ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ ІМЕННИКІВ З НЕПОВНОЮ ЧИСЛОВОЮ ПАРАДИГМОЮ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

УДК 811.161.2’366.53

АЛТИЦЕВА Леся Юріївна

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ ІМЕННИКІВ З НЕПОВНОЮ ЧИСЛОВОЮ ПАРАДИГМОЮ

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кочерган Михайло Петрович
доктор філологічних наук, професор

КИЇВ — 2003

ЗМІСТ
ЗМІСТ.. 2
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. 11
ФУНКЦІЇ ЧИСЛА В ІМЕННИКАХ З ВИХІДНОЮ ФОРМОЮ ОДНИНИ.. 11
1.1. Граматична форма числа іменників з неповною числовою парадигмою.. 11
1.2. Значення однини матеріально-речовинних іменників. 18
1.3. Значення числа однини абстрактних іменників. 39
1. 4. Значення однини збірних іменників. 68
1.5. Значення числа одиничних іменників. 83
1. 6. Значення числа у власних назвах. 85
ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ.. 91
РОЗДІЛ 2. 95
ІМЕННИКИ З ВИХІДНОЮ ФОРМОЮ МНОЖИНИ.. 95
2.1. Класифікація іменників множинної форми. 95
2.2. Плюративи з лексикалізованою формою множини на позначення одиничних предметів 99
2.3. ПЛЮРАТИВИ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ПАРНОСТІ. 105
2.3.1. Плюративи на позначення пари. 108
2.3.2. Плюративи на позначення предметів із парною будовою. 114
2.4. ПЛЮРАТИВИ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ СУКУПНОЇ МНОЖИННОСТІ. 117
2.4.1. Плюративи зі значенням сукупної множинності осіб. 118
2.4.2. Назви інших істот. 141
2.4.3. Назви сукупної множинності рослин. 144
2.4.4. Іменники із значенням сукупної множинності речей і предметів, площ із значенням збірності. 146
2.5. ПЛЮРАТИВИ ІЗ ЗНАЧЕННЯМ ОБ’ЄМУ, МАСИ, РЕЧОВИННОСТІ. 154
2.6. ПЛЮРАТИВИ НА ПОЗНАЧЕННЯ АБСТРАКТНИХ ПОНЯТЬ. 163
ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ.. 169
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.. 171
ЛІТЕРАТУРА.. 180
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.. 198

ВСТУП

У вивченні граматичного ладу конкретної мови першорядну роль відіграє кваліфікація його визначальних категорій, в яких знаходить відображення специфіка зв’язку мислення і мови. У змісті граматичної категорійності відтворюється організація мови як цілісної системи. Одним із основних завдань сучасного українського мовознавства є дослідження особливостей граматичної семантики морфологічних категорій з урахуванням лексичного наповнення їх семантичної структури та зв’язку з логіко-поняттєвими категоріями. Специфіка слова як граматичної одиниці мови полягає в тому, що воно належить і морфологічному, і синтаксичному рівням. За словами Е.Бенвеніста, те, що можна сказати, обмежує й організує те, що можна мислити. Мова надає основну форму тим властивостям, які розум визнає за речами” [Бенвенист 1974: 111]. Щодо морфологічних категорій, то вони виражають за допомогою формальних засобів категорії мислення двох відношень: і тих, що пов’язані з побудовою концептуальної картини світу, і тих, що являють собою відображення ситуації мовлення й ситуації референції [Слюсарева 1986: 170-171]. У слові як основній лексичній одиниці мови поєднуються елементи певного граматичного значення з певними типами лексичного значення. Слово як одиниця мовної системи має граматичну форму, яка відображає особливості граматичної будови мови. Як зазначав О.О.Потебня, граматична форма є елементом значення слова й однорідна з його речовим значенням” [Потебня 1958: 39]. Речове і формальне значення слова, на його думку, становлять один акт думки. Пізнання складної взаємодії лексичного і граматичного значень у слові та співвідношення граматичного значення і форми слова вимагає послідовного застосування принципів словникової граматики, що дозволяє виявити граматичну природу номінативних катеорій, до яких, зокрема, належить категорія числа іменників.
Граматичний зміст категорії числа іменників в українській мові трактується неоднозначно. Зокрема дискусійним є питання про непослідовно корелятивні числові форми однини та множини, у змісті яких переважає сигніфікативна функція, що полягає в класифікації лексико-граматичних розрядів іменників за ознакою розчленованість / нерозчленованість” множинного вияву предметності. Сучасна теорія граматики спрямована на розкриття закономірностей взаємодії граматичних категорій з відповідними лексичними одиницями різних розрядів у межах однієї частини мови. Оскільки морфологічні категорії моделюють систему формальних і змістових відношень з проекцією на відображення відношень позамовної дійсності, то трактування їхнього граматичного статусу полягає в з’ясуванні не лише морфологічних, а й структурно-синтаксичних функцій. Зокрема увагу дослідників постійно привертає категорія числа іменників, яка неоднозначно виражає свою семантико-комунікативну сутність у взаємодії з різними лексико-граматичними розрядами. Своєрідність категорії числа іменників полягає в тому, що вона володіє категоріально-кваліфікаційною силою ознак іменника як частини мови”, вона перебуває в найтіснішому зв’язку з його лексико-граматичними розрядами, в лінгвістичному характері яких виявляються часткові ознаки, що визначають природу категорії предметності” [Грищенко 1986: 53-54]. У сучасній українській мові іменники (власні, загальні, конкретні, абстрактні, речовинні, одиничні, збірні) мають маркер у словнику за граматичним числом. Більшість іменників належать до дискретних одиниць, які мають форму і однини, і множини. Значний масив становлять іменники, що мають або первинну форму однини, або первинну форму множини (singularia tantum, pluralia tantum).
