ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………..… 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАРАНТІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ …………………………………........11
1.1. Правове становище громадян в адміністративному процесі ……….... 11
1.2. Система юридичних гарантій прав і свобод громадян, їхнє значення для адміністративно-процесуального регулювання ……………….…...…. 33
1.3. Міжнародно-правові та конституційні засади юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративному процесі ……………………… 47
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ………………………………………………... 62
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ДІЄВОСТІ ОКРЕМИХ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ ……………………………………………………………………… 66
2.1. Право громадян на інформацію як гарантія їх адміністративно-процесуального статусу ……………………………………….……........66
2.2 Звернення громадян як гарантія забезпечення їхніх прав і свобод в адміністративному процесі ……………………………………………..... ...79
2.3 Контроль і нагляд в адміністративному процесі ………… ………... ..95
2.4 Правова допомога як гарантія забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі ………………………………………….…..... 117
2.5 Правові презумпції як гарантія забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі ……………………………………………... ...137
2.6 Правова культура та правова активність громадян як гарантія забезпечення їхніх прав і свобод …………………………………….…... 151
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 …………………………………………..…....163
ВИСНОВКИ …………………………………………………………….….... 168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………. 180
ДОДАТОК ………………………………………………………………….… 197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення України як демократичної, соціальної, правової держави нерозривно пов’язане з подальшим удосконаленням механізму реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина. На сьогодні основними критеріями оцінки діяльності органів держави виступають ступінь захисту прав і законних інтересів громадян, допомога та сприяння реалізації широкого спектру прав і свобод, передбачених Конституцією України. Не викликає сумнівів, що реалізація практично всіх передбачених у Конституції України прав і свобод людини та громадянина здійснюється за допомогою відповідних правових механізмів, провідне місце серед яких посідають адміністративно-процесуальні норми. Взагалі, сфера адміністративного процесу являє собою одну з найважливіших сфер правового регулювання, оскільки саме вона відображує ступінь урегульованості та ефективності взаємовідносин держави і громадянина, дозволяє найбільшою мірою збалансувати інтереси конкретної людини і держави. Ось чому відпрацювання надійних та дійових механізмів взаємодії держави та її органів з громадянами видається одним із найважливіших завдань сучасної правової науки. Практика свідчить, що сьогодні правова захищеність громадян в їх взаємовідносинах з органами держави ще залишається недостатньою. За таких умов виникає потреба в суттєвому поліпшенні діяльності органів держави в їх відносинах із громадянами. Для цього поряд з чітким визначенням повноважень і функцій державних органів та їхніх посадових осіб необхідно створити такий режим їхньої взаємодії з громадянами, при якому реалізація прав і свобод громадян була б звільнена від бюрократичних перешкод, а порушені права і свободи оперативно та ефективно поновлювались. Значною мірою це зумовлюється необхідністю забезпечити реалізацію та захист закріплених на законодавчому рівні прав і свобод. Досягнення цієї мети пов’язане перш за все з подальшим удосконаленням системи юридичних гарантій забезпечення прав і свобод людини та громадянина в їх відносинах з органами держави. Саме гарантії багато в чому забезпечують ефективність правового регулювання, служать дійовим важелем охорони прав громадян. Усе вищесказане зумовлює актуальність питань, пов’язаних із визначенням системи юридичних гарантій прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу та їх подальшим удосконаленням.
Окремі аспекти зазначеної проблеми досліджувались у дисертаціях та у фаховій літературі, зокрема в роботах таких вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців, як: В.Б. Авер’янов, С.С. Алексєєв, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, А.І. Берлач, І.В. Бойко, М.А. Бояринцева, М.А. Василенко, В.М. Гаращук, І.П. Голосніченко, В.М. Горшеньов, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, М.В. Коваль, В.К. Колпаков, Є.Б. Кубко, О.В. Кузьменко, Є.А. Лукашова, Д.В. Лученко, А.В. Малько, М.А. Матузов, О.В. Негодченко, В.І. Олефір, В.Ф. Опришко, М.Ф. Орзіх, Р.С. Павловський, Ю.С. Педько, П.М. Рабинович, О.П. Рябченко, А.О. Селіванов, О.Ф. Скакун, М.М. Тищенко, Ф.Д. Фіночко, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал, В.К. Шкарупа, О.М. Якуба та інші.
Наукові праці названих учених, без сумніву, мають важливу наукову і практичну цінність, висновки та рекомендації, що містяться в них, служать удосконаленню законодавства, правозастосовної практики. Але сьогодні на дисертаційному рівні, по суті, немає робіт з комплексного аналізу гарантій забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу, вивчення проблеми як правового явища. Тому актуальність теми зумовлена також необхідністю проведення глибоких науково-теоретичних досліджень у даному напрямку. Комплексний аналіз і теоретичне узагальнення зазначеної проблеми, на думку дисертанта, є одним із перспективних напрямків наукових пошуків у сфері адміністративного процесу.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Напрями дослідження є складовою частиною наукових планів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і відповідають цільовій комплексній програмі «Права людини та проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» на 2006 – 2010 рр. № 0106u002285. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 8 від 16 лютого 2006 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних здобутків вчених різних галузей права, насамперед адміністративного, а також чинного законодавства України, узагальнення практики його реалізації визначити сутність, зміст та особливості реалізації гарантій забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу, розробити пропозиції та рекомендації щодо усунення недоліків у правовому регулюванні, вдосконалення чинного законодавства в цій сфері.
