ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПІДПРИЄМЦЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................

Розділ 1.ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ..........................................................................
1.1. Поняття правової культури............................................................................
1.2. Правова культура та українська ментальність.............................................

Розділ 2. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ПІДПРИЄМЦЯ.............................................
2.1. Особливості правової культури підприємця................................................
2.2. Основні функції правової культури підприємця.......................................

Розділ 3. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ
КУЛЬТУРИ ПІДПРИЄМЦЯ...............................................................
3.1. Форми та методи формування правової культури підприємця................
3.2. Методика визначення стану правової культури та інформаційно-правових потреб у галузі юридичної освіти підприємця..................................................

ВИСНОВКИ..........................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................
СПИСОК ПОСИЛАНЬ........................................................................................

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розбудова в Україні соціальної, демократичної, правової держави потребує суттєвого підвищення правової культури громадян. У «Засадах державної політики України в галузі прав людини», затверджених Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 року, підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини і громадянина, формування поваги до закону піднесено до рівня основних напрямків державної політики.
Актуальність дослідження правової культури підприємців зумовлена рядом принципово важливих обставин. По-перше, в умовах трансформування і демократизації суспільства, становлення та розвитку правової системи України, культивування ідеалів і цінностей, притаманних правовій державі, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни у громадській правосвідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на правову культуру підприємця з позиції соціально-правового замовлення суспільства. По-друге, залишається значною кількість правопорушень у сфері бізнесу. У цьому зв'язку зростає необхідність профілактичної і виховної функції правової культури, виховання підприємця, здатного до сприйняття сучасних процесів у суспільстві. По-третє, поступово інформаційно-правові послуги користуються усе більшим попитом серед різних прошарків населення. По-четверте, стан правової свідомості і правової культури суспільства та підприємців України не відповідають європейським стандартам, критеріям демократії. Наслідком є байдужість людей до правових цінностей, відсутність потреб і навичок користуватися нормами права, що призводить до появи паралельних державним норм поведінки, правопорушень, уседозволеності тощо.
Це вимагає концептуального визначення місця і специфіки правової культури підприємців у цілісній системі всебічного і гармонійного розвитку національно свідомої особистості в соціально-правовому середовищі її існування.
На сьогоднішній день практично відсутні комплексні наукові дослідження теоретичних та прикладних аспектів правової культури підприємців, а проблема правової культури (суспільства, особи, держави, окремих категорій громадян) залишається недостатньо розробленою у юридичній науці. Досі не має ясності у понятійній характеристиці правової культури підприємців, її структурі, співвідношенні її окремих складових тощо. Подальшого дослідження потребує визначення місця правової культури суспільства у системі соціокультури, а місця правової культури підприємців – у системі правової культури суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до планових тем науково-дослідницької роботи відділу теорії держави та права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України "Теоретико-методологічні проблеми законності " (номер державної реєстрації 010140020010), "Теоретико–методологічні проблеми розвитку правової системи України" (номер державної реєстрації 01024001597).
Мета й задачі дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб спираючись на напрацьовані раніше здобутки вітчизняного правознавства з проблем правової культури та правосвідомості громадян (зважаючи й на його похибки та прорахунки, зумовлені колишніми соціально-політичними й ідеологічними умовами), з’ясувати особливості формування належної правової культури підприємців та сформулювати рекомендації її ефективності.
Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі задачі:
• Науково обґрунтувати поняття та зміст правової культури; визначити структуру правової культури підприємця;
• Визначити специфіку взаємозв’язку правової культури з українською ментальністю, показати взаємозв’язок правової культури підприємця з іншими соціальними регуляторами;
• охарактеризувати загальні закономірності формування та особливості правової культури підприємців та її значення для правореалізації;
• з’ясувати загальні закономірності формування та особливості правової культури підприємця;
• визначити форми і методи формування такого рівня правової культури підприємців, який відповідав би європейським стандартам;
• запропонувати методику визначення стану правової культури та інформаційно-правових потреб підприємців.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правова культура підприємців в умовах правової та економічної реформи в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є найважливіші закономірності і тенденції формування належної правової культури підприємців.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження опирається на принципи соціального гуманізму та діалектичного взаємозв’язку об’єктивних і суб’єктивних факторів суспільного розвитку, зокрема розвитку суспільної й індивідуальної свідомості та культури (включаючи й правову). Дисертант виходить з необхідності комплексного поєднання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження.
У дисертації застосовуються діалектичний метод і принципи об’єктивності та історизму, а також такі філософські категорії, як можливість і дійсність тощо.
Зокрема, діалектичний метод використовується у відповідності з принципом історизму: правова культура підприємця розглядається як явище, що рухається в часі під впливом факторів, що відповідають певному історичному періоду.
Із загальнонаукових методів дослідження використовуються такі, як порівняльного правознавства, історико-правовий, формально-догматичний та метод юридичного моделювання.
