ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ З КОМПОНЕНТОМ “ВЛАСНЕ ІМ’Я” В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТ

brief description

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

УДК 801′ 373.7: 801′ 373.2

Мороз Оксана Анатоліївна

Фразеологічні одиниці з компонентом власне ім’я” в сучасній українській мові: структурно-семантичний аспект

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 10.02.01 УКРАЇНСЬКА МОВА

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник Познанська Віра Дмитрівна,
кандидат філологічних наук,
доцент

Донецьк 2002

ЗМІСТ

ЗМІСТ ____________________________________________________________ 2
ВСТУП ____________________________________________________________ 4
РОЗДІЛ 1. ВЛАСНІ ІМЕНА ЯК КОМПОНЕНТИ
ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ_______________________________________ 10
1.1. Вступні уваги _______________________________________________ 10
1.2. Власні імена як компоненти корінних українських
фразеологізмів_______________________________________________12
1.3. Власні імена як компоненти запозичених
фразеологізмів _____________________________________________ 26
1.4. Фактори фразеологізації власних імен __________________________ 34
1.5. Способи утворення фразеологізмів з компонентом
власне ім’я” ______________________________________________ 39
Висновки до першого розділу _________________________________________ 45
РОЗДІЛ 2. КОНОТАТИВНИЙ КОМПОНЕНТ СЕМАНТИКИ
ВЛАСНОГО ІМЕНІ У ФРАЗЕОЛОГІЇ __________________________________ 48
2.1. Проблема значення власного імені _____________________________ 48
2.2. Семантичні видозміни власного імені у фразеології _______________ 52
2.3. Конотації особових імен ______________________________________ 58
2.4. Конотації прізвищ та прізвиськ ________________________________ 91
2.5. Конотації топонімів __________________________________________103
2.6. Вигадані власні імена як компоненти фразеологізмів _____________ 120
2.7. Десемантизовані власні імена _________________________________ 127
Висновки до другого розділу _________________________________________ 130
РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРА І СЕМАНТИКА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ
З КОМПОНЕНТОМ ВЛАСНЕ ІМ’Я”__________________________________132
3.1. Структурно-семантичний тип, фразеологічний варіант
та структурно-семантична модель _____________________________ 132

3.2. Номінативні фразеологізми та їх структурно-семантичні
моделі_____________________________________________________137
3.2.1. Субстантивні фразеологізми ____________________________ 138
3.2.2. Ад’єктивні фразеологізми ______________________________ 142
3.2.3. Дієслівні фразеологізми _______________________________­_ 145
3.2.4. Адвербіальні фразеологізми _____________________________152
3.3. Вигукові фразеологізми та їх структурно-семантичні
моделі _________________________________________________________155
3.4. Комунікативні фразеологізми та їх структурно-семантичні
моделі________________________________________________________ 158
Висновки до третього розділу _________________________________________ 172
ВИСНОВКИ _______________________________________________________ 176
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ______________________________________________184
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА
ЇХ УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ _________________________________________ 206
ДОДАТКИ _________________________________________________________ 210
ДОДАТОК А. Склад особових імен, їх варіанти і частота вживання
у фразеологізмах народнорозмовного походження___________ 210
ДОДАТОК Б. Словник конотативних значень особових імен
(на матеріалі народнорозмовних
фразеологізмів) ________________________________________ 225

ВСТУП
У системі мови фразеологізмам належить особливе місце. На відміну від інших мовних одиниць, фразеологізми постають перед нами як стійкі сполуки, відтворювані і, отже, готові одиниці мови, що існують у вигляді цілісних за своїм значенням і стійких за своїм складом і структурою утворень.
У сучасному мовознавстві вивчення фразеології досягло значних успіхів: визначено диференційні ознаки фразеологізмів як специфічних одиниць мови, створено кілька класифікацій їх, досліджено структурно-граматичні типи фразеологізмів, вивчено системні відношення фразеологізмів, укладено фразеологічні словники тощо. Вагомий внесок у розробку цих питань зробили такі вчені, як Л.Г.Авксентьєв, М.Ф.Алефіренко, Л.А.Булаховський, Н.Д. Бабич, В.В.Виноградов, М.Г.Демський, Р.П.Зорівчак, А.О.Івченко, В.С.Калашник, В.М.Мокієнко, Н.А.Москаленко, Ф.П.Медведєв, Р.М.Попов, Ю.Ф.Прадід, Л.Г.Скрипник, В.Д.Ужченко, М.М.Шанський, Л.А.Юрчук і ін. Останнім часом увагу дослідників привертає лінгвокраєзнавчий аспект фразеології (Б.М.Ажнюк, В.Г.Костомаров, Є.М.Верещагін), національно-культурні особливості фразеологізмів (О.Ф.Кудріна, Л.І.Даниленко, Л.В.Мельник).
В останні десятиріччя дослідники все частіше розглядають фразеологізми, до складу яких входять власні імена. Ці одиниці становлять яскравий колоритний шар української фразеологічної системи, а компонент власне ім’я” є виразником національного забарвлення. Як зауважує В.М.Мокієнко, ономастична фразеологія відображає не тільки національну самобутність іменника того чи іншого народу, але й через колоритні імена повідомляє про своєрідні звичаї, спосіб мислення, міфологію. [152, 58].
На функціонування власних імен у складі фразеологізмів ще в ХІХ на поч. ХХ ст. звернули увагу О.О.Потебня, Ф.І.Сумцов, Ф.І.Буслаєв, І.І.Вознесенський, В.І.Даль. Вони відзначили, що власні імена як компоненти фразеологізмів служать яскравим засобом експресії, використовуються для рими, свідчать про певні історичні події.
Уживання власних назв у складі фразеологізмів досліджуються на матеріалі
різних мов: російської (В.Д.Бояркін, Т.М.Кондратьєва, К.М.Бетєхтіна), польської (А.М.Кравчук), чеської (Л.І.Степанова), болгарської (М.О.Леонідова), англійської (Г.П.Манушкіна, Б.М.Ажнюк, О.В.Сафронова), французької (Н.Р.Філіппакі), німецької (Р.І. Охштат, Н.П. Щербань). Ці одиниці вивчаються і в порівняльному аспекті: на матеріалі української, російської та німецької мов (О.Ф.Кудріна), російської та польської (Я.Лагінович), української та польської (А.М.Кравчук), російської, німецької, англійської (К.Назаров).
Дослідники розглядають фразеологізми з компонентом власне ім’я” за генетичним критерієм (О.Ф.Кудріна, Л.І.Степанова, Г.П.Манушкіна) і джерелами виникнення (В.Д.Бояркін, О.В.Сафронова, К.М.Бетєхтіна), вивчають їх структурно-семантичні ознаки (Г.П.Манушкіна, О.В.Сафронова).
Особлива увага мовознавців зосереджується на питанні семантики власного імені в складі фразеологізмів (Л.В.Бабаєва, Б.Ф.Захаров, М.Х.Лиховидова, Л.І.Ройзензон). Вважається, що у фразеологізмах власні імена втрачають свій лінгвістичний статус, що зумовлює їх зближення із загальними назвами.
На матеріалі української мови фразеологічні одиниці з компонентом власне ім’я” також вивчаються в різних аспектах. Так, дослідники роблять спробу визначити джерела їх походження (Л.Г.Скрипник, Н.А.Москаленко). У багатьох працях ці одиниці аналізуються за характером компонента власне ім’я” і традиційно виділяються антропоніми, топоніми в складі фразеологізмів, зрідка клички тварин і етноніми (Л.Г.Скрипник, М.С.Разумейко, Є.С.Регушевський, Ю.А.Маркітанов, Н.М.Пасік). Розв’язуючи проблему семантичного статусу компонента власне ім’я”, учені сходяться на тому, що власні імена в складі фразеологізмів зазнають семантичних видозмін, набувають узагальненої семантики, наближаються до загальних назв. Природа, характер подібних видозмін аналізуються в працях М.Ф.Алефіренка; на узагальнені значення особових імен звертає увагу Л.Г.Скрипник; їх конотативні, експресивно-смислові відтінки є предметом розгляду в дослідженнях Є.С.Отіна, В.Д.Познанської.
З’ясовуючи особливості семантики компонента власне ім’я”, дослідники визначають різні ступені його апелятивації в складі фразеологізмів
(Н.А.Москаленко). Не залишаються поза увагою й причини появи відономастичних значень, на деякі з них указують Є.С.Отін, Н.М.Пасік. Учених цікавлять і питання структурно-граматичної організації цього шару фразеологізмів, їх семантичної систематизації (Л.Г.Скрипник, Н.М.Пасік). Були спроби етимологічного аналізу ономастичних фразеологізмів (В.Д.Ужченко, Р.В.Міняйло), визначення характеру їх мотивованості (Н.Д.Бабич).
Аналіз праць, присвячених ономастичній фразеології, показує, що попри різноаспектне її опрацювання ряд питань залишаються ще нерозв’язаними. Так, досі недостатньо вивченим є склад власних імен, їх структурні особливості у фразеологізмах, різних за генезою і джерелами походження. Належить глибше з’ясувати фактори фразеологізації власних імен різного типу, звернути увагу на способи утворення ономастичних фразеологізмів. До недостатньо вивчених питань належить і семантика власного імені у фразеології. В українському мовознавстві його намагались розв’язати багато дослідників, однак характер і природу значення компонента власне ім’я” визначено нечітко, відсутня систематизація цих значень. Маловивченою є й структурно-семантична організація фразеологізмів з компонентом власне ім’я”, здатність цих одиниць (у межах кожного структурно-семантичного типу) до утворення лексичних варіантів, структурно-семантичних моделей. Комплекс цих недостатньо вивчених в українському мовознавстві питань і зумовлює актуальність теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертації пов’язаний з комплексною науковою темою кафедри української мови Донецького національного університету Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (Г 00/12).
Основна мета дисертаційної роботи комплексний опис семантичних та структурних особливостей українських фразеологізмів з компонентом власне ім’я”, виявлення основних відономастичних значень власних імен у фразеології.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
1) установити кількісний та якісний склад власних імен в українській фразеології;
2) визначити генетичні типи та джерела походження фразеологізмів з власними іменами;
3) висвітлити основні фактори фразеологізації власних імен;
4) з’ясувати основні способи утворення фразеологізмів з власними іменами;
5) виявити відономастичні значення власних імен у складі фразеологізмів;
6) визначити конотативний компонент у семантиці фразеологізованих власних імен;
7) описати структурно-семантичні типи та моделі фразеологізмів з компонентом власне ім’я”;
8) розкрити специфіку варіантності фразеологізмів з власними іменами.
Об’єктом дослідження є українські фразеологізми з компонентом власне ім’я”. Під компонентом власне ім’я” у дисертаційній роботі розуміються слова-компоненти фразеологізму, основою яких служать особові імена, прізвища та прізвиська, топоніми, а також слова-компоненти деривати від власних імен форми відносних та присвійних прикметників, слова, утворені за моделлю власного імені (вигадані назви).
Предмет дослідження семантика та структура фразеологізмів з власними іменами, семантичні видозміни власноіменного компонента.
Матеріалом для дослідження стало понад 3500 фразеологізмів з ономастичним компонентом, для якого основою слугують особові імена, прізвища та прізвиська, топоніми, деривати від власних імен відносні та присвійні прикметники, а також слова, утворені за моделями власних імен (вигадані назви). Ці одиниці вилучені з фразеологічних (у тому числі й діалектних) і тлумачних словників, словників крилатих висловів, а також видань пареміографічного характеру. Для окремих порівнянь використано фразеологізми з компонентом власне ім’я” інших слов’янських мов, переважно російської, польської, білоруської, чеської, які взяті зі словників, довідників та наукових праць.
У дисертаційній роботі приймається широке розуміння фразеології, тому до аналізу залучаються не тільки ідіоми, фразеологічні сполучення і порівняльні звороти, а й прислів’я, приказки, крилаті вислови, тобто всі відтворювані словесні комплекси (крім термінологічних), які містять у своїй формальній структурі компонент власне ім’я”.
Фразеологізми з компонентом власне ім’я” в роботі наводяться у такому вигляді, у якому вони фіксуються у відповідних словниках. Однак у різних джерелах по-різному фіксуються фразеологізми з порівняльними сполучниками як, мов, наче: перед ними може ставитись кома, а може і не ставитись. У нашій роботі ці фразеологізми подаються без коми.
Методи дослідження. Як основний у дисертації використовується описовий метод та його прийоми (категоріальний аналіз, прийом класифікації і систематики), які дозволяють здійснити повний аналіз фразеологізмів з компонентом власне ім’я” в сучасній українській мові. Метод компонентного аналізу семантики застосовується для опису тих семантичних нашарувань, яких набувають власні імена в складі фразеологізмів. Статистичний метод залучається для визначення в українській мові кількості фразеологізмів з власними іменами, їх структурно-семантичних типів і моделей, кількісного складу різних видів власних імен у фразеології тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в дослідженні недостатньо вивченого в теоретичному аспекті матеріалу. Вперше в українському мовознавстві в такому обсязі проаналізовано фразеологізми, до складу яких входять власні імена; здійснено структурно-семантичну класифікацію цих одиниць; визначено фактори фразеологізації власних імен; встановлено закономірності розвитку власними назвами конотативних значень різних видів.
Теоретичне значення роботи полягає в розробці актуальних теоретичних проблем української фразеології та ономастики, таких, як семантичний статус власного імені у фразеології, конотації фразеологізованих власних імен. Запропонована в роботі методика аналізу фразеологізмів з компонентом власне ім’я” може бути застосована при розгляді інших груп фразеологізмів (з етнонімами, кличками тварин, загальними назвами людей та ін.).
Практична цінність одержаних результатів визначається можливістю їх використання при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, у лекційних курсах та спецкурсах з української фразеології, на практичних і лабораторних заняттях, у лексикографічному опрацюванні фразеологізмів.
Особистий внесок здобувача. Результати дослідження здобуті особисто дисертанткою. Уперше проведено комплексне дослідження ономастичної фразеології української мови, визначено її джерельну базу, структурно-семантичні типи і моделі. Здійснено опис і систематизацію конотативних значень власних імен у складі фразеології народнорозмовного і книжного походження.
Апробація результатів дисертації. Окремі розділи та дисертаційна робота загалом обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Донецького національного університету. За матеріалами дослідження зроблено доповіді на Міжнародній науково-теоретичній конференції Функціональна граматика” (Донецьк, 1994), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій роковинам Олега Ольжича (Донецьк, 1995), на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету та Маріупольського гуманітарного інституту (1999-2002). Матеріали дослідження знайшли застосування у спецкурсах кафедри української мови та літератури Маріупольського гуманітарного інституту Донецького національного університету Українська фразеологія”, Актуальні проблеми українського мовознавства”.
Публікації. Різні аспекти досліджуваної в дисертації проблеми відображено у 8 наукових статтях, з яких 5 у провідних наукових фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (262 позиції), списку використаних джерел (43 найменування). У додатках вміщено склад особових імен, їх варіанти і частота вживання у фразеологізмах народнорозмовного походження, а також конотативний словник цих імен. Основний текст дисертації 183 сторінки, загальний обсяг 288 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Здійснений комплексний аналіз фразеологічних одиниць з компонентом власне ім’я” дає змогу зробити такі основні загальні висновки дослідження:
1. За генетичним критерієм виділяються корінні фразеологізми з власними іменами (87%) та запозичені (13%). Корінні фразеологізми походять з народнорозмовних джерел (84%) та книжно-літературних (3%). Запозичені стійкі вислови є книжними утвореннями і репрезентовані античними (4%), біблійними (7%), книжно-літературними одиницями (2%).
2. Основу української ономастичної фразеології становлять корінні фразеологізми народнорозмовного походження. У їх складі найчастіше фіксуються особові імена (132 чоловічих та 59 жіночих), які в минулому широко вживались у середовищі нижчих соціальних верств, більшість з них залишається популярними й зараз: Андрій, Василь, Герасим, Гриць, Дмитро, Іван, Михайло, Наум, Омелько, Петро, Пилип, Семен, Тарас, Хома; Агафія, Ганна, Катря, Марина, Настя, Параска, Химка. Ці імена зустрічаються в найрізноманітніших словотвірних варіантах (Андрушка, Івась, Іллюха; Галька, Гапуся, Марися), нерідко відображають регіональні фонетичні чи граматичні ознаки (Ґмитро, Хведір, Яндрух; Хвеська). Найбільше варіантів мають ті особові імена, які активно вживаються в середовищі українського народу, наприклад: Іван Іванко, Івась, Івахно, Ваня, Ванько; Параска Парасочка, Парася, Параня, Пашка. Деякі особові імена використовуються у складі фразеологізмів тільки в розмовно-побутових варіантах: Агафія Гапа, Гапка, Гапуся, Гася, Гаша. Найчастотнішими у фразеології є імена (у різних варіантах): Іван (понад 100 фразеологізмів), Григорій (77), Хома (66), Микита (33), Агафія (52), Параска (36), Катерина (30).
У складі календарних фразеологізмів, які є своєрідними прикметами і відбивають вірування та звичаї українського народу, зафіксовано 65 імен святих християнської церкви. Вони вживаються переважно у своїй звичайній формі, зрідка в архаїчній (Власій) та у розмовно-побутовій (Михавко, Анця). Найпопулярнішими у фразеології є імена святого Петра (41 ФО), святого
Миколая (31).
Прізвища та прізвиська (понад 100) вживаються у 400 фразеологізмах. У своїй основі - це власні назви, утворені українськими словотвірними засобами; рідше зустрічаються прізвища та прізвиська, запозичені з інших мов російської (Брежнєв, Мічурін), польської (Пілсудський), англійської (Черчіль), німецької (Гітлер). За характером співвіднесеності з денотатом прізвища у фразеології це найменування відомих осіб в історії України та інших держав (Кармалюк, Залізняк, Хмельницький, Потоцький, Петлюра, Мічурін), регіонально відомі прізвища та прізвиська (Юрченко, Дьомін), маловідомі та зовсім забуті (Озерний, Панченко, Шишко, Дудек). Найчастотнішими в українській фразеології є прізвища (псевдоніми) радянських вождів Леніна і Сталіна (понад 100 ФО). Серед прізвищ українського походження популярним є онім Кармалюк (18 ФО).
У фразеологізмах народнорозмовного походження широко вживаються й топоніми, які називають українські й неукраїнські географічні об’єкти: хороніми (54), астіоніми (110), комоніми (65), гідроніми (36), ороніми (16), годоніми (6), дромоніми (2). Частотними в українській фразеології є топоніми Україна (30), Львів (30), Київ (19), Москва (19), Рим (12), Краків (5), Дунай (16), Дніпро (10).
3. У складі фразеологізмів, що походять з античних міфів та античної культури, вживаються переважно особові імена (60 чоловічих і 22 жіночих) найменування персонажів міфів: Геракл, Купідон; Астрея, Афіна; зрідка топоніми - їх 8 (Атлантида, Рубікон). Особливістю античних імен, зокрема особових, є те, що вони можуть уживатися в двох варіантах грецькому та римському (Амур Купідон). У фразеологізмах біблійного та євангельського походження засвідчено 55 чоловічих та 9 жіночих особових імен, які зустрічаються в Біблії та Євангелії: Авраам, Ієремія; Єва і 12 топонімів: Голгофа, Ієрихон, Назарет. Компонент власне ім’я” античних та біблійних фразеологізмів нерідко виражається формою відономастичного прикметника (Марсове поле; кари єгипетські, Іудині срібняки). Фразеологізми книжно-літературного походження (запозичені і власне українські) містять 52 чоловічих і 15 жіночих імен (баба Палажка і баба Параска (І.С.Нечуй-Левицький); дух Манфреда (Дж.Байрон));
37 прізвиськ та прізвищ (ніж Галайди (Т.Г.Шевченко)); 15 топонімів (Нема на світі України, нема на світі другого Дніпра (Т.Г.Шевчнко); вікно в Європу (О.С.Пушкін)). Власні назви вживаються в книжних фразеологізмах у таких формах, які засвідчені в джерелі і лише в одиничних випадках фіксуються в розмовно-побутових формах. Деякі особові імена, які вживаються в складі біблійних фразеологізмів, стають і компонентами народнорозмовних одиниць: Ісус Христос, Адам, Єва, Каїн.
4. Фразеологізація власних імен це процес їх засвоєння фразеологізмами. Вона зумовлюється такими факторами: частотність та поширеність власних назв, популярність їх у фольклорних творах, історичний, соціально-історичний, культурно-історичний, фонетичний, фоно-естетичний фактори, народна етимологія та народна фантазія. Найбільшу здатність до фразеологізації виявляють особові імена, основними ознаками яких є їх поширеність, частотність, буденність, приналежність до певного соціального середовища. Фактор відомості сприяє фразеологізації більшості топонімів, історичний прізвищ чи прізвиськ (зрідка топонімів), відомих в історії; завдяки культурно-історичному факторові фразеологізуються власні імена з античних міфів, Біблії та Євангелія, книжно-літературних джерел. На засвоєння фразеологізмами особових імен (рідше інших типів онімів) часто впливає кілька факторів.
5. Фразеологізми з компонентом власне ім’я” утворюються двома способами. Творення народнорозмовних фразеологізмів найчастіше відбувається шляхом експлікації нарощуванням компонентного складу. Особливими різновидами експлікації вважаються ономастичні перифрази та евфемізми (поїхати в Храпівку; у Кряківку за бананами). Рідше ці фразеологізми творяться за допомогою згортання, або імплікації на основі казок, анекдотів, народних пісень (Ні туди, Микито, ні сюди, Микито; До роботи в Гриця порвані чоботи). Фразеологізми книжного походження утворюються тільки способом згортання античних, біблійних та євангельських міфів, художніх творів. Деякі фразеологізми біблійного походження, а також більшість фразеологізмів літературно-художнього походження є звичайними цитатами.
6. Власне ім’я має значення в мові узуальне, абстрактно-категоріальне і
характеризується значеннєвим статусом у мовленні. У кожному конкретному
контекстуальному вживанні воно набуває актуалізованого значення, перетворюється в конотативно забарвлений онім. Визнання значеннєвого статусу власного імені в мові та мовленні уможливлює розв’язання проблеми семантики власного імені у фразеології. Власні імена в складі фразеологізмів зазнають складних семантичних видозмін. Вони частково втрачають свої ономастичні функції, набуваючи узагальнення, зближуються з апелятивами. Основою для нових фразеологічних значень онімів залишаються ономастичні характеристики: співвіднесеність антропонімів з людиною, топонімів з певною місцевістю.
7. Семантичну природу фразеологічного компонента власне ім’я” найточніше розкриває поняття конотації. Конотації власних імен це вторинні емоційно-експресивні та змістові нашарування на їх власне ономастичне значення. Вони можуть мати оцінний характер, відображаючи при цьому панівну суспільну оцінку певних ознак людей або географічних об’єктів. Визначальну роль у формуванні конотативних значень відіграє переосмислення онімів на основі метафори, метонімії, синекдохи, порівняння, довільної номінації. Виникнення цих значень здебільшого зумовлюється дофразеологічними значеннями власних імен, фразеологічним контекстом, зовнішньою формою імені, енциклопедичною інформацією про денотат імені.
8. Найчастіше конотації виникають в особових іменах як компонентах народнорозмовних фразеологізмів. Усі різновиди конотацій особових імен (соціально-оцінні, соціально значущі, займенникові) характеризують людину за різними її ознаками. Соціально-оцінні конотативні значення чоловічих та жіночих імен частіше мають негативне забарвлення (60%), рідше позитивне (15%). Це зумовлено тим, що народна уява жвавіше реагує на негативні риси людей, ніж позитивні. Серед негативних чоловічих конотацій найпопулярнішими” є такі: дурень, нерозумний чоловік”, ледачий чоловік, ледар”, нечесний, брехливий чоловік”, безталанний чоловік, невдаха”, безхарактерний чоловік, нікчема”; серед жіночих нерозумна, дурнувата жінка”, лінива жінка”, невміла, неохайна господиня”, неохайна, негарно вдягнена жінка”, жінка, яка багато говорить по-пустому, базіка, пліткарка”. Чоловічі конотації гарний, коханий чоловік”, працьовитий чоловік, гарний господар”, жіночі гарна, вродлива жінка чи дівчина”, розумна жінка, вміла господиня” широко репрезентовані як позитивні. Займенникові конотації (20%) надають експресивності всьому фразеологізму, бо реалізують тенденцію мови до заміни нейтральних одиниць на більш жваві і наочні, тому народ прагнув замінити займенники той, цей, такий експресивними і художніми словами особовими іменами. Соціально-забарвлені конотативні значення (5%) характеризують насамперед ім’я Іван, за яким ще до фразеологізації міцно закріпилося значення бідняк, простий за походженням чоловік”. Це значення закріплюється у багатьох фразеологізмах через зіставлення Іван-пан. Більшість особових імен народнорозмовних фразеологізмів є поліконотативними і мають різні типи конотацій. Найбільше конотацій розвивають імена Іван (37), Григорій (28), Хома (22), Агафія (14), Параска (15), Настя (13).
9. Імена святих у складі фразеологізмів відзначаються відономастичними темпоральними значеннями, в основі яких вказівка на конкретний день календаря або на чітко не визначений час (Як іней на Пилипа, буде овес, як липа; Як не придбаєш до Луки, то не буде ані хліба, ані муки). Імена популярних святих святий Микола, святий Михайло, святий Петро, святий Ілля набувають в складі цих фразеологізмів й оцінних конотацій, які розкривають тему покровительства (Микола другий після Бога заступник; Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить; Звідає ся Михалко, ци маєш теплі ногавки; сміливий як святий Петро).
10. Семантичну природу особових імен у фразеологізмах античного, біблійного та книжно-літературного походження визначає наявність конкретних, одиничних уявлень. Ці імена набувають культурно-історичних конотацій, зміст і забарвлення яких визначається відповідним джерелом. Конотативні значення власних імен книжних фразеологізмів є позитивно-оцінними (52%) та негативно-оцінними (48%). Поліконотативними є біблійні імена, які зафіксовані як компоненти народнорозмовних фразеологізмів: Ісус Христос (10 конотацій), Адам (11), Єва (5), Каїн (6), Лазар (2). Ці конотації мають
самобутній харктер і властиві тільки для української мови. Конотативні значення інших імен, античних, біблійних, книжно-літературних (запозичених) є здебільшого міжнаціональними.
