ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

brief description

Львівський національний університет
імені Івана Франка

На правах рукопису

Булик-Верхола Софія Зіновіївна
УДК 78 (038): 81’374

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК
УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кочан Ірина Миколаївна,
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри української мови
Львівського національного університету
імені Івана Франка

Львів 2003

ЗМІСТ

Список скорочень ...........3
ВСТУП ............4
РОЗДІЛ 1. Історія формування української музичної термінології .12
РОЗДІЛ 2. Лексико-семантична характеристика української музичної термінології .......................................................................71
2.1. Основні тематичні групи сучасної української музичної термінології .......71
2.2. Полісемія та омонімія в українській музичній термінології.........................80
2.3. Синонімія в українській музичній термінології.............................................90
2.4. Антонімія в українській музичній термінології .....................98
2.5. Зміни у складі української музичної термінології....................106
РОЗДІЛ 3. Структурна, граматична та генетична характеристики української музичної термінології .............................111
3.1. Структурна характеристика української музичної термінології ...............111
3.2. Граматична характеристика української музичної термінології ................115
3.3. Джерела поповнення української музичної термінології ....................119
3.3.1. Використання вторинної номінації для називання музичних понять.. ...120
3.3.2. Використання наявних у мові словотворчих моделей для творення музичних термінів ..............................124
3.3.3. Використання аналітичного способу для творення музичних термінів .134
3.3.4. Використання запозичень з інших мов для називання музичних понять138
3.3.5. Використання діалектної лексики для найменування музичних понять 154
ВИСНОВКИ ...........167
Список джерел ........175
Список літератури ..........183
Індекс музичних назв....... ..........209

ВСТУП

Упродовж останніх десятиліть українська термінологія є об’єктом широкого зацікавлення науковців, які досліджують її в синхронному та діахронному аспектах з метою впорядкування та систематизації.
Вивчення галузевих терміносистем зумовлене екстралінгвальними (культурними, соціально-історичними, психологічними) та інтралінгвальними (внутрішньомовними та міжмовними) чинниками. Після надання українській мові державного статусу актуальними завданнями мовознавства є створення і впорядкування терміносистем, міжнародне узгодження термінів, теорія і методика термінологічної роботи. Дослідження галузевих термінологій пов’язані з розглядом вузькоспеціальних питань про зміст та історію тієї чи іншої науки, з вирішенням загальних проблем лексикології, дериватології, граматики та історії літературної мови, а також найбільш складних проблем загального мовознавства (проблеми знака, значення, слова і поняття).
В українському мовознавстві знаходимо значну кількість праць, присвячених дослідженню галузевих термінологій біологічної (Л.Симоненко), ботанічної (І.Сабадош), будівельної (В.Марченко), виноградарської (Ж.Красножан), військової (Т.Михайленко, Л.Мурашко, Я.Яремко), геологічної (М.Годована), гідромеліоративної (Л.Малевич), граматичної (Н.Москаленко), друкарської (Е.Огар), економічної (Т.Панько), образотворчої (Б.Михайлишин), педагогічної (М.Розумейко), психологічної (Л.Веклинець), радіотехнічної (І.Кочан), ринкових відносин (О.Покровська), риторичної (З.Куньч), соціально-політичної (А.Бурячок), спортивної (М.Паночко), театральної (А.Костюк), фізичної (В.Пілецький, І.Процик), філософської (М.Жовтобрюх, Д.Кирик), хімічної (Г.Наконечна), хореографічної (Н.Мацієвська), художнього розпису (Ю.Рисіч), церковної (С.Бібла), юридичної (О.Сербенська) та ін.
Актуальність теми дослідження. Музична термінологія однин із значних за обсягом пластів спеціальної лексики, вона має свої специфічні особливості, а також риси, що поєднують її з терміносистемами інших галузей та із загальновживаними словами.
Українська музична термінологія ще не була предметом системного діахронно-синхронного наукового лінгвістичного дослідження. Актуальність теми зумовлена необхідністю простежити формування, розвиток, а також сучасний стан української музичної термінології, з’ясувати теоретичні засади її вироблення, унормувати музичну терміносистему та обґрунтувати шляхи термінотворення у цій галузі.
Cучасна українська музична термінологія містить велику кількість окремих слів і словосполучень, які називають різноманітні предмети і явища, пов’язані з цим видом мистецтва. За нашими попередніми підрахунками, вона становить понад 5 тисяч одиниць, з яких лише незначну частину подано і пояснено у словниках. Визначити межі музичної термінології та назвати точну кількість термінів важко, оскільки вони створені різними народами світу і формувалися протягом багатьох віків. Тому в українській музичній терміносистемі маємо нашарування різних історичних епох і значну кількість запозичень.
В українському мовознавстві недостатньо вивчено початкові періоди формування музичної термінології, цьому питанню присвячено лише дослідження О.Горбача З історії української церковно-музичної термінології”, у якому автор скрупульозно аналізує музичну лексику, зафіксовану в писемних джерелах ХІ-ХVІІІ ст.
У 60-70-х роках З.Булик працював над дисертацією Музична термінолексика сучасної української мови”, проте, на жаль, ця наукова робота не була завершена. Дослідник активно брав участь у діалектологічних експедиціях, збирав матеріали до Діалектологічного атласу української мови, читав лекції з української діалектології, тому в центрі його зацікавлень була діалектна музична термінолексика.
З.Булик характеризує лексико-семантичні особливості діалектних музичних термінів у статтях: Бойківські назви смичкових інструментів”, Назви народних музичних інструментів та їх деталей у мові населення українських Карпат (Бойківщина, Гуцульщина)”, Народні музичні інструменти”. Важливим у дослідженнях є зіставлення музичних назв Бойківщини і Гуцульщини з найменуваннями тих самих реалій в інших діалектах, наприклад: басоля (Слобожанщина), підбасок (Поділля), бас, варвара, гук, бамбір (Бойківщина).
Наступний аспект досліджень З.В.Булика словотвір музичної термінолексики. Цю проблему автор розглядає у статтях Словотвір назв діячів у музичній лексиці української мови”, Лексико-словотвірна будова бойківських і гуцульських назв музичного інструментарію”, Словотвір бойківської музичної лексики”, Суфіксальний словотвір музичної лексики у сучасних східнослов’янських мовах”. У цих статтях дослідник аналізує способи творення назв інструментів та назв діячів у галузі музики. Структурно-граматичні особливості сучасних українських музичних термінів автор розкриває у статті Характеристика словотвірних структур української музичної лексики”.
Окремі аспекти музичної термінології фрагментарно аналізують В.Ярмак і М.Шекера. Зокрема, стаття В.Ярмак Мовностилістичне функціонування музичної термінології у сучасній українській поезії” присвячена розгляду музичних термінів у поезіях Л.Костенко, І.Драча, Б.Олійника. У розвідці З історії назв музичних інструментів (кобза, бандура, ліра, волинка)” М.Шекера подає етимологічні розвідки про вказані музичні назви. Певні спостереження над музичною термінологією наведено у колективній монографії Т.Панько, І.Кочан, Г.Мацюк Українське термінознавство”.
У 90-х роках І.Саєвич розглядає проблеми російської музичної термінології, в окремих випадках зіставляючи її з українською. Наукові узагальнення мовознавець викладає у дисертаційній роботі на тему Назви музичних інструментів у сучасній російській мові: функціональний та культурологічний аспекти”. Специфіку назв музичних інструментів І.Саєвич виявляє у статтях До проблеми типології артефактів (на прикладі емпіричної класифікації назв музичних інструментів)”, Поетика назв музичних інструментів у системі лексичних запозичень з української мови (на прикладі повісті В.Короленка Сліпий музикант”)”, Національно-культурний компонент у семантиці назв музичних інструментів”, Антропоцентризм мікросистеми назв музичних інструментів і категорія оцінки (на матеріалі російської та української мов)”.
Ґрунтовно та різноаспектно розглядали музичну термінологію російські вчені (Ж.Назарова, Ш.Самушиа, В.Філіппов), польські (Г.Домбковський, К.Пісаркова), німецькі (Г.Еґґебрехт) та ін.
Пропонована робота перша спроба системного вивчення процесу формування і розвитку української музичної термінології, її лексико-семантичних, словотвірних особливостей та структурно-граматичної будови.
Музична термінологія української мови становить терміносистему, тобто впорядковану сукупність термінів, між якими „існує обов’язковий та тривкий зв’язок”[1]. Ядром музичної терміносистеми є музичні терміни слова або словосполучення, які співвідносяться з музичними поняттями, мають наукові визначення і „вступають у системні відношення з іншими подібними одиницями мови, утворюючи разом з ними особливу систему термінологію”[2].