Наукові висновки і рекомендації, що містяться в дисертації, базуються на методі системного аналізу положень Загальної декларації прав людини (1948 р.), Стандартів незалежності юридичної професії Міжнародної асоціації юристів (1990 р.), Конституції України та законодавства України. Використовувалась нормативна, навчально-методична документація Міністерства освіти і науки України, юридичних навчальних закладів різного рівня, а також положеннях, категоріях та поняттях, розроблених такими вченими в галузі філософії, права, соціології, педагогіки, культурології, як: О.В. Аграновською, С.С. Алексєєвим, В.Д. Бабкіним, Г.І. Балюк, П.П.Барановим, К.С.Бєльським, В.І.Бебіком, А.Д.Бойковим, Н.А.Бурою, В.В.Головченком, В.М.Горшеньовим, Е.А.Зорченко, Д.А.Керімовим, М.І.Козюброю, В.В.Копейчиковим, В.О. Котюк, А.Ф. Крижановським, В.М. Кудрявцевим, О.А. Лукашовою, М.І. Матузовим, Г.Д. Марковою, Є.В. Назаренко, А.Ф. Нікітіним, В.В. Оксамитним, М.П. Орзіхом, П.М. Рабіновичем, О.Р. Ратиновим, Р.К. Русиновим, В.П. Сальниковим, Р.А. Сафаровим, В.М. Селівановим, О.П. Семітко, В.Ф. Сіренком, С.С. Сливкою, М.Я. Соколовим, Г.С. Субтельним, О.В. Татаринцевою, В.В.Цвєтковим, Ю.С.Шемшученком, В.А. Щегорцовим.
Емпіричну базу дослідження складають опубліковані результати конкретно-соціологічних обстежень стану правової культури і правової свідомості громадян України та студентської молоді, проведених різними дослідниками, а також виконаних автором (або за його участю) у деяких навчальних закладах України (зокрема, анкетне опитування підприємців та промисловців м. Києва, учнів загальноосвітніх шкіл м. Золотоноші Черкаської області тощо).
Наукова новизна дослідження. Дисертація є одним із перших в Україні монографічним дослідженням теоретично-прикладних проблем правової культури підприємців в умовах сучасного державотворення в Україні, що являє собою авторську концепцію правової культури підприємця.
Наукову новизну дисертації відображають насамперед наступні положення й висновки:
- Правова культура підприємця зумовлена правовою культурою суспільства й виступає як показник розвитку його свідомості, що забезпечує правомірність підприємницької діяльності. Це також система правових цінностей, що характеризується ступенем оволодіння підприємцем правом, правових уявлень; наявністю у нього позитивних правових почуттів; правомірною підприємницькою діяльністю, направленою на отримання прибутку законним шляхом.
- Зміст правової культури сучасного українського підприємця повинні утворювати такі складові, як глибоке переконання у необхідності нормативно-правового регулювання підприємництва; формування соціокультурних та правових цінностей, які включають науково-пізнавальні, етико-гуманістичні, юридичні та інші фактори, що утворюють у комплексі суть правової культури підприємця; знання законодавства про підприємництво, розуміння його регулятивної ролі, усвідомлення прагнення та вміння практично втілювати у підприємницькій діяльності приписи законодавства. Правова культура підприємця включає також: правосвідомість, тобто систему відображення суб’єктом правової дійсності; правомірну поведінку поза підприємницькою діяльністю й правове мислення; повагу до прав і свобод людини й громадянина.
- Українська правова ментальність являє собою неоднозначний, суперечливий і водночас оригінальний та самобутній соціально-правовий феномен. Серед українських бізнесменів є значний прошарок людей, для яких велике значення у їх житті мають норми природного (канонічного) права, релігійні норми, норми етики, від яких значною мірою залежить зміст, характер і рівень їх правової культури.
- Правова культура підприємців має виконувати такі основні функції: функцію забезпечення взаємодії правової свідомості, права з іншими соціальними регуляторами, передусім - з нормами моралі; функцію виховання свідомого ставлення до норм права, чинного законодавства, перш за все - у сфері підприємницької діяльності; праворегулятивну функцію, згідно з якою поведінка і діяльність бізнесмена набуває правомірного характеру, здійснюється у межах норм; пізнавально-перетворюючу функцію, що дозволяє бізнесмену перетворити набуті знання у власні переконання, звички нормативно-правового мислення; комунікативну функцію, яка дає змогу підприємцю правильно орієнтуватись у нормативно-правовому просторі і діяти таким чином, щоб не спричинити шкоди іншим людям та оточуючому середовищу; прогностичну функцію, за допомогою якої підприємець може прогнозувати можливий розвиток чинного законодавства у сфері підприємства, а відповідно - і власну діяльність.
