ФОРМИ ТА СПОСОБИ ПРОТИДІЇ РОЗСЛІДУВАННЮ ЗЛОЧИНІВ І ЗАСОБИ ЇХ ПОДОЛАННЯ (за матеріалами кримінальних справ про вимагання, вчинені організованими групами, злочинними організаціями)

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Протидія як форма та спосіб впливу на процес
і результати розслідування злочинів 13
1.1. Поняття протидії та її форми на стадіях досудового слідства 13
1.2. Суб’єкти протидії розслідуванню вимагань, вчинених
організованою групою, злочинною організацією 37
1.3. Співвідношення способу злочину та способу приховування
злочину (за матеріалами кримінальних справ про вимагання,
вчинені організованими групами, злочинними організаціями) 50
1.4. Характеристика сучасних способів протидії розслідуванню
вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями 68

РОЗДІЛ 2. Нормативно-правові засади та криміналістичні засоби подолання протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями ............... 81
2.1. Аналітичний огляд розвитку нормативно-правового регулювання та досвіду правоохоронних органів щодо подолання протидії розслідуванню. 81
2.2. Засоби подолання протидії у формі приховування даних
про злочин і причетних до нього осіб ......................................................... 102
2.3. Засоби подолання протидії розслідуванню у формі втручання
в розслідування шляхом схиляння до прийняття рішень і провадження
слідчих дій, що не відповідають процесуальним вимогам ..........................140
2.4. Проблемні питання розвитку криміналістичного вчення
про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання 149

ВИСНОВКИ 165

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 171

ДОДАТКИ 200
ВСТУП

Актуальність теми. Реалізація положень Конституції України про побудову незалежної, демократичної, соціальної, правової держави на сучасному етапі потребує вирішення великої кількості різних проблем. Однією з них є подолання кризових явищ у розвиткові економіки України, які, з одного боку, породжують у різних сферах суспільних відносин поширення й зростання різних видів злочинів, а з іншого, обумовлюють необхідність удосконалення форм і методів боротьби з ними.
Дослідження інфраструктури злочинного світу показують, що процеси, які відбуваються в ньому, а особливо в тих сферах суспільних відносин, де діють організовані злочинні формування, загрожують конституційному ладу України. Сучасні організовані злочинні утворення спрямовують свою діяльність не тільки на засвоєння різних видів злочинного бізнесу (незаконна торгівля наркотиками, зброєю та боєприпасами, торгівля людьми, контрабанда, скоєння умисних убивств на замовлення, злочини у сфері господарської діяльності, вимагання тощо), завдаючи непоправної шкоди національній безпеці Української держави, але й паралельно з цим прагнуть створювати на державному й місцевому рівнях механізми, які б забезпечували їхню безпеку та захист злочинних інтересів, розробляють відповідну тактику підготування, здійснення й приховування своєї антисоціальної діяльності. На існуючу недосконалість правоохоронної системи держави, недостатнє законодавче й науково-методичне забезпечення правоохоронної діяльності, а отже, захисту прав і свобод людини звернено особливу увагу в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України №1376 від 25 грудня 2000 року, Указі Президента України №143 від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, а також в Указі Президента України № 84 від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією”. У цих та інших основоположних правових актах визначено напрямки й заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю й удосконалення діяльності правоохоронних органів, у тому числі їх структури, підвищення відповідальності за своєчасність і якість роботи, а також професіоналізму їх співробітників.
Однією з актуальних проблем як у минулому столітті, так і сьогодні, із вирішенням якої пов’язані оптимізація розслідування злочинів й удосконалення процесу доказування в складних кримінальних справах, є дослідження сутності й форм протидії зацікавлених осіб їх розкриттю та розслідуванню, а також діяльності слідчих органів у ході провадження досудового розслідування. Важливим також є вивчення особливості відображення способів впливу протидіючих суб’єктів на певні носії інформації, яка має доказове значення, а також розроблення методів виявлення, нейтралізації та попередження протидії розслідуванню. Аналіз літературних джерел свідчить, що першим наприкінці XIX ст. на цю проблему звернув увагу Г. Гросс у “Керівництві для судових слідчих, чинів загальної й жандармської поліції та інших”. У цій роботі він, зокрема, описав типові для того часу способи приховування крадіжок, шахрайств і умисних убивств, характерні сліди їх застосування, а також природу неправдивих показань свідків і обвинувачених. З урахуванням їх особливостей Г. Гросс запропонував методи їх виявлення, подолання й використання знань про них у слідчій практиці. Протягом більше ніж століття розвитку криміналістики питання протидії розслідуванню привертали увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних криміналістів. На початку ХX ст. – Е. Анушат, А.Вейнгарт, В. Давидов, С.М. Трегубов, В.І. Громов, І.М. Якімов, аж до останніх десятиліть XX ст. – В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, А.Ф. Волобуєв, О.Ф. Долженков, А.В. Дулов, В.Г. Гончаренко, С.Ю. Журавльов, Г.Г. Зуйков, А.В. Іщенко, В.М. Карагодін, Н.С. Карпов, І.П. Козаченко, В.П. Колмаков, В.О. Коновалова, В.П. Корж, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Т. Нор, В.О. Образцов, В.А. Овечкін, Ф.М. Сокиран, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шуміло та ін.
Однак, як показує аналіз опублікованих праць із цієї проблеми, у теорії криміналістики дотепер не вироблено загальноприйнятого визначення поняття діяльності злочинців та інших зацікавлених осіб щодо протидії розслідуванню. Із часу видання Г. Гроссом “Керівництва для судових слідчих як системи криміналістики” (1898 р.) у публікаціях різних авторів здебільшого розглядаються види прояву протидії розслідуванню – інсценування, давання неправдивих показань, відмова від давання показань, неправдиве алібі, неґативні обставини тощо. Поряд із цим описуються переважно загальні рекомендації щодо виявлення, нейтралізації й попередження відомих у слідчій практиці форм протидії розслідуванню безвідносно до певного виду, групи злочинів, зокрема вимагань – одного з найпоширеніших злочинів, вчинюваних організованими групами, злочинними організаціями. Об’єктивну й досить точну характеристику сучасного стану криміналістичного забезпечення діяльності правоохоронних органів з подолання протидії розслідуванню дав Р.С. Бєлкін. Він зазначив, що на сьогодні серйозних наукових розробок у цій галузі мало, незважаючи на особливу актуальність і гостроту проблеми протидії розслідуванню. У зв’язку з появою у злочинців більш широких можливостей протидії процесу розслідування назріла нагальна потреба переосмислення її змісту й сутності, розроблення комплексних методів боротьби з нею [44] . Актуальність зазначених аспектів досліджуваної проблеми, їх недостатнє висвітлення в кримінально-правовій, кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі, а також досвід роботи автора слідчим і викладачем кафедри криміналістики стали визначальними умовами при виборі теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації передбачено планом Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України, напрям дослідження узгоджується з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року, а також Указами Президента № 143 від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” і № 84 від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією”.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі порівняльного аналізу опублікованих у спеціальній літературі понять діяльності людини, яка виявляється системою дій, спрямованих на досягнення мети, й злочину, згідно із ст. 11 КК України, та узагальнення кримінальних справ визначити: а) поняттяутворюючі ознаки протидії розслідуванню як своєрідної сукупності умисних дій, що вчиняються з метою перешкоджання розкриттю злочинів і встановленню істини в кримінальних справах; б) форми і способи протидії, та розкрити їх зміст; в) сучасний стан та особливості застосування нормативно-правових заходів і криміналістичних засобів подолання протидії розслідуванню на матеріалах кримінальних справ про вимагання (ст. 189 КК України), вчинені організованими групами, злочинними організаціями.
Зазначена мета дослідження конкретизується такими задачами:
1) розроблення програми-анкети і вивчення відповідно до неї кримінальних справ про вимагання, вчинені організованими групами, злочинними організаціями на території Луганської та інших областей України, а також проведення з питань теми опитування слідчих, які їх розслідували; 2) на основі аналітичного огляду літератури та матеріалів слідчої практики: а) розкриття змісту протидії як своєрідного різновиду злочинної діяльності організованих злочинних утворень, її типових форм і способів, криміналістична характеристика суб’єктів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями; б) встановлення наявності зв’язків між способами вчинення вимагань організованою групою, злочинною організацією та способами приховування цих злочинів, опис їх істотних ознак; 3) особливості відображення (сліди) окремих способів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, і опис їх характерних ознак; 4) сучасний стан нормативно-правового і криміналістичного забезпечення органів досудового слідства відповідними засобами подолання протидії розслідуванню злочинів, у тому числі, передбачених ст. 189 КК України; 5) систематизація на основі вивчення спеціальної літератури та матеріалів слідчої практики методів і прийомів виявлення, нейтралізації та попередження окремих способів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, і розроблення рекомендацій щодо подальшого їх застосування відповідно до вимог кримінального, кримінально-процесуального й адміністративного законодавства України; 6) з’ясування ступеня розробленості наукових основ учення про протидію розслідуванню злочинів і теоретико-практичного значення його положень для подальшого вдосконалення криміналістичних методик розслідування окремих видів злочинів.