Категорія числа іменників своєю предметно-змістовою основою пов’язана з логічним поняттям кількісного вияву позначуваного. Багато аспектів категорії числа описано в вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці (Б.К.Алеш, З.В.Алексєєва, А.Г.Басманова, О.К.Безпояско, Л.П.Безрук, Л.А.Брусенська, Л.М.Булатова, В.В.Виноградов, І.Р.Вихованець, А.П.Грищенко, А.П.Загнітко, І.І.Ковалик, Р.С.Манчурян, І.Г.Матвіяс, Л.І.Недбайло, Д.І.Руденко, П.А.Соболева, І.Ж.Якубов та ін.).
Традиційно категорію числа розглядають як словозмінну, що характеризується реляційними і синтаксичними функціями (М.А.Жовтобрюх, І.К.Кучеренко, І.Г.Матвіяс, Л.І.Недбайло, М.В.Леонова та ін). Проте віддавна ведуться дискусії щодо граматичного змісту цієї категорії. Окремі дослідники схильні трактувати цю категорію як лексико-граматичну або й словотвірну. А представники функціональної граматики трактують її як один із багатьох способів позначення в мові опозиції одиничності і множинності.
Онтологічно значення "один" (індивідуальний предмет) перебуває в опозиції до значення "неозначений кількісний ряд однорідних предметів". В іменнику ці значення не мають у загальних назвах (апелятивах) спеціалізованого морфологічного показника. Воно синтезується з граматичними значеннями роду, числа і відмінка. Тому опозиція, що передається формами однини і множини того самого слова, розглядається як семантико-граматичне значення словозмінної категорії. У назвах же якостей, дій та маси-речовини число кваліфікується як формальне, пусте, як таке, що "характеризує словоформи лише граматично через узгодження слів у реченні" [Безпояско, Городенська, Русанівський 1993: 73].
Однак цей висновок зроблено на основі функціонування словоформ у синтагматичному аспекті лише стосовно найменувань якостей, дій та маси-речовини. Проте, як зазначає О.В.Бондарко, для кожної граматичної категорії важливою ознакою є обов’язковість у їх репрезентації. Під впливом лексико-семантичних чиннників опозиція за числом може руйнуватися, але властивість обов’язковості категоріального значення числа "виявляється у збереженні узгодження прикметників і дієслів із необчислюваними іменниками, які зберігають формальні показники однини і множини" [Бондарко 1978: 157].
Семантична інтерпритація категорії числа ґрунтується на протиставленні розчленованості нерозчленованості субстанціальності [Басманова 1977: 198]. І.Р.Вихованець вважає, що теорія розчленованості / нерозчленованості об’єктивно будується на привативній опозиції грамем, сильним членом якої виступає однина, вказуючи на нерозчленованість, цілісність предмета, а слабким членом множина, виражаючи і розчленованість (хлопчики, міста, олівці) і нерозчленованість (Суми, Ромни) предмета” [Вихованець 1988: 65].
Для з’ясування змісту (потенціалу значень) категорії числа іменників різних лексико-граматичних розрядів необхідно виявляти граматичну семантику, що йде від мови (словесних знаків), і значення функціональні, що йдуть від мовлення.
Іменники, вживані тільки в однині (матеріально-речовинні і збірні, абстрактні, власні назви) або тільки у множині (матеріально-речовинні, абстрактні, назви конкретних предметів парної або симетричної будови, сукупної збірності, свят і обрядів та ін.), здатні заповнювати "дефектність" числової парадигми, але тільки способом утворення лексико-семантичних варіантів у багатозначному слові чи дериватів із спеціалізованим значенням сортів речовин і матеріалів, конкретних виявів почуттів, емоцій, площ (масивів), зернових, трав та ін. або видів комах, птахів, тварин тощо. Тобто в таких випадках форма числа іменників виконує словотвірну або стилістичну функції. Зокрема М.Я.Плющ зауважує, що функціональне варіювання морфологічної форми іменників-сингулятивів зумовлюється не тільки їхньою лексичною семантикою, а й нашаруванням «фонових» відтінків означеності-неозначеності [Плющ 2002: 6-7]. У речовинних та абстрактних іменниках однинної форми на значення сукупної маси, узагальненості нашаровується відтінок "окресленість неокресленість" у формі вияву маси, виміру ваги, об’єму місткості, вияву почуттів, стану тощо.
У традиційному ж трактуванні підкреслюється значення граматичного числа як номінативного елемента змісту слова, що відображає реальне відношення між обчислюваними предметами: "один більше як один" . Але залишається недостатньо з’ясованою проблема лексичної категоризації субстантивів за представленням семантики числа в різних лексико-граматичних розрядах.
Як зазначає М.П.Кочерган, "смисл явище не мовне, а мовленнєве. Головними компонентами, що детермінують смисл, є такі: 1) лексичне значення слова; 2) граматичне значення слова; 3) синтагматичний контекст; 4) асоціативний контекст; 5) енциклопедична інформація" [Кочерган 1983: 8]. Відповідно й семантика слова у його функціонуванні зумовлюється як системною мотивованістю, закріпленою в словоформі, так і конкретними виявами її у ситуації мовлення.
У цьому зв’язку актуальною постає проблема дослідження граматичної семантики іменників з неповною числовою парадигмою та особливостей їх функціонування.
Питання неповноти словозмінної парадигми іменників у східнослов’янських мовах розглядається в монографії М.Затовканюка, зокрема з погляду виявлення особливостей функціонування морфологічних форм числа у словах різних лексико-граматичних розрядів [Затовканюк 1975]. У дослідженні категорії числа іменників української мови лексико-граматичні розряди слів, які не утворюють парних форм числа, розглядає Л.І.Недбайло [Недбайло 1968]. Семантичний аспект категорії числа іменників російської мови у зіставлені з українською представлено у монографічному дослідженні Н.Г.Озерової [Озерова 1990]. Складний взаємозв’язок лексичного і граматичного значень в іменниковій формі роду і числа розглядається в праці О.К.Безпояско Іменні граматичні категорії” [Безпояско 1991], у кандидатській дисертації І.І.Погрібного, присвяченій матеріально-речовинним іменникам [Погрібний 2000], О.П.Петровської, присвяченій збірним іменникам [Петровська 1973], та ін.
Однак на сьогодні в українському мовознавстві немає комплексного дослідження іменників з неповною числовою парадигмою.
Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням іменників з неповною числовою парадигмою в аспекті виявлення реалізації її семантики в словоформі слова того чи іншого лексико-граматичного розряду та потребою поглибленої характеристики категорії числа як багатофункціональної підсистеми категорійної парадигми сучасної української мови. Необхідність комплексного дослідження граматичної семантики числа в іменниках з неповною числовою парадигмою зумовлена сучасними підходами до вивчення морфологічних категорій з погляду виявлення системної мотивованості та функціональних параметрів їх змісту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету: "Проблеми зіставної семантики", що передбачає вивчення питань граматичної семантики морфологічних категорій.
Мета дисертаційної роботи полягає в з’ясуванні граматичної семантики іменників з неповною числовою парадигмою, виявленні основних і вторинних значень словоформ числа на системному рівні (в лексемах) і на рівні функціонування у синтаксичних конструкціях. Відповідно до поставленої мети визначено завдання дослідження:

1. Охарактеризувати явище усічення парадигми в аспекті багатофункціональності категорії числа, яка втілює поняттєву категорію квантитативності.
2. Встановити лексичні розряди і типи іменників однинної та множинної форм у сучасній українській мові.
3. Дати комплексний аналіз семантики числа іменників-сингулятивів та основних функції їх словоформ .
4. Дати комплексний аналіз семантики числа плюративних іменників, розмежувати поняття множинності, парності, сукупності.
5. Виявити структурно-граматичні особливості і своєрідність семантики збірних іменників.
6. Охарактеризувати семантику граматичного числа одиничних іменників.
7. З’ясувати контекстні і синтаксичні лексико-семантичні варіанти іменників singularia tantum та pluralia tantum.
Предметом дослідження є масив іменників з неповною числовою парадигмою singularia tantum та pluralia tantum.
Об’єктом дослідження є семантика і синтагматика іменників неповної числової парадигми сучасної української мови.
Джерелом фактичного матеріалу для дослідження послужила суцільна вибірка іменників неповної числової парадигми зі Словника української мови: В 11-ти т. (1970 1980), з перекладного Українсько-російського словника: В 6-ти т. (1953-1963).
Конкретний ілюстративний матеріал одержано на основі вибірки з творів українських письменників, а також газет, журналів, довідників.
Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. Як основний був застосований описово-аналітичний метод. У функціональному і структурно-семантичному аспектах використовувались прийоми аналізу словникових дефініцій та кількісного аналізу.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві проведено комплексний лінгвістичний аналіз сингулятивів та плюративів з погляду виявлення їх семантичних і функціональних параметрів: з’ясовано функції категорі

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Результати проведеного аналізу іменників з неповною числовою парадигмою дозволяють констатувати:
1. Морфологічна категорія числа іменників виявляє різнопланові ознаки вираження свого граматичного змісту. Номінативний елемент значення як кількісної характеристики предметів думки властивий основному масивові іменникових одиниць, які характеризуються ознакою обчислюваності. Ядро субстантивів становлять найменування дискретних предметів, що підлягають рахунку. Морфологічні форми однини і множини виражають засобом флексій граматичну опозицію один” більше як один” (вікно вікна, голос голоси, птах птахи, учень - учні). Однак кількісне значення як вияв категорії мислення поєднує у свідомості мовців не тільки семи один багато”, а й членований нечленований”, означений неозначений” та інші. Семантична категорія кількісності знаходить мовне вираження в граматичній категорії числа, яка по-різному реалізує потенціал значень, що ґрунтуються на взаємодії з лексичним значенням слів різних лексико-граматичних розрядів: власних і загальних, конкретних і абстрактних, збірних, речовинних. У цій взаємодії граматичної і лексичної семантики виявляються первинні і вторинні, ядерні і периферійні значення числа та їх відтінки.
Ідентифікація предмета за кількісним виявом субстанціального змісту може бути виражена числівником, тоді відбувається маркованість кількості однорідних предметів. У конкретному вживанні назви предмета у мовленні експлікується одне із значень граматичного числа (один” чи більше, ніж один”) у зв’язку з ідентифікацією об’єкта за значенням: означений” (один) неозначений за кількісним виявом” (більше, ніж один).
Назви конкретних предметів референтні. Денотат (позначуваний предмет) у конкретному висловленні виступає як означений об’єкт (референт) і відповідно з погляду актуалізаційної орієнтації може реалізувати сему означений” або неозначений” за кількісним виявом формою числа або виражати й інші, контекстуально зумовлені, відтінки значень.
В іменниковому слові граматичне значення числа пов’язане з певними типами лексичного значення. Семантична структура слів різних лексико-граматичних розрядів характеризується неоднаковим семантичним потенціалом граматичної форми числа.
У привативній опозиції розчленованості нерозчленованості сильним членом є однина із значенням цілісності предмета, а слабким множина, яка виражає і розчленованість в обчислюваних іменниках, і нерозчленованість у назвах парних предметів, колективної множинності, одиничних предметів, виділених із сукупної множинності.
Категорія числа в українській мові багатофункціональна. Вона виконує функції:
1) сигніфікативну (служить знаком позамовних розрізнень субстанціонального змісту);
2) релятивну, або словозмінну (готує іменник до певної ролі в реченні, відображаючи відношення з іншими словами в реченні);
3) частково класифікаційну (значення граматичного числа разом з граматичним значенням роду входить до змісту іменного слова; за родами розкласифіковують іменники на три роди, а за числом - на ті, що мають обидві форми числа, та іменники-сингулятиви й іменники-плюративи).
У словникових статтях фіксуються особливості граматичної категорії числа іменників, спрямованої на слово, оскільки категорія числа виконує насамперед сигніфікативну і класифікаційну функції, маркуючи субстанції за можливістю кількісного вияву предметності або об’ємного виміру позначуваного.
Іменники інших лексико-граматичних розрядів, що не входять до назв конкретних предметів, не утворюють корелятивних форм однина множина” і мають тільки одну форму числа, являючи собою усічену (неповну) парадигму.
2. Слово виражає за допомогою формальних засобів категорію мислення двох відношень: тих, що пов’язані з побудовою концептуальної картини світу, і тих, що відображають ситуацію мовлення і референції. В іменниках однинної форми квантитативність як універсально-значеннєва категорія реалізується як міра сукупного вияву матеріалу-речовини, або цілісності нечленованої множинності прояву ознак, властивостей, станів, або неподільної сукупної збірності істот і предметів.
У матеріально-речовинних іменниках граматична категорія числа взаємодіє з поняттям нерахованості маси, речовини, матеріалу. Матеріально-речовинних іменникам не властива кількісна означеність. Позначаючи об’ємну масу як особливу форму речовинності, такі іменники осмислюються в одній граматичній формі однини або (рідше) множини. Осмислені семи маса”, матеріал”, рідина”, продукт” входять і до лексичного, і до граматичного змісту матеріально-речовинних іменників. Значення маси, речовини у них переважно первинне, і первинною є форма однини для основного масиву матеріально-речовинних субстантивів.
За характером денотатів матеріально-речовинні іменники поділяються на: 1) недискретні (рідини, гази): олія, повітря, гас; 2) умовно-недискретні (які складаються з дрібних однорідних елементів): цукор, пісок, картопля. Матеріально-речовинні іменники можуть виражати кількісні характеристики у сполучуваності зі словами, які позначають міру (літр, тонна, кубометр), а також із квантифікаторами маси (мішок, вагон, цистерна).
