ФОРМУВАННЯ ТЕМАТИЧНОЇ ГРУПИ „НАЗВИ ПОСУДУ” В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

П’ЯСТ Наталія Йосипівна

УДК 811.161.2’373.2

ФОРМУВАННЯ ТЕМАТИЧНОЇ ГРУПИ „НАЗВИ ПОСУДУ” В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник Козачук Ганна Олександрівна, кандидат філо-логічних наук, професор кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Київ 2003

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень

5

Вступ

6

Розділ 1. Номінація явищ матеріальної культури як предмет лінгвістичного опису

16

1.1. Логіко-предметне членування лексики на позначення посуду в етнографічних джерелах
1.1.1. Класифікація посуду і начиння за функціональним призначенням
1.1.2. Класифікація посуду і начиння за матеріалом виготовлення
1.1.3. Класифікація посуду і начиння за формою
1.2. Стан дослідження номінацій посуду в сучасній лінгвістиці
1.3. Системне вивчення лексики на позначення предметів посуду

Розділ 2. Структурна організація та принципи номінації предметів посуду в українській літературній мові

26

2.1 Назви посуду, мотивовані іменниками, що позначають продукти, вміст посуду
2.2. Назви посуду, в основі яких лежать одиниці виміру
2.2.1. Назви посуду числівникового походження на позначення мір об’єму і місткості
2.2.2. Назви різних видів посуду з первісним метрологічним значенням
2.2.3. Назви, пов’язані з лексемою «міра» та її іншомовними відповідниками
2.2.4. Назви, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини
2.2.5. Метафоричні назви у метрологічній лексиці
2.3. Назви, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини
2.4. Назви посуду, мотивовані матеріалом, з якого цей посуд виготовлено
2.5. Назви посуду, утворені шляхом метафоризації
2.6. Назви посуду за ознакою зовнішньої форми предмета
2.7. Назви посуду за зовнішньою ознакою чи технологією виготовлення
2.8. Назви посуду за ознакою пошкодженості і дефекту
2.9. Назви посуду за ознакою розміру
2.10. Назви посуду за ознакою кольору
2.11. Назви, мотивовані мірою наповнення посуду
2.12. Деетимологізовані назви посуду

Розділ 3. Дериваційна система назв посуду в українській літературній мові

137

3.1. Назви посуду, утворені суфіксальним способом
3.1.1. Відсубстантивні суфіксальні назви посуду
3.1.2. Віддієслівні назви посуду
3.1.3. Відприкметникові назви посуду
3.1.4. Відчислівникові утворення
3.1.5. Типи дериватів зі значенням збірності (nomina collektiva)
3.1.6. Іменники зі значенням одиничності
3.1.7. Іменники на позначення назв посуду із суфіксами
-ат-/-ят-, -ен-
3.1.8. Назви посуду з суфіксами суб’єктивної оцінки
3.1.8.1. Назви посуду зі зменшено-оцінними значеннями
3.1.8.2. Назви посуду зі збільшено-оцінними значеннями
3.2. Складні іменники назви предметів посуду
3.2.1. Назви посуду, утворені способом чистого складання
3.2.2. Назви посуду, утворені складно-суфіксальним способом

3.2.2.1. Віддієслівні назви посуду, утворені складно-суфіксальним способом
3.2.2.2. Відсубстантивні назви посуду, утворені складно-суфіксальним способом

Висновки

168

Список використаних джерел

177

Список використаної літератури

182

Додатки. Оберенений словник назв посуду

197

ВСТУП

Лексико-семантичний арсенал мови (літературної та діалектів) з погляду історії об’єднує кілька генетичних шарів: 1) слова й значення, успадковані з мови, на ґрунті якої вона розвинулася; 2) слова та значення, що виникли внаслідок лексичної й семантичної деривації від успадкованих коренів та основ, семем; 3) прямі лексичні запозичення й кальки [113: 7]. Тому фронтальний опис будь-якої групи лексики кожної мови завжди пов’язаний з великими труднощами, які зумовлюються насамперед складністю застосування єдиного критерію членування словникового складу на компактні одиниці, що забезпечив би не лише доступність для огляду, а й вичерпність характеристики [62: 7].
На відміну від фонологічних (фонетичних), граматичних, фразеологічних та дериваційних засобів мови, лексичні багатства, зафіксовані в писемних пам’ятках протягом її історичного розвитку, незрівнянно більші [113: 3]. Історична лексикологія, яка передбачає з’ясування історії слів, формування і розвиток їх лексико-семантичних груп та словникового складу мови в цілому, розглядає і власне мовні, і позамовні чинники, що впливали на функціонування словникового складу мови від найдавніших часів до сьогоднішнього стану її існування.
Одна з характерних особливостей розвитку науки і техніки в другій половині ХХ ст. це повсюдне поширення ідей структурно-функціональних досліджень. Про системний характер лексики вчені почали говорити ще в кінці ХІХ на початку ХХ ст. Мова «система чистих вартостей, яка визначається виключно наявним часовим станом своїх членів. Оскільки однією зі своїх сторін мовна вартість тісно переплетена з речами та їх природними відношеннями, ... то можна певною мірою простежити за нею в часі, пам’ятаючи однак, що в кожний даний момент вартість залежить від системи інших вартостей, що співіснують ... Система ніколи не змінюється безпосередньо; сама по собі вона незмінна; зазнають змін лише деякі елементи незалежно від зв’язків, що єднають їх сукупність», писав Ф. де Соссюр [137: 103 - 104, 109].
У вітчизняному мовознавстві проблема системності лексики, необхідність вивчення слів поряд з іншими, пов’язаними з ними певними семантичними відношеннями, розроблялася ще у працях О. Потебні , М. Покровського, Л. Щерби [118; 119; 120; 121; 161], у подальшому отримала теоретичне обґрунтування у працях В. Виноградова [23; 24; 25]. О. Потебня ґрунтовно опрацював загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту (теорія внутрішньої форми слова, вчення про ближче і дальше значення слова, його багатозначність та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами, закони і правила внутрішніх змін у групах семантично пов’язаних слів.
Останні десятиліття характеризуються активізацією такого напрямку в дослідженні лексичного матеріалу. У багатьох працях розглядаються принципи, методи, різноманітні підходи до вивчення словникового складу мови (див. праці Д. Шмельова, Г. Уфімцевої, К. Левковської, М. Толстого), інші безпосередньо присвячені аналізові окремих тематичних і лексико-семантичних об’єднань слів як у синхронному, так і в діахронному аспектах. Такі дослідження реалізують два основні підходи до опису лексики: семасіологічний і ономасіологічний. Вихідним пунктом для першого є слово, а метою встановлення його семантичного діапазону. Для ономасіології вихідним пунктом є поняття і з’ясування того, «як у певний час і в певному місці позначається те чи інше поняття, називається відповідне явище» [87: 39- 40; 163: 107 - 120; 104: 12 - 13]. Це наука про природу, сутність і типи найменування, про «засоби і способи називання окремих елементів дійсності» [101: 228]. Всі ці питання належно висвітлені у колективній монографії «Языковая номинация» [165].
Один із основоположників системного вивчення лексики М. Покровський вказував, що слова та їх значення об’єднуються у різні групи [119: 82]. Основою для об’єднання можуть бути нелінгвістичні, власне лінгвістичні та лінгвостилістичні ознаки [154: 11]. О. Леонтьєв [89: 119] наголошує на ідеї мікроструктурного аналізу діяльності шляхом так званих функціональних блоків. У сучасній семасіології в ряді досліджень основними мікроструктурами називають тематичні та лексико-семантичні групи (поля). Такої думки дотримуються Г. Уфімцева [151: 133], в україністиці Л. Моїсеєва [102: 1 - 2], П. Гриценко [41: 6 - 13]. „Тільки аналізуючи взаємозв’язки слів у семантичних полях, можна встановити значеннєву глибину кожного з них”, вважає В. Русанівський [125: 3]. З. Попова та І. Стернін диференціюють лексико-семантичні і лексико-фразеологічні групи та інші типи парадигм [117: 32 - 33]. А. Зеленько розглядає лексико-семантичні та понятійні поля, предметно-тематичні групи [57: 134-136]. І. Арнольд виділяє різні типи несемантичних груп, морфологічні, лексико-граматичні, тематичні, ідеологічні групи [3]. До полів поряд з тематичною групою, лексико-семантичним полем Г. Щур відносить і синонімічний ряд [162: 66].
Системний характер лексики простежується при членуванні її на тематичні групи, які реалізуються в різних типах мовних об’єднань, таких, наприклад, як лексико-семантичні групи (далі ЛСГ). Суттєва відмінність двох понять тематична група і ЛСГ полягає у мовній і позамовній зумовленості зв’язків, які об’єднують елементи тієї чи іншої мікросистеми. Елементи тематичної групи об’єднані насамперед спільністю позамовних зв’язків і відношень, елементи ЛСГ пов’язують внутрішньомовні відношення [139].
У дисертаційному дослідженні використовується термін „тематична група” як різновид парадигматичної групи, в якій одиниці пов’язуються на основі позамовних чинників.