Об’єктом дослідження є умисні дії зацікавлених осіб, спрямовані на перешкоджання встановленню обставин вчинення злочину і збиранню доказів, та правові передумови і криміналістичні засоби їх подолання в процесі досудового слідства.
Предметом дослідження є форми та способи протидії розслідуванню вимагань (ст. 189 КК України), вчинених організованими групами, злочинними організаціями, ефективність заходів і методів їх подолання за матеріалами слідчої практики ОВС України.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають: положення матеріалістичної діалектики про пізнання соціальних явищ і процесів, взаємодії об’єктів і закономірностей їх відображення; комплексний міжгалузевий підхід до вивчення явищ протидії розслідуванню з використанням даних філософії, логіки, соціології, психології (загальної, соціальної та юридичної), кримінального, адміністративного, кримінально-процесуального права та криміналістики. Для вирішення задач за темою дослідження використовувалися: а) загальнонаукові методи (спостереження, опису, порівняння, класифікації) – для визначення типових ознак форм та способів протидії розслідуванню вимагань, характерних для вчинення їх організованими злочинними утвореннями; б) історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний і порівняльний методи – для вивчення розвитку уявлень про протидію розслідуванню злочинів і нормативно-правового регулювання заходів щодо її подолання (адміністративних, кримінально-правових, кримінально-процесуальних), для узагальнення матеріалів кримінальних справ з метою виділення форм і способів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, типізації їх істотних ознак; в) соціологічний (анкетування й інтерв’ювання) – для опитування слідчих, оперативних працівників та інших респондентів за спеціально розробленою анкетою, яке дозволило з’ясувати їх уявлення про протидію розслідуванню злочинів і недоліки щодо її подолання; г) статистичні методи (групування, зведення, аналізу кількісних показників) – для обґрунтування висновків за результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ й опитування окремих груп респондентів, з’ясування наявності взаємозв’язків між формами та способами вчинення вимагань і способами їх приховування. За темою дослідження проведено опитування у формі анкетування 250 працівників органів МВС України (150 слідчих і 100 оперативних працівників) та інтерв’ювання 200 респондентів – громадян України. Вивчено 102 кримінальні справи про вимагання, вчинені організованими групами, злочинними організаціями на території Луганської, Донецької, Харківської областей за період з 1992 по 2002 рік, здійснено інтерв’ювання 21 слідчого, які розслідували вивчені нами кримінальні справи про вимагання, вчинені організованими групами, злочинними організаціями.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою у вітчизняній літературі монографічною працею, у якій висвітлено форми та способи протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями. На підставі аналізу емпіричних даних, вивчення нормативно-правових актів і опублікованої літератури в дисертації викладено такі положення, висновки й рекомендації, що, на думку автора, складають у ній новизну: 1) критичний огляд розвитку уявлень про природу і сутність протидії розслідуванню як своєрідного різновиду злочинної діяльності, спрямованої на перешкоджання встановленню в процесі провадження в кримінальній справі обставин конкретного злочину та винності осіб, які його вчинили; 2) виділені на підставі вивчених матеріалів слідчої практики типові сучасні форми та способи протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями; 3) криміналістична характеристика суб’єктів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями; 4) встановлені види зв’язків між способами вчинення вимагання і способами його приховування; 5) критична оцінка сучасного нормативно-правового забезпечення подолання протидії розслідуванню вимагань (ст. 189 КК України) особами, які здійснюють розслідування цих кримінальних справ; 6) систематизація норм, що складають сучасний міжгалузевий правовий інститут подолання протидії розслідуванню; 7) визначена структура діяльності слідчого з подолання протидії розслідуванню, яку складають етапи виявлення, нейтралізації, попередження протидії, а також цілі й завдання кожного з цих етапів; 8) класифікація методів і прийомів придатних для виявлення, нейтралізації та попередження протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, у формі приховування даних про злочин і причетних до нього осіб, а також у формі втручання в розслідування шляхом схиляння до прийняття рішень і провадження слідчих дій, які не відповідають вимогам норм кримінально-процесуального законодавства; 