ФОРМИ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

Марченко Олена Олександрівна

УДК 342.9.03

ФОРМИ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ
В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративе право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Битяк Юрій Прокопович
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1 Місце і значення судового контролю в державному управлінні
1.1. Становлення і розвиток інституту судового контролю у сфері державного управління в Україні..............................................................................................9
1.2. Особливості судового контролю в державному управлінні.......................25
1.3. Суб’єктивні права і законні інтереси як об’єкти захисту при здійсненні судового контролю в державному управлінні....................................................41
Висновки до розділу 1...........................................................................................60
РОЗДІЛ 2 Організаційні і правові засади судового контролю в державному управлінні
2.1. Загальна характеристика форм судового контролю при розгляді кримінальних, цивільних, господарських справ та справ про адміністративні правопорушення ……………………………………………...............................62
2.2. Адміністративне судочинство як форма судового контролю в державному управлінні.........................................................................................81
Висновки до розділу 2.........................................................................................109
РОЗДІЛ 3 Напрямки удосконалення контрольної діяльності судів загальної юрисдикції в державному управлінні
3.1. Тенденції визначення компетенції судів загальної юрисдикції щодо контролю в державному управлінні..................................................................111
3.2. Шляхи удосконалення законодавства щодо здійснення судового контролю в державному управлінні..................................................................129
Висновки до розділу 3.........................................................................................141
ВИСНОВКИ........................................................................................................144
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...........151

ВСТУП

Актуальність теми. Політико-правові зміни, що відбуваються в Україні, формування правової держави призвели до підвищення ролі контролю у сфері державного управління, як одного з головних засобів забезпечення законності і дисципліни в державі. За умов розвитку громадянського суспільства саме судовий контроль в державному управлінні набуває важливого значення у зв’язку з визнанням пріоритетності прав і свобод людини і громадянина на конституційному рівні, у тому числі у відносинах з державою.
Науковці торкалися проблеми здійснення судового контролю в державному управлінні у своїх дисертаційних дослідженнях. Разом з тим, вбачається за доцільне приділити більше уваги місцю і значенню судового контролю за законністю виконання державою своїх повноважень. Низка дискусійних питань, пов’язаних з організаційними і правовими засадами судового контролю у цій сфері, залишилися невирішеними, а тому наукові пошуки вирішення проблем, що виникають у процесі здійснення судового контролю, є актуальними.
Поглиблене дослідження сутності та змісту судового контролю, грунтовне вивчення його особливостей, організаційних і правових засад реалізації дає змогу визначити можливі шляхи удосконалення законодавства стосовно здійснення судового контролю в державному управлінні і напрямків розширення юрисдикції судів при прийнятті рішень в процесі такого контролю.
Окремі аспекти контрольної діяльності судів у сфері управлінської діяльності досліджували такі вітчизняні вчені, як В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурка, Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, І. П. Голосніченко, В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, Ю. С. Педько, Н. Б. Писаренко, І. Л. Самсін, А. О. Селіванов, В. С. Стефанюк, М. М. Тищенко, А. Р. Туманянц, В. І. Шишкін та ін.
Не можна також не відзначити внесок зарубіжних науковців у розробку проблеми здійснення судового контролю. Це, зокрема, праці А. Т. Бонер, В. В. Іванова, В. Т. Квіткіна, Т. Г. Морщакової, В. І. Ремньова, В. М. Савицького, М. С. Студенікіної, Н. Ю. Хаманєвої, Н. М. Чепурнової та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою науково-дослідницької діяльності кафедри адміністративного права та виконана у відповідності до цільової комплексної програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Права людини та проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» № 0106u002285 на 2006-2010 рр. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, протокол № 6 від 23 листопада 2004 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу наукових праць і чинного законодавства України, практики його реалізації визначити сутність, особливості та форми судового контролю у державному управлінні, його організаційні і правові засади, а також напрямки удосконалення контрольної діяльності судів загальної юрисдикції.
Для досягнення поставленої мети основна увага приділяється розв’язанню наступних завдань:
– аналізу процесу становлення інституту судового контролю у сфері державного управління в Україні;
– системному дослідженню сутності, розкриттю змісту та визначенню на цій основі поняття судового контролю з урахуванням його специфіки і особливостей;
– аналізу правової природи таких об’єктів захисту при здійсненні судового контролю в державному управлінні, як суб’єктивні права і законні інтереси;
– характеристиці форм судового контролю в державному управлінні та особливостей їх реалізації;
– дослідженню завдань адміністративного судочинства, повноважень адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції і порядку здійснення контролю цими судами;
– з’ясуванню основних проблем, які виникають у зв’язку з розширенням юрисдикції судів щодо контролю в державному управлінні, та можливих шляхів ефективного подолання таких проблем;
– опрацюванню на основі аналізу чинного законодавства та практики його застосування пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання здійснення судового контролю в державному управлінні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із здійсненням судового контролю у сфері державного управління.