У мовознавчій літературі знаходимо різне трактування понять „термінологія” і „термінологічна лексика”: 1) термінологія і термінологічна лексика це тотожні поняття[3]; 2) термінологія це „частина термінологічної лексики, нормативна, штучно оброблена, свідомо відібрана й затверджена з метою правильного професійного спілкування або просто загальноприйнята термінологічна лексика”[4]; 3) термінологічна лексика містить терміноїди лексичні одиниці, які або ще не стали термінами, або не задовільняють вимоги, поставлені до термінів, або вживаються в нетермінологічних матеріалах і, в результаті втрати термінної функції, фактично детермінологізуються і перестають бути термінами[5].
У дисертації використовуємо поняття музичної термінології як сукупності термінів, пов’язаних з системою музичних понять. Цей пласт лексики піддається свідомому регулюванню та впорядкуванню. Термінною лексикою називаємо сукупність фахових слів, які перебувають на периферії термінології, вони втрачають чіткість системи, можуть уживатися і як побутові, загальновживані слова. У музичній термінолексиці відсутні чіткі дефініції назв, наявна значна кількість синонімів. У межах музичної термінолексики перебувають діалектні найменування, застарілі назви, професіоналізми. Дослідники спорадично використовують названі пласти лексики у наукових музикознавчих працях та словниках, ширше застосовується термінолексика в розмовному, публіцистичному та художньому стилях української мови.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію написано згідно з темою кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка „Лексико-граматична система української мови”. Робота продовжує і розвиває традиції Львівської термінологічної школи.
Об’єктом дослідження є процес формування і розвитку української музичної термінології.
Предметом дослідження є українські музичні терміни, зафіксовані у словниках різних типів, у музикознавчих та етнографічних працях.
Мета дослідження простежити історію формування і розвитку української музичної термінології, з’ясувати основні джерела її поповнення на етапах зародження, становлення і розвитку, виявити провідні тенденції відбору термінів та їх використання у музикознавчій літературі.
Поставлена мета визначає такі завдання роботи:
охарактеризувати основні періоди становлення і розвитку української музичної термінології, з’ясувати провідні тенденції термінотворення на кожному з досліджуваних історичних етапів;
виявити лексико-семантичні особливості музичної термінології української мови;
розглянути структурно-граматичну будову музичних термінів української мови;
проаналізувати джерела поповнення української музичної термінології, ввести в науковий обіг термінний матеріал, який до цього часу ще не був об’єктом спеціального лінгвістичного дослідження;
з’ясувати способи і засоби термінної деривації, словотвірні моделі термінів;
описати іншомовні запозичення та кальки в музичній терміносистемі української мови;
з’ясувати функціонування діалектної лексики в українській музичній термінології;
виявити проблеми сучасної української музичної термінології та запропонувати способи їх розв’язання, подати конкретні пропозиції щодо унормування музичної терміносистеми української мови на сучасному етапі.
Джерельною базою роботи є словники різних типів термінні, тлумачні, етимологічні, історичні, діалектні, перекладні, а також праці українських музикознавців та етнографів. Використано також власні записи музичного сленгу та матеріали діалектологічних експедицій (особисті та З.Булика) на хутір Майдан, у села Губків, Маренін Березнівського р-ну Рівненської обл., Радванці, Волиця Радехівського р-ну Львівської обл., Білозірка Лановецького р-ну Тернопільської обл., Ільник, Жукотин, Ясінка Турківського р-ну Львівської обл., Зелене, Стебні, Шибений Верховинського р-ну Івано-Франківської обл., Гребенів, Івашковець, Климець, Коростів, Орява, Плав’є, Риків, Тухолька, Хітар Стрийського р-ну Львівської обл.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань застосовано описово-аналітичний та порівняльно-історичний методи дослідження, а також частково методи синхронних зрізів та компонентного аналізу.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві музичну термінологію проаналізовано в діахронному аспекті. Це дає можливість детально дослідити періоди зародження, становлення і розвитку музичної термінології української мови, ввести в науковий обіг термінний матеріал з джерел, які ще не були об’єктом спеціального мовознавчого аналізу. Вперше музичні терміни зіставлено з діалектною та сленговою лексикою. У дисертації здійснено системний опис з огляду на лексико-семантичну, структурно-граматичну та генетичну характеристики української музичної термінології.
Вивчення музичної термінології в діахронному аспекті має теоретичне та практичне значення. Отримані результати сприятимуть подальшому розвиткові українського термінознавства, вони можуть бути використані в науковій і педагогічній роботі: для підготовки відповідних розділів підручників, лекційних курсів з лексикології української мови, функціональної стилістики, для розробки спецсемінарів та практичних занять із термінознавства. Практична цінність визначається можливістю використати результати дослідження у лексикографічній практиці для створення термінних і тлумачних словників, тезаурусів української наукової термінології. Крім того, музична термінологія є вагомим джерелом пізнання історії та культури українського народу.
Апробація результатів дисертації. Окремі розділи та дисертацію в цілому обговорено на засіданнях кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка.
Основні результати дослідження оприлюднено на таких конференціях та наукових засіданнях: 1.Щорічна звітна конференція кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1999, 2000, 2001). 2.Засідання мовознавчої секції НТШ (Львів, 1999). 3.Періодичний кафедральний науковий семінар (Львів, 2000). 4.Всеукраїнська наукова конференція Українська мова як чинник формування національної свідомості молоді” (Львів, 1995). 5.Міжнародна наукова конференція Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні” (Київ, 1996). 6.Всеукраїнська наукова конференція Проблеми словотвірної дериватології”, присвячена пам’яті професора І.Ковалика (Дніпропетровськ, 1999). 7.Міжнародна наукова конференція И ничєгожє бысть” (Львів, 1999). 8.Філологічна конференція молодих науковців (студентів та аспірантів) Semper tiro” на пошану професора І.Денисюка (до 75-літнього ювілею вченого) (Львів, 1999). 9.Міжнародна наукова конференція Спадщина акад. В.Борковського і сучасна філологія на межі тисячоліть”, присвячена 100-річчю від дня народження акад. В.Борковського (Львів, 2000). 10.Міжнародна наукова конференція Сучасні проблеми термінології та термінографії” (Київ, 2000). 11.Міжнародна наукова конференція Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя М.Наконечного” (Харків, 2000). 12.6-а Міжнародна наукова конференція Проблеми української термінології” (Львів, 2000). 13.VІ Міжнародна наукова конференція Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2000). 14.7-а Міжнародна наукова конференція Проблеми української термінології” (Львів, 2002). 15. Міжнародна науково-практична конференція „Мова. Культура. Бізнес” (Київ, 2002).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлено у 15 публікаціях: у тринадцяти статтях та тезах двох доповідей.

