ГРАМЕМНА СТРУКТУРА КАТЕГОРІЇ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

brief description

Волинський державний університет імені Лесі Українки

На правах рукопису

Романюк Світлана Андріївна

УДК 811. 161. 2` 367.7

Грамемна структура категорії темпоральності

в сучасній українській мові

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобутя наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник

Мірченко Микола Васильович,
доктор філологічних наук, професор

Луцьк 2007

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень .....................................................................................4
Вступ..............................................................................................................................5

Розділ 1. Морфолого-синтаксичні грамеми темпоральності в українській мові
1.1. Грамемна структура категорії часу...... ..............................................................12
1.2. Розмежування та взаємодія грамем морфологічного і синтаксичного часу ........................................................................................................................................21
1.3. Грамема теперішнього часу .................................................................................24
1.4. Грамема минулого часу.........................................................................................34
1.5. Грамема майбутнього часу ....................................................................... ...41
Висновки до першого розділу ........................................................................ ....49

Розділ 2. Значеннєва диференціація грамем темпоральності семантико-синтаксичної природи
2.1. Темпоральність як функціонально-семантична категорія................................54
2.2. Роль сполучників і прийменників у формуванні темпоральних синтаксем......................................................................................................................68
2.3. Грамема означеної тривалості дії як підкатегорія темпоральності ................75
2.3.1. Означена часова дистрибутивність ...........................................................85
2.4. Грамема неозначеної одночасності ...................................................................87
2.4.1. Неозначена часова дистрибутивність ......................................................101
2.5. Грамема означеної попередності ......................................................................104
2.6. Грамема неозначеної попередності ..................................................................110
2.7. Грамема означеної наступності ................................................................ .116
2.8. Грамема неозначеної наступності ............................................................. 123
Висновки до другого розділу ......................................................................... .131

Розділ 3. Грамемна периферія категорії темпоральності
3.1. Моделювання структури загального відносного часу .......................... ...136
3.2. Прислівникова модель вираження відносного часу в реченні .......................143
3.3. Дієприслівникова модель загального відносного часу в реченні. .................148
Висновки до третього розділу ....................................................................... ..153

Висновки ..................................................................................................................156

Список літератури ...................................................................................................165

Використані джерела
Основні лексикографічні праці ....................................................................... .185
Художні та наукові тексти............................................................................... ..186

ВСТУП

У сучасній філологічній науці концепт часу інтерпретують у поняттях граматичного і художнього часу, а також у категорії темпоральності. Це явища, що перебувають у стосунках взаємного перетину, інтерпретуючи з того або того боку часову тривалість описуваних подій, станів, але мають власний потенціал засобів вираження і функціонування.
Мові властива темпоральна багатовекторність, тому вона може виражати всі часові сфери буття минуле, теперішнє, майбутнє. Час у мові (лінгвістичний) і час в об’єктивній дійсності корелюють за ознакою абсолютності / відносності. Перший позначає стосунок дії, стану до певних часових координат, не обмежуючись у своєму вираженні лише парадигмою дієслівного часу. Спеціалізованими засобами реалізації категорії часу в мові (в українській і в інших слов’янських) є форми дієслова, які узагальнюють її функціонування, проте не завжди адекватно і повно передають об’єктивний час перебігу дії. Часову тривалість дії, події передають у мові та мовленні й поза межами дієслівної системи. Для відображення часу дієслова нерозривні з лексичними показниками часу, семантикою часових прийменників, формами відмінків, особливими синтаксичними конструкціями, текстуальними умовами та інтонацією. Одиниці різних рівнів по-своєму пов’язані з реальністю: наприклад, лексика безпосередніше співвідносить часові відрізки з мовленнєвою ситуацією, аніж граматичні компоненти. Час у мові передає стосунок реального часу тривалості дій, позначуваних формально, до моменту мовлення про них. Темпоральні відношення є такими, що визначають стосунок мови до об’єктивної дійсності (реального часу). Проте семантика часових форм вичерпує співвідношення подій з об’єктивним часом, а містить у собі їхнє мовно-логічне усвідомлення.
Категорія темпоральності ґрунтується на лінгвістичних одиницях, які репрезентують функціонально-семантичну зовнішньо- та внутрішньо темпоральну систему, компонентами якої є морфологічна категорія часу дієслова, синтаксична категорія часу речення, категорії таксису і аспектуальності. Категорію часу традиційно визначають як таку, що слугує зовнішній локалізації ситуацій на часовій шкалі. Категорія виду характеризує внутрішній бік подій, ситуацій, визначаючи спосіб їхнього перебігу. Категорія темпоральності вирізняється тим, що її моделюють одиниці різних рівнів, які пов’язані між собою на основі загальної ідеї часу.
Дослідження статусу й структури категорії темпоральності в українській мові стосується актуальних проблем теоретичної граматики. Широке витлумачення часу інтегрує комплекс часових значень, а тому потребує чітко вираженої диференціації її складників. Специфічні особливості кожного з компонентів темпорального комплексу і різноманітні аспекти їхньої взаємодії мають бути проаналізовані в межах цілісної системи. Зазначений підхід до такого аналізу ґрунтується на положеннях сучасних функціонально-граматичних досліджень. Основні теоретичні засади функціонування часових форм і конструкцій у граматичній системі російської мови викладені в працях О.В.Бондарка [26-32], В.В.Виноградова [44], М.В.Всеволодової [55-58], Т.Дешерієвої [73-74], Г.О.Золотової [87-91], О.В.Ісаченка [93-95], О.М.Пєшковського [160], М.С.Поспєлова [163], З.Я.Тураєвої [192], Н.Ю.Шведової [209-211] та ін. В україністиці різні аспекти цієї проблеми досліджено в теоретичних студіях О.І.Бондаря [22-25], І.Р.Вихованця [46-52], Т.М.Голосової [61-64], К.Г.Городенської [51, 65-67], А.П.Загнітка [83-86] З.І.Іваненко [96], І.К.Кучеренка [121-123], О.С.Мельничука [138-139], М.В.Мірченка [141-145], В.М.Русанівського [173], С.О.Соколової [180-181] та ін. Зокрема, О.І.Бондар побудував систему і структуру функціонально-семантичного поля темпоральності в українській мові, визначивши його ядерні та периферійні одиниці [24; 25], Т.М.Голосова проаналізувала категорію часу в художньому тексті [62-64], З.І.Іваненко присвятила свої праці вивченню прийменникових конструкцій (зворотів) зі значенням часу, звернувши також увагу на їхню синоніміку, умови вживання, взаємозв’язки та продуктивність у різних жанрах української мови [96; 97]. Функціонування конструкцій зі значенням часу, були об’єктом вивчення деяких дисертаційних праць: Р.А.Куцова простежила відтворення темпоральності прийменниковими конструкціями [125], І.В.Піддубська дослідила модальну і темпоральну транспозицію дієслівних форм [161], М.А.Потаєнко з’ясував проблему вираження категорії часу в лексико-семантичній системі мови [164], М.В.Цегельська створила структурну типологію одиниць семантичного поля часу в українській мові [203].
Для початку ХХІ ст. характерне розгортання досліджень з категорійної граматики української мови. Категорійний підхід спричинив проблему структурування категорій різних рівнів мови, уведення поняття грамеми як мінімальної, далі не членованої категорійної одиниці, що безпосередньо підпорядковується категорії або під категорії [144, с.67]. Однією з перших спроб дослідити грамемний склад семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних та комунікативних категорій речення стала монографія М.В.Мірченка Структура синтаксичних категорій” (Луцьк: РВВ Вежа”, 2001).
Проте відзначені напрацювання лінгвістів не дають повного і цілісного уявлення про грамемну структуру категорії темпоральності в українській мові та про систему різнорангових засобів її вираження, що засвідчує потребу систематизації усіх складників цієї категорії. Не розв’язаними залишаються питання морфолого-синтаксичних грамем у структурі категорії темпоральності, структурованості семантико-синтаксичних грамем, з’ясування специфіки одиниць на позначення різних часових значень та внутрішньограмемної взаємодії, що й зумовило актуальність теми дисертаційної роботи.
Пропоноване дослідження є спробою комплексного аналізу засобів відтворення категорії темпоральності в українській мові на засадах грамемного підходу до їхньої систематизації. Суть грамемного підходу до встановлення структури категорії темпоральності полягає у вирізненні двох основних типів її складників морфолого-синтаксичних й семантико-синтаксичних грамем.