Загальноприйнятої дефініції ЛСГ у лінгвістиці поки що немає. Наприклад, ЛСГ визначають як «сукупність слів, які мають близькі (в тому числі протилежні антоніми) й ідентичні значення з різними відтінками, диференційними ознаками (синоніми)» [153]; як «будь-який семантичний клас слів (лексем), об’єднаних хоча б однією загальною лексичною парадигматичною семою (чи хоча б одним спільним семантичним множником)» [19: 110]; як „об’єднання значень слів, що включають конкретні поняття, які відрізняються ступенем вияву якості, ознаки, дії ... і протиставляються якостями ознаки, дії предмета, явища. ЛСГ включають синонімічні ряди” [136: 54]. Г. Уфімцева вважає, що „основним і первинним для виділення ЛСГ слугує не „понятійне коло” чи „сфера чистих понять”, а слово як основна словникова одиниця в його різноманітних і складних смислових зв’язках з іншими одиницями словника” [151: 4].
Незважаючи на те, що у лінгвістиці загальноприйнятої дефініції цього поняття немає, на основі трактувань їх ученими можна зробити висновок, що ЛСГ це об’єднання слів однієї частини мови, яке характеризується типологічними ознаками: 1) відносною спільністю значень членів однієї ЛСГ; 2) спільністю характеристик семантичної структури (лексико-семантичні варіанти метонімують значення) [31]; 3) наявністю частин ядра і периферії, в яких ядерна частина виражає змістові характеристики ЛСГ, її лексико-семантичні зв’язки, парадигматичні і синтагматичні; а периферійна всі вказані особливості в розмитому вигляді і виявляє зовнішні зв’язки з іншими ЛСГ, забезпечуючи континуальність, безперервність семантичного простору [2: 252]; 4) спільністю дистрибутивних потенцій; 5) в межах ЛСГ виділяються парадигматичні ряди з родо-видовими привативними типами відношень, які надають внутрішній структурі словника багатоступінчастий ієрархічний характер [84: 152]; 6) відкритістю; 7) наявністю організуючого центру родового поняття.
Актуальність теми визначається як необхідністю дослідження системних зв’язків в окремих групах слів, що дозволяє краще пізнати системну організацію лексики в цілому [5; 7; 157], так і важливістю вивчення лексики, яка безпосередньо віддзеркалює форми господарювання, побуту, історію матеріальної і духовної культури народу.
Для сучасного розвитку мовознавства взагалі, й українського зокрема, актуальним є всебічне вивчення тематичних груп, якнайтісніше пов’язаних з життям і побутом народу, різноманітними реаліями та фрагментами матеріальної і духовної культури. Такі етнолінгвістичні студії, подаючи мовні факти на широкому історичному й етнографічному тлі, покликані збагатити науку про людину й суспільство новими матеріалами, розкрити невідомі сторінки історії народу, становлення й розвиток його духовності. Проте не всі групи лексики української мови знайшли глибоке наукове висвітлення з відповідним теоретичним обґрунтуванням. Зокрема до таких належить тематична група „назви посуду”.
Вибір об’єктом дослідження тематичної групи слів „назви посуду” зумовлений тим, що, по-перше, побутова лексика належить до широко вживаних сфер словникового складу, по-друге, становить активний шар словникового запасу і характеризується динамічністю й різноманітними семантичними процесами більшою мірою, ніж інші групи, належні до сфери побуту, що дає змогу глибше дослідити семантичні і дериваційні зміни в структурі слів цієї тематичної групи.
У сучасній лінгвістичній практиці конкретних лексико-семантичних описів активно застосовується теорія тематичних і лексико-семантичних груп. Вивчення джерельних мовних матеріалів минулого, що сприяють відродженню історичної пам’яті українського народу, особливо активізувалося в останні десятиліття. У цій галузі зроблено вже чимало, описано, зокрема, в діахронному плані різні тематичні групи української лексики: назви спорідненості та свояцтва (А. Бурячок), метрологічна лексика (В. Винник), назви одягу, уборів, прикрас (Г. Войтів, Г. Миронова), назви кольорів (М. Чікало), назви осіб (О. Кровицька), торговельна лексика запорозького козацького вжитку (Л. Бойко), оцінні назви осіб (Т. Вільчинська), історія назв грошей і грошових одиниць (Є. Чернов), лексична база прізвищ війська Запорозького за «Реєстрами» 1649 р. (О. Добровольська), сучасні українські прізвища (Ю.Редько) та ін. Побутова ж лексика на позначення назв посуду не була дотепер предметом спеціального дослідження. Досі не було спроб дослідити тематичну групу лексики „назви посуду” як систему, тобто виявити з максимальною повнотою її номінативний інвентар в українській мові (літературній і говірках), охарактеризувати її за походженням, структурною організацією, особливостями функціонування, описати системні відношення в окремих ЛСГ. На сьогодні недостатньо з’ясованими залишаються питання, пов’язані з історією її становлення і розвитку цієї групи лексики, формування як окремої підсистеми. Це і визначило вибір предмета дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова: „Лінгводидактичний опис функціонування української мови”, що передбачає вивчення питань граматики української мови, зокрема структури, семантики, функціонування лексем на позначення посуду, історії становлення і розвитку, формування тематичної групи „назви посуду” в сучасній українській літературній мові.
Мета дослідження визначити реєстр назв посуду на основі лексикографічних і етнографічних матеріалів, спеціальної літератури з кулінарії та інших джерел, з’ясувати словотвірні особливості лексико-семантичних груп назв посуду в українській літературній мові.
Мета зумовлює розв’язання таких завдань:
1) виявити повний спектр номенклатури найменувань посуду в словниковому складі української літературної мови;
2) схарактеризувати лексику за походженням, мотивованістю;
3) систематизувати мовний матеріал за ЛСГ на основі встановлених класифікаційних ознак;
4) описати семантичну структуру кожної ЛСГ як результат аналізу парадигматичних відношень між лексичними одиницями;
5) визначити місце досліджуваної тематичної групи серед інших тематичних груп української мови, виявити їхні взаємозв’язки;
6) встановити внутрішнє членування названої тематичної групи;