Речовинні іменники переважно виступають з первинним значенням маси матеріалу-речовини, оформляючись тільки одниною. Проте паралельно з конкретними назвами дерев, кущів, квітів, які мають і однину і множину, значний масив становлять іменники, що позначають деревину, плоди, ягоди, зерно, продукти переробки тощо і оформляються тільки одниною. Форма однини в таких іменниках є вторинною: первісною є форма однини для позначення виду рослин, що протиставляється множині зі значенням неозначеної кількості однорідних предметів (дуб дуби, мальва мальви, лоза лози).
Лише одниною оформлені іменники, що є назвами тканин рослин, соків.
Сингулятиви на позначення продуктів переробки речовин тваринного походження, продуктів харчування, страв і напоїв мають переважно первинне значення речовинності. Значну за обсягом і тематично різнорідну групу сингулятивів становлять іменники, що є назвами текстильних, будівельних та інших матеріалів промислової продукції та відходів виробництва, групи лексем, що є назвами продуктів виділення та життєдіяльності організму, його структурних елементів, а також субстантивів на позначення атмосферних явищ. Матеріально-речовинні іменники з первинною формою однини реалізують основну сему граматичного числа: вираження однорідної за складом маси, тобто недиференційованої речовини.
Матеріально-речовинні іменники-сингулятиви можуть функціонувати у лексико-семантичних варіантах, оформлених множиною, яка для них є вторинною і виражає переносні значення: позначає масиви, площі посівів (проса, хліба, ячмені, гречки); родовища, залежі порід, мінералів (чорноземи, супіски, руди); сорти, ґатунки рідини, продуктів (вина, карамелі, сталі) та ін. Вторинна форма числа множини реалізує контекстнізначення, словник подає їх як лексико-семантичні варіанти переносних значень слів.
3. Первісною одниною в українській мові оформляються, за незначними винятками, абстрактні іменники, що виражають значення недиференційованої дії, стану або ознаки чи властивості. Ця категорійна семантика лексем, які позначають терміном іменники граматичного числа” (неповної числової парадигми) на противагу іменникам семантико-граматичного числа” (з формами однини і множини) може бути кваліфікована як вияв сигніфікативної функції категорії числа. Для найменування ідеалізованих понять, абстрагованих від предметів ознак, властивостей та опредметнених дій, процесів і станів форма однини є номінативною, словниковою формою слів, що з’являються внаслідок транспозиції прикметникових та дієслівних основ до класу іменників (кількість абстрактних іменників з непохідними основами незначна). Якщо для іменників з конкретним значенням маркером граматичного числа виступає морфологічна характеристика, то для абстрактних іменників важливою є характеристика словотвірна, а класифікаційна функція переважає над словозмінною.
З розвитком переносних значень у назвах абстрактних понять може модифікуватися і граматичне значення числа, що зумовлює появу лексико-граматичних варіантів. Контекстно зумовлене значення експлікує конкретний предмет, результат дії, місце певного призначення, пункту та ін. (зачіска, заправка, поставка, мийка). У семантичній структурі багатозначних абстрактних іменників можливе поєднання абстрагованого й конкретного значень або ще й речовини (випічка, вирізки).
Лексикалізована форма множини однинних абстрактних іменників (у цьому випадку вторинна) не перебуває у відношеннях корелятивного числового протиставлення (наприклад, горизонти, скорботи, переходи, ідентичності, зручності, щедроти). Тільки окремі лексеми на основі переносних значень утворюють корелятивну пару однини і множини (дух ду´хи). Проте загалом у багатозначних абстрактних іменниках-сингулятивах форма множини являє собою не окреме слово, а лексико-семантичний варіант того самого слова.
4. У збірних іменниках граматична категорія числа пов’язана зі значенням нерозчленованої сукупної збірності однакових або однорідних предметів, істот і реалізується за допомогою словотворчих суфіксів. Словотворчі суфікси модифікують значення твірної основи, виражаючи збірність як єдине ціле. За значенням денотатів, що утворюють збірність, виділяються 4 лексико-семантичні групи: 1) назви сукупної множинності осіб; 2) назви сукупної множинності інших істот; 3) назви сукупної множинності об’єктів рослинного світу; 4) назви сукупної множинності предметів.
Збірні іменники реалізують неподільну множинність як цілісність предметного ряду. У семантиці таких лексем відчутний компонент насиченої збірності (комашня, мурашня, жолуддя, віття). Переважна більшість лексем із збірним значенням має відтінок негативної суб’єктивної оцінки зневаги, призирливості (гидь, дрантя, покидь).
Іменники з одиничним значенням позначають предмети або істоти, виділені із сукупної маси, характерної для матеріально-речовинних іменнників, або неподільної сукупної множинності, характерної для збірних іменників. Позначаючи одиничний елемент, такі іменники утворють корелятивні форми однини і множини (намистина намистини, стеблина стеблини, крижина - крижини).
5. Множинність в іменниках pluralia tantum реалізується в чотирьох основних виявах: 1)позначення одиничного предмета складної будови; 2)парності; 3)сукупної необчислюваної маси та 4) збірності.
У колі іменників-плюративів виділяються дві групи утворень: 1) з вихідною словниковою словоформою множини і 2) з похідною формою множини, яка словотвірно корелює з одниною, повністю не пориваючи з нею.