У дисертації важливим постає аспект розмежування грамем категорії темпоральності, а також аналіз їхньої подвійної природи у вираженні загальної їдеї часу, детальний опис компонентів цієї системи. Дослідження системи грамем категорії темпоральності є актуальним завданням також і тому, що на матеріалі української мови комплексного аналізу функціонування семантико-синтаксичних грамем взагалі не проводили. Потреба такого опису зумовлена попереднім вивченням різних засобів вираження часових відношень в українській мові грамем граматичної категорії часу, функціонально-семантичного поля темпоральності, категорій таксису та аспектуальності, які по-різному передають основну ідею семантику часу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця безпосередньо пов’язана з темою „Граматичні одиниці та категорії української мови”, яку опрацьовують на кафедрі української мови та видавничої справи Волинського державного університету імені Лесі Українки, де виконано дисертацію. У ширшому плані ця праця ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, випрацьованих у відділі граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.
Мета дослідження теоретично обґрунтувати грамемний склад категорії темпоральності, зреалізувати його морфолого-синтаксичними та семантико-синтаксичними грамемами. Відповідно до мети поставлено завдання:
1)з’ясувати категорійний статус темпоральності як мисленнєвої (логіко-філософської, поняттєвої) категорії, що виводить процес осмислення часових відношень на рівень їхньої мовленнєвої організації, детермінуючи як зв’язок мови і мислення, так і взаємозалежність мови і мислення;
2)подати грамемну морфологічну структуру часу; показати її взаємодію із синтаксичною категорією часу речення;
3)обґрунтувати статус таксису категорійної величини, базової для моделювання вторинних темпоральних синтаксем;
4)виявити особливості функціональної спеціалізації темпоральності як семантико-синтаксичної категорії речення;
5)розмежувати грамеми морфолого-синтаксичної та семантико-синтаксичної категорії темпоральності;
6)визначити часові значення; диференціювати їх щодо часової осі на попередні, наступні та одночасні відповідно до моменту мовлення.
Об’єктом дослідження є дієслівні часові форми та безприйменникові й прийменниково-іменникові форми як виразники морфолого-синтаксичних та семантико-синтаксичних грамем у сучасній українській мові.
Предметом дослідження є грамемна структура категорії темпоральності у сучасній українській мові.
Методи дослідження. Характер досліджуваного об’єкта зумовив використання таких лінгвістичних методів і методик: трансформаційний аналіз використано для перетворення складнопідрядних речень часу в прості ускладнені реченння часу та простеження зв’язку між ними, для з’ясування їхньої ролі в реалізації вторинних предикатних синтаксем. Методом моделювання побудовано грамемну систему категорії темпоральності. За допомогою компонентного аналізу розрізнено значення темпоральних груп, подано його вичерпне тлумачення. Викоритсання описового методу в роботі дало змогу вивчити та систематизувати структурні одиниці категорії темпоральності, репрезентовані в ускладнених реченнях, а також дослідити особливості та критерії їхнього виділення.
Основним джерелом фактичного матеріалу дослідження слугували синтаксичні контсрукції з часовим значенням, дібрані з текстів художнього, публіцистичного, наукового та офіційно-ділового стилів сучасної української літературної мови, доповнені матеріалами Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України. Створена картотека налічує близько 6400 одиниць.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві запропоновано грамемний підхід до встановлення структури категорії темпоральності, комплексно проаналізовано її грамемний склад, розмежовано два типи грамем морфолого-синтаксичні й семантико-синтаксичні, указано на особливості їхнього функціонування у формально-синтаксичній та семантико-синтаксичній структурі речення, установлено ієрархію семантико-синтаксичних грамем, їхні значеннєві варіанти та форми вираження, окреслено грамемну периферію категорії темпоральності, визначено ускладнені темпоральні конструкції загального відносного часу.
Теоретичне значення виконаного дослідження полягає в тому, що в ньому подано нову грамемну структуру категорії темпоральності в українській мові, що має важливе значення для з’ясування деяких теоретичних питань категорійного синтаксису.
Розмежування морфолого-синтаксичної й семантико-синтаксичної грамем сприяло виявленню специфіки грамеми як складника не тільки граматичної, а й функціонально-семантичної категорії темпоральності, що уможливило систематизацію та чітку диференціацію різних часових відношень у вираженні спільної семантики часу.
Запропонований у дисертації грамемний підхід до вивчення темпоральних відношень може слугувати теоретичною базою для подальших досліджень інших типі відношень в українській мові.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані в практиці викладання морфології та синтаксису української мови, теоретичних курсів та спецкурсів із теорії граматичних категорій, у написанні підручників та посібників з категорійного й функціонального синтаксису, для створення синтетичних праць з категорійної граматики, для укладання нормативних словників та довідкових видань.
Апробація роботи. Основні положення дисертації та результати дослідження повідомлено на науково-практичних конференціях (Луцьк, 2001-2003), на Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької (Київ, 2003), Міжнародній конференції «А.Кримський у контексті української і світової культури» (Луцьк, 2006). Висновки роботи обговорено на засіданнях кафедри української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки й на засіданні відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.
Публікації. Результати виконаного дослідження викладено в 6 статтях, які надруковані в збірниках наукових праць, затверджених ВАК України як фахові видання.