[1] Д’яков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи термінотворення: семантичні та соціолінґвістичні аспекти. К.: Вид. Дім „КМ Academia”, 2000. С. 11.

[2] Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: Підручник. Львів: Світ, 1994. С. 146.

[3] Див.: Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вид-во Акад. нак УРСР, 1957. С. 195-196. Кирик Д.П. Про співвідношення понять „філософська лексика” і „філософська термінологія” // Доповіді та повідомлення Львівського університету імені І.Франка, Львів, 1958. Вип. 8. Ч. 1. С. 178-180.

[4] Кузькин Н.П. К вопросу о сущности термина // Вестник Ленинградского университета. Серия истории, языка и литературы. Ленинград, 1962. - № 20. С. 142.

[5] Див.: Хаютин А.Д. Термин, терминология и номенклатура (учебное пособие). Самарканд, 1971. С. 30, 104.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Еволюція української музичної термінології тісно пов’язана з розвитком музичної культури, науки, освіти, обумовлена соціально-історичним поступом людства (екстралінгвальний чинник), підпорядкована внутрішньомовним законам та міжмовним контактам (інтралінгвальний чинник).
2. У донауковому періоді розвитку музичної лексики української мови (від найдавніших часів до ХVІ ст.) закладено основу, на якій ґрунтується, виформовується і вдосконалюється українська музична терміносистема. На українському мовному ґрунті виникають і закріплюються назви музичних інструментів, жанрів та окремих музичних творів; на основі грецької мови формуються церковно-музичні назви.
3. Зародження системи наукової музичної лексики відбувається у ХVІ-ХVІІІ ст., коли на розвиток музичної культури в Україні впливає європейська музика. Вагомий внесок до розбудови української музичної терміносистеми здійснив Микола Дилецький, теоретичний трактат якого Граматика музикальна” сприяв утвердженню музичної термінології.
Розмаїття музичних назв того часу засвідчують лексикографічні праці П.Беринди, Є.Славинецького, А.Корецького-Сатановського, Л.Зизанія, І.Максимовича, І.Срезневського.
В основу формування музичної термінології закладено плідну ідею поєднання національних мовних ресурсів із запозиченнями з різних мов світу. У ХVІ-ХVІІІст. в українську музичну термінологію увійшла значна кількість латинських та італійських запозичень.
4. Після становлення нової української мови (1798) низка термінів виходить за межі вузькоспеціальної сфери і вливається у річище загальновживаної лексики, використовується у творах художньої літератури. Наукові музичні терміни і народна музична лексика широко представлені в лексикографічних працях українських учених, зокрема у Словарі російсько-українському” М.Уманця і А.Спілки, у Малорусько-німецькому словарі” Є.Желехівського та С.Недільського, у Словарі української мови” за редакцією Б.Грінченка.
Важливе значення для впорядкування назв музичних інструментів та їх деталей мали музикознавчі праці М.Лисенка (Народні музичні інструменти на Україні”) та В.Шухевича (Гуцульські струменти”).
У Галичині в другій половині ХІХ ст. виходять друком статті М.Вербицького, І.Кипріяна, С.Воробкевича, В.Матюка, П.Бажанського, І.Левицького, Ф.Колесси та інших, які сприяли виробленню та усталенню музичної термінології.
У другій половині ХІХ ст. на початку ХХ ст. започатковано народницький підхід до термінотворення, провідними стали тенденції термінотворення на основі народної мови, використання діалектних ресурсів, підбір національних відповідників до іншомовних термінів.
5. У період 1923-1933 років українська музична термінологія досягла найвищого розвитку. При Інституті української наукової мови було утворено Музичну секцію, члени якої уклали і у 1930 р. опублікували проєкт Словника музичної термінології”. У Стрию 1933 р. було видано Музичний словник” З.Лиська, який став базовим для написання українських підручників у галузі музики.
Ці праці є найбільшим здобутком української музичної лексикографії, адже було витворено самобутню українську музичну термінологію. Діяльність ІУНМ та музично-теоретичної комісії у Львові сприяла виробленню поглядів на шляхи і способи термінотворення, вимоги до термінів.
6. У радянський період (1934-1989) національну термінологію формально не забороняли, але її розвиток коригували у певному політичному напрямку. Словник-довідник Музиканту-любителю” (1965) С.Павлюченка та Словник музичних термінів” (1971) Ю.Юцевича орієнтовані на російську термінологію, автори уникають фіксації власне українських назв.
Одновекторність поглядів укладачів стала причиною збіднення української музичної терміносистеми. Водночас доступність і популярність зазначених лексикографічних праць сприяли усталенню та систематизації української музичної термінології.
7. На сучасному етапі розвитку української лінгвістичної науки простежується зацікавлення проблемами термінознавства, відбувається процес уніфікації та систематизації терміносистем.
