ГІДРОНІМІЯ БУКОВИНИ (назви непротічних вод)

brief description

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

КОСТИК Любов Богданівна

УДК 811.161.2’373.21

ГІДРОНІМІЯ БУКОВИНИ
(назви непротічних вод)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Перепелиця Степан Семенович,
кандидат філологічних наук,
доцент

Чернівці
2003

Зміст

Перелік умовних скорочень..3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ І .
Історія вивчення гідронімії Буковини15
РОЗДІЛ ІІ.
Відапелятивні гідроніми Буковини..33
2.1. Гідроніми, які походять від географічних термінів.. ...38
2.2. Лексико-семантична природа інших відапелятивних гідронімів76
РОЗДІЛ ІІІ.
Гідроніми відонімного походження..88
3.1. Відантропонімні утворення.90
3.2. Відойконімні гідроніми104
3.3. Відгідронімні утворення..111
3.4. Мікротопоніми як база для гідронімів...115
РОЗДІЛ ІV.
Словотвірна структура гідронімів Буковини.121
4.1. Гідроніми, утворені лексико-семантичним способом творення..129
4.2 Гідроніми, утворені морфологічним способом творення 136
4.3. Лексикалізація і онімізація словосполучень. .149
4.4. Гідроніми, утворені шляхом субстантивації та онімізації
прикметників .158
4.5. Плюралізація апелятивів..160
ВИСНОВКИ......163
Список використаних джерел..173
Додатки...190

Список скорочень

а) районів Чернівецької області в) мов і діалектів
Герц. Герцаївський алб. албанська
Глиб. Глибоцький блр. білоруська
Вижн. Вижницький болг. болгарська
Заст. Заставнівський бойк. бойківський
Кельм. Кельменецький бук. буковинський
Кіцм. Кіцманський гов. говір, говірка
Нов. Новоселицький пол. польська
Пут. Путильський псл. праслов’янська
Сок. Сокирянський рос. російська
Стор. Сторожинецький серб. сербська
Хот. Хотинський гуц. гуцульський
Сад. Садгірський р-н м.Чернівці д. рус. давньоруська
б) областей рум . румунська
Вл. Волинська слц. словацька
Він. Вінницька ст. сл. старослов’янська
Жт. Житомирська ст. укр. староукраїнська
ІФ Івано-Франківська схв. сербохорватська
Лв. Львівська укр. українська
Рв. Рівненська чеськ. чеська
Терн. Тернопільська
Хм. Хмельницька г) держав
Чрн. Чернівецька Млд. Молдова
Список умовних скорочень

апел. апелятив моч. м. мочариста місцевість
бал. балта п. права притока
бас. басейн пот. потік
бол. болото р. ріка
б. м. болотиста місцевість с. село
ВН власна назва смт. селище міського типу
ГТ географічний термін ст. століття
кр. криниця хут. хутір
кут. куток ч.с. частина села
л. ліва притока п. поле
м. б. мокра балка пас. пасовище
м.м. мокра місцевість НП населений пункт
моч. мочар в-ще водосховище