Структура й обсяг роботи. Дисертація (повний обсяг 198 с.) складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаної літератури (233 позиції).

bibliography

ВИСНОВКИ

У мові наявна впорядкована система морфологічних, лексичних і синтаксичних засобів вираження часу і часових відношень. У граматичних категоріях відображені категорії мислення (поняттєві категорії), до яких належить і час. Ми спираємося на положення про те, що граматичний час співвідносний із часом реальним, оскільки поняттєві категорії, які набувають у мові своєї синтаксичної чи морфологічної форми, стають граматичними поняттями.
Темпоральність визначаємо як функціонально-семантичну категорію, оскільки у реченні-дериваті з’являється нова синтаксична функція в межах того ж лексичного значення (заданого у первинному складнопідрядному реченні), а також спостерігаємо набуття певною частиною мови вторинної ролі у похідному реченні за збереження її лексичної функції. Категорія темпоральності об’єднує грамеми морфолого-синтаксичної та семантико-синтаксичної природи. Розрізнення морфолого-синтаксичних і семантико-синтаксичних грамем дає змогу виявити специфіку статусу грамеми як складника не тільки граматичної категорії часу, але й функціонально-семантичної категорії темпоральності, що сприяє систематизації й чіткій диференціації різних часових відношень у вираженні спільної семантики часу. Семантико-синтаксичний склад категорії темпоральності постає у грамемах одночасності, попередності й наступності. Базовою структурою для цих грамем є складнопідрядне речення, що визначає первинну темпоральну семантику. Перетворені в згорнені реченнєві структури формально просте, але семантично ускладнене або формально та семантично ускладнене просте речення, реалізують обставинне значення часу. Виразниками темпоральних семантико-синтаксичних відношень у складному реченні є сполучники або сполучні слова, у простому ускладненому прийменники.
Вираження часової семантики постає у безприйменникових та прийменниково-відмінкових конструкціях (формальний грамемний склад категорії темпоральності), у структурі загального відносного часу, формальним показником якої найчастіше стають прислівники і дієприслівники. Засоби відтворення загального відносного часу перебувають на периферії категорії темпоральності. Структура часу побудована на основі протиставлених форм і на віднесеності дій як одночасних, попередніх і наступних щодо моменту мовлення. Функціональна взаємодія відмінка та прийменника в структурі похідного речення представляє часово-наслідкові синтаксеми. За нашими спостереженнями, відмінкові і прийменниково-відмінкові форми на позначення часової тривалості вживані порівняно однаково, хоча безприйменникові відмінкові форми у своєму функціонуванні й виявляють певні обмеження.
Запропонована нами диференціація морфолого-синтаксичних та семантико-синтаксичних грамем допомогла з’ясувати ієрархію грамем категорії темпоральності, показати їхні значеннєві варіанти й форми вираження, показати їхнє функціональне навантаження у системі засобів вираженння часових відношень в українській мові. Розмежування різновидів функцій на позначення часу, опис їхніх значеннєвих варіантів і форм вираження та системних зв’язків, а також детальний опис компонентів цієї системи дозволили показати подвійну природу грамем категорії темпоральності у вираженні загальної ідеї часу.
Час категорія дієслова, яка є відображенням об’єктивного часу і слугує для темпоральної локалізації дії, стану, події. Ця локалізація є дейктичною, тобто співвіднесеною прямо чи опосередковано з реальним чи уявним часом. Основою категорії часу є морфологічний час, виражений дієслівними формами, у яких його значення максимально узагальнено і абстраговано, у реченні ці форми вступають у взаємодію з іншими засобами вираження часових значень. Дієслово із власними значеннями часу в реченні входить у систему засобів формування синтаксичного часу і виступає разом із ними в єдиній системі вираження загальної віднесеності дії до певного часового орієнтира. Часова парадигма дієслова у прямому значенні визначає дію безпосередньо щодо моменту мовлення як одночасну (теперішній час), попередню (минулий), наступну (майбутній). Речення реалізує значення теперішнього, минулого і майбутнього часу (часова означеність), а також часову неозначеність, граматично віднесену в невизначений часовий план можливості, спонукальності, бажаності, умови. Своєю грамемною структурою синтаксична категорія часу визначає характер категорійних функцій, показує особливу міжграмемну взаємодію категорійних значень і входить як складник до категорії предикативності, яку моделюють ще грамеми модальності та персональності.