Словник Естрада. Рок-музика.Джаз” (1993) В.Откидача містить терміни, що називають музичні напрями, течії, стилі, жанри, форми, не зафіксовані у жодному раніше виданому словнику української мови, проте, на жаль, має низку недоліків. Цей словник доцільно доопрацювати, виправити мовні огріхи, доповнити новими термінами і перевидати більшим тиражем.
Російсько-український словник музичних термінів” (1994) В.Іванова містить понад дві тисячі російських музичних термінів та українських відповідників, а також їх стисле тлумачення. Словник термінів і слів українського церковного співу (посібник-довідник)” (1998) В.Іванова відображає українське церковне музичне мистецтво Х-ХХ ст. Автор вводить в обіг давні назви, почерпнуті з рукописної літератури Середньовіччя та з публікацій дослідників вітчизняного церковного співу.
Науковий виклад праць сучасних музикознавців Л.Кияновської, Л.Маловик, Г.Смаглій, О.Цалай-Якименко, О.Шреєр-Ткаченко, Я.Якуб’яка, Ю.Ясіновського сприяє утвердженню української музичної термінології.
На сучасному етапі розвитку музичної термінології спостерігаємо дві тенденції: використання запозичень у музичній терміносистемі та відродження давніх українських термінів.
8. Українська музична термінологія становить сформовану підсистему літературної мови, яка репрезентує відповідну систему понять і характеризується добре розвиненою лексико-семантичною організацією. У тематичних групах, які існують у межах музичного термінологічного поля, наявна єдність термінів, яка ґрунтується на парадигматичних відношеннях гіпонімії, синонімії, антонімії, полісемії та омонімії, що мають специфічний вияв.
Об’єднуючи музичні терміни за семантикою та функціональним призначенням, виділено 20 тематичних груп, що охоплюють музичне термінологічне поле. Гіперо-гіпонімічні кореляції сприяють структуризації кожної тематичної групи.
В українській музичній термінології спостерігаємо тенденцію до однозначності термінів. Однією з форм економії мовних засобів є полісемія, що виникла на основі метафори або метонімії. Омонімія не притаманна музичній терміносистемі. Встановлено міжсистемні явища омонімії (загальновживане слово музичний термін) та полісемії (терміни різних галузей).
Невід’ємна риса музичної лексики синонімічність. Виявлено лексичні, словотвірні, структурні синоніми, а також синоніми на міжзнаковому рівні. Синонімія в музичній терміносистемі свідчить як про багатство української мови, так і про неунормованість і неусталеність української музичної термінології.
Поширеним явищем в українській музичній термінології є антонімія. Антонімічні відношення сприяють глибокому проникненню в сутність протиставлюваних понять, дозволяють цілісно та системно сприймати наукову інформацію, визначаючи місце кожного терміна в музичній термінології. Отже, антонімія відіграє позитивну роль в організації терміносистеми, зокрема музичної.
9. У складі української музичної термінології відбуваються такі зміни: 1) виходять з активного вжитку музичні терміни, які сприймаються у наш час як історизми (авлос, зінґшпіль, знамено, лірник); архаїчні назви (ес, піканда, чвертка в’язаная); терміни-синоніми, які вживались у певний період як назви одного поняття (музика мусикія); 2) поповнюється склад музичної терміносистеми завдяки дериваційним процесам (інструментування, лад, мажорний тризвук), залученню діалектних назв (дуда, катеринник, космачанка), використанню запозичених термінів (віртуоз, дивертисмент, рулада).
Становлення української музичної термінології розглядаємо як еволюцію мови, її модифікацію, зумовлену витворами нашої духовності. Розвинута національна музична термінологія є свідченням високої духовної культури, що дає підставу прогнозувати її збагачення як новими, так і забутими чи напівзабутими номінаціями.
10. За словотвірною структурою музичні терміни поділяємо на 1) терміни-однослови: непохідні (звук, ріг), похідні афіксальні (затакт, розробка), похідні складні (інструментознавство, нотоносець); складені композити (опера-балет, техно-поп), абревіатури (ЕМ, музстудія); 2) терміни-словосполучення: вільні (вокальна музика, вокальна партія) та зв’язані (головна партія, сильний акцент). Значну кількість музичних наукових понять виражено не словесними засобами, а графемами-символами (♪, &).
В українській музичній термінології виявлено низку характерних граматичних ознак: самостійно і як елементи складених термінів вживаються іменники (бандура, хроматична гама), дієслова (співати, акомпанувати на фортепіано) та прикметники (гармонічний, альтовий ключ); особливістю музичної термінології є наявність прислівників, які позначають темпи, характер і прийоми виконання, динамічні відтінки (престо, кантабіле, фортисимо); у межах складених термінів використовуються числівники (перша октава).
11. Поповнення складу української музичної термінології відбувається завдяки використанню вторинної номінації, синтетичної і аналітичної деривації, іншомовних запозичень та діалектної лексики. Процес найменування спеціальних музичних понять безпосередньо пов’язаний з мовною номінацією. Збагачення музичної термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні й аналітичні конструкції, і запозичення. Проте творення української музичної термінології підпорядковується загальним словотворчим процесам мови.