Відповідно до мети були поставлені такі основні завдання:
– проаналізувати поняття прав і свобод громадян та розкрити їх зміст з урахуванням загальної структури адміністративного процесу як складного правового явища;
– дослідити теоретичні засади та розкрити зміст поняття гарантій забезпечення прав і свобод громадян;
– поглибити і уточнити наукові позиції відносно системи юридичних гарантій прав і свобод громадян, визначити місце і роль цих гарантій у сфері адміністративного процесу;
– з’ясувати міжнародно-правові та конституційні основи юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративному процесі;
– дослідити особливості реалізації окремих юридичних гарантій забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу;
– розробити на основі аналізу чинного законодавства та практики його застосування рекомендації щодо напрямів підвищення ефективності дії юридичних гарантій забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі, вдосконалення законодавства з питань їх реалізації.
Об’єктом дослідження виступають адміністративно-правові та адміністративно-процесуальні відносини, пов’язані з реалізацією юридичних гарантій забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади, правові основи та особливості реалізації юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративному процесі.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Головним із них виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання, який дає змогу досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових аспектів у сфері, що є предметом дослідження. Поряд із цим використовувався весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній правовій науці.
У роботі використано формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження. На їх основі досліджувались: поняття прав і свобод громадян, їхній зміст, особливості реалізації в сфері адміністративного процесу, характеристика та структура адміністративно-процесуальної діяльності, міжнародно-правові та конституційні основи реалізації юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративному процесі, особливості реалізації окремих юридичних гарантій у сфері адміністративного процесу. Зроблені висновки та пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки з урахуванням визначеності, несуперечності, послідовності й обґрунтованості її силогізмів у рамках понятійного апарату правової науки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим аналізу проблем гарантування прав та свобод людини і громадянина у сфері адміністративного процесу. Наукова новизна дисертації визначається сучасною постановкою нової проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку суспільних відносин в адміністративно-процесуальній сфері та напрямів удосконалення законодавства щодо реалізації прав та свобод людини і громадянина. У результаті проведеного дослідження сформульовано низка нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем:
– вперше дослідження питань гарантування прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу проведено з урахуванням нових соціальних, політичних, економічних та правових реалій сьогодення, а також процесів входження України в світове співтовариство;
– поглиблено теоретичний аналіз адміністративного процесу як складного правового явища, удосконалено основні підходи до розгляду структури адміністративного процесу та системи адміністративних проваджень, які його складають;
– набуло подальшого розвитку питання про правове становище громадян в адміністративному процесі, з урахуванням першочерговості забезпечення їхніх прав і свобод з боку відповідних суб’єктів процесу;
– вперше комплексно досліджено систему юридичних гарантій забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу, в якій базовими виділяються правова культура та правова активність особи, право на отримання відповідної інформації, право на правову допомогу, право на звернення з метою захисту своїх прав і свобод, відповідні правові презумпції;
– вперше обґрунтовується необхідність розгляду гарантій забезпечення прав і свобод громадян з урахуванням процесуальних особливостей їх реалізації з метою підвищення дієвості і ефективності кожної з них та їх системи в цілому;
– удосконалено класифікації гарантій забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі;
– удосконалено підходи до визначення міжнародно-правових та конституційних засад юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративному процесі;
– вперше комплексно досліджено проблеми дієвості окремих юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративному процесі, які раніше не були предметом поглибленого дослідження в сучасній правовій науці;
– дістало подальшого розвитку визначення сутності та ролі правових презумпцій у забезпеченні прав і свобод громадян, формулюються їхні авторські визначення та пропозиції щодо їх закріплення в законодавстві;
– вперше сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення чинного адміністративно-процесуального законодавства з урахуванням необхідності підвищення дієвості та ефективності гарантій забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у сфері науково-дослідної діяльності – основні положення дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблем реалізації юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративному процесі, підвищення їх ефективності;
– у правотворчості – використання пропозицій сприятиме вдосконаленню чинного законодавства, яке регламентує процес реалізації та захисту прав і свобод громадян в їх взаємовідносинах з органами державного управління;
– у правозастосовній діяльності – впровадження результатів дослідження дозволить поліпшити практичну діяльність органів держави та їхніх посадових осіб у сфері адміністративного процесу, удосконалити застосування адміністративного законодавства щодо реалізації та захисту прав і свобод громадян;
– у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватись при читанні лекцій та під час проведення практичних занять з дисципліни «Адміністративне право України», при підготовці відповідних підручників та навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації і пропозиції, обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідного законодавства та науково-правових джерел. Усі результати одержані безпосередньо автором і знайшли своє відображення в опублікованих ним роботах.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась по розділах і в цілому на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були представлені на науково-практичних конференціях: IV Національній науково-теоретичній конференції «Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування» (м. Сімферополь, 20–22 травня 2005 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 17–18 березня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (м. Харків, 26–27 червня 2006 р.); Всеукраїнській конференції молодих учених та здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки та практики» (м. Харків, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення» (м. Сімферополь – м. Ялта, 7–8 грудня 2006 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, та п’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

bibliography

Висновки

1. Проблема належних відносин держави і людини багато в чому є проблемою створення і функціонування відповідного механізму їх взаємодії. З огляду на це сфери адміністративно-правового та адміністративно-процесуального регулювання набувають особливого значення в контексті забезпечення громадян режимом найбільшого сприяння в їхніх стосунках з відповідними державними органами та їхніми посадовими особами.