- Основними напрямами і завданнями у формуванні правової культури підприємців дисертант вважає наступне: формування правосвідомості та активності бізнесменів під час реалізації конституційного права займатися підприємницькою діяльністю; створення сприятливих умов набуття населенням знань з підприємницького права, зокрема, законодавства про підприємництво; формування системи надання правової консультаційної допомоги громадянам, які бажають займатись підприємницькою діяльністю; запобігання порушенням законодавства про підприємництво у процесі його застосування; надання методичної допомоги органам виконавчої влади, місцевого самоврядування та підприємцям щодо практичного застосування законодавства про підприємництво; підвищення правової культури студентів та учнів загальноосвітніх шкіл, коледжів, ліцеїв, технікумів; підвищення правової культури громадян, які хоч і не займаються підприємництвом, але періодично вступають у діловій відносини з підприємцями та підприємницькими структурами.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані: у подальших дослідженнях проблематики правової культури як суспільства загалом, так і підприємців зокрема; для розроблення рекомендацій з удосконалення нормативно-правового регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності; у системі правової освіти та правового виховання молоді, усіх громадян; для удосконалення навчальної та методичної документації навчальних закладів, які готують підприємців (навчальних планів, програм, типових планів правовиховної роботи тощо).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою здобувача. Основні теоретичні положення та розробки, що характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне та практичне значення його результатів одержані дисертантом особисто.
Апробація й публікація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювались на засіданні відділу теорії держави і права Інституту держава і права ім. В.М.Корецького НАН України.
Окремі результати дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях: "Становлення і розвиток правової системи України" (21 березня 2002 року, м. Київ, тези опубліковані); "Теорія і практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах" (25 квітня 2002 року, м. Київ, тези опубліковані); "Право і культура України у ХХІ столітті" (31 травня 2002 року).
Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли своє відображення у монографії та 3 наукових статтях, що були опубліковані в провідних фахових виданнях.
Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків і списку використаних джерел (154 посилання). Загальний обсяг роботи складає 191 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результатом дисертаційного дослідження є розроблення теоретично-прикладних положень правової культури підприємців в умовах сучасного державотворення в Україні, що являє собою авторську концепцію правової культури підприємця.
1. Поширені у сімдесятих – вісімдесятих роках у юридичній літературі визначення правової культури все ж не задовольняють потреби теорії й практики правового регулювання, а тим більше у демократичному суспільстві, оскільки вони недостатньо адекватно характеризують досліджуване явище.
Поділяючи точку зору, згідно з якою правова культура є наслідком правосвідомості, автор не ототожнює правосвідомість із правовою культурою й визначає правову культуру суспільства як соціально-правове явище.
Право не відокремлене від загальної й правової культури, а виступає їх структурною частиною, органічно пов’язаною з іншими частинами цілого. Правова культура віддзеркалює досягнутий рівень включеності культури в правову реальність. Діалектична єдність права й правової культури означає, що вони обопільно утримуються одне в одному, утворюючи тотожність, і разом із тим. Розрізняються, коли породжують певні змістовно-функціональні дії своїх носіїв.
2. Правова культура підприємця – це система правових цінностей, що складається зі ступеня оволодіння підприємцем правом; правових уявлень; позитивних правових орієнтацій, установок і почуттів; і, як наслідок, правомірної підприємницької діяльності. Правова культура підприємця обумовлена правовою культурою суспільства і виступає як показник позитивно-правового розвитку його свідомості, що забезпечує правомірність підприємницької діяльності. Правова культура підприємця включає також такі складові елементи як: правосвідомість, тобто систему відображення суб’єктом правової дійсності; правомірну поведінку поза підприємницькою діяльністю й правове мислення; повагу до прав і свобод людини й громадянина.
3. Успішний розвиток ринкової економіки в сучасній Україні можливий лише за умови високого рівня правової культури підприємництва, подальшого вдосконалення всіх сфер життєдіяльності правової держави. Ідеться, насамперед, про цілісний комплекс державно-правових гарантій збереження й захисту прав і свобод людини, зокрема, і природного права людини на підприємницьку діяльність.
4. Україна перебуває в економічній кризі, пов'язаній з кризою духовності. Право може і повинне впливати на стабільність українського суспільства. Воно покликане бути інструментом духовного оздоровлення останнього. Нині треба синтезувати досвід творення держави і права, набутий упродовж тисячолітньої історії українського народу.
5. В умовах кризового стану суспільства потребує переосмислення на фундаментальному й прикладному рівні проблема ролі держави. Поновлення дослідження цієї проблеми має на меті обґрунтувати якісно новий погляд на місце держави. Демократичні перетворення означають не послаблення її ролі, а, навпаки, посилення. Інакше виникає низка негативних явищ, що характеризуються втратою керованості суспільством, в цілому, і економічними процесами, зокрема, зниженням престижу закону, зростанням злочинності, корупції тощо. Мова йде про зростання ролі держави демократичної, що має позитивно впливати на розвиток економіки. Адже в «чистому вигляді» ринкова економіка відсутня навіть у розвинених країнах. Проте зростання ролі держави повинне вимірюватись не посиленням адміністративно-командних заходів, а утвердженням демократичних перетворень, здійсненням державно-правової реформи. Тільки економічно сильна держава може бути гарантом законності й правопорядку в суспільстві, розвинутої правової культури своїх громадян.