12. Використання способу вторинної номінації сприяє поповненню терміно­логії як кількісно (функції термінів починають виконувати слова, які раніше не були термінами), так і якісно (відбувається звуження або розширення семантики й зміна обсягу понять). Термінізація здійснюється на основі метафоричного переосмислення слів, яке ґрунтується на подібності форми, розміру, розташування частин (підставка предмет, на який ставлять що-небудь або який підставляють під щось і деталь струнних музичних інструментів, що має форму вертикальної дерев’яної пластинки, на яку спираються струни), на функціональній подібності (вождь поводир війська, племені й тема фуги, що проводиться в головній тональності), на зовнішній та функціональній подібності (язичок зменш. до язик” і деталь духових музичних інструментів), на основі метонімічного перенесення назви з процесу на результат (аранжування дія або її результат за значенням аранжувати), з процесу на властивість (гучність дзвінке звучання, далека чутність і відчуття, створене вухом при сприйнятті звукових хвиль), з родового поняття на видове (веснянка музичний жанр і музичний твір).
13. Морфологічний спосіб використовує різні засоби творення термінів: афікси (суфікси, префікси, суфікси і префікси одночасно) і складання основ. Найширше представлене суфіксальне творення музичних термінів. Продуктивними виявились такі моделі творення іменників: для назв осіб іменникова твірна основа + суфікси -ач- (зурнач), -ник- (лірник), -ар- (дримбар), -ець- (дудець), дієслівна твірна основа + -ак- (співак), -ач- (заспівувач), -ець- (гудець), -ун- (співун); для назв з предметним значенням дієслівна твірна основа + -ник- (глушник), -ик- (пищик), прикметникова твірна основа + -ак- (верхняк), -ик- (пісенник), іменникова твірна основа + -ок- (смичок); для назв з абстрактним значенням прикметникова твірна основа + -ість- (віртуозність), дієслівна твірна основа + -нн’- (детонування). Прикметники утворюються від іменникових твірних основ за допомогою суфіксів -ов- (баритоновий), -н- (сонатний), -ал’н- (тональний), -ічн- (гармонічний), -с’к- (консерваторський); дієслова від іменникових твірних основ за допомогою суфіксів -ува- (акцентувати), -и- (барабанити).
Незначну кількість термінів утворено префіксальним (затакт), префіксально-суфіксальним (підборідник) і безафіксним (спів) способами. На ранніх етапах розвитку музичної термінології продуктивним був спосіб основоскладання, ним утворено терміни, які вже вийшли з ужитку (піснеписець) або продовжують функціонувати (голосоведення).
14. Одним із найпродуктивніших шляхів поповнення музичної термінології є аналітична деривація. Серед складених назв домінують дво- та трикомпонентні розкладні терміносполуки, утворені за такими моделями: іменник + іменник (обернення теми), прикметник + іменник (мелодичний мінор), порядковий числівник + іменник (другий голос), дієслово + іменник (виконувати п’єсу), дієслово + прислівник (виконувати пристрасно); прикметник + прикметник + іменник (великий мажорний септакорд), іменник + прикметник + іменник (діапазон музичного інструмента), прикметник + іменник + іменник (буквена назва звуків), прислівник + іменник + іменник (рівномірно темперований лад); кількість багатокомпонентних музичних термінів обмежена (лінійна система запису музичних звуків).
15. Іншомовні терміни поділяємо на власне лексичні запозичення (акорд, бекар, кантата), кальки (багатоголосся гр. поліфонія, poli багато, phone звук, голос) і напівкальки (затакт нім.Auftakt; auf за, Тakt такт). Виділяємо велику групу інтернаціоналізмів, серед яких значна кількість термінів грецького (гімн, канон) та латинського (інтонація, квінта) походження, які прийшли в українську мову або безпосередньо, або через європейські мови. До інтернаціональної скарбниці музичної термінології належать також терміни, запозичені з таких мов: італійської (аріозо, балада), німецької (горн, люфтпауза), французької (ансамбль, деташе), іспанської (кадриль, романс), англійської (джаз, геві-метал).
При впровадженні найменувань в українську терміносистему відбувається звуження значення, тому що запозичується лише термінне значення; змінюється структура термінів; іншомовні терміни узгоджуються з фонетичними та орфографічними нормами української мови; змінюється граматичне оформлення; запозичені терміни беруть участь у термінотворенні.
16. Музична термінологія української мови тісно пов’язана з іншими пластами мови, зокрема з народною лексикою. У досліджуваній терміносистемі наявна значна кількість назв, які позначають народні інструменти та їх деталі; музикантів, які грають на цих інструментах; народні пісні й танці. Міграцію діалектної лексики до периферії музичної терміносистеми вважаємо позитивним процесом. Завдяки введенню діалектизмів у термінологію зберігається її національний колорит, відбувається процес збереження і самоутвердження української мови.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