Предметом дослідження є форми судового контролю в державному управлінні.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Системний підхід є основою методологічної конструкції всієї дисертаційної роботи і визначає стратегію дослідження змісту та сутності судового контролю в державному управлінні.
У роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено сутність та особливості судового контролю, форми його здійснення. Застосування історичного методу сприяло аналізу процесу становлення і розвитку інституту судового контролю, а також встановленню основних тенденцій визначення юрисдикції судів щодо контролю в державному управлінні.
Використання порівняльно-правового методу дозволило здійснити порівняльний аналіз норм чинного законодавства України, які регулюють питання цивільної, господарської і адміністративної юрисдикцій, що, у свою чергу, дало можливість визначити шляхи удосконалення процесуального законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням форм судового контролю у сфері державного управління після запровадження адміністративного судочинства в Україні. Наукова новизна знайшла вираження у таких результатах дисертаційного дослідження:
уперше:
- визначено судовий контроль в державному управлінні, під яким слід розуміти специфічний вид державного контролю, що здійснюється органами судової влади у спеціальній процесуальній формі, є зовнішнім стосовно підконтрольних суб’єктів та полягає у перевірці правомірності рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень, юридичних осіб і громадян, за результатами якої приймається рішення про подальшу юридичну долю управлінського рішення (дії, бездіяльності) та спосіб поновлення порушеного останнім права або інтересу особи (держави);
- проаналізовано форми судового контролю у сфері публічно-правових відносин з точки зору можливостей, якими закон наділяє суди при розгляді та вирішенні адміністративних, кримінальних, цивільних, господарських справ, а також справ про адміністративні правопорушення;
- в упорядкованому вигляді представлено повний перелік особливостей судового контролю в державному управлінні, до яких віднесено: 1) пасивність; 2) несистематичність; 3) вторинність; 4) альтернативність; 5) специфічність предмета; 6) зовнішній характер; 7) здійснення у чітко встановленій законом процесуальній формі.
дістали подальшого розвитку:
- дослідження сутності, змісту та особливостей судового контролю у сфері управлінської діяльності з урахуванням специфіки тенденцій розширення юрисдикції судів щодо контролю в державному управлінні;
- висновок про необхідність вирішення проблеми розмежування повноважень судів різних гілок судової влади щодо контролю за управлінською діяльністю з урахуванням усіх критеріїв такого поділу (суб’єктний склад учасників спору, характер спірних правовідносин, наявність в діях сторін приватного чи публічного інтересу);
- положення щодо недостатньої законодавчої врегульованості процедур діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, у зв’язку з чим звертається увага на проект Адміністративно-процедурного кодексу України.
удосконалено:
- наукові погляди на випадки, коли суб’єкт владних повноважень може звернутися до суду адміністративної юрисдикції з позовом, за яким відповідачем є фізична або юридична особа;
- тлумачення поняття «розумний строк», яке є оціноч¬ним, та має вживатися судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані:
- у науково-дослідницькій діяльності – для подальшої розробки проблеми форм і методів судового контролю в державному управлінні;
- у сфері правотворчості – для вдосконалення чинного законодавства, яке регламентує питання здійснення судами контролю щодо рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень;
- у правозастосовчій діяльності – для підвищення ефективності діяльності судів під час реалізації контрольних повноважень у сфері державного управління, удосконалення застосування адміністративного законодавства з цього приводу;
- у навчальному процесі – під час викладання дисциплін «Адміністративне право», «Розгляд судами адміністративних справ», а також при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію підготовлено на кафедрі адміністративного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого».
Окремі положення дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях. Ключові погляди на порушені в ній проблеми оприлюднені, зокрема, на Міжнародній науково-практичній конференції «Роль захисника у досудовому слідстві при обранні запобіжних заходів, не пов’язаних із взяттям під варту», 22-23 лютого 2006 р.; м. Харків; Другій всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Актуальні проблеми сучасної науки», 23-25 жовтня 2006 р. (частина 2), м. Київ; Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми реформування місцевого самоврядування України в контексті наближення до європейських стандартів», 28 жовтня 2009 р., м. Харків.
Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та тезах трьох доповідей і повідомлень на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в опрацюванні оновлених уявлень про зміст і сутність судового контролю в державному управлінні, з’ясуванні його особливостей та форм реалізації при розгляді судами різних категорій справ після запровадження адміністративного судочинства в Україні. Так, на підставі вивчення організаційних і правових засад судового контролю у державному управлінні, узагальнення судової практики зроблено висновок, що вибір форми судового контролю за діяльністю суб’єктів владних повноважень відбувається у межах повноважень суду тієї чи іншої юрисдикції, що отримали своє нормативне закріплення у процесуальному законі. Також, розроблено низку пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання здійснення судового контролю в державному управлінні.
1. Судовий контроль в Україні здійснюється системою судів загальної юрисдикції. Механізм такого контролю спрацьовує внаслідок оспорювання фізичними або юридичними особами законності рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Суди, у свою чергу, здійснюють контрольні повноваження у сфері державного управління шляхом перевірки законності діяльності органів управління через розгляд у судових засіданнях справ, віднесених до їх юрисдикції. Спеціальним видом судового контролю є контроль з боку Конституційного Суду України, що зумовлено винятковим статусом цього суду і предметом його контрольної діяльності. Так, надаючи офіційне тлумачення нормам найважливіших правових актів України, він опосередковано здійснює функції контролюючого органу і слідкує за дотриманням законності у цій царині.
2. Визначено поняття судового контролю у сфері державного управління, під яким слід розуміти специфічний вид державного контролю, що здійснюється органами судової влади у спеціальній процесуальній формі, є зовнішнім стосовно підконтрольних суб’єктів та полягає у перевірці правомірності рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень, юридичних осіб і громадян, за результатами якої приймається рішення про подальшу юридичну долю управлінського рішення (дії, бездіяльності) та спосіб поновлення порушеного останнім права або інтересу особи (держави).
3. Особливості судового контролю у державному управлінні, з погляду автора, полягають у наступному: він є пасивним, оскільки приводом для його здійснення є скарга або позов заінтересованої особи; предметом такого контролю є управлінські правовідносини, що виникають між суб’єктами адміністративного права; він здійснюється не систематично, а лише під час розгляду судом підвідомчих йому справ; він реалізується у чітко встановленому законом порядку; його вторинний характер полягає у тому, що у процесі реалізації судом контрольних повноважень, він не створює нових норм, а перевіряє законність вже існуючих; його альтернативний характер тлумачиться як можливість особи обрати судовий або адміністративний порядок захисту порушеного права; він є зовнішнім стосовно підконтрольних суб’єктів.
4. Зроблено висновок щодо важливості розмежування таких понять як «судовий контроль» і «судовий нагляд», які нерідко ототожнюються у спеціальній юридичній літературі. Різниця у термінології пояснюється різним характером перевірки при здійсненні відповідними органами контрольних або наглядових повноважень. Органи, які здійснюють нагляд, не вправі визначати правову долю незаконного адміністративного акту, вони лише можуть ставити питання про його скасування перед вповноваженими на те органами. На відміну від цього, при здійсненні контролю органи, які наділені такими повноваженнями, можуть змінювати або скасовувати акти, що не відповідають вимогам закону. Отже, при вирішенні зазначеного питання доцільно брати за основу розмежування такий критерій, як ступінь втручання у діяльність підконтрольного органу.
5. Об’єктами захисту при здійсненні судового контролю у державному управлінні є не тільки суб’єктивні права особи, а й її законні інтереси. Причому і суб’єктивне право, і пов’язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: “Дозволено все, що передбачено у законі”, а друге – простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: “Дозволено все, що не забороняється законом”. Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб’єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов’язком іншої сторони.
6. Під формою судового контролю у сфері державного управління слід розуміти зовнішній прояв конкретних контрольних процесуальних дій (можливостей) суду, який виявляється у певних актах правосуддя, прийнятих за результатами перевірки законності владного рішення (дії або бездіяльності). Нами також, було з’ясовано, що вибір форми судового контролю за діяльністю суб’єктів владних повноважень відбувається у межах, які окреслені повноваженнями суду тієї чи іншої юрисдикції, що отримали своє нормативне закріплення у процесуальному законі, і не може виходити за межі цих повноважень. Тобто, відповідні правові форми контролю у сфері державного управління прямо або опосередковано передбачені нормативно-правовими актами, що регламентують діяльність суб’єкта, який здійснює контроль.
7. Значну кількість правових конфліктів мїж фізичними і юридичними особами, з одного боку, та суб’єктами державної управлінської діяльності, з іншого, розв’язують суди загальної юрисдикції. За ступенем втручання в оперативну діяльність суб’єктів владних повноважень контроль з боку цих судів можна поділити на безпосередній (прямий) та опосередкований (непрямий). Безпосереднім контроль визнається тоді, коли суд прямо втручається в оперативну діяльність підконтрольного органу або посадової особи, примушує його діяти тим чи іншим чином. Опосередкованим же контроль є тоді, коли суд може тільки звернути увагу на порушення та недоліки у діяльності підконтрольного суб’єкта, але сам активних дій щодо реалізації вимог по усуненню таких порушень не здійснює.
8. Принципово новий спосіб і, на погляд автора, найбільш ефективний для розв’язання правових конфліктів, які виникають внаслідок управлінської діяльності органів публічної влади, з’явився з набуттям чинності Кодексом адміністративного судочинства України. Причому становлення адміністративного судочинства як окремої юрисдикційної діяльності спеціалізованих судів є не просто елементом удосконалення судової системи України та способом розвантаження судів загальної юрисдикції, а й ефективним механізмом судового захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
9. Адміністративні суди повинні забезпечувати права громадян шляхом перевірки законності діяльності органів публічної влади та сліжбових і посадових осіб, а не її доцільності. Контроль за доцільністю дій та рішень суб’єктів владних повноважень не входить до компетенції адміністративних судів та виходить за межі завдання адміністративного судочинства. Саме тому законодавство не передбачає можливості здійснення з боку адміністративних судів перевірки функціональної ефективності управлінської діяльності, інакше був би порушений принцип розподілу влади.
10. Ініціатива щодо перевірки правомірності реалізації владних управлінських функцій належить фізичним та юридичним особам. Таким чином, у переважній більшості випадків адміністративний суд внаслідок встановлення ним факту порушення права особи здійснює наступний судовий контроль. Особливим є контроль в адміністративних справах за зверненням органу влади (посадової особи). У цьому випадку суд реалізує попередній контроль, тобто надає упереджувальний захист правам, свободам та інтересам особи. Зокрема, суд адміністративної юрисдикції у зазначених справах повинен перевірити, чи не буде порушено або безпідставно обмежено права, свободи та інтереси осіб у разі задоволення адміністративного позову суб'єкта владних повноважень.
11. В умовах запровадження адміністративної юстиції в Україні особливої актуальності набуває вирішення питання про розмежування повноважень між загальними, господарськими та адміністративними судами. При вирішенні питання про віднесення правового спору до компетенції одного з судів загальної юрисдикції слід виходити з суб’єктного складу учасників спору і характеру спірних правовідносин. Зміст спірних правовідносин законодавець розкриває у нормах про компетенцію судів, причому при побудові таких правил у кожному із процесуальних актів використано різні прийоми формулювання юридичних норм. Визначаючи компетенцію судів загальної юрисдикції, законодавець використовує як абстрактний, так і казуїстичний прийоми юридичної техніки. Враховуючи те, що викладення номативного матеріалу у такий спосіб не призвело до розв’язання проблеми розмежування компетенції судів загальної юрисдикції, пропонується вирішення наведеної юрисдикційної про¬блеми з урахуванням не тільки суб'єктного складу учасників та характеру спірних право¬відносин, а також наявності в діях сторін приватного чи пуб¬лічного інтересу.
12. Одним з найбільш дискусійних питань у практиці адміністративного судочинства є відмежування адміністративного договору від господарського (цивільно-правового). Адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди. Тобто зі змісту
адміністративного договору вбачається наявність відносин влади і
підпорядкування, що відрізняє його від цивільних угод. Разом з тим, не всі угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів. У разі укладання цивільної угоди між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності договірні відносини між сторонами грунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Тому до адміністративних договорів не відносяться угоди, укладені за правилами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного або господарського законодавства.
13. Суб’єкт владних повноважень має право звернутися з адміністративним позовом до суду лише у випадках, встановлених законом. Причому вказані суб’єкти можуть бути позивачами в адміністративній справі тільки в межах наданих їм законодавством повноважень. Так, представники влади можуть звернутися до адміністративного суду у випадках, коли законом передбачено, що тільки ухвалення судового акта дозволяє їм повноцінно реалізувати надані повноваження. При цьому суд має перевіряти діяльність представників влади, а не оцінювати поведінку підвладних осіб. Також суб’єкти владних повноважень звертаються до судів адміністративної юрисдикції з позовами про застосування щодо підвладних осіб санкцій.
14. З аналізу роботи адміністративних су¬дів вбачається, що об'єктивними перешко¬дами в підвищенні якості судочинства є існуючі вади законодавства. Причому мова, перш за все, йде про недоліки проце¬суального законодавства. Одним з дієвих шляхів подолання цієї проблеми є зближення судових процедур та скорочення відмінностей у змісті правових норм. Іншими шляхами удосконалення законодавства у сфері здійснення судового контролю за діяльністю владних суб'єктів є приведення законів України у відповідність із КАС України та надання більш чіткого законодавчого визначення понять, які використовуються у цьому кодексі.
15. Ще однією проблемою, яка потребує законодавчого втручання є не¬достатня урегульованість процедур у діяль¬ності адміністративних органів. Зокрема, потрібно прийняти єдиний кодифікований акт, який би визначив повноваження і порядок діяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб та виконання ними визначених законом обов’язків, а також встановлював процедури розгляду адміністративних справ. У зв'язку з цим заслуговує на увагу проект Адміністративно-процедурного кодексу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07/ Андрійко Ольга Федорівна. – Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 1999. - 378 с.
2. Морщакова Т.Г., Ананиан Л.Л. Судебная реформа: Сборник обзоров / Морщакова Т.Г., Ананиан Л.Л. – М.; Изд-во ИНИОН АН СССР, 1990. - 95 с.
3. Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. / Футей Б. П. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 288 с.
4. Основы законодательства о судоустройстве СССР, союзных и автономных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1961. – № 50. – Ст. 526.
5. Конституция СССР// Ведомости Верховного Совета СССР. – 1977. – № 41. – Ст. 617.
6. Ремнев В. И. Социалистическая законность в государственном управлении / Ремнев В. И. – М.: Наука, 1979. – 302 с.
7. Конституція УРСР // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1978. – № 18. – Ст. 268.
8. Хаманева Н. Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти / Хаманева Н. Ю . – М. : Ин-т гос. и права Рос. АН, 1997. – 216 с.
9. О порядке обжалования в суд неправомерных действий должностных лиц, ущемляющих права граждан: Закон СССР от 30.06.1987 г. // Ведомости ВС СССР, - 1987. – № 26. – Ст. 388.
10. Про внесення доповнень і змін до Цивільного процесуального кодексу Української РСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 25.04.1988 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1988. - N 19. - Ст. 480.
11. О порядке обжалования в суд неправомерных действий органов государственного управления и должностных лиц, ущемляющих права граждан: Закон СССР от 02.11.1989 г. // Ведомости СНД и ВС СССР. – 1989. – № 20. – Ст. 416.
12. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: Монографія / Куйбіда Р. О. – К.: Атіка, 2004. – 288 с.
13. Селіванов А. О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин: Наук. видання / Селіванов А. О. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. – 68 с.
14. Стефанюк В. Судова система України та судова реформа / Стефанюк В. С. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.
15. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю. С. Шемшученка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. – 656 с.
16. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
17. Савицкий В. М. Организация судебной власти в Российской Федерации / Савицкий В. М. – М.: БЕК. – 1996. – 67 с.
18. Майданник О. Поняття і сутність парламентського контролю / Майданник О. О. // Право України. – 2004. – № 10. – С. 10-16.
19. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 24.04.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
20. Про статус суддів: Закон України від 15.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1992.- №33.- Ст. 471.
21. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1994.- №11.- Ст. 50.
22. Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 02.02.1994 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 22.- Ст. 140.
23. Про органи суддівського самоврядування: Закон України від 02.02.1994 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 22.- Ст. 138.
24. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01.12.1994 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1995.- №1.- Ст. 1.
25. Про внесення змін до статей 235, 236 та глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України : Закон України від 31.10.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – N 42. – Ст. 301.
26. Стефанюк В. Запровадження адміністративної юстиції в Україні / Стефанюк В. С. // Право України. – 1999. – № 7. – С. 5-12.
27. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: Монографія / Битяк Ю. П. – Х.: Право, 2005. – 304 с.
28. Про Конституційний Суд України: Закон України від 03.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1992.- N 33.- Ст.471.
29. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- N 49.- Ст.272.
30. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
31. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України: Закон України від 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 34-35. – Ст. 187; Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України : Закон України від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 44. – Ст. 234.
32. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
33. Пасенюк О. Реформування процесуального законодавства та проблеми реалізації нового Закону України “Про судоустрій України” / Пасенюк О. М. // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конференції 18 – 19 квітня 2002 р. – Х.: Нац. юрид. акад. України (Юрінком Інтер), 2002. – С. 22-28.
34. Про судоустрій України: Закон України від 17.02.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.
35. Сташис В.В. Завдання нового етапу судової реформи / Сташис В.В. // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конференції 18 – 19 квітня 2002 р. – Х.: Нац. юрид. акад. України (Юрінком Інтер), 2002. – С. 5-8.
36. Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України: Указ Президента України від 01.10.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 40. – Ст. 1856.
37. Стефанюк В. С. Запровадження адміністративних судів у рамках судово-правової реформи в Україні / Стефанюк В. С. // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конференції 18 – 19 квітня 2002 р. – Х.: Нац. юрид. акад. України (Юрінком Інтер), 2002. – С. 12-18.
38. Становлення судової влади на шляху побудови правової держави // Організація судової влади в Україні: перший аналіз нормативного змісту Закону України “Про судоустрій України” / За наук. ред. А. О. Селіванова. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 112 с.
39. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.07.1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21.- Ст. 32.
40. Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів: Указ Президента України від 16.11.2004 р. // Урядовий кур'єр вiд 24.11.2004 - № 224.
41. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, 37. – Ст. 446.
42. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. // Урядовий кур'єр вiд 10.12.2008 - № 232.
43. Маркс К., Енгельс Ф. // Соч. 2-е изд. Т. 19. – М., 1961. – Цит по: Шишкин В. И. Конституционное право на обжалование в суд действий должностных лиц / Шишкин В. И. – К.: Изд-во политической литературы Украины, 1990. – 128 с.
44. Кистяковский Б. А. Философия и социология права/ Кистяковский Б. А. // Сост., примеч., указ. В.В. Сапова. – СПб.: РХГИ, 1999. – 800 с.
45. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Вид. дім «Ін-Юре», 2002. – 668 с.
46. Студеникина М. С. Государственный контроль в сфере управления / Студеникина М. С. – М. : Юрид. лит., 1974. – 160 с.
47. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности / Горшенев В.М., Шахов И.Б. – М.: Юрид. лит., 1987. – 176с.