11. Прізвища та прізвиська, відомі в історії, набувають історично-оцінних конотативних значень (25%). Їх основою є інформація про видатних історичних осіб носіїв прізвищ чи прізвиськ. Прізвища та прізвиська маловідомих осіб розвивають негативно-оцінні конотації (14%), позитивно-оцінні (46%). займенникові (10%). Поліконотативними у фразеологізмах є компоненти Довбуш, Кармалюк, Ленін, Сталін, Гітлер. Прізвища як компоненти книжно-літературних фразеологізмів розвивають культурно-історичні оцінні конотативні значення, мотивовані художніми творами. Окремі прізвища в складі діалектних фразеологізмів метонімізуються (їх 5%) і позначають місце кладовище (віднести до Юрченка; відправити до Ланцова).
12. Топоніми в складі народнорозмовних фразеологізмів набувають історично-оцінних конотацій, змістом яких є локалізація певних історичних подій та їх оцінка (36%); власне топонімічних (5%), які є експресивно-емоційною назвою певної місцевості; характеризуючих, які опосередковано характеризують людину, об’єкти дійсності, зберігаючи своє топонімічне значення (вони становлять приблизно 35%); займенникових (24%), які вказують на чітко не визначену місцевість. Характер конотацій зумовлений ступенем відомості топоніма, а також фразеологічним контекстом. Топонімічні компоненти фразеологізмів античного, біблійного та книжно-літературного походження набувають переносних значень на основі міфологічних, біблійних уявлень чи на основі літературно-художніх творів. Ці значення зумовлені специфікою місцевості, зафіксованою у джерелі (міфі чи художньому творі).
13. Вигадані власні імена у фразеологізмах відзначаються найбільшою семантичною прозорістю, вони вже своєю лексичною оболонкою сигналізують про певні риси людської вдачі та поведінки. Їх експресивно-емоційні значення виникають на базі загальних назв і виступають виразним засобом негативної характеристики людини. Суперечність між ономастичною формою та апелятивним змістом створює особливу експресію фразеологізмів з вигаданими назвами, колоритний емоційний план їх сприйняття.
14. У складі каламбурних народнорозмовних фразеологізмів власні імена особові імена, прізвища та прізвиська десемантизуються, не розвивають конотацій. У такому випадку особливої ваги набуває форма компонента власне ім’я”, яка виступає важливим структурним компонентом фразеологізму, формує його експресивно-емоційне забарвлення.
15. Структурно-семантичний аналіз фразеологізмів з компонентом власне ім’я” виявив основні структурно-семантичні типи та структурно-семантичні моделі цих фразеологізмів. Народнорозмовні фразеологізми в своїй основі - це одиниці комунікативного типу, порівняно рідше номінативні (ад’єктивні, дієслівні, адвербіальні) та вигукові. У складі фразеологізмів античного, біблійного та художньо-літературного походження домінують одиниці номінативного типу (субстантивні, ад’єктивні, дієслівні, адвербіальні) і рідко комунікативні.
16. За значенням фразеологізми різних структурно-семантичних типів є неоднорідними. Номінативні фразеологізми книжного характеру позначають те коло понять, яке типове для конкретних джерел. Це здебільшого характеристика людини за різними ознаками, абстрактні поняття, рідше назви конкретних предметів. Народнорозмовні номінативні одиниці співвідносяться найчастіше з людиною, її ознаками, діями, станами. Комунікативні фразеологізми співвідносяться найчатіше з різними характеристиками людини, рідше позначають місцевість. Ці значення є історично, суспільно і національно маркованими.
16. Серед варіантів фразеологізмів з компонентом власне ім’я” типовими є лексичні варіанти. Здатність до лексичної заміни активно виявляють особові імена, рідше прізвища та топоніми. Варіюються й інші, неономастичні компоненти фразеологізмів. Варіантність меншою мірою властива для фразеологізмів книжно-літературного походження. Народнорозмовні фразеологізми різних структурних типів мають різноманітні лексичні варіанти.
17. Наявність різних варіантів фразеологізмів з власними іменами
уможливлює їх структурно-семантичне моделювання. Найбільше структурно-
семантичних моделей виділено в межах комунікативних фразеологізмів (32 моделі), менше в інших типах: дієслівні (13), субстантивні (4), ад’єктивні (4), адвербіальні (6), вигукові (5).
18. Розгляд структури та семантики фразеологізмів з компонентом власне ім ’я” дав змогу з’ясувати певні питання теоретичного та практичного характеру. Разом з тим слід відзначити, що в сфері досліджуваної проблематики залишаються й недостатньо розроблені питання. Вартими уваги є функціональні й соціолінгвістичні аспекти ономастичної фразеології. Видається необхідним зіставне дослідження фразеологізмів з компонентом власне ім’я” у різних мовах, насамперед слов’янських, що могло б уточнити результати цієї роботи. Цікаві й цінні результати дало б широке залучення діалектного матеріалу, що уможливило б комплексне зіставне дослідження ономастичних фразеологізмів різних діалектів української мови.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамец И.В. Русская фразеология как средство каламбура // Питання фразеології східнослов’янських мов: Тези Респ.наук.конф. К.: Наук.думка, 1972. С. 121 122.