Аван Словарь древнерусского языка (ХІ-ХІV). Под ред. Р.Аванесова. М.: Русский язык, 1988-1991. Т.І-ІV.
БГ Бобровников Є.М. Грай, музико. К.: Муз. Україна, 1968. 84 с.
БІ Бажанський П. Історія руського церковного пінія. Львов: Типогра- фия Ставропигийского института. 1890. 86 с.
БЛ Булик З.В. Лексико-словотвірна будова бойківських і гуцульських назв музичного інструментарію // Культура і побут населення Укра- їнських Карпат. Ужгород, 1973. С. 216-223.
БМ Бажанський П. Малорускій музикальній народній тонъ. Львов: Типография Ставропигийского института. 1891. 51 с.
БС Баран Т. Світ цимбалів. Львів: Світ, 1999. 88 с.
Вор Воробкевич И. Сьпіванник для шкіл народних. Відень, 1910. 92с.
ВТС Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укл. і гол. ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. 1440 с.
ГІ Гуменюк А.І. Українські народні музичні інструменти. К.: Наук. думка, 1967. 244 с.
ГІАО Гуменюк А.І. Українські народні музичні інструменти, інструментальні ансамблі та оркестри. К.: Рад. Україна, 1959. 56с.
ГКОС Гозенпуд А. Краткий оперный словарь. К.: Муз. Украина, 1986. 248 с.
ГЛЕ Гуцульщина. Лінгвістичні етюди. К.: Наук. думка, 1991. 308 с.
Гр Словарь української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Б.Грінченко. К., 1907-1909. Т.I-ІV.
ГСМ Habela J. Słowniczek muzyczny. Kraków: Polskie wydawnictwo muzyczne, 1969. 225 s.
ГСП Гринчишин Д., Сербенська О. Словник паронімів української мови. К.: Рад. школа, 1986. 224 с.
Дил Дилецький М. Граматика музикальна, фотокопія рукопису 1723р. К.: Муз.Україна, 1970. 111 с.
ДКМС Должанский А. Краткий музыкальный словарь. Ленинград: Музыка, 1964. 524 с.
ДКСО Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів української мови. Львів: Фенікс, 1996. 224 с.
ДЛ Демуцькый П. Лира и ийи мотивы. К.: Нотопечатня и друкарня И.И. Чоколова, 1903. 58 с.
ДП Диригентський порадник. Укл. М.Колесса, З.Лисько, В.Витвицький та ін. Львів: Укр. вид. інститут у Львові, 1938. 240 с.
ДСС Деркач П. Короткий словник синонімів української мови. Львів-Краків-Париж: Просвіта, 1993. 210 с.
ЕРД Естрада. Рок-музика. Джаз. Термінологічний словник. Суми, 1993. 22 с.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови в 7-ми томах. К.: Наук. думка, 1983-1989. Т.I-IV.
ЕУ Енциклопедія українознавства. За ред. В.Кубійовича. Львів: НТШ, 1993-2003. Т.I-ХІ.
Жел Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар. Львів, 1886. Т.І-ІІ.
ІО Іванов П. Оркестри народних інструментів братніх республік // Народна творчість та етнографія. К.: Наук. думка, 1972. №2. С. 6-17.
ІРУС Іванов В. Російсько-український словник музичних термінів. К.: Вища школа, 1994. 109 с.ІСЦС Іванов В. Словник термінів і слів українського церковного співу (посібник-довідник). Миколаїв, 1998. 244 с.
ІУДМ Історія української дожовтневої музики / За ред. О. Шреєр-Ткаченко. К.: Муз.Україна, 1969. 588 с.
ІУМ Історія української музики в шести томах. К.: Наук.думка, 1989- 1992. Т.I-IV.
Кипр Кипріян І. Учебник початкових відомостей музики і співу. Перемишль, 1885. 88 с.
Киян Кияновська Л.О. Українська музична культура: Навчально- методичний посібник. Тернопіль: Астон, 2000. 184 с.
КЛ Крих Ю., Лужний В. Школа гри на скрипці. К.: Муз. Україна, 1968. 264 с.
Котл Котляревський І. Повне зібрання творів. К.: Наук. думка, 1969. 512 с.
Кров Кровицька О.В. Лексика на означення понять, пов’язаних з музичним мистецтвом // Українська історична та діалектна лексика К.: Наук. думка, 1985. С. 44-51.
КУІ Котоньський В. Ударні інструменти в сучасному оркестрі. К.: Муз. Україна, 1971. 46 с.
КЯВС Кочнева И., Яковлева А. Вокальный словарь. Ленинград: Музыка, 1986. 72 с.
ЛБ Лексикон словенороський Памва Беринди. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. 272 с.
ЛГ Левицький І. Популярний курс гармонії. Львів, 1929. 92 с.
ЛМС Лисько З. Музичний словник . Стрий, 1933. 165 с.
ЛНМІ Лисенко М. Народні музичні інструменти на Україні. К.: Мистецтво, 1955. 64 с.
ЛП Лексика Полесья. Материалы для полесского диалектного словаря. М.: Наука, 1968. 476 с.
ЛС Лексикон латинський Є. Славинецького // Лексикон латинський Є.Славинецького. Лексикон словено-латинський Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського. К.: Наук. думка, 1973. С.59-420.
ЛСД Літературознавчий словник-довідник / Ред. Р.Гром’як, Ю.Ковалів. К.: Академія, 1997. 752с.
ЛСК Лексикон словено-латинський Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського // Лексикон латинський Є.Славинецького. Лексикон словено-латинський Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського. К.: Наук. думка, 1973. С. 421-540с.