6. Антиподом правової культури є правовий нігілізм, без подолання якого неможливо досягти певних успіхів у формуванні правової культури.
Найбільш поширеними формами прояву правового нігілізму в Україні є порушення чинного законодавства, негативне ставлення до існуючої системи права, ігнорування вимог Конституції, засад порушення прав і свобод людини, конфронтація між гілками влади, корупція, організована злочинність, політичний та правовий радикалізм і популізм, недосконалість правотворчості та недоліки в правозастосуванні й правоохоронній діяльності. Вони заважають демократичним перетворенням у нашому суспільстві, гальмують процес розбудови правової держави, що в сучасних умовах загрожує її політичній незалежності та суверенітету.
7. Завдання з подолання правового нігілізму, тісно пов’язані з реалізацією програми підвищення правової й політичної культури громадян, що має стати органічною частиною реформування політичної системи у двох її аспектах: стабілізації суспільно-політичної ситуації у країні й усунення з практики державного будівництва силових технологій функціонування влади. Вирішення цього завдання безпосередньо пов’язане з наявним потенціалом юридичної освіти. В сучасній Україні цей потенціал достатній для проведення державно-правової реформи, виховання високої правової культури громадян та подолання правового нігілізму. Однак сфери юридичної освіти і просвіти потребують серйозного вдосконалення у відповідності з вимогами часу.
8. Правова культура перебуває у безпосередньому зв’язку з українською ментальністю. Українська правова ментальність являє собою неоднозначний, суперечливий і водночас оригінальний та самобутній соціально-правовий феномен. Серед українців є значний прошарок людей, для яких велике значення мають норми природного (канонічного) права, релігійні норми, норми етики, від яких значною мірою залежить зміст і рівень правової культури як суспільства, так і окремих громадян. Проте і досі існують елементи холопської ментальності, найважливішою ознакою якої є невіра у власні сили українського народу, страх перед покаранням. Сучасний стан як правової культури, так і менталітету українського народу, знаходяться у кризовому стані. Тривожним є те, що український менталітет байдуже ставиться до порушення прав і свобод людини й громадянина.
9. Правова культура підприємців має виконувати такі основні функції: функцію забезпечення взаємодії правової свідомості, права з іншими соціальними регуляторами, передусім – із нормами моралі; функцію виховання свідомого ставлення до норм права, чинного законодавства, перш за все – у сфері підприємницької діяльності; праворегулятивну функцію, згідно з якою поведінка й діяльність бізнесмена набуває правомірного характеру, здійснюється у межах правових норм; пізнавально-перетворюючу функцію, що дозволяє бізнесмену перетворити набуті знання у власні переконання, звички нормативно-правового мислення; комунікативну функцію, яка дає змогу підприємцю правильно орієнтуватись у нормативно-правовому просторі і діяти таким чином, щоб не спричинити шкоди іншим людям та оточуючому середовищу; прогностичну функцію, за допомогою якої підприємець може прогнозувати розвиток чинного законодавства у сфері підприємництва, а відповідно – і свою діяльність.
10. Однією з найважливіших функцій культури підприємців є забезпечення їх моральної поведінки. Без допомоги права, правової культури, норми моралі та релігійні норми в сучасних умовах неефективні. Взаємозв’язок між правовою культурою та іншими соціальними регуляторами полягає в тому, що вони функціонують і діють в одному і тому ж напрямі, регулюють однакові соціальні відносини. Правові норми та інші соціальні регулятори при збігові сфер регульованих ними відносин бувають дуже близькими, а подекуди і тотожними за характером своїх приписів. Унаслідок такої взаємодії функцій правової культури та інших соціальних норм бажана для суспільства поведінка людей (у тому числі й підприємців) забезпечується водночас як нормами права, так і іншими соціальними нормами.
11. Важливе значення для розвитку правової культури та правосвідомості підприємця має юридична практика та його власний правовий досвід, набутий у процесі підприємницької діяльності, під час спілкування з правоохоронними органами та юридичними установами. Правові знання, навички та орієнтації отримані через власний досвід, правову практику, завдяки участі у судових процесах, під час безпосередніх контактів із суддями, прокурорами, адвокатами, краще засвоюються людиною, найдовше зберігаються у її свідомості. Отримані у такий спосіб правові знання та інші правові цінності формують у підприємця стійкі юридичні погляди, переконання і мають перевагу над «словесними» формами правової просвіти.