2. Авалиани Ю.Ю., Эмирова А.М. О вторичной фразеологической деривации (К вопросу о развитии фразеологической системы русского языка) // Проблемы русской фразеологии: Семантика фразеологических единиц. Тула, 1975. С. 7 13.
3. Ажнюк Б.М. Англійські фразеологізми з власноіменним компонентом // Мовознавство. 1984. - №6 С. 61 65.
4. Ажнюк Б.М. Лингвострановедческие аспекты английских фразеологизмов: Автореф.дис. ... канд.филол.наук. К., 1984. 24 с.
5. Ажнюк Б.М. Англійські фразеологізми у культурно-етнічному висвітленні. К.: Наук.думка, 1989. 136 с.
6. Аксамітаў А.С. Беларуская фразеалогія. Мінск: Вышейш. шк., 1978.
223 с.
7. Аксенов С.С. Проблемы семантической организации русских прозвищ (на материале советской художественной прозы 60-80-х годов: Автореф.дис. канд.филол.наук. Одесса, 1988. 16 с.
8. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. Харків: Вид-во при Харк. держ. ун-ті, 1987. 137 с.
9. Алефіренко М.Ф. До питання про структуру компаративних фразеологізмів української мови // Питання словотвору і граматичної структури української мови: Зб.наук.ст. Дніпропетровськ, 1976. С. 43 52.
10. Алефиренко Н.Ф. Имена собственные в составе фразеологических оборотов русского и украинского языков // Шоста респ. ономастична конф.: Тези доп. і повідомл. Т. ІІ. Одеса, 1990. С. 5 7.
11. Алтыбаев А.А. Русские фразеологизмы с антропонимами и топонимами в произведениях Д.Н. Мамина-Сибиряка // Вопросы ономастики. Свердловск,
1874. С. 59 66.
12. Аникин В.П. Пословицы и поговорки // Аникин В.П. Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор. М.: Гос.уч.- метод. изд-во Мин.просвещ РСФСР, 1957. С. 9 53.
13. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. М.: Наука, 1974. 366 с.
14. Апресян Ю.Д. Коннотации как часть прагматики слова (лексикографический аспект) // Избр. тр. М.: Школа Языки русской культуры”, 1995. Т. 2: Интегральное описание языка и системная лексикография. С.156 177.
15. Арсентьева Е.Ф. Сопоставительный анализ фразеологических единиц (на материале фразеологических единиц, семантически ориентированных на человека в английском и русском языках). Казань: Изд-во Казан.ун-та, 1989. 128 с.
16. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. 2-е изд., стереотип. М.: Сов.энцикл., 1969. 607 с.
17. Бабаева Л.В. Имена собственные в пословицах и поговорках // Ономастика Поволжья. Вып.3. Уфа, 1983. С. 402 406.
18. Бабич Н.Д. Фразеологія української мови: Навч. посібн.: У 2 ч. Чернівці: Чернів. держ. ун -т, 1971. Ч.2. 91 с.
19. Бабич Н.Д. Характер мотивованості фразеологізмів з компонентами власними назвами у східнослов’янських мовах // Шоста респ. ономастична конф.: Тези доп. і повідомл. Т. ІІ. Одеса, 1990. С. 10 11.
20. Бабкин А. М. Русская фразеология, ее развитие и источники. Л.: Наука, 1970. 264 с.
21. Бєліцька Є.М. Конотомізація онімів як лексико-семантичний процес // Автореф. дис. ... канд.філол.наук. Донецьк, 2000. 23 с.
22. Белицкая Е.Н. Узуальные параметры проприальных единиц с референтными созначениями (на материале русского и украинского языков) // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. Вип. 5. Донецьк: ДонДУ, 1999. С. 205 211.
23. Белей Л.О. Офіційні і розмовні варіанти // Укр. мова і літ. в шк. 1986. - №6. С. 63 64.
24. Белей Л.О. Літературно-художня антропонімія як джерело розвитку національного іменника українців // Мовознавство. 1993. - № 3. С. 35 40.
25. Белей Л.Е. Вариантность антропонимов на разных уровнях украинского языка: Автореф.дис. ... канд..филол..наук. Ужгород: Ужгород.ун-т, 1986. 23 с.
26. Белоноженко В.М. Фразеологическое значение и способы его разработки в словаре: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1984. 24 с.
27. Берлизон С.Б. Международные устойчивые обороты // Вопросы фразеологии, стилистики и грамматического строя романо-германских языков: Тр. Самарканд. гос. ун-та. Новая серия. Самарканд, 1972. Вып. 222.
С. 10 28.
28. Бетехтина Е.Н. Фразеологические библеизмы с ономастическим компонентом в современном русском языке (на фоне английского): Дис. канд. филол. наук. Спб, 1995. 226 с.
29. Бешкарева О. Особливості прагматичного компонента лексичного значення в структурі особового імені // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип.29. - Львів, 2000. С. 124 129.
30. Білоноженко В.М. Про особливості фразеологічного значення // Культура слова. К.: Наук. думка, 1981. Вип. 21. С. 55 60.
31. Бойко О.М., Познанська В.Д. Конотативні особові імена у складі фразеологізмів народнорозмовного походження // Українська мова. Теорія і практика: Темат. зб.наук.пр. К.: ІЄДО, 1993. С. 98 106.
32. Болотов В.И. К вопросу о значении имен собственных // Восточнославянская ономастика. М.: Наука, 1972. С.333 346.
33. Ботвина Н.В. Коннотативные антропонимы в русской художественной речи (на материале сатирических произведений послевоенного периода): Автореф.дис. канд.филол.наук. К., 1988. 24 с.
34. Бояркин В.Д., Новиков А.Б. Субстантивные фразеологизмы и перифразы с именами собственными // Вестник Ленинградского университета. Сер.2. 1986. Вып.4. С. 112 114.
35. Бояркин В.Д. Фразеологические единицы с ономастическим компонентом в современном русском литературном языке: Автореф.дис. канд.филол.наук. Л., 1987. 16 с.
36. Бояркин В.Д. Фразеологические единицы с ономастическим компонентом в современном русском литературном языке: Дис. ... канд.филол.наук. Л., 1987. 218 с.
37. Булдаков В.А. Стилистически сниженная фразеология и методы ее идентификации (на материале современного немецкого языка): Автореф.дис. канд.филол.наук. Калинин, 1982. 16 с.
38. Буслаев И.Ф. Историческая грамматика русского языка. М.: Гос. уч.-пед. изд-во Мин. просвещ. РСФСР, 1959. 623 с.
39. Бучко Д.Г. Кілька уваг про принципи номінації в ойконімії України // Ономастика та етимологія: Зб. наук. пр. на честь 65-річчя Ірини Михайлівни Желєзняк. К., 1997. С. 13 23.
40. Вальчук В.А. Польська компаративна фразеологія у порівнянні з українською // Вісник Львівського університету: Мова та її функціонування. Вип. 24. Львів: Світ, 1993. С. 16 21.
41. Верещагин Е.М. Библейская стихия русского языка // Русская речь. 1993. - №1. С. 90 97.
42. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Русский язык, 1980 320 с.
43. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Национально-культурная семантика русских фразеологизмов // Словари и страноведение. М.: Русский язык, 1982. - С. 89 98.
44. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. О русских фразеологизмах в лингвострановедческом учебном словаре // Фелицина В.П., Мокиенко В.М. Русские фразеологизмы: Лингвострановедческий словарь. М.: Русский язык, 1990. С. 3 13.
45. Визгалов П.И. Соответствие прозвища объекту // Ономастика Поволжья 2: Матер. ІІ Поволжской конф. по ономастике. Горький, 1971. С. 90 95.
46. Виноградов В.В. Основные понятия русской фразеологии // Труды юбилейной научной сессии ЛГУ. Л., 1946. С. 45 69.
47. Виноградов В.В. Из истории русской лексики и фразеологии // Доклады и сообщения Института языкознания. 1954. Вып.VI. С.14 19.
48. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М.: Наука, 1980. 27 с.
49. Вудвуд І. Статус біблійних фразеологізмів у структурі фразеологічних одиниць // Мовознавчі дослідження: Зб. наук. пр. Донецьк: ДонДУ, 2000. С. 62 67.
50. Галкина-Федорук Е.М. Слово и понятие. М.: Гос. уч.-пед. изд-во Мин. просвещ. РСФСР, 1956. 54 с.
51. Гарифулин Л.Б., Антонова М.К. Устойчивые сочетания с антропонимами (в сопоставительном плане) // Фразеология. Челябинск, 1973. С. 142 147.
52. Гвоздарев Ю.А. Основы русского фразообразования. Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1977. 184 с.
53. Говердовский В.И. Опыт функционально-типологического описания коннотации // Автореф.дис. канд.филол.наук. М., 1977. 20 с.
54. Говердовский В.И. Коннотемная структура слова. Харьков: Изд-во при ХГУ, 1989. 95 с.
55. Гужанов С.И. О порядке слов в некоторых адъективно-субстантивных фраземах русского языка, восходящих к Библии // Проблемы русской фразеологии: Семантика фразеологических единиц. Тула, 1975. С. 80 86.
56. Гюлумянц К.М. Структура, семантика и употребление устойчивых сравнений польского языка: Автореф. дис. канд.филол.наук. Минск, 1964. 28 с.
57. Даль В. Пословицы русского народа: Сборник. М.: Гос. изд-во худ. лит., 1957. 992 с.
58. Даниленко Л.І. Українська та чеська фразеологія в контексті етнічної культури // Мовознавство: Третій Міжнар. конгрес україністів. Тези та повідомл. Харків, 1996. С. 201 204.
59. Даниленко Л.І. Національно-культурні особливості семантики чеських фразеологізмів: Автореф.дис. ... канд.філол.наук. Київ, 1997. 20 с.
60. Демський М.Т. Рання пташка пшеничку клює... Деривація фразем на базі паремій // Укр. мова і літ. в шк. 1985. - №1. С. 65 67.
61. Демський М.Т. Українські фраземи й особливості їх творення. Львів- Краків-Париж: Просвіта, 1994. 62 с.
62. Диброва Е.И. Вариантность фразеологических единиц в современном русском языке. Ростов-на-Дону: Изд-во Рост.ун-та, 1979. 192 с.
63. Дудик П.С. Про синтаксичну структуру фразеологізмів розмовної української мови // Питання фразеології східнослов’янських мов: Тези Респ.наук.конф. К.: Наук.думка, 1972. С. 32 35.
64. Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка // Новое в лингвистике. М.: Изд-во иностр. лит., 1960. Вып.1. С. 264 389.
65. Еременко И.А. Паремия как составная часть фразеологии современного русского языка // Вісник Львівського університету: Мова та її функціонування. Вип. 24. Львів: Світ, 1993. С. 99 103.