Гайналь Наталія Пантелеймонівна. Дисфункція лівого шлуночка при дестабілізації ішемічної хвороби серця: клініко-патогенетична характеристика та оптимізація лікування

brief description

Гайналь Наталія Пантелеймонівна. Дисфункція лівого шлуночка при дестабілізації ішемічної хвороби серця: клініко-патогенетична характеристика та оптимізація лікування: дис... канд. мед. наук: 14.01.02 / Івано-Франківська держ. медична академія. - Івано-Франківськ, 2004

Гайналь Н.П. Дисфункція лівого шлуночка при дестабілізації ішемічної хвороби серця: клініко-патогенетична характеристика та оптимізація лікування. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02. внутрішні хвороби. Івано-Франківська державна медична академія, Івано-Франківськ, 2004.
У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення і вирішення наукової задачі, яка полягає у вивченні клініко-патогенетичних особливостей дестабілізації ішемічної хвороби серця, що дало можливість розробити підхід для оптимізації лікування таких хворих як зі збереженою систолічною функцією, так і із систолічною дисфункцією лівого шлуночка, шляхом включення до лікувального комплексу ловастатину та краталу. В дослідження подані результати клінічного, інструментального та лабораторного дослідження 176 хворих з розвитком гострого коронарного синдрому без елевації сегмента ST та 25 здорових осіб. Встановлено, що концентрації в сиворотці крові маркерів пошкодження міокарда у хворих із дисфункцією лівого шлуночка є вищими, ніж у пацієнтів при збереженій систолічній функції міокарда і тривало утримуються такими на фоні зниженої перфузії серцевого м’яза. Доведено, що дестабілізація ішемічної хвороби серця проявляється зростанням в крові рівня розчинних молекул адгезії та вираженим гіперагрегаційним синдром. Визначено, що застосування ловастатину створює умови для зменшення ознак дисфункції лівого шлуночка і покращує його скоротливість, корегує дисліпідемію, сприяє зменшенню агрегаційної здатності тромбоцитів, зменшує рівень розчинних молекул адгезії. Показано, що в період дестабілізації 40 мг ловастатину є більш ефективним, ніж призначення його в дозі 20 мг. Поєднаня ловастатину та тауриновмісного препарату кратал на фоні стандартної терапії обумовлює швидшу стабілізацію перебігу захворювання. Розроблено клініко-діагностичний алгоритм, який враховуює наявність систолічної дисфункції ЛШ та регламентує диференційований підхід до лікування.
Результати дослідження впровадженні в навчальний процес і практичну медицину; галузь медицина.

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення і вирішення наукової задачі, яка полягає у вивченні клініко-патогенетичних особливостей розвитку і перебігу дестабілізації ІХС в залежності від стану скоротливості ЛШ серця, що дало можливість розробити підхід до підвищення ефективності лікування хворих на прогресуючу стенокардію зі збереженою систолічною функцією та із систолічною дисфункцією ЛШ шляхом включення до лікувального комплексу ловастатину і краталу.
1. Прогресуючій стенокардії із систолічною дисфункцією ЛШ властиві виражений ангінальний больовий синдром, поява і поглиблення клінічних та інструментальних ознак серцевої недостатності, порушеня ритму та провідності, значне ішемічне пошкодження серцевого м’яза, виникнення ознак резорбційно-некротичного синдрому із межовим підвищенням рівня концентрації в крові сТн І та сБЗЖК, виражений гіперагрегаційний синдром, дисліпідемія та ендотеліальна дисфункція. У таких хворих ці зміни є більш вираженими, ніж в осіб зі збереженою функцією ЛШ, а дестабілізація захворювання є більш тривалою і стійкою.
2. У хворих на прогресуючу стенокардію із систолічною дисфункцією ЛШ, на відміну від осіб зі збереженою систолічною функцією міокарда, підвищення рівня в сироватці крові маркера пошкодження міокарда сТн І є тривалішим, а рівень в крові сБЗЖК - значно вищим (на 32,2%). При цьому має місце виражена змішана дисліпідемія з одночасним значним підвищенням рівня в крові ХС ЛПНЩ і зниженням ХС ЛПВЩ, а індекс агрегації тромбоцитів та показники протромбінового індексу і фібриногену крові є найвищими.
3. Дестабілізація ІХС проявляється вираженою ендотеліальною дисфункцією та запальною реакцією в стінці ендотелію судин. У хворих на прогресуючу стенокардію рівень в крові розчинних адгезивних молекул більше, ніж вдвічі перевищує значення даного показника у здорових осіб, а при наявній систолічній дисфункції ЛШ є найвищим. У осіб із систолічною дисфункцією міокарда існує прямий кореляційний зв’язок середньої сили між рівнями молекул адгезії, рівнем ЗХС (r=+0,697; r=+0,509) та обернено пропорційний зв’язок до ХС ЛПВЩ (r=-0,680).
4. При дестабілізації ІХС і наявності систолічної дисфункції міокарда ЛШ як в період дестабілізації, так і поспіль у стабілізованих хворих, зростає ризик розвитку ускладнень, зокрема повторних дестабілізацій, ІМ, раптової смерті та прогресування застійної серцевої недостатності.
5. Застосування з перших годин дестабілізації ІХС ловастатину на фоні стандартної терапії зменшенує ознаки дисфункції ЛШ та покращує його скоротливість, сприяє підвищенню ефективності дезагрегантної терапії, зменшенню вираженості гіперхолестеринемії та проявів ендотеліальної дисфункції.
6. У хворих на прогресуючу стенокардію оптимальним є застосування 40 мг ловастатину на добу. В цій дозі ловастатин сприяє зменшенню рівнів маркерів пошкодження міокарда в групах вдвічі більше, ніж при застосуванні його в дозі 20 мг. При цьому вдається швидко стабілізувати перебіг захворювання (на 5-й день у осіб зі збереженою систолічною функцією і на 10-й день при наявності систолічної дисфункції ЛШ), зменшити ризик виникнення ускладнень.
7. Диференційоване застосування на фоні стандартної терапії, ловастатину та краталу в залежності від наявності систолічної дисфункції ЛШ сприяє корекції клініко-патогенетичних проявів дестабілізації ІХС, що дозволяє в короткі терміни стабілізувати перебіг захворювання, уникнути значного ішемічного пошкодження серцевого м’яза і попередити подальше прогресування дисфункції міокарда. Упродовж 6 міс. у пацієнтів, які були ліковані ловастатином і краталом значно рідше, ніж у осіб контрольної групи мали місце випадки ІМ (12,2% і 16,7% відповідно), повторна дестабілізація захворювання (17,1% і 30,6% відповідно) та виникнення інших ускладнень.
8. Застосування розробленого алгоритму діагностики та лікування хворих на прогресуючу стенокардію із різним станом скоротливості ЛШ передбачає необхідність врахування стану скоротливості міокарда і призначення диференційованої терапії, що сприяє підвищенню ефективності лікування хворих в періоді дестабілізації та зменшенню частоти ускладнень у стабілізованих хворих.