12. Основними завданнями у сфері підвищення правової культури підприємців та інших громадян, які причетні до підприємництва, доцільно вважати наступне: формування правосвідомості та активності бізнесменів під час реалізації конституційного права брати участь у підприємництві; створення належних умов для набуття широкими верствами населення знань із підприємницького права, зокрема, законодавства про підприємництво; формування системи надання правової консультаційної допомоги громадянам, які бажають займатись підприємницькою діяльністю; запобігання порушенням законодавства про підприємництво у процесі його застосування; надання методичної допомоги органам виконавчої влади, місцевого самоврядування та підприємцям щодо практичного застосування законодавства про підприємництво.
13. Підвищення правової культури учасників підприємницької діяльності має здійснюватися у таких напрямах: а) підвищення правової культури студентів та учнів загальноосвітніх шкіл, коледжів, ліцеїв, технікумів тощо; б) підвищення правової культури громадян, які хоч і не займаються підприємництвом, але періодично вступають у ділові відносини з підприємцями та підприємницькими структурами; в) підвищення рівня правової культури осіб, які безпосередньо зайняті у сфері бізнесу і для яких бізнес є основним видом трудової діяльності.
14. Основними принципами правової освіти підприємців мають бути: її науковість і систематичність; гуманізація; демократизація; безперервність; практична спрямованість; гармонізація правової освіти та виховання; незалежність правової просвіти бізнесменів від політичних партій; деідеологізація правової просвіти підприємців.
15. Більш успішному вирішенню проблем у сфері формування правової культури підприємців сприятиме визначення інформаційно-правових потреб та аналіз рівнів правової культури підприємців. Через визначення інформаційно-правових потреб можна дійти висновку, яким чином, за допомогою яких форм і методів слід формувати правову культуру підприємців, що потрібно викладати, коли, як і чому. Без певної систематичності у визначенні інформаційно-правових потреб існує ризик створення навчальних програм залежно від примхи якогось керівника чи кількох діячів, чиї ідеї не мають міцного коріння в широкому і об’єктивному розумінні інформаційно-правових потреб підприємця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура: методологические проблемы. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1989. – С.5.
2. Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, процесс. – Свердловск: Издательство Уральского университета, 1990. – С. 14.
3. Кармин А.С. Основы культурологии: мифология культуры. – Санкт–Петербург, 1997. – С. 21; Сальников В. П. Правовая культура. – Саратов: Издательство Саратовского Университета, 1989. – С. 5.
4. Станік С. Р. Правова культура та правова акультурація // Юридический вестник. – 1999. – № 3. – С. 72.
5. Явич Л.С. Сущность права. – Ленинград: издательствово Ленинградского университета, 1985. – С. 183 – 184.
6. Иванов В. П. Культура и человеческая деятельность // Культура и развитие человека: очерк философско–методологических проблем. – К., 1989. – С. 38.
7. "Про засади державної політики в галузі прав людини". Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999.
8. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юридическая литература, 1966. – С. 35.
9. Лукашева Е.А. В.И. Ленин о правовой культуре и законности // Социалистическая законность. – 1969. – № 4. – С. 37.
10. Марксистко-ленинская теория государства и права. Основные институты и понятия. – М.: Юридическая литература, 1970. – С. 105.
11. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура: методологические проблемы. – Саратов, 1989. – С. 143.
12. Лукашева Е.А. Правосознание, правовое воспитание и правовая культура // Советское государство и право. – 1976. – № 1.
13. Кейзеров Н.М. Политическая и правовая культура. – М.: Юридическая литература, 1983. – С. 25.
14. Балюк Г.И. Взаимодействие правовой культуры и демократии. – К.: Наукова думка. – 1984. – С. 5–6.
15. Зорченко Е.А. Воспитание правовой культуры молодежи. – Минск, 1986 .
16. Аграновская Е.В. Личность и правовая культура // Советское государство и право. – 1982. – № 5. – С. 136.
17. Красавчиков О.А. Основные черты и значение социалистической правовой культуры // Советское государство и право. – 1968. – № 6. – С. 33 – 35.
18. Лукашева Е.А. О воспитании правосознания и правовой культуры // Советское государство и право. – 1962. – № 7. – С. 27.
19. Спиркин А.Г. Правосознание и его культура, правовое послушание. Философия. Учебник. – М.: Гардарина, 1998. – С. 722 – 726.
20. Курьер ЮНЕСКО. – 1978, ноябрь. – С. 6.
21. Доповідь VI Конгресу ООН щодо попередження злочинності і ставлення до правопорушників. – Каракас, 1980. – С. 34.
22. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
23. Невважай И.Д. Типы правовой культуры и формы правосознания // Правоведение. – М., 2000. – № 2. – С. 29.
24. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1996. – С.71.
25. Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання / переклад з французької В. Підмогильного. – К.: Основи, 1994. – С. 416.
26. Головченко В. Взаємовідносини між Австрією та Україною як фактор правової акультурації // Право України. – 1997. – № 3. – С. 78 – 80.
27. Аннерс Э. История европейского права. – М., 1994. – С.255
28. Давид Р., Жоффре-Спиноза К. Основные правовые системы современности. – М.: Юридическая литература. – 1994. – С. 255
29. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – С. 307.