ВСТУП

Власні географічні назви це свідки історичного минулого народу, які містять у собі різнобічну важливу інформацію, часто не засвідчену жодними іншими джерелами: ні писемними документами, ні археологічними пам’ятками. Саме тому на сьогодні топоніміка галузь науки, об’єктом дослідження якої є закономірності виникнення, розвитку і функціонування власних географічних назв належить до числа тих наук, результати досліджень яких можуть бути цінними при розв’язанні проблеми слов’янського етно- і глотогенезу, в тому числі карпато-балканського ареалу. У контексті значного прогресу топоніміки на загальнослов’янському та загальноєвропейському рівнях постає необхідність активізувати дослідження української ономастики взагалі і топонімії як її складової зокрема.
Одним із важливих завдань сучасної топоніміки є комплексне дослідження назв усіх географічних об’єктів певних реґіонів, і в першу чергу гідронімів, які належать до найдавніших мовних пам’яток і зберігають різночасові архаїчні елементи. Архаїчність гідронімів є важливою базою для реконструкції найдавніших етнолінгвістичних процесів певного реґіону [65, 3].
Дослов’янський топонімний субстрат зводиться на території Буковини до декількох назв. Це, зокрема, пов’язані зі скіфами назви Дністер (Тірас), Прут, Дунавець. Що стосується доскіфських топонімів Серет і Карпати, які можуть кваліфікуватися як фракійські (за мовними і територіальними ознаками), то їх збереженню сприяли не тільки значні розміри відповідних об’єктів, але й особливі обставини.
Найдавніші згадки про численні топоніми Буковини засвідчені в літописах ХІІ-ХІІІ ст. (Кучелминъ (1159 р.) ХІІ ст.; Василів (1230 р.), Онут (1213 р.) ХІІІ ст.) [50], (місцезнаходження першого поселення не встановлене, а два інших знаходяться на території Заставнівського району) [19, 41], а також в грамотах ХІV-ХVІІ ст., виданих на початку ХХ ст. відомими дослідниками М.Костакеску, І.Богданом, Т.Баланом та ін. Цінність цих публікацій насамперед у тому, що в них досить повно представлені оригінали грамот (писаних переважно староукраїнською мовою), а також історико-географічні коментарі, в яких визначається локалізація майже кожного згадуваного у грамотах топоніма і вказується його етимологія [15, 51-53].
Вживаються як топоніми в другій половині ХІІ ст. річкові назви Шубранець, Міхідра, Гільча (існують однойменні назви НП). Після ХІІ ст. кількість фіксацій слов’янських топонімів на Буковині різко зростає: Цецин, Хмелев, Хотин, Шипинці (ХІV ст.).
Значна кількість буковинських топонімів вперше з’явилася в українських грамотах молдавського походження, особливо з ХV ст. Менш суттєва топонімічна інформація є в молдавських літописах ХV-ХVІІІ ст. У цьому плані цікаві, зокрема, Анонімний молдавський літопис ХV ст., літопис Макарія, а також літопис І.Некулче. Серед пам’яток молдавського періоду виділяється Опис Молдавії” Д.Кантемира, цінний своїми гідронімними інформаціями і географічними картами того часу.
Майже всі власні географічні назви Буковини, засвідчені пам’ятками до ІІ половини ХVІ ст., як вважає Ю.Карпенко, є чисто слов’янськими, тобто мають слов’янський корінь і слов’янську структуру” [76, 5-8]. Романські назви на буковинській території засвідчені з ХVІІ ст. Слов’янські назви протягом усього історичного періоду, як і тепер, складають основу топонімії Буковини.
Серед доавстрійських джерел карти Г. Л. де Боплана (який позначав на них тільки те, що було в дійсності, а не переписував з попередніх карт, як це робили інші дослідники) повинні стояти за своєю важливістю відразу після молдавських грамот.
Найбільш цінними топонімічними джерелами австрійського періоду є кадастрові плани ХVІІІ ХІХ ст., які вперше масово фіксують буковинську мікротопонімію. У цей період з’явлються і спеціальні довідники Буковини, в тому числі Географічний словник Буковини” Е.Григоровіци.
Перші спроби інтерпретації буковинської топонімії відносяться до ХІХ ст. і пов’язані з іменем історика Ф.Вікенгаузера. Ці намагання продовжили Р.Кайндль і Д.Веренка. Однак наукове вивчення топонімічного матеріалу Буковини почато лише роботами М.Кордуби. Він уперше організував записування місцевої топонімії із уст людей.
Наприкінці першої чверті ХХ ст. вивчення буковинської топонімії від істориків перейшло до мовознавців. Г.Вейганд і М.Штефанеску опублікували декілька робіт з топонімії, які частково або безпосередньо стосуються Буковини.
За свідченням історика О.М.Масана, топонім Буковина” виник на основі слов’янської назви буковина (silva fegea), тобто позначення букового лісу або гаю. Вивчення відомої грамоти молдавського князя Романа (1392 р.) переконує в тому, що слово буковина” вжито в ній в апелятивному, а не топонімному значенні. Однак саме вживання терміна буковина в ХІV ст. є непрямим свідченням можливості його використання й у топонімному значенні” [114, 3]. Слово буковина із значенням буковий ліс” загальновживане в українській мові. Відоме воно і буковинським говіркам.
Серед багатьох «буковин» на території сучасної Чернівецької області виділялась розмірами і значенням одна великий ліс між Дністром і Прутом приблизно по лінії Хотин Чернівці. Він вказаний без назви на картах Поділля і Покуття, складених Г. де Бопланом у першій половині ХVІІ ст. Місцевість Vucovina (імовірно, цей же ліс) вказана на північний схід від Чернівців на карті Угорщини початку ХІІІ ст.
Слов’яни з’явились на території Буковини дуже давно, очевидно, ще до розпаду праслов’янської єдності. В усякому разі виразно слов’янські пам’ятки тут збереглися від VІ ст.н.е. [114, 3]. З тих часів і до сьогодні слов’яни становлять основне населення Буковини. Цей факт, між іншим, добре підтверджується й топонімією Буковини, яка завжди була і залишилася слов’янською, незважаючи на те, що від часу розпаду давньоруської держави аж до 1940 р. вона була відгороджена від інших українських земель державним кордоном.
На території нинішньої Чернівецької області у сиву давнину проживали різні племена і народності, а з У ст. н. е. вона, як і інші землі на схід від Карпат, заселяється слов’янами, зокрема тиверцями і білими хорватами, - давніми племенами попередниками українського етносу [114, 4]. Слов’янство відображене у численних назвах річок, струмків, урочищ, гір і, зрозуміло, населених пунктів. Поряд з українцями на території Буковини здавна проживає і романське населення.
Доля до мешканців цього благодатного краю зі сприятливим кліматом, родючими землями, багатими лісами не завжди була прихильною. Буковина терпіла від частих нападів кочових племен, зазнала татаро-монгольського іга, турецько-татарського нашестя, не раз ставала предметом міждержавних суперечок.
Межі Буковини чітко окреслилися лише в кінці ХУШ ст., коли так почала іменуватися частина Молдавської держави, окупованої Австро-Угорщиною. Умовність цих меж видно хоча б з того, що територія, яка дала назву всьому, адміністративно до Буковини не відійшла, бо Австро-Угорщині не вдалося її загарбати.
Буковина історико-географічна назва території, що знаходиться на порубіжжі України і Румунії. Її умовно поділяють на дві частини: Південна Буковина Сучавський повіт та інші споконвічні українські землі в Румунії і Північна Буковина територія сучасної Чернівецької області України. Таке розташування впливало на її досить складну історичну долю: вона перебувала певний час під владою то Молдавії, то Румунії, належала то до Польщі, то до Австрії та Росії. Ухвалою Верховної Ради СРСР від 2.08.1940р. Північну Буковину було перетворено на Чернівецьку область УРСР.
Сучасна Чернівецька область обіймає географічні ландшафти Верхнього Надпруття, Середнього Наддністров’я, верхів’я Серету, а також Буковинських Карпат і включає північну частину історичної Буковини (центральні та гірські райони Чернівецької області) та історичну Хотинщину (східні райони).
На карті Чернівецька область має форму трикутника, який витягнутий з південного заходу на північний схід. Південний і південно-східний кордон області має протяжність близько 200 км і проходить по кордону України з Румунією і Молдовою. На заході область межує з Івано-Франківською на протязі майже 70 км, з яких близько 55 км проходить по річках Білий Черемош і Черемош. Північною межею Чернівецької області є річка Дністер і Дністровське водосховище (понад 270 км), по якому проходить межа з Тернопільською, Хмельницькою і Вінницькою областями.
Територія Чернівецької області дренується густою мережею річок (Дністер, Прут, Черемош, Серет). Усього тут нараховується майже 4,5 тис. річок і тимчасових водотоків.
На території області є приблизно 600 ставків загальною площею дзеркала понад 28 км, що становить майже 3% всього об’єму річного стоку річок області. Переважають малі ставки. Найбільше ставків на рівнині, найменше - у горах. У рівнинних і передгірних районах розвинуте ставкове рибне господарство. Регіон багатий на мінеральні води, що є в Хотинському, Вижницькому, Путильському районах [25, 46].
Ойконімія та гідронімія (назви протічних вод) грунтовно обстежена у працях Ю.О.Карпенка, зокрема, у його монографії Топонімія Буковини” (1973). Дослідник вважає, що хоча Буковина протягом шести століть була відірвана від інших східнослов’янських земель, вона повністю зберегла своє східнослов’янське обличчя. Водночас історичні обставини, що побутували на цій території, призвели до складного мовного переплетіння у буковинській топонімії. Окрім українського та східнороманського топонімічних шарів, тут маємо помітне вкраплення давньоукраїнських власних географічних назв, а також польські, німецькі та турецькі топонімічні елементи. Ці кількісно дуже різні групи не ізольовані одна від одної. Навпаки, входячи в одну систему (залежно від мови населення певної місцевості української, російської чи молдавської), вони засвоюються, взаємодіють”[69, 215].
На думку вченого, при взаємодії генетично віддалених одна від одної мов, передусім української і молдавської, крім фонетичних субституцій ми маємо справу з фактами перекладу топонімів, з народноетимологічними переосмисленнями, наявністю у носіїв різних мов різних назв одного географічного об’єкта і в найбільшій мірі з численними і багатоманітними словотворчими субституціями. Саме останні виявляються найефективнішим засобом уведення іншомовної назви в топонімну систему. Взагалі при переході топоніма з однієї мови в іншу мову частіше, ніж суфікс, змінюється закінчення, а суфікс частіше, ніж корінь. Це закономірність при засвоєнні чужих власних географічних назв”[69, 215].
Вивчення процесу розвитку буковинської топонімії яскраво виявляє загальну закономірність слов’янської топонімії перехід від прикметникового етапу до іменникового, зростання іменниковості різних видів та моделей власних географічних назв. Разом з тим помічається істотний спад використання антропонімії для утворення топонімів, що пояснюється соціально-економічними змінами в суспільстві і загальним розширенням апелятивної бази власних географічних назв. У розвитку топонімії можна також констатувати повільну, але неодмінну концентрацію словотворчих моделей: найпродуктивніші моделі з часом уторюють все більший процент усіх власних географічних назв [69, 216].
Окрім досліджень Ю.Карпенка, топонімія Буковини розглядалася в більшій чи меншій мірі, частіше як паралельний матеріал, у працях відомих топонімастів Л.Гумецької, К.Цілуйка, В.Никонова, Е.Поспєлова, О.Стрижака та ін.
Монографія М.Худаша, М.Демчук Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів”/1991/, наприклад, присвячена з’ясуванню походження складних в етимологічному відношенні різновидів українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів, що виникли від слов’янських автохтонних особових власних імен-композитів (типу Білогорща, Желібори, Остобіж, Семигинів) і відкомпозитного походження (типу Бучач, Зборів, Нагуєвичі, Почапи), у якій дослідники розглянули і буковинські назви сіл Ошихліби (Кіцм.)[210, 78], Недобоївці (Хот.) [210, 141], Неполоківці (Кіцм.) [210, 150], Непоротове (Сок.)[210, 150], Несвоя (Нов.) [210, 151], Чагор (Чрв.)[210, 208]. У наступній своїй монографії Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення від слов’янських автохтонних відкомпозитних скорочених особових власних імен)” (1995) відомий львівський ономаст М.Л.Худаш аналізує одинадцять буковинських ойконімів: Балківці (Нов.)[211, 21], Банилів Підгірний (Стор.)[211, 23], Банилів (Вижн.)[211, 23], Бояни (Нов.), Браїлівка (Кельм.)[211, 45], Вартиківці (Кельм.)[211, 54], Горошівці (Заст.)[211, 81], Добринівці (Заст.)[211, 94], Онут (Заст.)[211, 156], Путила (Пут.)[211, 168], Станівці (Глиб.)[211, 194].
Отже, якщо назви населених пунктів Буковини ставали об’єктом дослідження у працях українських вчених, то назви непротічних вод краю ще не були спеціально досліджені, цим і зумовлений вибір теми дисертації. Тому актуальним є збір та наукове вивчення цього шару гідронімної лексики, яка зберігається в усному мовленні старшого покоління і становить органічний елемент цього мовлення, виступає важливим джерелом вивчення історії краю.