7) з’ясувати словотвірні типи і моделі номінативних та дериваційних засобів, які використовуються для мовної фіксації досліджуваного предмета дійсності, виявити вживання варіантних одиниць.
Об’єктом дослідження послужили лексеми на позначення посуду в українській літературній мові, зміст яких співвіднесений з предметами матеріального світу. Усього дібрано більше 1050 слів, багато з яких вводиться у науковий обіг вперше.
Матеріал дослідження лексичний масив назв посуду, дібраний шляхом суцільної вибірки з джерельної бази й окремих фіксацій в діалектних словниках.
Джерела дослідження. У роботі опрацьовано мовний матеріал, який представлений в оберненому словнику назв посуду. Його становлять переважно лексеми української літературної мови, зафіксовані в українських словниках, у яких найповніше репрезентоване лексичне багатство української літературної мови: Словнику української мови в 11-ти томах [СУМ], „Словарі української мови” за ред. Б. Грінченка [Грінченко], „Словнику української мови” П. Білецького-Носенка [Білецький-Носенко], „Словаре древнерусского языка” І. Срезневського [Срезневський] та ін.
Єдиним українським джерелом, де частково представлена номенклатура назв сучасного посуду (переважно виробничого призначення), є „Українська кухня” [188]. Тому в дисертаційне дослідження було залучене російськомовне видання „Инвентарь и посуда общественного питания” О.Тихомирова [187], в якому ширше поданий лексичний масив назв посуду (особливо слова іншомовного походження, які не фіксуються українськими лексикографічними джерелами, хоч предмети посуду, які вони позначають, використовуються в українському побуті і мають відповідні номінації).
Залучаються назви з діалектних словників, етнографічних джерел, спеціальної літератури з кулінарії, технології приготування їжі; з окремих опублікованих праць за умови необхідності подаються визначення етимології, ілюстрації десемантизації, вторинної номінації назв посуду. Залучення до аналізу діалектизмів, архаїзмів, які були першоосновою досліджуваної тематичної групи і становили її ядро, дає уявлення про склад і системні зв’язки тематичної групи „назви посуду”. Зібраний матеріал повно охоплює досліджуваний пласт лексики, бо в опис включено не лише однослівні, але й складені, «кількаслівні» [165: 71] назви і терміни.
Методи і прийоми аналізу. Дослідження проводилося у синхронному аспекті з залученням у ряді випадків діахронії, бо всебічний науковий опис сучасного стану мовних фактів не може здійснюватися без зв’язку з попередніми формами їх розвитку. На шкідливість однобічного підходу до вивчення лексики звертав увагу Д. Шмельов, підкреслюючи, що «страх поєднати ці два аспекти дослідження призводить по суті до неправильної оцінки деяких лексико-семантичних явищ» [160: 219]. Важливість і необхідність етимологічного аналізу, діахронії при синхронії відзначається О. Трубачовим [148: 141 - 179], В. Арнольд [4: 110].
У дисертації застосовуються метод лінгвістичного опису і зіставний метод. За необхідності аргументації походження немотивованих з погляду сучасної мовленнєвої (мовної) свідомості лексичних одиниць реконструйовано давні форми і залучено матеріал інших, слов’янських і неслов’янських мов, тобто використано порівняльно-історичний метод і елементи статистичного аналізу.
Наукова новизна дослідження. У дисертації вперше в українському мовознавстві у повному обсязі виокремлено й системно проаналізовано тематичну групу „назви посуду”, окреслено лексико-семантичні групи, визначено принципи номінаціїї предметів посуду, з’ясовано словотвірні типи і моделі номінативних та дериваційних засобів, які використовуються для мовної фіксації досліджуваного предмета дійсності.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній запропоновано ряд положень, які можуть бути використані для подальшого дослідження проблем лексикології і семантики; для подальшої розробки загальних положень про системну організацію лексики та назв посуду зокрема, бо ілюструють і підтверджують струнку внутрішню організацію однієї з груп словника.
Практичне значення дослідження визначається можливістю використання його результатів для викладання курсу сучасної української літературної мови і спецкурсів з проблем лексикології та семантики, а також дериватології української мови; для написання курсових і диплом­них робіт студентами філологічних спеціальностей; для викладання української мови як іноземної. Проаналізований матеріал може бути використаний при укладанні спеціального словника назв посуду, при укла­дан­ні чи допов­­нен­ні етимологічного словника української мови, тлумачних, синонімічних словників, навчальних посібників з української лексикології, семантики, дериватології.
Особистий внесок дисертанта в дослідження порушеної проблеми полягає у тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено цілісний і системний аналіз формування тематичної групи „назви посуду” в сучасній українській літературній мові. У дисертації введено в науковий обіг значний за обсягом та вагомістю новий фактичний матеріал.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження висвітлено на міжнародній науковій конференції до 70-річчя доктора філологічних наук професора С.В. Семчинського (1931 1999) „Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 3 5 травня 2001 року), на звітній науковій конференції викладачів та аспіран­тів кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, 5 6 лютого 2003 року). Зміст роботи викладено у п’яти публікаціях.
Матеріали дисертаційного дослідження були використані в процесі викладання української мови слухачам курсів Київського міжнародного університету (довідка про впровадження № 286 від 22.04.03 р.), учням середньої загальноосвітньої школи № 23 м. Вінниці (довідка про впровадження № 215 від 22.04.03 р.), учням середньої загальноосвітньої школи № 12 м. Вінниці (довідка про впровадження № 82 від 24.03.03 р.), учням приватної загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів „АІСТ” м. Вінниці (довідка про впровадження № 35 від 27.03.03 р.).

