ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА (деякі питання теорії і практики )

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП .....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1
НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ЙОГО ВИЗНАЧЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ В СУСПІЛЬСТВІ........................................................................................................14
1.1. Поняття „національне законодавство”, визначення його обсягу в теорії права, правотворчості та юридичній практиці...........................................14
1.2. Законодавство  форма права. Право  джерело законодавства..............34
1.3. Нетрадиційні акти національного законодавства......................................46
РОЗДІЛ 2
ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА................................................................................................63
2.1. Зміст категорій „засади” і „формування” системи національного
законодавства.................................................................................................63
2.2. Конституційні засади системи національного законодавства..................77
2.3. Правові конституційні засади формування системи законодавства........97
2.4. Науково-теоретичні засади формування системи національного
законодавства...............................................................................................106
РОЗДІЛ 3
ФАКТОРИ (ЧИННИКИ) ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА (деякі теоретичні і практичні аспекти)...........................140
3.1. Загальнотеоретичні питання в контексті формування системи національного законодавства.....................................................................140
3.2. Фактори найбільшого впливу на формування системи національного
законодавства..............................................................................................142
ВИСНОВКИ...........................................................................................................161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................170
ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена тим значенням системи національного законодавства, яке природно притаманне їй в процесі становлення та розвитку України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Але про наявність системи національного законодавства  найважливішої складової правової системи суспільства  можна стверджувати лише за умови її створення та функціонування саме як такої, що відповідає конституційному ладу держави, історичним і культурним традиціям народу та слугує захисту інтересів, прав і свобод людини і громадянина.
Звичайно, система законодавства України є, вона визнається дійсною, реальною, тісно пов’язаною з економікою, політичною системою, суспільством, громадянами, внутрішніми та зовнішніми відносинами. Проте ця система законодавства за змістом, формою та структурою багато що успадкувала від системи радянського законодавства, яка була спрямована, передусім, на обслуговування існуючої на той час адміністративно-командної системи управління всіма сферами життєдіяльності суспільства без винятку.
Тому після проголошення 24 серпня 1991 року України незалежною державою надзвичайно актуальною постала проблема формування національної системи законодавства України, на основі якої можливо вирішити завдання державного будівництва, місцевого самоврядування, реформування економіки, політичної системи, охорони здоровя, освіти, створення умов екологічної безпеки суспільства, правової безпеки людини і громадянина. При цьому під терміном „національна система законодавства” розуміється не щось суто „національне”, що відрізняє її від інших демократичних правових систем світу чи свідчить про її закритість  система законодавства України є національною тому що слугує захисту та реалізації національних інтересів держави як на її території, так і поза її межами, в стосунках з іншими державами та міжнародними організаціями.
Формування національної системи законодавства здійснюється під впливом багатьох чинників і є органічною складовою більш широкого і стратегічного напряму  розбудови України як суверенної, демократичної, соціальної, правової держави. Першим кроком у вирішенні цієї проблеми стала Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 року), яка визначила основоположні принципи, зокрема, створення національної системи законодавства України.
Декларація стала поштовхом не лише для розробки концепції нової Конституції України, а й визначила структурні особливості системи законодавства в цілому та її окремих галузей. На жаль, далеко не все, що було закріплено в Декларації у цьому напрямі, реалізовано повністю. Передусім, це стосується створення національної системи законодавства, яка мала б втілювати не лише загальновизнані принципи і норми міжнародного права, що дуже важливо для її адаптації до прогресивних правових систем світу, зокрема права Європейського Союзу, а й структурні та змістовні якості, чітке функціональне спрямування. Саме в цьому, на нашу думку, полягає суть вирішення численних питань формування національної системи законодавства України.
Як свідчить світова практика, національні системи законодавства різних держав, маючи істотні національні особливості, характеризуються суттєвими спільними рисами, які властиві також і системі законодавства України. Це важливо для з’ясування теоретичних питань: по-перше, якою повинна бути система національного законодавства України, по-друге, як має відбуватися процес її формування під об’єктивним впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, враховуючи нову тенденцію у розвитку права  становлення і розвиток приватного і публічного права, здійснення їх суб’єктами своїх прав у конкретних приватно-правових і публічно-правових відносинах.
У вітчизняній юридичній літературі зазначена проблема не залишається поза увагою. Численні дослідження вчених-правознавців безпосередньо присвячені розробці засад системи законодавства України, в тому числі засад окремих його галузей. Передусім це прямо пов’язано з прийняттям Верховною Радою України 28 червня 1996 року нової Конституції України, яка визначила основи та пріоритети законодавства держави, окреслила параметри його системи, напрями розвитку, місце і роль у створенні ефективного механізму правового регулювання суспільних відносин.
Проте досить проблемними на сьогодні залишаються питання системного підходу у формуванні національного законодавства як цілісної системи, від вирішення яких залежить стабільність та упорядкованість соціальних відносин, діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Певній мірою можна стверджувати про відсутність такого підходу або невикористання природно властивого йому потенціалу. Чи не цими обставинами зумовлено не тільки повільне формування системи національного законодавства в цілому, а й окремих його галузей та інститутів? Йдеться, звичайно, не про „схему” цієї системи, оскільки ця „схема” залишилася майже такою, якою була ще до набуття Україною незалежності. Звичайно, сьогодні ніхто не ставить під сумнів існування конституційного (державного), цивільного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального та іншого законодавства Йдеться про суттєві зрушення в розвитку системи законодавства відповідно до принципів, визначених Конституцією та міжнародним правом, суб’єктом якого є Україна.
Таким чином, проблема формування системи національного законодавства України, стає актуальною як в науково-теоретичному, так і в практ
ичному відношеннях, оскільки існуюче законодавство важко назвати системою  більш адекватним для визначення такого його стану є термін „масив законодавства” (С.В. Полєніна), незалежно від того, які нормативно-правові за юридичною силою акти охоплює такий „масив”.
Будь-яка система, як відомо, визначається певним складом елементів, зв’язки між якими, особливо їх способи, є відносно усталеними та жорсткими, що характеризує стабільність законодавства. Водночас ці зв’язки сприймають вплив зовнішнього середовища, якщо останнє не спрямовано на знищення самої системи або руйнування її структури та функціонального призначення.