Об’єктом дисертаційного дослідження є гідронімія Буковини (назви непротічних вод), тобто назви озер, ставків, криниць, боліт, мокрих місцевостей та долин, залитих водою, які містять цінну інформацію про історію краю, господарську діяльність її мешканців тощо.
Предметом дослідження є лексико-семантична і словотвірна будова гідронімів (непротічних вод) Буковини.
Актуальність дослідження визначається багатьма як лінгвальними, так і екстралінгвальними факторами. У сучасній вітчизняній топоніміці виразно простежується увага до реґіональної проблематики та маловивчених класів онімів. До цього часу гідронімія, зокрема назви непротічних вод Буковини, не була предметом системного наукового дослідження. Гідроніми цього краю або залишалися поза увагою ономастів, або залучалися до наукового аналізу лише як додатковий матеріал при вивченні інших класів географічних назв. Назви малих гідрооб’єктів вимагають особливої уваги ще й тому, що значний шар цих найменувань поступово виходить з активного вжитку молодшого покоління, окремі з них з часом можуть бути навіки втрачені. Це зумовлює необхідність укладання регіональних словників гідронімів, що є важливою ланкою у створенні Національного інформаційного банку географічних назв України [110, 17-19].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації Гідронімія Буковини (назви непротічних вод)”затверджена на бюро Наукової ради Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” 17 квітня 2000 р. Робота пов’язана з науковою темою кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича Становлення, розвиток і функціонування української літературної мови на Буковині” (реєстраційний номер 0199V001886).
Метою роботи є лексико-семантичний і словотвірний аналіз гідронімів (непротічних вод) Буковини. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) зафіксувати назви гідрооб’єктів (непротічних вод) на території реґіону й укласти словник гідронімів Буковини;
2) розглянути досліджуваний гідронімний матеріал за основними типами його етимонів;
3) визначити лексико-семантичні типи гідронімів;
4) дослідити гідроніми, базовою основою яких є географічні терміни, різні за значенням апелятиви;
5) вивчити процеси, які зумовили виникнення назв досліджуваних гідрооб’єктів;
6) проаналізувати способи творення гідронімів і визначити продуктивність їх словотвірно-структурних типів.
Джерелами фактичного матеріалу є передусім ономастичні матеріали, зібрані нами особисто в експедиціях впродовж 1992-2002 років. Під час польових досліджень, а також за анкетними даними зібрано 1500 назв непротічних вод у містах і селах Чернівецької області та в окремих селах Сучавського повіту Румунії (Іпотешти, Ботошани, Калинешти, Радівці та ін.). Крім власних записів, використано архівні матеріали (зокрема фонди Чернівецького обласного державного архіву, рукописний фонд Мирона Кордуби у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника), експедиційні матеріали із зони затоплення Дністровської ГЕС, зібрані Г.Дем’яном і О.Мацієвським, та топографічні карти Чернівецької області.
Методика реґіонального дослідження визначається його метою і завданнями: вона ґрунтується на таких поширених у лінгвістиці методах, як описовий, порівняльно-типологічний і статистичний.
З’ясування структурно-словотвірних особливостей гідронімів і закономірностей їх розвитку, встановлення продуктивності тих чи інших словотвірних моделей і способів їх деривації потребує специфічних підходів і тому їх виділено в окремий розділ.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що зібрано значний фактичний матеріал, який вводиться в науковий обіг уперше. На основі цього фактажу проведено докладний лінгвістичний аналіз малодослідженого шару ономастичної лексики. Дослідження усієї сукупності назв непротічних вод сприяє відтворенню парадигми словотвірно-структурних гідронімних типів у контексті загальної словотвірної гідронімійної системи як важливої ланки словотвору української мови.
Практичне значення роботи. Багатий лексичний матеріал і результати його дослідження є цінним джерелом для лінгвогеографії та лексикографії при укладанні словників гідронімів України, Гідронімного атласу України”.
Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при вивченні історії української мови, її лексики, читання спецкурсів з ономастики у середніх і вищих навчальних закладах, а також для системного дослідження гідронімікону України.
Апробація дисертації. Окремі аспекти та результати дослідження були оприлюднені в доповідях та виступах на Міжнародній науковій конференції Біблія і світова література” (Чернівці, жовтень 1999), на Всеукраїнських наукових конференціях: Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських культурно-наукових зв’язках ХІХ-ХХ ст.”, присвяченій 125-річчю заснування Чернівецького університету (Чернівці, жовтень 2000), Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” (Чернівці, жовтень, 2001 р.), Актуальні проблеми українського словотвору”, присвяченій 95-річчю доктора філологічних наук, професора Івана Ковалика (Івано-Франківськ, квітень 2002 р.), на науковому семінарі з ономастики Іншомовні елементи в ономастиці України” (Київ, вересень 2001). Повністю дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та на засіданні кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у семи наукових публікаціях, п’ять з яких надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України: одна стаття (Християнсько-релігійні елементи у топонімній прозі Буковинського і Карпатського регіонів”) У збірнику наукових статей Біблія і культура” (Чернівці, 2000. Вип. 2. С.143-144); Три статті (Лімнонімія Буковини: словотвірний аспект”; Географічні терміни мікрогідронімії Буковини”; Переосмислення один із способів творення народної термінології (на матеріалі буковинських гідронімів)”) У Науковому віснику Чернівецького університету” (Чернівці, 2000. Вип.93. С.157-162; Чернівці, 2001. Вип. 107. С.89-93; Чернівці 2001. Вип. 119. С.183-189); одна стаття (Прийменникові гідронімні конструкції буковинського реґіону”) У матеріалах наукового семінару Іншомовні елементи в ономастиці України” (Київ, 2001. С.128-132); одна стаття (Морфологічна словотвірна модель гідронімів (непротічних вод) Буковини”) У збірнику наукових праць Актуальні проблеми українського словотвору” (Івано-Франківськ, 2002. С. 568-574) і одна стаття («З семи криниць») У журналі «Зелена Буковина» (Чернівці, 2002. С.97-101).

