Гринчук Володимир Григорович. Економічні проблеми реформування відносин власності в Україні в світлі зарубіжного досвіду

brief description

Гринчук Володимир Григорович. Економічні проблеми реформування відносин власності в Україні в світлі зарубіжного досвіду : Дис... канд. наук: 08.01.01 2002

Гринчук В. Г.Економічні проблеми реформування відносин власності в Україні в світлі зарубіжного досвіду. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 економічна теорія. Одеський державний економічний університет, Одеса, 2001.
Дисертацію присвячено проблемам реформування відносин власності в конкретно-історичних умовах ринкової трансформації України. В роботі обгрунтована необхідність гармонізації форм власності і виробництва в процесі приватизації державних підприємств, яка знаходить практичне здійснення в господарському житті найбільш розвинених країн світу. Доведено, що не існує необхідного зв'язку між ринком і приватною власністю на засоби виробництва. Встановлено, що потенціал ефективності державних підприємств далеко не вичерпаний, а їх ефективність може бути підвищена шляхом диференціації прав власності і господарювання та оптимізації інституційно-правової системи. Запропонована пріоритетна для українських умов форма приватизації закрито-відкрите акціонерне товариство і організація випуску в них внутрішніх акцій на фонд нагромадження як важіль підвищення рівня нагромадження капіталу.

У дисертації теоретично узагальнено і запропоновано нове вирішення наукової задачі, що виявляється у визначенні необхідності, сутності і особливостях реформування відносин власності в Україні.
Основні висновки, результати та рекомендації дослідження полягають у наступному:

Сучасні соціально-економічні процеси, які проходять у нашому суспільстві, потребують переосмислення деяких постулатів” суспільствознавства. Як доведено в дисертації, відносини власності, на відміну від домінуючих у вітчизняній літературі уявлень, не тільки не є ядром, основою виробничих відносин, але й взагалі не можуть бути віднесеними до останніх, бо вони являють собою юридичні, надбудовні відносини. Однак це не означає, що здійснювана в Україні приватизація позбавлена сенсу.

Її економічне значення, по великому рахунку, полягає у тому, щоб через гармонізацію форм власності і виробництва зняти протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами.
Показано, що спосіб виробництва детермінує відносини власності, а не навпаки, як інколи стверджують деякі автори.
Такий підхід дозволив констатувати, що економічне значення приватизації може полягати в тому, що державні підприємства трансформуються у власність тих, хто на них працює. Заперечення ж опонентів позбавлені наукових засад і , як показує досвід ефективного функціонування деяких підприємств (система кооперативів Мондрагона в Іспанії), спростовуються практикою.
Показано, що сучасна вітчизняна приватизація повторює ті самі помилки, які були допущені в процесі націоналізації у 1918 році, але з протилежним знаком. Високоусуспільнені підприємства, які мають загальнодержавне значення і можуть ефективно функціонувати лише як об'єкти державної власності, перетворюються в акціонерні, колективні, а то й приватні підприємства.
В роботі встановлено, що потенціал ефективності державних підприємств далеко не вичерпаний, а їх ефективність може бути значно підвищена шляхом диференціації прав власності і господарювання, а також організацією сучасного менеджменту. Причому необхідно подолати стереотип, згідно з яким ефективним господарем може бути лише власник засобів виробництва. Як свідчить практика, для ефективного господарювання зовсім не обов’язково мати право власності на засоби виробництва, а достатньо мати права розпорядження ними, продажу виробленої продукції і привласнення частки прибутку.
Доведено, що ринок і приватна власність на засоби виробництва не знаходяться в необхідному зв’язку. В ринковій економіці можуть ефективно функціонувати і державні підприємства. Окрім того, з урахуванням пріоритетності структурної перебудови народного господарства України, існування великого державного сектору економіки створює більш сприятливі умови для її здійснення. Тому необхідно більш виважено підходити до приватизації державних підприємств.
В роботі обгрунтована доцільність приватизації нерентабельних підприємств лише після санації, а також необхідність залишити за межами приватизації великі підприємства, які можуть бути локомотивами структурної перебудови народного господарства і його інтеграції у світове господарство.
Виходячи з аналізу форм приватизації, доведено, що найбільш перспективною формою для українських умов є закрито-відкрите акціонерне товариство, в якому контрольний пакет акцій належить трудовому колективу. Підвищення ефективності таких підприємств може бути досягнуто шляхом випуску внутрішніх акцій на фонд нагромадження, що дозволить блокувати так званий груповий егоїзм працівників.