Тема формування системи національного законодавства є актуальною [1, с. 3-22] і тому, що, по суті, в цьому аспекті вона не була предметом дослідження ні в минулому, ні на сучасному етапі розвитку теорії та практики правознавства. В цьому відношенні її розробка на теоретичному рівні безпосередньо пов’язана з вирішенням практичних завдань: створення національного законодавства як єдиної, цілісної, внутрішньо і зовнішньо узгодженої системи, якісної за змістом та належної форми актів, що входять до її складу.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, фахівців з теорії права, галузевих юридичних наук, філософії та соціології права.
Питанням теорії системи законодавства, органічно пов’язаної з теорією системи права, присвячені праці багатьох вчених-юристів різних часів, а саме: С. Алєксєєва, М. Байтіна, В. Баранова, Л. Бутька, С. Братуся, О. Вітченка, Л. Демби, Є. Зівса, О. Іоффе, І. Казьміна, Д. Керімова, О. Красавчикова, І. Кузьміна, Г. Курдюка, О. Кутафіна, В. Лаптєва, О. Лейста., А. Міцкевича, В. Мозоліна, П. Недбайла, Д. Петрова, А. Піголкіна, С. Полєніної, І. Самощенка, В. Сенякіна, В. Сорокіна, Л. Тіунової, Ю. Тихомирова, О. Ушакова, О. Черданцева, М. Шаргородського, О. Шебанова, Т. Хабрієвої, В. Яковлєва, Ц. Ямпольської та інших.
Окремі аспекти проблеми формування системи національного законодавства, в тому числі його конституційні засади, обґрунтування напрямів розвитку, реформування, співвідношення з правовою системою, чинники утворення нових структурних підрозділів у системі законодавства, питання щодо публічного та приватного права, форми їх функціонування в правовій системі України досліджували вітчизняні вчені-правознавці: С. Бобровник, А. Заєць, М. Козюбра, А. Колодій, О. Копиленко, В. Котюк, А. Козловський, О. Лисенкова, Л. Кривенко, Н. Кузнєцова, О. Мурашин, Є. Назаренко, Н. Оніщенко, В. Опришко, О. Петришин, В. Погорілко, П. Рабінович, А. Селіванов, В. Селіванов, В. Сіренко, О. Скакун, В. Тацій, В. Ткаченко, Ю. Тодика, Я.Шевченко, В. Шаповал, Ю. Шемчушенко, М. Цвік, О. Ющик та інші.
Розробка теоретичних питань щодо системи законодавства, її органічного природного зв’язку з проблемою теорії системи права, питання ролі законодавства в становленні та розвитку ринкових відносин в економіці та господарюванні, реформуванні державної політики в соціальній сфері, фінансовій та банковій системах, створенні надійної безпеки життя, гарантуванні здійснення та захисту прав і свобод людини і громадянина продовжують залишатися актуальними і ключовими темами юридичної науки, дослідження яких сприятиме створенню обґрунтованої основи правотворчої діяльності у державі.
Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативну базу дослідження складають Конституція та закони України, ратифіковані парламентом міжнародні договори України та міжнародно-правові акти, рішення та висновки Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, укази Президента, акти Кабінету Міністрів України. Емпіричну базу дослідження складають: судова та адміністративна практика застосування норм Конституції та чинних законів України, щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, практика Європейського Суду з прав людини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана відповідно до теми науково-дослідницької роботи кафедри теорії держави і права та Державної цільової комплексної програми „Розвиток демократичних процесів у правовій державі (номер державної реєстрації 0186.0.070866) Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого та є складовою Концепції розвитку законодавства України на 19972005 роки.
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування питань, прямо та опосередковано пов’язаних із формуванням системи національного законодавства в контексті становлення і розвитку України як демократичної, соціальної, правової держави  процесу, на який впливають різні внутрішні та зовнішні фактори: правонаступництво в законодавстві, державна політика (правова, економічна, управління (адміністративна), соціальна, культурна, міжнародних відносин тощо); стан економіки, потреби та інтереси суспільства, принципи та норми міжнародного права; провідна роль законів у системі правових актів, юридична наука.
Зазначена мета конкретизована і визначена у завданнях, основними з яких є:
 з’ясування теоретичних питань щодо змісту та обсягу законодавства, їх значення для практичного вирішення у законотворчій та правозастосовній діяльності, удосконаленні правового механізму регулювання суспільних відносин;
 аналіз нетрадиційних форм актів національного законодавства;
 розгляд законів як найважливішої форми права України в контексті впровадження верховенства права та принципів правової держави;
 дослідження засад формування системи законодавства, їх класифікація на конституційному і теоретичному рівнях;
 аналіз наукових уявлень щодо системи права і системи законодавства, їх еволюції та доктринальної інтерпретації в аспекті формування системи
національного законодавства.
 вивчення стану розробки формування системи національного
законодавства в юридичній літературі, втілення її результатів у законодавчій діяльності;
 аналіз причин, що гальмують процес формування системи національного законодавства та їх усунення на сучасному етапі і запобігання в майбутньому;
 встановлення факторів (чинників) формування системи національного законодавства, їх класифікація; вивчення впливу на систему законодавства наукової моделі структури системи права, принципів і норм міжнародного права.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з формуванням системи національного законодавства.
Предметом дослідження є законодавство України, його обсяг, функції як форми правових норм (змісту), структура, взаємозв’язок із закономірностями права, засади формування та розвитку системи законодавства, еволюція наукових учень про систему права та систему законодавства, фактори становлення і розвитку її галузей, підгалузей, інститутів законодавства.
Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено сучасні підходи та методи пізнання формування системи національного законодавства, а саме: діалектичний, аналізу та синтезу, структурно-функціональний та системний, які застосовувалися у визначенні та з’ясуванні обсягу законодавства, провідної ролі законів у правовій системі як основної форми права; історико-порівняльний, оскільки формування системи національного законодавства України пов’язано з правонаступництвом, зокрема із „збереженням” певною мірою колишньої „схеми” системи законодавства, сучасними тенденціями розвитку законодавства, офіційним закріпленням у ньому нових принципів, цілей і правових механізмів регулювання суспільних відносин, імплементацією в національне законодавство принципів і норм міжнародно-правових актів. Застосування логічного та соціологічного методів сприяло виявленню внутрішніх і зовнішніх протиріч у законодавстві (статичний стан), а також з’ясуванню процесу формування його системи, передусім, галузей, перспектив розвитку (динаміки) національного законодавства в аспекті конституційної моделі демократичної, соціальної, правової держави.