2. Осмислення питань правового становища громадян в адміністративному процесі слід пов’язувати з питаннями характеристики адміністративно-процесуальної діяльності, оскільки від того, наскільки чітко сформульовані підходи до визначення цього важливого правового явища значною мірою залежить визначення та вдосконалення процесуальних можливостей громадян в їхніх стосунках з лідируючими суб’єктами процесу.
3. На основі широкого підходу до розуміння адміністративного процесу його можна визначити як складне правове явище, що об’єднує в собі як органічні складові процесуальну діяльність адміністративно-юрисдикційного характеру, діяльність, пов’язану з регулюванням численних управлінських процедур, а також розгляд адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства адміністративними судами.
4. Чітке закріплення правового становища суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності є необхідною передумовою досягнення цілей і вирішення завдань адміністративного процесу. З огляду на це однією із основних цілей адміністративного процесу виступає забезпечення прав і свобод громадян. Водночас це дозволяє зробити висновок про те, що суб’єктивні права, свободи, законні інтереси та відповідні обов’язки громадян в сфері адміністративного процесу виступають об’єктами першочергового забезпечення з боку державних органів, їхніх посадових осіб, які розглядають і вирішують конкретні адміністративні справи. Пріоритетність такого забезпечення обумовлена визнанням людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю. Ця обставина визначає спрямованість зусиль держави на формування громадянського суспільства, розбудову правової державності.
5. Підтримка режиму законності в державі обумовлена наявністю двох важливих факторів. По-перше, це досконале законодавство, чітка система правових норм, яка відповідає потребам суспільного життя, і, по-друге, це безумовна реалізація наявних правових настанов, без якої останні є лише формальним відображенням існуючого стану суспільних відносин. Останнє значною мірою залежить від наявності і дієвості відповідних гарантій законності, в тому числі і тих, що безпосередньо стосуються прав і свобод громадян. Згідно з адміністративно-процесуальною сферою, гарантії забезпечення адміністративно-процесуальної діяльності являють собою найважливіший із компонентів, які становлять структуру адміністративно-процесуального режиму.
6. З урахуванням наявних критеріїв класифікації гарантій прав і свобод громадян виділяються ті з них, які мають найбільш вагоме значення для їх забезпечення. По-перше, це такий критерій, як віднесення гарантій до суб’єктів їх реалізації. Зокрема це гарантії, які реалізуються безпосередньо громадянами та гарантії, які реалізуються іншими суб’єктами адміністративного процесу в інтересах громадян. По-друге, це конкретизація гарантій залежно від процесуальних ролей учасників адміністративно-процесуальної діяльності. По-третє, це класифікація гарантій відповідно до стадійності адміністративно-процесуальної діяльності.
7. До гарантій, які безпосередньо реалізуються громадянами–учасниками процесуальної діяльності та забезпечують їхню активну участь у процесі, захист належних їм прав, свобод і законних інтересів, слід віднести правову культуру і правову активність особи, право на отримання відповідної інформації, право на правову допомогу, право на звернення з метою захисту своїх прав і свобод. Найважливішими гарантіями, які забезпечують права, свободи і законні інтереси громадян з боку інших суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності, є адміністративно-процесуальний контроль, нагляд органів прокуратури та процесуальна діяльність суб’єктів, які безпосередньо представляють інтереси громадян при розгляді і вирішенні адміністративних справ. До останніх можуть бути віднесені адвокати, фахівці у галузі права, законні представники. Особливе місце в системі гарантій забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі посідають правові презумпції, а також належна процесуальна регламентація адміністративно-процесуальної діяльності.
8. Важливим фактором формування системи юридичних гарантій в адміністративному процесі та їх належної реалізації виступають міжнародно-правові та конституційні засади цих гарантій. У свою чергу, в конституціях більшості країн світу, в тому числі й в Конституції України, містяться норми, які закладають основу гарантування прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу. Зокрема в Конституції України можна виділити конституційні положення, які мають всеохоплюючий, універсальний характер для формування процесуального статусу громадянина незалежно від конкретних видів процесу; положення, пов’язані з реалізацією та захистом прав громадян у сфері кримінального процесу, які можуть і повинні бути віднесені також і до сфери юрисдикційного адміністративного процесу; окремі кореспондуючі приписи, які мають гарантуючий вплив на реалізацію прав і свобод громадян; норми, які закріплюють відповідну компетенцію державних органів, органів місцевого самоврядування та судових органів, які також відіграють певну гарантуючу роль, оскільки пов’язані з оптимізацією управлінських процедур та впорядковують відносини у сфері державного управління. У цілому, переважна більшість конституційних норм про права, свободи і обов’язки громадян тією чи іншою мірою служить джерелом формування адміністративно-процесуального статусу громадянина.
9. Як самостійну гарантію, яка має базовий характер для реалізації всього спектру прав, свобод та обов’язків громадян, слід виділити право на інформацію, що перш за все обумовлено взаємозв’язком і взаємозалежністю цих категорій. Право на інформацію являє собою базову категорію і в широкому розумінні лежить в основі реалізації всіх передбачених Конституцією прав, свобод і обов’язків громадян. Це право являє собою не тільки інструмент, найважливіший засіб реалізації правового статусу особи, але й гарантію забезпечення належного ходу й результатів її відносин з органами держави, їхніми посадовими особами у сфері державного управління.