Категорійне значення теперішнього часу полягає у вираженні процесуальної ознаки, перебіг якої збігається з моментом мовлення. Пряме вживання форм теперішнього часу реалізоване тоді, коли індикатив виконує свої функції як складник категорії предикативності (модальність, час, особа), що актуалізує зміст висловлювання щодо моменту мовлення. Теперішній актуальний час позначає реальний збіг виконання дії з моментом мовлення про неї. Теперішній неактуальний передає значення, які не мають часових обмежень. Оскільки у системі форм українського дієслова відсутнє спеціальне позначення ближнього/віддаленого часу, віднесеність дії до теперішнього актуального/неактуального диференційована лексичними конкретизаторами. Лексичні засоби наділені функцією деталізації і конкретизації часу перебігу дії, розподіляючи семантичне навантаження для уточненої (актуальної) моделі часової тривалості дії. Дієслівні форми теперішнього часу в певних контекстах передають вторинні значення, позначаючи теперішньо-майбутній час, або минулі дії і стани, що відбувалися до моменту мовлення. Теперішньо-минулий час передають форми теперішнього часу в поєднанні з часовими актуалізаторами, які переводять ці форми у план минулого, натомість форма теперішньо-майбутнього часу семантично подвійна реалізованим стає то значення майбутнього, то теперішнього, залежно від контекстуальних умов.
Прямим значенням грамеми минулого часу є вказівка на перебіг дії або стану до моменту мовлення про неї чи завершення у певний момент. Минулий час позначає процесну ознаку, що передує моменту мовлення. Його характерною особливістю є найобмеженіший транспозиційний потенціал серед морфолого-синтаксичних грамем, оскільки його підграмема НВ виражає тільки власну часову семантику, а підграмема ДВ іноді значення майбутнього часу ДВ або теперішнього часу.
Майбутній час постає грамемою граматичної категорії часу дієслова, значенням якої є віднесення дії або стану до часу, який настає після моменту мовлення. Основним значенням грамеми майбутнього часу є позначення процесних ознак, які реалізуються як дії або стани після моменту мовлення. Вона є залежнішою від контекстних умов, аніж грамеми теперішнього і минулого. Основне значення форм майбутнього часу акумульоване у вираженні процесуальних ознак, реалізованих як дії або стани після моменту мовлення. Вторинні значення властиві формам майбутнього часу, утворених від дієслів ДВ і вживаних для позначення регулярно повторюваних, типових процесів. За особливих синтаксичних умов вони можуть виражати значення теперішнього часу і переноситись у план минулого.
У дослідженні обґрунтована основна характеристика категорії таксису, яка постає базовою структурою для темпоральних синтаксем. Таксис позначає часове відношення між діями (у широкому значенні, враховуючи будь-які значення предикатів) у межах єдиного періоду часу, що охоплює значення усіх компонентів поліпредикативного комплексу (співвідношення основної і вторинної предикації в конструкціях із дієприслівниками; різні типи поліпредикації у складних реченнях і реченнях із однорідними присудками). Для таксису характерна впорядкованість реального значення часу у парадигмі „раніше пізніше одночасно”. Для її наявності необхідна мінімальна взаємодія часових значень це відношення часових значень між основними предикатами складних речень чи неелементарних простих речень з однорідними присудками, її також створює вторинний предикат-дієприслівник, або дієприкметник, взаємодіючи на лексико-морфологічному рівні з основним предикатом. Таксис засвідчує співвідношення цих дій, подій, процесів, позначуваних у реченні, в часі відносно один одного.
Семантико-синтаксична категорія предикатності виступає у ролі синкретичного показника семантико-синтаксичних відношень між компонентами складного і похідного від нього семантично неелементарного речення. Підпорядкована предикатності категорія темпоральності виражає часові відношення між ситуаціями у реченні-дериваті це семантико-синтаксичні відношення між синтаксемами. У дослідженні показана трансформація складнопідрядних речень часу у прості семантично ускладнені речення, в яких функціонують грамеми одночасності, попередності й наступності.
Відповідність між підрядними реченнями часу і грамемами часу реалізована в структурі простого неелементарного речення. Розглянуті конструкції моделюють семантико-синтаксичні відношення вторинного характеру, оскільки передають ту часову віднесеність дії, яка задана у первинному варіанті складному реченні. На семантику одночасності вказують підрядні сполучники коли, як, у той час як у вихідних для вторинної темпоральної синтаксеми складнопідрядних реченнях часу, на семантику попередності підрядні сполучники доки, поки, перед тим як, до того як, перш ніж, семантику наступності передає підрядний сполучник після того як.
Грамема одночасності передає одночасність двох і більше дій, станів явищ тощо. Дефініцією темпоративів із семантикою означеної тривалості дії виступає відрізок часу, повністю охоплений одночасним із ним явищем, дією, подією. Грамема означеної тривалості дії представлена сполуками родового і знахідного відмінків із компонентами весь, цілий, конструкціями протягом + род. в., упродовж + род. в.; знах. в. + порядкові числівники; більше, менше + род. в.; на + знах. в.; за + знах. в.; через + знах. в. Родовий, знахідний та орудний відмінки формують конструкції, які відтворюють значення дії в часі, що заповнюює повною мірою початкову та кінцеву межі інтервалу, в якому відбувається описуване явище, дія; позначають момент певної тривалості дії або час, повністю співвідносний із моментом мовлення. Означену дистрибутивність дії (повторюваність дії у визначеному часовому плані) утворюють форми по + місц. в.; орудн. в. безприйменниковий у множині; з + орудн. в. +обов’язковий елемент кожний; а також на + знах. в.; за + знах. в. для відображення дистрибутивної завершеної дії.
