Гаращук Володимир Миколайович. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні

brief description

Гаращук Володимир Миколайович. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2003

Гаращук В. М.Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2003.
Дисертацію присвячено аналізу теоретико-правових проблем забезпечення законності і дисципліни у сфері державного управління шляхом контролю, нагляду та за допомогою звернень громадян до компетентних органів (посадових осіб) за захистом своїх прав. У роботі визначаються поняття, цілі, загальні риси та особливості, зміст та призначення контролю та нагляду в державному управлінні, сутність прокурорського нагляду у сфері державного управління, його доцільність та призначення на сучасному етапі, предмет, об’єкт та суб’єкт контролю та нагляду в державному управлінні, загальні напрямки, види та умови контролю та нагляду у сфері державного управління, принципи, форми та методи контролю і нагляду, проблеми організаційно-правового забезпечення контролю і нагляду в державному управлінні, контрольні провадження, їх види, тенденції розвитку та законодавчого регулювання, інші теоретичні питання за предметом дослідження. Розглянуто також проблеми вдосконалення системи і повноважень ряду контролюючих органів, подані пропозиції щодо вдосконалення їх роботи та нормативної бази контролю.
Деякі пропозиції дисертанта реалізовані в проектах таких нормативних актів (співрозробником яких є дисертант), як: Кодекс основних правил поведінки державного службовця”, закони України Про державний контроль у сфері виконавчої влади”, Про фінансовий контроль в Україні”, Про боротьбу з корупцією” (авторський варіант проекту нової редакції), Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, інструкціях Про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні”, Про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізіонної служби за зверненнями правоохоронних органів”, у відповідних роз’ясненнях чинного законодавства що надавалися фахівцям органів державної контрольно-ревізійної служби, в інших нормативно-правових актах.

УВисновкахзгруповано найбільш значущі наукові і практичні результати проведеного дослідження. Наведено узагальнення теоретико-правових проблем контролю та нагляду у державному управлінні, визначено сутність та способи забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, окреслено принципи контролю та нагляду, їх форми та методи, проаналізовано способи захисту громадянами своїх прав у сфері державного управління, визначено головні напрямки оптимізації контролю і нагляду в державному управлінні. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети, зокрема:
система контролю та система і повноваження контролюючих органів, повинні утворюватися із врахуванням сфери контрольно-наглядової діяльності;
реформування контролю має здійснюватися шляхом: чіткого окреслення предмета контролю в цілому, контролю в державному управлінні, інших сферах; законодавчого відмежування контролю від інших близьких за формами та цілями видів діяльності (прокурорського нагляду, експертизи, оперативно-розшукової діяльності тощо); перегляду системи контролюючих органів, визначення та законодавчого закріплення їх вичерпного переліку, правового статусу, усунення паралелізму та дублювання в роботі; розробки механізму взаємодії контролюючих органів між собою та з правоохоронними органами; удосконалення та законодавчого закріплення контрольних проваджень, правил оформлення результатів контролю (зібраної інформації, підтвердження її легітимності та ін.); законодавчого вирішення питань використання в ході контролю технічних та інших спеціальних приладів; посилення відповідальності контролюючої інституції (посадової особи контролера) перед підконтрольною структурою (особою) за достовірність результатів контролю та прийняте рішення, відпрацювання механізму захисту своїх прав об’єктами контролю;
напрямки реформування контролю слід розглядати як елементи загальних стандартів, єдині для всієї системи контролюючих органів, котрі доцільно було б закріпити в Законі України Про державний контроль в Україні” або Про контроль в Україні”. У Законі доцільно визначитись: з напрямками контролю та з загальною системою органів, які здійснюють контроль, навести юридичне визначення контролю, іншими термінами окреслити характерні особливості, які відмежовують його від нагляду; з предметом контролю (за ним автор пропонує визнавати фактичні правовідносини), оскільки в законотворчій техніці припускається плутанина таких термінів, як предмет” та об’єкт” контролю.
Відповідний розділ (главу) Закону пропонується присвятити контролю за додержанням законності самими контролюючими органами, врегулюванню видів (форм), порядку підготовки, прийняття та застосування актів контролюючих органів.
У Законі має бути виписаний контрольний процес. Окремі розділи можуть стосуватись відповідальності контролюючих органів та їх посадових осіб та відповідальності посадових осіб органів, щодо яких здійснюється контроль за невиконання рішень (актів) контролюючих органів.
У дисертації наводиться структура Закону. На думку автора, він може складатися із таких розділів: І. Загальні положення; ІІ. Основні завдання Закону; ІІІ. Загальні засади державного контролю; ІV. Система державного контролю; V. Види та форми державного контролю; VІ. Законодавство про державний контроль та кадрове забезпечення органів контролю; VII. Порядок (механізм) здійснення державного контролю; VIII. Відповідальність органів та посадових осіб за невиконання рішень контролюючих органів; ІХ. Відповідальність контролюючих органів, їх посадових осіб.
У випадку, якщо буде розглядатися питання про прийняття Закону Про контроль в Україні”, окремими його розділами можуть стати ті, в яких розглядаються контрольні повноваження органів місцевого самоврядування та недержавних (громадських) формувань.
У дисертації наведена схема, за якою, на думку автора, доцільно планувати та здійснювати контрольно-наглядові дії. Вона включає ряд таких послідовних етапів, як: вибір об’єкта контролю; визначення предмета контролю; визначення мети та форм контролю; вибір технічних засобів застосування контрольних дій (якщо це потрібно); визначення результатів перевірки; подання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків; застосування заходів впливу щодо порушників.
Схему пропонується зробити обов’язковою для всіх спеціалізованих органів державного контролю. Як видається, на її основі спеціалізовані контролюючі органи могли б розробити свої схеми, де б ураховувалася специфіка кожного окремого напрямку контрольної діяльності. Додатком до схеми можуть стати відповідні методичні рекомендації щодо безпосереднього застосування елементів контрольного провадження.
Підбиваючи підсумок викладеному, дисертант робить висновок, що контроль та нагляд, а також звернення громадян за захистом своїх прав до компетентних структур (їх посадових осіб) виступають основними способами забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні.