Герасименко Ганна В'ячеславівна. Гендерні аспекти соціально-економічної політики в Україні

brief description

Герасименко Ганна В'ячеславівна. Гендерні аспекти соціально-економічної політики в Україні: дис... канд. екон. наук: 08.09.01 / НАН України; Інститут демографії та соціальних досліджень. - К., 2004

Герасименко Г.В. Ґендерні аспекти соціально-економічної політики в Україні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 - Демографія, економіка праці, соціальна економіка та політика. - Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Київ, 2001.
В дисертаційному дослідженні розроблено теоретико-методологічні засади комплексного аналізу ґендерних проблем в соціально-економічній сфері. Запропоновано нові методологічні підходи до концепції ґендерної рівності, методику оцінки різних аспектів ґендерних проблем в суспільному житті. Проведено ґендерну експертизу трудового та соціального законодавства в Україні, проаналізовано державний механізм сприяння ґендерній рівності та запропонвоані шляхи його вдосконалення.
На основі методичних підходів, запропонованих автором, визначено основні ґендерні проблеми в сфері державного управління, на ринку праці та в економічному становищі населення України, визначено основні чинники та складові ґендерних проблем, здійснено міжрегіональні порівняння ґендерних диспропорцій в країні.
Відповідно до отриманих результатів, сформульовано та обґрунтовано чіткі пріоритети державної соціальної політики, спрямованої на забезпечення ґендерної рівності, запропоновано конкретні шляхи і механізми їх реалізації.

У дисертаційній роботі розроблено теоретико-методичні засади комплексної оцінки ґендерних проблем, проведено аналіз основних ґендерних проблем в соціально-економічній сфері, визначено основні пріоритети державної ґендерної політики та відповідні шляхи забезпечення ґендерної рівності в українському суспільстві.
Результати виконаного дослідження дозволяють зробити наступні висновки і рекомендації:
1. Економічним підґрунтям для дослідження ґендерної проблематики при розробці і реалізації державних стратегій і програм має стати розуміння того, що існування ґендерної нерівності є причиною додаткових витрат для суспільства в цілому, оскільки погіршує перспективи економічного зростання, послаблює систему управління державою та знижує ефективність стратегії розвитку та боротьби з бідністю.

Дослідження ґендерних проблем потребує цілісної системи ґендерних показників, які характеризують сферу державного управління, ринок праці, доступ населення до економічних ресурсів та їх перерозподіл на рівні домогосподарства; комплексний показник розширення можливостей жінок на основі наведених індикаторів дає можливість оцінки загального рівня ґендерних диспропорцій для міжнародних або міжрегіональних порівнянь.

3. Реалізація державної політики, що направлена на забезпечення ґендерної рівності потребує вдосконалення інформаційно-методичної бази ґендерних досліджень шляхом розробки та впровадження в практику Державного комітету статистики України нових ґендерних індикаторів (частка жінок на керівних посадах в економічних організаціях, серед власників приватних підприємств, нерухомості та цінних паперів), включення спеціального модулю щодо ґендерного балансу робочого часу до Обстеження населення з питань економічної активності.
4. Впровадження ґендерних підходів до аналізу ринку праці має передбачати обов’язковий вихід за рамки суто кількісних характеристик (рівнів економічної активності або зайнятості населення) і перехід до дослідження умов, форм та статусів зайнятості чоловіків та жінок. Поряд з традиційними характеристиками економічної активності, зайнятості та доходів населення в ґендерному розрізі, необхідно використовувати спеціальні показники рівня ґендерної професійної сегрегації, що характеризують розподіл жінок та чоловіків за сферами діяльності.