Вихідну форму множини мають іменники, які позначають конкретні предмети парної будови (ботики, ворота, зябра, кайдани, постоли, сани). У таких іменниках значення роздільної множинності предметів у просторових координатах поєднується зі значенням сукупної множинності частин внутрішньої будови парної. Парні іменники позначають парну сукупність, єдність, симетрію двох однорідних, але окремих, самостійних одиниць.
Іменники на позначення пари можуть виражати еліптичну” (батьки, молодята, куми), природну” (вуха, очиці, перса, уста) двоїстість. Парність може бути зумовлена відношенням до парних частин тіла людини (боти, патинки, валянки). Такі плюративи мають співвідносну похідну форму однини, зі значенням одиничності, виділеної з пари, яка може функціонувати самостійно, переважно у розмовному мовленні (бивень, гланда, легеня).
Іменники парноскладеної будови мають іншу семантику парності. В одних субстантивах парноскладеність зумовлена відношенням до парних частин тіла, але вони представлені не двома окремими предметами, а одним, що складається з двох елементів(штани, рейтузи, наручники), а в інших парністю симетрично розташованих складових частин (обценьки, пасатижі, терези).
Вихідну форму множини мають також іменники з семантикою сукупної множинності істот, рослин, предметів, площ, об’єму, маси, речовинності.
Іменники з архісемою особа”, у яких множина означає колективну множинність, виступають назвами народів, народностей, націй; номінують людей за ознаками родової віднесеності, суспільного становища, діяльності; за належністю до суспільно-політичних організацій, партій, шкіл, рухів, релігійних течій; за територіальною ознакою.
Субстантиви, які позначають множинність осіб, утворюють лексико-словотвірні кореляти за ознакою віднесеності до чоловічої і жіночої статі, які виражають також протиставлення за числом (англієць англійці, англійка англійки; половець половці, половчанка - половчанки). Хоч форма множини чоловічого роду збігається з формою словникового слова, за значенням вони розрізняються. Вихідною формою множини позначається уся сукупність людей певної етнічної групи, а форми множини одиничних іменників реалізують значення багато, більше як один” із представників колективу.
Значну групу іменників з вихідною формою множини становлять назви сукупностей представників тваринного і рослинного світу. Переважно це терміни відприкметникового походження. Значення сукупності у них транспонується до іменника, який узагальнює вид і не потребує експлікації родового поняття (тварина, комаха, риба, рослина), а передає свою функцію прикметниковій лексемі у формі множини, що є загальноприйнятим терміном, який мотивується дієсловом чи цілим словосполученням (кишковопорожнинні, мохохватки, членистоногі). Похідні форми однини позначають представника класу, виду, типу у зоонімах, і одиничний предмет окремо взяту рослину у фітонімах.
У плюративах зі значенням сукупної множинності речей і предметів чітко виявляється сема збірності. Об’єднаня предметів, речей у єдину сукупність відбувається за функціональними ознаками, які виявляються у назвах предметів та їх частин, також плюративах на позначення сукупностей частин тіла, органів, одягу, пожитків, грошових одиниць, астрономічних тіл, рельєфних утворень. Похідні одиничні утворення позначають окремі конкретні предмети як сукупну масу.
Вихідна форма множини у субстантивах на позначення площ реалізує значення збірності. Назви територій, місць об’єднуються за спільним конкретним призначенням (зап’ятки, лаштунки), за природними, кліматичними, географічними особливостями (джунглі, плавні, сельваси). Співвідносні форми однини (зарість, плавня, хаща) позначають спостережувану в актуальному часі конкретну площу.
Вихідну форму множини мають також назви маси речовинності, матеріалу, різних відходів, металу та ін.(дріжджі, макарони, полімінерали, вижимки, вишкребки, копалини, корали, хімікати). У таких іменниках реалізується значення сукупності, сумарної збірності.
Іменники на позначення абстрактних понять, виражаючи узагальнені ознаки і властивості предмета, що не піддаються рахунку, загалом мають граматичну форму однини. Множина ж абстрактних іменників здебільшого реалізує значення багатоактності, повторюваності, тривалості в часі (злидні, тортури, виглядини, плаксивиці, сутінки, заморозки, жнива). Лексико-граматичні варіанти-сингулятиви позначають виокремлені рухи, акти дій, зафіксовані у часі (гастроль, озимок, приморозок, мотогонка), а також можуть називати конкретний предмет чи конкретне призначене для чого-небуть місце (кегля, схованка).
6. Проведений аналіз іменників з неповною числовою парадигмою дозволяє зробити висновок, що категорія числа обслуговує не тільки слово, виражаючи семантику кількісності субстанціального змісту (один більше як один” предмет з ряду однорідних), а й значення складника мовного знака як відображувальної категорії. У процесі мислення і мовлення граматичне значення числа виражає відношення до референта, а також спосіб подання людиною цього референта, отже визначає відповідні значення мовного знака у мові й мовленні. Так, крім множинності дистрибутивної, формою числа множини в плюративах виражається широке коло значень функціонально-семантичного поля кількісності: роздільно-складної (цільної) множинності, парності, колективної й збірної сукупності. Словникова форма числа в іменниковій парадигмі відображає функції класифікції предметів і явищ об’єктивного світу, до яких залучаються морфологічні і словотвірні засоби мовного вираження результатів мисленнєвої категоризації сущого.