48. Чепурнова Н. М. Судебный контроль в Российской Федерации: проблемы методологии, теории и государственно-правовой практики / Чепурнова Н. М. – Ростов-н/Д.: Изд-во СКНЦ ВШ, 1999. – 224 с.
49. Юридический словарь. – М.: Госюриздат, 1953. – 784 с.
50. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні / Гаращук В. М. – Х.: Фоліо, 2002. – 171 с.
51. Лунев А. Е. Обеспечение законности в советском государственном управлении / Лунев А. Е. – М.: Юрид. лит., 1963. – 197 с.
52. Боннер А.Т., Квиткин В.Т. Судебный контроль в области государственного управления / Боннер А.Т., Квиткин В.Т. – М.: Изд-во МГУ, 1973. – 112 с.
53. Иванов В. В. Судебный контроль как способ обеспечения законности привлечения к административной ответственности / Иванов В. В. // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 10. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – С. 254-258.
54. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
55. Брынцев В. Д. Судебная власть (правосудие): Пути реформирования в Украине / Брынцев В. Д. – Х.: Ксилон, 1998. – 182 с.
56. Старилов Ю. Н. Административная юстиция: Теория, история, перспективы / Старилов Ю. Н. – М.: Изд-во «Норма», 2001. – 304 с.
57. Скитович В. В. Судебная власть как системное образование / Скитович В. В. // Правоведение. – 1997. – № 1. – С. 147-155.
58. Салищева Н. Г. Административный процесс в СССР / Салищева Н. Г. – М.: Юрид. лит., 1964. – 158 с.
59. Курылев С. В. Формы защиты и принудительного осуществления субъективных прав и право на иск / Курылев С. В. // Труды Иркутского университета», т. ХХІІ, серия юридическая. – 1957. – Вып. 3. – С. 170 – 174.
60. Державне управління в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. – К.: Ін-т держ. і права ім.В.М. Корецького, 1999. – 266 с.
61. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
62. Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 р. у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248–2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v006p710-97&%F1
63. Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник / Бахрах Д. Н. – М. : Норма, 2006. – 799 с.
64. Бурков А. Л. Судебная защита прав граждан от незаконных нормативных актов / Бурков А. Л. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2005. – 180 с.
65. Ремнев В. И. Социалистическая законность в государственом управлении / Ремнев В. И. – М.: Наука, 1979. – 302 с.
66. Strauss P. L., Rakoff T., Schotland R. A., Farina C. R. Gellhorn and Byse’s Administrative Law: cases and comments. – 9th ed. – N. Y.: The Foundation Press, Inc. Westbury, 1995. – 1105 р.
67. Black”s Law Dictionary Abridged. – 6th ed., 8th reprint. – Saint-Paul, Minnesota: West Publishing Co., 1998. – 1657 р.
68. Galligan D. J., Smilov D. M. Administrative Law in Central and Eastern Europe / Galligan D. J., Smilov D. M. – Budapest: Central Europe Univ. Press, 1999 – 427 р.
69. Gellhorn E., Boyer B. B. Administrative Law and Process / Gellhorn E., Boyer B. B. – 2nd ed.; 3rd reprint. – Saint-Paul, Minnesota: West Publishing Co, 1981. – 455 р.
70. Merryman J. The Civil Law Tradition / Merryman J. – Stanford, 1992. – P. 729-757.
71. Беляневич В. Е. Справи про визнання недійсним актів державних та інших органів в практиці арбітражних судів України: автореф. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Беляневич В. Е. – К.: Інформаційно-видавничий центр Тов. “Знання”, 2001. – 17 с.
72. Лозина-Лозинский М. А. Административная юстиция и преобразование Правительствующего Сената / Лозина-Лозинский М. А. // Журнал Министерства Юстиции. – 1907. – № 2 – С. 121-169.
73. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер` янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
74. Хаманева Н. Ю. Теоретические проблемы административно-правового спора / Хаманева Н. Ю. // Государство и право. – 1998. – № 12. – С. 29-36.
75. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Курс лекиій / изд-е 2-е, исправленное и дополненное / Комаров С. А. – М.: Манускрипт, 1996. – 312 с.
76. Селіванов А. О. Правові проблеми реалізації судової влади в адміністративному судочинстві України / Селіванов А. О. // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали наук.-практ. конференції 18-19 квітня 2002 р., Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 38-41.
77. Кобалевский В. Советское административное право / Административная юстиция: Конец ХІХ – начало ХХ века: Хрестоматия / Кобалевский В. – Ч. 2/ Сост. и вступит. ст. Ю. Н. Старилова. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2004. – 368 с.
78. Общая теория прав человека / Под ред. Е. А. Лукашевой. – М.: Норма, 1996. – 520 с.
79. Рождественский А. Теория субъективных публичных прав: Критико-систематическое исследование. Основные вопросы теории субъективных публичных прав / Рождественский А. – М.: Печ. А. И. Снегиревой, 1913. – 300 с.
80. Елистратов А. Понятие о публичном субъективном праве // Ученые записки Императорского лицея в память цесаревича Николая / Елистратов А. – Вып. VIII. – М., 1913. – с. 17.