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідження гідронімії Буковини (назв непротічних вод) в лінгвістичному аспекті дозволяє зробити низку підсумків про характер, спосіб і особливості пропріальної номінації в гідронімії досліджуваного реґіону і частково спроектувати їх на загальні положення відомих топонімічних студій з гідронімії. На жаль, відсутність подібних систематичних досліджень гідронімії (назв непротічних вод) інших реґіонів України не дає змоги дійти конкретних висновків щодо закономірностей розвитку і функціонування української гідронімії в цілому. Однак окремі висновкові положення з гідронімії різних слов’янських реґіонів дозволяють констатувати, що процес формування гідронімії Буковини загалом не виходить поза межі тих гідронімних закономірностей, які склалися протягом століть у межах України. Гідронімія вбирає в себе і відбиває тільки те, що найбільше відповідає природно-географічним умовам місцевості, історичним його особливостям та економічному укладу.
На основі зібраного фактичного матеріалу вперше проведено докладний лінгвістичний аналіз малодослідженого шару ономастичної лексики. Використана нами методика вивчення гідронімії реґіону дозволила простежити поширеність лексико-семантичних груп та дериваційних способів у синхронному зрізі і встановити певні закономірності їх функціонування на Буковині. Дослідження сукупності назв непротічних вод сприяє відтворенню парадигми словотвірно-структурних гідронімних типів в контексті загальної словотвірної гідронімійної системи як своєрідної ланки словотвору української мови.
Системне вивчення гідронімів Буковини дозволило чітко встановити кількісне співвідношення між дериватами відапелятивними (1070 одиниць, або 71%) та назвами гідрооб’єктів, які походять від онімів (430, або 29%). Лінгвогеографічний аспект вивчення назв гідрооб’єктів краю підтверджує нерівномірність побутування гідронімних утворень з апелятивною та онімною базовими основами. Зокрема, нами простежується пряма залежність кількості утворень відапелятивних та відонімних назв від фізико-географічної характеристики місцевості.
Географічно залежність зменшення відантропонімних утворень і збільшення назв, що походять від апелятивів, передусім географічних термінів, простежується в напрямку зі сходу на південний захід (Додаток №7). У населених пунктах Турятка Глиб., Оршівці Кіцм., Мілієво Вижн., Путила Пут. переважають відантропонімні деривати. Серед відапелятивних утворень, локалізованих у цих селах, домінують базові основи, семантика яких відображає культурно-історичні процеси. Гідронімія сіл Кадубівці, Веренчанка Заст., Шипинці Кіцм., Мигове Вижн. характеризується значною перевагою лексико-семантичних утворень від географічних термінів. Реально простежується також залежність генези гідроніма від класу природного об’єкта номінації. Характерним є те, що від ойконімів походять переважно назви ставів, а від антропонімів назви криниць, копанок, колодязів. Назви озер, боліт, мочарів у більшості випадків походять від географічних номенклатурних слів або лексем, які позначають ознаки або особливості гідрооб’єкта.
Тісний зв’язок між географічною номенклатурою і гідронімами зумовлює те, що географічна лексика складає основну базу для найменувань мікрооб’єктів. Зі всієї сукупності гідронімного матеріалу (1500 найменувань) близько 34 відсотки назв водних об’єктів можна пов’язувати з географічними термінами, що відповідно становить майже половину усіх відапелятивних утворень. Багатство географічної номенклатури призводить до того, що в гідронімії часто вказується не якась ознака об’єкта, а прямо називається сам об’єкт.
Серед гідронімів, що походять від географічних термінів, найбільше таких, які позначають непротічні води (252 назви, що становлять 17%): Бульбона, Вікно, Став, Озеро, Вікно, Волока, Копанка, Криниця та ін. Меншою продуктивністю відзначаються гідроніми, що позначають болото і заболочену місцевість (169 назв, або 11%): Багно, Балта, Болото, Млака, Мочар, Грузь та ін. Особливу групу творять гідроніми, які походять від орографічної термінології (93 одиниці, або 6%): Жолоб, Корито, Окіп, Фоса, Шанець та ін. У більшості найменувань географічні терміни, що позначають орографічні об’єкти, вказують на елементи рельєфу досліджуваної території. Характерною особливістю творення досліджуваних назв гідрооб’єктів є омонімічні пари, які виникли внаслідок семантичної топонімізації географічного терміна.
Відапелятивні гідроніми, які характеризують гідрооб’єкт (конфігурацію, об’єм, протяжність, глибину, особливості дна, берегів, ґрунту, якість води, час, місце і спосіб його виникнення) (бол.Кругле, ст. Великий, кр. Широка, ст. Плиточний, ст. Чорний, кр. Сіркова, ст. Верхній, ст. Старий та ін.) становлять 14 відсотків (213 назв) усіх зафіксованих водних об’єктів. До них зараховуємо і гідроніми, які вказують на інші ознаки об’єкта, зокрема: наявність певних рослин, тварин, птахів та на зв’язок з іншими об’єктами: бол. Очерет, ст.Рогоза, ст. Гусячий, ст. Садовий та ін.
Серед інших відапелятивних гідронімів вирізняємо 59, або 4% найменувань гідрооб’єктів, які містять вказівку на територіальну приналежність об’єкта, напр.: ст. Заводський, кр. Залізнична, кр. Солдатська, ст. Райкомівський, ст. Шкільний, кр. Бригадна; та назви непротічних вод, мотивовані етнонімами (14 назв, або 1%): кр. Турецька, ст. Циганський, оз.Кацапське, бол. Татарське, кр. Німецька та ін.
Основу гідронімії Буковини складають номінації слов’янського походження. Вони відзначаються прозорою етимологією, є досить пізніми утвореннями на базі української мови. Більшість гідронімів відображають основні лексичні особливості сучасної української мови. Однак є утворення на базі запозичених термінів, передусім з тюрської, румунської, німецької, латинської мов. Деякі з цих лексем адаптувалися на україномовному ґрунті і побутують у місцевому мовленні як усталені географічні терміни, напр.: фоса, шанець, чишма, салатурі та ін.
