Гриньов Андрій Валентинович. Стратегія інноваційного розвитку підприємства

brief description

Гриньов Андрій Валентинович. Стратегія інноваційного розвитку підприємства: дис... д-ра екон. наук: 08.06.01 / Донецький національний ун-т. - Донецьк, 2004

Гриньов А.В. Стратегія інноваційного розвитку підприємства. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.06.01 економіка, організація і управління підприємствами / Донецький національний університет. Донецьк, 2004.
У дисертації розкрито сутність науково-технічного прогресу, визначено його вплив на розвиток НДДКР, розглянуто інновації як необхідної передумови розвитку техніко-економічного потенціалу виробництва, сформовано методологічний підхід щодо обґрунтування інноваційної моделі розвитку промислових підприємств, розкрито поняття та зміст науково-дослідного процесу як однієї з важливих складових його інноваційної діяльності.
Обґрунтована необхідність і доцільність використання системного, програмно-цільового та функціонального підходів, а також принципів самоорганізації до управління інноваційним розвитком підприємства. Розглянуто методологічні засади стратегічного управління інноваціями, визначено принципи, задачі та концептуальні підходи до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства.
Запропоновано концептуальний підхід щодо обґрунтування інноваційної стратегії підприємства, її методологічних засад. Розглянуто зміст і ієрархії інноваційних стратегій, сформульовано загальні принципи і підходи до їх реалізації. Наведено визначення науково-технічного потенціалу як основи організаційного розвитку підприємств, розглянуто проблеми щодо його моделювання та оцінки.
Запропоновано схему організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком підприємства, розглянуто процес планування інновацій як чинника розвитку підприємства та методичні підходи щодо планування портфеля інноваційної продукції, розроблено економіко-математичну модель кількісної оцінки впливу інноваційної діяльності підприємства на його кінцеві результати.

Вихід економіки України з кризового стану повинен базуватися перш за все на розвитку науково-технологічної сфери, яка може забезпечити інноваційний характер промислового виробництва. При цьому необхідна розробка нової моделі економічного зростання з урахуванням реформування відносин власності, системи управління інноваціями, створення ринкового механізму регулювання економічних відносин.
Інноваційний характер промислового виробництва передбачає необхідність в стратегічному управлінні інноваціями на основі використання досягнень науково-технічного прогресу. Вирішення проблем інноваційного розвитку підприємства вимагає розробки його стратегії.
Інновації завжди орієнтовані на ринок, на конкретну потребу споживачів, і тому стратегія інноваційного розвитку повинна базуватися на урахуванні взаємодії сприятливих можливостей зовнішнього середовища, потенціалу підприємства і функціональних стратегій його розвитку. Інноваційна діяльність на підприємстві являє собою складний і багатоплановий процес, який охоплює економічні, технологічні, організаційні, соціальні і екологічні фактори виробництва. Пріоритет інновацій є необхідною передумовою зростання техніко-економічного потенціалу виробництва.
Підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємств повинне базуватися на розробці концепції стратегічного управління, що вимагає чіткого формулювання цілей ефективного управління інноваціями, точного визначення основних концептуальних понять і категорій, які достатньо повно відображають інноваційну діяльність. Основу такої концепції мають становити єдність та нерозривність природного, інтелектуального, соціального і економічного середовища, в якому перебувають робітники підприємств у своєму прагненні досягти власні цільові орієнтири.
Формування напрямків інноваційного розвитку підприємства базується на декомпозиції системи цілей та встановленні критеріїв розвитку, проведенні структурного аналізу системи управління, прогнозуванні напрямків інноваційного розвитку з використанням економіко-математичних методів, формулюванні альтернативних варіантів, їх аналізі, оцінці та виборі оптимального з них з метою реалізації. Як основні концептуальні методи дослідження інноваційного розвитку з метою досягнення перелічених завдань в роботі обґрунтовані системний, програмно-цільовий, функціональний підходи та принципи самоорганізації.
Стратегія інноваційного розвитку підприємства повинна у максимальному ступені відповідати специфіці галузі, до якої воно віднесено, конкурентному зовнішньому середовищу, бути спрямована на забезпечення можливостей зростання та захисту від зовнішніх загроз, орієнтована на організаційну силу та власні конкурентні можливості.
Основні цілі стратегії інноваційного розвитку підприємства повинні знаходити своє відображення в комплексній програмі його технічного розвитку. Вони передбачають: оновлення та випуск конкурентоспроможної нової продукції; підвищення її технічного рівня і якості; створення безперервного циклу робіт з інноваційного розвитку, починаючи від наукових досліджень, розробок та закінчуючи випуском нової продукції; рішення важливих соціально-економічних проблем розвитку підприємства тощо. Досягнення цих цілей вимагає розробки концептуального підходу до формування стратегії інноваційного розвитку.
Ефективність інноваційного розвитку підприємства залежить від його здатності адаптуватися до мінливих змін внутрішнього та зовнішнього середовища. Це може бути досягнуто на основі запропонованої моделі, яка базується на інноваційнім потенціалі розроблених і освоєних інновацій та чинниках зовнішнього середовища. Вона повинна бути динамічною, оновлюватися разом з розвитком підприємства та орієнтована більшою мірою на зміни зовнішнього середовища, бо спрямованість тільки на внутрішні чинники може призвести до двох небезпек використання застарілої стратегії та відсутність врахування ризику.

Стратегія інноваційного розвитку підприємства, що діє в ринковій економіці, має свої особливості і тому її вибір залежить від великої кількості факторів і стратегічної спрямованості інноваційної діяльності підприємства на запити споживачів, визначення змісту нововведень, адекватних інтересам споживачів. Стратегію інноваційного розвитку слід розглядати як систему довгострокових концептуальних установок розподілу ресурсів при зміні зовнішніх і внутрішніх умов функціонування. В умовах структурної перебудови промислового виробництва важливим пріоритетним напрямком є інноваційна діяльність в енергозбереженні, що зумовлено обмеженістю енергетичних ресурсів і постійним зростанням вартості енергоносіїв. При цьому необхідно вирішення таких завдань: покращення екологічної ситуації, зниження в структурі собівартості продукції витрат на енергозабезпечення та тарифів на електроенергію.
Ефективність НДДКР можна оцінити тільки після їх завершення та впровадження у виробництво, що передбачає необхідність врахування фактору часу. При цьому інновації можуть бути впроваджені тільки на тих підприємствах, які мають сучасну матеріально-технічну базу проведення наукових досліджень і висококваліфікованих науково-технічних робітників. Тому показниками ступеня науково-технічного розвитку підприємства є питома вага робітників, які здійснюють проведення НДДКР у загальній чисельності персоналу підприємства, питома вага витрат на НДДКР в загальній сумі витрат, кількість інновацій з урахуванням рівня їх новизни. Оцінка інноваційного потенціалу підприємства, складовими якого є виробничий, технологічний, науково-технічний, кадровий, фінансовий та економічний його види, може здійснюватись на основі відповідної системи показників.
При розробці стратегії інноваційного розвитку важливого значення набуває методологія дослідження та проектування організаційних структур управління з урахуванням можливостей підприємства та вимог, які регламентують діяльність усіх його структурних підрозділів. Їх побудова управління здійснена на основі організаційного моделювання з використанням принципів та методики проведення функціонально-вартісного аналізу, що дозволяє проводити оцінку варіантів організаційної структури і перевірку її відповідності цілям інноваційного розвитку.
Зміст планування як функції управління підприємством стає в обгрунтуванні основних напрямків його розвитку з урахуванням матеріальних ресурсів і попиту ринку. Сутність планування виявляється в конкретизації цілей інноваційного розвитку підприємства і всіх його підрозділів у визначений період часу, формулюванні задач і засобів їхнього досягнення, термінів і послідовності рішення, виявленні необхідних видів ресурсів.
У процесі розробки стратегії інноваційного розвитку підприємства важливе значення належить моделюванню. З точки зору функціонування підприємства під впливом інноваційного розвитку велике значення має оцінка кінцевих результатів його діяльності. Здійснена в роботі кількісна оцінка, отримана на основі використання факторного аналізу, дає можливість для кожного конкретного підприємства визначати основні напрямки його інноваційної діяльності.
Визначення організаційно-технічного рівня НДДКР може бути здійсненим за допомогою відповідної системи показників, яка включає як загальні показники, так і такі, що відображають специфічні особливості інноваційного розвитку підприємства в умовах конкуренції на ринках продукції, що виготовляється з використанням нововведень. Одночасне врахування системи усіх показників вимагає різних методичних підходів до їх оцінки. Це передбачає необхідність визначення критеріїв оцінки організаційно-технічного рівня НДДКР, які повинні враховувати досягнутий рівень, темпи розвитку підприємства та визначати ступінь їх впливу з використанням економіко-математичних методів.