У дисертації з урахуванням специфіки теми дослідження використовуються традиційні для правознавства методи, зокрема, формально-догматичний, порівняльно-правовий, правового моделювання, телеологічний, без яких неможливо зясувати притаманні законодавству та його системі соціально-правові властивості. У дослідженні застосовується лібертарно-леґістське праворозуміння.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим комплексним дослідженням у вітчизняному правознавстві теоретичних питань формування системи національного законодавства як складного і тривалого еволюційного процесу, на результати якого впливають внутрішні і зовнішні, суб’єктивні та об’єктивні чинники (фактори).
Наукова новизна характерна, зокрема, наступним положенням і висновкам дисертації:
 розвинуто і наведено додаткову аргументацію щодо поняття національного законодавства, запропоновано нове його визначення як прийнятих відповідно до Конституції законів, а також окремих актів (рішень) Конституційного Суду України, чинних декретів уряду;
 сформульовано нову теоретичну конструкцію розуміння категорій „джерела права” та „джерела законодавства”, здійснення законодавством функції форми права; народ як носій суверенітету і єдине джерело влади є також єдиним джерелом права;
 обґрунтовується положення щодо необхідності посилення статусу верховенства закону в правовій системі суспільства, що ні за яких обставин не суперечить верховенству права, а навпаки, є одним із найважливіших публічно-нормативних проявів верховенства права, яким регулюються приватно-правові та публічно-правові відносини;
 вперше визначено поняття засад формування системи національного законодавства та запропоновано їх класифікацію;
 систематизовано позиції вчених-юристів з проблем теорії системи права в контексті формування системи національного законодавства;
 дано авторське бачення системи права як доктринальної (наукової) категорії, висновки з якої можуть слугувати обґрунтуванням формування структурних підрозділів законодавства;
 обґрунтовано положення щодо рівноправовості галузей законодавства: так званих „адекватних” галузям права і „комплексних” галузей права;
 визначено основні, найбільш впливові фактори (чинники) формування системи національного законодавства, їх взаємодію та роль у законодавчій діяльності парламенту як і роль самого парламенту в цьому процесі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
 вони можуть бути використані у законотворчій діяльності, сприяти вирішенню питань з проведення повної систематизації та кодифікації законодавства, розробки схеми системи чинного законодавства, зокрема систематичних зібрань, зводу законів України, окремих галузей (економічного, соціального, захисно-охоронного та інших блоків законодавства), правових інститутів (власності, підприємництва, договірного права тощо);
 наведено в аргументацію щодо необхідності офіційного (легального) визначення поняття „законодавство” як сукупності (системи) законів, рішень Конституційного Суду (з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України, щодо відповідності Конституції (конституційності) законів) та висновків про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів та міжнародних договорів, що вносяться до парламенту для надання згоди на їх обов’язковість (нетрадиційні форми національного права України). Таке визначення законодавства пропонується дати у спеціальному законі або в Законодавчому кодексі Верховної Ради України, в якому системно, предметно та функціонально можуть бути об’єднані принципи та норми парламентського права;
 висновки дисертації спрямовані на посилення верховенства закону в системі нормативно-правових актів, що сприятиме зміцненню у суспільстві законності і правопорядку, передусім, у правозастосовній діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;
 сформульовані положення та висновки роботи можуть бути застосовані у науково-теоретичній сфері, зокрема у подальшому дослідженні закономірностей права, зокрема, способів вираження приватного і публічного права в законах як правових актах публічної влади, а також з питань, пов’язаних з удосконаленням і розвитком системи національного законодавства;
 у навчальному процесі матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та методичних розробок з питань національного законодавства за програмою курсу „Теорія права і держави”, в тому числі спецкурсів „Фактори формування та розвитку системи національного законодавства”, „Закон як форма національного права”, „Право як джерело законодавства”, „Законодавство: актуальні питання юридичної техніки”.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертації апробовані на міжнародних науково-практичних конференціях: „Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 1999); „Парламентаризм в Україні: теорія та практика” (м. Київ, 2001); Науковій конференції „Конституція  основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, 2001).
Положення дисертації доповідалися на науково-теоретичних семінарах і засіданнях кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у восьми публікаціях, з них сім опубліковані у збірниках і журналах, які входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України.
Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, до яких входить дев’ять підрозділів, висновків і списку використаної літератури (313 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, у тому числі списку використаних джерел  26 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Національне законодавство  термін, який вживається в різних значеннях в законах, інших нормативно-правових актах державних органів та органів місцевого самоврядування, в юридичній науці та правореалізуючій практиці. В його сутність передусім вкладають загальнообов’язковість нормативно-правових приписів і норм до виконання в процесі регулювання суспільних відносин.
Стверджувати, що законодавство  це вся система правових норм, які встановлюються тими чи іншими органами влади або лише вищими органами державної влади  парламентом, Президентом, урядом, призводить до зниження авторитету закону як домінуючої в системі юридичних актів форми права. Саме в необхідності ухвалення законів, спрямованих на вирішення соціально-економічних, політичних, міжнародних проблем і т .і., в суспільстві постійно виникає потреба і відповідна зацікавленість.
Тому традиційні уявлення щодо законодавства як сукупності всіх нормативно-правових актів не відповідають загальносуспільним інтересам і є відображенням давно існуючої тенденції посилення в правовій системі держави актів виконавчої влади („відомчого законодавства”).
Висловлені в літературі численні пропозиції щодо визначення законодавства лише як законів, а також правових актів, які не поступаються їм за юридичною силою, є аргументованими і потребують законодавчого закріплення, зокрема в законі про закони і законодавчу діяльність чи в законі про нормативно-правові акти. Але найбільш оптимальним варіантом було б прийняття Законодавчого кодексу Верховної Ради України, який системно та функціонально врегулював би всі питання законодавчого процесу та інші організаційно-правові форми діяльності парламенту. Таке визначення законодавства могло б бути сформульовано у приписі окремої статті закону (Кодексу), а саме „Визначення термінів, які застосовуються в цьому законі (Кодексі)”, виклавши в такій редакції:
„Законодавство  закони, ухвалені Верховною Радою України відповідно до Конституції України і в порядку, встановленому цим Законом (Кодексом) і Регламентом Верховної Ради України; закони, прийняті на всеукраїнському референдумі згідно з Конституцією України і в порядку, визначеному законом про всеукраїнський референдум; рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції та законів України, а також щодо визнання такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) законів повністю чи їх окремих положень; висновки Конституційного Суду України про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; чинні декрети Кабінету Міністрів України”.
„Законодавчий акт  закони, інші правові акти у значені терміна „законодавство”, а також чинні постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію законів, ухвалених до прийняття Конституції України в частині, що не суперечить її положенням”.

2. У методологічному і практичному відношенні законодавство  це форма права; один із провідних в суспільстві способів вираження, встановлення та організації правових норм. Таке визначення законодавства дозволяє коректно вирішувати питання щодо його співвідношення зі змістом права, уникнути їх протиставлення на структурному рівні, зокрема системи права і системи законодавства.
Законодавство не є джерелом права, навпаки, право є джерелом законодавства. Це підтверджується й тим, що можуть бути закони, їх окремі положення, які нічого не мають спільного з правом. Розгляд законодавства як джерела права  не більше як данина традиції, що виникла з давніх часів у правознавстві, в тому числі у вітчизняному. До того ж в цьому контексті неможливо не тільки теоретично, але й практично дати відповідь на питання, в чому саме полягає сутність верховенства права та правової держави?
Крім того, багатозначність терміну „джерела права” не орієнтує законодавця на ухвалення законів, які б відповідали вимогам права, властивим йому закономірностям. Поняття законодавства як форми (а не джерела) права поєднує лібертарно-леґістське праворозуміння, спонукає законодавця до ретельного вивчення правових закономірностей, які він не владний скасувати чи змінити, а нехтування ними призводить або може призвести до негативних наслідків у життєдіяльності суспільства.

3. Визначення обсягу законодавства, про який зазначено вище, зумовлено особливістю здійснюваних Конституційним Судом України повноважень і значенням ухвалених ним рішень та висновків у законодавчому регулюванні суспільних відносин. Для національного законодавства України ці акти органу конституційної юрисдикції є нетрадиційними, оскільки раніше поширеним було інше розуміння законодавства і не існувало такого органу держави.
В законодавстві рішення Конституційного Суду складають певний блок прецедентного права з різних галузей законодавства (конституційного, адміністративного (управлінського), цивільного, земельного, кримінального, процесуального тощо. Надаючи офіційне тлумачення положень Конституції та законів, Конституційний Суд своїми рішеннями вносить відповідні зміни до правового механізму регулювання тих чи інших відносин, зокрема до перегляду у встановленому порядку раніше постановлених рішень судів загальної юрисдикції на користь прав та інтересів фізичних і юридичних осіб тощо. Визнання неконституційними законів чи окремих їх положень зобов’язує парламент внести відповідні зміни до цих законів і т.і.
Нетрадиційними акти Конституційного Суду є й тому, що не встановлюючи нових правових норм, вони фактично скасовують (визнають) законодавчі положення, які суперечать Основному Закону. Тобто рішенням Конституційного Суду України властиві деякі риси нормативно-правового акта.

4. Поняття „засади” є багатофункціональним і одним з найважливіших у формуванні системи національного законодавства. По-перше, засади  це той фундамент, на якому відбувається або має відбутися формування системи законодавства, як має місце здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, засади здійснення правосуддя тощо. По-друге, засади виступають як відповідні економічні, соціально-культурні, правові, політичні, організаційні і т.і. принципи. По-третє, засади  це також і основи, зокрема держави (унітарний устрій, народовладдя, суверенітет, республіканська форма правління), правової системи суспільства (верховенство права, найвища юридична сила Конституції, провідна роль законів у правовому регулюванні суспільних відносин, законність).
Відсутність в чинному законодавстві як і в юридичній літературі визначення поняття засади не завадило розкрити його зміст доктринально і передусім через багатофункціональну спрямованість засад, зокрема стосовно засад формування системи національного законодавства.
Конституційні засади формування системи національного законодавства поділяються на: 1) політико-правові (політична та ідеологічна багатоманітність, інститути держави, народовладдя, громадянського суспільства тощо), 2) економіко-правові (економічна багатоманітність, інститути публічної і приватної власності, функціонування національної грошової одиниці, єдиної бюджетної системи тощо), 3) соціально-правові (соціальне, медичне забезпечення та їх захист і т.і.  правова соціалізація законодавства), 4) правові конституційні засади, за якими народ є джерелом права, а отже і законодавства (провідна роль законів в системі юридичних актів), закони  один з найважливіших проявів верховенства права.
Конституційні засади поділяються на загальні і спеціальні. Всі конституційні засади є фундаментом формування системи національного законодавства.
Домінуючою засадою, на якій формується система національного законодавства, є верховенство права, згідно з яким пріоритетними є права і свободи людини і громадянина та їх належний захист суспільством і державою. Сформульована автором пропозиція щодо надання права громадянам на звернення до Конституційного Суду з конституційною скаргою на закони, інші юридичні акти, які обмежують або ущемляють права і свободи людини і громадянина, є підтвердженням визнаного Основним Законом людини найвищою соціальною цінністю. У зв’язку з цим потребує внесення змін до статті 3 Конституції та Закону України „Про Конституційний Суд України”.
Конституція України в цілому виступає в якості єдиного засадничого акта. Тому і конституціоналізація законодавства, тобто приведення чинних законів у відповідність з Конституцією залишається першочерговим завданням органів державної влади і юридичної науки.
Разом з тим пропоновані зміни до Основного Закону України не повинні бути фрагментарними, а мають бути системними, спрямованими на зміцнення узгодженості, цілісності та стабільності Конституції.

5. Найбільш важливою ознакою конституційних засад формування системи національного законодавства є їх стабільність. Однак це не означає, що відповідно до конституційної процедури ці засади не можуть бути змінені, конкретизовані та доповнені законами (Конституція (стаття 129) встановлює основні засади судочинства, а додаткові  законами „Про судоустрій України” та „Про статус суддів”). Це стосується будь-якої важливої сфери суспільства і держави, де чітке визначення засад галузі чи інституту законодавства має принципове значення (наприклад, засади державної служби, засади організації та діяльності правоохоронних органів тощо).
На вказаних конституційних засадах у системі національного законодавстві виокремлюються відповідні нормативно-системні блоки, а саме: 1) держави, народовладдя, суспільства, 2) економічного, 3) соціального (гуманітарного), 4) управлінського (адміністративного), 5) захисно-охоронного.
Виходячи з аналізу чинного законодавства вносяться пропозиції щодо необхідності проведення повної систематизації нормативно-правових актів з питань місцевого самоврядування. Завершенням такої роботи має бути оснований на реформуванні територіального устрою України Кодекс місцевого самоврядування України. Нова і повна систематизація вкрай необхідна в сферах культури, охорони здоров’я, науки та освіти і т.і.