Гідроніми, походження яких пов’язуємо з іншими класами власних назв, становлять (430 одиниць, або 29%) усіх досліджуваних нами гідрооб’єктів. В залежності від семантики онімних основ поділяємо ці назви на чотири основні групи: відантропонімні, відойконімні, відгідронімні, відмікротопонімні.
Серед відантропонімних утворень розрізняємо назви гідрооб’єктів, що утворені:
1) від християнських особових імен (у повній офіційній, діалектній, гіпокористичній і демінутивній формах) (38, або 2,5%): ст. Гаврилів, кр. Несторова, кр. Василева, ст. Волексів, кр.Гандратієва, кр. Нуфрейова, кр. Ваньова, кр.Думітрова, кр. Демкова та ін.
2) від прізвиськ (прізвищ) з християнськими іменами різної структури в основах (63, або 4%): кр. Арсенюкова, кр. Гащукова, кр. Данилякова, ст. Миронцевий, кр. Несторякова, кр. Романюкова та ін.
3) від прізвищ (прізвиськ) зі слов’янськими відапелятивними іменами чи, можливо, пізнішими прізвиськами в основах (41, або 3%): кр. Баранова, кр. Вовкова, кр. Бібова, кр. Гудзова, кр. Кугутова та ін.
4) від антропонімів (прізвищ) відпрізвиськового походження (21, або 1,4%): кр. Бомкова, кр.Лисакова, кр. Свистянова, кр. Цвейликова та ін.
5) від прізвиськ (прізвищ) неслов’янського походження (16, або 1%): кр. Гакманова, кр. Мунтянова, кр. Урсулякова, кр. Гершкова та ін.
6) від прізвищ, утворених від назв занять або професій (21, або 1,4%): кр. Гончарева, кр. Колісникова, кр. Ковальова, кр.Рибакова та ін.
7) від андронімів (1%): кр. Банчишина, кр. Василишина,
кр. Григоришина, кр. Грабишина та ін.
Частина гідронімів є двочленними складеними утвореннями, в яких означуваним компонентом найчастіше виступає географічний термін. Такі назви водних об’єктів у формі Genetivus singularis становлять 2,5 % досліджуваних гідронімів, напр.: Криниця Баланецького, Став Мудрицького, Озерця Владянка, Кірниця Довбуша, Кирничка Варварішки, Криниця Жуковської та ін.
Всього від антропонімних основ утворилося 299 гідронімів (20 %). Найпродуктивнішими серед них виявилися гідроніми утворені від прізвиськ (прізвищ) з християнськими іменами різної структури в основах (4 %).
У багатьох випадках твірні основи є носіями антропонімійної спадщини, що не зафіксована в жодних інших джерелах. Особливо це стосується утворень, базовою основою яких є прізвища людей зі слов’янськими відапелятивними іменами чи, можливо, пізнішими прізвиськами, що побутували виключно в розмовному варіанті. Таким чином, відантропонімні гідроніми є своєрідним цінним матеріалом для вивчення антропонімії, оскільки аналіз таких назв дозволяє сформулювати певні положення про поширеність в реґіоні того чи іншого типу власних імен та прізвищ, а також зафіксувати низку антропонімів прізвиськового характеру. Значна кількість відантропонімних утворень свідчить про відносно пізнє походження основної маси назв водойм.
Мотивованими з погляду походження є назви гідрооб’єктів, які утворені від ойконімів (54 одиниці, що становить 4%), оскільки більшість таких дериватів, що утворилися за допомогою суфікса -ськ-, мають очевидну просторову прив’язку до певного населеного пункту: ст. Білокриницький ( с. Біла Криниця), ст. Бросківецький (с. Бросківці), ст. Южинецький (с. Южинець) та ін. Серед них вирізняються гідрооснови, семантика яких має зв’язок з назвами окремих частин (кутків) населених пунктів, а також з назвами сучасних або колишніх поселень: ст. Карликівський (кут Карликівка), став Мартинівський (кут Мартинівка), ст. Калинівський (кут Калинівка), бол. Опришанка (колишнє с. Опришани, тепер с. Дубівка).
Відгідронімні утворення (40 назв, або 3%) це переважно буквальні метонімні відповідники: бол. Багна (пот. Багна), моч. Багнівка (потік Багнівка), бол. Вікно (річка Вікно), ст. Рудка (пот. Рудка), криниця Чишма (ріка Чишма) (чишма джерело для напування худоби”). Аналіз цих гідронімів дозволив установити наявність і продуктивність моделі гідронім гідронім” у досліджуваному реґіоні..
Гідроніми як назви природних і ойконіми як назви створених людиною географічних об’єктів характеризуються великою стійкістю, й у зв’язку з цим значною інформативністю. Вони є наслідком багатьох етапів номінації, а нерідко і співіснування різних онімних систем. Тому одні й другі, хоч і давні, та все ж підпорядковуються закономірностям тієї мови, на ґрунті якої вони виникли.
Окремі мікротопоніми стали базою для утворення гідронімів (2%). Це специфічна група утворень. Їх етимон-онім залежить від місця, де знаходяться топооб’єкти: озеро Берда (гора Берда), озеро Солонець (ліс Солонець), став Руда (поле Руда), став Клинянський або На Клиню (поле Клин) та ін. Аналіз цих гідронімів дозволив встановити зв’язки між номінованими мікрореаліями.
Зазначимо, що серед відонімних утворень найбільш продуктивними є гідроніми, які походять від антропонімів та ойконімів, і це є типовим для назв непротічних вод.
Комплексний підхід до вивчення назв, який передбачає детальне зіставлення назв мікрооб’єктів зі всією топонімною системою реґіону, дозволяє певною мірою встановити мотиваційні ознаки номінації того чи іншого об’єкта.
Отже, традиційний поділ гідронімів на два лексико-семантичні шари (відапелятивний і відонімний) з огляду на твірну основу дозволив встановити продуктивність тих чи інших базових основ у творенні гідронімікону досліджуваного реґіону. Як бачимо, кожна з виділених груп є своєрідним цінним джерелом для мовознавчих студій, передусім у галузі ономастики, історії мови, лексичної діалектології, міжмовних зв’язків тощо.
