Грищук Оксана Вікторівна. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти)

brief description

Грищук Оксана Вікторівна. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2002. - 188 арк. - Бібліогр.: арк.: 166-188

Грищук О.В. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.
У дисертації досліджується у загальнотеоретичному аспекті право людини на компенсацію моральної шкоди та проблеми його застосування на основі аналізу наукової літератури, національного законодавства України, міжнародно-правових актів, практики діяльності національних та міжнародних правозастосовних органів. Удосконалюються дефініції загальних понять моральної шкоди, компенсації моральної шкоди та права людини на компенсацію моральної шкоди; дається характеристика історичних джерел щодо права людини на компенсацію моральної шкоди; обґрунтовано застосування загальнодозволенного принципу при юридичному забезпеченні та використанні права на компенсацію моральної шкоди; уточнено систему критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди; оцінено ступінь відповідності законодавства України з питань права людини на компенсацію моральної шкоди та практики його застосування конвенційним актам і судово-прецедентному праву Ради Європи; сформульовано рекомендації щодо оптимізації в Україні законодавчої регламентації права людини на компенсацію моральної шкоди.

Наукові проблеми, вирішенню яких присвячене дане дослідження, полягають у тому, що загальнотеоретичні положення про моральну шкоду та про право на її компенсацію як феномени загальноправові (загальноюридичні), перебувають лише на стадії формування; має місце деяка розпорошеність норм юридичного інституту компенсації моральної шкоди за галузями права, що призводить до звуження його змісту та ускладнення використання; потребує також несуперечливого теоретичного розв’язання визначення змісту загальних понять моральної шкоди, компенсації моральної шкоди, права людини на її компенсацію.
У дисертації зазначені наукові проблеми вирішені на основі узагальнення та систематизації попередніх і сучасних галузевих досліджень моральної шкоди та права на її компенсацію, а також практики використання цього права, шляхом застосування порівняно нових філософсько-правових парадигм, насамперед антропології права, а також уявлень сучасної соціальної філософії про оцінку та цінність. Отримані результати дозволяють розглядати моральну шкоду та право на її компенсацію як комплексний загальноправовий (загальноюридичний) феномен, що входить до складу предмета загальної теорії права та держави.
Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки.
1. Моральна шкода це складне соціальне явище, котре характеризується єдністю соціального й особистісного (індивідуально-психічного). На соціальному рівні моральна шкода розглядається як ушкодження гідності людини, приниження рівня її оцінки іншими суб’єктами, а також (чи) її самооцінки, а на особистісному рівні як негативні психічні реакції і стани людини, викликані згаданим ушкодженням.
2. Гідність людини є багаторівневим явищем. Родовим поняттям гідності людини є антропна гідність, тобто така гідність, якою наділена кожна без винятку людина безвідносно до її індивідуальних особливостей. Таке поняття втілено у тих положеннях міжнародно-правових та конституційних актів, згідно з якими гідність людини є властивістю усіх членів людської сім'ї й усі люди є рівними у своїй гідності (про що йдеться, зокрема, у преамбулах до кожного із трьох актів, які складають Міжнародну Хартію прав людини). Отож,антропна гідністьце самоцінність людини як біосоціальної істоти унікального родового суб’єкта, який уособлює найвищий рівень розвитку буття на Землі.
3. Коли йдеться про гідність конкретної людини, то мається на увазі, в першу чергу, її самооцінка (внутрішня оцінка). Самооцінка це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у порівнянні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб’єктивне відображення) об’єктивно існуючої (схваленої домінуючою частиною суспільства) цінності людини. Самооцінка є формою вияву, центральним компонентом самосвідомості, тобтоусвідомлення людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис свого характеру, своїх дій, вчинків, їх мотивів, цілей, її розумових, фізичних, моральних якостей. Томуособистагідністьлюдиницевнутрішня оцінка людиною власної самоцінності, яка ґрунтується на об’єктивно існуючій значущості даної людини для інших суб’єктів.
4. Власне оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є дієвим засобом впливу на самосвідомість людини, на основі котрого формується своєрідний еталон вимог, що висуваються до дій людей у конкретній ситуації з конкретного приводу.Враховуючи ці вимоги, людина самостійно набуває особистої (власної) гідності і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. У свою чергу,честьлюдиницесуспільна оцінка цінності особи з огляду на соціальні та духовні якості останньої як члена суспільства.Така соціальна оцінка особи залежить від самого громадянина, оскільки формується на підставі його поведінки, вчинків, ставлення до інтересів суспільства, інших людей. Внаслідок цього, різні люди мають різну соціальну оцінку, яка може змінюватися залежно від їхніх учинків. У той же час людина здатна самостійно оцінювати власну честь (суспільну оцінку), і таке самооцінювання вже буде розглядатися як складова гідності людини.
5. Гідність може бути ушкоджена безпосередньо і опосередковано. Безпосереднє ушкодження гідності може мати місце, коли ушкоджується гідність у розумінні гідності особистої, тобто безпосередньо порушується право на гідність конкретної людини. Опосередковано ушкодження гідності може мати місце унаслідок порушення прав людини та, відповідно, антропної гідності, яка є джерелом останніх.
6. Поняттяморальної шкодивизначається якпротиправне приниження (або замах на приниження) гідності людини, яке викликає в її психіці негативні процеси і стани.
7.Компенсація моральної шкодице вчинення стосовно людини, котрій завдано таку шкоду порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення.
8.Право на компенсацію моральної шкодице можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника виконання його обов’язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічнихстанів та процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення; а також її можливість звернутись, у разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів за примусовим забезпеченням виконання зазначеного обов’язку.
Обґрунтовано необхідність обмеження виникнення права людини на компенсацію моральної шкоди залежно від характеру заподіяної шкоди. Зазначене право виникає лише у випадках, коли моральна шкода є неправомірною і виникає у сфері правових відносин.
9. На сучасному етапі розвитку Української держави право на компенсацію моральної шкоди хоча й передбачене законодавством, але розпорошене” за різними галузями права. Тому видається необхідним виокремити новий загальноправовий інститут компенсації моральної шкоди. Це дасть можливість застосування загальнодозволенного принципу до використання згаданого права. Останнє ж виникає внаслідок порушення будь-яких прав людини.
10. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди доцільно використовувати систему таких критеріїв:
межі заявлених вимог;
характер, обсяг та тривалість заподіяних позивачеві негативних психічних процесів і станів (на основі застосування експертизи);
стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої йому травми, тілесних ушкоджень (також із можливістю застосування експертизи);
істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках потерпілого, ступінь зниження його особистого престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану);
обставини, які передували правопорушенню, а також мали місце до і після нього;
характеристики сторін конфлікту, мотиви їхньої поведінки, характер правопорушення і ступінь його шкідливості (небезпеки);
ступінь вини правопорушника і потерпілого, а також майновий стан сторін.
Видається, що застосування запропонованого у дисертації підходу дасть носіям права на компенсацію моральної шкоди можливість ширшого його застосування, сприятиме винесенню законних і обґрунтованих судових рішень, а також може вплинути на законодавче спрощення процедури його використання.