9) обґрунтування необхідності поглибленої розробки основ криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що висвітлені в ній положення криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання спрямовані на вдосконалення слідчої практики. На підставі цих положень досліджено й описано форми, способи, суб’єкти протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, а також розроблено рекомендації щодо її подолання при провадженні в конкретних кримінальних справах. Більшість положень і рекомендацій дисертації мають прикладний характер і спрямовані на використання їх працівниками органів дізнання та слідства. Аналітичні огляди за темою дослідження можуть бути використані в юридичних навчальних закладах у процесі викладання курсу криміналістики, у ході вивчення спецкурсу "Основи криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання" і написання науково-практичних посібників з методики розслідування окремих видів злочинів, що вчиняються організованими злочинними утвореннями. Тематичні огляди літературних джерел, узагальнення слідчої практики й основні положення дослідження в 2002-2003 роках, як видно з одержаних підтверджень (див. Додаток Д), було впроваджено у навчальний процес у вищих навчальних закладах системи МВС України: 1) у Луганській академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України результати дисертації використано під час складання навчальної програми, лекційного курсу, планів семінарських і практичних занять з “Криміналістики”, спецкурсів “Боротьба з протидією розслідуванню злочинів”, “Організація розслідування злочинів”; 2) у Юридичній академії внутрішніх справ України розроблений здобувачем спецкурс “Боротьба з протидією розслідуванню злочинів” включено до навчального плану підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “маґістр”; 3) у Донецькому інституті внутрішніх справ МВС України основні положення дослідження використовуються під час викладання спецкурсу “Організація розкриття та розслідування злочинів”; 4) в Одеському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ – у ході викладання “Криміналістики” і спецкурсу “Організація розкриття та розслідування злочинів”; 5) у Кримському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ – у процесі викладання “Спеціального курсу з криміналістики”.
Особистий внесок здобувача. У співавторстві з В.К. Лисиченком написано статтю, у якій дисертант виклав положення про структуру криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів, а також про правові заходи і криміналістичні засоби подолання протидії розслідуванню, що становить 50% від обсягу статті.
Апробація результатів дослідження. Положення дисертації було апробовано у вигляді наукових повідомлень на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, березень 2001 року), міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (Луганськ, травень 2002 року), “круглому столі” з участю заступників начальників ГУМВС, УМВС України – начальників слідчих управлінь (відділів) за темою “Місце і роль органів досудового слідства в системі кримінального судочинства України та шляхи його реформування” (Київ, січень 2003 року), а також обговорено на засіданнях кафедри криміналістики Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України.
Публікації. Результати за темою дослідження опубліковані в семи публікаціях у збірниках, які включені до переліку фахових видань. Крім цього у співавторстві опубліковані стаття, навчальний посібник і методичні рекомендації.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів і восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 246 сторінок, із яких основний текст – 170 сторінок. Список використаних джерел становить 29 сторінок (308 найменувань). Додатки містяться на 47 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Аналіз літературних джерел, слідчої практики, чинного кримінального й адміністративного законодавства України свідчить, що протидію розслідуванню злочинів слід розглядати як своєрідний вид цілеспрямованої активності суб'єктів злочину та інших зацікавлених осіб, яка виражається у вигляді одинично вчинюваних умисних дій або у вигляді структурно-складної умисної діяльності, спрямованої на приховування, зміну, знищення інформації, що має доказове значення, а також її носіїв, з метою перешкоджання встановленню обставин вчиненого злочину та винності причетних до нього осіб. Вирізнення й опис форм і способів протидії, які зустрічаються при розслідуванні окремих видів злочинів, зокрема вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, дозволили показати розмаїтість проявів цього своєрідного виду умисної протиправної діяльності, що перешкоджає об’єктивному, повному й усебічному встановленню обставин вчинення злочину.