7. Зміст категорії числа іменників формалізується внутрішньокатегоріально на лексичному й морфологічному рівнях мовної структури, і водночас формалізація граматичної семантики числа підпорядкована реалізації комунікативної і когнітивної функцій мови, що відображають логічну категоризацію денотатів, мовленнєві уживання слова та його граматичної форми.
Граматичне значення числа є частиною загального плану вираження змісту слова, являючи собою абстракцію класу іменників, відмінну від лексичної абстракції, але онтологічно пов’язану з останньою, тому категорію числа можна кваліфікувати як своєрідне представлення предметності за ознакою кількості і величини (числа і об’єму). Відповідно у лексикографічній практиці іменники з неповною числовою парадигмою повинні визначатися за їхньою формою числа (СУМ фіксує тільки в плюративах, а іменники однинної форми не мають такого позначення). Більшої послідовності вимагає і словникове впорядкування лексико-семантичних варіантів з чітким визначенням вторинної форми: тільки однини або тільки множини.
Проведений аналіз змісту і функцій сингулятивів і плюративів засвідчує складні процеси взаємодії форми і значення в слові, які по-різному можуть виявлятися в різних класах і розрядах слів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адамец П. О семантико-синтаксических функциях девербативных и деадъективных существительных // Научн. докл. высш. шк. Филол. науки. 1973. № 4. С. 40 46.
2. Азарх Ю.С. К истории собирательности типа братья, зверье в русском языке // Общеславянский лингвистический атлас. Материалы и исследования. 1975. М.: Наука, 1977. С. 189 210.
3. Алеш Б.К. К формированию множественного числа имени существительного в русском языке // Вестн. Удмурт. ун-та. Ижевск, 1996. - № 7. С. 6 13.
4. Алексеева З.В. Имена собирательные в современном русском языке // Филологические науки. 1982. - № 3. С. 37 39.
5. Апресян Ю.Д. Интегральное описание языка и системная лексикография // Апресян Ю.Д. Избранные труды. М., 1995. Т. 2. 767 с.
6. Арбатский Д.И. Значение форм множественного числа имени существительного в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1954. 16 с.
7. Аристотель. Метафизика. М.-Л.:Соцэкгиз, 1934. 450 с.
8. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. М.: Мисль, 1978. Т. 2. 688 с.
9. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (стилистика декодирования). 3 изд. М.: Просвещение, 1990. 301 с.
10. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С.156 249.
11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французкого языка. Пер. с фр. М., 1955 416 с.
12. Басманова А.Г. Именные грамматические категории в современном французком языке. М.: Высш. школа, 1977. 197с.
13. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз). К.: Наук. думка, 1991. 172 с.
14. Безпояско О.К. Зони перехідності в граматичній категорії числа іменника // Мовознавство. 1995. № 2-3. С. 12-16.
15. Безпояско О.К. Формально-семантична кореляція у системі іменних граматичних категорій // Мовознавство. 1992. - №1. С. 33 38.
16. Безпояско О.К., Городенська К. Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 211 с.
17. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 336 с.
18. Безрук Л.П. Категорія числа речовинних іменників в аспекті семантики // Мовознавство. 1982. № 4. С. 33 36.
19. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогрес, 1974. 447 с.
20. Білодід О.І., Голуб О.А., Корнілов М.Ю. Термінологічний посібник з хімії. К.: ІЗМА, 1996. 256 с.
21. Блумфилд Л. Язык. М.: Прогресс, 1968. 607 с.
22. Бодуэн де Куртенэ И. А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т. 1. 384 с.; Т. 2. 392 с.
23. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. Л.: Наука, 1971. 115 с.
24. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 175с.
25. Бондарко А.В. О структуре грамматических категорий / Отношение оппозиции и неопозитного различия // Вопросы языкознания. 1981. № 6. С. 17 27.
26. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 256 с.
27. Бондарко А.В. Формообразование, словоизменение и классификация морфологических категорий // Вопр. языкознания. 1974. № 2. С. 3-14.
28. Бондарко А.В. Принципы описания категориальных значений морфологических форм в современных славянских языках // Славянское языкознание: VIII Междунар. съезд славистов (Загреб Любляна, сент. 1978 г.) Докл. сов. делегации. М.: Наука, 1978. С.58 - 75.
29. Брусенская Л.А. Множественное число отвлеченных существительных и норма // Рус. яз. в школе. 1987. - № 6. С. 67 70.
30. Брусенская Л.А. Существительные pluralia tantum в структуре категории числа современного русского литературного языка // Русский язык в национальной школе, 1990.- № 3. - С. 3-8.