Особливої уваги заслуговує удосконалення економічного блоку системи законодавства. Дослідження процесів у цій сфері, а також наявність нової законодавчої та правозастосовної практики дають достатньо підстав для висновку про необхідність подальшого, більш системного та якісного за змістом удосконалення економічного законодавства. Прийняття Господарського кодексу є лише початком проведення роботи по систематизації цієї галузі законодавства. Є потреба в підготовці Зводу (Зібрання законів, Укладення і т.і.) економічного законодавства України. Однак це стане реально можливим при здійснені відповідних економічних реформ, результати яких слугуватимуть науково обґрунтованій підготовці Схеми системи економічного законодавства та його Зводу (Зібрання, Укладення тощо).

6. Важливими у формування системи національного законодавства є науково-теоретичні засади, які становлять досягнення теорії права та галузевих юридичних наук з проблем пізнання закономірностей права, в тому числі його структури, форми тощо. Хоча ці засади системи законодавства здебільшого мають факультативний характер (на відміну від конституційних), їх вплив, зокрема через законотворчий процес не викликає сумнівів.
По-перше, пізнання наукою закономірностей права і використання його результатів у законодавчій і правозастосовній діяльності сприяло підвищенню якості законів, налагодженню різноманітних зв’язків між ними, їх окремими приписами, галузями та іншими структурними підрозділами законодавства.
По-друге, право як одне Ціле має численні властивості й ознаки, що зумовило різні підходи до розуміння його сутності, структури, функцій і т.і. При цьому поступовий відхід юридичної науки від фетишизації об’єктивності системи права і протиставлення її системі законодавства є обґрунтованим і дає конкретні теоретичні та практичні результати.
Система (структура) права як прояв однієї з його закономірностей не має нормативно-правового закріплення (якого і бути не може), а виявляється правовою наукою. Отже, система права є доктринальною категорією і як така проектує систему законодавства  систему позитивного права в його лібертарно-леґістському розумінні. Тому на сьогодні не має підстав продовжувати спір навколо галузей права і галузей законодавства, з’ясовувати, яка з вказаних категорій є головнішою чи „вищою за рангом”. Скоріше і правильніше мова повинна йти про галузь законодавства як конкретне реальне нормативно-системне правове утворення.
До науково-теоретичних засад формування системи національного законодавства належить також і те, що всі галузі законодавства незалежно від їх правового змісту та властивостей („чисті”, які складаються переважно з системи правових норм одного юридично однорідного методу та предмету регулювання, і „комплексні”, яким притаманні різні взаємопов’язані методи та елементи різних суспільних відносин  предмету) є рівноправовими, оскільки всі вони містять відповідну систему норм права. Проте актуальність у подальшому вивченню закономірностей права, зокрема його системи не зменшується. Розробка правовою наукою модельної схеми системи законодавства сприятиме проведенню обґрунтованої кодифікаційної діяльності органів державної влади, а також підготовки Зводу або системного зібрання законів України.

7. Формування системи національного законодавства є складним і тривалим за часом процес, на який впливає безліч різних за природою чинників  факторів.
Для врахування сили впливу на цей процес важливо дати обґрунтовану класифікацію факторів формування системи національного законодавства, яка сприятиме діяльності органів державної влади знайти найбільш оптимальний варіант при розробці та ухвалені відповідних законів.
За походженням вирізняються фактори 1) об’єктивні і 2) суб’єктивні. Перші за силою впливу поділяються на абсолютно об’єктивні і відносно об’єктивні. Характерною рисою абсолютно-об’єктивних (довкілля, географічне положення, природні ресурси, кліматичні та інші умови, закономірності економіки, права, політики тощо) є те, що законодавець змушений лише підкорятися їм та враховувати у законотворчому процесі. Використання дії цих факторів має велике значення для розробки стратегії економічного розвитку суспільства, реформування окремих галузей економіки, концепцій відповідних законопроектів щодо інших сфер правового регулювання.
Стосовно відносно-об’єктивних факторів, то їх дія є управляючою, але з дотриманням необхідного балансу, урівноваженості з іншими факторами, в тому числі суб’єктивними. До останніх належать: народ, органи державної влади, зокрема законодавчої влади, політика, юридична наука тощо. Дія суб’єктивних факторів безпосередньо впливає на формування системи національного законодавства.
Фактори поділяються також і за іншими критеріями, зокрема за сферою дії  на внутрішні і зовнішні, за наслідками  на позитивні і негативні (блокування або нейтралізації дії інших факторів, в тому числі об’єктивних і суб’єктивних).
Найбільш впливовими факторами формування системи національного законодавства є такі: 1) правонаступництва, 2) економічний, 3) політичний, 4) соціальний, 5) законотворча діяльність, 6) юридична наука

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Тацій В.Я. Значення юридичної науки у формуванні правової системи // Вісник Академії правових наук України. – 2001.  № 3. – С.3-21
2. Керимов Д.А. Методология права. – М.: Аванта, 2000.  560 с.
3. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001.  752 с.
4. Тарановский Ф.В. Энциклопедия права. – Санкт-Петербург: Университет, 2001.  560 с.
5. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. – М.: ИНФРАМ-НОРМА, 1997.  652 с.
6. Нерсесянц В.С. Право и закон. – М.: Наука, 1983.  368 с.
7. Мартышин О.В. Совместимы ли основные типы понимания права? // Государство и право. – 2003. - № 6.  С. 13-21.
8. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1961.  188 с.
9. Алексеев С.С. Структура советского права.  М.: Юрид. лит., 1975.   264 с.
10. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права.  М.: Госюриздат, 1961.  384 с.
11. Мицкевич А.В. Акты высших органов Советского государства.  М.: Юридическая литература, 1967.  176 с.
12. Мицкевич А.В. Соотношение системы советского права с системой советского законодательства //Ученые труды ВНИИСЗ.  Выпуск 2. М., 1967.  С.3-24.
13. Поленина С.В. Теоретические проблемы системы советского законодательства.  М.: Наука, 1979.  208 с.
14. Шебанов А.Ф. Форма советского права.  М.: Юрид. лит., 1968.  216 с.
15. Явич Л.С. Право и общественные отношения.  М.: Юрид. лит., 1971.  152 с.
16. Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку.  К.: Наукова думка, 1994.  123 с.