2. Дослідження протидії розслідуванню вимагань, вчинених ОЗФ, як своєрідного виду злочинної діяльності дало змогу виділити й описати суб'єктивні й об'єктивні елементи, що складають його структуру. До суб’єктивних елементів відносяться: 1) суб’єкт протидії, яким при розслідуванні вимагань, вчинених організованою групою, злочинною організацією, можуть виступати: організоване злочинне формування; окремі підозрювані (обвинувачені), члени ОЗФ; близькі родичі, знайомі підозрюваних (обвинувачених) членів ОЗФ; потерпілі, свідки; захисники; особи, які здійснюють і беруть участь у розслідуванні кримінальної справи (слідчі, працівники органу дізнання, фахівці, експерти й ін.); начальники слідчих підрозділів, органів дізнання, прокурори, судді, посадові особи органів державної влади; 2) мотив. Рушійною силою дій протидіючої особи при розслідуванні вимагань можуть бути мотиви особистої безпеки, користі, неприязного ставлення до правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у процесі розслідування. Умови виникнення цих мотивів для конкретних суб’єктів протидії різні. Так, мотив особистої безпеки може виникати не тільки в злочинців, які прагнуть уникнути кримінальної відповідальності, але й у потерпілих, свідків, інших учасників розслідування, коли, наприклад, на них самих або членів їх сімей чиниться фізичний вплив для схилення їх до відмови від раніше даних показань. Користь може впливати на прийняття рішення про здійснення впливу на розслідування в корумпованих організованим злочинним формуванням посадових осіб органів влади, у підкуплених злочинцями свідків-очевидців тощо. Мотиви неприязного ставлення до правоохоронних органів чи до осіб, які беруть участь у розслідуванні, можуть бути результатом вироблення життєвої позиції особи стосовно до них; 3) мета. Процес цілеутворення при протидії розслідуванню полягає в поставленні загальної мети – перешкоджання встановленню даних про обставини події злочину – і поділі її на проміжні (окремі) для кожного акту протидії (ввести в оману слідчого шляхом давання продуманих неправдивих показань, підкупити свідків-очевидців, щоб схилити їх до давання неправдивих показань і т.ін.); 4) умисел, який виступає як об’єднуючий елемент мотивів і цілей діяльності протидіючого суб’єкта. Перебуваючи в стані психічної напруженості, викликаному погрозою притягнення до відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільної, дисциплінарної), впливом інших осіб, зацікавленістю отримати матеріальні й інші блага протидіюча суб’єкт усвідомлено приймає рішення про вчинення діянь, спрямованих на перешкоджання розслідуванню злочину, конкретизує безпосередні цілі й обирає спосіб їх досягнення. Об’єктивними елементами протидії є: 1) об’єкт протидії. Об’єктами протидії розслідуванні вимагань, вчинених ОЗФ, як свідчать кримінальні справи, можуть бути: фізична особа (потерпілі, свідки, підозрюваний, обвинувачений, експерт, фахівець, оперативний працівник, дізнавач, слідчий, їх керівники, прокурор, члени їх сімей) або матеріальний носій інформації, що має доказове значення (знаряддя, засоби, сліди вчинення злочину); 2) спосіб протидії – умисна дія, спрямована на перешкоджання виявленню, фіксації й вилученню фактичних даних про подію злочину шляхом їх утаювання, фальсифікації, впливу на їх носії, схилення інших осіб до таких дій, і здійснювана підозрюваними (обвинуваченими), членами ОЗФ, яких не притягнуто до кримінальної відповідальності, та іншими зацікавленими особами (родичами, знайомими членів ОЗФ, захисниками, корумпованими посадовими особами правоохоронних органів, органів державної влади та управління) у зв’язку з виявленням і розслідуванням конкретного злочинного діяння; 3) місце і час вчинення протидії, якими можуть бути місце й час вчинення вимагання ОЗФ, провадження слідчої дії, впливу на носії інформації, що має доказове значення.
3. У формуванні уявлення про природу протидії розслідуванню вимагань, вчинених ОЗФ, важливим є виділення й вивчення причиново-наслідкових, просторово-часових і кореляційних зв’язків між способом вчинення вимагання та способами приховування даних про обставини його події. Установлені в ході дослідження вимагань зв’язки між елементами способу вимагання мають не тільки теоретичне значення для опису елементів криміналістичної характеристики й розроблення тактичних рекомендацій щодо провадження слідчих дій у ситуації протидії розслідуванню, але й практичне - для виявлення і оцінки інформації, що має доказове значення, про обставини події вимагання.
4. Порівняльний аналіз чинного міжнародного та вітчизняного законодавства на предмет правового забезпечення подолання протидії розслідуванню злочинів дозволив виокремити сукупність норм, які визначають: 1) правовий стан осіб, які беруть участь у розслідуванні злочинів; 2) порядок провадження в кримінальних справах при протидії розслідуванню злочину; 3) відповідальність за перешкоджання процесу розслідування злочину; 4) заходи щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Загальний для цих норм предмет правового реґулювання, яким виступають відносини, що виникають між особою, котра здійснює розслідування злочину, і особою, котра перешкоджає його розслідуванню і наступному судовому розгляду кримінальних справ, дозволив об’єднати їх у міжгалузевий правовий інститут подолання протидії розслідуванню злочинів. Що сприяє подальшому вдосконаленню законодавства та посиленню заходів подолання та профілактики протидії розслідуванню.
