Т, де Т¹ Метаморфози” Овідія, Т² його художнє переосмислення Петронієм, а Т інтертекст поета (інтекст-епіграф до поеми Безплідна земля”). Назва поезії Порожні люди” засвідчує другий тип інтеракції: Т¹ + Т² → Т, де Т¹ роман У.Морріса The Hollow Land”, Т² назва поеми Р.Кіплінга The Broken Men” (нас цікавлять оригінальні назви творів, тому переклад не пропонується), а Т інтекст-назва The Hollow Men”.
Результатом проведеного дослідження є з’ясування того, що інтертекстуальність як естетичний принцип поетики Еліота уможливлює інтеграцію світової культури в межах авторського метатексту. Встановлено, що відповідно до джерела запозичення чужого слова” інтеракція в метатексті Еліота є одноступеневою та полігенетичною. Полігенетичну інтеракцію ідентифіковано у більш зрілих творах, тобто в так званий період пошуку” та заперечення”. Усі проаналізовані форми інтертекстуальності в поезіях Еліота встановлюють асоціативні паралелі за схемою текст у тексті”. Зафіксовано та проаналізовано такі типи взаємодії текстів у творчості Еліота як власне інтертекстуальність та паратекстуальність. У метатексті Еліота актуалізація та взаємодія чужого слова” як знаку певної національної культури та художньо-естетичної системи будується на основі авторської преференції, яка матеріалізувалася не лише в інтертекстуальній рамці його творчості, а й у власному поетичному каноні. Інтеракція в поезіях Еліота дозволяє не лише творчо переосмислювати або "запозичувати" (слово, яке є формою обміну духовними цінностями) досвід інших історично дистанційованих епох, а й творити елітарну поезію та істинні художні цінності.
Інтертекст у поетичній творчості Еліота характеризується багатофункціональністю. Відстежені функції класифіковано на три групи, в рамках яких вони певним чином конкретизуються:
культурно-семіотична: культурно-семіотична, ігрова, сигнально-мнемонічна, комунікативна функції;
семантико-трансформаційна: смислопороджувальна, генералізаційна та аксіологічна функції;
структурно-наративна: структуротвірна та мотивна функції.
В авторському метатексті кожна зазначена функція чітко ідентифікується, але інтертекстуальність завжди виконує роль смислопородження та художньої концептуалізації. Якщо для періодів заперечення” і пошуку” однією з найважливіших є іронічна функція, то для інтеракції у період католицизму” ключовими стають комунікативна та генералізаційна функції.
Характерною особливістю творчості Еліота є двоплановість (досить часто й багатоплановість) художніх образів, тем, мотивів і т. д. Експліцитний та імпліцитний плани наявні в поетичних творах Еліота, де інтертекстуальність передусім покликана створити, а відтак розкрити глибинний, прихований” смисл тексту.
Інтертекстуальна рамка Еліотового метатексту розгалужена. Поет активно використовував упродовж усієї творчості:
Біблію;
твори Данте Аліг’єрі Божественна комедія” та Нове життя”,
твори В.Шекспіра Антоній і Клеопатра”, Буря”, Венера і Адоніс”, Венеціанський купець”, Гамлет, принц Датський”, Дванадцята ніч, або як собі хочете”, Генріх IV”, Макбет”, Коріолан”, Міра за міру”, Отелло, венеціанський мавр”, Перікл, цар Тірський”;
в періоди пошуку та заперечення”:
Метаморфози” Овідія ;
Золоту гілку” Дж.Дж.Фрезера;
Від ритуалу до роману” Дж.Л.Вестон.
Інтертекстуальність визначає особливості індивідуального стилю Еліота. Для нього характерним є нашарування різних інтекстів; використання лейтмотивів, обумовлених інтертекстуальністю; поєднання в одному художньому образі рис літературних та міфологічних героїв; поєднання непоєднуваного, монтаж різнорідного матеріалу та створення нових єдностей за рахунок міжтекстових відносин та ін. Інтертекстуальність є стильовою константою у творчості Еліота, оскільки вона проявляється в усіх творах, хоча й з різною силою на етапах його творчого шляху.
Інтертекстуальність забезпечує універсалізацію, узагальнення піднятих у творах тем. Еліот говорить про людину в широкому історичному, філософському та культурному контексті. Використовуючи інтексти з творів поетів, яких він увів до свого поетичного канону, Еліот стверджував думку про те, що традиція є необхідною умовою існування та розвитку справжніх художніх, етичних та духовних цінностей. У поєднанні свого” і чужого” зароджується своєрідна полеміка з дистанційованими у часі та просторі епохами і культурами. Творчості Еліота притаманний діалог з історією, культурою, вічністю, що сприяє непогамовному інтересу читачів до неї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. АбакароваН.М. Кто услышал пение русалок”, или метафизика любви: Д.Донн и Т.С.Элиот // Мировая культура XVII-XVIII веков как метатекст: дискурсы, жанры, стили // Восьмые Лафонтеновские чтения. Серия Symposium”, Вып. 26. С.-Петербург, 2002. С. 121-124.