30. Попов А.А. Лекции по правовым основам предпринимательской деятельности в Украине. – К.: Консум, 1997. – 104 с.
31. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К.: ІСДО, 1995. – С. 127–140.
32. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). – Харків: Право, 1996. – С. 87 – 118.
33. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм: Курс лекций //теория государства и права /Под ред. Н.И. Матузова, А.В.Манько. – М., 1997. – С. 584 – 620.
34. Лотман Ю.М., Успенский Б.А. О семиотическом механизме культуры //Труды по знаковым системам. – Тарту: Ученые записки Тартуского Университета, 1971. – Т. 5. – Выпуск 284.
35. Сальников В.П. Правовая культура. Издательство Саратовского университета. – 1989. – С. 35.
36. Платон. Государство: Законы: Политик /Предисловие И.Е.Темнова. – М.: Мысль, 1998. – С. 25.
37. Аристотель. Сочинения в 4-х томах. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – С. 15.
38. Основы социальной концепции русской православной церкви. – М., 2000, 13–16 августа. – С. 24–25.
39. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Харьков: Основы, 2000. – С. 139, 170–198.
40. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. Навчальний посібник. – К., ІСДО, 1996. – С. 92–93.
41. Лейст О.Э. Три концепции права // Государство и право. – 1991. – № 12. –С. 8.
42. Невважай И. Д. Типы правовой культуры и формы правосознания // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 25–26.
43. Ницше Ф. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей. Книга 1. Европейский нигилизм. – М.: REFL-book, 1994. – С. 43.
44. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны одной медали // Правоведение. – 1994, №2.
45. Головченко В.В., Ковалевський В.С. Юридична термінологія. – К.: Юрінком інтер. – 1998. – С. 122.
46. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). – Харків: «Право», 1998. – С. 76.
47. Чернєй В.В. Подолання правового нігілізму – важлива умова розбудови правової держави. – Дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ. – К., 1999. – С. 15– 40.
48. Феномен юридичного нігілізму та проблема формування політико - правової культури // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – К., 1998. – № 2. – С. 79 – 89.
49. Правовий нігілізм і проблеми забезпечення прав людини // Академічний огляд. Економіка і підприємництво. – Дніпропетровськ, 1998. – № 2. – С. 63 – 68.
50. Платон. Государство // Собрание сочинений в 3 томах. – М.: Мысль, 1998. – Т. 3. – С. 71.
51. Аристотель. Политика. – М., 1911. – С. 54.
52. Сальников В.П. Правовая культура // Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М., 1997. – С. 577.
53. Етика ділового спілкування: курс лекцій / Чмут Т.К., Чайка Г.Л., Лукашевич М.П. – К.: МАУП, 1999. – С. 208; Ерасов Б.С. Социальная культурология: Пособие для студентов высших учебных заведений. – Издание третье. – М.: Аспект Пресс, 1998, – С. 104.
54. Докладніше про це див.: Заєць В.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду: – К., Парламентське видавництво, 1999. – С. 248.
55. Гельвецій Клод Адріан. Про людину, її розумові здібності та її виховання. – К.: Наукова думка. – 1994. – С. 400.
56. Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры. – Правовая культура и вопросы правового воспитания. – М.: Юридическая литература. – 1974. – С. 43.
57. Кейзеров Н.М. Политическая культура общества. – М.: Юридическая литература. – 1982. – С. 64.
58. Алексеев С.С. Проблемы теории права: курс лекций. – Свердловск, 1972. – Т.1. – С. 179 – 180.
59. Семитко А.П. Понятие, структура и функции правовой культуры. – Барнаул, 1986. – С.31.
60. Липинський В. Релігія і церква в історії України. – Нью-Йорк, 1956. – С.14.
61. Січинський В. Чужинці про Україну. – К.: Наукова думка. – 1992. – С. 101.
62. Меланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К.: Наукова думка. – 1992. – С.9.
63. Поппер Карл. Відкрите суспільство та його вороги. В 2-х томах (переклад з англійської). – К.: Основи, 1994. – Т.1. – С.135.
64. Культурология. История мировой культуры: учебник для вузов /Под редакцией проф. А.Н. Марковой. 2-е издание, переработанное и дополненное. – М.: ЮНИТИ, 2000. – С. 600.
65. Льюис Р.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. – М.: «Дело», 1999. – С. 439.
66. Юрій М.Ф. Етногенез та менталітет українського народу. – Чернівці, 1997. – С.102.
67. Ерасов Б.С. Социальная культурология: пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 591с.; Бокань В. Культурологія: навчальний посібник. – К.: МАЧП, 2000. – 136 с.
68. Мироненко О. Окрема думка судді Конституційного суду України. // Вісник Конституційного суду України. – 2000, № 1. – С. 14–15.
69. Боплан Г.С. Опис України. – К.: Наукова думка, 1990. – С.30.