bibliography

ВИСНОВКИ

У «Висновках» систематизовано основні результати семантико-словотворного аналізу назв посуду за їх зовнішними ознаками і внутрішніми властивостями в українській літературній мові. Виявлено, що в тематичній групі «назви посуду» простежуються в основному загальні тенденції і закономірності функціонування та формування лексичної системи української мови. Група лексики, яка стала об’єктом дослідження, охоплює понад 1050 одиниць.
Назви посуду це кількісно помітний розряд лексики, який в українській літературній мові характеризується певними семантико-словотвірними особливостями. Склад цієї тематичної групи неоднорідний, а поняттєва система складна, бо ця тематична група існує на перетині інших тематичих груп (начиння, посуд виробничого призначення, знаряддя, за допомогою яких готується їжа тощо), вбираючи їх лексику, різну за кількісним і якісним складом.
Постійне поповнення тематичної групи „назви посуду” відбувається :
а) шляхом уведення в обіг власних національномовних новотворень;
б) калькуванням з інших мов;
в) запозиченням іншомовних лексем з подальшим їх коригуванням та
пристосуванням до норм і законів української мови.
Досліджувана тематична група лексики сформувалася переважно на основі власних (праслов’янських блюдо, сковорода, котел, судно, гарнець і питомих українських макітра, ковганка, салотовка) лексичних ресурсів, а також шляхом прямих та опосередкованих лексичних запозичень з німецької, польської, французької, російської та інших мов. Головним джерелом поповнення тематичної групи «назви посуду» постають національномовні словотвірні засоби, які забезпечують відповідне її оформлення і підпорядкування граматичним, лексичним і фонетичним особливостям.
Наявність іншомовних запозичень пояснюється впливом екстралінгвістичних чинників. Іншомовні лексеми точно називають предмети посуду, характерні для культури різних народів (піала, кісе, філіжанка). Чим пізніше увійшли ці слова в лексичний масив назв посуду, тим більше вони позбавлені емоційного забарвлення і відзначаються високою здатністю утворювати похідні одиниці (крюшонниця, креманка), легко вписуються в українську мову, зазнають фонетичної, морфологічної та семантичної адаптації. Давні запозичення назв посуду (таріль, миса) настільки адаптувалися, що їх демінутивні форми (1-ого і 2-ого ступенів тарілка, тарілочка, миска, мисочка) сприймаються як питомі.
Важливою складовою частиною назв посуду стали префіксоїди: електро-, авто- (електрочайник, автонапувалка). Вживання інтер-національних елементів у дослідженій тематичній групі є результатом міжнародної і міжгалузевої інтеграції в науці.
У номенклатурі назв посуду виділяються різні за обсягом і структурою групи слів, об’єднані тематично і функціонально на основі зв’язків ознак, предметів і явищ дійсності, які вони позначають. Серед великої кількості тематично однорідних груп вирізняються такі угрупування назв посуду:
1. Назви посуду, мотивовані словами, що позначають продукти, вміст посуду (151).
2. Номінації назв посуду, в основі яких лежать одиниці виміру (140).
3. Назви, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини (110).
4. Назви посуду, мотивовані матеріалом, з якого цей посуд виготовлено (76).
5. Метафоричні найменування посуду (58).
6. Назви посуду за ознакою зовнішньої форми (23).
7. Назви посуду за зовнішньою ознакою чи технологією виготовлення посуду (20).
8. Назви посуду за ознакою пошкодженості і дефекту (17).
9. Назви предметів посуду за ознакою розміру (14).
10. Назви посуду за ознакою кольору (2).
11. Назви, мотивовані мірою наповнення посуду (2).
12. Деетимологізовані назви посуду (420).
Серед дослідженої тематичної групи „назви посуду” в українській літературній мові виявлено найбільше лексем, мотивованих суттєвою ознакою продуктами, які вони вміщують чи для приготування (зберігання) яких використовуються. Значна кількість назв посуду цієї ЛСГ зумовлена різноманітністю людського харчування і наявністю спеціального посуду для приготування певних страв, напоїв, продуктів. Більшість лексем цієї групи можна віднести до запозичень і неологізмів, бо саме через економічні і культурні зв’язки з іншими народами в побуті нашої країни з’явилися нові страви, напої та спеціальний посуд для їх приготування, подавання до столу, зберігання (ар’яниця, вафельниця, кавник, кавничка, креманка, крюшонниця, сотейник, тортниця, чайник). І хоч у цій групі назв посуду багато слів іншомовного походження, проте всі вони створені за словотвірними моделями української мови і не сприймаються сучасними мовцями як запозичення. Більше того, ці лексеми адаптувалися на ґрунті української мови і продукують демінутиви, переважно зменшено-пестливі форми (креманочка, салатничок, салатничка).
Друга за кількістю ЛСГ номінації назв посуду, в основі яких лежать одиниці виміру, представлена 140 словами. Можна виділити в складі метрологічної лексики цієї групи такі основні ряди назв:
1. Назви посуду числівникового походження (62);
2. Назви різних видів посуду з первісним метрологічним значенням (50);
3. Назви, пов’язані з лексемою «міра» та її іншомовними відповідниками (18);
4. Назви, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини (7);
5. Метафоричні назви у метрологічній лексиці (3).
Метрологічні назви посуду переважно давні і строкаті за походженням. В сучасній українській мові ці лексеми уже активно не функціонують, бо була створена нова метрична система.
У тематичній групі „назви посуду” значний масив (151) становлять лексеми, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини, 110. Майже усі вони мотивовані дієсловами. Значна кількість (20) це слова-композити, перша частина яких іменник, який позначає продукти, вміст посуду, а друга дієслово (макітра, салотовка).
Частина лексем цієї групи входить до складу назв посуду, які вказують на первинну функцію (призначення) посудини, мотивованих дієсловами. Це виключно лексеми-композити, перша частина яких іменник, що позначає вміст посудини, друга дієслово, що вказує на первинне призначення посудини (вода носити → водонос; кава варити → кавоварка; сало товкти → салотовка; брага варити → браговар тощо).
Група назв посуду, мотивованих матеріалом, з якого цей посуд виготовлено, численна (70), і склад її продовжує поповнюватися, бо сучасні технології продукують нові матеріали, з яких виготовляють посуд. Значна частина лексем цієї групи назв посуду архаїзувалася та відійшла на периферію (берестянка, дубник, скудель). Натомість завдяки міжнаціональним культурним і торговельним зв’язкам з іншими державами з’явилися нові предмети посуду і лексеми, що їх позначають (фарфор, фаянс).
Частина лексем належить до збірних назв (фарфор, фаянс, філігрань, скло, теракота, порцеляна), тобто ознака кольору і матеріалу, з якого цей посуд виготовлено, є видовою ознакою для цих предметів побуту.
Назви посуду, пов’язані з характерною (певною) формою посудини, налічують 23 лексеми, мотивованих переважно прикметниками (довжанка, кривак, кругляк) й іменниками (косак, стовбушка), що позначають форму усієї посудини чи певної найвиразнішої її частини. Номінації утворені за допомогою метафоричного перенесення ознак. Більшість цих лексем архаїзувалася і побутує лише в говірках. Серед новіших утворень цієї групи назв посуду переважають запозичення, які зазнали дериваційного впливу сучасної української мови (сифон, розетка).
Виявлено 17 назв посуду за ознакою пошкодженості і дефекту. Це номінації переважно кераміки чи скляного посуду, бо в давні часи користувалися саме глиняним посудом, який легко щербився, надколювався. Деривати цієї ЛСГ, мотивовані переважно дієсловами: перерепатись ® перерепанка; щербитись ® щербань; заправляти ® заправки тощо. У сучасній українській мові слова, що позначають посуд з певними (характерними) дефектами, є дериватами, мотивованими дієсловами та іменниками. Переважна більшість цих утворень побутує лише в говірках та в спеціальній гончарській лексиці. Вона у великій мірі зберігає ті особливості словотвірного процесу, яких у сучасній українській літературній мові вже немає.
Лексико-семантична група назв за зовнішньою ознакою чи технологією виготовлення посуду представлена 20-ма лексемами. Засвідчені лексеми мотивовані дієсловами, що позначають процес (технологію) виготовлення предметів посуду (довбанка, переріз, різанка).
Кількість номінацій посуду, мотивованих їх розміром, нечисельна (14). Крім мотивуючих прикметникових основ, на розмір посудини вказують модифікаційні суфікси (мацінча, маценя, варінча).
Лексеми, які відбивають зв’язок з кольором усієї посудини чи її частини, в тематичній групі „назви посуду” репрезентовані 2-ма словами: біляк, полива.
Дві лексеми на позначення посуду, зафіксовані «Словарем української мови» за ред. Б. Грінченка, та їх демінутиви належать до групи назв посуду, мотивованих мірою його наповнення (повниця, виднівка). Ці слова в сучасній українській мові архаїзувалися, тому СУМ їх не фіксує.
Кожна з таких лексико-семантичних груп окрема мікросхема, компонентам якої притаманні особливі семантико-парадигматичні зв’язки. Тематичне членування досліджуваного лексичного масиву вияскравлює місце кожного слова у тематичній групі „назви посуду”, сукупність зв’язків і відношень між лексемами тієї чи іншої ЛСГ, а також логічну та лінгвістичну системність тематичної групи „назви посуду” загалом. Системний зв’язок елементів спостерігається в колі будь-якої лексико-семантичної групи, однак виразніше він виступає при вивченні макрогруп. Зв’язуючими ланками між ними виступають периферійні лексеми, які нерідко водночас тяжіють до різних груп. Одне й те ж слово може входити у дві лексико-семантичні групи. Наприклад, слова-композити макітра, кавоварка, салотовка мотивовані дієсловами, які вказують на первинну функцію (призначення) цієї посудини (див. 2.1), та іменниками, що позчають продукти, вміст посуду (див. 2.3). Тому межі певних лексико-семантичних груп розмиті й окреслення їх відносне.
Характеристика семантичних особливостей назв посуду в українській мові пов’язана з аналізом їх словотвірнх властивостей, що є підтвердженням тісної взаємодії двох підсистем мови семантики і словотвору.
Дослідження деривативних особливостей назв посуду дає підстави вважати їх окремим словотвірним розрядом, співвідносним з іншими супідрядними розрядами в межах загальної словотвірної категорії.
Утворюються такі назви трьома основними способами деривації: суфіксальним, складанням, лексико-семантичним. Найширше в досліджуваній лексиці представлений спосіб прямої номінації, чи „номінації словотвірного характеру” (738), в межах якої переважна більшість лексем (682) утворена суфіксальним способом. Структурна різноманітність аналізованих назв посуду дає змогу кваліфікувати їх стосовно словотвірних типів.
Назви посуду мотивуються іменниками (196): виявлено 6 відсубстантивних СТ; прикметниками (118): 7 відприкметникових СТ; дієсловами (71): 10 віддієслівних СТ; числівниками (26): 8 відчислівникових СТ. В окремих випадках засвідчено явище множинної мотивації, при якому виявлені похідні назви посуду одночасно співвідносяться з основами різних частин мови, наприклад, залізняк ← залізний і залізо, мідниця ← мідний і мідь, водник ← водний і вода.