81. Дурденевский В.Н. Субъективное право и его основное разделение / Дурденевский В.Н. // Правоведение. – 1994. – № 3. – С. 78-95.
82. Maurer H. Allgemeines Verwaltungsrecht / Maurer H.– Munchen: Verlag C. H. Beck, 2002. – 855 s.
83. Пасенюк О. Адміністративна юстиція : перші результати вправадження / Пасенюк О. // Юридичний вісник України. – 2005. – № 52. – С. 4.
84. Малько А. В. Субъективное право и законный интерес / Малько А. В. // Известия ВУЗов. Сер. Правоведение. – 1998. – №4. – С. 60-64.
85. Малько А. В. Субъективное право и законный интерес / Малько А. В. // Правоведение. – 2000. – № 3. – С. 35-48.
86. Битяк Ю. П. Становлення та шляхи забезпечення доступності правосуддя в адміністративному судочинстві / Битяк Ю. П. // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 1. – С. 51-60.
87. Bockenforde E. The Origin and Development of the Concept of the Rechtsstaat. – New York: Berg Publishers, 1992 – P. 67.
88. Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень) / Рабінович П. М. – Х.: Право, 1997. – 64 с.
89. Бурлай Е. Нормі права и правоотношения в социалистическом обществе / Бурлай Е. – К.: Наук. думка, 1987. – 90 с.
90. Козюбра М. Принцип верховенства права у конституційному правосудді / Козюбра М. // Закон і бізнес. – 2000. – № 17. – С. 10.
91. Заєць А. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування) / Заєць А. // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1. – С. 1-8.
92. Скрипнюк О. В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України / Скрипнюк О. В. – К.: Інститут держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України, 2000. – 600 с.
93. Рабінович П. М. Верховенство права (за матеріалами практики Страсбурзького суду та Конституційного суду України) / Рабінович П. М. // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 2. – С. 3-16.
94. Рабінович П. М., Федик С. Є. Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини / Рабінович П. М., Федик С. Є. – Львів: Астрон, 2004. – 124 с.
95. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) // Урядовий кур'єр вiд 17.11.2004 - № 219.

96. Гаджиев Г.А. Феномен судебного прецедента в России / Гаджиев Г.А. // Судебная практика как источник права. – М.: Юристъ, 2000. – С. 98-106.
97. Газье Ф. Роль судебной практики в развитии административного права Франции / Газье Ф. // СССР-Франция: Социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения / Академия наук СССР. Институт государства и права; Редкол.: С. А. Иванов и др. – М., 1987. – С. 53-63.
98. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського союзу: Навчальний посібник. – К.: КІС, 2004. – 260 с.
99. Європейський суд з прав людини. Базові матеріали. Застосування практики. – К.: Український Центр правничих студій, 2003. – 582 с.
100. Жуйков В. М. К вопросу о судебной практике как источнике права / Жуйков В. М. // Судебная практика как источник права. – М.: Юристъ, 2000. – С. 78-90.
101. Загайнова С. К. Судебный прецедент: проблемы правоприменения / Загайнова С. К. – М.: Норма, 2002. – 159 с.
102. Вступ до права Європейського Союзу: Навчальний посібник / В. Кернз. – К.: Знання, 2002. – 381 с.
103. Западная традиция права: Эпоха формирования. – М.: Издательство МГУ, 1994. – 592 с.
104. Блищенко И. П., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве/ Блищенко И. П., Дориа Ж. – 2-е изд., доп. – М.: МНИМП, 1999. – 472 с.
105. Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
106. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції: Закон України // Відомості Верховної Ради України - 1997. - № 40. - Ст. 263.
107. Речицкий В. Конституционализм. Украинский опыт / Речицкий В. – Х.: Фолио, 1998. – 160 с.
108. Головатий С. «Верховенство права» у розумінні українських вчених / Головатий С. // Українське право. – 2002. – № 1. – С. 8-27.
109. Козюбра М. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція / Козюбра М. // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. – № 4. – С. 25.
110. Погребняк С. Принцип верховенства права: деякі теоретичні проблеми / Погребняк С. // Вісник Академії правових наук. – 2006. – № 1. – с. 26-36.
111. Інтерв'ю з Миколою Козюброю, суддею Конституційного Суду України у відставці. Принцип верховенства права має нерозривно пов'язуватись із основними невідчужуваними правами людини, в яких матеріалізується ідея справедливості // Верховенство права. Законодавчий бюлетень. IREX U–Media. – 2005. – с. 5-12.
112. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) //Урядовий кур'єр вiд 15.12.2004 - № 239.
113. Административное право Украины: (Общая часть): Учеб. пособие / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй. - Х.: Одиссей, 1999. - 223 с.
114. Социалистическая законность и государственная дисциплина. – М.: 1975. – С. 145-217.
115. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
116. Проект Адміністративно-процесуального кодексу України, розроблений Центром політико-правових реформ / Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори-упорядники І.Б. Коліушко, P.O. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. — 536 с.
117. Бородін І. Про сутність адміністративної юстиції // Право України. – 2000. – № 2. – С. 16.
118. Саттарова З. З. Участие суда в исполнительном производстве: Автореф. дисс …канд. юрид. наук. – Оренбургск. ин-т Московск. гос. юрид. акад. – Оренбург: Изд. центр ОГАУ, 2004. – 30 с.
119. Чечот Д. М. Административная юстиция (теоретические проблемы). – Изд. ЛГУ., 1973. – С. 126.
120. Петухов Г. Е. Развитие компетенции суда по обеспечению законности в государственном управлении // Советское государство и право. – 1975. - № 3. – С. 116.
121. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
122. Про практику винесення судами окремих ухвал у кримінальних справах: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28.03.2008 р. // Вісник Верховного суду України. – 2008. – № 4. – С. 8.
123. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №№ 40-41, 42. - Ст.492.
124. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997р “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” . [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0007700-97&c.
125. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - N 6. – Ст.56.
126. Абдуллина З. К. Определения суда первой инстанции в советском гражданском процессе: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / З. К. Абдуллина. – МГУ им. М. В. Ломоносова. – М., 1964. – 18 с.
127. Пучинский З. К. Определения суда первой инстанции // Социалистическая законность. – 1956. – № 1. – С. 40.
128. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - додаток до N 51. - Ст.1122.
129. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 02.12.1992 р. “Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України”. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v1444800-92&c.
130. Про деякі питання підвідомчості справ господарськими судам: Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. № 04-5/120 // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 4. – С. 33.
131. Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.06.1988 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1077.827.0.
132. Пасенюк О. Адміністративна юстиція: перші результати впровадження: [Інтерв’ю Голови Вищого адміністративного суду України / розмову вела А. Домбругова] // Юридичний вісник України. – 2005. - № 52. – С. 4.
133. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху : Закон України від 24.09.2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 10 / № 10-11 /. – Ст. 137.
134. Administrative Law and Process. – 2nd ed.; 3rd reprint. – Saint-Paul, Minnesota: West Publishing Co, 1981. – 195 р.
135. Административное право зарубежных стран: Учебн. пособие. - М.: Спарк, 1996. – 229 с.
136. Administrative Procedure Act // Оffice of Protected Resourse. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http: // www.nmfs.noaa.gov.
137. Селіванов А. О. Адміністративне судочинство – новий інститут реалізації судової влади // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - № 10. – С. 3-5.
138. Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ: Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 // Вісник Вищого адміністративного суду України – 2008. – № 2. – С. 117.
139. Авер’янов В., Лук’янець Д., Педько Ю. Кодекс адміністративного судочинства України: необхідність і шляхи усунення концептуально-понятійних вад // Право України. – 2006. – № 3. – С. 10-11.
140. Коліушко І., Куйбіда Р. Адміністративні суди: бути чи не бути? Бути! // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2007. – № 1. – С. 27.
141. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”; [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1077.2951.0.
142. Луспеник Д. Д. Проблеми уніфікації та диференціації процедур у цивільному та адміністративному судочинстві // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнародної науково-практичної конференції (25-26 січня 2007 р.) / За заг. ред. проф. В. В. Комарова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – С. 55.
143. Нула Моул, Катарина Харби, Алексеева Л. Б. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод. Статья 6: Право на справедливое судебное разбирательство. Прецеденты и комментарии. – М.: Рос. акад. правосудия, 2001. –С. 284-304.
144. Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. N 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) поло¬жень частини 3 статті 120, частини 6 статті 234, частини 3 статті 236 КПК України (справа про розгляд судом окремих поста¬нов слідчого і прокурора) // Вісник Конституційного суду України – 2003. – № 1. – С. 24.
145. Смитюх А. Что такое процессуальные диверсии? // Юридична практика. – 2005. – № 1-2. – С. 12-13.
146. Игнатов Д. Как верно затянуть рассмотрение дела? // Юридична практика. – 2005. - № 16. – С. 11.
147. Шишкін В. Завдання адміністративного судочинства // Право України. – 2005. – № 11. – С. 12.
148. Проект Закону “Про внесення змін до статей 167 і 168 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо направлення судового рішення та обчислення строків подання заяви про апеляційне оскарження)”, підготовлений Ю. Р. Мірошниченко; [Електронний ресурс] // Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua.
149. Пасенюк О., Сорока М. Апеляційне та касаційне оскарження в адміністративному процесі: стадії процесу чи суб'єктивні конституційні права // Юридична практика. – 2007. - № 9. – С. 93.
150. Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України: Закон України від 16.03.2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 35. – Ст. 297.
151. Битяк Ю. П., Писаренко Н. Б. Законодавчі засади розмежування компетенції судів загальної юрисдикції // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнародної науково-практичної конференції (25-26 січня 2007 р.) / За заг. ред. проф. В. В. Комарова. – Х.: Нац. юр