Гладій Ірина Йосипівна. Міжнародна регіоналізація світової економіки: теоретичні моделі міжнародних регіонів Європи

brief description

Гладій Ірина Йосипівна. Міжнародна регіоналізація світової економіки: теоретичні моделі міжнародних регіонів Європи : Дис... д-ра наук: 08.05.01 2007

Гладій І.Й. Міжнародна регіоналізація світової економіки: теоретичні моделі міжнародних регіонів Європи. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.05.01 світове господарство і міжнародні економічні відносини. Тернопільський національний економічний університет. Тернопіль, 2006.
Дисертаційне дослідження присвячене розробці теоретичних основ міжнародної регіональної економіки як окремої сфери наукових і прикладних досліджень. Зокрема, сформульовано ряд базових понять, теоретичні моделі та концепції, визначено основні принципи архітектоніки міжнародних регіональних систем. Проведено систематизацію та виокремлення властивостей просторових систем світового ринку, виконано ідентифікацію та розроблено методику оцінки стадій просторового розвитку регіональних ринків на основі методів нелінійної динаміки. Прикладна частина роботи включає визначення новітніх тенденцій міжнародної регіоналізації світового та європейського ринку, зокрема, конфігурації розвитку сучасних регіональних торгових угод, фрагментації європейського ринку. Для України вдосконалено моделі просторового розвитку транснаціональних ринків і міжнародних регіонів залежно від рівня розвитку співробітництва, виявлених мотиваційних механізмів і сформованих переваг.

Проведене у дисертації теоретичне узагальнення концептуальних підходів, наукових гіпотез і сучасних теорій процесу міжнародної регіоналізації світової економіки, а також комплексний емпіричний аналіз основних тенденцій та особливостей розвитку регіональних систем світового ринку послужили висхідною базою для вирішення важливої й актуальної науково-теоретичної проблеми систематизації та розвитку теоретико-методологічних основ міжнародної регіональної економіки і на цій основі розробки ряду теоретичних моделей міжнародних регіонів для країн Європи.
Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дисертації полягають у наступному:

Дослідження економічної природи та механізмів міжнародної регіоналізації в умовах глобалізованого середовища виявило низку особливостей, які свідчать про принципово новий етап у розвитку цього процесу. Регіоналізм початку ХХІ ст. на перший план висуває переваги міжнародного співробітництва регіональних систем в умовах великого” (глобального) і динамічного простору. За таких умов тенденція до розмивання економічної потужності національних економік розвивається досить стрімко. Вона проявляється у трьох напрямках: зверху під впливом наднаціональних організацій; із сторони завдяки появі могутніх транснаціональних сил; і знизу під впливом зовнішньоекономічної активності національних регіонів. Відповідно, сучасна логіка геоекономічного суперництва перейшла від пріоритету інтересів окремих країн або їхніх об’єднань (національна парадигма розвитку) до визначального впливу міжнародних регіональних систем на глобальне середовище і його суб’єктів (регіональна парадигма розвитку). Все це спричиняє зміну економічних і політичних механізмів розвитку світової економіки. Фундаментального значення набувають ознаки рівня глобалізованості економічного простору та інтегрованості економічних механізмів. Відбувається видозміна взаємозв’язку між логікою ринку і політичною силою. Формуються нові умови для відкритого регіоналізму” наднаціонального рівня, який ґрунтується на принципах взаємодоповнюючого і стимулюючого розвитку регіональних ринків.
Виокремлюється специфіка сучасного етапу розвитку глобалізаційного процесу, яка зумовлює необхідність дослідження наднаціональних систем нового типу міжнародних регіонів. Масштабність цього процесу підтверджується реальними фактами і статистикою світової економіки. Тому виникає необхідність виділення окремого напрямку теоретичних і прикладних досліджень у міжнародній економіці міжнародної регіональної економіки, якій притаманні специфічний об’єкт міжнародні регіони, предмет система відносин між регіональними системами різного рівня світогосподарської системи в процесі встановлення регіональної ідентичності (простору). Враховуючи специфіку об’єкта та предмету, найприйнятнішим методом проведення емпіричних досліджень є використання моделей просторового розвитку великих систем”. Як інструменти використовуються елементи нелінійної динаміки (атрактори і фрактали) та регресійний аналіз.
Оптимальним каркасом для проведення економічних досліджень є використання чотирирівневої економічної моделі, рівні якої перетинаються площиною регіонального простору. Пересічна площина регіональний простір” крива площина, яка періодично змінює свою конфігурацію. Таким чином в роботі було вирішене питання розробки теоретичної моделі, що відображає специфіку регіональної парадигми світової економіки і ринку, зокрема. В рамках такої регіональної парадигми сучасна світова економіка це матриця, утворена регіональними просторами, що взаємодіють між собою в межах функціональних площин (торгової, фінансової, виробничої, інформаційної). Концептуального значення для розвитку систем такого типу набувають механізми самоорганізації. Вони визначають можливості отримання додаткових відносних, конкурентних переваг і вигод від міжнародного співробітництва в межах глобалізованого простору, де управлінські впливи на діяльність первинних суб’єктів економічної діяльності мають опосередкований і часто обмежений характер.
Специфічною ознакою процесу міжнародної регіоналізації є поглиблення взаємозалежності національних економік на фоні економічного федералізму ринків. Тому міжнародні регіональні системи, зазвичай, є результатом виокремлення країнами або акторами ринку частини глобального економічного простору і утворення ринку. Виявлені новітні тенденції регіоналізації світового ринку свідчать про: а) зростання частки найдинамічніших країн, що розвиваються, і порушення монополії інтересів розвинутих держав на світовому ринку; б) використання торгових блоків для лобіювання економічних і політичних інтересів на світовому ринку як розвинутими країнами, так і країнами, що розвиваються; в) збільшення кількості й активності міжрегіональних блоків, що розширює можливості нової ніші міжконтинентального ринку; г) використання РТУ для прискорення економічного розвитку і зниження розриву між рівнем розвитку країн у межах континентального економічного простору.
Міжнародна регіоналізація континентальних просторів відбувається одночасно у двох площинах: вертикальної й горизонтальної взаємодії. Протистояння формальної і неформальної регіоналізації (горизонтальна інтеграція локальних ринків), з одного боку, доповнюється поглибленням залежностей між регіональними системами різного рівня (вертикальна інтеграція регіонів) з іншого. Так, утворення спільного ринку країн ЄС змінило його просторову архітектуру: відбувся перехід від континентального ринку як сукупності національних ринків до інтегрованого міжнародного ринку, який об’єднав сукупністю горизонтальних зв’язків і мереж локальні ринки, утворені функціональними регіонами (типу кластерів, агломерацій, хабів або центрів росту). Подальше розгортання глобалізаційного процесу супроводжується двома протилежними тенденціями у розвитку економічного простору: з одного боку, формуються глобальні мережі у межах континентальних ринків, з іншого спостерігається локалізація економічної активності в межах певної території (функціонального регіону). Утворена різноманітність регіональних систем сприяє надзвичайно високому рівню мобільності композиції глобального простору (мозаїки” регіону). Це можна розглядати як перевагу і як серйозну проблему для управління. Таким чином, на прикладі економічного простору Європи автор узагальнює і пропонує для подальшого обговорення основні принципи просторової архітектоніки міжнародних регіонів.
Економічний простір Європи варто поділити на три частини: інтегрований (західноєвропейський); такий, що перебуває в стані формування (південно-східний) і такий, що перебуває в стані хаосу (східний). Економічний простір країн СНД, до якого належить Україна, характеризується такими особливостями: більшість країн орієнтовані на використання відкритого типу економіки, можливість використання конкурентних переваг від міжнародного співробітництва прямо залежить від інтересів і пріоритетів розвитку внутрішнього ринку і національної економіки, просте нарощування зовнішньоторгового обороту для вироблених товарів і послуг надалі матиме чітко виражений негативний вплив на економічний ріст країни, загальна орієнтація і специфічні характеристики просторового розвитку підтверджують важливість для виробництва фактора доходу (ВВП на душу населення). Враховуючи вищевикладене, автор приходить до висновку, що для країн СНД найперспективнішим є утворення двохсторонніх трансрегіональних груп для отримання переваг масштабу від об’єднаного ринку.