ЛСЛП Лисенко П.Словник діалектної лексики середнього і східного Полісся. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. 72 с.
ЛСПГ Лисенко П. Словник поліських говорів. К.: Наук. думка, 1974. 260 с.
ЛСС Лисенко І.М. Словник співаків України. Енциклопедичне видання. К.: Рада, 1997. 357 с.
М Максимович І. Лексикон латинсько-слов’янський, 1718-1724 (фотопередрук Олекси Горбача). Рим, 1991. Ч.І-ІІ.
МДЕ Матеріали діалектологічних експедицій З.Булика на хуторі Майдан, у селах Губків, Маренін Березнівського р-ну Рівненської обл.; Радванці, Волиця Радехівського р-ну Львівської обл.; Білозірка Лановецького р-ну Тернопільської обл.; Ільник, Жукотин, Ясінка Турківського р-ну Львівської обл.; Зелене, Стебні, Шибений Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.; Гребенів, Івашковець, Климець, Коростів, Орява, Плав’є, Риків, Тухолька, Хітар Стрийського р-ну Львівської обл; Нагірне Мостиського р-ну Львівської обл.
МЕ Музыкальная энциклопедия в шести томах. М.: Сов. энциклопедия, 1973-1981. Т. І-VІ.
МЕС Музыкальный энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. 672 с.
МРС Матюк В. Руський співаник для шкіл народних. Львів, 1884. 72с.
МСБГ Матеріали до словника буковинських говірок. Чернівці, 1971-1979. Вип. 1-6.
МУ Митці України: Енциклопедичний довідник. Упоряд.: М.Г.Лабінський, В.С. Мурза. За ред. А.В. Кудрицького. К.: УЕ, 1992. 848 с.
Н Незовибатько О. Школа гри на українських цимбалах. К.: Мистецтво, 1966. 231 с.
НМ Ничкало С. Мистецтвознавство: короткий тлумачний словник. К.: Либідь, 1999. 208 с.
ОБ Опришко М. Школа гри на бандурі. Заг. ред. А.Омельченка. К.: Муз. Україна, 1967. 152 с.
ОСБГ Онишкевич М. Словник бойківських говірок. К.: Наук. думка, 1984. Ч.I-II.
ПМЛ Павлюченко С. Музиканту-любителю. Короткий словник-довідник. К.: Мистецтво, 1965. 187 с.
ПМС Полюга Л. Морфемний словник. К.: Рад. школа, 1983. 464 с.
ПСА Полюга Л. Словник антонімів української мови. К.: Довіра, 2001. 275 с.
ПУС Польсько-український словник у двох томах. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1958-1960. Т. І-ІІ.
ПФ Пономарів О. Фонеми Г і Ґ. Словник і коментар. К., 1997. 40 с.
РМЕМ Reiss J. Mała encyklopedia muzyki. - Warszawa, 1960. 924 s.
РУС Русско-украинский словарь в трех томах. К.: Наук. думка, 1969. Т.І-ІІІ.
РХС Романовский Н.В. Хоровой словарь. Ленинград: Музыка, 1980. 142 с.
С Сковорода Г. Твори у двох томах. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. Т. І-ІІ.
СДП Словник-довідник слів із літерою ґ / Уклад.: М.Паночко. Львів: Кальварія, 1999. 46 с.
СЕС Sławski F. Słownik etymologiczny języka polskiego. Kraków, 1952-1969. Т.I-III.
СЕТМ Способін І.В. Елементарна теорія музики. Пер. Є. Дроб’язка. К.: Мистецтво, 1952. 204 с.
СІ Словник української мови ХVІ першої половини ХVІІ ст. Львів, 1994-2000. Вип. 1-7.
СІМТ Словарь иностранных музыкальных терминов. Под ред. Т.Крунтяевой, Н.Молоковой. Ленинград: Музыка, 1988. 134 с.
СІС Словник іншомовних слів. За ред. О.Мельничука. К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1974. 776 с.
Слово Слово о полку Ігоревім / Упор. та прим. О.Мишанича. К. : Рад. школа, 1986. 310 с.
СМ Смаглій Г., Маловик Л. Основи теорії музики. Харків: Факт, 1998. 384 с.
СМТП Словник музичної термінології. Проєкт. Харків-Київ, 1930. 135с.
СНМІ Суха Л. Українські народні музичні інструменти // Довідник по фондах Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР. К., 1956. Вип. 1. С. 81-99.
СПС Скляр І. Подарунок сопілкарям. К.: Мистецтво, 1968. 60 с.
Срезн Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменнымъ памятникамъ. Санктпетербургъ: Типография императорской акад. наукъ, 1893-1903. Т. І-ІІІ.
ССМ Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. у двох томах. К.: Наук. думка, 1977-1978. Т.I-II.
ССУМ Словник синонімів української мови у двох томах. К.: Наук. думка, 2000. Т. І-ІІ.
СУК Суха Л. Українські народні музичні інструменти // Український календар. Варшава, 1966. С. 281-287.
СУМ Словник української мови в 11-ти томах. К.: Наук. думка, 1970- 1980. Т.I-XI.
Тимч Тимченко Є. Русско-малороссийский словарь. К., 1897-1899. Т. І-ІІ.
УНТ Українські народні танці. К.: Наук. думка, 1969. 616 с.
УРЕ Українська радянська енциклопедія. К.: Гол. ред УРЕ, 1959-1968. Т. І-ХVІІ.
УРЕС Український радянський енциклопедичний словник у трьох томах. К.: Гол. ред УРЕ, 1966-1968. Т. І-ІІІ.
УРС Українсько-російський словник. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1953-1963. Т.I-VІ.
УС Уманець М., Спілка А. Словарь російсько-український. Львів, 1893-1898. Т.І-V.
Ф Фасмер М. Этимологический словарь русского языка в 4 томах. М.: Прогресс, 1964-1973. Т.I-IV.
Х &nb