70. Лукійчук В. Україна, її урядовці, політика, політикани та українське козацтво // Терновий шлях. – Тернопіль, 1993 . – № 12. – С. 5.
71. Субтельний О. Історія України. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 105.
72. Кононенко П. Українці: хто ми, які ми, чого ми варті. // Вечірній Київ, 1994, 11 січня.
73. Онацький Є. Українська емоційність / Українська душа. – К.: Наукова думка, 1992. – С.38.
74. Кульчицький О. Світовідчуття українця / Українська душа. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 48 – 65.
75. Паламарчук А. Свобода. – Тернопіль, 1993, 18 березня.
76. Яворський В. Міфи нашого часу: оригінальна російськомовна культура в Україні. – Вінниця, 1994, 24 травня.
77. Вадим Н. Дещо про українську ментальність// Поступ. – 1994. – № 25. – С.35.
78. Бебик В. Що ми за люди, українці ? // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 6.
79. Сотник Л. Менталітет наш – ворог наш // Вісті з України. – 1994. – С.10.
80. Современная западная философия. Словарь. – М.: Гардарика, 1991. – С.176.
81. Огієнко І. Українська культура. – К., 1991. – С. 125–126.
82. Гаврилишин Б. Україна і Росія у світовому контексті // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – С. 3.
83. Грушевський М. Освобождение России и украинский вопрос. Статьи и заметки. – СПб. – 1907. – С.47.
84. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. – Прага, 1923. – Ч. 1 – С.151.
85. Могорита М. Наш менталітет // Карпатська Україна. – Ужгород, 1993, 30 грудня.
86. Дорошкевич В. Шанування волі та український менталітет. // Урядовий кур’єр. – 1994, 7 травня.
87. Шептицький А. Як будувати рідну хату. – Львів: Мета. – 1994, 13 липня.
88. Стрекаль О. Вірнопідданий // Молодь України. – 1992, 19 травня.
89. Українська еліта: від тоталітаризму до демократії. // Вісті з України. – 1994. – № 48. – С.6
90. Білоус Г. Державна політика розвитку малого підприємництва в Україні – Право України. – 1997. – № 5. – С. 5.
91. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К. 2000. – С. 280 – 281.
92. Закон України "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради України. – 1991.
93. Закон України "Про підприємства в Україні" // Відомості Верховної Ради України. – 1991.
94. Закон України "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. – 1991.
95. Закон України "Про обмеження монополізму" // Відомості Верховної Ради України. – 1991.
96. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" // Відомості Верховної Ради України. – 1991.
97. Закон України "Про власність" // Відомості Верховної Ради України. – 1991.
98. Криворучко Р. Молодь і підприємництво: шляхи вирішення проблем. – Підприємництво в Україні. – 2000. – № 3. – С.27
99. Свенцицький А. Бизнесмени делятся на честных предпринимателей и неисправимых мошенников // Галицькі контракти. Украинский деловой еженедельник. – К., 2000. – № 44, 30 октября. – С.32.
100. Новожилов В. Мафия исчезает, когда приходит к власти // Шулявка, 2000, 3 листопада. – № 44 (365). – С.11.
101. Словарь иностранных слов. – М., 1951. – С.131.
102. Мусіяка В.Л. Субъекты предпринимательской деятельности // К.: Бизнес-Информ. – 1993, № 9. – С. 8–9; Селіванов В. Відносини підприємництва і правовий статус їх суб’єктів // Право України. – 1994. – № 5–6. – С. 9–15; Попов А. А. Правовые основы предпринимательской деятельности в Украине. – Харьков. – 1997. – С. 20–21; Пилацький А.Е. Проблемы правового статуса субъектов предпринимательской деятельности // Правоведение. – 2000. – С. 171–180.
103. Биконя С., Принц Г. Десять золотих управлінських правил // Підприємство в Україні. – 2000. – № 1. – С. 7–8.
104. Петрик А.Ф. Малий Бізнес – велике діло // Деснянська правда. – 2000, 8 червня.
105. Правова культура і підприємництво. – Київ–Донецьк, 1999. – С. 276 – 283.
106. Юридичний словник–довідник. – К.: Femina, 1996. – С. 450 – 451.
107. Политический словарь / под редакцией Б. Пономарева. – М., 1958. – С. 49.
108. Краткий словарь иностранных слов. – М., 1951. – С. 60.
109. Довідник підприємця. – К., 1992. – С. 10.
110. Головченко В. Бізнес і правосвідомість // Юридичний вісник України, 1997, 16 – 22 жовтня.
111. Попов А.А. Правовые основы предпринимательской деятельности в Украине. – Харьков: Консум, 1997. – С.6 – 7.
112. Льюис Р.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. – М.: «Дело», 1999. – С. 439.
113. Білецький В. Фіктивне підприємництво і економічна злочинність // Право України. – 1997. – № 5. – С. 34.
114. Марчук І. Недоліки українців у побудові незалежної державності України // Молодь України. – 1992, 29 жовтня.
115. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 102, 113.
116. Див, наприклад: Льюис Р.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. – М.:«Дело», 1999. – С. 439; Стумбина Є.Я., Кузнецов А.В., Эглитис В.В. Механизм реализации Конституции (государственно-правовой аспект). – Рига. – 1984. – С. 174–176.
117. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура. – Саратов: издательство Саратовского Университета, 1989. – С. 84.
118. Орзих М.Ф. Личность и право. – М.: Юридическая литература, 1975. – С. 44.
119. Покровский И.Ф. Формирование право – сознания личности. – Л., 1972. – С. 25.
120. Карпец И.И., Ратинов А.Р. Правосознание и причины преступности // Советское государство и право. – 1968. – № 12. – С. 19–27; Социальные отклонения. Введение в общую теорию. – М., 1984. – С. 200–203.
121. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юридическая литература, 1973. – С. 37.
122. Щегорцев В.А. Социология правосознания. – М.: Юридическая литература, 1981. – С. 31–33.
123. Семитко А.П. Правовая культура общества: совокупность, противоречия, процесс. – Свердловск: издательство Уральского университета. – 1990. – С. 24–27.
124. Балюк Г.И. Взаимосвязь правовой культуры и социалистической демократии. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 5–6.
125. Зорченко Е.А. Формирование правовой культуры трудящихся. – Минск: Беларусь, 1988. – С. 24–29.
126. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. – М.: Юридическая литература, 1988. – С. 24–28.
127. Домбровский В.К. Повышение роли человеческого фактора и правовая культура. – М.: Юридическая литература, 1987. – С. 37–39; 42–45.
128. Рабинович Л.М. Социалистическое право как ценность. – Львов, 1985. – С. 10–15.
129. Бура Н.И. Функции общественного сознания. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 25 – 41.
130. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятия, критерии, методика измерения. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 70 – 99.
131. Теория государства и права: Учебник / под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – 592 с.
132. Губанов Н.И. К анализу понятия «религиозная мораль». – М.: Мысль, 1972. – С. 82.
133. Анисимов С.Ф. Нравственный прогресс и религия. – М., 1965. – С. 43–45.
134. Головченко В.В. Взаємодія права з іншими соціальними регуляторами // Юридичний вісник України. – 1998. – № 9. – С. 47.
135. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги / Переклад з англійської. – К.:Основи, 1994. – Т.1. – 444 с.; Т .2. – 524 с.
136. Хаббард Л.Р. Дорога к счастью // Аргументы и факты. – 1993, № 10 (647).
137. Головченко В.В. Демократія – не право плювати на підлогу // Юридичний вісник України. – 2000. – № 48 (284). – С.9.
138. Хайєк Ф.А. Політичний устрій вільного народу / Право, законодавство і свобода: нове викладення широких принципів, справедливості та політичної економії в 3-х томах (переклад з англійської). – Т. 3. – К.: Сфера, 2000. – С. 188–189.
139. Курьер ЮНЕСКО. – 1978, ноябрь. – С. 6.
140. Доповідь 1У Конгресу ООН по попередженню злочинності і ставлення до правопорушників. – Каракас, 1980. – С. 34.
141. Закон України "Про судоустрій в Україні" від 07.02.2002 р. № 3018–Ш // Урядовий кур’єр. Орієнтир. – 27 травня 2002. – № 58.
142. Закон України "Про інформацію" // Відомості Верховної Ради України. – 1992.
143. Указ Президента України від 27 червня 1996 року № 468/96 "Про Єдиний державний реєстр нормативних актів" // Офіційний вісник України. - 1996.
144. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 року № 1504 "Про запровадження Єдиного державного реєстру нормативних актів та здійснення правової інформатизації України" // Офіційний вісник України. – 1996.
145. Національна програма інформатизації України. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1994 року № 605.
146. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів та фонограм" від 4 листопада 1997 року.
147. Указ Президента України "Про впорядкування торгівлі дякими підакцизними товарами, пов’язаними з використанням аудіовізуальних творів та примірників фонограм" від 20 травня 1998 року.
148. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні // Перша щорічна доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2000. – С. 282.
149. Павленко В.Б. «Самостійні думки витікають тільки із самостійно набратих знань» (К. Ушинський). – Університет «Україна». – К., 2000, серпень-вересень.
150. В.В. Головченко, Г.І. Неліп, М.І. Неліп. Правове виховання учнівської молоді: питання методології та методики. – К.: Наукова думка., 1993. – С. 134.
151. Сіренко В.Ф. Суд – місце боротьби за справедливість // Голос України. – 2001, 13 березня. – № 45.
152. Декларация ООН "О правах человека". Право человека и судопроизводство // Сборник международных документов. – Варшава, 1993. – C. 6–14.
153. Рабочая книга социолога. – М.: Мысль, 1983. – С. 270 – 278.