5. На підставі узагальнення літератури, слідчої практики, опитування слідчих, які розслідували кримінальні справи про вимагання, вчинені організованими групами, злочинними організаціями, з питань подолання протидії розслідуванню у формі приховування даних про подію вимагання та причетних до нього осіб та схилення до прийняття рішень і провадження слідчих дій, що не відповідають процесуальним вимогам, виділено групи методів та прийомів з виявлення (описання, аналіз, моделювання, прогнозування), нейтралізації (психологічного впливу, припинення психічного та фізичного впливу на учасників розслідування злочину з боку зацікавлених осіб, відновлення інформації, що має доказове значення) й попередження протидії розслідуванню (забезпечення фізичної безпеки учасників окремої слідчої дії, запобігання заяві з боку зацікавлених осіб про “незаконні” методи розслідування злочину, запобігання обміну інформацією між співучасниками).
6. Використання положень про негативні обставини як реальні матеріальні відображення (сліди) реальних явищ в обстановці місця події та прояви дисимуляції в поведінці причетних до злочину осіб, які спостерігаються в ході слідчих дій як такі, що не узгоджуються із встановленими фактичними даними про конкретну подію, дало змогу сформулювати пропозиції про вдосконалення методів їх виявлення, фіксації і використання при проведенні окремих слідчих дій (огляду, обшуку, допиту і інших). Зокрема, у протоколі огляду місця події, освідування, огляду предметів це може здійснюватися як шляхом безпосереднього опису стану предметів, тіла людини, слідів на них, їх взаємного розташування в матеріальній обстановці місця події, яке показує їх невідповідність до розслідуваної події або її окремих обставин, так і шляхом указівки на відсутність певних предметів, слідів, що повинні були бути або могли залишитися в результаті вчинення злочину певним способом. У протоколах допитів, очних ставок фіксація виявлених неґативних обставин здійснюється за допомогою поставлення питань, що відбивають наявні суперечності як у показаннях допитуваного, так і між його показаннями та показаннями інших осіб, і питань, спрямованих на з’ясування спостережуваних слідчим емоційних реакцій допитуваного на пред’явлені речові докази, висновки експертизи, оголошені показання.
7. Недостатня визначеність в чинному КПК принципів процесуальної самостійності і незалежності осіб, які проводять дізнання, потребує унормування порядку опротестування дізнавачами спірних вказівок прокурора та начальника органу дізнання в конкретних кримінальних справах.
8. Реально існуючі явища протидії розслідуванню злочинів та явища, що супроводжують процес подолання протидії розслідуванню та пов’язані із взаємодією протидіючих осіб з особами, котрі здійснюють розслідування, потреба забезпечення системного викладу одержуваних знань про ці явища, розроблення засобів їх подолання дають підстави для висновку про необхідність формування криміналістичного вчення про протидію розслідуванню та способи її подолання. На обґрунтування цієї позиції в дисертації запропоновано структуру вчення про протидію розслідуванню, яка складається з теоретичних основ учення про протидію розслідуванню (тобто об’єкт і предмет дослідження; які криміналістичні вчення й теорії мають схожі з ним об’єкти й предмети дослідження, є більш загальними чи базовими стосовно цього вчення; цілі, що досягаються, і завдання, що одержують своє вирішення в рамках учення про протидію розслідуванню; функції цього вчення, виходячи із завдань криміналістики; методологія вчення про протидію розслідуванню); системи понять, яка описує протидію розслідуванню та її подолання; класифікації форм і способів протидії розслідуванню злочинів; системи правових і криміналістичних засобів подолання різних способів протидії розслідуванню. Накопичення емпіричного матеріалу про форми і способи протидії розслідуванню окремих видів злочинів (насильницьких, корисливих, корисливо-насильницьких) і його узагальнення, на думку автора, є науково-практичною базою для подальшого поглиблення основ криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання і вдосконалення, з урахуванням них, типових методик розслідування окремих видів злочинів, що вчиняються конкретними особами, їх групами і злочинними організаціями.