17. Алексеев С.С. Общая теория права в двух томах. Том 1.  М.: Юрид. лит., 1981.  360 с.
18. Система советского законодательства / Отв. ред. И.С. Самощенко.  М.: Юридическая литература, 1980.  328 с.
19. Свод законов Советского государства (теоретические проблемы) / Отв. ред. И.С. Самощенко.  М.: Юридическая литература, 1981.  256 с.
20. Проблемы современного гражданского права / Отв. ред. В.Н. Литовкин.  М.: Городец, 2000.  384 с.
21. Мешкова О.Е. Соотношение системы права и системы законодательства // Вестник Омского унив-а.  Вып. 1.  Омск, 1998.  С. 88-90.
22. Муромцев Г.И. Источники права (теоретические аспекты проблемы) // Правоведение.  1992.  № 2.  С.9-14.
23. Дутка Г.І. Закон у системі нормативно-правових актів України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 /Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка.  К., 2003.  19 с.
24. Погребняк С.П. Колізії у законодавстві України та шляхи їх переборення: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого.  Х., 2001.  18 с.
25. Поленина С.В., Сильченко Н.В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР.  М.: Наука, 1986.  152 с.
26. Тихомиров Ю.А., Котляревская И.В. Правовые акты. Учебно-практическое пособие.  М.: ЮРИНФОРМ-Центр, 1999.  381 с.
27. Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001. Кн. 2 / Відповід. редакт. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов.  К.: Юрінком Інтер, 2001.  504 с.
28. Пиголкин А.С., Студеникина М.С. Законодательство // Российская юридическая энциклопедия / Гл. ред. А.Я. Сухарев.  М.: Изд. Дом ИНФРА-М, 1009.  С.1009-1010.
29. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України.  2003.  № 40.  Стаття 356.
30. Тихомиров Ю.А. Теория закона.  М.: Наука, 1982.  257 с.
31. Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник /Ун-т внутр. дел.  Х.: Консум, 2000.  704 с.
32. Сильченко Н.В. Закон (проблемы этимологии, социологии и логики).  Минск, 1993.  118 с.
33. Митний кодекс України від 11 липня 2002 року № 92-IV // Відомості Верховної Ради України.  2002.  № 38.  Стаття 288.
34. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України.  2003.  № 18.  Стаття 144.
35. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. № 2542-III // Відомості Верховної Ради України .  2001.  № 37.  Стаття 189.
36. Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна „законодавство”).  Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001. Кн. 1 / Відповід. редакт. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов.  К.: Юрінком Інтер, 2001.  С. 272-276.
37. Дутка Г.І. Закон у системі нормативно-правових актів України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01.  К., 2003.  203 с.
38. Тацій В.Я., Тодика Ю.М. Основні напрямки розвитку науки конституційного права України та проблеми вдосконалення викладання конституційного права: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого // Збірник наукових статей / Гол. ред. В.Я. Тацій.  Х., 1999.  С. 3-18.
39. Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник.  М.: БЕК, 1995.  485 с.
40. Декрет Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” від 26 грудня 1992 року № 13-92 // Відомості Верховної Ради України.  1993.  № 10.  Стаття 77.
41. Конституція (Основний Закон) України від 20 квітня 1978 року.  К., 1992.  49 с.
42. Указ Президента України „Про збільшення неоподаткованого мінімуму з доходів громадян та ставки прогресивного оподаткування” від 13 вересня 1994 року № 519.
43. Інструкція Державної податкової адміністрації України „Про прибутковий податок з громадян” від 19 квітня 1993 року № 12.
44. Закон Української РСР „Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства” від 5 липня 1991 року № 1306-ХII // Відомості Верховної Ради України .  1991.  № 43.  Стаття 568.
45. Закон Української РСР „Про підвищення соціальних гарантій для трудящих” від 3 липня 1991 року № 1280-ХII // Відомості Верховної Ради України.  1991.  № 42.  Стаття 549.
46. Постанова Верховної Ради Української РСР „Про введення в дію Закону Української РСР „Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства” від 5 липня 1991 року № 1307-ХII // Відомості Верховної Ради України.  1991.  № 43.  Стаття 569.
47. Закон України „Про делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання” від 18 листопада 1992 року № 2796-ХII // Відомості Верховної Ради України.  1993.  № 2.  Стаття 6.
48. Декрет Кабінету Міністрів України „Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсії” від 29 грудня 1992 року № 19-92 // Відомості Верховної Ради України.  1993.  № 11.  Стаття 89.
49. Постанова Верховної Ради України „Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком” від 1 червня 1993 року № 3243-ХII // Відомості Верховної Ради України.  1993.  № 28.  Стаття 296.
50. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України” від 19 грудня 1992 № 2886-ХII // Відомості Верховної Ради України.  1993.  № 9.  Стаття 61.
51. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  К., 2002.  112 с.
52. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном. Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. К., 2003.  190 с.
53. Опришко В.Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України.  К., 2001.  212 с.
54. Опришко В.Ф. Конституція України  основа подальшого розвитку законодавства: Зб. наук. праць. Вип. 2 / Відпов. ред. В.Ф.Опришко.  К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2001.  С. 14-31.
55. Морозова Л.А. Выбор формы законодательного акта и эффективное ее использование // Законотворческая техника современной России: состояние, проблемы, совершенствование: Сб. ст. в двух т. Том 1 / Под ред. проф. В.М. Баранова.  Нижний Новгород, 2001.  С. 143-161.
56. Кримінальний кодекс України. Від 5 квітня 2001 року № 2341-III.  // Відомості Верховної Ради України.  2001.  № 25.  Стаття 131.
57. Законотворческая техника современной России: состояние, проблемы, совершенствование: Сб. Статей в двух томах. Том 2 / Под ред. проф. В.М. Баранова.  Нижний Новгород, 2001.  543 с.
58. Конституція України. Науково-практичний коментар / Ред. Кол. д-р юрид. наук. Тацій В.Я. (голова), канд.. юрид. наук. Битяк Ю.П., д-р юрид. наук Грошевой Ю.М. та інші: Академія правових наук України.  Вид-о „Право”, 2003. Концерн” Видавничий дім „Ін Юре”, 2003,  808 с.
59. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики.  Х.: Факт, 2000.  608 с.
60. Малеин Н.С. Закон и законность // Советское государство и право.  1973.  № 5.  С. 21-28.
61. Шургина Е.С. Техника юридического письма.  М.: Дело, 2000.  272 с.