10. Однією із найважливіших гарантій забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу є реалізація права на звернення. У цілому, право на звернення становить собою основу відносин між громадянами та органами держави, їх посадовими особами, оскільки саме за допомогою звернень відповідна інформація доводиться до їхнього відома. Поряд із цим звернення являють собою універсальний процесуальний засіб ініціювання відповідних адміністративно-процесуальних відносин.
11. Провадження за зверненнями громадян можна характеризувати як комплексне правове явище, що в свою чергу дозволяє говорити про наявність різновидів проваджень, які ґрунтуються на особливостях правової природи кожного з видів звернень.
12. Як стадію провадження за зверненнями громадян можна визначити сукупність процесуальних і організаційних дій, що відрізняються певною логічною закінченістю й колом суб’єктів, пов’язаних спільністю цілей і спрямованістю завдань, необхідних для їхнього досягнення. Відповідно під етапом провадження за зверненнями громадян слід розуміти відносно відокремлену частину певної стадії провадження, в ході якої приймаються окремі рішення, що впливають на хід провадження в цілому або на окрему його стадію, або встановлюються обставини, здатні вплинути на них.
13. Зважаючи на важливість категорії завдань для характеристики процесуальної діяльності в рамках провадження за зверненнями громадян, видається доцільним закріпити в законодавстві визначення завдання даного провадження. З урахуванням цього необхідно доповнити Закон України «Про звернення громадян» статтею «Завдання провадження за зверненнями громадян» такого змісту: «Завданням провадження за зверненнями громадян витупають: повне, точне й правильне застосування правових норм, пов’язаних із розглядом і вирішенням відповідного звернення, об’єктивне з’ясування всіх обставин і фактів, викладених у зверненні, розгляд кожного звернення відповідно до строків, встановлених законодавством, неухильне виконання рішення, прийнятого за зверненням, з’ясування причин і умов порушення вимог правових норм, які встановлені під час розгляду звернення, та вжиття заходів із недопущення подібних порушень надалі».
14. Свого певного уточнення на законодавчому рівні потребують і окремі види звернень. Зокрема це стосується необхідності відокремлення різновиду такого виду звернення, як повідомлення. З огляду на цю обставину видається доцільним уточнити положення частини 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», використовуючи поряд із поняттям «зауваження» так само і поняття «повідомлення». Відносно терміна «клопотання» слід також передбачити можливість використання такого його різновиду, як «усне клопотання». Особливість юридичної природи кожного з видів звернень обумовлює певну специфіку в процесуальному регулюванні в порядку їх розгляду і вирішення.
15. Окреме місце в системі юридичних гарантій забезпечення прав і свобод громадян посідають контроль і нагляд. При цьому вирішальним фактором при реалізації кожного з видів контролю виступає неухильне додержання та втілення в життя відповідних принципів контролю. Поряд з іншими принципами, які реалізуються при здійсненні контрольної діяльності, слід виділити принцип належної процесуальної регламентації контролю, який полягає в тому, що контрольна діяльність повинна здійснюватись у чітких процесуальних (процедурних) рамках, відхилення від яких може розглядатися як підстава визнання результатів контролю недійсними.
16. Важливим питанням підвищення ефективності контролю виступає питання оптимізації системи контролюючих органів. Його вирішення залежить від того, наскільки чітко будуть визначені підходи і критерії побудови такої системи. Визначальними в цьому плані можуть стати питання, пов’язані, по-перше, з чітким визначенням сфер, в яких життєво необхідне здійснення відповідного спеціалізованого контролю; по-друге, з оптимальним визначенням компетенції і структурної побудови контрольного органу; по-третє, з професійним рівнем працівників цього органу; по-четверте, з чіткою процедурною регламентацією здійснення контролю; по-п’яте, з визначенням правових засобів забезпечення реальності і ефективності контрольної діяльності. Окремою проблемою, яка потребує свого якнайскорішого вирішення, є проблема створення належної законодавчої бази діяльності контрольних органів з урахуванням необхідності обмеження відомчої нормотворчості в цій сфері. З огляду на це нагальною потребою є прийняття відповідного законодавчого акта, в якому б знайшли своє узагальнення та відповідну конкретизацію питання здійснення контролю. В цьому законодавчому акті повинні бути відображені питання здійснення не тільки державного контролю, а й контролю, який здійснюється недержавними інституціями. Таким законодавчим актом міг би стати Закон «Про контроль і контрольну діяльність». У структурі закону своє відображення повинні отримати питанні, пов’язані з визначенням контролю і контрольної діяльності, видами контролю, системою органів держави, які здійснюють контрольні повноваження, чітким визначенням їхніх функцій і компетенції у відповідних сферах здійснення контролю, засади здійснення контрольної діяльності недержавними інституціями, детальна процедурна регламентація контрольних проваджень з урахуванням їх стадійності, чітке законодавче закріплення правових засобів їх забезпечення, прав і обов’язків суб’єктів цієї діяльності. Особливої уваги потребують питаннях забезпечення прав і свобод громадян у ході здійснення контрольної діяльності.