Словотворення буковинської гідронімії здійснювалося за моделями і способами, характерними й для інших реґіонів України. Найбільшу кількість назв непротічних вод утворено лексико-семантичним способом (581 гідронім, або 39% ). Морфологічним способом утворено 487 гідронімів (32,5%), лексикалізацією та онімізацією словосполучень 319 назв гідрооб’єктів (21%). Значно менше гідронімних дериватів появилося в результаті субстантивації та онімізації прикметників (53 назви, 3,5 %) та плюралізації апелятивів (60 назв, або 4%).
Спостереження над словотвірною структурою гідронімії Буковини підтверджує думку багатьох ономастів про найбільшу продуктивність у гідронімії лексико-семантичної способу творення. Це назви гідрооб’єктів, утворені внаслідок онімізації і трансонімізації. Кожен із цих процесів концентрує в собі певні види або способи утворення назв і ділиться на семантичну і граматичну. Суть першої (онімізації) полягає в тому, що гідроніми утворюються від апелятивів без будь-яких формальних (матеріальних) змін їх структури. Вона охоплює два способи словотворення: лексико-семантичний і морфолого-синтаксичний (для топонімів це субстантивація). Граматична топонімізація процес, під час якого на базі апелятивів, апелятивних основ чи онімів утворюються гідроніми за допомогою морфем, основ слів чи синтаксичних засобів. Це, власне, є морфологічний (суфіксація, префіксація, конфіксація, композиція і юкстапозиція) та лексико-синтаксичний (утворення словосполучень і їх лексикалізація) способи творення. Сюди ж належить і плюралізація, тобто утворення гідронімів pluralia tantum.
Лексико-семантичний спосіб творення найширше представлений гідронімами відапелятивного походження та назвами, утвореними від географічних термінів. Семантичної онімізації зазнають переважно афіксальні та безафіксні апелятиви у називному відмінку однини чи множини (34%): ст. Балта, моч. Багнина, долина, залита водою, Вертеб, ст. Гребля, ст. Гребінь, бол. Грузь, моч. Трощі, бол. Мочари та ін.
Існує декілька видів семантичних переосмислень:
а) називання одних предметів іменами інших, що перебувають з першими у відношенні асоціації за суміжністю” (метонімія): ст. Кар’єр, ст. Рогоза, бол. Очерет та ін.; б) онімізація видових (загальних) назв відповідних об’єктів (синекдоха): ст. Став, бол. Болото, моч. Мочар та ін.;
в) перенесення назв водних об’єктів на інші на основі зовнішньої подібності або схожості вражень, часто оказіональних (метафора): кр. Журавель, кр. Колач, м.м.Корито, бол. Лунка, бол. Вила та ін.
Шляхом трансонімізації (перехід слів із одного класу пропріальної лексики в інший) на Буковині утворилися назви водних об’єктів від інших гідронімів та мікротопонімів (5%): заб. м. Кирнички (пот. Кирнички), ст. Совиця (р. Совиця), баг. Мочарі (ур. Мочарі), криниця Кадуб (ур. Кадуб), баг. Бульбона (ур. Бульбона) та ін. У трансонімізації, коли денотатом одного оніма є інший, можна виділити трансгідронімізацію, тобто перехід усередині класу гідронімів гідронім > гідронім”.
Основну групу гідронімів, утворених за морфологічним способом деривації, складають відантропонімні суфіксальні деривати (20%), утворені за допомогою суфіксів ів- (-ов, -ев), -ин. Вони у більшості випадків виражають посесивність, а за формою є субстантивованими прикметниками, напр.: кр. Андроникова, кр. Ткачева, кр. Мотрина та ін. До посесивного типу, крім відантропонімних утворень з суф. ів(<ов, -ев), -ин, належать назви у формі Genetivus singularis.
Значно менше гідронімів, утворених за допомогою суфікса ськ (-цьк) (97 назв, або 6,5 %): ст. Строїнецький, вод-ще Дністровське, ст. Панський, ст. Любительський, ст. Рессовський (РЕС), ст. Міліцейські, ст. Динамівський, кр. Талгарська, кр. Ріпенська та ін. Інші суфікси к(а), -ець, -иц(я), -н- (разом становлять 6%) не є продуктивними у творенні буковинських гідронімів: оз. Глухарка, кр. Цеброванка, кр. Мальованка, кр.Мурованка, ст. Бугаєць, ст. Савинець, кр. Кремінниця, ст. Церковний, ст. Аварійний, ст. Колхозний та ін.
Отже, посесивні утворення можна вважати найпродуктивнішими в межах морфологічного способу творення гідронімів краю.
Не виявлено в сучасній гідронімії Буковини префіксальних і конфіксальних утвореннь.
До окремого словотвірного типу (лексикалізація і онімізація словосполучень) відносимо прийменниково-іменникові конструкції (270 назв, або 18%), що вказують на місцерозташування об’єктів відносно певних реалій: кр. В Яру, кр. Під Чагром, кр. На Білици, кр. У Гайдейці, кр. У Гідрові та гідронімні словосполучення (49 одиниць, або 3%). Останні, як правило, складаються з двох компонентів: препозитивного прикметника і постпозитивного іменника, що є у більшості назв географічним терміном: бол. Задрімова Долина, моч. Сороханівське Мочило, бол. м. Заболочений Яр, кр. Несторяків Журавель, бол. Кругле Болото та ін.
Відад’єктивні гідроніми з топографічною семантикою у процесі творення (онімізації) зазнають субстантивації (53 гідроніми, що становить 3,5%): кр. Червона, кр. Солена, кр. Студена, ст. Горішній, ст. Верхній, ст. Крайній та ін Для цього типу гідронімів характерна нерівномірна репрезентація розрядів якісних, відносних (та присвійних) прикметників. Якісні прикметники більш характерні для гідронімії, ніж для інших розрядів топонімів, у яких переважають відносні та відносно-присвійні назви..
Шляхом плюралізації апелятивів (переходу слів у форми pluralia tantum) утворилися гідроніми (4%) від географічних термінів: Бавки, Багни, Жолоби, Копанки, Нори, Шанці, Мочарі та ін.
Аналіз словотвірної структури назв непротічних вод Буковини свідчить про те, що принципи номінації в гідронімії найчастіше регулюються реальними ознаками географічних об’єктів, що, власне, і визначає відповідний спосіб творення назви.
Узагальнення проведеного дослідження подають нову інформацію про особливості топонімного словотвору, доповнюють відомості про гідронімійні реґіональні системи, розкривають їх специфіку на загальноукраїнському топонімійному тлі.

СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

1. Агеева Р.А. Гидронимия Русского Северо-Запада как источник культурно-исторической информации. - М.: Наука, 1989. 250 с.
2. Агеева Р.А. Происхождение имён рек и озёр. М.:Наука, 1985. 143 с.
3. Атлас української мови. К.: Наукова думка, 1988. Т.2. 520 с.
4. Басилая Н.А. Знаковый характер имён собственных // Языкознание.Вып.13.С.126-137.
5. Бабич Н., Редьква Я. Обставинні (місця) гідроконструкції басейну верхньо-середнього Дністра // Наук. вісник Чернівецького університету. - Вип.34. - Чернівці: ЧДУ,1998. - С.62-69.
6. Баценко К.С.Місцеві апелятиви в топонімії Хмельниччини // Питання сучасної ономастики. К.: Наук. думка, 1976. С.93-96.
7. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та словотвору). Ужгород: Закарпатське обл. вид-во, 1960. 416 с.
8. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища школа, 1980. 248 с.
9. Борек Г. К проблеме восточнославянских топонимов на ица // Восточнославянская ономастика: Материалы и исследования. М.:Наука, 1979. С.154-166.
10. Буковина: Історичний нарис. Чернівці, 1998.
11. Бучко Г.Є. Семантична та словотвірна структура сучасних прізвищ Бойківщини // Слов’янська ономастика: Зб. наук. праць на честь 70-річчя д.ф.н., проф. П.П.Чучки. Ужгород, 1998. С.34-45.
12. Бучко Д.Г. Кілька уваг про принципи номінації в ойкономії України // Ономастика та етимологія: Збірник наукових праць на честь 65-річчя Ірини Михайлівни Желєзняк. К., 1997. С.13-23.
13. Бучко Д.Г. Несколько замечаний о топонимном словообразовании // Российский этнограф. 1993. - №15. - С. 32-37.
14. Бучко Д.Г. Походження назв населених пунктів Покуття. Львів: Світ,1990.142 с.
15. Бучко Д.Г. Ономастичні дослідження на Буковині // Повідомлення української ономастичної комісії. К., 1976, вип.15.
16. Бучко Д.Г., Редьква Я.П. Із спостережень над словотвором гідронімії Західного Поділля // Проблеми історії та культури української мови: Збірник наукових праць. Чернівці: Рута, 1995. С.127-133.
17. Бучко Д.Г. До питання про семантичну деривацію в ойконімії // Тези доповідей та повідомлень наукового семінару. Проблеми ономастичного словотвору. К., 1997. С.5-6.
18. Бучко Д.Г. Класифікація ойконімів України (словотвірно-мотиваційний аспект) // Наукові записки. Філологічні науки (мовознавство). - Вип.37. Кіровоград, 2001. С.10-13.
19. Бучко Д.Г. Найдавніші посесивні топоніми Буковини // До витоків назви краю Буковина (600 р. першої писемної згадки) Тези доповідей ІІ буковинської історико-краєзнавчої конференції. Чернівці, 2-3 жовтня 1992.
20. Великий В.Я. Семантика микротопонимов Буковины // Проблемы изучения семантики языка: Тезисы докладов на научной конференции, посвященной 50 летию Днепропетровского госуниверситета. Днепропетровск, 1968. Часть 1. С.86-87.
21. Великий В.Я. Славяно-молдавские взаимосвязи в гидронимии Новоселицкого района Черновицкой области // Восточнославянско-восточнороманские языковые, литературные и фольклорные связи: Тезисы докладов и сообщений межвузовской научной конференции 11-16 октября 1966 г. Черновцы, 1966. С.5-6.
22. Вербич С.О. Дериваційна модель «топонім-гідронім» у назвах річок Львівщини // Тези доповідей та повідомлень наукового семінару «Проблеми ономастичного словотвору». Київ,1997. С.10-13.
23. Вербич С.О. Гідронімія басейну верхнього Дністра // Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1999 16 с.
24. Возний Т.М. Спостереження над складеними топонімами Миколаївщини // Питання ономастики Південної України. - К.: Наук. думка,1974. - С.72-77.
25. Географія Чернівецької області: Навчальний посібник / За ред. Я.І.Жупанського. - Чернівці,1993.
26. Географічна енциклопедія України. - К.: Українська енциклопедія імені М.П.Бажана, 1993. - Т.3.
27. Гідронімія Нижнього Подністров’я // За ред. проф. Ю.О.Карпенка. К. - Одеса: Вища школа, 1981. 111с.
28. Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв’язках К.: Наук. думка, 1981. 263 с.
29. Горбачук В.Т. Гідронімія Вінничини // Повідомлення української ономастичної комісії. вип. 10. К.: Наук. думка, 1974. С.21-32.
30. Горпинич В.О. Сучасні словотворчі тенденції в розвитку мікрогідронімії Сумщини // Питання гідроніміки. - К.: Наукова думка,1972. - С. 99-104.
31. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.,1977.
32. Горпинич В.О. Теоретичні питання відтопонімного словотвору східнослов’янських мов. К., 1973.
33. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. - Івано Франківськ: Плай, 1995. 208 с.
34. Грінченко Б.Д. Словарь української мови: В 4-х т.- К.: Вид-во АН УРСР, 1958-1959. Т.4.
35. Грінченко Б.Д. Словарь української мови: В 4-х т. - К.: Наукова думка, 1996-1997. Т.1-3.
36. Громко Т.В. Географічні терміни як твірні основи мікротопонімів // Ономастика східних слов’ян: Тези доповідей наукового семінару. К., 1996. - С. 20-21.
37. Громко Т.В. Семантичні особливості народної географічної термінології Центральної України (на матеріалі Кіровоградщини). Кіровоград, 2000.-106 с.
38. Громко Т.В., Лучик В.В., Поляруш Т.І. Словник народних географічних термінів Кіровоградщини, - К. - Кіровоград, 1999. - 224 с.
39. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІУ-ХУ ст. К., 1958.
40. Гумецька Л.Л. Топоніміка в українській актовій мові ХІУ ХУ ст. (Лексико-семантичні типи і словотворча будова // Мовознавство. Т.14. К.: Вид-во АН УРСР, 1957. С.10-22. й актовій мові ХІУ- ХУ ст. (Лексико-семантичні типи
41. Гусева Л.Г. Географические термины, обозначающие болото и его части, в апеллятивной лексике и топонимике Каргопольского края // Вопросы топономастики. 1972. №6. С.122130.
42. Гуцульські говірки: Короткий словник.Львів, 1997. 230 с.
43. Даль В.И. Толковый словарь живого великоруского языка. М.: ГИС, 1955. - Т1-4.
44. Данилюк О.К. Словник народних географічних термінів Волині. - Луцьк: Надстир»я 1997. -103 с.
45. Демчук М.О. Слов’янські особові власні імена в побуті українців ХІV-ХVІІ ст. К.: Наук. думка, 1988. 170 с.
46. Дем’ян Г.В., Мацієвський О.М. Із мікротопоніміки Наддністрянського Поділля // Архів Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Звіт про роботу комплексної експедиції зони затоплення Дністровської ГЕС 8-20 липня 1978 р. Львів, 1980. С.245-301 (машинопис).
47. Дзендзелівський Й.О. Українські народні назви гідрорельєфу: відгалуження річки, рукави річки, затоки // Дослідження лексики і фразеології говорів Українських Карпат. Ужгород, 1982. С. 3-53.
48. Дзендзелівський Й.О. Із спостережень над українською гідрографічною номенклатурою // Матеріали ІІІ республіканської ономастичної (гідронімічної) конференції. К., 1965.­
49. Етимологічний словник української мови: в 7-ми т. / Гол.ред. О.С. Мельничук. К.: Наук. думка, 1982-1989. т.1-3.
50. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. За