62. Погорілко В., Федоренко В. Джерела права України (загальна теорія джерел конституційного права) // Вісник Академії правових наук України.  2001.  №1.  С.46-59.
3. Шебанов А.Ф. Форма советского права.  М.: Юрид. лит., 1968.  216 с.
64. Гайворонський В. Джерела права // Вісник Академії правових наук України.  2002.  №3.  С. 56-65.
65. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права.  М.: Изд-е бр. Башмаковых, 1911.  819 с.
66. Лазарев Л.В. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации.  М.: Городец, 859.  528 с.
67. Богдановская И.Ю. Судебный прецедент  источник права? // Государство и право.  2002.  № 12.  С. 5-10.
68. Закон України „Про правонаступництво України” // Відомості Верховної Ради України.  1991.  № 45.  Стаття 617.
69. Концепція розвитку законодавства України на 1977-2005 роки / Автор. колектив: В.Ф. Опришко (керівник), М.І. Єрофеєв, В.К. Лисиченко та інші: Інститут законодавства Верховної Ради України.  К., 1997.  124 с.
70. Закон України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року № 2862-ХII // Відомості Верховної Ради України.  1993.  № 8.  Стаття 56.
71. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу).
72. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. Курс лекций.  М.: Юрист, 1977.  671 с.
73. Шебанов А.Ф. Система отраслей законодательства: основания построения // Советское государство и право.  1971.  №12.  С.30-38.
74. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Том 1. Наука логики.  М.: Мысль, 1996.  452 с.
75. Поленина С.В. Законотворчество в Российской Федерации.  М.: Ин-т гос-ва и права РАН, 1996.  145 с.
76. Закон: создание и толкование / Под ред. проф. А.С. Пиголкина.  М.:Спарк.  283 с.
77. Самощенко И.С. Основные черты нормативных актов социалистического государства // Советское государство и право.  1968.  № 4.  С. 22-30.
78. Самощенко И.С. Некоторые вопросы учения о нормативных актах социалистического государства // Правоведение.  1969.  № 3.  С. 26-33.
79. Лукашук И.И. Конституции государств и международное право.  М.: Спарк, 1998.  124 с.
80. Лукашук И.И. Нормы международного права.  М.: Спарк, 1997.  322 с.
81. Тарановский В.Ф. Энциклопедия права.  Санк-Петербург: Университет, 2001.  560 с.
82. Пархоменко Н.М. Стан та перспективи розвитку системи джерел права України // Правова держава. Щорічник наукових праць. Вип. 11. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.  К.: Юридична книга, 2000.  С. 76-89.
83. Кросс Р. Прецедент в английском праве / Под общей ред. проф. Ф.М. Решетникова.  М.: Юридическая литература, 1985.  240 с.
84. Зумбулидзе Р.-М. Обычное право как источник гражданского права // Обычай в праве.  Санкт-Петербург, 2004.  С.10-196.
85. Блищенко И.П., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве.  М.: Мнимп, 1999.  472 с.
86. Проблемы общей теории права и государства / Под ред. проф. В.С. Нерсесянца.  М.: НОРМА-ИНФРА, 1999.  832 с.
87. Гредескул Н. Лекции по общей теории права.  СПб, 1912.  459 с.
88. Петрова Л. Джерела права (критичний методологічний досвід) // Вісник Академії правових наук України.  1977.  № 6.  С. 61-68.
89. Мисевіч С.В. Джерела канонічного права: Автореф. дис... канд юрид. наук: 12.00.01 /Одеська нац. Юр. Акад.  Одеса, 2005.  19 с.
90. Константний О.В. Джерела адміністративного права України.  К.: Рада, 2005.  120 с. 91.
91. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права.  СПб: Лань, 1999. 224 с.
92. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. Том 1.  СПб.:  1909.  318 с.
93. Новгородцев П.И. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве.  СПб: Алетейя, 2000.  320 с.
94. Алексеев С.С. Самое святое, что есть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную эпоху.  М.: НОРМА, 1998.  416 с.
95. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия.  М.: Статут, 2000.  256 с.
96. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность.  М.: НОРМА, 2001.  176 с.
97. Давид Р. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. проф. В.А. Туманова.  М.: Прогресс, 1988. 496 с.
98. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. проф. В.А. Туманова.  М.: Международные отношения, 1999.  400 с.
99. Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001. Кн. 1 / Відповід. редакт. канд.. юрид. наук П.Б. Євграфов.  К.: Юрінком Інтер, 2001.  512 с.
100. Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 2001-2002. Кн. 3 /Відповід. редакт. канд.. юрид. наук П.Б. Євграфов.  К.: Юрінком Інтер, 2002.  384 с.
101. Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 2002-2003. Кн. 4 / Відповід. редакт. канд.. юрид. наук П.Б. Євграфов.  К.: Юрінком Інтер, 2004.  584 с.
102. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Учебник.  М.: Новый юрист, 1998.  622 с.
103. Общая теория права. Курс лекций / Под общ. ред. проф. В.К. Бабаева.  Нижний Новгород, 1993.  544 с.
104. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в двух томах. Том 1.  Свердловск, 1972.  396 с.
105. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и Сущность системного подхода.  М.: Наука, 1973.  272 с.
106. Тюхтин В.С. Отражение, системы, кибернетика.  М.: Наука, 1972.  256 с.
107. Могилевский В.Д. Методология систем.  М.: Экономика, 1999.  251 с.
108. Теоретико-методологічні проблеми законності / В.Ф. Сіренко, Кубко Є.Б. та інші // Правова держава.  Вип. 10.  К., 1999.  С. 170-120.
109. Мицкевич А.В. Система права и система законодательства: развитие научных представлений и законотворчества // Проблемы современного гражданского права / Ответ. ред. В.Н. Литовкин, В.А. Рахмилович.  М.: Городец, 2000.  С.20-45.
110. Христова Г.О. Юридична природа актів Конституційного Суду України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01.  Харків, 2004.  225 с.
111. Гаджиев Г.А., Пепеляев С.Г. Предприниматель. Налогоплательщик, Государство. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации.  М.: ФБК-ПРЕСС, 1998.  592 с.
112. Витрук Н.В. Конституционное правосудие в России (1991-2001 годы).  М.: Городец-издат, 2001.  508 с.
113. Зорькин В.Д. Прецедентный характер решений Конституционного Суда Российской Федерации // Вестник Конституционного Суда Азербайджанской Республики. Баку, 2004.  № 2-3.  С. 205-218.