Методичні підходи до дослідження ґендерних аспектів бідності повинні охоплювати як кількісні, так і якісні характеристики, оскільки при простій диференціації статистики бідності за ґендерним принципом окремі важливі аспекти (залежність, низька самооцінка, обмежені можливості та вразливість) можуть бути знехтувані. Методологію оцінювання бідності шляхом обстеження домогосподарств доцільно доповнювати обстеженнями якісного характеру та ситуаційними дослідженнями.
Заходи державної політики, спрямовані на скорочення ґендерного розриву в оплаті праці населення, повинні враховувати наступні чинники: існування професійної сегрегації за ознакою статі у горизонтальній” (між видами економічної діяльності) і вертикальній” (між рівнями управління) формах, наявність обмежень у вітчизняному трудовому законодавстві щодо можливостей зайнятості жінок в окремих професіях, фактори людського капіталу, що визначають ґендерні відмінності освітньо-професійній кваліфікації та досвіді, можливість репродуктивної перерви у жінок.
Зважаючи на обмежений доступ жінок до політичного життя та державного управління, необхідним і правомірним заходом є впровадження ґендерних квот у розмірі не менше 20 і не більше 80% кожної статі в представницьких органах влади та на вищих щаблях державного управління, у складі політичних партій і блоків (зокрема, партійного керівництва) та партійних списках кандидатів в депутати. Квотування має розглядатись як вимушений протекціоністський захід держави щодо статі, які в даний час опинилась в дискримінаційному становищі і має компенсувати тривале нехтування принципом ґендерної рівності в українському суспільстві.
Скороченню ґендерної професійної сегрегації сприятимуть цілеспрямовані заходи державної політики, спрямовані на зростання престижу і рівня оплати праці в традиційно жіночих” галузях, боротьбу із ґендерними стереотипами, що звужують можливості професійного вибору жінок, починаючи з рівня здобуття освіти, розширення професійної підготовки жінок. Подолання вертикальної” професійної сегрегації потребує впровадження м’яких” ґендерних квот при висуванні на керівні посади, розширення залучення жінок до системи отримання освіти впродовж життя.
Вирішення проблеми економічної ґендерної нерівності потребує протекціоністських заходів державної соціальної політики, які включають зміни трудового та соціального законодавства з метою посилення адресності соціального захисту найбільш вразливих груп населення (серед яких домінують жінки), регулюючі заходи в сфері оплати праці, підтримку розвитку жіночого підприємництва та самозайнятості.
Впровадження рівного пенсійного віку для жінок та чоловіків сприятиме подоланню часткової дискримінації жінок в праві на здійснення оплачуваної трудової діяльності, зменшенню ґендерного розриву в середньому рівні пенсій населення, оскільки, крім середньої заробітної плати працівника, розмір пенсій визначається тривалістю трудового стажу. З огляду на сучасну демографічну ситуацію в країні, це сприятиме оптимізації використання трудового потенціалу населення, скороченню навантаження на державний бюджет у зв’язку з тенденцією до постаріння населення.
Визначальне значення для забезпечення ґендерного паритету в суспільстві має можливість збалансованого поєднання професійної діяльності та сімейних обов’язків як жінок, так і чоловіків, шляхом трансформації сталих стереотипів щодо традиційних ґендерних ролей, більшого залучення чоловіків до виконання сімейних і батьківських обов’язків, заохочення чоловіків до використання відпустки з догляду за дітьми, можливість надання якої визначається чинним законодавством.

12. Хоча ґендерна нерівність в основному здійснює негативний вплив на жінок, чоловіки також зазнають певних проявів дискримінації в суспільстві. Про менш сприятливе становище чоловіків свідчать демографічні характеристики населення України, оскільки для чоловіків характерна не лише менша середня очікувана тривалість життя, а й гірші характеристики здоров’я. Ґендерні обмеження чоловіків також існують в сфері шлюбно-сімейних стосунків, оскільки чоловіки часто мають обмежені можливості реалізації права на батьківство після розлучення. Тому соціальна політика на основі ґендерного підходу має бути адресною і не може спрямовуватись лише на подолання негативних соціально-економічних наслідків для жінок.
13. Реалізація державної політики, що направлена на забезпечення ґендерної рівності, передбачає застосування ґендерного підходу у всіх видах державних програм, планів та стратегій, поширення знань щодо ґендерних відносин у суспільстві. З цією метою необхідна системна просвітницька робота органів державного управління, наукових установ, засобів масової інформації та організацій громадянського суспільства.