2. АбрамовичС.Д. Біблія як форманта культури: Монографія К.: Видавничий центр КНТЕУ, Чернівці: Рута, 2002. 230 с. Бібліогр.: с. 223-228.
3. АверинцевС.С. Аналитическая психология К. Г.Юнга и закономерности творческой фантазии // Вопросы литературы. 1973. №3. С. 113-143.
4. АверинцевС.С. Грааль // Мифологический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. С. 160-161.
5. АлексєєнкоО.Б. Божественна комедія” Данте // Данте Аліг’єрі. Божественна комедія: Поема / Пер. з італ. і коментарі Є.А.Дроб’язка. Харків: Фоліо, 2001. С. 3-20.
6. Анпеткова-ШароваГ.Г. ЧекаловаЕ.И. Античная литература: учеб. пособие. 2-е изд. Л.: Издательство Ленинградского университета, 1989. 272 с.
7. Античность. Словарь-справочник. / Под ред. В.Н.Ярхо. Дубна: Издательский центр Феникс”, 1998. 346 с.
8. АрнольдИ.В. Читательское восприятие интертекстуальности и герменевтика // Интертекстуальные связи в художественном тексте. С.-Пб.: Сотворение, 1993. С. 4-12.
9. АствацатуровА.А. Проблема рефлексии в раннем творчестве Т.С.Элиота // Открытый научный семинар «Проблемы истории и теории литературы». Конвенция. Рефлексия. Авторское самосознание. Материалы первого заседания 28 февраля 1998 года. С.-Пб., 1998. С. 18-25.
10. БартР. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1994. 616 с.
11. БахтинМ.М. К методологии литературоведения // БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. С. 361-373, 409-412.
12. БахтинМ.М. Формы времени и хронотопа в романе // БахтинМ.М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. С. 121-291.
13. БахтінМ. Проблема тексту в лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 321322.
14. БиблерВ.С. От наукоучения к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. М.: Политиздат, 1991. 413 c.
15. БігунБ.Я. Постмодерністський образ світу (на матеріалі західноєвропейських та американських романів 80-х рр. ХХ століття): Автореф. дис. кандидата філол. наук / Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка НАНУ К., 1999. 21 с.
16. БіловусЛ.І. Інтертекстуальність як модус новаторства (на матеріалі творчості В.Стуса та І.Світличного): Дис. кандидата філол. наук: 10.01.06; Захищена 26.11.2003; Затв. 14.01.2004. Тернопіль, 2003. 171 с.: іл.-Бібліогр.: с. 156-171.
17. Вергилий. Энеида // Вергилий. Собр. соч. СПб., 1994. 240 с.
18. ВеселовскийА.Н. Психологический параллелизм и его формы в отражениях поэтического стиля // ВеселовскийА.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. С. 101-155.
19. ВиннерТ. Литература как семиотическая система: Превращение” Кафки как метасемиотический текст: пер. с англ. // RES Philological. Филологические исследования. М., Л.: Наука, 1990. С. 317-339.
20. Вільям Шекспір. К.: Дніпро, 1985. Т. 3. 573 с.
21. Вільям Шекспір. У 6 т. К.: Дніпро, 1986. Т. 4. 675 c.
22. Вільям Шекспір. У 6 т. К.: Дніпро, 1986. Т. 5. 689 с.
23. Вільям Шекспір. У 6 т. К.: Дніпро, 1986. Т. 6. 837 c.
24. Володина0.В. Явление интертекстуальности в аспекте типологии // Тр. Междунар. конф. «Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе (Проблемы теоретической и исторической поэтики)»: В 2 ч. Гродно: ГрГУ, 1998. Ч. 1. С. 29-38.
25. ГальперинИ.Р. Текст как объект лингвистического иследования. М.: Наука, 1981. 140 с.
26. ГенонР. Эзотеризм Данте // Философские науки. 1991. № 8. С. 132-164.
27. ГрейвсР. Белая богиня: Избранные главы / Предисл. Х.Л.Борхеса. Пер. с англ. И.Егорова. СПб.: Амфора, 2000. 382 с.
28. ГрейвсР. Мифы Древней Греции / Под ред. и с послесл. А.А.Тахо-Годи. М.: Прогресс, 1992. 624 с.
29. ГучинскаяН.О. Шпильманский эпос и проблема текстопорождения // Интертекстуальные связи в художественном тексте. С-Пб.: Сотворение, 1993. С. 46-57.
30. Данте Аліг’єрі. Божественна комедія: Поема / Переклад з італ. і коментарі Є.А.Дроб’язка; Передмова О.Б.Алексєєнко. Харків: Фоліо, 2001. 607 с.
31. ДенисоваГ.В. В мире интертекста: язык, память, перевод. М.: Азбуковник, 2003. 297 с.
32. ДенисоваТ.Н. Лiтературний процес ХХ сторiччя. Вiд нонконформiзму до постмодернiзму // Вiкно в свiт. 1999. №5. С. 59-70.
33. ДенисоваТ.Н. Традиционализм во спасение. Заметки о культурологии Т.С.Элиота // Американский характер. Очерки культуры США. Традиция в культуре. М.: Наука, 1998. C. 166-178.
34. ДжимбиновС.Б. Проблема герметизма в поэзии Т.С.Элиота // Писатель и жизнь. Сборник историко-литературных, теоретических и критических статей. М.: Советский писатель, 1981. С. 238-259.
35. ДикареваЛ.Ю. Міфопоетика метаморфози і способи її об’єктивації у художньому мовленні: лінгвосеміотичний аспект (на матеріалі прози М.В.Гоголя та М.О.Булгакова): Автореф. дис. кандидата філол. наук / Київський національний університет імені Тараса Шевченка К., 2003. 9 с.
36. ДитковскаяИ.Ю. Интертекстуальность прозы В.Пелевина: Дис. ... кандидата филол. наук: 10.01.02; Захищена 20.06.2003; Затв. 8.10.2003. Днепропетровск, 2002. 189 с.: іл.-Бібліогр.: с. 193-210.
37. ДорофеєваH.I. Словник-довідник з зарубіжної літератури. X.: Світ дитинства, 2000. 192 с.
38. Досократики. Минск: Харвест, 1999. 137 с.
39. ЕкоУ. Поетика відкритого твору // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 406-420.
40. ЖенеттЖ. Фигуры: В 2 т. М.: Изд. им. Сабашниковых, 1998.
41. Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000 — 2000: Учеб. пособие / Л.Г. Андреев, Г. К. Косиков, Н.Т. Пахсарьян и др. / Под ред. Л.Г.Андреева. М.: Высшая школа, 2001. 335 c.
42. ЗатонськийД. Вільям Шекспір // Вільям Шекспір. У 6 т. К.: Дніпро, 1984. Т. 1. С. 5-42.
43. ЗатонськийД.В. У пошуках сенсу буття (Погляд на літературу сучасного Заходу). К.: Дніпро, 1967. — 310 с.
44. ИвановВяч.Вс. Вы помните, как бегуны”: Данте, Мандельштам и Элиот // ИвановВяч.Вс. Избранные труды по семиотике и истории культуры. М.: Языки русской литературы, 2000. Т. 2. С. 423-433.
45. ИлюшинА.А. Ад”: песни I-XI. (Силлабический перевод и наблюдения над текстом) // Дантовские чтения. М.: Наука, 1982. С. 234-287.
46. ИонкисГ.Э. Английская поэзия ХХ века. М.: Высшая школа, 1980. 198 с.
47. КагановськаО.М. Текстові концепти художньої прози: когнітивна та комунікативна динаміка (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя: Автореф. дис. ... доктора філол. наук / Київський національний лінгвістичний університет, К., 2003. 32 с.
48. КвятковскийА. Поэтический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1996. - 275 с.
49. Книга Буття, 28:10.
50. Книга Пророка Ісаї, 40:31.
51. Книга Пророка Михея, 6:3.
52. КозимирскаяТ.И. Античность в драматургии Томаса Стернза Элиота: Дис. ... кандидата филол. наук: 10.01.04; Захищена 8.07.1999; Затв. 13.10.1999. Симферополь, 1998. 175 с.: іл.-Бібліогр.: 176-193.
53. КозловА.С. Литературоведение Англии и США ХХ века. М.: Московский лицей, 2004. 256 с.
54. КостюкВ., ДенисенкоВ. Модерн як поле експерименту (Комічне, фрагмент, інтертекстуальність). К., 2002. 176 с.
55. КрасавченкоТ.Н. Заметки к определению Т.С.Элиота // ЭлиотТ.С. Избранное. Т. I-II. Религия, культура, литература / Пер. с англ. за ред. А.Н.Дорошевича; составление, послесловие и коментарии Т.Н.Красавченко. М. РОССПЭН, 2004. С. 719-741.
56. КристеваЮ. Бахтин, слово, диалог и роман // Французская семиотика: от структурализма к постструктурализму / Под. ред. КосиковаГ.К. М.: Прогресс, 2000. С. 427-457.
57. КузьминаН.А. Интертекст и его роль в процесах эволюции поэтического язика. М.: Едиториал УРСС, 2004. 272 с.
58. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — 636 с.
59. Літературознавчий сдовник-довідник / Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін.- К.: ВЦ "Академія", 1997. - 752 с.
60. ЛосевА.Ф. Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
61. ЛотманЮ.М. Текст у тексті // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 428-442.
62. ЛурияА.Р. Язык и сознание. М.: Изд-во МГУ, 1979. 319 с.
63. МаттисенФ.О. Американская поэзия 1920-1940 // МаттисенФ.О. Ответственность критики. М.: Прогресс, 1972. С. 267-268.
64. МашковаЛ.А. Аллюзивность как категория вертикального контекста // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. 1989. №2. С. 25-33.
65. МашковаЛ.А. Алюзия в романе Гофмана Эликсиры дъявола” // В мире Э.Т.А.Гофмана. Калининград: Гофман-центр, 1994. С. 120-131.
66. МелетинскийЕ.М. Поэтика мифа. М.: Наука, 1976. 408 c.
67. МихедТ. Синдром Еліота, або Модерніст проти модернізму // Вікно в світ. Література Великої Британії та Ірландії. 2001. № 3. С. 72-80.
68. МосквинВ.П. Стилистика русского языка. Теоретический курс. Ростов н/Д.: Феникс, 2006. 630 с.
69. МуравьевВ. Примечания // ЭлиотТ.С. Бесплодная земля. М.: Прогресс, 1971. С. 158-169.
70. НаливайкоД. Післямови та примітки. Гамлет // Вільям Шекспір. У 6 т. К.: Дніпро, 1986. Т. 5. С. 643-649.
71. НаливайкоД. Післямови та примітки. Генріх IV // Вільям Шекспір. У 6 т. К.: Дніпро, 1986. Т. 3. С. 526-571.
72. НаливайкоД.С. Искусство: направления, течения, стили.— К.: Мистецтво, 1980. 288 с.
73. Нобелевская премия по литературе. Лауреаты 1901-2001 гг. / Автор-сост. Е.Б.Белодубровский. СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2003. 436 с.
74. НямцуА.Е. Миф. Легенда. Литература (теоретические аспекты функционирования): Монография. Черновцы: Рута, 2007. 520 с. Бібліогр.: с. 80; 122; 194; 336; 373; 416; 515-516.
75. Овидий. Метаморфозы. М.: Вече, 2000. 198 с.
76. ПавличкоC. Поезія Томаса Стернза Еліота // Томас Стернз Еліот. Вибране. К.: Дніпро, 1990. С. 3-25.
77. ПавличкоС. Зарубіжна література. Дослідження та критичні статті. К.: Основи, 2001. 431 с.
78. ПавличкоС.Д. Лабіринти Томаса Стернза Еліота // Зарубіжна література. 16 (128). 1999. С. 3-6.
79. Петроний Арбитр. Апулей. М.: Правда, 1991. 399 с.
80. Писатели США о литературе. Сборник статей. М.: Прогресс, 1974. 412 с.
81. ПоліщукЯ. Поліфункціональність міфу в поетиці модернізму // Слово і час. 2001. № 2. С. 35-45.
82. ПономаренкоІ.В. Художня своєрідність поезії Ліни Костенко (інтертекстуальність і феномен Агону): Дис. ... кандидата філол. наук: 10.01.01; Захищена 18.01.2006; Затв. 13.04.2006. К., 2005. 190 с.: іл.-Бібліогр.: с. 173-190.
83. ПотебняО. Думка і мова // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За редакцією Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 25-39.
84. РихлоП.В. Поетика діалогу. Творчість Пауля Целана як інтертекст: Монографія. Чернівці: Рута”, 2005. 584 с. Бібліогр.: с. 551-583.
85. РудневВ.П. Словарь культуры XX века: Ключевые понятия и тексты. М.: АГРАФ, 1999. 381 с.
86. СамсоноваМ.А. Драма А.Блока в интертексте драматургии русского постмодернизма: Дис. кандидата филол. наук: 10.01.02; Защищена 01.08.2002; Утвержд. 13.11.2002. Днепропетровск, 2002. 152 с.: ил.-Библиогр. с. 157-182.
87. СеливановаЕ.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. К.: Издательство украинского фитосоциологического центра, 2002. 336 c.
88. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. 633 с.
89. СмирновИ.П. Порождение интертекста (элементы интертекстуального анализа с примерами из творчества Б.Пастернака). СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1995. 191 с.
90. Современное зарубежное литературоведение. Концепции. Школы. Термины. М.: Прогресс, 1996. 319 с.
91.