Григор'єва Вікторія Василівна. Правовий режим судового рішення у господарському процесі

brief description

Григор'єва Вікторія Василівна. Правовий режим судового рішення у господарському процесі : Дис... канд. наук: 12.00.04 2009

Григор’єва В.В. Правовий режим судового рішення у господарському процесі Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 господарське право, господарсько-процесуальне право. Інститут економіко-правових досліджень Національної академії наук України, Донецьк, 2009.
Дисертацію присвячено дослідженню правового режиму рішення господарського суду України. У роботі досліджено та узагальнено історичний розвиток та становлення правового режиму судового рішення, надано його періодизацію. Запропоновано визначення правового режиму рішення як складного та комплексного поняття, проведено дослідження сутності рішення господарського суду та його ознак, визначено та систематизовано вимоги, що висуваються до рішення господарського суду. Обґрунтовано висновок про необхідність визнання прийняття рішення самостійною стадією господарського процесу, яка складається з наступних поступово-логічних дій суду. Уточнено поняття законної сили рішення господарського суду, у контексті чого розглянуто такі питання, як межі законної сили, формальна та матеріальна сторони та властивості законної сили. Запропоновано основні напрямки вдосконалення процесуального законодавства стосовно рішення господарського суду.

У дисертаційному досліджені узагальнено теоретичні розробки та проаналізовано діюче законодавство щодо правового режиму рішення господарського суду. Для вирішення поставлених завдань обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення прийняття господарським судом рішення та відповідного законодавства. На підставі проведеного дослідження сформульовано наступні висновки:
1. Запропоновано періодизацію історичного розвитку прийняття рішення судом на підставі становлення господарського судочинства на території України:
I період часи Київської Русі - відсутні поняття рішення суду та порядку його прийняття, оскільки суд був підпорядкований адміністрації, тобто становив її невід’ємну частину за фактичної відсутності процесуального законодавства;
II період ХІV - ХІХ ст. - набуття значущості рішення суду, формування вимог до нього, його виконання та порядку апеляційного оскарження, обумовлено створенням державних установ із розв'язання купецьких справ (магістрати), формуванням процесуального судочинства;
III період радянський, 1917 - 1991 роки - законодавче встановлення порядку прийняття рішення, визначення вимог до рішення державного арбітражу, пов’язаний зі створенням державного арбітражу;
IV період пострадянський, з 1991 року по теперішній час - формування процедури прийняття судового рішення, але відсутність норм, які детально регламентують прийняття рішення господарським судом, обумовлено реформуванням судової системи та господарського процесуального законодавства.
2. Обґрунтовано, що сутність судового рішення полягає у тому, що воно є найважливішим актом правосуддя, який містить державно-владне та індивідуально-конкретне розпорядження щодо застосування норм права до встановлених фактів і правовідносин; ухвалене у передбаченому законом процесуальному порядку іменем держави й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів суб’єктів господарювання та інтересів держави, сприяє формуванню й підтриманню правопорядку у галузі господарських (економічних) відносин та розвитку ринкового обігу, вирішує господарський (економічний) спір по суті.
Визначено, що рішення господарського суду являє собою складне явище, урегульоване нормами матеріального та процесуального права. Судове рішення це державно-владний акт із застосування права, якому притаманні наступні риси:
розв’язує конкретні спірні господарські відносини та містить індивідуальне розпорядження, адресоване конкретним особам, визнає міру їх можливої та належної поведінки;
викликає певні юридичні наслідки індивідуального характеру;
є зовнішнім формальним закріпленням результату правозастосування у кожній господарській справі;
повинно відповідати закріпленим у господарському процесуальному законодавстві вимогам;
є результатом державного примусу.
3. Доопрацьовано визначення судового рішення, а саме це процесуальний судовий документ, який ухвалюється господарським судом за результатами розгляду справи, у зазначеній господарським процесуальним законодавством формі та є зовнішнім формальним закріпленням результату правозастосування за кожною господарською справою.
За формою рішення господарського суду є документ під назвою «рішення», який ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, у яких повинні знайти відображення результати судового засідання та кінцеві висновки, зроблені судом.
4. Надано визначення правового режиму судового рішення у господарському процесі як законодавчо встановлені форма та зміст судового рішення, вимоги, які пред’являються до нього, процесуальний порядок прийняття рішення та набрання ним законної сили.
5. Запропоновано визначення таких вимог, як законність та обґрунтованість, які мають суттєве значення і порушення яких може бути підставами для скасування рішення, надано вимоги додаткового значення, зокрема, справедливість, аргументованість, оперативність, культура судового рішення, дотримання форми, які характеризують рішення як авторитетний акт судової влади.
6. Обґрунтовано, що прийняття судом рішення по суті спору є самостійною стадією господарського процесу, яка включає: процес оцінки доказів, застосування відповідних норм права (закону), викладення рішення у встановлених формі та змісті, оголошення рішення, набрання ним законної сили.
7. Запропоновано класифікація судових рішень, а саме: за видом провадження у господарському суді першої інстанції рішення поділяються на: прийняті у позовному порядку та прийняті зі справи про банкрутство; відповідно до функцій, які виконує рішення в судовому процесі - на загальні та додаткові; за способом вирішення господарського спору - на: проміжні, часткові, факультативні, альтернативні, умовні та заочні.
8. Запропоновано поняття законної сили як правової конструкції, що охоплює усі властивості, притаманні судовому рішенню як процесуальному документу та акту правосуддя, що свідчить про такий правовий стан рішення, коли воно стає максимально недоторканим та остаточним у результаті прояву усіх властивостей судового рішення.
Обґрунтовано визначення формальної і матеріальної сторін законної сили, з якими пов’язуються правові наслідки набрання рішенням законної сили.
Надано характеристику властивостей законної сили рішення господарського суду, що, взяті у сукупності, перетворюються у специфічну правову оболонку рішення, що засвідчує його новий правовий стан, а саме рішення стає максимально недоторканим та остаточним як у тому процесі, в якому воно постановлене, так і в будь-якому іншому.
9. Обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення Господарського процесуального кодексу, а саме: визначення поняття «нарадча кімната» та складання рішення судом у нарадчій кімнаті (ст. 82 ГПК України); вимог, які висуваються до рішення господарського суду, таких як законність та обґрунтованість (додаткові статті ГПК України); процедура прийняття додаткового рішення (ст. 88 ГПК України); надання господарським судом роз’яснень та виправлень рішень (ст. 89 ГПК); запровадження інституту заочного рішення шляхом доповнення окремої глави до ГПК, норми якої встановлювали б процедуру заочного судочинства і вимоги до змісту заочного рішення.
За результатами дисертаційного дослідження пропонується об’єднати у самостійний розділ Господарського процесуального кодексу статті з урахуванням їх вдосконалення, які встановлюють правові засади судового рішення у господарському процесі та порядок його прийняття.