Грамема неозначеної одночасності виражає неозначену тривалість часового проміжку, частково заповненого дією; вона модельована темпоральними формулами в + знах. в.; в + місц. в.; у ході (у процесі) + род. в.; на + знах.в.; на + місц. в.; з + орудн. в.; одночасно з + орудн. в.; за + род. в.; за + орудн. в.; під + знах. в.; під час + род. в.; при + місц. в.; серед (посеред) + род. в.; наприкінці + род. в.; о (об) + місц. в., а також безприйменниковими формами родового, знахідного та орудного відмінків. Підграмему неозначеної часової дистрибутивності формують конструкції рік у рік, день за днем, час від часу, а також родовий і знахідний безприйменникові відмінки, форми на + знах.в., по + місц. в.
Конструкції часової попередності та наступності позначають етапність дії щодо часової осі і характерні бінарною опозицією щодо означеної / неозначеної тривалості дії, а поза межами такого протиставлення, між двома часовими моментами, знаходиться загальний відносний час. Грамема попередності виражає часове передування подій, явищ, станів. Означену часову попередність кваліфікуємо як часовий відрізок або момент, що виступає кінцевою межею часу, повністю охопленого дією. Грамема означеної попередності дії виражена формулами до + род. в., по + знах. в. Для вираження часу, повністю охопленого дією, основним для поширюваної частини конструкції є значення тривалості дії, її протяжності.
Неозначену часову попередність визначаємо як часовий відрізок, що є кінцевою межею часу, неповністю охопленого дією. У таких конструкціях наближеність моменту дії до прямого часу не маркується, її передають конструкції до + род. в., перед + орудн. в., напередодні + род. в., проти + род. в., під + знах. в., над + знах. в., раніше (раніше від) + род. в., розрізнювані відтінками значення попередності: до + род. в. указує на найширше і недиференційоване передування в часі; перед + орудн. в. передає ближче, порівняно з попереднім, передування; напередодні + род. в. позначає один із моментів за день до описуваного проміжку часу.
Грамема часової наступності виражає початок тривалості якоїсь дії після іншої дії, явища. Основною семантикою конструкції, яка передає значення часу, повністю зайнятого дією, є відтворення початкової зовнішньої межі дії, яка повністю охоплює наступний у перебігові відрізок часу. Грамема означеної наступності утворювана формами родового відмінка з прийменниками з, від, починаючи з (від). Прийменники від, з вносять вторинні значення поза межами часового орієнтира (значення означеної тривалості) і позначають водночас початок періоду всередині його, а також підкреслюють домінуючу семантику початкової часової межі.
У конструкціях із семою невизначено-віддаленого моменту дії не встановлено, чітко не окреслено часову відстань між діями. Грамема неозначеної часової наступності позначувана сполуками після + род. в., по + місц. в., за + орудн. в., слідом за (услід за) + орудн. в., через + знах.в., які розрізнювані семантичними відтінками наростання ознаки, тобто посилення безпосередньої часової наступності (за + знах. в., за + орудн.в., слідом за + орудн. в.); загального відношення наступності щодо часового орієнтира (після + род. в., по + місц. в., пізніше + род. в.); точного відрізку часу, що виокремлює наступну в часовому плані подію (через + знах. в.).
Особливістю загального відносного часу є розташування дії між двома часовими моментами попередності й наступності, його проміжне місце в системі засобів різночасності. Семантика проміжного часу відтворювана конструкціями між + орудн. в., від + род. в. + до + род. в., із + род. в. + до + род. в., із + род. в. + по + знах. в., починаючи від + род. в. + до + род. в. Темпоратив між + орудн. в. позначає момент дії проміжного часу (неозначена тривалість), а решта конструкцій локалізують значення початкової і кінцевої межі часового проміжку, заповненого дією (означена тривалість). Проміжну ланку між двома диференційованими підгрупами попередності і наступності моделюють форми біля + род. в., близько + род. в., коло + род. в., вказуючи на загальний план повідомлюваного і виражаючи часову приблизність. За нашими спостереженнями, форми загального відносного часу наділені особливою функцією ускладнених темпоральних синтаксем для передачі уточненої часової віднесеності ситуації (її крайніх точок) до осі часу.
У сучасній українській мові темпоральні прислівники, супроводжуючи предикат, виконують роль конкретизатора тривалості дії або процесуального стану в часових вимірах. Прислівникам властиві значення власне-одночасності (сьогодні, тепер), початкової часової межі (зроду, змолоду), кінцевої межі (досі, понині). Грамему одночасності виражають прислівники, які диференціюють значення власне-одночасності (вранці, восени), початкової часової межі (споконвіку, віднині) та кінцевої часової межі (довіку, дотепер). Прислівники вчора, позавчора, колись, давно, напередодні, торік виражають грамему часової попередності. Прислівники завтра, післязавтра, потім, пізніше, незабаром вживані у функції грамеми часової наступності.