Автором вирішується проблема розробки концептуальної моделі співробітництва України в рамках міжнародних регіонів Європи. Найперспективнішою і найвигіднішою для України є модель політичної інтеграції країн Східної Європи, в якій вона виконуватиме функції регіонального центра активності (лідера). Державні механізми управління цим процесом мають враховувати особливості формування геоекономічного простору Європи, функціонування і перспективи розвитку міжнародних регіональних систем континенту, можливості формування відносних і конкурентних переваг у межах конкретних регіональних утворень країн Східної Європи. Відповідно, ефективність еволюційного розвитку взаємовідносин між країнами визначається можливостями державного втручання і корекції протікаючих процесів. Таким чином, дестабілізуючий імпульс з боку політичних акторів стає необхідною умовою розвитку в умовах хаотичного, несформованого простору (середовище на стадії видозміни чи трансформації). Враховуючи цю особливість, для України здійснена переоцінка політичних ініціатив уряду: вони виявляються необхідним і направляючим елементом формування міжнародних економічних відносин, у т.ч. торгівлі.
Міжнародні регіони мають передбачати трирівневу регіональну структуру: а) формування транснаціональних ринків на основі укладення міжурядових угод; б) організацію єврорегіонів як форми міжнародного співробітництва інституційних структур регіонального рівня; в) організацію невеликих територій, кластерів як форми організації суб’єктів підприємницької діяльності для досягнення конкретної економічної цілі розвитку. Просторові вектори охоплюють 4 напрямки: 1) північно-східний (прикордонні території та єврорегіони); 2) східний (прикордонні території, регіональні торгові угоди, міждержавні угоди про спільне використання глобальних мереж); 3) південний (міждержавні угоди про транснаціональне співробітництво); 4) західний (регіональні торгові угоди і міждержавні угоди про транснаціональне співробітництво).

Перспективи трансрегіонального співробітництва України повинні враховувати формування гармонізованого інституційно-правового й економічного середовища, орієнтацію на переважне використання відтворювально-інвестиційної моделі транскордонної взаємодії та інтенсифікацією взаємин на локальному рівні. Стрижнем розвитку таких територій має стати інноваційна діяльність, орієнтована на створення транснаціональних мереж на основі пріоритетів галузевого розвитку й активізацію потоків капіталу. Механізми підвищення економічної активності регіонів мають передбачати формування адекватних мотиваційних механізмів як на рівні національної, так і міжнародної економіки.
Таким чином, країни Європи постають перед необхідністю формування новітньої парадигми регіонального розвитку, пов’язаної з розвитком економічних і політичних систем глобального рівня міжнародних регіонів. Україна при цьому отримає ще один шанс стати глобальним актором світової економічної та політичної спільноти у випадку, якщо вона зможе виконати функції регіонального лідера та стабілізатора політичного простору і міжнародного центра економічної активності серед країн Східної Європи.