114. Михлин А.С. Конституционный Суд: правовая природа решений и контроль за их исполнением //Право и политика.  2002.  № 1.  С. 83-86.
115. Хабриева Т.Я., Чиркин В.Е. Теория современной конституции. 
М.: НОРМА, 2005.  320 с.
116. Козюбра М.І. Роль судової практики у правовій системі // Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом: Бібліотека Української школи законотворчості.  Вип. 4.  К., 2005.  С. 103-105.
117. Тихий В. Правотлумачення Конституційного Суду України та правова природа його рішень // Вісник Конституційного Суду України.  2001.  № 1.  С. 62-71.
118. Шаповал В. Офіційне тлумачення як функція Конституційного Суду України (проблеми теорії) // Вісник Конституційного Суду України.  1999.  № 3.  С. 52-57.
119. Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика.  Харьков: Факт, 2001.  328 с.
120. Сліденко І.Д. Тлумачення Конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду.  Одеса: Фенікс, 2003.  234 с.
121. Хабриева Т.Я. Толкование Конституции Российской Федерации: теория и практика.  М.: Юрист, 1998.  245 с.
122. Цвік М. Про систему юридичних актів // Вісник Академії правових наук України.  2003.  № 4.  С.14-24.
123. Селіванов В. До проблеми розроблення концепції розвитку вітчизняної юридичної науки // Право України.  2001.  № 7.  С.161-168.
124. Бержель Жан-Луи. Общая теория права / Перевод с французского Г.В. Чуршукова.  М.: NOTA BENE, 2000.  576 с.
125. Ющик О.І. Теоретичні основи законодавчого процесу.  К.: Парламентське вид-во, 2004.  519 с.
126. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства.  К.: Юрінком Інтер, 1999.  320 с.
127. Якимчук М. Правові засади незалежності прокуратури // Голос України.  2005.  5 квітня.  № 62.
128. Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні.  Харків: Ксилон, 2001.   280 с.
129. Бориславська О.М. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні та їх реалізація: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого.  Х., 2004.  18 с.
130. Грошевой Ю. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії //Вісник Академії правових наук України. 1998.  № 2.   С. 125-130.
131. Тодика Ю. Конституційні засади формування громадянського суспільства в Україні // Вісник Академії правових наук України. 2003.  1.   С. 34-44.
132. Колодій А.М. Принципи права України. К.: Юрінком Інтер, 1998.  208 с.
133. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 (справа про призначення судом більш м’якого покарання).
134. Конституційний Договір „Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” // Відомості Верховної Ради України.  1995.  № 18.  Стаття 133.
135. Систематизація законодавства України / В.Ф. Сіренко (кер. автор. кол.), Н.М. Пархоменко, С.В. Бобровник та інші  К., 2003.  220 с.
136. Основи законодавства України про загальнообов’язкове соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України .  1998.  № 23.  Стаття 121.
137. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року № 2801-ХII // Відомості Верховної Ради України.  1993.  № 4.  Стаття 19.
138. Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 року № 2117-ХII // Відомості Верховної Ради України.  1992.  № 21.  Стаття 294.
139. Систематизация законодательства в Российской Федерации / Под. ред. проф. А.С.Пиголкина.  СПб..: Юр. центр Пресс, 1972.  328 с.
140. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел.  Ірпінь: ВТФ, Перун, 2001.  1440 с.
141. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Ю.Ю. Шведовой.  М.: Русский язык, 1990.  917 с.
142. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Том IV. Р-V.  М.: Русский язык, 1980.  683 с.
143. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду.  К.: Парламентське вид-во, 1999.  248 с.
144. Серьогіна С.Г. Теоретичні правові проблеми реалізації нової Конституції // Українське право.  1996.  № 3.  С.4-12.
145. Рабінович П.М. Громадянське суспільство і правова держава (загально-теоретичні міркування) // Українське право.  1996.  № 3.  С. 22-34.
146. Тимошенко В.І. Правова держава (теоретико-історичне дослідження).  К.: Наукова думка, 1994.  239.
147. Кулыбеков М.М. Конституционные основы экономической политики СССР: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.02.  М., 1986.  19 с.
148. Умнова А.И. Конституционные основы российского федерализма.  М., 1998.  216 с.
149. Туляй А.Н. Конституционные основы финансовой политики Российской Федерации: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.02.  Томск, 2000.  19 с.
150. Совершенствование советского законодательства на основе Конституции СССР / Ответ. ред. Б.М. Бабий.  К.: Наукова думка, 1982.  304 с.
151. Казьмин И.Ф. Общие проблемы права в условиях научно-технического прогресса.  М.: Юрид. лит., 1986.  192 с.
152. Шевцов В.С. Право и судебная власть.  М., 2003.  368 с.
153. Берман Гарольд Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Перевод с английского.  М.: ИНФРАМНОРМА, 1998.  624 с.
154. Кутафин О.Е. Источники конституционного права Российской Федерации.  М.: Юрист, 2002.  348 с.
155. Кутафин О.Е. Предмет конституционного права. М.: Юрист, 2001.  444 с.
156. Шемчушенко Ю.С. Теоретичні засади реалізації Конституції України // Вісник Академії правових наук України.  1997.  № 4.  С.12-21.
157. Конституційне право України. Підручник / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики.  К., 1999.  376 с.
158. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. Підручник.  К.: Юрінком Інтер, 2002.  536 с.
159. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе.  М.: Юрид. лит., 1972.  258 с.
160. Скомороха В.Є. Конституційний Суд України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого.  Харків, 2001.  18 с.
 Х., 2001.  18 с.
161. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада в Україні.  К., 1997.  47 с.
162. Авер’янов В.Б. Проблема формування нової доктрини адміністративного права //Зб. Наук. праць / Голов. ред. д.ю.н. В.Б. Авер’янов.  К.: Міленіум, 2004.  С.5-9.
163. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций.  М.: Юрид. лит., 1997.  400 с.
164. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. В 3 т. 1.  М.: НОРМА-ИНФРА, 2002.  Т. 1.  728 с.
165. Введение в парламентское право России / Под ред. Т.Я. Хабриевой.  М.: Юрист, 2003.  655 с.
166. Парламентское право России / Под ред. И.М. Степанова, Т.Я. Хабриевой.  М.: Юрист, 1999.  392 с.
167. Тодыка Ю.Н. Конституционное право