31. Брусенская Л.А. Содержание категории числа различных частей речи: На мат. рус. яз. // Научн. докл. высш. школы: Филолог. науки, 1990. - №4. С.47 56.
32. Букреева Е.И. Выражение категорий единичности в сфере неисчисляемых имен существительных в современном английском языке. // Романские и германские языки. К.: Наук. думка, 1985. С. 24 33.
33. Булатова Л.Н. Еще о грамматическом статусе числа // Проблемы структурной лингвистики, 1981. М.: Наука, 1983. С. 120 130.
34. Булыгина Т.В. Проблемы теории морфологических моделей. М.: Наука, 1977. 287 с.
35. Булыгина Т.В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С. 320 355.
36. Вайнрах У. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. М.: Прогресс. Вып. 2. С. 163 249.
37. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая шк., 1990. 176 с.
38. Васильева В.Ф. Категория числа и существительные pluralia tantum (на материале современного чешского языка) // Вестник Моск. ун-та. 1972. Серия Х. Филология. № 1. С. 56 67.
39. Ващенко В.С. Стилістична морфологія української мови. Дніпропетровськ, 1970. 87 с.
40. Виноградов В.В. Русский язык: (Грамматическое учение о слове). М.: Высшая школа, 1986. 639 с.
41. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 255 с.
42. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Наук. думка, 1993. 368 с.
43. Возний Т.М. Відіменні дієслівні утворення на ати в давньоруській та українській мовах // Питання українського мовознавства. Львів: Вид-во Льв. у-ту, 1962. Кн.5. С. 35 46.
44. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французкого языка: Морфология. 2-е изд., испр. и доп. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1963. 346 с.
45. Гак В.Г. Грамматика и тип словаря // Слово в грамматике и словаре. М., 1984. С. 43 - 47.
46. Гак В.Г. К типологии функциональных подходов к изучению языка // Проблемы функциональной грамматики. М.: Наука, 1985. С. 5 15.
47. Головин Б.Н. К вопросу о сущности грамматической категории // Вопр. языкознания. 1955. - № 1. С. 117 124.
48. Горбачевич К.С. Вариантность слова и языковая норма. Л.: Наука, 1978. 128 с.
49. Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису // Мовознавство. 1988.- № 3. С. 27-34.
50. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. 1994. - № 6. С. 22-28.
51. Городенська К.Г. Проблема словотвірної ідентичності в українській термінології // Українська термінологія і сучасність. К., 1998. Вип. 4. С. 30-36.
52. Городенська К.Г., Кравченко В. М. Словотвірна структура (відіменні деривати). К.: Наук. думка, 1981. 199 с.
53. Горшкова И.М. Лексико-грамматическая характеристика и особенности функционирования существительных singularia tantum в чешском язые в сопоставлении с русским: Автореф. канд. филол. наук (10.02.03.). - М., 1978. 20 с.
54. Готт В.С., Урсул А.Д. О категории определенности и неопределенности. // Вопр. филисофии. 1971. № 6. С. 55 65.
55. Граматика української мови / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Грищенко. К.: Рад. школа, 1982. 208 с.
56. Грищенко А.П. Категория числа // Украинская грамматика / В.М.Русановский, М.А.Жовтобрюх, Е.Г.Городенская, А.П.Грищенко. К.: Наук. думка, 1986. 360 с.
57. Гухман М.М. Грамматическая категория и структура парадигм // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 117 174.
58. Ґрещук В.В. Про історію словотвору українських іменників на ість / -ость, мотивованих прикметниками з суфіксом -н- // Українське мовознавство. К.: Вищ. шк., 1977. - Вип. 5. С. 62 68.
59. Ґрещук В.В. Дериваційна здатність прикметникових основ в утворенні українських іменників на ість // Питання словотвору. К.:Вищ. шк., 1979. С. 124 132.
60. Дегтярев В.И. Категория собирательности имен существительных в современном русском языке // Русский язык в школе. 1958. - № 6. С. 5 8.
61. Дегтярев В. И. Формирование категории вещественности // Вопр. языкознания. 1971. - № 6. С. 54 62.
62. Дегтярев В.И. Основы общей грамматики. - Ростов н/Д.: Изд.-во Ростовского ун.-та, 1973. 254 с.
63. Дегтярев В.И. Категория числа в славянских языках. Ростов н/Д.: Изд.-во Ростовского ун.-та, 1982. 320 с.
64. Дегтярев В.И. О происхождении и первоначальном значении праславянского типа имен собирательных на -ию // Этимология 1981. М., 1983. С. 48 54.
65. Дегтярьов В.І. Проблема походження категорії збірності і абстрактності в семасіологічному вченні О.О. Потебні // Мовознавство. 1991. № 6. С.56 63.
66. Десницкая А.В. Категория собирательности и категория массы в истории грамматического строя албанского языка // Грамматический строй албанских языков. Л.: Наука, 1976. С. 5 104.
67. Докулил М.К. К вопросу о мо