Кожний СТ характеризується певною дериваційною базою, тотожністю словотвірного значення, ступенем активності та продуктивності в українській мові. Встановлено, що суфіксальні іменники назви посуду належать переважно до продуктивних типів, рідше непродуктивних і малопродуктивних, які розглядаються в дисертації з урахуванням родової належності дериватів. Переважна більшість мотивованих назв посуду (400 з 738) це іменники у формі жіночого роду. Найпродуктивнішим виявився СТ з суфіксом к(-а) (виявлено 64 слова): тарілка, миска; СТ з суфіксом иц(-я), -ниц(-я) (виявлено 50 слів): ар’яниця, цукорниця.
Серед похідних чоловічого роду виявлено різні СТ назв посуду. Найбільшою активністю характеризуються СТ з суфіксами -ик (42 слова): лозяник, полив’яник; -ник (38 слів): супник, кашник. Деривати середнього роду представлені поодинокими непродуктивними словотвірними типами.
Серед загальної кількості лексем на позначення посуду в українській літературній мові, утворених суфіксальним способом (682), іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки представлені великою кількістю 249 лексем. Як серед аналізованої номенклатури назв посуду, так і в сучасній українській мові значно більше зменшено-оцінних іменників (228) і менше збільшено-оцінних (21).
Значну активність у сфері творення іменників, що належать до тематичної групи „назви посуду”, в українській мові виявляє спосіб складання (зафіксовано 54 лексеми). При дослідженні виявлено похідні, які мотивуються словосполученнями з підрядним (скоро варити → скороварка) і сурядним типом зв’язку (збивалка і глечик → збивалка-глечик). Іменники-композити на позначення посуду утворюються складно-суфіксальним способом творення з матеріально вираженою суфіксацією (соковарка, водогрійка) та нульовою суфіксацією (самовар) 15 лексем. Способом чистого складання (каструля-жаровня) утворено 39 лексем. Іменники-композити на позначення посуду утворюються на базі таких синтаксичних словосполучень: дієслівних (самовар, кавомолка); іменникових (електрочайник).
Більшість іменників-композитів на позначення посуду іменники жіночого роду. Зовсім не зустрічаються іменники середнього роду. Очевидно, цей клас аналізованих слів мислиться і оформляється носіями мови як клас активних речей. Відомо, що останній оформлений як граматичний чоловічий або жіночий рід.
Продуктивним постає лексико-семантичний спосіб. Значна кількість назв (58) результат опосередкованої (вторинної) номінації. Лексикалізація переносного значення в цій тематичній групі частіше здійснюється на основі подібності форми посуду до частин людського тіла (горлач, корчага, ручка), до побутових предметів (болван, колач). Номінації посуду мотивуються назвами спорідненості, родовою належністю (близнята, двійнята), назвами тварин (баранчик, герун, цуцик), а також утворюються шляхом народноетимологічного перенесення (порція, самограй, турочка). На сучасному етапі становлення тематичної групи „назви посуду” цей спосіб втратив свою актуальність. Усі лексеми цієї ЛСГ архаїзувалися і позначають давні реалії власне українського посуду.
Серед розглянутих лексем є окремі випадки варіантності семантично еквівалентних слів, які мають зовнішні (акцентологічні, фонетичні, морфологічні, словотвірні) відмінності. У цьому паралелізмі структурна і „семантична мотивація однієї форми іншою” [83: 101] має часове вираження. Наявність синонімії зумовлена паралельним існуванням застарілих і нових лексем (гарнець горня, горнець, горщик; кадь кадка, кадіб, кадівб, кадуб), витісненням кількаслівних назв посуду короткими, зручними для спілкування та фіксації в спеціальній літературі (скороварка, електрочайник). Синоніми потрапляють до номенклатури назв посуду на різних етапах її формування і розвитку, але кількісної переваги запозичених чи автохтонних слів не виявлено.
Отже, це варіантність діахронних форм, а на синхронному зрізі літературно-говіркові опозиції. Випадки цієї опозиції одиничні.
Більшою частотністю відзначаються словотвірні і різноманітні фонетичні варіанти, включаючи й акцентологічні: збірн. фáрфóр фарфýрка (ж.р.), віднúк вóдник, плéсканка плéскáнець, кóвганка ковгáнка, кáвник - кав’ярник кофéйник.
Граматичні відмінності у вираженні роду іменників при тотожності змісту зустрічаються рідко і переважно виступають з суфіксальними відмінностями: щербáнь (ч.р.) щербинчá (с.р.), міднúця (ж.р.) мíдень (ч.р.), салáтниця (ж.р.) салáтник (ч.р.). Зафіксовано один випадок, коли лексичні відмінності відображають граматичні: діж = діжýн „кадка, що має непарне число клепок (кадка з парним їх числом називається діжею)” [Грінченко, І: 390].
В одному випадку лексема на позначення посуду звужує своє лексичне значення і змінює наголос: мáсничка „1. Маслянка (посудина для масла). 2.Бочка з маслом. 3. Маслобойня” [Грінченко, ІІ: 408]. СУМ же подає це слово з іншим наголосом (на другому складі) і фіксує звуження його значень, залишається лише одне: маснúчка „спеціальна посудина з пристосуванням для збивання масла з вершків або сметани” [СУМ, ІV: 641].
Більшість виявлених назв посуду властива розмовній мові, вона виникла давно і продовжує активно функціонувати в сучасній українській літературній мові.
Цілісний структурно-семантичний опис лексики, яка використовується в українській літературній мові для номінації предметів посуду, дав змогу розкрити загальні і специфічні закономірності системної і стуктурної організації, розвитку і функціонування тематичної групи назви посуду”.