17. Завдання всебічного забезпечення прав і свобод громадян зумовлює необхідність акцентувати увагу на такому важливому виді контролю, як адміністративно-процесуальний контроль, який доцільно розглядати в широкому та вузькому аспектах. У широкому аспекті цей контроль охоплює собою досить широкий спектр питань, в тому числі матеріально-правового і організаційного характеру, які виникають при реалізації різноманітних адміністративних проваджень. У вузькому аспекті адміністративно-процесуальний контроль зосереджується суто на процесуальних аспектах розгляду і вирішення тих чи інших адміністративних справ. Таким чином, можна стверджувати, що в першому випадку об’єкт контролю значно ширше. Додатковою характеристикою таких видів адміністративно-процесуального контролю може служити і та обставина, що в широкому аспекті цей контроль здійснюється по відношенню до справ, які вже розглянуті відповідним органом і щодо яких прийнято конкретне рішення. У вузькому аспекті адміністративно-процесуальний контроль здійснюється в період з ініціювання провадження у справі до прийняття рішення в ній, тобто обмежується часовими рамками, які відведені для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи. Об’єкт адміністративно-процесуального нагляду можна визначити як адміністративно-процесуальну діяльність та організаційні заходи, спрямовані на її належне забезпечення, які здійснюються на всіх етапах і стадіях провадження в адміністративних справах і пов’язані з реалізацією прав, свобод і законних інтересів учасників адміністративних проваджень, які зацікавлені в результаті вирішення справи, питаннями належної реалізації правового статусу інших суб’єктів процесу, які сприяють досягненню об’єктивної істини у справі.
У цілому адміністративно-процесуальний контроль можна визначити як спеціалізований контроль, який здійснюється при розгляді і вирішенні відповідних адміністративних справ, як діяльність, пов’язана з перевіркою і коригуванням організаційних і правових параметрів процедур вирішення адміністративних справ відповідними суб’єктами на всіх стадіях адміністративного провадження з метою виявлення і усунення порушень адміністративно-процесуального законодавства.
18. Іншою, не менш важливою гарантією забезпечення прав і свобод громадян у сфері їх взаємовідносин з органами держави виступає нагляд органів прокуратури, який посідає особливе місце в юридичному механізмі забезпечення прав і свобод громадян у галузі адміністративного процесу. Наглядова діяльність являє собою вид державної діяльності, який значною мірою наближається до діяльності контролюючих органів, але все ж таки не збігається з нею. При цьому гарантуюча роль діяльності органів прокуратури щодо забезпечення прав і свобод громадян помітним чином зумовлена її функціональною спрямованістю. У контексті забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу особливе місце посідає реалізація прокуратурою функції нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами. Ця функція є найважливішою для забезпечення прав і свобод громадян в адміністративно-правовій і адміністративно-процесуальній сферах, її існування є запорукою продовження курсу держави на встановлення для громадян режиму «найбільшого сприяння» в їхніх відносинах із державними інституціями та їхніми посадовими особами. Реалізація цієї функції тісно пов’язана із здійсненням інших функцій прокуратури, оскільки виявлення порушень прав і свобод громадян можливе і в ході здійснення інших напрямків прокурорської діяльності. Особливого значення сьогодні набула і така функція прокуратури, як функція представництва інтересів громадянина і держави в суді.
19. Характеризуючи наглядову діяльність органів прокуратури щодо забезпечення прав і свобод громадян, слід акцентувати увагу на необхідності реалізації такого принципу, як принцип пріоритетності забезпечення прав і свобод громадян. Його сутність полягає в тому, що забезпечення законності в ході прокурорських перевірок повинно розглядатися, перш за все, крізь призму правової захищеності людини і громадянина. Такий підхід має стати пріоритетним при реалізації всіх, передбачених законом, функцій прокуратури.
20. Питання про значення та дієвість правової допомоги в забезпеченні належної реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян у сфері адміністративного процесу потребує чіткого усвідомлення та визначення поняття правової допомоги, кола суб’єктів, які її здійснюють, видів цієї допомоги та процесуальних особливостей її реалізації.
Це поняття доцільно визначати в широкому та вузькому аспектах. У широкому аспекті правова допомога являє собою діяльність осіб зі спеціальною юридичною освітою, спрямовану на сприяння в осмисленні і ознайомленні громадян із правовими настановами, які регламентують різні сторони життя суспільства і держави, відповідні права й свободи громадян, а також на надання допомоги в реалізації цих прав і свобод у формі консультування, роз’яснення положень законодавства та складання відповідних документів. Така допомога може надаватися також у ході реалізації своїх функціональних обов’язків окремими категоріями спеціалістів-правників: нотаріусами, патентними повіреними.
У вузькому аспекті правова допомога являє собою діяльність, яка здійснюється чітко визначеними уповноваженими суб’єктами і спрямована на захист і представництво інтересів осіб у конкретній юридичній справі і оформлена відповідно з вимогами законодавства.
21. Особливе місце серед суб’єктів надання правової допомоги посідає адвокат. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що окремі аспекти діяльності адвоката в адміністративних провадженнях потребують свого більш чіткого законодавчого визначення. Під час проваджень у справах про адміністративні правопорушення участь адвоката фактично обмежена стадією розгляду справи. Однак його участь є доцільною і необхідною в окремих випадках і на інших стадіях провадження, зокрема на стадіях порушення провадження у справі, виконання постанови у справі. Слід також підкреслити, що одне з важливіших процесуальних повноважень адвоката, а саме право безпосередньо брати участь у дослідженні та оцінці доказів, свого закріплення в КпАП не знайшло. Не отримало воно свого чіткого визначення й у статті 6 Закону України «Про адвокатуру», яка регламентує професійні права адвоката. Таке становище не можна вважати прийнятним. Водночас досить широкий процесуальний арсенал адвокатів у Законі України «Про адвокатуру» фактично обмежений сферами цивільного, господарського, кримінального процесів і провадженням у справах про адміністративні правопорушення. Що ж стосується широкого кола адміністративних проваджень неюрисдикційного характеру, то це питання потребує свого чіткого вирішення, зокрема шляхом внесення відповідних доповнень до ст. 6 Закону України «Про адвокатуру». Відповідні процесуальні можливості щодо збору доказів адвокатом повинні бути враховані також при підготовці проекту Закону України «Про правову допомогу».