Дієприслівники виражають дії чи стани, які супроводжують виконання основних дій, позначуваних дієслівними формами теперішнього, минулого або майбутнього часів. У реченні вони передають час опосередковано, через дію, яка відбувається паралельно із основною (відношення одночасності) або передує їй (різночасність). Позначаючи додаткові дії, які у часі свого перебігу передують основним, дієприслівники виражають послідовність подій. Значення часової віднесеності змінюється залежно від порядку слів у реченні: в препозиції щодо дієслова вони можуть називати дію попередню, а в постпозиції наступну.
Система функціонування морфолого-синтаксичних і семантико-синтаксичних грамем категорії темпоральності є певним відображенням загальної моделі часових відношень, що передають тривалість дії в часі. Часові відношенння у сучасній українській мові представлені розгалуженою системою значень, виражених великою кількістю конструкцій, компонентом яких є іменник з означенням і без у прийменниково-відмінковій та безприйменниковій формах, дієслівними формами часу, прислівниками і дієприслівниками. Інвентар мовних засобів, які беруть участь у моделюванні часової характеристики дії у мовленні, надзвичайно різноманітний, адже будь-яка ситуація існує і розгортається в часі, що послідовно реалізується семантикою часових форм. Вивчення семантичної та формальної структури темпоральних конструкцій дає підстави констатувати, що семантика часових форм не вичерпує співвідношення подій з об’єктивним часом, а передає їхнє мовно-логічне усвідомлення.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Августин Аврелий. О Граде Божием // Творения бл. Августина. Ч. 4. К., 1905. С. 22-24.
2. Авилова Н. С. Вид глагола и семантика глагольного слова. М.: Наука, 1976. 328 с.
3. Агафонова К. О конструкции „предлог с + генитив” // Исследования по семантике предлогов: Сб. статей. М.: Русские словари, 2000. С. 313-338.
4. Адмони В. Г. Основы теории грамматики. М. Л.: Наука, 1964. 105 с.
5. Алексеева О. В. Функциональный подход к изучению глагола // Русский язык в школе. 2002. № 5. С.10-15.
6. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 191 с.
7. Апполонова А. В. „Время” в мотивной системе лирики А.С.Пушкина 1820‑х годов // Филолог. науки. 2002. № 5. С. 22-33.
8. Апресян Ю. Д. Дейксис в лексике и грамматике и наивная модель мира // Семантика и грамматика. М., 1986. Вып. 28. С. 5-33.
9. Апресян Ю. Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании // Единицы разного уровня грамматического строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1986. С. 302-306.
10. Ардентов Б. П. Лекции по спецкурсу „Выражение времени в русском языке”. Кишенев: Штипнуа, 1975. 230 с.
11. Аристотель. Об истолковании. Категории // Соч.: В 4‑х т. М.: Наука, 1978. Т. 2. С. 91-602.
12. Аскин Я. Ф. Проблема времени: Ее философское истолкование. М.: Мысль, 1966. 200 с.
13. Бабушко С.Р. Категориальное пространство локативных и темпоральных наречий современного английского языка: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський державний лінгвістичний університет. Київ, 1998. 18 с.
14. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
15. Баринова И. В. Семантика английских предлогов, выражающих временные отношения (на материале предлогов during, through, throughout, in) // Исследования по семантике предлогов: Сб. ст. М.: Русские словари, 2000. С.353-373.
16. Безпояско О. К. Іменні граматичні категорії. К.: Наук. думка, 1991. 171с.
17. Белошапкова В. А. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
18. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с.
19. Білоус П.І. Образ часу в Києворуській літературній традиції // Вісник Київського слов’янського університету. 1999. Вип. 3. С. 106-122.
20. Біскуб І. П. Часові параметри ітеративного способу дії // Науковий вісник Волинського державного університету. 2002. № 5. С. 94-98.
21. Болдырев Н. Н. Когнитивная семантика (Курс лекций по английской филологии). Тамбов: Изд-во ТГУ, 2000. 124 с.
22. Бондар О. І. Лінгвістична категорія часу як відображення реального часу // Мовознавство. 1986. № 2. С. 41-45.
23. Бондар О. І. Морфологічні засоби вираження таксису // Мовознавство. 1991. № 2. С. 51-55.
24. Бондар О. І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові: Система засобів вираження / Одеський держ. ун-т ім. І.І.Мечникова — Одеса: Астропринт, 1996. — 192с.
25. Бондар О. І. Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній українській літературній мові: функціонально-ономасіологічний аспект: Автореф. дис д-ра філол. наук: 10.02.01. / НАН України, Ін-т української мови. К., 1998. 32с.
26. Бондарко А. В. Система глагольных времен в современном русском языке // Вопросы языкознания. 1962. № 3. С. 27-37.
27. Бондарко А.В. Граммема и морфологическая категория // Юби­лей­ная научно-ме­то­дическая конференция Северо-за­пад­ного зо­нального объединения ка­федр русского языка педагогиче­ских институтов. Программа и краткое со­дер­­жание докладов (27 янв. 1 февр. 1969 г.) / Отв. ред. А.Г.Руднев. Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1969. - С.2426.
28. Бондарко А. В. О функционально-семантических микрополях и граммемах в процессе речи // Русский язык за рубежом. 1969. № 12. С. 38-45.
29. Бондарко А. В. Принципы построения функциональной грамматики современных славянских языков // Грамматическое описание славянских языков: Сб. статей. М.: Наука, 1974. С. 23-31.
30. Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 255с.
31. Бондарко А. В. О грамматике функционально-семантического поля // Известия АН СССР. СЛЯ. 1984. № 6. С.495-510.
32. Бондарко А. В. Основы функциональной граматики: Языковая интерпретация времени. С.-Пет.: Изд-во С.- Пет. ун-та, 1999. 206с.
33. Бондарко А. В., Буланин Л.Л. Русский глагол. Л.: Просвещение, 1967. 192 с.
34. Бречко О. Б. Семантичне мікрополе дієслів на позначення часу // Науковий вісник Волинського державного університету. 2002. № 5. С. 110-114.
35. Булаховський Л. А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. С. 5-28.
36. Булыгина Т. В., Шмелев А. Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Школа „Языки русской культуры”, 1997. 574 с.
37. Ванников Ю. В. Опыт типологического анализа временных значений // Языковые универсалии и лингвистическая типология. М.: Наука, 1969. С. 201-213.
38. Василенко О. В. Функціонування прислівників часу сучасної англійської мови в текстах різних стилів: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський держ. лінгвіст. ун-т. К., 1998. 16с.
39. Веденькова М. С. Презенс и момент речи // Некоторые вопросы романо-германской филологии. Вып. 4. Челябинск, 1969. С. 24-28.
40. ВеденьковаМ.С.Временная дифференциация и временная детерминированость глагольного действия // Глагол в германских и романских языках. Днепропетровск, 1982. С. 46-57.
41. [ROMANYUK1][ROMANYUK2][ROMANYUK3]Вежбицкая А. Дело о поверхностном падеже // Новое в зарубежной лингвистике. 1985. Вып. 15. С. 303-342.
42. Вежбицкая А. Семантика грамматики. М., 1992. 31 с.
43. ВиноградовВ.В. Основные вопросы синтаксиса предложения (На материале русского языка) // История советского языкознания: Некоторые аспекты общей теории языка: Хрестоматия. М.: Высш. школа, 1981. 451 c.
44. ВиноградовВ.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове): Учебн. пособие для вузов/Отв. ред. Г. А. Золотова. 3-е изд., испр. М.: Высш. школа, 1986. 640 с.
45. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 133 с.
46. Вихованець І. Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1971. 120 с.
47. Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 286 с.
48. Вихованець І. Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 231 с.
49. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
50. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
51. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. Академічна граматика української мови / За ред. І.Вихованця. К.: Унів. вид-во „Пульсари”, 2004. 400 с.
52. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови: Навчальний посібник. К.: Рад. шк., 1982. 208 с.
53. Вінтонів М. О. Семантичні вияви предикатів стану в сучасній українській мові // Филологические исследования. Донецк: Изд-во „Юго-Восток”, 2000. С. 210-213.
54. ВолодинА.П., ХраковскийВ.С. Об основаниях выделения грамматических категорий (время и наклонение) // Проблемы лингвистической типологии и структуры языка: Сб. статей. Л.: Наука, 1977. С. 42-54.
55. Всеволодова М. В. Временные конструкции современного польского языка: Автореф. дис... канд. філол. наук / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. М., 1966. 18 с.
56. ВсеволодоваМ.В. Способы выражения временных отношений в современном русском языке. М.: Изд.-во МГУ, 1975. 282 с.
57. ВсеволодоваМ.В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса: Учебник. М.: Изд.-во МГУ, 2000. 502 с.
58. ВсеволодоваМ., Ким Те Чжин. К вопросу об употреблении форм настоящего времени глагола в русском языке (в зеркале других языков) // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. Донецьк: Дон ДУ, 2001. С. 16-26.
59. Галас А.С. Структурні і функціональні особливості періоду в українській літературній мові: Автореф. дис... канд. філол. наук / Ужгородський державний університет, 1997. 18 с.
60. ГарскаяЛ.В. Лексико-синтаксические характеристики темпоральных существительных (на материале английского и русского языков) // Исследования по лексикологии и фразеологии: Сб. трудов. М.: МГПИ, 1976. С. 209-242.
61. ГолосоваТ.М. Статус темпоральності як системно-мовної категорії // Філологічні студії. 2000. № 7. С. 47-52.
62. ГолосоваТ.М. Темпоральні особливості невласне прямої мови на рівні макроструктури художнього тексту // Гуманітарний вісник. Сер. іноз. філол. Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики. Черкаси, 2000. Число 4. С. 124-129.
63. ГолосоваТ.М. Отношения одновременности и последовательности в структуре художественного времени текста // Русский язык в школе. 2001. № 5. С. 62-65.
64. Голосова Т. М. Темпоральна структура художнього тексту: Автореф. дис докт. філол. наук: 10.02.02 / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 2002. 36 с.
65. ГороденськаК.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
66. Городенська К. Г. Онтологічні параметри граматичних категорій способу та часу // Мовознавство. 1997. № 1. С. 39-43.
67. ГороденськаК.Г, БезпояскоО.К., РусанівськийВ.М. Граматика української мови: Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 335 с.
68. Грамматика русского языка / Под ред. В.В.Виноградова. М.: Изд-во АН СССР, 1954. Ч. 1. 703 с.
69. Грамматика современного русского литературного языка / Под. ред. Н.Ю.Шведовой. М.: Наука, 1970. 767 с.
70. Грязнова В. М. Осмысление категории времени как способа существования человека носителем русского языка // Пушкинские чтения. Санкт-Петербург, 2002. С. 28-31.
71. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397с.
72.