Список використаних джерел

1. АО Акти села Одрехови. Прикарпаття. Пам’ятники української ділової писемності ХVІ ХVІІ ст. / Відп. ред. д-р філол. наук Л.Л. Гумецька. Передмова Я.Д. Ісаєвича та І.М. Керницького. К.: Наукова думка, 1970. 260 с.
2. Білецький-Носенко Білецький-Носенко П.П. Словник української мови. Підгот. до вид. В.В. Німчук. К.: Наукова думка, 1966. 423с.
3. Бойк. Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження. К.: Наукова думка, 1983. 303 с.
4. Бубн. Бубнівська кераміка / Л. Мельничук, І. Мельничук, М. Вдовцов. Бубнівка: Вінниця, 1999. 81 с.
5. Ващ. Ващенко В.С. Словник полтавських говорів. Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1960. 107 с.
6. Вовк Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 336 с.
7. Гонтар Гонтар Т.О. Народне харчування українців Карпат. К.: Наукова думка, 1979. 138 с.
8. Грінченко Словарь української мови: [До 70 тис. слів]: В 4 т. / НАН України, Ін-т української мови; Упоряд. з дод. влас. матеріалу Б.Грінченко. К .: Наукова думка, 1996-1997.
9. Гургула Гургула І.В. Народне мистецтво західних областей України. К.: Мистецтво, 1966. 77 с.
10. Гуц. Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження. К.: Наукова думка, 1987. 470 с.
11. Даль Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. М., 1978-1980. Т. І-ІV.
12. Дз.Пр. Дзендзелівський Й.О. Програма для збирання матеріалів до лексичного атласу української мови. К.: Наукова думка, 1984. 307 с.
13. Доля Доля О. Інтер’єр української церкви // Українська родина: родинний і громадський побут / Упорядник Л. Орел. К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2000. С. 251-255.
14. ЕСУМ Етимологічний словник української мови: В 7-ми т. / Упоряд.: Р.В. Болдирєв, В.Т. Коломієць, О.П. Критенко та інші. К.: Наукова думка, 1982.
15. ЕУ Етнографія України / За ред. В. Макарчука. Львів: Світ, 1994. 520 с.
16. Желехівський Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словник. Львів, Т. 1-2. 1886.
17. Заглада Заглада Н. Матеріали до етнології. Ч. I. Побут селянської дитини. Матеріали до монографії с. Старосілля. К.,1929. 180 с.
18. ІСУЯ Історичний словник українського язика / За ред. Є. Тимченка. Х.; К.: ВАУН, 1930 1932. Т. І. Вип. 1-2.
19. КіП Культура і побут населення України / В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. 2-е вид., доп. та перероб. К.: Либідь, 1993. 288 с.
20. Кобальч. Кобальчинська Р. Обрядові страви на Закарпатті та Покутті. Страви і пов’язані з ними звичаї та обряди, що побутують на Закарпатті в с. Річка Міжгірського району // Українська родина: родинний і громадський побут / Упорядник Л. Орел. К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2000. С. 337-347.
21. Кож. Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Народна їжа українців. Чернівці: Рута, 2000. 104 с.
22. Кост. Костенко Л.В. Берестечко: Історичний роман. К.: Український письменник, 1999. 157 с.
23. Лис., 1961 Лисенко П.С. Словник діалектної лексики Середнього і Східного Полісся. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 72 с.
24. Лис., 1958 Лисенко П.С. Словник специфічної лексики правобережної Черкащини // Лексикографічний бюлетень, вип. ІV, 1958. 260 с.
25. Лис., 1974 Лисенко П.С. Словник поліських говорів. К.: Наукова думка, 1974. 260 с.
26. ЛПБ Лексикон словенороський Памви Беринди: Надрук. з вид. 1927 р. фотомех. способом / Підгот. тексту і вступ. стаття В.В. Німчука. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 272 с.
27. Марк. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. К.: тип. И. и А. Давиденко, 1860. 174 с.
28. М. Москаленко А.А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області. Одеса: Вид-во Одеського ун-ту, 1958. 78 с.
29. НІ Нарис з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1969. 191 с.
30. Поділля Поділля: Історико-етнографічне дослідження / БолтаровичЗ.Є. та ін. К.: Вид-во НКЦ „Доля”, 1994. 504 с.
31. Полесье Полесье. Материальная культура / В.К. Бондарчик, И.Н. Браим, Н.И. Бураковская и др.; АН УССР. Львовское отделение Института искусствоведения, фольклора и этнографии им. М.Т. Рыльского. К.: Наукова думка, 1988. 448 с.
32. Пош. Пошивайло О.М. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна. - К.: Молодь, 1993. 408 с.
33. Преображенський Преображенский А.Г. Этимологический словарь русского языка. М.: Изд. АН СССР, 1928. Т. I III.
34. Селів. Селівачов М.Р. Українське народне мистецтво лозоплетіння // Народна творчість та етнографія. 1987. № 3. - С. 41- 50.
35. СІС Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. 2-е вид., вип. і доп. К.: Голов. ред. УРЕ, 1985. 968 с.
36. СІС, 2000 Словник іншомовних слів / Укл. С. М. Морозов, Л.М.Шкарапута. К.: Наукова думка, 2000. 680 с.
37. Срезневський, Мат. Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка. Спб.: Изд. отделения рус. яз. и словесности император. акад. наук, 1893 1912. Т. 1-3.
38. Срезневський Срезневский И.И. Словарь древнерусского языка: В 3-х т., 6 кн. Репринтное издание. М.: Книга, 1989. Т.1-3.
39. ССРЛЯ Словарь современного русского литературного языка / В 17-ти т. М.: Изд-во АН СССР, 1948-1965.
40. ССУМ Словник староукраїнської мови ХIV XV ст. / Редкол.: Гринчишин Д.Г., Гумецька Л.Л. та ін. К .: Наукова думка, 1977 - 1978. Т. 1 - 2.
41. СУМ Словник української мови / В 11-ти т. К.: Наукова думка, 1970-1980.
42. СУМ ХVІ п.п. ХVІІ Словник української мови ХVІ першої половини ХVІІ ст. / НАН України. Ін т українознавства імені І.Крип’якевича; Редкол.: Д. Гринчишин (відп. ред.) та ін. Львів, 1994 2000. Вип. 1 7.
43. Тихомиров Тихомиров А. Н. Инвентарь и посуда общественного питания. Справочник. Изд. 2-е перераб. и доп. М.: Экономика, 1974. 223 с.
44. Тищ., 1983 Тищенко О.Р. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов’ян і давньоруської народності (І ст.до н.е. середина ХІІІ ст. н.е.). К.: Вища школа, вид-во при КДУ, 1983. 110 с.
45. Тищ., 1992 Тищенко О.Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ ХVІІІ ст.). К.: Либідь, 1992. 192 с.
46. УК Георгієвський М.І. та ін. Українська кухня. Вид. 3-є доп. К.: Техніка. 1970. 306 с.
47. УК, 1998 Доцяк В.С. Українська кухня: Технологія і приготування страв. Вид. 2-е, переробл. та доп. Львів: Оріяна-Нова, 1998. 560 с.
48. УМ Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. Вид. 2-е . К.: Либідь, 1994. 256 с.
49. УН Українське народознавство / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. — Львів: Фенікс, 1994. 608 с.
50. УРЕ Українська радянська енциклопедія. Вид. 2-е. К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії, 1983. Т. 9. 560 с.
51. УСК Українська стародавня кухня. К.: Спалах ЛТД, 1993. 238 с.
52. Фасмер Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. В 4 Т. / Пер. с нем. и доп. О.Н.Трубачёва. 2-е изд., стер. М.: Прогресс, 1983.
53. Фріде Фріде М. Форма й орнаменти посуду з Поділля // Зб. іст.-філол. відділу Укр. АН. 1928. № 74. С. 81-92.
54. ХіП Холмщина і Підляшшя наприкінці ХІХ ст.: Історико-етнографічне дослідження / В. Борисенко, Г. Вишневська. Ю. Гаврилюк та ін. К.: Вид-во „Родовід”, 1997. 387 с.
55. Шевч. Шевченко Є.І. Народна деревообробка в Україні: Словник народної термінології. К: Артанія, 1997. 312 с.
56. ЭCCЯ Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд / Под ред. О.Н.Трубачева. М.: Наука, 1974-1980.
57. Этногр. Этнография восточных славян: Очерки традиционной культури / Отв. ред. К.В.Чистов. М.: Наука, 1987. 553 с.
58. Явор. Яворницький Д.І. Словник української мови. Т.1. А К. Катеринослав: Слово, 1920. 411 с.
59. Brückner Brückner A. Słownik etymoloqiczny języka polskieqo. Warszawa: Wiedza powszechna, 1957. 806 s.
60. SJP Каrłowicz J., Krýnski A., Niedzwiedzki W. Słownik języka polskiego / Ułoż. pod red. Каrłowicza J. Warszawa, 1900, T. I: A-G. 955 s .
61. Machek Machek V. Etymologický slovnik jazyka českého a slovenského. Praha, 1957.
62. SP Słownik prasłowianski. Wrocław etc. : PAN, Т.II., 1974.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Апресян