22. У реалізації і захисті прав і свобод громадян важливу гарантуючу роль відіграють відповідні правові презумпції. У сфері адміністративного процесу до них треба віднести, перш за все, презумпцію невинуватості. Незважаючи на те, що на конституційному рівні ця презумпція спрямована на сферу кримінально-правову, її дія, безумовно, поширюється також на адміністративно-юрисдикційну сферу. Щоб надати дії цієї презумпції обов’язкового характеру в рамках адміністративного процесу, необхідне закріплення цієї можливості на конституційному рівні, для чого слід доповнити ст. 62 Конституції України вказівкою на те, що «положення даної статті поширюються й на випадки притягнення до адміністративної, дисциплінарної й матеріальної відповідальності, з урахуванням особливостей кожної з них».
Поряд із презумпцією невинуватості в адміністративному процесі повинні діяти й інші презумпції, сутність яких обумовлюється специфікою відповідних адміністративних проваджень. Так, у провадженні у справах про адміністративні правопорушення об’єктивно необхідна дія такої презумпції, як презумпція правомірності позиції потерпілого і пріоритетності забезпечення його прав. У новому Кодексі про адміністративні правопорушення презумпцію невинуватості доцільно сформулювати і закріпити з урахуванням презумування прав потерпілого. У провадженні за зверненнями громадян повинна отримати своє чітке закріплення презумпція правомірності дій чи бездіяльності й вимог суб’єкта звернення. У сфері надання управлінських послуг видається доцільним виділення таких презумпцій, як презумпція обов’язковості надання управлінських послуг та презумпція необхідності одержання такого виду послуг для громадян.
23. Знання про право виступає однією з найважливіших гарантій належної реалізації та захисту прав і свобод громадян в їхніх відносинах з органами держави. Очевидним є те, що реалізувати відповідні права, свободи й обов’язки можна тільки за умови поінформованості про їхню наявність. Вступаючи у відносини з органами держави, їхніми посадовими особами, громадянин виявляє відповідний обсяг правових знань і тим самим не тільки прагне задовольнити власні потреби, але й найчастіше сприяє належній реалізації обов’язків представників держави стосовно нього. Водночас рівень правових знань громадянина служить вагомим фактором попередження усілякого роду конфліктних ситуацій у відносинах між ним і представниками органів держави, оскільки аргументована, обґрунтована вимогами правових норм позиція громадянина значною мірою стримує прояви суб’єктивізму, непрофесіоналізму, а іноді і зловживань з боку представників державних органів і організацій. Будучи тісно пов’язаною з категорією інформації, правова культура являє собою певний обсяг соціальної інформації, що створюється і накопичується в суспільстві і у свідомості окремого індивіда й об’єктивується у формуванні відповідних ціннісних орієнтирів і відповідної діяльності, спрямованої на реалізацію чинних правових настанов.
24. Поряд із цим як стрижний елемент конструкції правової культури виступає її поведінковий аспект, що фактично трансформує певний рівень знань про право в конкретні дії спрямовані на задоволення тих чи інших потреб індивіда. З огляду на це великого значення набуває категорія правової активності, яку можна визначити як таку, що має позитивний характер, діяльність індивідів і осіб, які займаються правозастосуванням в силу службових обов’язків, спрямовану на оволодіння правовими знаннями та підвищення відповідного професійного рівня, застосування правових установлень у точній відповідності до вимог закону в інтересах задоволення і охорони прав, свобод і інтересів громадян, реалізацію відповідних службових повноважень з метою належного функціонування всіх ланок державного апарату і забезпечення правопорядку в суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов В.Б. Забезпечення прав людини в сфері виконавчої влади // Правовое государство. – Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. Вып. 9. – К.: 1998. – С. 16–22.
2. Агєєв О.В. Прокурор як суб’єкт адміністративного процесу. – Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харків, 2006. – 18 с.
3. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. – М.: Наука, 1988. – 146 с.
4. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упоряд. В.П. Тимощук. – К.: Факт, 2003. – 496 с.
5. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М: Юрид. лит. 1966. – 186 с.
6. Алексеев С.С. Право. Опыт комплексного исследования. – М: Статут, 1999. – 711 с.
7. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2-х т. Т. 2. – Свердловск, 1973. – 402 с.
8. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд. БЕК, 1994. – 224 с.
9. Ангене М., Свобода К. Вопросы обеспечения законности в социалистическом государственном управлении. // Аппарат управления социалистического государства, т. 2. – М.: Юрид. лит., 1977. – 350 с.
10. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади. – К.: Наук. думка, 2004. – 300 с.
11. Ассонов Г.Ф., Желак Т.А. Информация в современном мире. – К: Укр. НИИНТИ, 1961. – 38 с.
12. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве. – Горький, 1974. – 124 с.
13. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. – Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – Вип. 9. – К., 1998. – С. 3-11.
14. Баглай М.В. Правовое государство: от идеи к практике // Соц. правовое государство: проблемы и обсуждения. – Москва, 1989. – С. 109-121.
15. Байтин М.И. Правовое государство: понятие, принципы, формирование // Вестн. Сарат. гос. академии права. – 1995. – №2. – С. 18-31.
16. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс. – К: Літера, 2001. – 336 с.
17. Бандурка О.М., Тишенко М.М. Адміністративний процес: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 288 с.
18. Банчук О.А., Куйбіда Р.О. Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод до процедури здійснення судочинства. – К.: ІКЦ «ЛЕСТА», 2005. – 116 с.
19. Бахрах Д.Н., Россинский Б.В., Старилов Ю.Н. Административное право: Учеб. для вузов. – М.: Норма, 2004. – 768 с.
20. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Юриздат, 1939. – 464 с.
21. Бельский К.С. Полицейское право: Лекционный курс / Под. ред. А.В. Куракина. – М.: Дело и Сервис, 2004. – 816 с.
22. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации. – К: Изд-во КВІЦ, 2001. – 308 с.
23. Бережнов А.Г. Государство и личность // Теория гос-ва и права: курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. 2-е изд., перераб. и доп. – М., 1996. – 476 с.
24. Білль про права (1789–1791 рр.) (Перші 10 поправок до Конституції США) // Хрестоматія з історії зарубіжних країн. 1989 р. – Т.2. – 608 с.
25. Блинохватов В.А. Об административной юрисдикции и определении понятия советского административного процесса // Формы государственного управления. – М.: Акад. наук СССР. Ин-т гос-ва и права, 1983. – С. 134-141.
26. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1984. – 162 с.
27. Большая Советская энциклопедия. – Издание 2-е. Том 10. – 592 с.
28. Большая Советская энциклопедия. – Издание 2-е. Том 46. – 612 с.
29. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. – Львів, 1975. – 176 с.
30. Борзенко А.В. Проблема цели в общественном развитии. – К., 1982. – 190 с.
31. Борисов Г.А. Отправные нормативные установления советского законодательства. – Дис. … д-ра юрид. наук. – Х., 1991. – 396 с.
32. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина: Монографія. – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. – 220 с.
33. Братусь С. Юридическая культура и юрисдикция // Сов. юстиция. – 1977. – №18. – С. 10-11.
34. Варфоломєєва Т.В. Суб’єкт надання правової допомоги // Адвокат. – 2001. – №6 . – С. 3–5.
35. Васильев Л.М. Презумпция невиновности обвиняемого в истории российского права. – Волгоград, 2003. – 248 с.
36. Васильев Р.Ф. Акты управления (значение, проблема исследований, понятие). – М.: Моск. ун-та. 1987. – 140 с.
37. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. – М.: Изд-во Го. Башмаковых. – 572 с.
38. Веденеев Е.Ю. Роль презумпций в гражданском праве арбитражном и гражданском судопроизводстве // Гос-во и право. – 1998. – №2. с. 43–49.
39. Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Ін-юре, 2002. – 668 с.
40. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 226 с.
41. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. – 176 с.
42. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. Часть общая и особенная. – Спб, 1910. – 310 с.
43. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. Учебное пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, Издат. группа ИНФРА М – НОРМА, 1997. – 304 с.
44. Гавриленко Д.А., Мах И.И. Административное право Республики Беларусь: Курс лекций. – Мн.: Дикта, 2004. – 416 с.
45. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні. – Х.: Фоліо, 2002. – 176 с.
46. Гіда Є.О. Покоління прав людини: поняття та склад // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 2004. – №5. – С. 105–121.
47. Глазунова Н.И. Государственное (административное) управление: Учеб. – М.: ТК Велби, Проспект, 2006. – 560 с.
48. Головін А.П. Адміністративно-правове регулювання діяльності міліції громадської безпеки. – Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2004. – 18 с.
49. Голосніченко І. Правове регулювання надання державних управлінських послуг та вирішення адміністративних спорів // Право України. – 2003. – №10. – С. 86-89.
50. Голунский С.А. О вероятности и достоверности в суде. Проблемы уголовной политики. –Кн. 4. – М.: Юр издат, 1937. – 178 с.
51. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Свобода інформації та виконавча гілка влади: правові норми, інституції, процедури. – К.: Міленіум, 2002. – 240 с.
52. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 256 с.
53. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. – М.: Юрид. лит., 1987. – 176 с.
54. Государственный и общественный контроль в СССР. – М.: Наука, 1970. – 335 с.
55. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. – Харьков: Консум, 1997. – 98 с.
56. Громов Н.А., Николайченко В.В. Принципы уголовного процесса, их понятие и система // Гос-во и право. – 1997. – №7. – С. 33–40.
57. Грошевой Ю.М. Актуальні проблеми кримінально-процесуальної теорії в світлі Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Ч. 1. – Харків, 2000 р. – С. 59–61.
58. Грошевой Ю.М. Питання презумції невинності // Рад. право. – 1958. – №5. – С. 84–88.
59. Демиденко В.О. Теоретико-правове розуміння категорій «права», «свободи» та «обов’язки» людини і громадянина // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 2004. – №4. – С. 141–149.
60. Демин А.А. К понятию административного процесса // Гос-во и право на рубеже веков. Материалы Всероссийской конференции. Конституционное и административное право. – М.: Ин-т гос-ва и права РАН, 2000. – С. 112–115.
61. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики // За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
62. Державний контроль у сфері виконавчої влади. Наукова доповідь / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – Київ, 2000. – 60 с.
63. Дженис М., Кей Р., Бредли Э. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Пер. з англ. – К.: АртЕк, 1997. – 624 с.
64. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ, 1990 год, Копенгаген, 29 июня. // Куинн Фредерик. Права человека и ты. Руководство для стран бывшего Советского союза и восточной Европы. – Варшава: Из-во ОБСЕ/БДИПЧ, – 1997. – 288 с.
65. Документы Московского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ. Москва, 3 сент. 1991 г. // Действующее международное право. В 3-х т. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 2. – М.: Из-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1997. – 832 с.
66. Донна Гомьен, Девид Харрис, Лео Зваак. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная Хартия: право и практика. – М.: Изд-во ин-та междунар. права, 1998. – 600 с.
67. Духовской М.В. Русский уголовный процесс. – М., 1910. – 446 с.
68. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод, с протоколами. Рим, 4 ноября 1950 года // Действующее международное право. В 3-х т. / Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 2. – М.: Из-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1997. – 832 с.
69. Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод. // Право Ради Європи й Росія. – Краснодар, 1996. – 376 с.
70. Загальна декларація прав людини, прийнята ООН 10 грудня 1948 року // Права людини (основні правові документи): Зб. док. / упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Наук. думка, 1989. – 248 с.
71. Загряцков М.Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве. – М., 1925. – 244 с.
72. Заключительный акт совещания по безопасности в Европе (Хельсинский заключительный акт), Хельсинки 1 авг. 1975 г. // Междунар. защита прав и свобод человека: Сб. док. – М.: Юрид. лит., 1990. – 672 с.
73. Закон Украины “Об обращениях граждан” // Ведомости Верховной Рады, 1996, – №47, – ст. 256.
74. Закон України «Про внесення змін в конституцію України» // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №2 . – Ст. 44.
75. Закон України «Про інформацію» // ВВР України, 1992, №48, ст. 650 (із змінами, внесеними із Законами від 6 квіт. 2000 р. №1642-ІІІ, від 7 лют. 2002 р. №3047-ІІІ, від 3 квіт. 2003 р. №676-ІV, від 18 листоп. 2003 р. №1268-ІV, від 11 трав. 2004 р. №1703-ІV, від 23 черв. 2005 р. №2707-ІV).
76. Злобин Н.С. Проблемы теории культуры. – М.: Наука, 1977. – 284 с.
77. Иванищева Н.П. Контроль исполнения в деятельности местных Советов депутатов трудящихся. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1967. – 108 с.
78. Ильин И.А. О сущности правосознания. – М.: Рарогъ, 1993. – 236 с.
79. Каминская В.И. Учение о правовых презумпциях в уголовном процессе. – М., Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 132 с.
80. Кармин А.С. Основы культурологии: морфология культуры. – М.: Лань, 1997. – 512 с.
81. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М., 1995. – 132 с.
82. Качур Н.Ф. Презумпции в советском семейном праве. – Дис… канд. юрид. наук. – Свердловск, 1983. – 220 с.
83. Кейзеров Н.М. Политическая и правовая культура. Методологические роблемы. – М.: Юрид. лит., 1983. – 232 с.
84. Клюшниченко А.П. Производство по делам о мелком хулиганстве. – Киев, 1970. – 150 с.
85. Князев С.Д. Законодательное обеспечение административно-правового статуса российский граждан. Административно-правовой статус человека и гражданина (седьмые «лазаревские чтения») // Гос-во и право. – 2003. – №11. – С. 8–9.
86. Коваль Л.В. Административно-деликтное правоотношение. – К., 1979. – 230 с.
87. Кодекс адміністративного судочинства України. – Харків: Консум. – 2005. – 160 с.
88. Козлов Ю.М. Предмет советского административного права. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 160 с.
89. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. В.В. Маклаков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Из-во БЕК, 2002. – 592 с.
90. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. В 4-х т. Т.1. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1993. – 146 с.
91. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. В 4-х т. Т.2. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1995. – 438 с.
92. Конституція України // Відомості Верховної Ради України 1996. – №30. – ст. 141.
93. Конференція з нагоди запровадження адміністративного судочинства в Україні // Матеріали конф. – Київ, 30 верес. 2005 р. Німецький Фонд міжнародного правового співробітництва у співробітництві з Вищим адміністративним судом України. – К., 2005. – С. 75.
94. Копылов В.А. Информационное право: вопросы теории и практики. – М.: Юристъ, 2003. – 624 с.
95. Корнуков В.М. Конституционные основы положения личности в уголовном судопроизводстве / Под ред. В.А. Познанского. – Изд-во Саратов. ун-та, 1987. – 178 с .
96. Краснова М. Право громадян на екологічну інформацію: проблеми гарантій реалізації та захисту // Право України. – 1997. – №3. – С.42–48.
97. Краткая философская энциклопедия. – М.: Прогресс, 1994. – 568 с.
98. Кряжков В.А. Информация в советской представительной системе. Правовые и организационные проблемы. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та. 1987. – 144 с.
99. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 352 с.
100. Культура–человек–философия: К проблеме интеграции и развития // Вопр. философии. – 1982. – №1. С. 33–51.
101. Культурология / Под ред. А.Н. Марковой. – М.: Юнити-Дана, 2003. – 320 с.
102. Культурология. Учеб. для студ. техн. вузов / Под ред. Н.Г. Багдасарьян, 5-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 2004. – 709 с.
103. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 112 с.
104. Ларин А.М. Презумция невиновности. – М.: Наука, 1982. – 152 с.
105. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – 288 с.
106. Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе. – 1981. – 240 с.
107. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность. – М.: Наука, 1986.